Сталін чи Гітлер?
- 09.06.08, 13:17
- Ми любимо тебе, Україно!
Хто був найбільшим ворогом для України? При кому було знищено більше українського народу?
-
-
-
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.
16
хочу сюди!
-
-
48 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 45-55 років
Замітки з міткою «історія»
Хто був найбільшим ворогом для України? При кому було знищено більше українського народу?
"Третье Ухо" Михаила Задоронова. (С)атирика с большой Буквы.
- 15.11.09, 22:34
Ну уж очень понравилось Лично Мне. Я вообще поклонник Его "исследований". Считаю его человеком просветленным, не пошлым и даже есть что-то аристократичное, если так конечно можно выразиться ) Его официальный сайт ТУТа. Тут ВсЁ вот-такое. Сама ссылка на публикуемое: http://www.zadornov.net/3uho/. Сильно удивился начиная с Хрюшки и заканчивая БизнеСем ) В любом случае настойчиво рекомендую прочитать всё до конца. Выдержите это ) Теперь собственно сам оригинал, ну и удачного vorlesung ):
01.10.2007 ОТ ХРЮШИ ДО СБЕРБАНКА
Сам Автор )
Вот оно как.
Таки да )
Слова русского языка складывались нашими предками интуитивно на основе природных звуков. Например, родилась свинья. Какой звук она издает? Хр-хр-хр… Ее и назвали – хрюша. Мол, ша, кончай хрюкать! Мешаешь.
Хрюша выросла, родила детенышей. Как подсказал мне известный петербургский ученый-лингвист Александр Драгункин, в глубочайшей древности говорили не поросенок, а похрюшёнок. То есть, после хрюши родившийся. Слово до нас не дошло. Дело в том, что с развитием науки и рационального мышления биоритмы жизни человечества убыстряются. Длинные слова, как правило, укорачиваются. Из них выбрасываются труднопроизносимые буквы, как балласт с перегруженного воздушного шара, чтобы он продолжил полет. Даже словосочетания из двух-трех слов в погоне за убыстряющимся временем часто склеиваются в одно. Например, "какого года" постепенно превратилось в "когда", "того года" – в "тогда", "сего года" – в "сегодня", а "никакого года" – в "никогда".
Этот процесс происходит и сейчас. К примеру, многие молодые люди слово "сегодня" произносят "сёдня", бабушку называют "баушка"… Некогда им разводить "телячьи нежности" в биоритмах попсы и интернета. Не компьютер, а комп; не преподаватель, а препод; не университет, а универ… Студент - студ, кондиционер – конд…
Судя по всему, недалек тот день, когда наши потомки вместо "спокойной ночи" будут говорить "спо но", "как вы себя чувствуете?" – превратится в "ка вы чу?". Ответ коротко и ясно: "не пло".
К сожалению, этот процесс не остановить. Развивается наука. Все более торопится жить человечество: воевать, торговать, быстрее добраться до прибыли – его основные задачи. С появлением интернета, клипов и мобильников речь убыстрилась даже при нашем поколении, а раньше проходили сотни лет, прежде чем слово упрощалось. Так и тысячи лет назад труднопроизносимый "похрюшёнок" "разгрузился", выкинув самую неудобную для произношения букву, и стал "поросенком".
Однако, если у наших прямых предков, которые особенно никуда не спешили, оставаясь жить среди российских лесов, полей, морей и рек, от "похрюшёнка" отпала всего одна буква, то у отпочковавшихся от них неуемных ватаг под предводительством наиболее активных пацанов, сбегавших за светлым, а не лесным будущим от своих "вялых", как они считали, предков, на новые западные, освобождающиеся из-под ледника земли, с мечтой не мудреть на природе за рыбалкой и собиранием грибов, а богатеть, торгуя, воюя и отнимая, наш бедный "поросенок", словно от ужаса надвигающегося на него рационального будущего, вообще вжался в четыре буквы – "порк", а позже уместился даже в три – "пиг".
Во времена Екатерины Второй Российскую академию наук возглавлял академик А.С.Шишков. Он очень пылко, по-русски боролся против употребления в родной речи иностранных слов. О нем даже есть упоминание у Пушкина в "Евгении Онегине". После фразы, написанной по-французски, поэт попросил извинения у академика: "Шишков, прости, не знаю, как перевести". А Ломоносов и Екатерина Вторая Шишкова поддерживали! Хотя его главное умозаключение, как бы теперь сказали "слоган", был весьма резким и, прямо скажем, вызывающим: "Все западные языки произошли от древнерусского. Они его обрубки!" В своих научных трудах Шишков привел весьма любопытные примеры: наше слово "есть" превратилось в английском в "yes", "опа" – в "up", "но сок" – в "sock", "годен" – в "good", "Госпо дь" – "God", "дремать" – в "dream", "веки слипаются" – в "sleep", "узе лок", который был первым примитивным замочком на Древней Руси – в "lo с k", а "исток" – в "east"...
Длиннющая по слововыражению мудрость наших мудрообильных предков: "Я ем, поэтому я есть" у нас упаковалось в "Я есмь". А у тех же будущих англичан в еще более отредактированное "I am". Что буквально в переводе с языка первочеловеков означало "я ем". А маю! И да простят меня читатели за назойливость следующей темы, но может поэтому и в названии материка Америка первый слог "ам"! Недаром главное удовольствие для среднестатистических американцев поесть, а для американских политиков кого-нибудь – с ? амать! То есть - "поиметь!"
О сходстве слов английских и русских известно давно. Это признает даже академическая филологическая школа. Не говоря уже о детях, которые, уча в школе английский, замечают, что "брат", "сестра", "мать" на английском и на русском очень созвучны, как и названия цифр. Большинство даже грамотных людей сегодня в мире из-за неверного преподнесения в течение тысячи лет истории России считают, что это английский язык и оказал влияние на русский. Убедительнее всего разрушает эту зашоренность логика ученого Драгункина. Как же наш язык мог произойти от их языка, если у нас на каждый древний, природный корень - ветви слов, а у них – сучки да обрубки этих ветвей. Разве когда-нибудь из сучка вырастало дерево?Наглядный тому пример все та же "хрюша", которой давали еду в корыте и говорили: "Хрюша, на!". Поэтому корыто стали называть "хроня". На зиму в корыто складывали продукты, и появилось слово "сохранить". В результате – те самые ветви слов: сохранность, хроника… И даже "камера хранения" – лингвистический потомок "хрюши". Не говоря уже о слогане: "Храните деньги в сберегательной кассе". Я бы еще продолжил: "И хрюкайте от счастья, если они сохранятся!".
Интересно, что генетическая память все равно существует, и до сих пор самая популярная копилка, сохраняющая деньги нашего народа, – это… поросенок! Настоящим удивлением для меня было узнать, что теплится эта память на клеточном уровне и у англичан, и у американцев. И по-английски копилка называется "piggy - bank". То есть, попросту – поросячья банка. Кстати, я уверен, что и главное пафосное слово сегодняшних торгашей "банк" произошло от древнерусского слова "банка". Ведь именно в банках наши предки хранили редко попадавшие к ним залетные с запада деньги. Вот только почему копилка у англоязычных называется "piggy-bank", они не знают. Им в голову не приходит для выяснения истоков своих слов заглянуть в языки славянские. Даже не знают, что их "east", означающее восток, это всего лишь три пятых от нашего русского слова "исток". Что еще раз доказывает, где находятся ИСТОКИ сегодняшних западных цивилизаций.
На востоке! Недаром даже главный религиозный праздник Пасха на английском называют "Easter". Поскольку этот языческий праздник был принесен переселенцами с востока.
Настоящая правда истории сохранилась в языках многих народов. В корнях слов. Поскольку языки складывались чутьем народов, а летописи писались по заказу и превращали ПРАВДУ в КРИВДУ, искажая БЫЛЬ!
Вот такие выводы можно сделать, глядя всего лишь на… поросенка!
P.S. Конечно, доказательств всем этим рассуждениям стопроцентных нет. Вроде как фантазии. Но, согласитесь, фантазии забавные. Иногда даже улыбаешься от неожиданных созвучий и совпадений. Например, по-английски "хребет" – "spine". Практически, русское слово "спина". Только в английском языке оно просто означает часть тела без природного смысла, а у нас указывает, на чём должен спать человек, чтобы быть здоровым – спи на! И действительно, восточные целители знают, что если человек спит на спине, то диафрагма массирует внутренние органы, он особенно спокойно дышит, и жизнь его удлиняется. Если, конечно, он на ночь не обожрался. А если обожрался, будет храпеть и вообще может задохнуться, такому лучше спать на животе, чтобы примять съеденное.
Удивительно, но даже слово "раша" и то англоязычные не знают, откуда у них произошло. А ведь это так просто. "Рассея" означало в древности "сияние Ра". "Сияние" по-английски – "shine". Почти "шияние". "Шияние Ра", вернее "Рашияние" сокращенно и есть "РАША!"
P.P.S. "Комсомолькая правда", впрочем, как и автор этой заметки Михаил Задорнов, считает, что даже если все это просто фантазии, то они весьма забавные. А значит, почему бы в эту игру не поиграть нашим читателям? Заодно и подучить английский! Объявляем конкурс под названием "С миру по слову". Авторов особенно интересных примеров Михаил Задорнов обещал наградить дисками с записью своих концертов или своими ооочеень толстыми книжками. Мы уверены, поскольку он так борется за смысл каждого слова, свое слово сдержит!
06.03.2007 БЕР
У славян слово «бер» означало имя духа стихии. Если, допустим, сегодня кто-то в ресторане разбушевался, на всех наорал, разбросал тарелки, чашки, подрался с оркестром, вмазал кому-то в лицо селедкой «под шубой», милиция его еле-еле поймала, скрутила, а он все не может угомониться – это значит, в нем разбушевался дух Бера! Каждому духу соответствовало какое-то животное. Беру – медведь-шатун. В разбуженном раньше срока медведе просыпался буян, опасный дух стихии. Поэтому место, где медведь спал, называлось берлога. Лежащий Бер! Не будить! То есть берлога, это слово-предупреждение, как на электрической будке: «Не влезай – убьет!»
Часто в полях медведи устраивали свои берлоги в том месте, где наметено больше снега. Как правило, снежные холмики образовывались рядом с одиноко стоящими в полях деревьями. Дерево, которое стояло за берлогой, за – бер, стали называть бер-за. Позже, в песнях, более певуче бе-ре-за.Интересно, на том месте, где было больше всего берлог в Европе, теперь находится город Берлин. Традиционные историки не знают происхождение названия столицы Германии, потому что им в голову не приходит, что вся Европа была заселена единым праславянским народом, который говорил на языке наших предков. Я был на острове Рюген в Балтийском море (по-славянски Руян. В пушкинских сказках – Буян). На острове до сих пор сохранилось славянское капище бога Святовита. То есть на всех этих северно-европейских землях жили наши прямые предки. Поэтому многие географические названия в Европе расшифровываются только в том случае, если знать значение корней древнерусских слов. Пруссия – поморская Русь, Сербия – серебряная Русь… На всем пространстве от Вены до Венеции жили венеды. Народ скандов ушел в невидимый мир полярной ночи – нави! Образовалась Скандинавия. Лондон – лоно на Дону. Слово «дон» означало река. Часть Великобритании Уэллс названа в честь славянского бога Велеса. Помимо множества своих обязанностей, Велес еще отвечал за домашний скот. Поэтому место, неподалеку от Уэллса, где поклонялись Велесу и разводили скот, было названо Скотландия... Этот список можно еще продолжать.
Много о чем не упомянули летописцы, когда писали свои исторические труды по заказу правителей. Что правитель приказывал, то они и писали. Таким летописцем был и наш Нестор. Его главной задачей было доказать, что до прихода Рюрика Россия была дикой. Почему? Да, потому что Рюриковичи были его и заказчиками и цензорами. Но из языка память о том, что было на самом деле, ни один правитель выкинуть не догадался. Да и не смог бы этого сделать. Власть делает человека глухим к родному языку. Ни одному, даже сегодняшнему правителю не объяснить, что история и быль –слова разные. Быль – то, что было на самом деле, а история – то, что написали книжники. Слово «история» тоже древнее наше слово, означает – «из торы». Одна из первых исторических книг на земле – Тора. Но она была написана на юге, в так называемой Срединной земле. Вот и получилось, что «история» - то, что описано в Торе. А то, что было до этих событий, вроде как не было вообще. На самом деле, до истории существовала быль. Отголоски о них дошли до нас через славянские мифы и былины. Позже, с приходом христианства на Русь, их тоже не раз переделывали по церковным и светским заказам сверху.
Но язык остался. Он, как нить Ариадны, выводит нас от «кривды к правде». Так и с названием города Берлин. До сих пор зашореные степенями академики не могут объяснить, почему на гербе Берлина медведь? Простые немцы, когда я им говорю о том, что на месте сегодняшней их столицы жили медведи, восклицают с русским восторгом: «О! Тогда понятно, почему у нас на гербе города медведь! А мы и не знали».
Да, на гербах часто сохраняется память о тех землях, где селились пришедшие с востока племена. Если племя закреплялось на озере, где много лебедей, на гербе будущего народа появлялся лебедь. У других – орлы, олени, волки…
То, что на землях сегодняшних Германии, Англии, Франции, и в Греции, и на севере теперешней Италии жили наши общие предки, говорившие на едином, дославянском языке, доказывают корни множества слов этих народов. Тот же медведь, по-английски «bear» - от нашего «бера». Если заглянуть в этимологический словарь английского языка, конечно, там этого объяснения не будет. Но одна зацепочка осталась. Слово «бер», как совершенно верно объясняет современный академический словарь английского языка, произошло от древнего английского слова (bera) - «бурый».
Вот она разница в «психологии» языков! У нас в слове медведь – ухваченная внутренняя суть – ведающий, что делать с медом (не путать с ведающим медом. Он - не завскладом меда). У них - чисто внешний признак – бурый! В истории мышление народов развивалось в направлении рациональном. Жизнь убыстрялась: от каменного века – до сегодняшних телевизионных клипов. Биоритмы ускорялись.Отпочковавшиеся от безмятежно и замедленно живших на территории теперешней России предков целые роды, как желающие быстрейшей самостоятельности дети, уходили от своих «родителей» на запад, на юг, оседали в понравившихся им местах, плодились, превращались в новые народы. Из языка своих предков выбирали только нужные им наиболее запоминающиеся внешними признаками слова. Так язык из единого родительского задушевно-природного, раздробился на множество языков. И сейчас мы видим, что дети всегда более рациональны родителей. Живут по сравнению с ними ускоренными биоритмами. Подрастающее поколение больше вдохновляет обертка попкорна, нежели содержимое этого пакета. Вот так из русского – ведающего, что делать с медом, - получился английский и немецкий незамысловатый «бурый». Слово это закрепилось даже за цветом коричневый (brown). А потом, когда начали варить пиво, и оно тоже оказалось коричневым, то и пиво стали называть «beer». Практически, в честь нашего Бера! Что тоже получилось довольно точно. Все народы, у которых пиво называется « beer », любят, напившись его, подебоширить!
У нас же в русском языке имя духа Бера получило развитие совсем в другом направлении.Сберечь – не дать разбушеваться Беру. Связать его.
Бережливый – тот, кто не тратит энергию попусту. Слово образовалось, когда денег еще не было, и берегли самое главное – энергию. А Бер энергию расплескивал! Даже сберкасса, и то сберегает то, что вызывает стихийные бедствия. А еще замечательное слово - оберег – спасающий от духа стихии. Берег – оберег от моря. В морях Бер особенно любил проказничать. Берег оберегает людей от бурь. Даже слово «берет», и то имеет правильный смысл. Берет тоже оберегает. По форме берет всегда круглый – бережет верхний энергетический вихрь над головой. И много, много других слов. Как появилось само слово «Бер»? Из сочетания двух звуков «б» и «р» - «бр». Произнесите громко «бр», и почувствуете, что это сочетание звуков настораживает, как бы предупреждает об опасности. «Бр» - не влезай убьет! «Бр» - не стой под падающим деревом без берета. А гласный звук «е» вставлялся между согласными, когда надо было подчеркнуть активное действие. В сочетании с будоражащим, пробуждающим «р-р-р», в слоге «ер» ощущалось активное действие. Поэтому «е» и добавлялась между согласными, чтобы его подчеркнуть. «Бер» - это активная опасность!В старину даже было такое слово «берлять» - хулиганить. Так и говорили – «Ванька по ночам опять берлять начал. Как шатун шатается по большаку» Конечно, можно задать вопрос, а зачем все это надо знать? Дело в том, что наш язык хранит те природные созвучия, которые образовывались в период развития человека, когда формировалась речь. Если понимать значения русских слов, они становятся нашим оберегами. Через них Творец поддерживает наш род людской. Вслушиваясь в наши слова, можно себя от многого в жизни у беречь. Непонятное западным ученым слово Берлин особенно наглядно это доказывает. Волхвы предупреждали: берлоги медведи интуитивно образуют в особых местах, где дух Бера должен спать. Иначе, беда! Не ставьте там город, не будите его. Он будет выплескивать волны своей агрессии во всех направлениях. Особенно – в восточном! На тех, кто его разбудил, придя с востока. Но отделившиеся от славян готы, волхвов не послушались. Образовали поселение Берложье. Тут же в них вселился дух разбуженного Бера. Они стали необычайно воинственными. Этакими «шатунами Европы». Тогда природоведы-волхвы посоветовали для смягчения мужской агрессии Бера соединить берляющую энергию для уравновешивания с женской энергией Инь. И дать этому поселению название Берлинь. Мягкий знак придавал любому слову более нежную женскую суть. Так название этого поселения изменилось на более мягкое – Берлинь. Но кровожадные мужики на такие мелочи, как мягкий знак, вообще перестали обращать внимание. В рациональном мире стремительно развивающейся западной жизни мягкий знак даже был вычеркнут из всех азбук новообразовавшихся народов Европы. Что привело к более грубому пониманию мироустройства и закончилось уничтожением мешающей мужикам-шатунам воевать женской энергии во времена инквизиции. Только как предупреждение о возможной опасности, как послание от волхвов, сохранилось название города Берлин. К сожалению, волхвы оказались правы! Тысячелетиями с этого места выплескивался разбуженный дух Бера на другие народы!Вот он, наш русский язык – оберег! В нем не история – в нем быль! Его надо не только слушать, но еще и слышать, и, более того, слушаться! Иначе, можно себя не сберечь!
27.02.2007 ЭТОТ МУДРЫЙ РУССКИЙ МАТ Послать по матушке — означает пожелать продления рода.
Михаил Задорнов нецензурными словами не ругается уже много лет. А недавно нашел лишнее подтверждение тому, что это он очень правильно делает. Потому что русские матерные слова изначально имели совсем другой, светлый смысл и служили своего рода оберегами. И превращать их в грязные ругательства — противоестественно и нелогично.
— Чем больше я изучаю историю наших далеких предков-язычников, тем лучше отношусь к ним. Они поклонялись одному богу Роду и не приносили в жертву ни животных, ни тем более людей. У них была чистейшая ведическая (отсюда слово "исповедовать") философия, они почитали природу как главное проявление бога на земле.
Вообще "язычество" — очень хорошее слово. Оно означает "я зычу естество — то есть "я озвучиваю природу". Но впоследствии наши предки, попав под "пиар" Запада, предали эту философию. Из верующих и свободомыслящих они превратились в косно-религиозных. Сохранил элементы былой мудрости лишь русский язык. Правда, мы не всегда замечаем эту мудрость, а подчас извращаем до полной неузнаваемости. Именно так получилось и с матом.
— Мат по-вашему — частичка былой мудрости?
— Только не в том смысле, который он имеет теперь. А несколько тысячелетий назад у бога, творца, было несколько имен: Всевышний, Род, Сварог, Даждь-бог (даже в современной молитве осталось: "даждь нам днесь")... Еще одно из имен Создателя — Ебун. Извините, но это вполне приличное по тем временам имя. И от него пошло слово "кол-ебания" — колебаниями Ебун создал мир. Сегодня квантовые физики подтвердили, что Вселенная произошла в результате взрыва, ядерной реакции, волновых процессов, колебаний, вибраций. Последнее слово наши предки произносили как "вебрация". Они интуитивно знали о волновой сути создания мира.
Отсюда же пошло другое языческое слово, сохранившее свой смысл до наших дней: "молебен", или "молитва Ебуну". А те, кто были созданы в процессе колебаний, имели отчество — Иван-ебич, Олег-ебич, Никола-ебна. Слово "ребенок" того же происхождения, только в древности оно произносилось длиннее — "переебенок"... Кстати, у арабов, которые в свое время переняли много наших слов по причине неразвитости собственного языка, отчество обозначается частичкой "ибн". Гасан Абдурахман ибн Хаттаб, или, по-русски, старик Хоттаб-ебич... Даже грубость, которую мы сейчас отпускаем в адрес матери обидчика, в истоке своем означала пожелание продления рода. Это были очень светлые слова, и они никогда не воспринимались язычниками как сквернословие.
— В нецензурщине хватает и других слов...— Самое грубое матерное слово у нас обозначает женский орган размножения. Знаете, как оно образовалось? У Ебуна было два проявления: мужская энергия, называемая "ан", и женская — "ки". "Ан" впоследствии перешло в местоимение "он", а также во многие имена — Иван, Жан, Иоганн… А "ки" в сочетании с древним словом "да" (закон) и "з" (звук резца, потому что законы вырезались на камнях) означало "дающая жизнь". Или "кизда". Но позже одна буква поменялась, и слово стало ругательным. Имейте в виду: если вас уж потянет выругаться, можете смягчить выражение и сказать, к примеру "не кизди!" Хотя лучше, конечно, этих слов не произносить вообще.
— И откуда же у вас такие сведения?— С миру по нитке. Я много путешествую, разговариваю с интересными людьми, читаю — например, замечательные книги Сергея Алексеева, которые рекомендую всем, кто хочет услышать родную речь, получаю по электронной почте письма от энтузиастов, изучающих природу слов. В частности, многое открылось мне с подачи "археолога" русского языка Константина Липских.
— В какой момент "хорошие" слова стали считаться бранными?— С приходом христианства все, что было связано с философией природоведения, постарались вычеркнуть из языка, а само язычество преподнести как мракобесие. В том числе и те самые матерные слова. Для этого им приписали наиболее страшный "грех": якобы их принесли нам татары. А на Руси не было ничего хуже, чем то, что связано с татаро-монгольским игом. И слова эти утратили значение оберега, став чудовищным сквернословием. А ведь у татар за оскорбление матери могли отрубить и руки, и голову. А то, что мат изначально был оберегом, доказывает и другое значение этого слова, которое употребляется в наше время — матрас, который стелют на пол при занятиях гимнастикой или акробатикой. Мат, подстилка, призванная уберечь спортсмена от травм!
Название же языческого праздника Ивана Купалы произошло от слова "совокупление", обозначающего светлое, богоугодное действо, служащее плодородию. Но сегодня все эти слова причислены к пространству нечисти, и люди, которые их произносят, присоединяют себя к этому пространству. Поэтому я ни в коем случае не призываю употреблять нецензурные выражения. Свое значение оберега они утратили после того, как их стали употреблять направо и налево. Обереги нельзя произносить часто. Так что моя теория интересна только как музейный экспонат.Однако есть небольшой нюанс. Если употреблять эти слова только в крайних, исключительных ситуациях, они до сих пор могут служить оберегами. Недаром на войне всегда матерятся. А если женщина, которая никогда доселе не употребляла бранных слов, попав в аварию, ругается так, что не снилось недопохмелившемуся дворнику, она чаще всего остается жива и невредима.
* Из интервью «Московскому Комсомольцу» от 27 февраля 2007 г.
19.06.2006 ТАЙНЫ РУССКОГО ЯЗЫКА
В русском языке есть тайны, которых нет даже в таком богатом языке, как английский. Кстати, слово «богатый», /я однажды уже говорил по телевидению/ в отличие от того же английского, в нашем языке произошло от слова «Бог». То есть, в ком Бога много, тот - богатый! А в ком Бога мало, того ждет беда, тот – бедный. К сожалению, мы перестали слышать свой родной язык.
Спасибо - спаси–бог.
Здравствуй – здоровья желаю.В тех же английских словах, которыми наполняется сегодня наш язык, нет этого второго, духовного, смысла.
Прощай – я тебя прощаю.
Счастье – соучастие. Мудрейшее слово объясняет, как стать счастливым. Соучаствуй, помогай другим, и ты проживешь счастливую жизнь!
Множество русских слов наполнено божественным смыслом, который мы не замечаем сегодня в суете: Небеса – не бесы. Обитель Бога! А слово «Богатырь» образовано из двух слов – «бог» и «тырить». Вот только «тырить» в древнерусском языке означало «нести». Это позже «нести» и «воровать» слились в одном процессе. Так что «богатырь» в те далекие времена, когда это слово родилось, означало - несущий Бога! А тот, кто накачал мышцы, не богатырь, а просто «качок»!
* * *
Откуда взялся этот язык, слова которого наполнены божественной сутью?Когда-то очень давно - точнее давным-давно, на севере теперешней России жил удивительный и очень древний народ. Почему на севере? Потому что климат Земли был другим. И на севере было тепло.
Ни один ученый-орнитолог сегодня не может объяснить, почему птицы в наше время перелетают на север выводить птенцов. Генетическая память о тех временах! Они до сих пор думают, что там теплее. А потом все удивляются, откуда у них грипп? Попробовали бы сами ученые рожать среди айсбергов! Обчихались бы!* * *
Так что когда-то на севере было тепло. И народ, который там жил, называл себя ариями. «Ар» - означало земля. Главным их занятием было пахать. По древнему – «арать»! Гитлер испоганил слово «ариец». «Ариец» - землепашец, а не эсесовец! У ариев был язык, многие слова которого, до сих пор сохранились в нашем языке, но мы перестали слышать их изначальный смысл. Например:
Заря – за землей.Сарай – склад на земле.
Караван – идущий по земле. Отсюда и английское слово «кар» - машина.
Царь - «це» - это, «ар» - земля. Царь первородно означал - властелин земли.
Аристократ - Арий в стократном поколении. Даже в слове старость есть «ар» - мол, к земле тянет!
Карлик – «Лик» у земли. И даже модное ныне слово Армагеддон - конец земле!* * *
Слово «Ра» – означало солнечный свет.
«Радость» – достать свет!
Ра-душный – светлой души человек.Ра-дуга, жа-ра, п-ра-вда,
К-ра-сота – стремление к свету.Ра-зум – просветленный ум. Умный – это тот, кто много знает. Разумный – тот, кто еще и понимает то, что он знает.
Свету наши предки поклонялись особо. Того, кто чтил свет, называли светым, позже – святым. А хранилище света - ХРАМ.Была даже такая поговорка: «Хорошие дела ночью не делаются».
Считалось, что даже дети, зачатые по утру, рождаются более добрыми.Кстати, Волга называлась рекой Ра. А земля вокруг реки – Рассея: сияние Ра. Солнечная земля!
Удивительно, но многие слова в русском языке становятся понятны, если знать значение их арийских корней.
Но-ра – под светом. Ра-но – еще нет света. Большинство слов с корнем «РА» до сих пор связано со светом.Ве-ра – верить «Ра»
П-ра-вда, По-ра,
Э-ра, Ра-й! И, наконец, самое наше главное, славянское, родное – «Ура!». Это призыв к свету. Вот почему нельзя победить славян на их земле! Не когда нападаем. Потому что тогда «Ура» нам помогает.Обратное «Ура!» - «увы». «Вы» - это «тьма». Как всегда говорили: «Иду на вы!». «Вый» - царь тьмы. Поэтому никогда в русском языке Бога не называли на «Вы». Только на «Ты»! И всех святых - на «Ты». Свет нельзя оскорблять тьмой. А к кому обращались на «Вы»? Вспоминайте классиков. «Вы, свинья, батенька!».
Сам Автор )
Вот оно как.
Таки да )
-
-
-
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.
8
Я вам розповім про Хунту
- 05.02.12, 17:18
Часто помічаю, що дехто, перечитавши гламурних політичних ліберастних брошурок, тикає дебільною термінологією куди попало. Полюбили "демократичні сили" слово "хунта". І тикають ним в Партію регіонів і Януковича, від чого бідолашні Августо Піночет та Дімітріос Іоаннідіс мали б згоріти з сорому, аби ще були живі.
Довідка: Хунта - з іспанського "зібрання" або "комітет".
А ми зараз перенесемося в Грецію. Після Другої світової війни Греція стала одним з найбільш концентрованих майданчиків "холодної війни". СРСР спонсували комуністів, а США підтримувало слабкого короля Павла І та потім його сина Костянтина ІІ та наближені до них політичні сили. Спочатку це призвело до кровопролитної громадянської війни, в якій король за підтримки США зумів перемогти і заборонити грецьких комуністів. Однак п'ята колона швидко змінила одежі і стала респектабельними "демократичними" партіями. От тільки суті своєї не змінили. Головним вождем п'ятої колони в Греції став Георгіос Папандреу, як він сам себе називав "центрист".
Георгіос Папандреу (старший)
Не кращим чином виглядав і король Костянтин ІІ. Він спирався на підтримку ЦРУ, американські долари та продажних генералів, які за підтримки короля колотили бабло, розворовуючи армію та державний бюджет. Це грало на руку демагогам п'ятої колони, таким як Папандреу.
Іграшки в демократію призвели до того, що 1963 року Георгіос Папандреу очолив уряд Греції. Почалася така люба всім демократам "лібералізація" життя, а по-суті дерибан країни. Економіка країни котилася до прірви, вулиці посіла анархія, а Папандреу все роздавав обіцянки і розвалював державу.
Король Костянтин ІІ
У 1965 році король відправляє Папандреу у відставку і призначає перевибори. але всі розуміли, що країна розколота, демагогічні лозунги Папандреу та його партії "Союз Центра" тільки розхитують човен. І більш того об'єдналися з комуністами з партії "Єдина демократична ліва партія". Був план створити коаліцію і протягнути Папандреу знову на посаду прем'єра, а в разі незгоди короля скинути його і зробити Папандреу головою держави.
Це все знав король, якому про це доповіла KYP (Грецька служба національної розвідки). Король збирає нараду своїх генералів і просить в них підтримку для того, щоб заарештувати Папандреу, заборонити всіх лівих і знищити "п'яту колону". Однак генерали відмовились виконувати свій національний обов'язок без згоди ЦРУ. Король звернувся до посла США Філіпа Телбота з питанням чи підтримає американський уряд таке вирішення проблеми, однак США відмовляє в підтримці свого союзника і забороняє вчиняти королю і генералам будь-які дії до оголошення результатів виборів. Що цікаво пан Телбот мав декілька зустрічей з сином Георгіоса Папандреу - Андреасом. І можливо саме переговори Папандреу-молодшого та Телбота призвели до негативного ставлення американців до можливого перевороту короля та генералів.
Однак Греції пощастило. В неї були не тільки слабкий король та продажні генерали. В них були патріотичні військові середньої офіцерської ланки. Бригадний генерал Стіліанос Паттакос та полковники Георгіос Пападопулос та Ніколаос Макарезос розробили "план Прометей". 21 квітня 1967 року вони заарештували генералів, зокрема головнокомандуючого Георгіоса Спантідакіса, захопили уряд, королівський палац та міністерство оборони та провели ряд точечних десантних операцій по захопленню вузлів зв'язку. Були заарештовані всі лідери опозиції, зокрема прем'єр Каннелопулос і на ранок вся країна була в руках "хунти чорних полковників".
Стіліанос Паттакос, Георгіос Пападопулос та Ніколас Макарезос
Одразу ж посол США Френсіс Телбот заявив офіційний протест і назвав все, що трапилось "зґвалтуванням демократії". А ось голова місії ЦРУ в Афінах Джек Морі був більш прямолінійний і задав риторичне питання: "Як можна зґвалтувати повію?".
Хоча представництво США та їхній протеже Костянтин ІІ вирішили теж діяти. За допомогою американських спецслужб король тікає до містечка Кавале, де гуртує біля себе лояльних військових і намагається скинути полковників. Однак заколот зазнає краху, всі військові, що підтримували короля були заарештовані, а сам король, за допомоги тих же спецслужб, тікає до Риму.
Одразу ж Хунта звинуватила короля у зраді, призначила Георгіоса Дзойтакіса регентом, а Георгіоса Пападопулоса прем'єр-міністром.
Георгіос Дзойтакіс
Хунта одразу ж посадила під домашній арешт Георгіоса Папандреу, який незабаром і сконав, за грати покотили всі представники "п'ятої колони". Економіка Греції одразу ж стала на шлях "корпоративного устрою", що призвело до того, що найбільш відстала країна Європи перетворилася на найбільш перспективну економіку Європи. Хунта проводила в життя ідеологію націоналізму і не допускала в соціальному житті розбещення населення анархо-комуністичними та західно-лібералістичними" ідіомами. Наприклад жорстко давився рух нариків-хіппі.
Георгіос Пападопулос
Спочатку США і Захід, особливо після провалу перевороту Костянтина ІІ, намагалися обережно ставитися до полковників, оскільки боялися, що туди зайдуть інтереси СРСР. Однак після того, як "чорні полковники" подавили комуністичну наволоч, режим став муляти західним союзникам як занадто незалежний. Наприклад ніяк не вдавалося втягнути Грецію у Європейську економічну спільноту (прообраз ЄС). Тому США почало тиснути на Пападопулоса з вимогами провести "лібералізацію".
Якимось чином США вдалося вплинути на Георгіоса Пападопулоса і у 1973 році він ліквідує монархію і проголошує себе президентом. Впроваджує ряд "ліберальних реформ", що призводить лише до повернення анархії в життя і на вулиці. Майже всі офіцери виступають проти "американізації", запропонованої Пападопулусом, тому генерал Дімітрос Іоаннідіс влаштовує переворот та знімає з поста Пападопулоса за "відхід від ідеалів революції 1967 року".
Дімітрос Іоаннідіс
Іоаннідіс призначає президентом свого друга Федона Гізікіса. Однак врятувати Грецію генералу Іоаннідісу не вдалося, оскільки його зрадив його друг Гізікіс, який відсторонив Іоаннідіса від влади і призначив маріонетку США Константіноса Караманліса прем'єром. За що й поплатився, бувши відстороненим, забутим і вмер в жебрацтві і нікому не потрібним.
Константінос Караманліс
Майже ожразу ж до влади прийшла вже знайома нам династія Папандреу, котру захід дуже полюбив. Син Георгіоса - Андреас Папандреу був прем'єром з 1981 по 1989 рік, потім з 1993 по 1996 рік, його унук Георгіос Папандреу (молодший) був прем'єром з 2009 року по 2011. Причому партія династії Папандреу ПАСОК (соціалісти) з 1981 року була при владі при любих урядах.
Андреас Папандреу
Георгиос Папандреу (молодший)
І що ж ми має з майже тридцятирічного правління соціалістів династії Папандреу в Греції? Проїли всі здобутки "чорних полковників" і зараз в повній дупі. Країна банкрут і знову визнана найбільш відсталою країною Європи. Зате в ЄС та єврозоні.
І мені абсолютно не зрозуміло, яке відношення мають нинішні злодії в українській владі до хунти, котра була встановлена патріотами в Греції, Аргентині, Бразилії, Чилі, Іспанії задля захисту своєї країни від п'ятої колони? Хунта, будь-то хунта Франсіско Франко, будь-то хунта Августо Піночета, будь-то хунта Пападопулуса та Іоаннідіса завжди дбала і захищала національні інтереси країни. А в нас при владі шайка крадіїв, котрі до хунти не мають ніякого відношення.
13
Київська Русь: етнічні і політичні процеси після її розпаду
- 22.12.09, 15:15
Питання походження націй на теренах колишньої Київської Руси є складним і заплутаним, як через повільність і нечіткість самих етнічних процесів, так і через брак методів, що точно досліджують предмет. Тому цікаво було б подивитись на процеси етногенезу з незвичної точки зору. Можливо саме так вдасться прояснити деякі спірні моменти історії...
ЧАСТИНА І
Радянські, та й деякі сучасні російські історики і політики, вважають що українці з'явилися на історичній арені в 14 ст., після того, як "дрєвнєрусская народность"розділилася на "три братні народи"...
В принципі, з ними можна, де в чому, погодитись... Український народ має давню і багату історію, але, справді, українці, як сучасна політична нація, що почала відчувати себе суб'єктом політичного процесу, дійсно, з'явилися в 14ст...
Взагалі, питання походження націй на теренах колишньої Київської Руси є складнимі заплутаним, як через повільність і нечіткість самих етнічних процесів, так і через брак методів, що точно досліджують предмет. Тому цікаво було б подивитись на процеси етногенезу з незвичної точки зору. Можливо саме так вдасться прояснити деякі спірні моменти історії... В фінансовому технічному аналізі є постулат "Ціна враховує все", тобто всі складові, що впливають на ціну товару, вже враховані в самій ціні і немає потреби окремо вивчати залежність ціни від політичних, економічних і інших чинників. Якщо застосувати цей постулат в "політичному технічному аналізі", переінакшивши його на "Назва враховує все", то стане зрозумілим, що в усіх державних формаціях на теренах Київської Руси, які назвались однаково, протікали й однакові політичні процеси. А якщо якесь державне формування змінює назву, то це означає,що там змінюється і політичний лад, а політичні процеси набувають рис, характерних тільки для цього державного формування і треба шукати причин, що призвели до цих змін. Тобто: "Назва враховує все"...
Насамперед, треба зазначити, що держави під назвою "Київська Русь", свого часу, не існувало! Київська Русь - це умовна назва, вигадана кабінетними вченими в 19 ст. Тому й ми будемо їю користуватися, як загальноприйнятою...
В Київській Руси, згідно давньої традиції все успадковував найстарший. Молодший же мав "служити" старшому брату, або збирати дружину і йти шукати нових земель. А вже звідти, якщо він був на це здатний, міг провадити свою власну політику. Власне, так і сталося з тим же Юрієм Долгоруким. Він був шостим сином Володимира Мономаха, і не отримавши в Україні у спадок "стола", пішов з дружиною шукати нових місць та нових "підданих"...
Але тут не можна підміняти історію розвитку слов'янських племен Київської Руси історією розростання і руху династії Рюріковичів. Ні за Олега, ні за Ігоря, ні за Ярослава, ні за Мономаха, коли ті приходили до Київа, Чернігова,Переяслава, Вишгорода, або йшли звідти, мешканці "не перетікали" з місця на місце разом з князями. Князі були сторонніми особами, що відображали інтереси племен та міст, але ніколи не становили суті самого народу!
Взагалі, Київську Русь спіткала доля всіх державних організмів, що були створені не за етнічним принципом, а за кровним родством представників правлячої династії. Величезні території, відсутність доріг, десятки племен, що розмовляють сотнями діалектів слов'янських, балтських, фінських, угорських, тюркських мов...
І все це розмаїття об'єднує тільки одне – постать Великого Князя, який сидить на київському столі. Саме він, силою свогоДуха і Кулака, має все це направляти, гуртувати навколо себе і... має молитись, щоб Бог дав йому сина, який правив би, як мінімум, не гірше за нього. Зрозуміло, все це не може продовжуватись вічно.Розростаються шляхетні роди – це призводить до захоплення нових територій. Чим далі, тим все меншають почуття "сродності" між їх представниками, все чіткіше починають проявлятися відцентрові тенденції... І в один день все це може вибухнути – брат "піде на брата". Таким "Великим Вибухом" для Київської Руси стала смерть Володимира Мономаха в1125 році. Саме після неї удільні князівства починають у вільному парінні свій відцентровий рух. Починалась доба роздробленості... Коли відцентрові тенденції вичерпуються, знову проявляють себе доцентрові сили. "Космічний пил" удільних князівств починає вільно "закручуватись у спіралі нових галактик" навколо міст, що існували на етнічних землях Київської Руси. Місцеві світлі голови, з того, що було у них під рукою, створюють свої політичні проекти "по образу і подобію" Київа. Зрозуміло ж, у кожного вже виходить щось своє, цілком оригінальне, наповнене місцевим колоритом. Результатом цих політичних процесів є поява в 13-14ст. на територіях колишньої Київської Руси справжньої "системи галактик" – низки Великих Князівств. Очевидно, що це вже цілком самодостатні формації, в яких доцентрові сили переважають відцентрові, що, власне, і дозволяє цим формаціям існувати стабільно на протязі віків. Отже поглянемо на, вже знайому, мапу 13-15 ст. і дамо коротку характеристику цим політичним одиницям...
1. Велике князівство Літовське, Руське і Жемайтське. Ця формація була створена на основі балтських і слов'янських племен Київської Руси. І те, що "батьки" цієї держави назвали своє творіння саме Великим Князівством, однозначно свідчить про те, що воно належить до "системи галактик " Київська Русь"; і що там, по смерті Мономаха, протікали, схожі з іншими князівствами, політичні процеси. Державною мовою в Великому Князівстві Литовському, Руському і Жемайтському була руська мова. Тут діяли правові норми "Руської Правди", написаної ще Ярославом Мудрим. Князівство карбувало свої власні гроші. Влада Великого Князя була номінальною, але, все одно, удільні князі міцно тримались один одного, бо так було "краще і зручніше". 2. Велике Князівство Рязанське Це князівство сформувалось на етнічних землях фінського племені ерзя (http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%AD%D1%80%D0%B7%D1%8F), але через слов'янизовану політичну еліту, державною мовою тут стала церковно-слов'янська. Князівство карбувало свої гроші. 3. Велике Князівство Тверське. Це князівство сформувалось на землях фінського племені мєря. Державною мовою тут теж стала церковно-слов'янська, тут теж карбувались свої гроші. 4. Землі Великого Новгорода (або Великий Новгород). Великим Новгородом називалась незалежна держава, що об'єднувала етнічні землі спорідненних фінських племен: ільмєнь, чудь, вєсь, ямь, водь, іжора, нарова, корела... Якщо б ми не знали історію цієї землі, то застосовуючи тільки методи "політичного технічного аналізу", ми б зрозуміли, що політичний устрій цього державного організму все ж відрізніявся від інших земель Київської Руси. І справді, в Великому Новгороді не було власної князівської династії. Всі князі запрошувались на княженіє зі сторони. Тут карбувались свої гроші. Державною мовою була церковно-слов'янська. 4. Землі Пскова. Це теж було місто-республіка європейського типу, у своєму устрої дуже схоже на Землі Великого Новгорода. 5. Велике Князівство Московське. Це князівство сформувалось на етнічних землях фінських племен мурома та мєщора. Державною мовою тут теж стала церковно-слов'янська. З 1380 року князівство почало карбувати свої гроші.
Отже, для чого це все було перераховане... Насправді, перед нами "пройшли парадом" етноси, що виникли разом з українським етносом!!! Не потрібно проводити роки в архівах, вивчати давні рукописи, документи. Можна просто поглянути на мапу тієї доби: "Є Велике Князівство – є новоутворений етнос!". Просто і логічно! Якщо українська нація в ті часи сформувалася в кордонах Великого Князівства Руського, і цього, в принципі, оппоненти не заперечують, то чому ми маємо заперечувати народження, наприклад, ерзянської політичної нації, коли ерзяни в 14 ст. теж мали своє Велике Князівство Рязанське? І саме консолідацією етнічних територій навколо столиці можна пояснити швидке вивищення Великого Князівства Тверського після виходу Твері зі складу Володимиро-Суздальського князівста (тепер стає зрозумілим, що Тверь була приєднана до нього суто механічно). Етнічними чинниками можна пояснити й перманентне протистояння Рязані і Пронська. Судячи з назви топоніма, Пронськ і його околиці населяли слов'яно–балтські племена, що ментально й політично тяжіли до Великого Князівства Літовського. Саме це й призводило до протистояння, яке виснажило Велике Князівство Рязанське – свого часу Москва без жодного пострілу приєднала Рязанські землі до своїх територій. А виникнення єдиної московської політичної нації на теренах двох фінських племен, можна пояснити тим, що мурома і мєщора були спорідненими племенами. В усякому разі, не випадково, колись єдина Рязансько –Муромська земля розпалась свого часу на окремі Рязанське і Муромське князівства, що тяжіли до різних центрів. Цей процес можна пояснити хіба що етнічними процесами, що протікали на тих територіях. Методами "політичного технічного аналізу" можна вирішити і давню суперечку за спадок Великого Князівства Литовського, що точиться між сучасними білоруськими і литовськими істориками. В кордонах Великого Князівства Літовського сформувалась сучасна білоруська нація, а колиска сучасної литовської нації – Велике Князівство Жемайтське! І ще одинцікавий момент... В 15 ст. свої гроші почало карбувати місто Торжок, що входило до складу Земель Великого Новгорода, та було розташоване на землі фінського племені вєсь. "Індикатори політичного технічногоаналізу" зафіксували народження політичної та національної свідомості у цього фінського народа. Цілком логічним було б завершення етнічних процесів на тих землях – формальне створення незалежного Великого Князівства! Думаю, тепер стало зрозуміло, що на теренах Київської Руси, в 14 ст. з'явилась ціла низка незалежних держав, створених саме за етнічним принципом, на чолі яких стали слов'янизовані політичні еліти. Вони кріпили свою незалежність, карбували власні гроші, провадили самостійну зовнішню і внутрішню політику і не мали жодного бажання, щоб їх хтось "збирав"... Про це опосередковано свідчить й історична картографія. Якщо добу феодальної роздробленості Київської Руси досить докладно висвітлено ще в радянських історичних мапах, то доба Великих Князівств не має жодної повної мапи. В усякому разі, автору цих строк так і не вдалося знайти мапу, на якій було б повністю показано кордони Великого Князівства Тверського, або Великого Князівства Рязанського... На мапах 16 століття постає Московське Царство, що вже поглинуло своїх сусідів...
ЧАСТИНА ІІ
Отже, якщо в 13-14 століттях сформувались: сучасна білоруська нація,сучасна литовська нація, сучасна українська нація, тоді чому, сьогодні,ми не маємо низки незалежних держав на північно-східних теренах колишньої Київської Руси?
Знаючи історію, ми констатуємо факт: це сталося через те, що правляча еліта московської нації на протязі століть використовувала для підкорення сусідів потужну сторонню силу –Золоту Орду, та позиціонувала себе, як провідника проординськоїполітики в регіоні.
Окрім цього, треба зазначити, що втрата державності народами північно-східних Великих Князівств відбулася в 15-16 ст., коли національна свідомість цих народів ще не сформувалась остаточно (наприклад, русини-українці, які втратили державність пізніше – в 18ст. – не зазнали втрати історичної та політичної самосвідомості). Асиміляційним процесам в північно-східних Великих Князівствах сприяла, як спорідненість фінських етносів (прошу порівняти гідроніми "Волхов" і "Волга" – "Біла Ріка" на споріднених фінських мовах), так і єдина релігія та церковно-слов'янська державна мова місцевих політичних еліт (ці території на протязі віків знаходились під культурним і релігійним впливом Київо-Печерського Монастиря). Крім того, сама політична система Великого Князівства Московського не терпіла "інакомислія", тому будь яка національна опозиція безжально придушувалась. Про це яскраво свідчить знищення, в 1570 році, Новгородської держави, що була до того в васальній залежності від Москви; коли за один день, московсько-татарськими військами, було страчено 6000 новгородських "зрадників", які прагнули приєднання Великого Новгорода до Великого Князівства Літовського, Руського і Жемайтського... ... Отже в 13-14ст. на теренах Київської Руси постає ціла низка незалежних держав, що в більшій або меншій мірі мали право на свою частину Великого Державницького Київського Спадку. Але деякі з них, з часом, почали піддаватись впливам і переходити на орбіти "галактики "ЗолотаОрда". Результатом всіх цих етнічних, політичних, економічних процесів,згідно постулата "Назва враховує все", стала зміна назви Великим Князівством Московським – з 1547 року воно, за татарською традицією, називається Московским Царством! Думаю, тепер настав час повернутись до питання про "дрєвнєрусскую народность"... Стає цілком зрозумілим, що ніколи вона не "розділялася на три братні народи"...Якщо давньоруська народність колись і існувала, то виключно на теренах Великого Князівства Руського. А в 13-14ст., на основі слов'янских племен Київської Руси, вона еволюціонувала в сучасну українську націю! Більше того, русини-українці навіть мають точну датународження своєї політичної нації. Після звільнення від татарської залежності русько-літовськими військами, починаючи з 1322 року, етнічні українські землі називаються Великим Князівством Руським. Великий князь Літовський Гедемін (1274-1341), першим називає себе королем літовців і руських: "Пановал князь Гедимин лЂт много на князст†Литовском, Русском и Жомойтском, и много мЂвал воен, a завше выгравал фортунне". 1398 року, Великого князя Вітовта було проголошено самодержцем Руси і Літви. Південною столицею держави став Луцьк. 1410року, під час Грюнвальдської битви, Велике Князівство Руське виставило на поле битви хоругви з Галичини, Поділля, Київа, Стародуба, Луцька, Володимира, Чернігова. 1432 року, після внутрішньо-політичногоконфлікту в Літві, православна шляхта посадила Свидригайла Ольгердовича на Велике Княженіє Руське (Київське). Таким чином, єдина Русько-Літовська держава, на деякий час, розкололась на Велике Князівство Літовське і Велике Князівство Руське. Під час Люблінської унії 1569 року, волинський князь, Костянтин Острозький розраховував домогтися рівноправ'я Великого Князівства Руського з Літвою і Польщею, але програв. Українські землі втратили автономію і у вигляді воєводств – Руського (Львів), Белзького (Белз), Волинського (Луцьк), Київського (Київ), Подільського (Кам'янець), Брацлавського (Брацлав), були приєднані до Корони Польської.
Як бачимо, станом на 1569 рік Чернігівщіна була окупована Московією, а українська Берестейщина, після Люблінської Унії, залишилась у складі Литви. Велике Князівство Руське перестало офіційно існувати. Почалася боротьба руського – українського народу за свої національні права...
Гетьман Петро Сагайдачний (1570-1622) перший з українських гетьманів поєднав військову діяльність козацтва з діяльністю інших станів українського суспільства для досягнення автономії Руси-України у складі Речі Посполитої. Він здійснив перші конкретні кроки в напрямі відновлення державності – заклав основи її майбутньої адміністративної структури. Військовий підрозділ – полк – став також адміністративно-територіальною одиницею. Але після смерті Сагайдачного польський уряд знов посилив тиск на козаків, що викликає нову хвилю козацько-селянських повстань... Тріумфальний в'їзд Хмельницького в Київ і зустріч його на Різдво 1648 року як"спасителя, збавителя і свободителя народу руського з неволі ляцької, пресвітлого володаря й князя Руси" свідчили, що початок держави Хмельницького був зроблений. Грецькі митрополіти, що були в Україні в1650 році, поминали його під час служби Божої, як Государя і Гетьмана Великої Русі. 1658 року, згідно статей Гадяцької Угоди, Русь-Україна, відновлює свою державність. Велике Князівство Руське (у складі Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств), стало третім сувереном Речі Посполитої, на рівних умовах з Королівством Польським та Великим Князівством Літовським. Угоду з української сторони було підписано Іваном Виговським, Гетьманом Войська Запорозького Низового.
І факт того, що козацькі посли з самого початку переговорів вимагали включення до складу Великого Князівства Руського ще й Руського, Волинського, Белзського та Подольського воєводств, красномовно свідчить про те, що сам термін –Велике Князівство Руське – міцно тримався в українській національній і політичній свідомості на протязі віків. Народ чітко уявляв справжні кордони своєї Батьківщини, а Хмельницький свого часу казав, що він "єдиновладний самодержець руський" і "досить має сил в Україні, Поділліі Волині... в князівстві своїм по Львів, Холм, і Галич". Власне, і "війну за незалежність" під проводом Богдана Хмельницького потрібно трактувати як боротьбу за політичні і національні права руського православного українського народу у складі Речі Посполитої, тобто, за перетворення Республіки Двох Народів на Республіку Трьох Народів. Про це свідчить і той факт, що Богдан Хмельницький не "взяв на щит" Варшави, що вже не мала захисту, а домігся обрання королем Яна Казиміра (тобто, на порядку денному стояло питання про реформування існуючуго політичного ладу, а не про його тотальне знищення). Іван Виговський, політичний спадкоємець Хмельницького, закінчив в Гадячі те,що розпочав Великий Богдан. В цьому світлі й угоду з московським царем1654 року, треба розцінювати, як політичний маневр... Далі, в інструкції Гетьмана Петра Дорошенка (1670 рік) згадується руський православний український народ. І чужинці, як, Павло з Алеппо (1654рік), називають українців русинами або русами, відрізняючи їх від москвинів, яких аж до початків 18 ст. знали тільки під назвою московитів, москвинів або москалів, а їхній край під назвою Московія. Отже, все, що стосується російської історії до першої половини 18 ст. треба називати московським, давньомосковським. І закидання терміну "русскій" в московську історію на 300-800 років раніше – в 12-17 ст. – є некорректним! Терміном "руський", "давньоруський" треба позначати історичні події територій Великого Князівсьтва Руського! Зважаючи на те, що Петро І сходив на трон ще Московького Царства, етнонім "русскіє", "росіяни" міг з'явитись в Російській Імперії в другій половині 18ст. І тут треба чітко розрізняти етноніми "руський" і "русскій", бо стосуються вони різних історичних епох двох держав і двох різних народів...
ЧАСТИНА ІІІ
На останок хотілося б зупинитись на "ідеї фікс" московської правлячої еліти – "собіраніі зємєль рускіх". Тут зразу ж потрібно зруйнувати історичний міф "про шапку Мономаха". Насправді цей головний убор було зроблено в подарунок татарському хану Узбеку, судячи з усього, на честь одруження, в 1317 році, московського князя Юрія Даниловича і сестри хана. Пізніше до шапки було приторочено хрест і тільки тоді вона стала символом влади московських царів... Після створення, в 1199 році, Галицько-Волинського князівства, коли волинський князь Роман Мстиславич закріпив свій вплив також і в Київі, літопис називає його Великим Князем, Самодержцем всієї Руси. Слово "самодержець" (автократор) вживалося щодо імператорів Візантії та відображало рівень особистої влади князя, тобто те, що він був единовладним господарем на підвладних йому землях (наприклад, післятого, як Вітовта було проголошено самодержцем, польский король Ягайло відмовився визнавати його таким, бо згідно умов Кревської унії 1385року, Вітовт не мав права единовладно панувати). А в 1547 році Великого Князя Московського Івана Грозного було короновано царем всєя Росії. Він мав повний титул: "Мы, великiй государь Иванъ, Божiею милостiю царь и великiй князь всеа Рoсiи, Владимирскiй, Московскiй, Новгородцкiй, Псковскiй, Резанскiй,Тверскiй, Югорскiй, Пермскiй, Вятцкiй, Болгарскiй и иныхъ".
А ось як писали в чєлобітних новому московському царю Олексію Михайловичу, після смерті його батька , Михайла Федоровича, в 1645році: " А отходя сего света, отец твой государев, блаженныя памяти, великій государь, Михаил Федорович, благословил сына своего,тебя великаго государя, быть на cвоем царском престоле, на владимірскоми на московском государстве и на всех великих государствах россійскаго царствия царем и великим князем всеа Росіи".
Але ж це не означає, що і Роман Мстиславич, і Іван Грозний, і Олексій Михайлович, були володарями абсолютно всіх земель колишньої КиївськоїРуси. І титул Івана Грозного чітко вказує нам на те, царем якої "всеа Рoсіи" він був. Як видно з титула, був він царем: Володимирським, Московським,Новгородським, Псковським, Рязанським, Тверським, і т. д... як видно, здебільшого земель угро-фінських...
Власне, в титулі царя перелічено всі етнічні території, що було включено до Московського Царства. І тут дуже цікавою виглядає зв'язка "... Владимирскiй, Московскiй..."...В 14-15 ст. міста Володимир, Москва стали етнічними центрами тих самих, напівміфічних, фінських племен мурома і мєщора. Ще цікавіше виглядає те, що Володимир стоїть в цьому переліку попереду Москви. Саме така послідовність розкриває нам, які політичні і етнічні процеси протікали на тих територіях... Ці два племені – мурома і мєщора – стали, по суті,підетносами одного народа – московитів.
І тут, вже зараз, можна зробити декілька важливих висновків:
1. Московський імперіалізм бере свій початок у Володимирі.
2.Московський імперіалізм не бачить себе, в глиб віків, далі міста Володимира, інакше
київське минуле цього імперіалізму мало б бути якось зафіксовано в
титулі московських царів.
На фото: двоголовий орел з монет Сарая Нового – другої столиці Золотої Орди, середини 14 ст.
1
Мовне питання
- 11.01.19, 17:08
Не хочу влаштовувати ніяких "холіварів" чи "підгорань" як люблять говорити в інтернеті, просто викладаю подію і своє бачення.
Частина1. Подія.
1. Серед добровольців, які стримували ворога на Донбасі, поки регулярна армія чухала потилицю, багато російськомовних, але вони люблять Україну не менше за базікал у вишиванках, і зробили значно більше для країни. То може не зовсім в мові справа?
Наче, все. Миру у ваші домівки і голови.
Частина1. Подія.
Їду в метро з колегою по роботі. Вона сидить, а я стою, щоб сиділи жінки, діти і т.д. Спілкуємося. Російською, так на роботі склалося. Поряд сидить вусатий дідок і щось ніби коментує. На станції, коли стає тихіше, розрізняю наступні його слова: "Спілкуйтеся пошепки своєю мовою, вона тут нікому не потрібна..." З цікавістю дивлюсь в його бік, ніби, що це було, дідок дістає якусь брошуку з нотами і текстами пісень, втуплюється в неї, ми продовжуємо свою розмову. Інколи чую з боку дідка нерозбірливі коментарі зі словом "Україна". Виходжу, прощаюсь з колегою. Через вайбер дізнаюсь, що вслід мені пролунало від суб'єкта: "Слава богу, один ворог пішов!" Антракт.
Частина 2. Міркування.
Частина 2. Міркування.
Думаю, про моє ставлення до української мови викладати тут зайве. Хоч в родині радянського офіцера спочатку навчився говорити російською, але державною володію не гірше, люблю її звучання у гарному виконанні. Враховуючи всі історичні події з утисків мови, позицію дідка можна прийняти, але не поведінку.
Скажу коротко тезами: Якщо довбойоб виявився патріотом, від того він не перестає бути довбойобом. Якщо патріот виявився довбойобом, це прикро в першу чергу для інших патріотів, які не є довбойобами.
А тепер детальніше. Людина поважного віку, з патріотичних міркувань поводиться наче посміховисько. Звісно, сила дії антиукраїнської пропаганди викликає силу протидії, але ж сумно являти собою інерційну несвідому дію без вектора і корисної дії. Якщо ви пливете бездумно за течією, ви або труп, або лайно.
Сліпа категоричність міркувань то окрема тема для дискусії, але я маю що сказати, щоб розхитати позицію подібну до згадоної вище.
Скажу коротко тезами: Якщо довбойоб виявився патріотом, від того він не перестає бути довбойобом. Якщо патріот виявився довбойобом, це прикро в першу чергу для інших патріотів, які не є довбойобами.
А тепер детальніше. Людина поважного віку, з патріотичних міркувань поводиться наче посміховисько. Звісно, сила дії антиукраїнської пропаганди викликає силу протидії, але ж сумно являти собою інерційну несвідому дію без вектора і корисної дії. Якщо ви пливете бездумно за течією, ви або труп, або лайно.
Сліпа категоричність міркувань то окрема тема для дискусії, але я маю що сказати, щоб розхитати позицію подібну до згадоної вище.
1. Серед добровольців, які стримували ворога на Донбасі, поки регулярна армія чухала потилицю, багато російськомовних, але вони люблять Україну не менше за базікал у вишиванках, і зробили значно більше для країни. То може не зовсім в мові справа?
2. Така поведінка може легко викликати агресію у відповідь і наврядчи є патріотичною за результатами діяльності.
3. Російська мова. Її, штучно сформовану протягом розвитку т.з. третього Риму, розвивали в тому числі і багато українців, оскільки грамотних людей аж до ХІХ ст. в Московії катастрофічно бракувало. Тож, на їхню мову ми маємо не менше прав, аніж вони самі, то чому би російською для різноманітності й не користуватися.
4. А ще такі агресивні шукачі ворогів є підозрілими, бо найголосніше "тримай злодія" зазвичай волає злодій.
Наче, все. Миру у ваші домівки і голови.
15
Чи російські "три российских богатьіря" ?
- 18.10.18, 10:45
Три «російських» богатиря:
— Добриня Нікітич (Низкинич) народився у селі Низкиничі, сучасний Іваничівський район Волинської області.
— Ілля Муровець (Муравленін, Муромець) народився у містечку Моровськ, сучасне село Морівськ Козелецького району Чернігівської області.
— Альоша Попович народився у місті Пирятин, сучасний райцентр Полтавської області.
14
Закон про "п"ять колосків"
- 23.06.12, 20:39
- ВАРТА
Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та коопереції і зміцнення громадської (соціялістичної) власності.
Постанова ЦВК та РНК СРСР
Постанова ЦВК та РНК СРСР
Останніми часами збільшилися скарги робітників та колгоспників на розкрадання (Крадіжки) вантажів на залізничному та водному транспорті, а також на розкрадання (крадіжки) кооперативного й колгоспного майна хуліганськими і взагалі протигромадськими елементами. Так само збільшилися скарги на насильства й загрозикуркульських елементів колгоспникам, які не бажають вийти з колгоспів та чесно й самовіддано працюють над зміцненням їх, ЦВК та РНК Союзу РСР вважають, що громадська власність (державна, колгоспна, кооперативна) - це основа радянського ладу, вона священна й недоторканна і людей, які чинять замах на громадську власність треба вважати за ворогів народу, тому рішуча боротьба з розкраданнями громадського майна - найперший обов"язок органів радянської влади.
Беручи це до уваги і йдучи назустріч вимогам робітників та колгоспників ЦВК та РНК Союзу РСР ухвалюють :
І.
1. Прирівняти своїм значенням вантажі на залізничному та водному транспорті до майна державного і всебічно посилити охорону цих вантажів.
2. Застосовувати, як захід судової репресії за розкрадання вантажів на залізничному та водному транспорті вищу кару соціяльного захисту - розстріл із конфіскацією всього майна, заміняючи при пом"якшувальних обставинах позбавленням волі на строк не менше 10 років з конфіскацією майна.
3. Не застосовувати амнестії до злочинців, засуджених у справах про розкрадання вантажів на транспорті.
І І.
1. Прирівняти своїм значеням майно колгоспів та кооперетивів (врожай на ланах, громадські запаси, худоба, кооперативні склади та крамниці тощо) до майна державного і всебічно посилити охорону цього майна від розкрадання.
2. Застосувати, як захід судової репресії за розкрадання колгоспного та кооперативного майна вищу кару соціяльного захисту - розстріл із конфіскацією всього майна, заміняючи при пом"якшувальних обставинах позбавленням волі на строк не менше 10 років з конфіскацією майна.
3. Не застосовувати амнестії до злочинців, засуджених у справах про розкрадання колгоспного та кооперативного майна.
І І І.
Беручи це до уваги і йдучи назустріч вимогам робітників та колгоспників ЦВК та РНК Союзу РСР ухвалюють :
І.
1. Прирівняти своїм значенням вантажі на залізничному та водному транспорті до майна державного і всебічно посилити охорону цих вантажів.
2. Застосовувати, як захід судової репресії за розкрадання вантажів на залізничному та водному транспорті вищу кару соціяльного захисту - розстріл із конфіскацією всього майна, заміняючи при пом"якшувальних обставинах позбавленням волі на строк не менше 10 років з конфіскацією майна.
3. Не застосовувати амнестії до злочинців, засуджених у справах про розкрадання вантажів на транспорті.
І І.
1. Прирівняти своїм значеням майно колгоспів та кооперетивів (врожай на ланах, громадські запаси, худоба, кооперативні склади та крамниці тощо) до майна державного і всебічно посилити охорону цього майна від розкрадання.
2. Застосувати, як захід судової репресії за розкрадання колгоспного та кооперативного майна вищу кару соціяльного захисту - розстріл із конфіскацією всього майна, заміняючи при пом"якшувальних обставинах позбавленням волі на строк не менше 10 років з конфіскацією майна.
3. Не застосовувати амнестії до злочинців, засуджених у справах про розкрадання колгоспного та кооперативного майна.
І І І.
1. Провести рішучу боротьбу з тими протигромадськими, куркульсько-капіталістичними елементами, що вдаються до насильства й загроз, або провокують застосування насильства й загроз до колгоспників, щоб змусти їх вийти з колгоспу, щоб силоміц зруйнувати колгосп. Прирівняти ці злочини до державних злочинів.
2. Застосувати, як захід судової репресії в справах про охорону колгоспів та колгоспників від насильства й загроз куркульських та інших протигромадських елементів, позбавленню волі від 5 до 10 років з ув"язненням в концентраційному таборі.
3. Не застосовувати амнестії до злочинців, засуджених у цих справах.
Голова ЦВК Союзу РСР М. Калінін
Голова РНК Союзу РСР В. Молотов (Скрябін)
Секретар ЦВК Союзу РСР А. Єнукідзе.
2. Застосувати, як захід судової репресії в справах про охорону колгоспів та колгоспників від насильства й загроз куркульських та інших протигромадських елементів, позбавленню волі від 5 до 10 років з ув"язненням в концентраційному таборі.
3. Не застосовувати амнестії до злочинців, засуджених у цих справах.
Голова ЦВК Союзу РСР М. Калінін
Голова РНК Союзу РСР В. Молотов (Скрябін)
Секретар ЦВК Союзу РСР А. Єнукідзе.
І ще декілька фото в тему:
Замітка навіяна відвідуванням Музею Голодомору у с. Межибіж Вінницької області.
23.06.2012
14
Історія українських земель. Південна Україна. Очаків
- 12.08.10, 11:07
- Історія України
Розташований на узбережжі Чорного моря, біля гирла Дніпра, недалеко від місця розташування стародавньої мілетської колонії Ольвія і грецької колонії Алектор.
За Київської Русі і у часи Литовського князівства місто називалося Дашів. Литовський князь Вітовт (1392—1430) побудовав Дашівський замок (фортецю) поблизу гирла Дніпра для захисту від татарських набігів
У 1492 році кримським ханом Менґлі I Ґиреєм, на місці литовської фортеці Дашів, було засноване місто, що спершу мало назву Кара-Кермен.
В 1526 році фортеця перешла у володіння османів (Сілістрія) та мала назву тур. zi (Ачі-Кале).
Армія Російської Імперії взяла в облогу Очаків в 1737, розглядаючи його як головний форпост на північному узбережжі Чорного моря. Очаків був взятий маршалом Христофором Мініхом, але рік потому був покинутий і переданий Османській імперії.
Джерело - українська Вікіпедія.
15
З чого почалась війна 22 червня 1941го? "З брехні".
- 22.06.20, 04:27
"...Врать о войне начали с первого дня. И уже шесть десятков лет никак не уймутся. Вечером 22 июня 1941 года диктор Юрий Левитан громовым голосом на всю страну, на весь мир прочитал в микрофон "Сводку Главного Командования Красной Армии за 22 июня 1941 года". Смысл: Ура! Мы ломим! Гнутся немцы!
На следующий день прозвучала еще одна сводка Главного Командования. С 24 июня стали передавать не сводки Главного Командования, а сообщения Советского Информбюро. По одному сообщению в день. Совинформбюро было выдумано затем, чтобы народ не смеялся над Главным Командованием Красной Армии.
А вот только кусочек из сводки 23 июня: "...Все атаки противника на Владимир-Волынском и Бродском направлениях были отбиты с большими для него потерями. На Шауляйском и Рава-Русском направлениях противник, вклинившийся с утра в нашу территорию, во второй половине дня контратаками наших войск был разбит и отброшен за госграницу; при этом на Шауляйском направлении нашим артогнем уничтожено до 300 танков противника.
В воздушных боях и огнем зенитной артиллерии в течение дня на нашей территории сбит 51 самолет противника; один самолет нашими истребителями посажен на аэродром в районе Минска. За 22 и 23 июня нашими войсками взято в плен около пяти тысяч германских солдат и офицеров.
По уточненным данным за 22. VI, всего было сбито 76 самолетов противника, а не 65, как это указывалось в сводке Главного Командования Красной Армии за 22. VI. 41 г." (Сообщения Советского Информбюро. Издание Совинформбюро. М., 1944. Т. 1. С. 3).
Итак, до 300 германских танков уничтожено только за 23 июня. На одном только Шауляйском направлении. А ведь это десятая часть всех танков, которые Гитлер бросил против Советского Союза. Но ведь и на других направлениях наша славная армия в тот день германские танки жгла и крошила. Если так дальше пойдет, то Гитлеру танков и на неделю не хватит. А о наших потерях снова - ни слова. Все хорошо, прекрасная маркиза.
Правда, в том же сообщении от 23 июня тихо сказано, что "после ожесточенных боев противнику удалось потеснить наши части прикрытия и занять Кольно, Ломжу и Брест". Не окружены наши части и не разбиты - потеснены. И не главные силы потеснены, а только части прикрытия. Вот, мол, сейчас главные силы подойдут... Интересно и другое: не Брест, Кольно и Ломжу занял противник, а никому не известные Кольно и Ломжу, ну и вместе с ними - ворота страны Брест. Так будет и дальше: наши войска оставили Захудаловку, Тьмутараканьки... и Смоленск; Вшиваревку, Никудышкино... и Киев..."
И вот 22 июня над пылающими советскими аэродромами, над сожженными скопищами танков, над брошенными штабелями снарядов и патронов, над бегущими ордами бойцов и командиров зазвенели радостные вести про новые победы...
И началась массовая добровольная сдача в плен кадровой Красной Армии. Солдаты сдавались по одному и группами. Сдавались взводами и ротами. Сдавались сотнями, тысячами. Сдавались бригадами, дивизиями и корпусами. Сдавались десятками и сотнями тысяч. Жаль только, что величайший стратег в своих "Воспоминаниях и размышлениях" не стал об этом ни вспоминать, ни размышлять.
......
А над страной гремели радостные вести. Население страны было преднамеренно дезориентировано. Если председателю колхоза (начальнику цеха, секретарю райкома, начальнику райотдела НКВД) сообщают, что обстановка тяжелая, то он принимает одни решения и действует соответствующим образом. А если Москва торжествующе объявляет, что все идет лучшим образом, что угрозы нет и не предвидится, то председатель (и все остальные) принимает совсем другие решения и действует совсем другим образом.
Фронтовых командиров обманывали, потому они не заботились об отводе войск. Потому они заблаговременно не готовили тыловых рубежей. Потому они не поворачивали назад эшелоны с боеприпасами и не вывозили все то, что было собрано у границ. Каждый жил ожиданием перелома в ближайшие дни и часы.
Через пять месяцев войны, 26 ноября 1941 года, Совинформбюро объявило, как было заявлено, "неопровержимые данные": "с 22 июня по 21 ноября германская армия на советско-германском фронте потеряла убитыми, ранеными и пленными около 6.000.000 человек, более 15.000 танков, около 13.000 самолетов и до 19.000 орудий". Удивительно, но вдруг оказалось, что и у нас тоже были некоторые потери. Их открыто и прямо объявили, без утайки: "Убитыми 490 тысяч, ранеными до 1.112 тыс., пропавшими без вести 520 тыс. Потери танков - 7.900. Самолетов 6.400. Орудий - 12.900"
(тобто до середини 1942го року переможний прапор повинен бути піднятий над Рейхом, чи що?)
Подвиги описывали с любовью. Со смаком. Например, такие. "Взвод сержанта тов. Поросенкова в течение одного боя трижды ходил в штыковую атаку на противника и истребил свыше 150 немецко-фашистских оккупантов. Сам тов. Поросенков заколол в этом бою 11 вражеских солдат" (Там же. С. 412)
"Красноармеец тов. Воробьев подкрался к немецкому блиндажу и меткими выстрелами уничтожил 2 часовых. Выбежавших из блиндажа немцев тов. Воробьев забросал гранатами. В этом бою отважный красноармеец истребил 25 фашистских солдат" (Там же. С. 419). Сам он, понятно, жив и невредим. К новым боям готовится. К новым подвигам и свершениям.
А вот еще: "Красноармейцы-повара Чадин и Иванов были окружены десятью немецкими автоматчиками. Смелые красноармейцы вступили в бой с врагами. Тов. Чадин заколол штыком 3 немецких солдат, а тов. Иванов застрелил офицера, остальные враги обратились в бегство" (Там же. С. 447).
Товарищ Чадин, мастерски владея винтовочкой с граненым штыком, в порядке живой очереди колол, как поросят, перепуганных немецких оккупантов, а те, лопоухие, не сообразили пальнуть разок из автомата.
И в том же духе - шесть томов. 2384 страницы. Массовый героизм запредельных масштабов.
Надо полистать "Правду" и "Красную звезду" за 1941 год, за 1942-й - открывается сплошная фантастика. Наши доблестные бойцы один на один шли на немецкие танки, топорами гнули орудийные стволы, граблями останавливали мотоциклистов с пулеметами, подростки с вилами и косами брали в плен по взводу автоматчиков. Ах, чего там только не было! В 1944 году самые героические (т.е. самые смешные) деяния первых двух лет войны в шеститомник не попали...."
15
Магічний рушник
- 02.03.09, 16:00
- Просвіта
Від нього залежать щастя молодої сім’ї, доля майбутніх дітей та добробут родини.
Чимало священних символів, відомих ще з давніх-давен нині підмінено формою. Популярні зараз написи, як-от: “на щастя, на долю”, наші пращури шифрували у знаках орнаментів. Так, вишита восьмикутна зірка означала Бога, Сонце, хвиляста лінія — нескінченність життя, стилізована калина — уособлення дівочої краси, молодості, кохання, виноград — символ благополуччя, квіткові пуп’янки вказували на дітей і продовження роду. Науковці кажуть, що вишитий рушник може бути і благословенням і прокляттям.
Загибель роду запрограмувала... мати
Мати вишила синові весільний рушник. Молодята відбули обряд і зажили мирно, але... нещасливо. Дружина довго не могла завагітніти, коли ж нарешті усе, здавалося, пішло на лад, дитина народилася мертвою. Неначе якийсь злий фатум завис над сім’єю: автомобільна аварія, втрата роботи, хвороби...
Чоловік, котрий досі був переконаним матеріалістом, дістав із шафи весільного рушника і жбурнув його матері зі словами: “Викинь геть! Через нього усі нещастя!”. Здивована ненька вирішила показати свій виріб знавцям. Ось що розповів працівник Українського центру народної культури “Музей Івана Гончара” завідуючий сектором “Тканина” майстер народного мистецтва з вишивки Юрій МЕЛЬНИЧУК:
— В обрядовому рушникові було щонайменше дві неприпустимі помилки. Перша полягала у тому, що жінка зшила його з двох шматків полотна. Місце з’єднання вона так майстерно замаскувала мережкою, що його зовсім не видно. Але ж, окрім декоративної, весільний рушник має ще й магічну функцію. Вишите полотно, на яке стають молоді, означає життєву дорогу. У цьому випадку вона виявилася перерізаною. Фатальною була й композиція узору. На обох кінцях рушника мати зобразила традиційну квітку-вазон, котра з давніх-давен символізує дерево роду. Під нею орнамент. Але вишивка видалася майстрині надто бідною, бо вгорі залишилося багато незашитого полотна. Тому над квіткою вона помістила ще одну суцільну смужку орнаменту.
Вишивальниця не знала, що біле полотно в центрі рушника символізує потік Божого благословення, котре живить дерево роду. Зображена над квіткою лінія закрила доступ до неї благодатної енергії. У житті це могло б означати бездітність чи навіть загибель молодої пари. Отже виходило, що той весільний рушник хоч і був майстерно вишитий добрими материнськими руками, справді ніс у собі страшну програму знищення роду. Тому відроджуючи традиції, слід насамперед розуміти їхнє значення.
Перш ніж узятися за вишивання, дівчина постилася, молилася і мила руки
У весільному обряді на Київщині початку ХХ століття дослідники нарахували близько 20 рушників. На них клали коровай, ними перев’язували старостів, простеляли дорогу молодим. Але, як запевняє пан Юрій Мельничук, найголовнішим був той, на якому батьки благословляли молодих. Такий рушник — особлива святиня, яку не показували стороннім і берегли як зіницю ока, передаючи із покоління в покоління. Старий узор нащадки відтворювали на новому полотні як енергетичний код роду.
Перш, ніж узятися за вишивання, дівчина постилася, молилася, мила руки, щоб позбутися не лише фізичного бруду, а й негативної інформації на пальцях. І лише тоді майстриня починала творити на полотні узор, як своєрідну медитацію.
Вже в наші часи екстрасенси досліджували саму голку, нитку, вишиття і з’ясували, що знаряддя праці рукодільниці проводить у сотні разів більше біологічної енергії, ніж такий самий за розміром і товщиною шматочок сталевого дроту. Найенергетичнішими нитками визнали вовняну і натуральну шовкову пряжу. Довге волокно білкової природи найкраще переносить інформацію. Гірша, але теж підходить для роботи, заполоч рослинного походження. Зовсім непридатним з погляду енергетики виявився акрил. Відрізаний шматок магазинної тканини не йде ні в яке порівняння із домотканим полотном. Якщо згадати прадавню технологію його виготовлення, відбілювання на траві, на росі, під сонцем, місяцем, зірками, під впливом усіх стихій, то стануть зрозумілішими дивовижні властивості старих рушників.
Починати рукоділля найкраще зранку у четвер. Це енергетична вершина тижня. Наші далекі пращури мабуть добре відчували те, бо саме цього дня приступали до весільних рушників.
Борони Боже під час вишивання думати про щось погане, сваритися, злитися на когось. Обрядовий рушник має зберігати в собі лише найкращі мрії, найсвітліші думки й почуття. Адже то закладається програма майбутнього подружнього життя.
Дрібні огріхи не випорювали, щоб не внести хаосу у долю. Життя тече не по шаблону, отже, не біда, якщо зірочка відхилиться убік чи хвилька вийде нерівномірною.
Що ж до вибору узору, то він мав бути двобічним. Це символізувало гармонію між зовнішнім і внутрішнім світом. Якщо ж лицьова сторона виробу гарна, а зі споду перетянуто нитки і стирчать вузли, то вважали, що й життя буде про людське око.
Усі слова зашифровані в символах узорів
Нині відомо близько 200 старовинних швів на основі двадцяти технік української вишивки. Відтворювати треба тільки той малюнок, котрий припав до душі. Фізики дослідили, що в цьому випадку він потрапляє у резонанс із вашим організмом. Комусь імпонують дрібні густі зубчики, а комусь більше подобається м’яка широка хвилька. Одним тішать око велетенські пишні квіти, інші ж відчувають потребу і зображувати, і споглядати маленькі орнаменти. Добре, якщо десь у скрині зберігся рушник прабабусі, яка прожила із прадідусем довге й щасливе життя. Його і треба взяти за зразок.
І ось нарешті весільний рушник вишито. Як же на нього ставати?
Юрій Мельничук був учасником експериментів із вимірювання енергетичного потенціалу цього чи не найдавнішого елементу весільного обряду. Один бік рушника завжди мав заряд “плюс”, другий — “мінус”, посередині рамка екстрасенса стояла на “нулі”. Отже, на який бік має стати наречена? Вкладаючи батарейку в годинник ми придивляємося, аби не порушити полярність. Отак і молодята можуть або отримати могутню енергетичну підтримку, або... “розрядитися”. Там де “плюс” — має стати чоловік, там, де “мінус” — жінка. Позитивний заряд має правий кінець рушника, або той, який вишивають першим. Другий кінець — лівий або жіночий, підсилює жінку. Чоловікові ж він може зашкодити і навпаки. Аби не сплутати, яким боком повернути рушник, у давнину рукодільниці на ньому робили мітки. До речі, узор на лівому і правому кінцях ніколи не був тотожний. На них, як у дитячій грі на уважність, завжди можна знайти десять розбіжностей. На те магічне полотно не ставали взуттям, а тільки колінами.
Тепер подекуди у селах вишивають два весільних рушника. Один для церкви, вінчання і масового споглядання, інший — потаємний, для батьківського благословення. І дуже важливо, щоб той другий — для себе, для своєї майбутньої сім’ї, дівчина творила власноруч.
Чимало священних символів, відомих ще з давніх-давен нині підмінено формою. Популярні зараз написи, як-от: “на щастя, на долю”, наші пращури шифрували у знаках орнаментів. Так, вишита восьмикутна зірка означала Бога, Сонце, хвиляста лінія — нескінченність життя, стилізована калина — уособлення дівочої краси, молодості, кохання, виноград — символ благополуччя, квіткові пуп’янки вказували на дітей і продовження роду. Науковці кажуть, що вишитий рушник може бути і благословенням і прокляттям.
Загибель роду запрограмувала... мати
Мати вишила синові весільний рушник. Молодята відбули обряд і зажили мирно, але... нещасливо. Дружина довго не могла завагітніти, коли ж нарешті усе, здавалося, пішло на лад, дитина народилася мертвою. Неначе якийсь злий фатум завис над сім’єю: автомобільна аварія, втрата роботи, хвороби...
Чоловік, котрий досі був переконаним матеріалістом, дістав із шафи весільного рушника і жбурнув його матері зі словами: “Викинь геть! Через нього усі нещастя!”. Здивована ненька вирішила показати свій виріб знавцям. Ось що розповів працівник Українського центру народної культури “Музей Івана Гончара” завідуючий сектором “Тканина” майстер народного мистецтва з вишивки Юрій МЕЛЬНИЧУК:
— В обрядовому рушникові було щонайменше дві неприпустимі помилки. Перша полягала у тому, що жінка зшила його з двох шматків полотна. Місце з’єднання вона так майстерно замаскувала мережкою, що його зовсім не видно. Але ж, окрім декоративної, весільний рушник має ще й магічну функцію. Вишите полотно, на яке стають молоді, означає життєву дорогу. У цьому випадку вона виявилася перерізаною. Фатальною була й композиція узору. На обох кінцях рушника мати зобразила традиційну квітку-вазон, котра з давніх-давен символізує дерево роду. Під нею орнамент. Але вишивка видалася майстрині надто бідною, бо вгорі залишилося багато незашитого полотна. Тому над квіткою вона помістила ще одну суцільну смужку орнаменту.
Вишивальниця не знала, що біле полотно в центрі рушника символізує потік Божого благословення, котре живить дерево роду. Зображена над квіткою лінія закрила доступ до неї благодатної енергії. У житті це могло б означати бездітність чи навіть загибель молодої пари. Отже виходило, що той весільний рушник хоч і був майстерно вишитий добрими материнськими руками, справді ніс у собі страшну програму знищення роду. Тому відроджуючи традиції, слід насамперед розуміти їхнє значення.
Перш ніж узятися за вишивання, дівчина постилася, молилася і мила руки
У весільному обряді на Київщині початку ХХ століття дослідники нарахували близько 20 рушників. На них клали коровай, ними перев’язували старостів, простеляли дорогу молодим. Але, як запевняє пан Юрій Мельничук, найголовнішим був той, на якому батьки благословляли молодих. Такий рушник — особлива святиня, яку не показували стороннім і берегли як зіницю ока, передаючи із покоління в покоління. Старий узор нащадки відтворювали на новому полотні як енергетичний код роду.
Перш, ніж узятися за вишивання, дівчина постилася, молилася, мила руки, щоб позбутися не лише фізичного бруду, а й негативної інформації на пальцях. І лише тоді майстриня починала творити на полотні узор, як своєрідну медитацію.
Вже в наші часи екстрасенси досліджували саму голку, нитку, вишиття і з’ясували, що знаряддя праці рукодільниці проводить у сотні разів більше біологічної енергії, ніж такий самий за розміром і товщиною шматочок сталевого дроту. Найенергетичнішими нитками визнали вовняну і натуральну шовкову пряжу. Довге волокно білкової природи найкраще переносить інформацію. Гірша, але теж підходить для роботи, заполоч рослинного походження. Зовсім непридатним з погляду енергетики виявився акрил. Відрізаний шматок магазинної тканини не йде ні в яке порівняння із домотканим полотном. Якщо згадати прадавню технологію його виготовлення, відбілювання на траві, на росі, під сонцем, місяцем, зірками, під впливом усіх стихій, то стануть зрозумілішими дивовижні властивості старих рушників.
Починати рукоділля найкраще зранку у четвер. Це енергетична вершина тижня. Наші далекі пращури мабуть добре відчували те, бо саме цього дня приступали до весільних рушників.
Борони Боже під час вишивання думати про щось погане, сваритися, злитися на когось. Обрядовий рушник має зберігати в собі лише найкращі мрії, найсвітліші думки й почуття. Адже то закладається програма майбутнього подружнього життя.
Дрібні огріхи не випорювали, щоб не внести хаосу у долю. Життя тече не по шаблону, отже, не біда, якщо зірочка відхилиться убік чи хвилька вийде нерівномірною.
Що ж до вибору узору, то він мав бути двобічним. Це символізувало гармонію між зовнішнім і внутрішнім світом. Якщо ж лицьова сторона виробу гарна, а зі споду перетянуто нитки і стирчать вузли, то вважали, що й життя буде про людське око.
Усі слова зашифровані в символах узорів
Нині відомо близько 200 старовинних швів на основі двадцяти технік української вишивки. Відтворювати треба тільки той малюнок, котрий припав до душі. Фізики дослідили, що в цьому випадку він потрапляє у резонанс із вашим організмом. Комусь імпонують дрібні густі зубчики, а комусь більше подобається м’яка широка хвилька. Одним тішать око велетенські пишні квіти, інші ж відчувають потребу і зображувати, і споглядати маленькі орнаменти. Добре, якщо десь у скрині зберігся рушник прабабусі, яка прожила із прадідусем довге й щасливе життя. Його і треба взяти за зразок.
І ось нарешті весільний рушник вишито. Як же на нього ставати?
Юрій Мельничук був учасником експериментів із вимірювання енергетичного потенціалу цього чи не найдавнішого елементу весільного обряду. Один бік рушника завжди мав заряд “плюс”, другий — “мінус”, посередині рамка екстрасенса стояла на “нулі”. Отже, на який бік має стати наречена? Вкладаючи батарейку в годинник ми придивляємося, аби не порушити полярність. Отак і молодята можуть або отримати могутню енергетичну підтримку, або... “розрядитися”. Там де “плюс” — має стати чоловік, там, де “мінус” — жінка. Позитивний заряд має правий кінець рушника, або той, який вишивають першим. Другий кінець — лівий або жіночий, підсилює жінку. Чоловікові ж він може зашкодити і навпаки. Аби не сплутати, яким боком повернути рушник, у давнину рукодільниці на ньому робили мітки. До речі, узор на лівому і правому кінцях ніколи не був тотожний. На них, як у дитячій грі на уважність, завжди можна знайти десять розбіжностей. На те магічне полотно не ставали взуттям, а тільки колінами.
Тепер подекуди у селах вишивають два весільних рушника. Один для церкви, вінчання і масового споглядання, інший — потаємний, для батьківського благословення. І дуже важливо, щоб той другий — для себе, для своєї майбутньої сім’ї, дівчина творила власноруч.
14
