хочу сюда!
 

Арина

40 лет, козерог, познакомится с парнем в возрасте 37-45 лет

Полеглі Герої України: червень 2020

01.07.20 00:03 Полеглі Герої червня-2020
Автор: Ян Осока
У цій статті наведено дані про бойові втрати Української армії на Сході за червень 2020 року. Тут можна знайти не тільки імена та прізвища, а більш детальну інформацію про кожного загиблого Героя. Перелік не є остаточним.

ВСТУП

"Моєму незабаром десять. Мрію про те, щоб він став на шлях науки, щоб цілком віддався який-небудь галузі, де зміг би зробити багато корисного. А він у мене такий, що зробить. Хлопець не по роках розумний, прочитав уже стільки, скільки я сам за все життя не зміг, причому не усілякі там комікси, а серйозну, не його віку, літературу. Я спочатку дивувався, звідки це в ньому, я до війни був простим комбайнером, батько мій теж не відзначався відмінною освітою, рід наш простий і робочий, а ось мій син зліплений з іншого тіста, сподіваюся, у нього все вийде, якщо залишуся живий - всі сили покладу для цього.

А моїй доні вже двадцять три, доросла, хоча для мене завжди залишиться маленькою кнопкою, яка крутить косички на моїй голові. Чесно сказати, замучила вона мене, коли була малою, все волосся повидирала, дружина весь час довго сміялася, дивлячись, як я своїми двома метрами зросту та ста кілограмами ваги швендяю по квартирі з головою, утиканою рожевими та салатовими гумками. Блін, самому досі смішно, як згадую. Ну а коли я вирушав на полігон, доня вже на той час і юридичний закінчила, і заміж вийшла, але висіла на мені біля військкомату, прилипнувши, мов маленька, й голосно плакала прямо у вухо.

Троє у мене. Спочатку син народився, а за шість років дружина подарувала мені ще двійню, всі вони вже роз'їхалися по різних місцях: донька мешкає в Австрії, а обидва брати - в Україні, тільки далеко один від одного і від нас із дружиною. У кожного своя спіраль долі, що розкидала їх по різних місцях, але ми не стали чужими. Два або три рази на рік всі обов'язково збираємося разом, і знаєте, хлопці, наші родинні зв'язки не послабшали і не порвалися, чому я дуже радію, ми любимо один одного, і мені легко дихається від знання того, що це почуття сімейної єдності ніколи не щезне.

А на мене ви чого дивитесь? У мене поки що все попереду, хочемо із моєю дівчиною собі донечку. Але ми домовилися почекати, поки не повернуся на дембель, контракт за три тижні закінчується, ось тоді і займуся впритул цим питанням. Ще не знаю, як це - бути батьком, але дуже хочу дізнатися, тримати на руках, годувати кашею, гуляти в парку, підняти над головою та крутити, почути її веселий сміх. Мрію. Дуже мрію. Знаю, що буду хорошим татом, рахую вже хвилини до повернення додому".

Вільні від чергувань на спостережних пунктах солдати сиділи в бліндажі, і кожен розповідав про своїх дітей: деякі з сумом, деякі - з гордістю, але в голосах кожного була присутня любов до тих, хто залишився їх чекати. Їх було четверо - втомлених чоловіків різного віку, з різних куточків країни, яких об'єднала та згуртувала разом війна, що тривала вже багато років. Сьогодні у них було свято - День батька, тому й тема розмови була відповідною. Кожен розповідав про своїх дітей, показував світлини, а решта уважно слухала та не відволікалася, оскільки всі вони знали, що сімейні розповіді в умовах бойових дій дуже важливі для всіх.

На війні цінується кожна секунда життя, адже наступної може вже не бути.

Полеглі Герої червня-2020 01

  1. Леонід Цезарович Добрянський (позивний Старий) народився 31.07.1974 року у селі Зарудинці Ружинського району Житомирської області у багатодітній родині. З 1992 року мешкав у Києві.

1991 року закінчив 10 класів сільської школи, встиг попрацювати у рідному селі, після чого його було призвано на строкову службу, яку він проходив у лавах Національної Гвардії України з 1992 року, а у 1994 році закінчив школу прапорщиків.

Звільнившись з армії 1999 року, Леонід Цезарович працював на багатьох роботах: у державній службі охорони, в пожежній частині, на склозаводі, а з 2010 року працював на державному підприємстві "Антонов". Коли він туди влаштувався, йому довелося вступити до авіаційного технікуму на спеціальність "Виробництво авіаційних літальних апаратів", який він закінчив 2013 року, отримавши фах "технік-технолог".

Дуже важко усвідомлювати, що війна забирає від нас таких людей, як Старий. Це був унікальний чоловік: суцільний позитив, турбота та працьовитість. Він щиро мріяв про щасті своєї родини, робив усе для того, щоб дружина та донечка почували себе з ним, мов за кам’яною стіною, щоб вони жили у спокої та злагоді. Усю роботу брав на себе, чи то на городі, чи то з технікою (він мав власного трактора, з яким полюбляв "возитися"). Плекав надію про власну дачу, аби туди до дідуся приїжджали онуки.

Вже перебуваючи у лавах ЗСУ під час війни, Леонід Цезарович Добрянський показав себе мужнім, добрим, сміливим чоловіком та солдатом, відповідальним та надійним товаришем, який завжди піклувався про своїх молодших побратимів, прагнув передати їм свій досвід та намагався тримати їх у безпеці, займаючи місця у найгарячіших точках під час обстрілів та боєзіткнень. Ці його якості не з’явилися під час війни – він завжди був таким, людиною, яка без жодних вагань йшла назустріч небезпеці, іноді – смертельній. Ще під час його роботи пожежником, він здійснив геройський вчинок – врятував людину з полум’я, працюючи на одній з пожеж.

Вперше його було призвано за мобілізацією 28.03.2014 року. Старий рвався у розвідку, він не бачив себе ніде, окрім цієї структури, і врешті-решт домігся свого, його було доправлено до батальйонної розвідки 72-ї окремої механізованої бригади, у складі якої брав участь у бойових діях в районі Маріуполя, Артемівська, Червонопартизанська, біля якого зазнав контузії. За час служби, Леонід Цезарович відзначився надзвичайною хоробрістю та нестандартним військовим мисленням, на його рахунку були й атаки ворожих блок-постів, й захоплення полонених.

Восени 2015 року Старий перейшов служити до 30-ї ОМБр, де знову прагнув бути розвідником, казав, що не може без цього, що там його хлопці. Тож, розвідувальний підрозділ бригади прийняв його, і він цим дуже пишався, адже ніде більше себе не бачив, тільки у якості розвідника. 2015-2016 року брав участь у бойових діях в районі Світлодарська, 2018-2019 – на Світлодарській дузі, а цього року виконував бойові завдання на Луганщині.

Прапорщик, командир відділення взводу управління розвідувальної роти 30-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 13 червня близько 21.45 в районі селища міського типу Троїцьке Луганської області внаслідок смертельних мінно-вибухових поранень, що зазнав під час мінометного обстрілу з боку найманців РФ.

Поховали Леоніда Цезаровича 17 червня на Алеї Слави Лук’янівського військового кладовища у Києві. У нього залишилися двоє братів (ще один його рідний брат трагічно загинув 2015 року на Яворівському полігоні), дружина та донька.

продовження є тут

https://censor.net.ua/ua/resonance/3205077/polegli_geroyi_chervnya2020


4

Комментарии

11.07.20, 15:19

Герої не вмирають! Навічно з нами! Слава Україні! Героям слава! Наш дух не зломати - Свободу не вбити! Ми переможемо!

    23.07.20, 08:23

      34.07.20, 19:17