хочу сюди!
 

Виктория

47 років, скорпіон, познайомиться з хлопцем у віці 45-57 років

Замітки з міткою «освіта»

Міністр Табачник фатально помилився з місцем проживання!!!

 Відкритий лист Ірини Фаріон Президентові Віктору Януковичу з приводу "реорганізації" ННДІ українознавства Міністерства освіти, науки, молоді і спорту.

"Пане Президенте! Негативним апогеєм діяльности вашої влади, епіцентром не лише антиукраїнських випадів, а ірраціонально напрацьованої стратегії знищення української ідеї у її найважливіших освітньо-наукових вимірах, а отже, Української Держави, стало міністерство освіти, науки, молоді та спорту на чолі з Д. Табачником. Його новий українофобський крок – так звана "реорганізація" ННД Інституту українознавства, яку від 1992 року очолює унікальна особистість, науковий і моральний авторитет країни, автор 30-ьох монографій, понад 600 статей, доктор філологічних наук Петро Кононенко – фундатор сучасної наукової концепції українознавства. Інститут зумів об'єднати висококваліфікованих науковців, що за предмет дослідження мають духовну основу буття української нації у її мовних, культурних, історичних, філософських контекстах та напрацювати потужний корпус монографічних і навчально-методичних досліджень, що формують національний спосіб мислення і дій нації. Логічно, що за цим кроком – знищення інших наукових інституцій українознавчої проблематики, добре відоме нам із 20–30 років, коли, до прикладу, спочатку ліквідовано Інститут української наукової мови, а відтак створено радянський покруч Інститут мовознавства тощо. Гадаю, що очевидне міністерське зацікавлення землею та приміщенням Інституту – лише зовнішній вияв знищення установи. Насправді Табачник та його опричники не без допомоги зовнішніх сил із заледве прихованою особистою ненавистю намагаються знищувати осередки українського Духу, не усвідомлюючи, що їм підвладна лише матерія. Українців в Україні не знищити, як не змінити законів природи. Жити в Українській Державі і поборювати її сутність – самоґвалтування. Нагадаю, що сесія Львівської обласної ради своєю абсолютною більшістю вже зверталася до вас із вимогою відставити міністра-українофоба (рішення № 79 від 09.03.11): за зменшення прохідного балу з української мови під час вступу до вишів, скасування іспиту з української мови при завершенні бакалаврату та під час вступу до аспірантури, можливість тестуватися мовами національних меншин, переведення на навчання іноземців з державної української мови на російську; за фальсифікацію української історії через вилучення з неї сторінок про Голодомор, масові репресії українців у 30-80-ті роки, вбивчу більшовицьку колективізацію та атеїстичну чуму ХХ століття, бандерівський національно-визвольний рух та УПА, масштабну повоєнну русифікацію українських шкіл у 50-х роках, історичні події Майдану-2004; за спотворення шкільної програми з української літератури через вилучення знакових творів про Голодомор та творів національно-патріотичної тематики; за перетворення шкільного курсу зарубіжної літератури у курс російської літератури, що сповна має переорієнтувати українських школярів на російські духовні цінності та моделі поведінки; за знищення напрацьованої впродовж років прозорої системи вступу до вишів з рівними можливостям для всіх; за підготований законопроєкт "Про вищу освіту" з обмеженням прав студентів та централізації керівництва вишами тощо; за "оптимізацію", себто закриття 640 навчальних закладів; за "реорганізацію" Українського інституту національної пам'яти тощо.

МІНІСТР ОСВІТИ??? Ви як Президент зобов'язані адекватно реагувати на відкритих руйнівників духовних основ держави, якщо самі не є втіленням того зла. Табачники минуть, як чорні сторінки історії, натомість вічним є прагнення українців пізнавати себе і панувати на власній, а не чужій землі. Вже вдруге від імени своїх виборців міста Львова звертаюся з вимогою відставки міністра Д. Табачника, що фатально помилився з місцем проживання та свого історичного буття".

Інноваційні технології навчання

Актуальність проблеми полягає в тому, що усучасному вимогливому та швидкозмінному соціально-економічному середовищі рівень освіти значною мірою залежатиме від результативності запровадження технологій навчання, що ґрунтуються на нових методологічних  засадах, сучасних дидактичних принципах та психолого-педагогічних теоріях,  які розвивають діяльнісний підхід  до навчання.

Мета дослідження полягає в тому, щоб розкрити поняття інноваційних педагогічних технологій, розкрити основні методологічні вимоги, яким має відповідати будь-яка інноваційна технологія навчання.

Модернізація системи освіти пов'язується, насамперед, із введенням в освітнє середовище інноваційних технологій, в основу яких покладені цілісні моделі навчально-виховного процесу,  засновані на діалектичній єдності методології та засобів їх здійснення.

Останнім часом досить широко увійшов у вжиток термін «інноваційні педагогічні технології».

Перш ніж розглянути сутнісні ознаки інноваційних педагогічних технологій, уточнимо ключові поняття «інновація» та «педагогічна технологія». Слово інновація має латинське походження і в перекладі означає оновлення,  зміну,  введення   нового.   У   педагогічній  інтерпретації  інновація   означає нововведення, що поліпшує хід і результати навчально-виховного процесу: співвіднести  поняття  нового  у  педагогіці  з такими  характеристиками,  як корисне, прогресивне, позитивне, сучасне,  передове.

Нове    у педагогіці  -  це не лише ідеї,  підходи, методи, технології, які у таких поєднаннях ще не висувались або ще  не використовувались,   а  й той комплекс елементів чи окремі елементи  педагогічного процесу,  які несуть у собі прогресивне начало, що дає змогу в  ході зміни умов і ситуацій ефективно розв'язувати завдання виховання  та  освіти.

Розрізняють поняття  новація, або новий спосіб та інновація, нововведення.  Новація - це сам засіб (новий метод, методика, технологія, програма тощо),  а  інновація -  процес його освоєння.

Розбіжності  у тлумаченні  поняття спричинені  неоднаковим баченням їх  авторами сутнісного ядра, а також радикальності нововведень. Одні з них переконані, що інноваціями можна вважати   лише те нове, яке має   своїм результатом кардинальні зміни у певній системі, інші зараховують до цієї категорії будь-які, навіть незначні, нововведення.

Основу  і   зміст   інноваційних   освітніх  процесів   становить   інноваційна діяльність, сутність якої полягає в оновленні педагогічного процесу,  внесенні  новоутворень   у   традиційну  систему.   Прагнення   постійно  оптимізувати навчально-виховний    процес   зумовило    появу    нових   і    вдосконалення використовуваних раніше  педагогічних технологій різних  рівнів  і різної  цільової спрямованості.

Сьогодні   у   педагогічний   лексикон  міцно   ввійшло   поняття  педагогічної  технології. Існують різні погляди на розкриття цього поняття.

Технологія - це сукупність прийомів,  що застосовуються  в якій-небудь  справі,  майстерності, мистецтві (тлумачний словник) [1,2] 

Педагогічна технологія -  це системний метод створення,  застосування, визначення всього процесу викладання   і засвоєння знань з використанням комп'ютера і людських ресурсів, завданням якого є оптимізація форм освіти (ЮНЕСКО)[2,28].

Концептуальність. Кожній педагогічній технології повинна бути притаманна опора на певну наукову концепцію, що містить філософське, психологічне, дидактичне та соціально-педагогічне обґрунтування досягнення освітньої мети.o  

СиСистемність. Педагогічній технології мають бути притаманні всі ознаки системи: логіка процесу, взаємозв'язок всіх його частин, цілісність.

    Можливість   управління.    Передбачає   можливість діагностичного   ціле покладання,    планування,    проектування    процесу   навчання,    поетапну діагностику, варіювання  засобами та методами  з метою корекції  результатів. Ефективність.  Сучасні  педагогічні технології існують  в конкурентних умовах і повинні бути ефективними за результатами й оптимальними за витратами, гарантувати досягнення певного стандарту освіти. Відтворюваність.   Можливість   використання   (повторення,   відтворення) педагогічної  технології  в   інших   ідентичних  освітніх   закладах,  іншими  суб'єктами. Візуалізація (характерна для окремих технологій). Передбачає використання аудіовізуальної     та    електронно - обчислювальної    техніки,     а     також конструювання  та  застосування  різноманітних  дидактичних матеріалів  і оригінальних  наочних посібників.

Увесь матеріал  1-4  класів, відповідно  до  програми, згруповую  в  структурно-логічні  блоки. Вивчення  кожного  блоку включає  чотири  етапи:

      вивчення нового  матеріалу;       корекція  та  поглиблення  знань;·        урок-практикум;       контроль знань.

Наприклад, вивчення теми з предмету «Я і Україна»  закінчується  дебатами «Перспективи  розвитку  людства». Клас  ділиться  на дві  групи:  «Оптимісти» і   «Песимісти».  Впродовж десяти  хвилин  кожна група  аргументує  свою позицію,  а  потім  вониразом  обговорюють  основні  проблеми. Закінчується  урок  підбиттям підсумків  уроку.

Технології навчання  у  грі, дискусії  сприяють  соціалізації учнів,  розвитку  критичного мислення,  дають  змогу висловлювати  власну  позицію, формують  уміння  відстоювати свою  думку  і чути  інших  учасників дискусії.

Інновації можуть  бути  різними за  масштабом,  за потенціалом,  можуть  належати до  різних  складових навчально-виховного  процесу,  але, на  мій  погляд, вони  мають  бути мотивовані   й  орієнтовані на  конкретного  вчителя, який  працює  в конкретній  школі  з конкретними  учнями.       

Табачник изъял из ВНО литературу о Голодоморе.

Министерство образования и науки, молодежи и спорта Украины изъяло из внешнего независимого тестирования в следующем году произведения о Голодоморе, сообщает Униан.

В пресс-центре Центра исследований освободительного движения, из тестов изъяты, в частности, ранее обязательные произведения Уласа Самчука "Мария" и Василия Барки "Желтый князь".

«В школьной программе для старшеклассников оба эти произведения, которые описывают огромную трагедию украинского народа - геноцид 1932-1933 годов, рекомендованы для дополнительного, то есть самостоятельного чтения. И только школьники с филологическим направлением обучения обязательно изучают роман Уласа Самчука "Мария". Изучают, но во ВНО о нем не упоминается», - сообщили в пресс-центре.

Писательница Оксана Забужко возмущена этим фактом. «Это манера карманного вора-"тихушника", который орудует втихаря (а это вообще стиль работы нашего министра образования Дмитрия Табачника), и как мартышка из кормушки таскает бананы, так он по кусочку таскает у молодежи те составляющие украинской идентичности и самосознания, которые дразнят "русский мир», - сказала она.

По мнению Забужко, такие действия Минобразования можно расценить как «интеллектуальную кражу в общенациональном масштабе», которая должна приравниваться к преступлени против Украины и ее будущего.

«Изъяты именно произведения, которые не просто являются образцами высокохудожественной литературы, а посвящены одной из крупнейших трагедий украинцев - Голодомору. Это является свидетельством целенаправленной государственной политики и продолжением попыток Дмитрия Табачника скрыть страницы украинской истории", - сказал член Общественного комитета памяти жертв Голодомора-геноцида 1932-1933 годов в Украине Владимир Вятрович.

Студенти! Не ведіться на цю замануху Табачника! Цитую Бекешкіну

Постійне посилання: http://www.pravda.com.ua/columns/2011/10/23/6697219/

Неділя, 23 жовтня 2011, 10:07

Недитячі ігри в "студентський" референдум

Уявіть, шановні, що ви берете участь у референдумі, де вам пропонують питання – чи підтримуєте ви, аби вам у півтори рази підвищили зарплату? Або – щоб ціни на продукти харчування не підвищувалися протягом ну, хоча б, кількох років? Або – якщо у вас середня спеціальна освіта, то прирівняти її до вищої? Що за дурня, здивуєтесь ви, ну хто ж буде проводити такий референдум? Не скажіть. Чи знаєте ви, що 24 жовтня відбудеться загальнонаціональний студентський референдум? Подія намічається не така собі, а грандіозна – 100 000 студентів у 100 вузах! От які питання пропонують на «референдумі». Читайте й насолоджуйтесь. Очевидно, що увесь "секрет" цього дивного "референдуму" криється у останньому, підсумковому запитанні референдуму: "Чи підтримуєте Ви якнашвидше ухвалення Законопроекту?" Ну скажіть, хто ж не підтримає законопроект, який обіцяє студентам такі солодкі речі? Звісно – так! Так! Так! Про цей простенький маніпулятивний прийом можна прочитати у будь-якому посібнику з ведення переговорів і називається він «ефект наведеної згоди», коли співбесіднику пропонуються низку запитань, які передбачають лише позитивну відповідь, а потім він на автоматі погоджується і з тим, що, власне, й було предметом зацікавлення. Хоч у організаторах "референдуму" й значаться три студентські громадські організації , але мимоволі спливають крилаті слова з Ільфа і Петрова – "тут чувствуется лапа Корейко". От і листа міністр освіти спрямував керівникам вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації: "З метою вивчення думки студентів та отримання достовірної інформації про їх ставлення до освітніх реформ, просимо сприяти проведенню всеукраїнського студентського опитування. Міністр Дмитро Табачник". Та й організатори референдуму наголошують, що "предмет опитування - нова редакція Закону України "Про вищу освіту", яка розроблена експертною робочою групою Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України". Відчуваєте "спритність рук"! Питають про стипендії, а висновки зроблять про "ставлення до освітніх реформ". І скоро ми дізнаємося, що 99% студентів країни (1% скинуть для пристойності) підтримують законопроект міністерства про вищу освіту! А ще – Всеукраїнський з’їзд освітян, що відбудеться 28 жовтня теж підтримає, не сумнівайтеся, обов’язково підтримає! І як після цього Верховній Раді не ухвалити такий Закон, який одностайно підтримує студентство, який підтримують освітяни?! Про вади запропонованого Міністерством "Закону про вищу освіту» вже багато писали. Недарма він надовго "завис" у Верховній Раді, до нього вносилося чимало правок, в тому числі й під тиском виступів студентів. Але усе це не виправило головної вади – від нього тхне нафталіном. Запропонований «Закон про вищу освіту» консервує існуючу ситуацію в освіті і не містить ніяких серйозних реформ, так само як, до речі, й недавно оприлюднена Міністерством освіти «Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012 - 2021 роки". Найбільш гострі проблеми вищої освіти – невідповідність викладання потребам ринку праці, хабарництво у вишах, купівля оцінок, списування дипломів та курсових і, як наслідок - низька якість освіти – ні в проекті «Закону про вищу освіту», ні у «Стратегії» – навіть не ставляться. А ми вже дійшли до того, що "Міністерство вищої освіти Саудівської Аравії прийняло рішення не визнавати дипломи українських університетів через низьку якість освіти в Україні". Важко обговорювати те, чого в Законі нема, а з того, що там є – далеко не все виноситься на «референдум». От спитати б студентів – "Чи згодні Ви, щоб знов повернути корупцію при вступі до вищих навчальних закладів"? Як ви думаєте. Якими були б відповіді? Ця міна тихенько закладена у "Закон про вищу освіту", у вигляді "балу вищого навчального закладу". Розділ VII, «Доступ до вищої освіти», пункт 4: «Прийом на основі повної загальної середньої освіти при вступі на навчання за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста, бакалавра (магістра медичного і ветеринарного спрямувань) здійснюється за результатами зовнішнього незалежного оцінювання знань та умінь вступників та їхніх здібностей у випадках, передбачених умовами прийому до вищих навчальних закладів України, з урахуванням середнього бала державного документа про повну загальну середню освіту та бала вищого навчального закладу». І що цікаво – якщо зовнішнє незалежне оцінювання описано у кількох параграфах – що це таке і як робиться, якщо бал шкільного атестату теж прописаний, то про «бал ВНЗ» - ні гу-гу. Що це? Екзамени, співбесіда, «мотиваційне есе»? Та все, що завгодно – аби знизити питому вагу незалежного тестування, розчинивши цей об’єктивний показник у різних інших чинниках, які дозволять приймати тих, «кого треба» і закрити дорогу талановитій підготовленій молоді, яка не має зв’язків або грошей. І у разі ухвалення цього «Закону» вже наступного року суспільство стикнеться з зовсім іншою ситуацією при вступі дітей до вишів, як кажуть, «віроломно, без оголошення війни». І знов повернуться «ректорські списки», хабарі, протекція – усе те, чого значною мірою вдалося позбутися. І тут громадська думка міністерство не цікавить. Не треба референдумів – громадська думка вже стабільно сформувалася на користь зовнішнього тестування. Загальнонаціональні опитування, поведені Фондом «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва у березні та жовтні цього року, засвідчили стабільність громадської думки на користь зовнішнього незалежного тестування: більшість опитаних вважає, що ЗНО ставить усіх у рівні умови, дає змогу обдарованим дітям вступити до будь-якого ВНЗ, стимулює учнів вчитися, стало кроком до справедливості у державі, дає змогу ВНЗ обирати кращих студентів. А от щодо пропозиції, щоб при вступі до ВНЗ до результатів ЗНО та балу атестату додавався вступний іспит ВНЗ, громадська думка налаштована явно негативно. І що важливо – у ставленні до зовнішнього тестування співпадає позиція прихильників різних політичних сил і регіонів, як кажуть «Схід і Захід разом». Ну ладно, з громадською думкою у нас рахуються лише тоді, коли це вигідно, і ігнорують, коли не вигідно. Але ж міністерство освіти проігнорувало позицію людини, яка зараз стоїть на вершині владної піраміди! У Посланні Президента до Верховної Ради чітко сказано: «Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України потрібно надалі вдосконалювати політику щодо проведення зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО) випускників загальноосвітніх навчальних закладів. Необхідно законодавчо визначити результати стандартизованого тестування єдиним критерієм прийому до навчання у ВНЗ. Потрібно започаткувати роботу із розроблення та реалізації концепції запровадження стандартизованого тестування на всіх освітніх рівнях». То хто і куди «послав» Послання Президента? Але цілком очевидно, що такі ідеї не знайшли б підтримки на референдумі ані у студентів, ані у викладачів, не кажучи вже про ректорів. І тим більше не прийнятні вони для Міністерства освіти, бо тут буде по гамбургському рахунку - «хто є хто»: які виші справді готують спеціалістів, а у яких після п’яти років навчання дипломовані «соціологи» не можуть зрозуміти простих двомірних таблиць і не вміють написати гайд для фокус-групи. З маніакальною наполегливістю міністерство хоч миттям, хоч катанням, як завгодно, намагається ліквідувати, може, єдину в Україні успішну реформу, яка дала шанс дітям з простих сімей стати студентами найбільш престижних вузів. Зараз цей шанс у них забирають. Для цього й влаштовують цей, на перший погляд, потішний маніпулятивний «референдум». А буде не смішно. Зрештою, подібні «референдуми» з нами влаштовують на кожних виборах, заманюючи солодкими цукерками-обіцянками, а потім оговталися – а вже пізно.

То, може, хоч зараз ще не пізно їх зупинити?

Далі подаю коментарі від реальних, а не покемонських студентських та просто громадських організацій

Ширше:

http://www.svidomo.org/defend_article/5520

Як створити образ ворога?

Сергій РУДЮК, історик.
Підручники історії Росії формують україноненависництво в свідомості учнівської та студентської молоді Російської Федерації.

Першого вересня мільйони учнів та студентів Російської Федерації прийшли у навчальні заклади і розгорнули свої підручники, зокрема з історії Росії. У них вони знайдуть відомості не тільки про минуле народів, що проживають в межах РФ, але й про історію своїх сусідів, які нині живуть в незалежних державах. Ці відомості залишаться в пам’яті читачів назавжди, бо підручник — це один із небагатьох засобів масової інформації, який «працює» на десятиліття. Як стверджують науковці: «...образ інших народів або власний образ, який живе в нашій душі, залежить від того, як в дитинстві нас навчали історії. Це закарбовується на все життя».

Який же образ українського народу та його держави формують у свідомості багатонаціональної учнівської та студентської молоді Російської Федерації підручники історії, схвалені федеральним міністерством освіти ?

Так, згідно з офіційним російським курсом історичної освіти і науки:

1. Археологічні культури кам’яного віку, мідного віку (Трипільська культура) і бронзового віку розвивалися «у південних районах Євразії», а отже, належать і російській «євразійській» культурі.

2. Скіфська і «скіфоподібні» культури VII — IV ст. до н. е. на території Південно-Східної Європи були лише західною частиною великої «скіфо-сибірської» культурно-історичної спільноти і «є складовою російської культури».

3. Сучасні росіяни належать до східнослав’янського етносу, який у VI — VII ст. виділився з єдиної слов’янської етнолінгвістичної спільноти та у VIII ст. складався із 13 племінних союзів на території від Карпат до Уралу ( ??? ).

4. Східнослов’янський етнос у ІХ ст. утворив «давньоросійську» державу Київська Русь.

5. Київська Русь — це «початковий період» Російської держави (ІХ—ХІІ ст.)

6. В епоху Київської Русі «сформувалися основи російської духовності, мови, культури» в цілому.

7. Особливістю давньоруської (в значенні — давньоросійської) держави була її поліетнічність. Внутрішню єдність забезпечували держава і православ’я.

8. Епоха Давньоруської держави з центром у Києві змінилася на період російської державної роздробленості (ХІІ—ХІІІ стст.). Утворилося близько 15 незалежних держав (?????). Однак зв’язок між російськими землями зберігся «завдяки спільній вірі, мові та праву».

9. Продовженням Київської Русі «стало Володимиро-Суздальське князівство», а згодом — його «спадкоємець» Московське князівство (ХІV — поч. ХVI стст.). До Москви з Києва «перемістився» державний і церковний центр російського народу.

10. Головним завданням зовнішньої політики Росії у ХVIІ ст. стало «збирання» українських та інших земель, які колись входили до складу Древньої Русі (Росії).

11. Назва «Україна» виникла наприкінці ХII ст. для позначення давньоруських (давньоросійських) земель, які безпосередньо межували із степом (термін вживається в значенні «окраїна»).

12. Українська «народність» сформувалася у ХV — ХVI ст.

13. Всеукраїнська Рада в Переяславі під керівництвом Б.Хмельницького у січні 1654 р. прийняла рішення про «возз’єднання» України з Росією.

Причини «возз’єднання»:

— релігійна та етнічна «спільність» російського та українського народів;

— їхнє «спільне» історичне минуле і спільна боротьба із зовнішніми ворогами;

— конкретно-історичне становище середини ХVIІ ст., коли для України збереження незалежності здавалося нереальним і доводилося вибирати «менше зло», тобто возз’єднуватися з «близькою за культурою і вірою» Росією, яка обіцяла ще й внутрішню автономію;

возз’єднання відповідало інтересам Росії ( !!!!! ).

14. Спроби «гетьманів-зрадників» І.Виговського, М.Дорошенка, І.Мазепи відірвати Україну від Росії «не здобули підтримки» переважної більшості українського народу, який виступав проти них(???).

15. Діяльність російських правителів Петра І і Катерини ІІ мала «позитивне значення» для України (???): захист українського народу від економічного гноблення козацької старшини(?????) і грабіжницьких нападів турецько-татарських феодалів.

16. Проголошення у 1918 році незалежності України було «проявом сепаратизму», «не відповідало інтересам» українського народу і «не мало» всенародної підтримки.

17. Українська Центральна Рада підписала у 1918 році «ганебний» Брестський мир, унаслідок чого німецькі війська «окупували» Україну і «грабували» хліб в селян.

18. В Україні у 1918—1920 роках відбулася «громадянська» війна, яка завершилася «закономірною» перемогою Радянської влади над «зрадниками» українського народу — націоналістами.

19. Війська Петлюри чинили в Україні «єврейські погроми».

20. Червона армія у 1918—1920 роках «визволила» Україну (як же тоді *громадянська війна*???).

21. У результаті «союзу українських націоналістів із Польщею» у 1921 році Західна Україна була «тимчасово втрачена Росією».

22. Голод 1921 року в Україні стався «внаслідок посухи».

23. 30 грудня 1922 р. відбувся I з’їзд Рад СРСР, на якому повноважна делегація України «затвердила» Декларацію про утворення Союзу РСР і «підписала» Союзний договір.

24. Голодомор 1933 року «не був геноцидом» українського народу, бо:

голодом були вражені окремі райони Росії і Казахстану;

в Україні голодували не тільки українські селяни, але й представники національних меншин, а також:

голод відбувся внаслідок посухи;

голод відбувся внаслідок помилок, допущених низовими органами влади під час проведення колективізації;

голод був Божою карою для українців за участь у атеїстичних кампаніях влади(а якже кара по відношенню до *центрів атеїзму та її влади*????? ).

25. Сталінські репресії 1930-х років завдали шкоди не стільки цивільному населенню, як Червоній армії, що напередодні вибуху ІІ Світової війни втратила значну частину досвідченого командного складу.

26. Пакт Молотова — Ріббентропа «був вимушеним, але необхідним» для підготовки до відбиття майбутньої німецької агресії актом.

27. 17 вересня 1939 року Червона армія «визволила» (як пам’ятаємо — «тимчасово втрачену Росією» у 1921 році) Західну Україну.

28. 22 червня 1941 року Німеччина «несподівано і віроломно» напала на СРСР.

29. Причина воєнних невдач Червоної армії влітку 1941 року полягає «у багатократній перевазі німецьких збройних сил у людях, техніці та озброєнні, застарілій техніці та озброєнні Червоної армії ( ??????? ), раптовості нападу Німеччини».

30. Населення України «одностайно» піднялося на боротьбу з німецькими окупантами і «масово» вступало в ряди радянських партизанів й підпільників. Лише невелика частка населення (особливо на територіях, возз’єднаних із Радянським Союзом перед війною) «пішла на співробітництво» з окупантами.

31. Українські націоналісти «перебували на службі німецьких окупантів». Чимало з них «служило в німецькій воєнізованій організації СС», визнаної пізніше Нюрнберзьким трибуналом злочинною.

32. Керівники Організації українських націоналістів, зокрема С.Бандера, А.Мельник, Р.Шухевич, «були агентами німецької розвідки».

33. У червні 1941 року українські націоналісти зі складу батальйонів «Нахтігаль» і «Роланд» у Львові «влаштували масові розстріли» польської та єврейської інтелігенції.

34. Українські націоналісти «брали участь у геноциді євреїв» на території України, зокрема в Бабиному Яру (Київ).

35. Українські націоналісти «здійснювали геноцид поляків, чехів, циганів, вірменів та українців на Волині та в Галичині» у роки ІІ Світової війни.

36. Українські націоналісти під командуванням «німецького орденоносця» Р.Шухевича знищили білоруське село Хатинь.

37. Ув’язнення лідера українських націоналістів С.Бандери в німецькому концтаборі було зроблено з метою «приховати його співробітництво з гітлерівцями»( ??? ).

38. Українські націоналісти були «найжорстокішими катами» в’язнів німецьких концтаборів(???), передусім євреїв.

39. Українська повстанська армія створена «за допомогою німецької окупаційної влади», яка дала націоналістам зброю та інструкторів.

40. Українська повстанська армія «не воювала проти німецьких окупантів»(???).

41. Червона армія у 1943—1944 роках «визволила» (знову ж таки «тимчасово втрачену Росією у 1941 — 1942 роках») Україну.

42. Українська повстанська армія «стріляла в спину» Червоній армії (???) -визволительці.

43. Вирішальну роль у перемозі СРСР над Німеччиною відіграла «єдність радянського народу».

44. Вояки Української повстанської армії — це «бандити, кримінальні злочинці».

45. Вояки Української повстанської армії «безпідставно і жорстоко вбивали» відряджених зі східних областей УРСР до Західної України вчителів, агрономів, інших спеціалістів.

46. Після 1945 року оунівці з корисливих мотивів «стали на службу до американської та англійської розвідки».

47. Більшість населення Західної України «підтримало Радянську владу в боротьбі проти націоналістів»(???).

48. Голод 1946 — 1947 років в Україні «був наслідком посухи».

49. РРФСР була «основним донором» економічного развитку післявоєнної УРСР ( ????? ).

50. Радянський Союз хоч і не був демократією, але він був «орієнтиром і прикладом» кращого, справедливого суспільства для мільйонів людей в усьому світі.

51. У розпаді СРСР винні «зрадники та зовнішні сили» ( ??? ) .

52. Незалежна Україна — це «неприродне державне утворення, приречене на швидку загибель».

Я утримаюся від власних коментарів щодо вищесказаного. Зате наведу дуже влучну, як на мене, оцінку діям російських істориків білоруського дослідника Вадима Деружинського: «По примеру старой российской историографии и официальной советской историографии современная российская историография никак не может принять концепцию независимого развития украинского народа, его самостоятельного государственного существования в прошлом. Ибо в таком случае следовало выкинуть на свалку истории пресловутые «исторические права» России на Украину, отказаться от концепции «единства исторических судеб» русского, белорусского и украинского народов, которые в прошлом и сейчас тоже преподносились российскими идеологами в виде некой дивной «троицы общерусского характера» ( !!! ).

Пришлось бы также отказаться от тезиса о якобы «справедливых войнах», которые вела Россия с целью «собирания русских земель в едином русском государстве». Эти войны автоматически становились захватническими. Признание самостоятельности в историческом развитии Украины способствовало бы росту национального самосознания и отделению украинцев от России. По этой причине русская дореволюционная и советская историография не признавала Киевскую Русь державой украинского народа ( !!! ).  Соответственно термины «Россия», «российский» советские историки вслед за Карамзиным, Соловьевым, Ключевским применяли не только к Московии, но и к Киевской Руси. То есть воровали наследие Киевской Руси у украинцев и присваивали его себе ( !!!!!!! ).

В итоге была создана крайне примитивная концепция истории Украины. Она гласила, что в прошлом украинский народ никогда не имел ни своего государства, ни своей самостоятельной истории».

Подання в російських шкільних та вузівських підручниках історії давньоукраїнської Київської княжої держави (популярно — Київської Русі) як, начебто, початкового етапу історії Російської держави, невизнання Голодомору 1933 року геноцидом українців, заперечення справедливого і правомірного характеру збройної боротьби українського національно-визвольного руху проти іноземних, у тому числі й російських, загарбників свідчить про фактичне невизнання Російською Федерацією незалежності України, є порушенням чинних українсько-російських міждержавних угод про дружбу й добросусідські відносини, а також міжнародних зобов’язань Російської Федерації, зокрема в галузі права війни, є замахом на суверенітет і територіальну цілісність України і служать розпалюванню українофобії та міжнаціональній ворожнечі як на території Російської Федерації, так і в Україні, сусідніх із нею державах Європи, скрізь, де проживають українці і куди сягає інформаційний вплив Росії.

У цивілізованих країнах вирішенням проблемних питань відносин із сусідніми державами займаються передусім зовнішньополітичні відомства цих країн. Вони пильно відслідковують шкідливі дії іноземних держав, повідомляють про них вище керівництво своєї країни і, за його дорученням, здійснюють заходи дипломатичного характеру з метою нейтралізації загроз у зовнішньополітичній сфері. На жаль, схоже, працівники МЗС України не цікавляться змістом підручників історії Росії і безпардонним шельмуванням у них українців та Української держави на шкоду міжнародному іміджу нашої держави. Не пригадую, щоб за двадцять років незалежності України керівництво Росії отримало б від нашого зовнішньополітичного відомства бодай одну ноту протесту проти антиукраїнського змісту підручників історії Росії, освячених авторитетом Російської академії наук і міносвіти Російської Федерації.

Табачник перепутал Украину с Россией.

По Фрейду, чи правда мимоволі.

Как стало известно «Днепропетровск. Комментарии», Министр образования Дмитрий Табачник в рамках областной августовской конференции педработников области оговорился и, сравнивая развитие образования в Украине и России, идентифицировал себя с Россией.

«По результатам исследования, оглашенного на Всемирном Экономическом Форуме в Давосе Украина находится на 56-м месте, а мы – на 57-м» - заявил Табачник, под «мы» подразумевая Россию.

Как стало известно «Днепропетровск. Комментарии», по результатам вышеуказанного исследования Украина действительно опередила Россию на 16, а Польшу - на 8 позиций.

Вузи Європи з радістю приймають українських студентів.

Польські, чеські, угорські та прибалтійські вузи полюють на українських абітурієнтів. Так "нова" Європа намагається уникнути дефіциту висококваліфікованих трудових ресурсів.

На сьогодні 30 тис. українських студентів вирушили здобувати вищу освіту за межі батьківщини. Із них, наприклад в Польщі, навчаються 2,5 тис. студентів, пише видання "Корреспондент". Базу для цього зростання кількості українських студентів за кордоном даєвсе зростаючий інтерес до юних уродженців Україні з боку університетів нової Європи - Польщі, Чехії, Угорщини та країн Балтії.

Так, за останні три роки Польща щорічно приваблювала в свої вузи по 300-400 нових студентів-українців. В вузах інших країн вихідців з берегів Дніпра також стає все більше.На думку експертів, вузи найближчих західних сусідів доброзичливо налаштовані по відношенню до студентів зі сходу по ряду причин.

По-перше, українські абітурієнти відомі своєю хорошою базовою підготовкою, особливо з точних предметів.
По-друге, в українців з'явилися кошти і бажання вчити своїх дітей за кордоном, а ближній закордон хоче отримати ці гроші, тим більше що платаза навчання там невисока - близько 2 тис. євро на рік, що раз на п'ять-вісім менше, ніж розцінки визнаних світових лідерів, британських вузів.

Міністерство освіти формує у молоді кримський патріотизм.

 На противагу загальнодержавним потребам об"єднання громадян України, в першу чергу молоді, вже запущені проекти з не надто прихованим сепаратистським вихованням.

Міністерство освіти і науки, молоді і спорту автономії створює педагогічний інтернет-проект «Ми – патріоти Криму» в школах регіону, метою якого є формування патріотизму у молоді республіки.

Інтернет-проект «Ми – патріоти Криму» відображатиме роботу кримських учнів в спеціальних интернет-блогах патріотичного спрямування: «На цій землі я народився», «Духовні святині моєї малої батьківщини», «Добро починається з тебе», «Щоденник добрих справ», «Квіти біля школи», «Горджуся тобою, рідний краю», «Національні і сімейні традиції мого краю», «Знаю і реалізую свої права», «Мій ідеал громадянина-патріота» і «Здоровим бути модно». «На електронних сторінках блогів по кожному з цих напрямів учні шкіл автономії зможуть поділитися інформацією і враженнями від участі в патріотичній діяльності свого району, міста, школи, класу», –йдеться в прес-релізі.

Проект спрямований переважно на старшокласників і функціонуватиме в рамках єдиного регіонального освітнього інформаційного порталу Криму.

«Сьогодні ми іноді стикаємося з негативним ставленням до своєї малої батьківщини з боку молодих людей. Проект "Ми – патріоти Криму", перш за все, передбачає організацію спілкування старшокласників в інтернеті з питань патріотичної тематики», - сказала міністр освіти і науки Криму Віталіна ДЗОЗ. За її словами, дуже важливо сформувати в молодому поколінні любов і шану до свого краю, своєї вулиці, свого будинку, і тим самим відродити патріотизм серед молоді, познайомити її з усіма національними традиціями і особливостями Криму.

«Інтернет надає нам унікальну можливість проводити таку роботу на республіканському рівні», - наголосила міністр.

УНІАН.