хочу сюда!
 

Оксана

46 лет, весы, познакомится с парнем в возрасте 45-53 лет

Заметки с меткой «суспільство»

Социальная реклама в Одессе или "лягушачий креатив"

Їх принцип: постійно безперервно красти - Наша суть: злагаджено мовчки працювати

Очень интересная вещь - социальная реклама. По идее, она должна направлять людей в нужное полезное (социльное) русло. А в реальности? Посмотрим, что висит в качестве социальной рекламы на одесских бигбордах.

Бигборды, анализ по номерам:
Все "рекламки" можно посмотреть тут - http://pixs.ru/viewalbum/1097/

[ Раздолбываю ]

У театрі абсурду завжди аншлаг

У театрі абсурду завжди аншлаг

Якість п'єси - це якість її ідей.  Джордж Бернард Шоу

Учора завершилося, по суті не розпочавшись, чергове політичне шоу. До телевізійних шоу ми вже звикли. Задивляємося ними, ледве устигаючи перемикати канали, а потім, сміючись, цитуємо політиків, їх глашатаїв-політологів і деяких продажних журналістів, як раніше героїв мильних опер. Вони, політики, теж сміються. Ми думаємо з себе, але насправді з нас. Давно дивилися «95 квартал»? Рекомендую.

А учора ми стали свідками закінчення (ще питання) шоу декілька іншого постановочного плану. Хто режисер не важливо, а головні герої, ведучі відомі. Глядачі теж були на місці. І так, усе по-порядку. Вищий адміністративний суд України (ВАСУ) залишив позов Ю.В. з оскарження результатів президентських виборів без розгляду. Вона відкликала свої вимоги не тому, що визнала поразку, а у зв'язку з тим, що не вірить в справедливість рішення суду.   "Ми не бачимо сенсу в подальшому розгляді позову і з урахуванням формального розгляду судом представлених нами доказів, ми відкликаємо свій позов", - заявила Тимошенко в суді. Але якщо ви думаєте, що її дії керуються принципом Salus reipublicae - suprema lex (благо держави - вищий закон), глибоко помиляєтеся. Звичайно, можна собі уявити, що під впливом європейських лідерів та Америки, як мудрий політик, що не бажає йти на політичну пенсію, Юлія Володимирівна усвідомила усю глибину проблем і можливі наслідки для країни, й вирішила визнати перемогу Віктора Федоровича.  Але так міркувати - не знати Ю.В. З тією харизмою і інтуїцією, яку вона придбала за роки політичної боротьби, сьогоднішнє рішення більше схоже на маневр. Це шоу під назвою "Відновлення військових подій 1812 року". Суд це, швидше, бій при Бородино, відгук позову - відступ армії Кутузова в Тарутино (тоді Україна - спустошена Москва). Таким чином, відступаючи і не визнаючи поразку, як людина, що не уміє і не бажає програвати, Тимошенко дає зрозуміти своїм прибічникам, спонсорам і суспільству в цілому, що бій не закінчений. А раз так, Президент має бути замучений питанням легітимності повноважень. Пам'ятаєте: Victoria nulla est, Quam quae confessos animo quoque subjugat hostes (Справжня перемога тільки та, коли самі вороги визнають себе переможеними). Саме уміння мислити не стандартно, загнати супротивника в "кут" ставити перед ним завдання, які відволікають сили і увагу, дозволяє Ю.В. залишатися в топі політикуму досить довгий час.  До поки суперник шукатиме вихід з цілої низки проблем, пов'язаних з входженням у владу, Юлія Володимирівна, тим часом, збиратиме сили для чергового шоу - руху "Україна без Януковича", шукати свіжу кров в ряди спонсорів, доводити і переконувати увесь соціум у виключно соціальній і національно-демократичній спрямованості своєї боротьби. Проте, шоу одного актора можливе, хіба що в артистичному середовищі, а в політиці такого не буває. У політиці для хорошого дійства потрібний суперник. І цей суперник є, він же один з головних героїв шоу, гідний і не менш (якщо не більш) наполегливий у своєму бажанні зійти на Олімп і, головне, готовий до відстоювання своєї ПРАВДИ. А то, що у кожного з головних героїв ця ПРАВДА своя, зрозуміло без пояснень.  Інакше не було б інтриги, інакше - не так весело, а якщо видовище не цікаве глядачі починають нудьгувати і вимагати хліба. І Віктор Федорович розуміє, що правила шоу "від політики" передбачають підтримку стану перманентної боротьби, а значить, ми побачимо продовження спектаклю. Буде змінена тільки студія, а головні герої і глядачі залишаться ті ж.

Хворе суспільство або Ми самі гідні тих, кого вибираємо

Хворе суспільство
або
 Ми самі гідні тих, кого вибираємо

En tout cas le diable n'y perd rien 
 (при усіх обставинахбіс нічого не втрачає)




Строго кажучи, усе у цьому світі повторюється. І наші проблеми далеко не нові. Щоб зовсім глибоко в історію не занурюватися, можна провести порівняння з історією Візантії, держави близьке по духу, яке безпосередньо вплинуло на формування історичної основи сучасної України. 

 Політичні сили Імперії - партії, які також розрізнялися суспільством за кольором власних атрибутів, не мали скільки-небудь істотних відмінностей в ідеологічному плані. Крім того, більш вражаючу схожість мають і методи брудної політичної боротьби, і глибина бюрократизму (у поганому розумінні цього слова) влади, і її ж корумпованість на тлі повного небажання еліти вирішувати життєво важливі питання устрою держави не оглядаючись на особистий інтерес.
Проте, цікавіше провести аналогію з державою яка примудрилася збудувати нормальне демократичне суспільство. Тому, у продовження історичного екскурсу, з метою провести аналогії партійного будівництва в інший історичний період, так і згадуються мудрі слова Отто фон Бісмарка. ("Думки і спогади", МОСКВА - 1940)

"Озираючись назад на ці події, я бачу в них сумний доказ того, до яких меж нечесності і повної втрати патріотизму доводить у нас партійна ненависть політичні партії. Нехай щось подібне мало місце і ще де-небудь, але я не знаю іншої країни, в якій єдине національне почуття і любов до спільної батьківщини створювали б розгулу партійних пристрастей такі слабкі перешкоди, як у нас. Слова, що вважаються апокрифічними, вкладені Плутархом у вуста Цезаря про те що краще бути першим в жалюгідному гірському селі, ніж другим у Римі, завжди справляли на мене враження чисто німецької ідеї. Занадто багато хто серед нас діє в громадському житті саме так, і шукають село, а якщо не можуть знайти його географічно, то фракцію, або ж підфракцію і кліку, де вони могли б бути першими".
 
Саме тому усі наші партії не мають ідеологічної основи, а якщо бути точними, членів партії об'єднують суто меркантильні інтереси, а звідси і масові переходи з однієї партії в іншу (чи метушня по фракціях) в залежності від політичної кон'юнктури, і часті зміні партійної точки зору на одні і ті ж питання.
 
"Партії відрізняються один від одного не стільки своїми програмами і принципами, скільки тими особами, які стоять, подібно кондот’єрам, на чолі кожної з них і прагнуть завербувати собі за можливості більшу свиту з депутатів і кар'єристів-журналістів, що розраховують прийти до влади разом зі своїм вождем або вождями. Принципові програмні відмінності, які змушували б фракції до взаємної боротьби і ворожнечі, не настільки сильні, щоб пояснити ту пристрасну боротьбу, яку ці фракції вважають потрібними вести один проти одного". 

Те, з яким розлюченням партійні глашатаї ведуть боротьбу, викликає у думаючих людей у кращому разі, посмішку, а в гіршому… При цьому ми ж прекрасно розуміємо, що за формулюваннями і фразами, які потім нескінченно цитують як політичні анекдоти, стоять "ідеологи" партійних лідерів, що "вибудовують" картинку - вигляд вождя і його партії в сприятливому ракурсі. І про це писав Бісмарк:

"Партії групуються не лише в залежності від тих або інших економічних інтересів, вони борються на користь вождів фракцій, які змагаються один з одним, у відповідності до їх особистої волі і їх видів на кар'єру. Питання зводиться не до відмінності в принципах, а до того, Кифин ти або Павлів"?

І вже як наслідок та боротьба, яку ми нині спостерігаємо, а головне її результати, нічого спільного з нормальним розвитком країни не має. Той бруд, який виливається з екранів телевізора, динаміків приймачів і сторінок газет, для тих, хто виливає, логічний і виправданий. Адже переможців не судять, і для досягнення мети виправдані усі засоби.

"У політиці, як і в області релігії, вірянин - невіруючому іншого аргументу окрім одного повторюваного на тисячі ладів : мої політичні переконання правильні, а твої - помилкові; моя віра угодна богові, твоя невіра веде до прокляття. 
Хто в якій-небудь іншій області, окрім партійної боротьби, охоче узяв би на себе роль безсовісного наклепника? Але як тільки людина може виправдатися перед власною совістю і своєю фракцією тим, що виступає в партійних інтересах, так будь-яка підлість вважається дозволеною або хоч би простимою".



Чим не сучасна Україна! Правда з однією поправкою: події, що коментуються Бісмарком, відбувалися близько 150 - 130 років тому. А що у нас. Чи ми вчимося демократії? Говорять, що розумний вчиться на своїх помилках, а мудрий - на чужих. Сучасна Україна (правильніше сказати соціум) не вчиться взагалі: ні на своїх помилках, ні на чужих. 
Те, що відбувається в політикумі України - взаємна недоброзичливість партій і їх вождів, готовність жертвувати інтересами країни заради партійних і особистих інтересів, є вірною ознакою політичного кар'єризму, а точніше - злочином по відношенню до суспільства, яке їх обирає. 
А оскільки самі вибираємо, то самі і винні. А якщо не розуміємо, що робимо, то хто нам лікар.

Дмитро Новицький, 
20 лютого 2010 р.




Homo sapiens досконалий – пошуки ідеалу чоловіка.

Homo sapiens досконалий – пошуки ідеалу чоловіка.
    Мене якось спитали чи є у тебе ідеал чоловіка, задумавшись над цим немовби легким запитанням я десь через хвилину відповіла: Чорнобровий та кароокий, у стегнах вузький у плечах широкий. 
А чи так це? Неважливо! Важливо що сказала, аби відчепилися. І я задумалася  чи існує він насправді, і прийшла до висновку, що насправді ідеального чоловіка вигадали виробники заспокійливого, цукерок та дешевих мелодрам. Нам з дитинства розповідають казки про досконалого чоловіка: для когось це принц на білому коні, для когось лицар у світлих обладунках, або ж гарний легінь Іванко з казки «Іван мужицький син». І ми віримо: сумлінно чекаємо на нього – у юності; у дорослому віці – починаємо пошуки. Вже в підлітковому віці вимальовується спочатку його образ-зовнішнсть, а згодом у нього з’являються і риси характеру , наприклад –  шляхетність, доброта то що. Десь у двадцять переглядаючи свого досконалого чоловіка домальовуємо інші якості: романтичність, заможність і обов’язково – щоб був однолюбом.
    І кожного разу знаходимо його у черговому хлопцеві, чоловікові – правда невдовзі ми розуміємо, що він «казєл» і купуємо заспокійливо, а згодом коли ми розлучилися з ним: їмо тоннами цукерки і йдемо до прокату взяти якусь дешевеньку мелодраму.
    Безліч самотніх, або покинутих жінок кожної години, щоденно годують великі корпорації, які займаються парфумерією, білизною то що. І як же їм не годувати їх, коли на кожному другому рекламному щиті до нас посміхається або ж сам досконалий чоловік чи пара: досконалий чоловік і проста ніби то жінка, яка його знайшла з допомогою якогось засобу проти лупи, або ж зустріла його на курорті так саме той фірми у Єгипті. Та що там рекламні щити, якщо реклама на Ті Бі каже, що ідеальний чоловік це просто себто чоловік без лупи, з ідеальним м’ятним, приємним подихом, і ще неодмінно у нього сніжно білі зуби без жодної цяточки карієсу. І переважна більшість розумних, освічених жінок, з немалим життєвим досвідом все ще ведуться на цю химеру.
    Чому це так? Адже ми ж немовби не дурні так чому ж нас досі можна вловити на солодку казочку про гарного принца. Всі досі вірять у казки і чекають на якесь диво. В цій скаженій гонитві за дивом, ми майже завжди не помічаємо того справжнього зовсім поруч з нами.

Про суспільство

Раби подібні до тварин, які можуть існувати лише в низинах, бо задихаються на висоті: повітря свободи вбиває їх.

***
Ополченець, неґоціант, який отримав чин королівського секретаря, селянин, який став священником і пропагує покору сваволі, син міщанина, який став історіоґрафом, - будь-хто, хто вийшов з народу, негайно повстає проти нього і допомагає його гнобити. Це воїни Кадма: заледве взявши до рук зброю, негайно повертають її проти своїх братів.

***
Англієць шанує закон і зневажає владу, а часом навіть її не визнає. Француз, навпаки, шанує владу і зневажає закон. Його треба навчити діяти навпаки, але це майже неможливо: занадто вже безпросвітне неуцтво, в якому тримають народ, - невігластво, про яке не варто забувати, захоплюючись успіхами просвіти у великих містах.

***
Більшість громадських установ побудовано таким чином, ніби їх мета - виховувати людей з пересічним мисленням і пересічними почуттями: таким людям простіше керувати іншими і підпорядковуватись іншим.

Себастьєн-Рош Ніколя де Шамфор (Sbastien-Roch Nicolas de Chamfort), 1741-1794

Розподіл свободи

До чого ж важко промовчати, коли тебе не запитують!

Якось давненько попалася мені (http://blog.i.ua/community/662/404527/?p=1#comments - оригінал російською, переклад компі сайта) праця Абубакара Самбиева. [ далі ]

САТАНІЗМ. У Литві відкривається школа чаклунів


У Литві відкриється школа чаклунства. Перші заняття відбудуться вже 30 січня 2010 року, повідомляють джерела з Литви.

Вчитися чаклунству пропонують як дорослим, так і дітям «з відома батьків».

«Викладачі» читатимуть лекції про енергетику, магію, види чаклунства, шабаші, символіку та інші речі

Як розповів представник «учбового закладу», місяць навчання азам магії обійдеться в 100 литів (приблизно $ 40). Отримавши «диплом», «випускники» зможуть відкривати салони ворожіння.

Звістка про відкриття школи чаклунства в Литві серйозно стурбувала місцеве духівництво. Каунаський архієпископ Сигитас Тамкявічюс заявив, що заняття в такій школі здатні завдати серйозної шкоди дітям. Він сказав, що шкодкує про те, що подібному бізнесу в країні дали зелене світло, оскільки це «дуже безвідповідально по відношенню до литовського суспільства».

29%, 5 голосов

71%, 12 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Зупиніть ту чуму

Сірі хмари мою Україну сповили,
Дай нам, Господи, розуму і дай нам сили,
Захисти від чуми і відкрий людям очі,
Смерть з косою іде, Неньку знищити хоче!
Ми у власній країні чужі, босі й голі
Проклинаємо долю у рабстві й неволі
А піднятись з колін і боротись несила…
Для свободи, практично, готова могила.

Зупиніть ту чуму блідолицю з косою,
Зупиніть ту чуму, заберіть в неї «зброю» -
Біле братство її ставить всіх на коліна.
Прокидайтесь, послухайте – стогне країна!

Тая руса коса як удавка на шиї,
Продає Україну, мов тіло повії.
Та солодка брехня підгодовує вуха,
Очі сліпить коса, а навколо розруха!
Нам блокують думки, нам подачки кидають,
З нас зробили рабів і за дурнів тримають
Та чума обертає людей в біомасу,
Треба бити на сполох, у нас обмаль часу!

Зупиніть ту чуму блідолицю з косою,
Зупиніть ту чуму, заберіть в неї «зброю»!
Біле братство її ставить всіх на коліна
Прокидайтесь, послухайте – гине країна!

Комплекс жертви чи можна його позбутися.

Комплекс жертви чи можна його позбутися. І взагалі хто має владу над ситуацією жертва чи хижак.

Тобі не раз розповідали казку про червону шапочку та злого сірого вовка. Тебе лякали з дитинства, не можна ходити темними провулками звідусіль на тебе чатує небезпека. І ти як і всі пристойні дівчатка охоче вірила: не ходила темними провулками, не знайомилася на вулиці, гуляла лише до десятої, але все одно рано чи пізно це стається. Десь зачаївся хижак він чекає на тебе, адже з дитинства тебе виховували, як жертву – обставин, службової чи лікарняної недбалості, не доглянутості батьками. І ось коли ти стикаєшся з моральним чи фізичним ґвалтуванням ти не можеш ніяк собі зарадити. Ти у розпачі, що робити, до кого звернутися. Це насправді страшно, але замість того щоб звинуватити цього покидька: керівника, ґвалтівника, продавця в поганому настрою, випадкового перехожого – ти звинувачуєш себе. І починаєш копатися в собі! – Може в мені щось не так?! Я щось не так зробила?! Я не володію ситуацією…
І дійсно що ж в нас не так! Може потрібно зрозуміти що ми гідні жити не жахаючись: лікарської помилки, того що скажуть інші то що. Але ми невзмозі жити так нічого не лякаючись, тому що тоді нам потрібно буде не брехати собі, але ми не можемо не брехати. Істина настільки проста що її не ховають. І істина наших обставин в яких ми жертва – лише в тому, що ми хочемо думати, що не володіємо ситуацією, хоча насправді лише жертва керує та проектую ситуацію, від хижака нічого не залежить. Від хижака не залежить в якому настрої буде жертва, бо хижак завжди в незадоволеному та поганому настрої, від хижака не залежить психоемоціональний стан жертви від депресивного до ейфорічно-істеричного, у нього лише два стана невдоволений інстинкт полювання, або ж задоволення від полювання. Жертва в будь який момент може припинити свої катування: померти від страху, звільнитись з роботи, посміхнутися і сказати – «авжеж ви праві, вибачте». В той час як хижак не може: вибачити, припинити бути незадоволеним. І у випадку коли ми становимося жертвою потрібно згадати, що насправді ми керуємо ситуацією ніяк не інакше.
Дозволити собі таку розкіш взяти в руки обставини, які начебто від нас не залежать, зрозуміти, що лише від нас залежить все в нашому житті. Ми господарі в цьому становищі, це ми ті люди, які маємо розкіш: пробачати, звільнятися з роботи, сказати все що думаємо про опонента, бризнути балончиком в обличчя ґвалтівника. Це просто потрібно лишень подивитися у вічі своєму страху! І зробити крок вперед…

Криза, духовність, патріотизм

Людина і світ, держава і міждержавні структури, суспільство і людство – частина і ціле. Наскільки взаємозалежні та взаємообумовлені ці поняття, сьогодні може відчути кожен з нас. В часи, коли і до нашої землі дійшла так звана “економічна криза”, навіть найбільші оптимісти перетворюються на реалістів, а люди, які вважали, що життя кожного повністю залежить лише від його вибору, переживають переоцінку цінностей. Ми залежимо від світу, в якому живемо, і зараз, на фоні всезагальної кризи, це очевидно як ніколи.

Вікіпедія, популярна мережева енциклопедія, визначає кризу як розклад, занепад, загострення (політичних, економічних, соціальних) протиріч.  І дійсно, що ми спостерігаємо нині: розклад моральності, занепад національної ідеї, загострення протиріч у владі, у суспільстві, в економіці. Все це призвело до величезного розчарування українців у своїх керманичах та, навіть, в самій державній незалежності. Коли говорять “незалежність”, то говорять або з іронією, або з насмішкою, або з сарказмом. Багатовікова мрія та найвища ціль найвидатніших українських діячів за сімнадцять років після свого здійснення перетворилась на привід для жартів, на символ найбільшого розчарування за всю нашу історію. “Доборолась Україна до самого краю”…

Можна довго дискутувати, чому так бездарно та безграмотно були витрачені найважливіші роки становлення молодої української держави, чому на сьогоднішній день українці – вимираюча нація, чому прірва між багатими та бідними з кожним роком стає дедалі більшою... І ще десятки таких “чому?”… Що зроблено, те зроблено і назад дороги нема. Єдине, що можемо ми сьогодні – це зробити висновки і не повторювати помилок в майбутньому. Адже кожна криза несе в собі і позитивне зерно – вона загартовує і змушує проявити найсильніші сторони. А ще будь-яка криза змушує думати. І це – величезний плюс. Адже значна частина нашого суспільства зовсім втратила це вміння – думати. І наша влада, наша “еліта” – найяскравіший тому приклад. Складається таке враження, ніби все, що вони роблять – роблять на автопілоті, не думаючи ні про державу, ні про людей, ні про свою репутацію. Навіть світова криза не привела правлячі кола до узгоджених дій. Перетягування ковдри одне на одного продовжується і в такі тяжкі для держави часи. Дехто з них певно взагалі перестав думати і страждає на тяжку форму маразму.  

А що ж робити нам, простим громадянам, в цій ситуації? Мовчки терпіти чи голосно звинувачувати владу у всіх смертних гріхах? Чи може звинувачувати державу і тішитися мрією про можливу еміграцію? Але ж держава – це всі ми, кожен з нас! І зв'язок частини та  цілого – завжди двосторонній! Суспільство формує нас, але і ми формуємо суспільство. І саме ми даємо згоду чи незгоду на ті чи інші форми управління нами, на ті чи інші порядки і правила. Одна людина не може впливати на всю систему і способи взаємодії в суспільстві. Але змінюється один, змінюється і другий, третій – змінюється група, змінюється група – змінюється і інша, змінюється кілька груп – змінюється й суспільство. Які це будуть зміни, залежить від підґрунтя, на якому вони будуються. А підґрунтя – це моральні і духовні цінності, національна ідея, патріотизм, любов до рідної землі і людей, які її населяють. Це фундамент для позитивних змін. Криза може зруйнувати стіни, але завжди залишається фундамент. Сьогоднішня криза дає нам шанс зрозуміти, на якому фундаменті будувалося наше життя.   

І що ж ми бачимо? Жадоба влади, жадоба грошей, жадоба наживи та корисливі мотиви пронизують кожну сферу соціальних відносин, кожну артерію суспільного організму. Навіть стосунки між друзями, між чоловіком і жінкою будуються переважно на матеріалістичних прагненнях. Такі поняття як вірність, порядність, справедливість, щирість, людяність, любов знівельовані вже до такої міри, що невідомо, як ця багатостраждальна земля і досі нас тримає…
Кожного дня лише й чути: зарплати, пенсії, пільги, надбавки, ціни, інфляція, криза… Рівень життя падає, це факт. Матеріальний рівень. Духовний рівень впав уже давно. Духовна криза – наш багаторічний супутник. Але про це ніхто не говорить, не здіймає галасу, не затверджує антикризові заходи. А навіщо? Хіба ж людська душа варта того, щоб хтось про неї думав?.. 

Україна – країна контрастів. Нерівномірний розподіл матеріальних благ породжує багатіїв по сусідству з жебраками, успішних бізнесменів поруч з невдахами, олігархів поруч з пенсіонерами, що доживають віку у хворобах і злиднях. Нічого дивного: який фундамент – така й будівля. Збагачуватись на стражданнях інших – звичне явище. Що таке війни, як не чудовий спосіб заробітку? Що таке тютюнова та алкогольна промисловість, що таке фармацевтична галузь?.. Але коли ж це сталося з нами?!. Коли ми перестали бути Людьми і стали просто бездумними біороботами, які живуть на автопілоті і мають за найвищу релігію заокеанський доллар?..  

І про який патріотизм можна говорити, якщо ми на своїй землі не здатні навести лад, дійти згоди, просто поважати одне одного?.. Про який патріотизм може говорити молодий талановитий українець, який міг би принести користь своїй державі, але не може, бо держава навіть не забезпечує йому право на якісну і доступну освіту? Про який патріотизм може говорити молода мама, яка змушена годувати свою дитину дитячим харчуванням з генетично-модифікованими домішками?.. Про який патріотизм може говорити наша влада, якщо вимирання українців продовжується прискореними темпами, а “найвищі” особи держави ховаються від відповідальності за високими парканами в шикарних віллах?

Системна криза в Україні, яка тягнеться роками, буде загострюватись ще більше, доки ми не відкриємо очі, не почнемо думати про головне, не згадаємо про душу. Подумайте, заради чого ви живете? Чи тільки, щоб споживати і накопичувати матеріальні блага? Чи тільки, щоб збільшувати розмір грошей на рахунку? Чи тільки, щоб їздити на кращій, ніж у сусіда, машині? Чи може для чогось більшого?.. Може час вже нам будувати інший фундамент, щоб україньска хиленька хатка перетворилась на красивий міцний палац, який стоятиме роками і не боятиметься жодних криз? 

Історія людства свідчить, боротьба між “заможними” і “незаможними” велась завжди і поширювалась по планеті як епідемія. Так буде до тих пір, доки економічні, а не гуманітарні інтереси правлять світом, доки людське тіло, а не людська душа вважатиметься найвищою цінністю. Ми можемо це змінити, і починати потрібно з самих себе, прямо сьогодні! Давайте згадаємо, що ми – Люди!.. З великої літери!