хочу сюди!
 

Sveta

33 роки, телець, познайомиться з хлопцем у віці 29-39 років

Замітки з міткою «освіта»

Чим Яворівський кращий од Табачніка?

Чим Яворівський кращий од Табачніка?

Сергій Пантюк Український письменник
22 грудня 2012, 20:14

З великими від здивування очима прочитав інформацію про те, що на посаду голови Комітету з питань культури і духовності ВР України "Батьківщина" знову пропонує людину, яка ніколи не мала нічого спільного ані з духовністю, ані з культурою. Ім'я цього претендента – Володимир Яворівський.
Ну не можу я зрозуміти отаких кроків, хто і що б мені не казав. І навіть кинута одним поважним паном фраза "Так, це сучий син. Але ж наш сучий син!" теж виглядає мало переконливою. Я завжди звик називати негідника негідником, а злодія злодієм. Цього мене навчили ще в дитинстві книжки, які читав. А ще ті книжки навчили мене самого не жити так, щоб люди пальцями тицяли. І щоб очей у сірка позичати не доводилося.
Єдиний контр-аргумент, який мені можуть запропонувати опоненти – так В. Яворівський же виграв мажоритарку! Але це теж не так, бо виграв не Яворівський, а "єдиний опозиційний кандидат". Навіть якби Міккі Маус балотувався у Києві під цим брендом, теж би виграв. Але головне не це.
Відпрацювавши понад рік на посаді секретаря національної Спілки письменників України, я отримав змогу донесхочу "понасолоджуватися" наслідками "культурної" та "духовної" діяльності пана Яворівського. Сказати, що це жах, буде нічого не сказати. Куди не ткнись – всюди купа відвертого криміналу.
Письменницька поліклініка на вул. Рейтарській (біля Золотих воріт) продана за ціною трикімнатної квартири. І не просто так продана, а за підробними документами. За Статутом НСПУ, навіть найменше відчудження майна відбувається за рішенням Ради – найвищого органу між з'їздами. Такого рішення не було, про це у письмовій формі заявили всі тодішні члени Ради. Власне, крім одного – такого собі Анатолія Гая, який досі працює підбрехачем у Яворівського. Але то окрема тема. До речі, продавши поліклініку, яворівська команда навіть податку з оборудки не сплатила – зараз є всі шанси паралізувати діяльність НСПУ роки на два. Бо ті борги (з пенею – це понад 3 млн. грн) тепер висять, і їх хтось таки має сплатити. Бажано, щоб цим "хтосем" став наш пан Яворівський, причому особисто!
Знищено і продано неодмінну письменницьку реліквію – кав'ярню "Еней", стіни якої були розписані відомим художником Анатолієм Базилевичем. У персонажах "Енеїди" на унікальних фресках легко впізнавалися українські класики, панувала дуже тепла атмосфера. Зараз у тому приміщенні гіпер-крутий ресторан "Сад", власники якого – представники російського капіталу – тепер (завдяки "високодуховному" Яворівському!) претендують (увага!) на 50% відсотків власності Будинку письменників на Банковій, 2!
Таких штучок пан Яворівський, перебуваючи на посаді голови НСПУ і водночас – згаданого вище Комітету з питань культури і духовності, натворив чимало. І у пресі про це неодноразово повідомлялося, і кримінальні справи відкриті. Тому письменники й погнали В.Яворівського поганою мітлою з керівної посади, не бажаючи більше все це терпіти. Думаєте, він покаявся? Ага! Більше того, продовжує свою чорну справу – через згаданого вище А.Гая розповсюджувалися чутки, ніби це наша команда хоче продати партії регіонів Будинок письменників на Банковій. Більшого цинізму годі й шукати.
І останнє. Хочу запитати у шановного товариства, може хтось знає: а що такого важливого для країни зробив пан Яворівський, протираючи штани на чолі Комітету з питань культури і духовності у попередній каденції? Агов, друзі письменники, художники, співаки, видавці! Може то лише я нічого не помітив? Підкажіть...
Звідси й виникла думка, яку виніс у заголовок – а чим Яворівський кращий за Табачніка? Табачнік робить Україні шкоду своїми діями, а Яворівський – і діями, і бездіяльністю. Не хотілося б критикувати "оновлену" "Батьківщину", але чому вона досі не очистилася від такого вразливого суб'єкта, та ще й продовжує його пхати на ключову для українства посаду, жодною логікою пояснити не можу. Хіба що – кулуарними домовленостями із владою. Але то вже хай буде на їхній совісті...
http://blogs.pravda.com.ua/authors/pantyuk/50d5f89a28a5b/add_ok/#comments

Богдан Гордасевич, комент: Я знаю давно нешанованого Яворівського ще по його діяльності на чолі Демократичної партії України, яку він успішно декласував свого часу, як і НСПУ, звідки ось подав заяву про вихід. Саме за подібну "кадрову політику" я не поважав "Батьківщину" і Тимошенко, де зрадників не перелічити і Яворівський - на черзі. Гнида конкретна і ще своє покаже, хоча і до цього стільки було показано, що я дивуюсь його плавучості рівня Поплавського. Досить нагадати, як він дві каденції у 90-х очолював у ВРУ Комітет по Чорнобилю, а крадіжки тоді були глобальні, ну а Яворівський як дурник наче: нічого не бачив і не чув про це. Ось хто перший запустив фразу "Ці руки нічого не брали" - все чужими типу Гая роблено.

Якраз новина: Табачника Дімона знову призначено міністром освіти України - дружно привітаймо нового-старого керівника освітнього сміттєзвалища!
Це не моя особиста негація, а світова!
Реальний світовий рівень української освіти (пост-радянської совкової і дуже розхваленої виключно самими ж "совками" як дуже прогресивну): Цілеспрямована робота з позиціювання вузів у світовому освітньому просторі дозволила ряду провідних українських університетів значно поліпшити позиції у світовому рейтингу Webometrics: НТУУ «КПІ» — 957-ме місце, НУ «Львівська політехніка» — 1248-ме місце, НПУ ім. М.Драгоманова — 1747-ме місце, КНУ ім. Т.Шевченка — 1934-те місце.
http://dt.ua/EDUCATION/akademichniy_reyting_universitetiv_top-200_ukrayina-103116.html

Вкотре наголошую: не в персоналіях справа! Панове, чи варто всі сили кидати проти Табачника, щоб замість нього став Колесников чи Мірошниченко, або ще якась падлюка інша від Табачника тільки за прізвищем? Потрібна докорінна системна зміна економічних важелів в усьому державному апараті України! І зокрема - в освіті!

Наша освита.((

Сразу предупреждаю - не про политику.

Но пройти мимо такой инфы не смогла.unsmile

Праздравляю налогоплательщиков - ваши деньги потрачены самым лучшим способом.

ДНУ "Институт инновационных технологий и содержания образования" Минобразования закупит учебники для 1 класса на сумму 61,13 миллиона гривен.  инфа тут  и там Самыми дорогими оказались учебники украинского языка для школ с обучением на польском языке - 647 гривен за экземпляр. Испанский язык для первоклассников стоит 518 грн/экз., украинский язык для школ с молдавским языком - 497 грн/экз.crazy

Коррупцию и инфляцию уже поборолиhelp

Кому потрібна тотальна дибілізація Українців ?

Ви помічаєте як завзято й натхненно проводять політику дебілізації українського суспільства ? Якщо скажете, що так само по собі виходить я дуже здивуюсь низькому рівню Вашого доступу до інформації, Ви ж не заперечуватимете:

1. Реформа освіти не провальна, а дуже успішна якщо метою її є дебілізація молоді. От скажіть навіщо переходити на 12 річний термін навчання ? Пам'ятаю навчався в школі, а потім в ліцеї 11 річну освіту закінчив в 98 році, часу було вагон, завжди ходив на один або два гуртки, гуляв як всі діти, навантаження ніякого в школі й не відчував, то навіщо ще на рік подовжувати термін навчання ? При підході міносвіти останнє десятиріччя до зниження інформаційного навантаження на школяра, зменшенні начитки фактичного матеріалу, розвитку комп'ютерної техніки (в десять раз прискорення й спрощення навчання), знищення навчання та розвиток дітей в гуртках (це 2-3 години в день вивільняється на байдикування чи пиво в кабаку) скорочувати ще рік навчання потрібно (!) а не додавати ще один рік навчання психічно здоровим дітям ?! 

Відміна залишення за неуспішність дітей в попередньому класі (щоб тотальний провал не засвітився) й відміна можливості впливу вчителя на учня, само собою призвела до того що у вчителів опустились руки й неможливо нічого зробити учневі який сміється (або й посилає) з вчителя знаючи, що його переведуть в наступний клас. Також це добре маскування реального стану української освіти й як хитро вчителя викинуто з процесу навчання, от як продумано вдало прибрано всі перепони для успішної дебілізації майбутнього ПРастого електорату.

2. Колосальна дебілізація українського інформаційного простору, більше половини українських каналів працюють без будь якої інтелектуальної нагрузки на глядача (решта з мінімальною) , активно пропагуючи куріння, спиртне, й примітивні інстинкти. Безкорисні шоу де танцють, печуть, показують фокуси та беруться заполонили ефір, от скажіть ВАМ РАНІШЕ БУЛО ЦІКАВО ЯК ВИ ЖАРИЛИ ЯЙЦЯ !? - зараз вся Україна переживає, хіба не дибілізація ? Та сидіть в неті й дивіться все життя "пріколи" як ваша доля бути дебілом, а народ в чому винен ?

На концерті якщо артист не зняв штани а співачка не розділась то це провал, ящо артист не вміє співати то він значить дуже крутий попер чи рипер, культура плінтуса накриває нас з екранів. Стаття нижче тому підтвердження. Новини в Україні це тотальні вбивства, зґвалтування, насилля, таке враження, що не в Україні а в Сомалі живемо.

3. Окремим важливим кроком успішної деградації населення є нищення української історії і культури, а серед молоді це першочергово (совок старше покоління обробив - зек презик тому підтвердження) тому такі напрямки очолюють людці типу Табачнікав - дійсно хороший фахівець по успішній дебілізації, одразу береться за історію, голод заперечується (неуркожай ПРастой), боротьба за незалежність - каллабараціаназм, суцільна меншовартість й смиренність ... Бояться молоді, бо думаюча людина розуміє, що жодна пострадянська країна без люстрації не мала б  економічного розвитку й майбутнього, а це значить кінець заїждженій лебединій комуно-бандитській пісні, как карошо била в савке как плоха чічас, тому що прибалти, поляки тільки з острахом згадують "те карашо в савке"...

4. Політики власним прикладом виховують повагу до низів суспільства та його культури (шансон, мат, брехня, криміналітет, феня) пропагуючи неповагу до людей праці та інтелігенції. Нав'язують домінування примітивних людських інстинктів, страх, жадоба, істерія, хамство, насильство ...

ЧОМУ ВЛАДІ В УКРАЇНІ ТЕПЕР НА ВСІЙ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ ПОТРІБНІ ДЕБІЛИ ? (як приклад вибори 2010р., а ви не задумувались хто може голосувати за злочинців.)


69%, 18 голосів

19%, 5 голосів

12%, 3 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Як створити образ ворога?

Сергій РУДЮК, історик.
Підручники історії Росії формують україноненависництво в свідомості учнівської та студентської молоді Російської Федерації.

Першого вересня мільйони учнів та студентів Російської Федерації прийшли у навчальні заклади і розгорнули свої підручники, зокрема з історії Росії. У них вони знайдуть відомості не тільки про минуле народів, що проживають в межах РФ, але й про історію своїх сусідів, які нині живуть в незалежних державах. Ці відомості залишаться в пам’яті читачів назавжди, бо підручник — це один із небагатьох засобів масової інформації, який «працює» на десятиліття. Як стверджують науковці: «...образ інших народів або власний образ, який живе в нашій душі, залежить від того, як в дитинстві нас навчали історії. Це закарбовується на все життя».

Який же образ українського народу та його держави формують у свідомості багатонаціональної учнівської та студентської молоді Російської Федерації підручники історії, схвалені федеральним міністерством освіти ?

Так, згідно з офіційним російським курсом історичної освіти і науки:

1. Археологічні культури кам’яного віку, мідного віку (Трипільська культура) і бронзового віку розвивалися «у південних районах Євразії», а отже, належать і російській «євразійській» культурі.

2. Скіфська і «скіфоподібні» культури VII — IV ст. до н. е. на території Південно-Східної Європи були лише західною частиною великої «скіфо-сибірської» культурно-історичної спільноти і «є складовою російської культури».

3. Сучасні росіяни належать до східнослав’янського етносу, який у VI — VII ст. виділився з єдиної слов’янської етнолінгвістичної спільноти та у VIII ст. складався із 13 племінних союзів на території від Карпат до Уралу ( ??? ).

4. Східнослов’янський етнос у ІХ ст. утворив «давньоросійську» державу Київська Русь.

5. Київська Русь — це «початковий період» Російської держави (ІХ—ХІІ ст.)

6. В епоху Київської Русі «сформувалися основи російської духовності, мови, культури» в цілому.

7. Особливістю давньоруської (в значенні — давньоросійської) держави була її поліетнічність. Внутрішню єдність забезпечували держава і православ’я.

8. Епоха Давньоруської держави з центром у Києві змінилася на період російської державної роздробленості (ХІІ—ХІІІ стст.). Утворилося близько 15 незалежних держав (?????). Однак зв’язок між російськими землями зберігся «завдяки спільній вірі, мові та праву».

9. Продовженням Київської Русі «стало Володимиро-Суздальське князівство», а згодом — його «спадкоємець» Московське князівство (ХІV — поч. ХVI стст.). До Москви з Києва «перемістився» державний і церковний центр російського народу.

10. Головним завданням зовнішньої політики Росії у ХVIІ ст. стало «збирання» українських та інших земель, які колись входили до складу Древньої Русі (Росії).

11. Назва «Україна» виникла наприкінці ХII ст. для позначення давньоруських (давньоросійських) земель, які безпосередньо межували із степом (термін вживається в значенні «окраїна»).

12. Українська «народність» сформувалася у ХV — ХVI ст.

13. Всеукраїнська Рада в Переяславі під керівництвом Б.Хмельницького у січні 1654 р. прийняла рішення про «возз’єднання» України з Росією.

Причини «возз’єднання»:

— релігійна та етнічна «спільність» російського та українського народів;

— їхнє «спільне» історичне минуле і спільна боротьба із зовнішніми ворогами;

— конкретно-історичне становище середини ХVIІ ст., коли для України збереження незалежності здавалося нереальним і доводилося вибирати «менше зло», тобто возз’єднуватися з «близькою за культурою і вірою» Росією, яка обіцяла ще й внутрішню автономію;

возз’єднання відповідало інтересам Росії ( !!!!! ).

14. Спроби «гетьманів-зрадників» І.Виговського, М.Дорошенка, І.Мазепи відірвати Україну від Росії «не здобули підтримки» переважної більшості українського народу, який виступав проти них(???).

15. Діяльність російських правителів Петра І і Катерини ІІ мала «позитивне значення» для України (???): захист українського народу від економічного гноблення козацької старшини(?????) і грабіжницьких нападів турецько-татарських феодалів.

16. Проголошення у 1918 році незалежності України було «проявом сепаратизму», «не відповідало інтересам» українського народу і «не мало» всенародної підтримки.

17. Українська Центральна Рада підписала у 1918 році «ганебний» Брестський мир, унаслідок чого німецькі війська «окупували» Україну і «грабували» хліб в селян.

18. В Україні у 1918—1920 роках відбулася «громадянська» війна, яка завершилася «закономірною» перемогою Радянської влади над «зрадниками» українського народу — націоналістами.

19. Війська Петлюри чинили в Україні «єврейські погроми».

20. Червона армія у 1918—1920 роках «визволила» Україну (як же тоді *громадянська війна*???).

21. У результаті «союзу українських націоналістів із Польщею» у 1921 році Західна Україна була «тимчасово втрачена Росією».

22. Голод 1921 року в Україні стався «внаслідок посухи».

23. 30 грудня 1922 р. відбувся I з’їзд Рад СРСР, на якому повноважна делегація України «затвердила» Декларацію про утворення Союзу РСР і «підписала» Союзний договір.

24. Голодомор 1933 року «не був геноцидом» українського народу, бо:

голодом були вражені окремі райони Росії і Казахстану;

в Україні голодували не тільки українські селяни, але й представники національних меншин, а також:

голод відбувся внаслідок посухи;

голод відбувся внаслідок помилок, допущених низовими органами влади під час проведення колективізації;

голод був Божою карою для українців за участь у атеїстичних кампаніях влади(а якже кара по відношенню до *центрів атеїзму та її влади*????? ).

25. Сталінські репресії 1930-х років завдали шкоди не стільки цивільному населенню, як Червоній армії, що напередодні вибуху ІІ Світової війни втратила значну частину досвідченого командного складу.

26. Пакт Молотова — Ріббентропа «був вимушеним, але необхідним» для підготовки до відбиття майбутньої німецької агресії актом.

27. 17 вересня 1939 року Червона армія «визволила» (як пам’ятаємо — «тимчасово втрачену Росією» у 1921 році) Західну Україну.

28. 22 червня 1941 року Німеччина «несподівано і віроломно» напала на СРСР.

29. Причина воєнних невдач Червоної армії влітку 1941 року полягає «у багатократній перевазі німецьких збройних сил у людях, техніці та озброєнні, застарілій техніці та озброєнні Червоної армії ( ??????? ), раптовості нападу Німеччини».

30. Населення України «одностайно» піднялося на боротьбу з німецькими окупантами і «масово» вступало в ряди радянських партизанів й підпільників. Лише невелика частка населення (особливо на територіях, возз’єднаних із Радянським Союзом перед війною) «пішла на співробітництво» з окупантами.

31. Українські націоналісти «перебували на службі німецьких окупантів». Чимало з них «служило в німецькій воєнізованій організації СС», визнаної пізніше Нюрнберзьким трибуналом злочинною.

32. Керівники Організації українських націоналістів, зокрема С.Бандера, А.Мельник, Р.Шухевич, «були агентами німецької розвідки».

33. У червні 1941 року українські націоналісти зі складу батальйонів «Нахтігаль» і «Роланд» у Львові «влаштували масові розстріли» польської та єврейської інтелігенції.

34. Українські націоналісти «брали участь у геноциді євреїв» на території України, зокрема в Бабиному Яру (Київ).

35. Українські націоналісти «здійснювали геноцид поляків, чехів, циганів, вірменів та українців на Волині та в Галичині» у роки ІІ Світової війни.

36. Українські націоналісти під командуванням «німецького орденоносця» Р.Шухевича знищили білоруське село Хатинь.

37. Ув’язнення лідера українських націоналістів С.Бандери в німецькому концтаборі було зроблено з метою «приховати його співробітництво з гітлерівцями»( ??? ).

38. Українські націоналісти були «найжорстокішими катами» в’язнів німецьких концтаборів(???), передусім євреїв.

39. Українська повстанська армія створена «за допомогою німецької окупаційної влади», яка дала націоналістам зброю та інструкторів.

40. Українська повстанська армія «не воювала проти німецьких окупантів»(???).

41. Червона армія у 1943—1944 роках «визволила» (знову ж таки «тимчасово втрачену Росією у 1941 — 1942 роках») Україну.

42. Українська повстанська армія «стріляла в спину» Червоній армії (???) -визволительці.

43. Вирішальну роль у перемозі СРСР над Німеччиною відіграла «єдність радянського народу».

44. Вояки Української повстанської армії — це «бандити, кримінальні злочинці».

45. Вояки Української повстанської армії «безпідставно і жорстоко вбивали» відряджених зі східних областей УРСР до Західної України вчителів, агрономів, інших спеціалістів.

46. Після 1945 року оунівці з корисливих мотивів «стали на службу до американської та англійської розвідки».

47. Більшість населення Західної України «підтримало Радянську владу в боротьбі проти націоналістів»(???).

48. Голод 1946 — 1947 років в Україні «був наслідком посухи».

49. РРФСР була «основним донором» економічного развитку післявоєнної УРСР ( ????? ).

50. Радянський Союз хоч і не був демократією, але він був «орієнтиром і прикладом» кращого, справедливого суспільства для мільйонів людей в усьому світі.

51. У розпаді СРСР винні «зрадники та зовнішні сили» ( ??? ) .

52. Незалежна Україна — це «неприродне державне утворення, приречене на швидку загибель».

Я утримаюся від власних коментарів щодо вищесказаного. Зате наведу дуже влучну, як на мене, оцінку діям російських істориків білоруського дослідника Вадима Деружинського: «По примеру старой российской историографии и официальной советской историографии современная российская историография никак не может принять концепцию независимого развития украинского народа, его самостоятельного государственного существования в прошлом. Ибо в таком случае следовало выкинуть на свалку истории пресловутые «исторические права» России на Украину, отказаться от концепции «единства исторических судеб» русского, белорусского и украинского народов, которые в прошлом и сейчас тоже преподносились российскими идеологами в виде некой дивной «троицы общерусского характера» ( !!! ).

Пришлось бы также отказаться от тезиса о якобы «справедливых войнах», которые вела Россия с целью «собирания русских земель в едином русском государстве». Эти войны автоматически становились захватническими. Признание самостоятельности в историческом развитии Украины способствовало бы росту национального самосознания и отделению украинцев от России. По этой причине русская дореволюционная и советская историография не признавала Киевскую Русь державой украинского народа ( !!! ).  Соответственно термины «Россия», «российский» советские историки вслед за Карамзиным, Соловьевым, Ключевским применяли не только к Московии, но и к Киевской Руси. То есть воровали наследие Киевской Руси у украинцев и присваивали его себе ( !!!!!!! ).

В итоге была создана крайне примитивная концепция истории Украины. Она гласила, что в прошлом украинский народ никогда не имел ни своего государства, ни своей самостоятельной истории».

Подання в російських шкільних та вузівських підручниках історії давньоукраїнської Київської княжої держави (популярно — Київської Русі) як, начебто, початкового етапу історії Російської держави, невизнання Голодомору 1933 року геноцидом українців, заперечення справедливого і правомірного характеру збройної боротьби українського національно-визвольного руху проти іноземних, у тому числі й російських, загарбників свідчить про фактичне невизнання Російською Федерацією незалежності України, є порушенням чинних українсько-російських міждержавних угод про дружбу й добросусідські відносини, а також міжнародних зобов’язань Російської Федерації, зокрема в галузі права війни, є замахом на суверенітет і територіальну цілісність України і служать розпалюванню українофобії та міжнаціональній ворожнечі як на території Російської Федерації, так і в Україні, сусідніх із нею державах Європи, скрізь, де проживають українці і куди сягає інформаційний вплив Росії.

У цивілізованих країнах вирішенням проблемних питань відносин із сусідніми державами займаються передусім зовнішньополітичні відомства цих країн. Вони пильно відслідковують шкідливі дії іноземних держав, повідомляють про них вище керівництво своєї країни і, за його дорученням, здійснюють заходи дипломатичного характеру з метою нейтралізації загроз у зовнішньополітичній сфері. На жаль, схоже, працівники МЗС України не цікавляться змістом підручників історії Росії і безпардонним шельмуванням у них українців та Української держави на шкоду міжнародному іміджу нашої держави. Не пригадую, щоб за двадцять років незалежності України керівництво Росії отримало б від нашого зовнішньополітичного відомства бодай одну ноту протесту проти антиукраїнського змісту підручників історії Росії, освячених авторитетом Російської академії наук і міносвіти Російської Федерації.

ОУН-УПА в обхід Міносвіти

Львівським школярам розкажуть про ОУН-УПА в обхід рішення Міносвіти

З наступного навчального року вчителі історії в усіх школах Львівщини отримають додатковий матеріал для висвітлення певних тем, які не увійшли до шкільного курсу (за міністерською програмою), або, на думку депутатів, недостатньо представлені.

Міністерство освіти не мусить погоджувати викладання цих додаткових тем, як і не вправі заборонити, каже експерт з освітнього права Андрій Соколов. Будь-яка область, згідно з законом, може розробляти свої регіональні освітні програми, хоча вони і не будуть обов'язковими до виконання, пояснює експерт. Складати іспити з цих тем учні не зобов'язані, це радше форма факультативу.

http://life.pravda.com.ua/society/2011/04/6/76447/

Рекомендую переглянути!:

http://www.pravda.com.ua/articles/2009/09/7/4172941/

Інноваційні технології навчання

Актуальність проблеми полягає в тому, що усучасному вимогливому та швидкозмінному соціально-економічному середовищі рівень освіти значною мірою залежатиме від результативності запровадження технологій навчання, що ґрунтуються на нових методологічних  засадах, сучасних дидактичних принципах та психолого-педагогічних теоріях,  які розвивають діяльнісний підхід  до навчання.

Мета дослідження полягає в тому, щоб розкрити поняття інноваційних педагогічних технологій, розкрити основні методологічні вимоги, яким має відповідати будь-яка інноваційна технологія навчання.

Модернізація системи освіти пов'язується, насамперед, із введенням в освітнє середовище інноваційних технологій, в основу яких покладені цілісні моделі навчально-виховного процесу,  засновані на діалектичній єдності методології та засобів їх здійснення.

Останнім часом досить широко увійшов у вжиток термін «інноваційні педагогічні технології».

Перш ніж розглянути сутнісні ознаки інноваційних педагогічних технологій, уточнимо ключові поняття «інновація» та «педагогічна технологія». Слово інновація має латинське походження і в перекладі означає оновлення,  зміну,  введення   нового.   У   педагогічній  інтерпретації  інновація   означає нововведення, що поліпшує хід і результати навчально-виховного процесу: співвіднести  поняття  нового  у  педагогіці  з такими  характеристиками,  як корисне, прогресивне, позитивне, сучасне,  передове.

Нове    у педагогіці  -  це не лише ідеї,  підходи, методи, технології, які у таких поєднаннях ще не висувались або ще  не використовувались,   а  й той комплекс елементів чи окремі елементи  педагогічного процесу,  які несуть у собі прогресивне начало, що дає змогу в  ході зміни умов і ситуацій ефективно розв'язувати завдання виховання  та  освіти.

Розрізняють поняття  новація, або новий спосіб та інновація, нововведення.  Новація - це сам засіб (новий метод, методика, технологія, програма тощо),  а  інновація -  процес його освоєння.

Розбіжності  у тлумаченні  поняття спричинені  неоднаковим баченням їх  авторами сутнісного ядра, а також радикальності нововведень. Одні з них переконані, що інноваціями можна вважати   лише те нове, яке має   своїм результатом кардинальні зміни у певній системі, інші зараховують до цієї категорії будь-які, навіть незначні, нововведення.

Основу  і   зміст   інноваційних   освітніх  процесів   становить   інноваційна діяльність, сутність якої полягає в оновленні педагогічного процесу,  внесенні  новоутворень   у   традиційну  систему.   Прагнення   постійно  оптимізувати навчально-виховний    процес   зумовило    появу    нових   і    вдосконалення використовуваних раніше  педагогічних технологій різних  рівнів  і різної  цільової спрямованості.

Сьогодні   у   педагогічний   лексикон  міцно   ввійшло   поняття  педагогічної  технології. Існують різні погляди на розкриття цього поняття.

Технологія - це сукупність прийомів,  що застосовуються  в якій-небудь  справі,  майстерності, мистецтві (тлумачний словник) [1,2] 

Педагогічна технологія -  це системний метод створення,  застосування, визначення всього процесу викладання   і засвоєння знань з використанням комп'ютера і людських ресурсів, завданням якого є оптимізація форм освіти (ЮНЕСКО)[2,28].

Концептуальність. Кожній педагогічній технології повинна бути притаманна опора на певну наукову концепцію, що містить філософське, психологічне, дидактичне та соціально-педагогічне обґрунтування досягнення освітньої мети.o  

СиСистемність. Педагогічній технології мають бути притаманні всі ознаки системи: логіка процесу, взаємозв'язок всіх його частин, цілісність.

    Можливість   управління.    Передбачає   можливість діагностичного   ціле покладання,    планування,    проектування    процесу   навчання,    поетапну діагностику, варіювання  засобами та методами  з метою корекції  результатів. Ефективність.  Сучасні  педагогічні технології існують  в конкурентних умовах і повинні бути ефективними за результатами й оптимальними за витратами, гарантувати досягнення певного стандарту освіти. Відтворюваність.   Можливість   використання   (повторення,   відтворення) педагогічної  технології  в   інших   ідентичних  освітніх   закладах,  іншими  суб'єктами. Візуалізація (характерна для окремих технологій). Передбачає використання аудіовізуальної     та    електронно - обчислювальної    техніки,     а     також конструювання  та  застосування  різноманітних  дидактичних матеріалів  і оригінальних  наочних посібників.

Увесь матеріал  1-4  класів, відповідно  до  програми, згруповую  в  структурно-логічні  блоки. Вивчення  кожного  блоку включає  чотири  етапи:

      вивчення нового  матеріалу;       корекція  та  поглиблення  знань;·        урок-практикум;       контроль знань.

Наприклад, вивчення теми з предмету «Я і Україна»  закінчується  дебатами «Перспективи  розвитку  людства». Клас  ділиться  на дві  групи:  «Оптимісти» і   «Песимісти».  Впродовж десяти  хвилин  кожна група  аргументує  свою позицію,  а  потім  вониразом  обговорюють  основні  проблеми. Закінчується  урок  підбиттям підсумків  уроку.

Технології навчання  у  грі, дискусії  сприяють  соціалізації учнів,  розвитку  критичного мислення,  дають  змогу висловлювати  власну  позицію, формують  уміння  відстоювати свою  думку  і чути  інших  учасників дискусії.

Інновації можуть  бути  різними за  масштабом,  за потенціалом,  можуть  належати до  різних  складових навчально-виховного  процесу,  але, на  мій  погляд, вони  мають  бути мотивовані   й  орієнтовані на  конкретного  вчителя, який  працює  в конкретній  школі  з конкретними  учнями.