хочу сюда!
 

Александра

42 года, лев, познакомится с парнем в возрасте 38-47 лет

Заметки с меткой «суспільство»

Розподіл свободи

До чого ж важко промовчати, коли тебе не запитують!

Якось давненько попалася мені (http://blog.i.ua/community/662/404527/?p=1#comments - оригінал російською, переклад компі сайта) праця Абубакара Самбиева. [ далі ]

САТАНІЗМ. У Литві відкривається школа чаклунів


У Литві відкриється школа чаклунства. Перші заняття відбудуться вже 30 січня 2010 року, повідомляють джерела з Литви.

Вчитися чаклунству пропонують як дорослим, так і дітям «з відома батьків».

«Викладачі» читатимуть лекції про енергетику, магію, види чаклунства, шабаші, символіку та інші речі

Як розповів представник «учбового закладу», місяць навчання азам магії обійдеться в 100 литів (приблизно $ 40). Отримавши «диплом», «випускники» зможуть відкривати салони ворожіння.

Звістка про відкриття школи чаклунства в Литві серйозно стурбувала місцеве духівництво. Каунаський архієпископ Сигитас Тамкявічюс заявив, що заняття в такій школі здатні завдати серйозної шкоди дітям. Він сказав, що шкодкує про те, що подібному бізнесу в країні дали зелене світло, оскільки це «дуже безвідповідально по відношенню до литовського суспільства».

29%, 5 голосов

71%, 12 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Зупиніть ту чуму

Сірі хмари мою Україну сповили,
Дай нам, Господи, розуму і дай нам сили,
Захисти від чуми і відкрий людям очі,
Смерть з косою іде, Неньку знищити хоче!
Ми у власній країні чужі, босі й голі
Проклинаємо долю у рабстві й неволі
А піднятись з колін і боротись несила…
Для свободи, практично, готова могила.

Зупиніть ту чуму блідолицю з косою,
Зупиніть ту чуму, заберіть в неї «зброю» -
Біле братство її ставить всіх на коліна.
Прокидайтесь, послухайте – стогне країна!

Тая руса коса як удавка на шиї,
Продає Україну, мов тіло повії.
Та солодка брехня підгодовує вуха,
Очі сліпить коса, а навколо розруха!
Нам блокують думки, нам подачки кидають,
З нас зробили рабів і за дурнів тримають
Та чума обертає людей в біомасу,
Треба бити на сполох, у нас обмаль часу!

Зупиніть ту чуму блідолицю з косою,
Зупиніть ту чуму, заберіть в неї «зброю»!
Біле братство її ставить всіх на коліна
Прокидайтесь, послухайте – гине країна!

Комплекс жертви чи можна його позбутися.

Комплекс жертви чи можна його позбутися. І взагалі хто має владу над ситуацією жертва чи хижак.

Тобі не раз розповідали казку про червону шапочку та злого сірого вовка. Тебе лякали з дитинства, не можна ходити темними провулками звідусіль на тебе чатує небезпека. І ти як і всі пристойні дівчатка охоче вірила: не ходила темними провулками, не знайомилася на вулиці, гуляла лише до десятої, але все одно рано чи пізно це стається. Десь зачаївся хижак він чекає на тебе, адже з дитинства тебе виховували, як жертву – обставин, службової чи лікарняної недбалості, не доглянутості батьками. І ось коли ти стикаєшся з моральним чи фізичним ґвалтуванням ти не можеш ніяк собі зарадити. Ти у розпачі, що робити, до кого звернутися. Це насправді страшно, але замість того щоб звинуватити цього покидька: керівника, ґвалтівника, продавця в поганому настрою, випадкового перехожого – ти звинувачуєш себе. І починаєш копатися в собі! – Може в мені щось не так?! Я щось не так зробила?! Я не володію ситуацією…
І дійсно що ж в нас не так! Може потрібно зрозуміти що ми гідні жити не жахаючись: лікарської помилки, того що скажуть інші то що. Але ми невзмозі жити так нічого не лякаючись, тому що тоді нам потрібно буде не брехати собі, але ми не можемо не брехати. Істина настільки проста що її не ховають. І істина наших обставин в яких ми жертва – лише в тому, що ми хочемо думати, що не володіємо ситуацією, хоча насправді лише жертва керує та проектую ситуацію, від хижака нічого не залежить. Від хижака не залежить в якому настрої буде жертва, бо хижак завжди в незадоволеному та поганому настрої, від хижака не залежить психоемоціональний стан жертви від депресивного до ейфорічно-істеричного, у нього лише два стана невдоволений інстинкт полювання, або ж задоволення від полювання. Жертва в будь який момент може припинити свої катування: померти від страху, звільнитись з роботи, посміхнутися і сказати – «авжеж ви праві, вибачте». В той час як хижак не може: вибачити, припинити бути незадоволеним. І у випадку коли ми становимося жертвою потрібно згадати, що насправді ми керуємо ситуацією ніяк не інакше.
Дозволити собі таку розкіш взяти в руки обставини, які начебто від нас не залежать, зрозуміти, що лише від нас залежить все в нашому житті. Ми господарі в цьому становищі, це ми ті люди, які маємо розкіш: пробачати, звільнятися з роботи, сказати все що думаємо про опонента, бризнути балончиком в обличчя ґвалтівника. Це просто потрібно лишень подивитися у вічі своєму страху! І зробити крок вперед…

Криза, духовність, патріотизм

Людина і світ, держава і міждержавні структури, суспільство і людство – частина і ціле. Наскільки взаємозалежні та взаємообумовлені ці поняття, сьогодні може відчути кожен з нас. В часи, коли і до нашої землі дійшла так звана “економічна криза”, навіть найбільші оптимісти перетворюються на реалістів, а люди, які вважали, що життя кожного повністю залежить лише від його вибору, переживають переоцінку цінностей. Ми залежимо від світу, в якому живемо, і зараз, на фоні всезагальної кризи, це очевидно як ніколи.

Вікіпедія, популярна мережева енциклопедія, визначає кризу як розклад, занепад, загострення (політичних, економічних, соціальних) протиріч.  І дійсно, що ми спостерігаємо нині: розклад моральності, занепад національної ідеї, загострення протиріч у владі, у суспільстві, в економіці. Все це призвело до величезного розчарування українців у своїх керманичах та, навіть, в самій державній незалежності. Коли говорять “незалежність”, то говорять або з іронією, або з насмішкою, або з сарказмом. Багатовікова мрія та найвища ціль найвидатніших українських діячів за сімнадцять років після свого здійснення перетворилась на привід для жартів, на символ найбільшого розчарування за всю нашу історію. “Доборолась Україна до самого краю”…

Можна довго дискутувати, чому так бездарно та безграмотно були витрачені найважливіші роки становлення молодої української держави, чому на сьогоднішній день українці – вимираюча нація, чому прірва між багатими та бідними з кожним роком стає дедалі більшою... І ще десятки таких “чому?”… Що зроблено, те зроблено і назад дороги нема. Єдине, що можемо ми сьогодні – це зробити висновки і не повторювати помилок в майбутньому. Адже кожна криза несе в собі і позитивне зерно – вона загартовує і змушує проявити найсильніші сторони. А ще будь-яка криза змушує думати. І це – величезний плюс. Адже значна частина нашого суспільства зовсім втратила це вміння – думати. І наша влада, наша “еліта” – найяскравіший тому приклад. Складається таке враження, ніби все, що вони роблять – роблять на автопілоті, не думаючи ні про державу, ні про людей, ні про свою репутацію. Навіть світова криза не привела правлячі кола до узгоджених дій. Перетягування ковдри одне на одного продовжується і в такі тяжкі для держави часи. Дехто з них певно взагалі перестав думати і страждає на тяжку форму маразму.  

А що ж робити нам, простим громадянам, в цій ситуації? Мовчки терпіти чи голосно звинувачувати владу у всіх смертних гріхах? Чи може звинувачувати державу і тішитися мрією про можливу еміграцію? Але ж держава – це всі ми, кожен з нас! І зв'язок частини та  цілого – завжди двосторонній! Суспільство формує нас, але і ми формуємо суспільство. І саме ми даємо згоду чи незгоду на ті чи інші форми управління нами, на ті чи інші порядки і правила. Одна людина не може впливати на всю систему і способи взаємодії в суспільстві. Але змінюється один, змінюється і другий, третій – змінюється група, змінюється група – змінюється і інша, змінюється кілька груп – змінюється й суспільство. Які це будуть зміни, залежить від підґрунтя, на якому вони будуються. А підґрунтя – це моральні і духовні цінності, національна ідея, патріотизм, любов до рідної землі і людей, які її населяють. Це фундамент для позитивних змін. Криза може зруйнувати стіни, але завжди залишається фундамент. Сьогоднішня криза дає нам шанс зрозуміти, на якому фундаменті будувалося наше життя.   

І що ж ми бачимо? Жадоба влади, жадоба грошей, жадоба наживи та корисливі мотиви пронизують кожну сферу соціальних відносин, кожну артерію суспільного організму. Навіть стосунки між друзями, між чоловіком і жінкою будуються переважно на матеріалістичних прагненнях. Такі поняття як вірність, порядність, справедливість, щирість, людяність, любов знівельовані вже до такої міри, що невідомо, як ця багатостраждальна земля і досі нас тримає…
Кожного дня лише й чути: зарплати, пенсії, пільги, надбавки, ціни, інфляція, криза… Рівень життя падає, це факт. Матеріальний рівень. Духовний рівень впав уже давно. Духовна криза – наш багаторічний супутник. Але про це ніхто не говорить, не здіймає галасу, не затверджує антикризові заходи. А навіщо? Хіба ж людська душа варта того, щоб хтось про неї думав?.. 

Україна – країна контрастів. Нерівномірний розподіл матеріальних благ породжує багатіїв по сусідству з жебраками, успішних бізнесменів поруч з невдахами, олігархів поруч з пенсіонерами, що доживають віку у хворобах і злиднях. Нічого дивного: який фундамент – така й будівля. Збагачуватись на стражданнях інших – звичне явище. Що таке війни, як не чудовий спосіб заробітку? Що таке тютюнова та алкогольна промисловість, що таке фармацевтична галузь?.. Але коли ж це сталося з нами?!. Коли ми перестали бути Людьми і стали просто бездумними біороботами, які живуть на автопілоті і мають за найвищу релігію заокеанський доллар?..  

І про який патріотизм можна говорити, якщо ми на своїй землі не здатні навести лад, дійти згоди, просто поважати одне одного?.. Про який патріотизм може говорити молодий талановитий українець, який міг би принести користь своїй державі, але не може, бо держава навіть не забезпечує йому право на якісну і доступну освіту? Про який патріотизм може говорити молода мама, яка змушена годувати свою дитину дитячим харчуванням з генетично-модифікованими домішками?.. Про який патріотизм може говорити наша влада, якщо вимирання українців продовжується прискореними темпами, а “найвищі” особи держави ховаються від відповідальності за високими парканами в шикарних віллах?

Системна криза в Україні, яка тягнеться роками, буде загострюватись ще більше, доки ми не відкриємо очі, не почнемо думати про головне, не згадаємо про душу. Подумайте, заради чого ви живете? Чи тільки, щоб споживати і накопичувати матеріальні блага? Чи тільки, щоб збільшувати розмір грошей на рахунку? Чи тільки, щоб їздити на кращій, ніж у сусіда, машині? Чи може для чогось більшого?.. Може час вже нам будувати інший фундамент, щоб україньска хиленька хатка перетворилась на красивий міцний палац, який стоятиме роками і не боятиметься жодних криз? 

Історія людства свідчить, боротьба між “заможними” і “незаможними” велась завжди і поширювалась по планеті як епідемія. Так буде до тих пір, доки економічні, а не гуманітарні інтереси правлять світом, доки людське тіло, а не людська душа вважатиметься найвищою цінністю. Ми можемо це змінити, і починати потрібно з самих себе, прямо сьогодні! Давайте згадаємо, що ми – Люди!.. З великої літери!

Депутатів - до відповідальності,аналогічної прийнятій для суддів

Влада в Україні розділена на три гілки, рівноправні між собою - законодавчу, виконавчу і судову. Принаймні, так сказано у Конституції України. І, відповідно, представники гілок влади мають бути рівними у правах та відповідальності.

Верховна Рада днями прийняла закон, що передбачає довічне тюремне ув'язнення суддів, прокурорів і слідчих, які будуть засуджені за хабарництво в «надзвичайно великих розмірах».

Зміни до Кримінального кодексу, за які проголосували 364 народних депутата – представники всіх фракцій, ще взимку підготував і вніс на розгляд у Верховну раду народний депутат Анатолій Гриценко («Наша Україна–Народная самооборона»). Нововведення направлені на боротьбу з корупцією і хабарництвом. Зокрема, автор доповнив перелік обтяжуючих провину обставин такими поняттями, як «скоєння злочину особою у зв'язку з виконанням нею службових обов'язків» і «скоєння злочину з корисливих мотивів», а також такою категорією, як «хабар в надзвичайно великому розмірі» – 4 тис. неоподатковуваних мінімумів і більш – це понад 68 тис. грн.

Згідно закону, за отримання хабара в надзвичайно великому розмірі особою, що займає відповідальне або особливо відповідальне положення (державні чиновники високого рангу, мери та інші), передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 15 років без права на амністію і з конфіскацією майна. За скоєння того ж злочину суддею, прокурором або слідчим – «довічне позбавлення волі без права на амністію і з конфіскацією майна». Слід зазначити, що зараз, згідно КК, максимальне покарання за отримання хабара – позбавлення волі строком на 12 років з конфіскацією майна.

І тут у мене виникли декілька запитань:

1. Чому такі ж покарання не передбачені для представників законодавчої гілки влади - депутатів усіх рівнів. Чи рівність усіх гілок влади вже скасовано?

2. Коли буде виконана обіцянка деяких політичних сил про скасування депутатської недоторканності?

Самогубства - від безвиході чи слабкості духу?




Троє водіїв Півдня України за останні дні трагічно пішли з життя через неможливість вижити в кризовій ситуації. Вже кілька місяців на Одещині мітингують тисячі автовласників, жаліючись на відсутність роботи і відповідно можливості виплачувати кредити.

Вони довго страйкували, але так і не були почуті владою. Наклавший на себе руки Володимир, разом з іншими безробітними дальнобійниками хотів достукатися до представників влади, щоб ті відповіли, коли, в кінці кінців, водії знову зможуть перевозити вантажі і отримувати зарплату.

Володимир з колегами чекав три місяці. Відповіді не було, і тоді він пішов на самогубство. Без годувальника залишилася дружина і двоє дітей. Поки одеські дальнобійники говорили на мітингу про смерть колеги, з Білгород-Дністровського надійшла нова трагічна звістка: ще один водій повісився. І знову через безробіття. ГУДИМА Віктор Миколайович, батько двох дітей вибрав кризі суїцид, таким чином, відводячи від родини відповідальність за неоплачений кредит. Не минуло й доби після похорону Віктора ГУДИМИ, як надійшла інформація про смерть ще одного перевізника з Одеси. Проблеми ті ж, що і у всіх українських далекобійників: відсутність роботи і кредитна заборгованість. Водій помер від серцевого нападу.

Страйкуючі на Окружній дорозі в Києві, у Львові, в Одесі та багатьох інших містах країни задають питання: скільки ще дальнобійників має загинути, щоб б влада нарешті звернула увагу на автомобільну проблему и хоть якось почала реагувати на вимоги автоперевізників.

http://kolomyya.org/se/sites/pb/?nid=12489&page=1

Не можу однозначно звинуватити цих самогубців (можливо, на їхню думку, справді не було іншого виходу), але я особисто вважаю самогубство останнім з варіантів вирішення проблеми. Потрібно було боротися, шукати виходу з кризової ситуації,  варіантів - безліч.

Але, тим не менше, мої розсуди не змінять фактів - люди кінчають життя самогубством, бо влада не в змозі вирішити їхні проблеми. Навіщо нам така влада? Навіщо Вам така влада?
    

Зупинити рейдерську атаку на націоналізм

Класна стаття Андрія Левуса, взята тут.

Девальвація цінностей набуває небезпечних масштабів. Нема нічого святого для торгашів від політики. На політичному аукціоні розпродується все і вся. Надійшла черга націоналізму?

В Україні націоналізм намагаються приватизувати то яскраві вождики, які на хвилі націонал-популізму вже вкотре марно прагнуть пролізти до парламенту, то штатні провокатори, які своїми екстремістськими діями лише дискредитують ідею нації.

Однак, націоналізм це явище понадпартійне. Його неможливо виміряти рейтингами й описати звичними політологічними категоріями. Націоналізм не вписується в жодну політичну систему координат. Він не визнає поділу українців на «помаранчевих», «біло-синіх» та «біло-сердечних». В цьому і є перевага націоналізму. Більше того, націоналізм переважно не потребує голосного афішування та реклами. Не маніфестація «ізму» є потрібною нації сьогодні, а, як казав Ленкавський, «діяння та мислення в інтересах нації». Хто був більшим націоналістом Великобританії: акцентований «націоналіст» Мослі, який фактично був «п’ятою колоною» ІІІ Райху, чи консерватор Черчілль, який врятував Британські острови від окупації? Чи зробив де Голль для Франції менше через те, що вголос не називав себе націоналістом?

Час значків, смолоскипних походів, камуфляжів і чорних сорочок минув. Хто цього не розуміє, страждає насамперед інфантильними, квазіромантичними уявленнями про націоналізм. Діяльність таких горенаціоналістів не принесе нації нічого доброго. Навіть навпаки – є хорошою картинкою для ворожих телеканалів.

Націоналізм ХХІ століття не потребує мілітаристської бравади. Так, як і не потребує надмірного пафосу та екзальтації. Націоналізм має незмінну ідеалістичну мету – велич Нації і розвиток Держави. І на шляху до досягнення цієї мети необхідно керуватися лише трьома критеріями: успішністю, доцільністю та ефективністю. Все інше – зайвий шкідливий естетизм та піжонство, які лише заважають справі. В тридцяті роки ХХ століття, очевидно, націоналісту був необхідний револьвер. В ХХІ столітті йому швидше знадобиться відмінна освіта та успішний соціальний статус, щоб ефективніше захищати націю.

Нові вождики, які претендують на лідерство в націоналістичному русі, намагаються спростити ідеологічну базу націоналізму. «У всьому винні жиди, москалі, комуністи та кадебісти» - чуємо в їхніх «нагірних проповідях». Такий «ідеологічний» фаст-фуд вони називають націоналізмом. Звичайно, найпростіше знайти «крайніх» ззовні легше, аніж визнати, що нація хвора й потребує духовного очищення та зцілення. Легше перенести відповідальність на ворогів і реальних, і уявних, аніж взяти її на себе. Це шлях в нікуди. Це шлях слабких духом гешефтярів від «націоналізму». Психологічна залежність від супротивника спотворює реальну оцінку ситуації й шкодить справі. Міф по те, що «українці бідні, нещасні створіння, які стали жертвою чужинецької експансії» є дуже небезпечним. Він провокує національну лінь, заважає процесу одужання від хвороби холуйства, безхребетності та моральної деградації провідної верстви. Націоналізм, насправді, ставить чіткий діагноз - в поневоленні українців винні насамперед самі українці, а не «трагічна історія» чи «невдала географія». Наша еліта занепала морально і духовно. Козаки стали свинопасами. Тому нас і завоювали. Тому замість ображених прокльонів на адресу «світової змови проти українства» треба брати на себе відповідальність за націю і діяти в її інтересах, що і є головним завданням провідної верстви.

Квазінаціоналістичні вождики і отаманчики здається забувають, що українці мають свою державу. Звичайно, існуюча держава, не є ідеальним утворенням. Тотальна критика всього і вся, що відбувається в країні з боку «націоналістів», насторожує. Їм все не догода і всі, окрім них, зрадники та запроданці. Націоналіст сьогодні має підтримувати все, що йде на добро нації, незалежно хто є ініціатором цих позитивних процесів. «Все робиться не так, як має бути», «влада боїться» лише чуємо від «реальних націоналістів». Існують і небезпечні спроби приватизувати націоналізм. Часто доводиться чути - справжні націоналісти лише в партії Х, або організації Y. Націоналізм за своїм визначенням не може бути власністю однієї структури. Націоналізм є власністю всієї нації.

Український націоналізм вже неодноразово відбивав «рейдерські атаки» різного роду пройдисвітів та провокаторів, які прагнули заробити на ньому політичний та фінансовий капітал. Націоналізм має стійкий імунітет до авантюристів різного пошибу. Однак, мусимо робити все для того, щоб націоналізм не став предметом політичного торгу, а потім як наслідок цього - суспільного розчарування. Для цього необхідно йти в народ і нести йому правду національної ідеї. Ознайомлений з основами ідеології націоналізму, його історією та традиціями народ сам відрізнить зерно від полови.

Націоналізм - це не політична гра, як це подають шулери від партій і партійок, а важка і рутинна праця, яка, втім, протягом століть дає свої плоди. І найкращий з них - сам факт існування української нації.

Межа толерантності, або що таке tolerastia

Здорове суспільство орієнтує людей не на вимушене терпіння одне одного, а на взаємну повагу Якщо прагнеш зрозуміти явище, то спершу поглянь, з чого воно почалося. «Первинно латинське слово tolerantia означало пасивне терпіння, добровільне страждання, асоціювалось з такими поняттями, як біль, зло» — читаємо на сайті «Простір толерантності». Тобто це коли нам щось не подобається, але ми його до певного часу терпимо. Наприклад, коли хтось в автобусі надто голосно розмовляє. Пасажирам неприємно, але вони не подають вигляду і починають дружно ТЕРПІТИ. Ця їхня толерантність триває доти, доки «балакун» не переходить допустиму межу. Тоді в людей уривається ТЕРПЕЦЬ і вони починають активно реагувати, захищаючи свій емоційний комфорт. Нормальне суспільство орієнтує людей не на вимушене терпіння одне одного, а на взаємну повагу. Повага — це велика суспільна цiннiсть. Чим більше людину поважають, тим кращ е їй живеться. Це заохочує до самовдосконалення. Натомість толерантність не перед бачає жодних стимулів до розвитку, адже за будь-яких обставин до тебе ставитимуться байдуже- терпляче. У медицині термін «толерантність» означає повну або часткову відсутність реакції на чужорідні речовини. Організм втрачає інстинкт самозбереження і стає байдужим до наявних загроз. З 90-х років медичний термін «толерантність» почали активно переносити на суспільство. В 1995 році генеральною конференцією ЮНЕСКО була навіть прийнята  Декларація принципів толерантності». Але з якогось дива цьому терміну надали протилежного значення: патологія була представлена як чеснота. Стаття 1 цього документа починається зі слів «Толерантність означає повагу...». Це якби хтось сказав «хвороба означає здоров’я» або «потворність означає красу». Мимохідь згадуєш Оруела з його «правда — це брехня», «незнання — сила». Адже очевидно, що терпіння і повага — це майже протилежні поняття: одна справа поважати людину, і зовсім інша — терпіти її. Проникливі уми вже давно намагаються з’ясувати справжню мету глобального просування світогляду нереагування на чуже. Для позначення набутої патологічної байдужості до зовнішніх загроз навіть з’явився термін tolerastia (толерастія). Частина дослідників схиляється до думки, що пропаганда толерантності — це масштабна спецоперація з психологічної підготовки людства до грядущого вторгнення «чужих». Щоб не спрацював природний захист, заснований на розпізнаванні «свої—чужі», максимально розширюється «простір толерантності», тобто «діапазон терпіння». Якщо ж таки проявляється суспільний імунітет, то апологети толерастії тут же на нього ставлять клеймо «к сенофобії». В результаті такого комплексного підходу вороже втручання починає сприйматися як щось нормальне. Можна сперечатися, хто вони ці «чужі» — інопланетяни чи все ж таки земляни. Безперечно одне: вони вже серед нас і готуються до рішучої атаки. Для людства, враженого толерастією, вторгнення «чужих» буде катастрофою. Наша проблема в тому, що ми не вважаємо їх чужими. Зате вони однозначно вважають чужими нас. (С)

Пора вже застосовувати реальні заходи покарання...

... до порушників правил дорожнього руху. І не тільки до мажорів (тому що мажори більше на слуху - на всяких там крутих авто), а й до простих громадян, які з якогось приводу вважають, що вправі піддавати ризику своє та чуже життя.

Останнім часом більше ніж раніше набувають розголосу автомобільні аварії з жахливими наслідками для водіїв, їх пасажирів та випадкових людей, що опинилися на шляху "шумахерів". Це можна списати на інформаційну війну проти Луценка, проте факти залишаються фактами. Автомобілісти стають все нахабнішими, тому що реального і відповідного покарання за завдану шкоду життю, здоров'ю і майну постраждалим не несуть... А за роки перебування в кріслі головного міліціонера паном Луценком нічого не зроблено в напрямку розроблення реального механізму боротьби з цим явищем. Натомість, ним демонструються "успіхи" в політичній діяльності... Доки триватиме така ганьба?

Останній гучний приклад автопригоди з сумними наслідками -

"6 июня, около 16.30 в Николаеве внедорожник «Тойота Рав 4», двигаясь с большой скоростью по улице 68 десантников, вылетел на обочину, ударился о дерево, и вернулся на проезжую часть.

В это же время, молоденькая девушка, сидевшая на заднем сидении, вылетела через заднее стекло. Пролетев 20 метров, несчастная разбилась о стену жилого дома, и
мгновенно умерла. (Шокирующие фото).

Вторая пассажирка госпитализирована с тяжёлыми травмами. Водитель, гнавший внедорожник с бешенной скоростью, не пострадал.

Тяжёлые неповоротливые внедорожники превращаются в кошмар улицы и дороги Николаева. ГАИ не в состоянии принять меры к зарвавшимся водителям дорогих иномарок.






Фотохроника жестокого ДТП от "Новости-N"." - це з Майдану.

І на місці цієї дівчини або на шляху такого авто кожного дня може бути кожен із нас.

Може, вже годі панам чиновникам займатися політикою, а час зайнятися реальними справами?

59%, 24 голоса

7%, 3 голоса

34%, 14 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.