Епохальний момент. Кінець суперечки через слово "оукраина"

Любі, друзі! Всі, хто читає зараз ці рядки! Не знаю, чи відчуваєте ви при цьому епохальність моменту, але він справді таким є! Збулась мрія всього прогресивного людства: зараз буде покладено край епічному срачу багаторічній суперечці між українофілами та москвофілами в питанні, що ж означає оце славнозвісне «вся оукраина постона» в  літописі під 1189 роком!...

Але, перед тим, як закрити це питання на віки вічні, пропоную, хоча б стисло, ознайомитись з "досягненнями"  сторін.

Отже, "ураїнофільська" партія щиро вважає, що "«оукраина» в літературних і історичних пам'ятках 12 — 15 століття  означало свою землю, рідний край. Аналогом є німецьке слово Inland (Вкраїна), яке означає внутрішня, своя земля. Вкраїна (Україна, Украйна) — це споконвічно руські землі (внутрішні землі). Все інше — це приєднані землі. Термін Вкраїна використовувався, аби протиставити Русь споконвічну Руси приєднаній.

Слід зауважити, що не можна тлумачити букву «У» як «біля», що намагаються робити російські дослідники. Такий підхід конфліктує із семантикою української мови (а також — білоруської, польської, чеської), в якій «У» тлумачиться тільки як «в», «у середині».

За деякими версіями слово означає кордон, пограниччя, пограничну країну (індоєвропейський корінь — (s)krei 'відокремлювати, різати'). Водночас ця остання версія (яка активно підтримується рядом сучасних російських вчених і політиків) досить сумнівна, оскільки «витісняє» Київ (визнаний центр «руських земель») і його землі на якусь уявну «границю», «пограниччя». Кожен народ відчуває себе центром Всесвіту й не може позиціонувати себе відносно якоїсь іншої землі, а тільки інші відносно себе."

"Москвофільська"  ж партія, не менш щиро, думає, що "«Украина» происходит от древнерусского оукраина, «пограничная область», которое часто применялось к пограничным землям Руси. А в русской литературе вплоть до конца XIX столетия слово «украйна» использовалось в значении «предел, находящаяся у края земля».

По другой версии, распространнной в украинской исторической науке, а также в среде украинского народа, название «Украина» происходит от слова «край», «краина» (укр. «країна»), то есть просто «страна», «земля заселённая своим народом», а «украинец» означало «соотечественник». При этом утверждается, что термины «україна» и «окраїна» всегда чётко различались по смыслу, что опровергается многочисленными первоисточниками. Впервые слово «оукраина» со значением «пограничная область» используется в Ипатьевской летописи, запись датируется 1189 г."

І невідомо, скільки століть ще точилась би ця  суперечка, якби не зусилля трьох (в усякому разі, ми знаємо про цих трьох) людей.

Перша людина  - Михайло Василевич. Це русин зі Сянока в Галичині (Лемківщина). Відомо, що він  працював над перекладом і переписуванням Пересопницького Євангелія (1556 р). А керував цією працею пересопницький архімандрит Григорій — освічена людина, знавець багатьох мов. Як відомо, "пам'ятка містить унікальний матеріал для вивчення історії української мови на всіх її рівнях та взаємодії народнорозмовних і книжних елементів в українській літературно-писемній мові XVI ст. У ній чітко проступають риси живої народної мови."

Третя людина - це український вчений, митрополит , політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець, історик церкви, педагог Іван Огієнко (церковне ім`я Ілларіон).

Саме він звернув увагу на те, що "церковнослов’янське "пріиде в предЂль (грецьке огіа = краї) іудейскія" укладачі Пересопницького Євангелія переклали як "пришоль въ оукраины иоудейскыя" (тут нагадуємо читачам, що лігатура "оу" читається як "у")!

"Пересопницька Євангелія 1556-1561 років, рукописна, Матвія розділ 19. Тут слово "україна" — земля, край, область."

Треба зазначити, слово "оукраина" не зустрічається в  словниках церковно-слов`янської мови, нема  його також  і в сучасній болгарській мові.

Отже воно є місцевим: руським-українським. І припустимо, що "редакційна колегія" Євангелія, вважала слово "оукраина" синонімом, народнорозмовним відповідником церковнослов`янському (тобто болгарському) слову "предЂл", саме тому й використали його під час перекладу.

Тож нам залишилась лише справа техніки: дізнатись як в ті часи русини тлумачили це болгарське слово!

Памво Беринда, в своєму  "Лексиконі словеноросському" (церковнослов`яно-руському перекладному словнику), 1626р., розтлумачує русинам болгарське слово "предЂл": болгарським же словом "граница", польским словом "крисъ" (край) і руським словом "повЂт" (повіт) (знову ж, нагадуємо, що  в руській мові "Ђ" (ять) читається на український "манЂр" - як "і").

ПредЂл - граница, крисъ, повЂт

Анонімний автор русько-церковнослов`янського словника "Синоніма словеноросська" перекладає читачам на болгарську:

ПовЂть - страна, прдЂлъ

Краина - страна

Граница - прдЂлъ

Сторона - страна

Тут ми зустрічаємо інше болгарське слово "страна", яке Памво Беринда розтлумачує русинам так:

Страна - повЂт, сторона, краина

Як ми бачимо, все обертається навколо,  тих же самих, сучасних українських "смислів":

ПредЂл - граница, страна, повЂт, сторона, краина.

Цікаво, а як же тлумачать слово "предЂ л" сучасні болгарські словники? І ось тут на нас чекає справжня сенсація!!!

ПРЕДЕЛ, мн. предели, м. 1. Мислена линия, която ограничава пространство или време; граница, рамка. Извън пределите на града. 2. Само ед. Крайна степен; праг. Предел на търпението. • Родни предели. Страна, област !!!!

ГРАНИЦА, мн. граници, ж. 1. Разделителна линия между териториите на две държави, две области, местности и др. Държавна граница. В границите на града. 2. Прен. Мислена линия, преграда между две явления. На границата между живота и смъртта. 3. Прен. Предел, допустима норма. Това минава всякакви граници на приличието. // прил. граничен, гранична, гранично, мн. гранични. Гранична застава. Гранична линия. Гранично явление. • Зад граница. В чужбина.

ОБЛАСТ, областта, мн. области, ж. 1. Най-голямата административно-териториална единица в нашата държава. Ловешка област. 2. Част от повърхност. Полярна област. 3. Зона, район, в който е разпространено нещо. Планинска област . 4. Място и близките до него части от тяло или предмет. В областта на сърцето. 5. Клон от наука, дейност, занятие. Нова научна област.

РАЙОН мн. райони, (два) района, м. 1. Място, местност, обособени според някакви свои особености — географски, икономически, геологически, метеорологически и пр. Промишлен район. Земетръсен район. 2. Територия, обхваната от някаква дейност, от някакво явление, действие. Район на снеговалежи. Район на бедствие. 3. Административно-териториална единица в голям град. // прил. районен, районна, районно, мн. районни.

СТРАНА мн. страни, ж. 1. Място, разположено в посока от нещо или от някого. От едната му страна имаше път, от другата — ливада, от третата — река, от четвъртата беше планината. 2. Държавата, обикн. като територия; край. Близки и далечни страни. 3. Ограждаща линия. Страните на триъгълника са различни. .....

КРАЙ, краят, края, мн. краища, (два) края, м. Област, район. Не съм от този край. Ще се завърна в моя край. Планински край. • Роден край. 1. Област, в която съм роден. 2. Родна страна.

Як ми бачимо, тлумачення болгарами слова "предел", повністю, просто на 100%!!!, співпадає з тлумаченням українцями слова "україна"!!!

Тут і кордон, тут і країна , тут і частина поверхні, тут і адміністративно-територіальна одиниця, тут і рідна країна, тут і своя сторона, і край в якому народився!

Саме тому, щоб якнайточніше передати зміст болгарського слова "предЂл", укладачі Пересопницького Євангелія й обрали давнє народне руське слово "оукраина"!

Тож, якщо ми бачимо слова "оукраина", "вкраїна" в середньовічних руських текстах, то ми , в першу чергу, маємо звертати увагу на контекст, в якому ці слова використовуються.  "Оукраина" може означати "кордон", а може означати й "земля, область, край, країна"... а може  і все зразу, коротше, одним словом - "Україна". Але, в жодному випадку, слово "предЂл/оукраина" не тлумачиться словниками як "окраїна, прикордонна область"!

Отже,  для повноти картини, нам залишилось тільки з`ясувати, як тлумачать церковнослов`янське слово "предЂл" російські джерела. І тут на нас чекає ще одна сенсація!

"Полный церковно-славянский словарь"  Г. Дяченка (1900 р.) дає таке тлумачення слова "предЂл"

Виявляється, розуміння росіянами цього терміну є неповним і обмежується поняттям "граница"!

Цікаво, що В. Даль, в своєму словнику (1863 р.) дає ще повне тлумачення цього терміна:

ПРЕДЕЛ м. начало или конец, кон, межа, грань, раздел, край, рубеж или граница; конец одного и начало другого, в смысле вещественном и духовном. Пределы государства, рубежи, границы. ... Китайские пределы, страна, земля, государство, окруженное пределами. ...

Пізніші ж російські словники вже не дають зовсім тлумачення "предел -  страна, земля, государство" або подають це значення як поетичне та застаріле.

А ось як В. Даль подає слово "украйный":

УКРАЙНЫЙ и украинный. крайний, у краю, на краю чего находящийся; дальний, пограничный, порубежный, что на крайних пределах государства, Сибирские города встарь зывались украйными. А город Соловецкой место украинное, Акты. Украй, украйна, область с краю государства или украйная. Латины взяша украины неколико псковских сел, стар. Даже до украины нашей страны молдавской, стар. На украине, на студеном море, стар. Ныне Украиной зовут Малую Русь...

Але, в той же час, він не  знає слова "окраина"... Форма "окраина" не відома  і в давньоруських текстах. Не знають її   церковнослов`янські лексикони й словники, але вона присутня в сучасній болгарській мові:

ОКРАЙНИНА мн. окрайнини, ж. 1. Погранична област. 2. Крайна част на населено място. Живея в окрайнините на града.

І ось тут ми робимо фундаментальний висновок. Якщо семантика руського-українського "україна" відповідає болгарському "предел", то московське-російське "украйна" семантично споріднене з абсолютно іншим болгарським словом "окрайнина".

А якщо по простому, то росіяни й українці вкладають в  це слово різний зміст, по різному його відчувають і розуміють! Власне, схожістю написання все й закінчується. Відтепер це доведено науково.

Ось ця схожість написання і була причиною багаторічних суперечок! Але з цього моменту все скінчилось!

І коли ми вже розставили всі крапки над "ї", залишилось хіба що спитати: " А, власне, на якій підставі росіяни виводять етимологію українського слова "україна" на основі російської мови?" Особливо розчулюють, своєю дитячою безпосередністю, слова штибу "Классический «толковый словарь живого великорусского языка» Даля (издание 1865 года), объясняя это слово, приводит такие примеры..." або "по другой версии, распространнной в украинской исторической науке, а также в среде украинского народа...". Це, без сумніву, "нове слово" в лінгвістиці! Все одно, що виводити етимологію імені Хуан на основі російської ненормативної лексики. Або, як в тому українському анегдоті, на основі української мови тлумачити російське слово "сравні". Буде весело, але чи можна сприймати результати цих "досліджень" серйозно... Так само і з "Україна - это пограничная область"...

Отже, ця дурна суперечка через тлумачення слова "оукраина" залишилась в минулому, тож  ідіть і рознесіть цю євангелію (благую вість) інтернетом (це я до того, що копіпаст вітається).

А чергову "образованщіну", яка вам надумає розповідати, що "«Украина» происходит от древнерусского оукраина, «пограничная область», которое часто применялось к пограничным землям Руси" або що "в русской литературе вплоть до конца XIX столетия слово «украйна» использовалось в значении «предел»", посилайте на.... ну, як мінімум, на цю сторінку.

Іде шулерство і маніпуляція виборчою системою ригами.

Із новим законопроектом від парламентської більшості про вибори народних депутатів почалася маніпуляція. Над ним працювала робоча група, створена указом президента. Вивчалися виборчі системи різних країн. Законопроект передбачав пропорційно-мажоритарну систему, коли 225 депутатів обираються за партійним списками і 225 — по мажоритарних округах. Венеціанська комісія зауважила, що ця система вже в Україні була апробована на виборах 1998 та 2002 років. Вона дозволила робити великі маніпуляції і фальсифікації під час голосування. Повторювати це було б нерозумно. На парламентські слухання представили зовсім не той текст, який вивчала Венеціанська комісія. Це визнала навіть радник президента Марина Ставнійчук. Тобто, іде шулерство і маніпуляція виборчою системою.

Влада розуміє, що за пропорційної системи вона не зможе отримати більшість у парламенті. Тому за рахунок мажоритарних округів хоче вирішити цю проблему. 2002 року провладний блок "За ЄДУ" програв "Нашій Україні". Але за рахунок мажоритарщиків, яких перекупили, залякали, загнали в більшість, президент мав контроль над Верховною Радою.

Мажоритарка створює великі можливості для адмінресурсу — можна натиснути на бюджетників, муніципальних працівників і провести вигідного кандидата. До того ж ця система не враховує волевиявлення значної частини виборців. Скажімо, якщо в окрузі 15-20 кандидатів, то переможець може набрати всього 10 відсотків голосів. При цьому голоси 90 відсотків виборців "згоряють". При цьому у парламенті буде багато відносно незалежних депутатів, які можуть вільно переходити з одного табору до іншого. Це не структурує Верховну Раду.

Більшість експертів схиляється до того, що для України найкращою є пропорційна система з відкритими регіональними списками. Така система існує у більшості країн Європи. Вона мінімізує можливості для адміністративного тиску і фальсифікацій, якщо правильно виписати усі правила процедури голосування і підрахунку голосів. Нещодавно за нею успішно провели парламентські вибори у сусідній Польщі.

Гадаю, що влада все одно протискуватиме законопроект "регіонала" Олександра Єфремова. Чи підпише цей закон президент — питання, адже він суперечить Конституції. Наприклад, положення про те, що кожен кандидат може балотуватися і за партійним списком, і по округу. Тобто, цей документ виписаний під інтереси однієї політичної сили — Партії регіонів. Продавлювання такого виборчого законодавства породжує серйозну проблему — недовіру до парламенту, який буде обраний за такою системою. Тому потрібний широкий суспільний діалог по виборчому законопроекту. Поки що чуємо монолог однієї партії, яка заплющила вуха і нікого не хоче слухати.

http://gazeta.ua/articles/viktor-chumak/_regionali-boyatsya-proporcijnoji-sistemi-bo-ne-otrimayut-bilshosti/408371

Митингующие под стенами ВР требуют роспуска парламента

Несколько тысяч митингующих возле Верховной Рады требуют ее роспуска.

Возле здания парламента собралось уже около 5 тыс. митингующих, которые протестуют против принятия Закона «О гарантиях государства по исполнению судебных решений».

Как заявил один из организаторов акции Борис Новожилов, пикетчики не собираются оставлять своих позиций, пока все народные депутаты не сложат своих полномочий.

Обращаясь к народным депутатам, Б.Новожилов заявил: «Завтра придут люди: принимайте решение, потому что будет горячо! Пусть это будет последняя наша высота, но мы ее возьмем!».

Также митингующие закидали Верховную Раду мелочью «на золотые унитазы для депутатов».

Как известно, 9 сентября Верховная Рада Украины приняла в первом чтении правительственный проект Закона Украины «О гарантиях государства по исполнению судебных решений» (№9127).

Данным законопроектом, по сути, отменяется ряд льгот для граждан, которые пострадали от аварии на ЧАЭС. Также предусматривается отменить ряд льгот для тех граждан, которые проживают на территориях радиоактивного загрязнения, медицинским и фармацевтическим работникам, участникам боевых действий и лицам, приравненных к ним.

Кроме того, законопроектом предусмотрено сокращение льгот для участников войны и ветеранов труда, а также лиц, имеющих особые трудовые заслуги перед Родиной.

Проектом закона также предлагается предоставить Кабинету министров право определять размеры и механизмы выделения социальной помощи и льгот.

Законопроектом предлагается установить, что погашение уже существующей задолженности по судебным решениям, ответственность за исполнение которых несет государство, будет осуществляться в порядке и сроки, установленные Кабинетом министров Украины с учетом результатов анализа имеющихся финансовых ресурсов государства.

 

http://obkom.net.ua/news/2011-09-20/1320.shtml

АФГАНЦІ ПРОРВАЛИ КОРДОН І ШТУРМУЮТЬ РАДУ

Воїни-афганці і чорнобильці, що зранку протестують під парламентом, знесли огорожу під Верховною Радою і почали штурм будівлі.

Як передає кореспондент Української правди, учасники акції прорвали міліцейський кордон і з криками "Ганьба!"оточили саму будівлю парламенту.

Біля входу до 2 під’їзду Ради відбуваються бійки між мітингувальниками і беркутівцями.

Раду оточив "Беркут", але учасники акції притісняють його до дверей і штурмують вхід до парламенту.

Далі буде…

Українська правда

Очередная брехня Табачника или еще раз о Малороссии

"Министр образования" Табачник объясняет, что в названии «Малороссия» изначально заложены «нежность и почтение к родине исторической Руси», а не сознательное унижение Украины.

«В том, как пытаются сегодня исказить эту позицию, выдав Украину за что-то приниженное и незначительное - ложь политиков и большая трагедия нашегонепонимания», - подчеркнул Табачник.

«Малая Русь - это синоним Руси изначальной… Ведь во всех славянских языках есть аналог, демонстрирующий, что слово «малая» в данном случае не является принижением. Поляки именно так называют сердце своей страны, откуда пошла их государственность - Малопольска. В Праге центральная, основная и древнейшая часть города называется «Мала Страна», - объяснилминистр образования.

http://lb.ua/news/2011/09/14/114757_Tabachnik_slishit_nezhnost_v_slove.html

Как мы убедились в статье По поводу Малороссии, в средневековье Малой Русью, в противовес Большой Руси (т.е Киеву), называли епархии, такой ненавистной Табачнику, Галицкой митрополлии. И вообще, история этого  термина замысловато-ситуационная, и никакого особого смысла там нет.

Про Чехию не знаю, а вот про Польшу Табачник брешет! Первой столицей польского государства был небольшой городок Гнезно. Именно он считается родиной польской нации. Так вот: Гнезно находиться как раз в БОЛЬШОЙ ПОЛЬШЕ, POLONIA MAIOR на карте!!!

Малая Польша (POLONIA MINOR) - территории, которые были присоединены к польскому государству позднее. Название Малая Польша используется с XV в. Смысл латинского названия Малой Польши - "Polonia Minor" близок к понятию "младшая Польша", по отношению к землям нынешней Великой Польши, на которых зарождалось польское государство.

Т. е. ни о какой логике дихотомии "Малая Польша"/"Большая Польша" = "коренные земли"/"присоединённые земли" речи быть не может. Всё, как раз, наоборот! Зато вполне понятна логика дихотомии "маленький"/"большой".

Исконная, Большая (Великая), Русь - это  Киев, а Галичина - это Малая, присоединенная позже, Русь. Собственно так и было.

Теория о Малороссии - исконной Руси - притянута за уши славянофилами и не имеет под собой никакого основания!

Сенсація!!! Відтворені справжні кордони Московії!

У «Описі подорожі до Московії»  німецького вченого 17 століття, Адама Олеарія, приводиться легенда: "у далекі часи прийшли на Москву мандрівники від Білого моря і принесли з собою "бєл-горюч" камінь Алатир. Камінь був розбитий на дев'ять частин.

По легенді в основі кордонів Московії лежать ці 9 осколків каменя Алатира. Іпоховані вони в стінах дев'яти міст: Москва, Коломна, Серпухов, Дмітров, Тула, Волоколамськ, Верєя, Наро - Фомінськ, Сергиїв Посад. Московити вірять, що немає на світі могутнішого оберега, ніж уламки Алатир-каменя, від війни і навали іноземців, а також від мору і інших злих бід". Ну що ж... Залишилось тільки перенести ці 9 назв міст на мапу...

І тут з`ясовується дуже цікава картина: історичні кордони Московії уміщаються в межах двох сучасних областей: Московської і Тульської.

Все інше "прісоєдінєно", або, іншими словами, "по-братськи" загарбано!

В 1547 році Великого Князя Московського Івана Грозного було короновано царем всєя Русії. Він мав повний титул: "Мы,великiй государь Иванъ, Божiею милостiю царь и великiй князь всеа Русiи, Владимирскiй, Московскiй, Новгородцкiй, Псковскiй, Резанскiй, Тверскiй, Югорскiй, Пермскiй, Вятцкiй, Болгарскiй и иныхъ".

Власне, в титулі царя перелічено всі етнічні території, що було включено до Московського Царства (Московітської Імперії).

Саме тому дуже цікаво було з`ясувати, наскільки малою є метрополія Московітської Імперії, а всі інші землі - колонії (сучаної Россії) і насправді не є етнічними землями московитів та належать не їм, а корінним народам Росії!

Регіонал-отморозок погрожує українському активісту розправою

Ще один отморозок з партії районів бажає приміряти на себе лаври Роми Ландіка та Віктора Лозінського. Я вже не кажу, що він своїми діями загоняє, й без того куций, рейтинг партії під плінтус...

Я, Черемський Костянтин Петрович, батько дитини, яка навчається у другому класі Харківської спеціалізованої школи N108, прошу Прокуратуру, міліцію, Службу безпеки України перевірити законність дій депутата Харківської міської ради Аббасова Фазиля Севіндіковича, який у телефонній розмові зі мною з номера (067) 5787177 погрожував мені та моїй родині розправою.

06 вересня 2011 р. близько 15-00 мені зателефонував чоловік, який назвався депутатом Харківської міської ради Аббасовим Ф.С. У грубій формі Абасов Ф.С. ламаною російською мовою почав погрожувати мені фізичною розправою, звільненням з роботи, забороною моїй дитині навчатись у школі, а також наполягав на незаконності спілкування з ним державною мовою. Зокрема, Аббасов Ф.С. сказав, що я, будучи працівником міської лікарні, "працюю на нього, на муніціпалітет" і тому не маю права на інші, ніж він, політичні орієнтири. У разі спротиву мені загрожує негайне звільнення з посади лікаря-анестезіолога, яку я обіймаю в лікарні. Також він наголосив на тому, що моя дитина не закінчить школу і в неї не буде перспективи.

В образливій формі Аббасов Ф.С. заборонив мені спілкуватись із ним українською мовою, звинувачуючи мене в тому, що я тим самим порушую "Закон про регіональні мови" (чи такий існує?).Причиною подібних погроз можу вважати той факт, що я напередодні, 5 вересня 2011 р., близько 11-00, у коректній формі висловив зауваження працівнику приймальні депутата Аббасова Ф.С., розташованій у приміщенні Харківської спеціалізованої школи N108, де навчається моя дитина, щодо незаконного розміщення логотипу організації Партії регіонів на фасадній табличці цієї школи, а також щодо відкритої партійної агітації в цьому навчальному закладі.

Прошу Прокуратуру, міліцію, Службу безпеки України також перевірити на предмет законності наявність партійної агітації на території ХСШ N108, за адресою Харків, вул. Єлізарова, 67, зокрема: у зовнішній рекламі "Партії регіонів" на фасаді шкільної будівлі біля центрального входу, у функціонуванні приймальні Аббасова Ф.С. у стінах навчального закладу (всупереч Закону України "Про освіту"), словесній рекламі "Партії регіонів" під час проведення шкільних урочистостей.У зв'язку з тим, що заява пролунала від посадової особи, я хвилююсь за життя своєї родини та за можливість подальшого навчання своєї дитини у ХСШ N108.

Я також стурбований тим, що "Партія регіонів", володіючи приймальнею в навчальному закладі, може мати вільний доступ до конфіденційної інформації (адреса, засоби зв'язку, відомості про склад родини, місце роботи, ідентифікаційний код тощо), яка подається при вступі дитини до школи в обов'язковому порядку.Черемський К.П.,житель Ленінського р-ну м. Харкова, безпартійнийтел.: (063) 2387014

http://narodna.pravda.com.ua/politics/4e66c16c7c429/

«Менты» развлекаются.

«Украинская милиция…

                                                С такими друзьями президенту враги не нужны».                                                Е. Киселев «Большая политика», эфир от 2.09.2011

Как уже сообщали украинские СМИ, 4 сентября в Броварском районе произошло ЧП. Был застрелен майор милиции. Из первоначальных (потом появилась другая версия – об «отработке заведения») пояснений пресс-службы МВД стало известно, что майор зашел ночью в генделик, и сел пить кофе. Заметив, что группа людей ведет себя излишне шумно, он сделал им замечание. Один из шумных посетителей обиделся, пошел домой, взял ружье, вернулся, и, дождавшись, когда правоохранитель выйдет из питейного заведения, выстрелил ему в живот. Это то, что рассказывает пресс-служба.

А теперь позвольте высказать мое личное мнение по данному инциденту. О

том, как сотрудники органов пьют ночами «кофе» в областных барах, ходят легенды. Поверить в то, что кроме кофе майор милиции ничего там не употреблял, очень сложно. Практически невозможно. В то, что было сделано «замечание», а не начался банальный «старт» на отдыхающих граждан, тоже поверить трудно. Слишком хорошо народ знает людей в форме, чтобы поверить в спокойное и адекватное «замечание» со стороны наделенного властью (майор милиции на периферии – это отнюдь не пешка) и прикрытого законом человека с волшебным удостоверением в кармане.

Мы можем предположить, что, приняв на грудь, гражданин, привыкший

находиться вне законов нормального человеческого общения, начал качать права. Что он там посетителям сделал – об этом мы, скорее всего, никогда не узнаем. Свидетели под диктовку следователя напишут сказку братьев Гримм, подозреваемому отобьют все внутренности, и он признается еще в десятке убийств. Но сделал что-то очень отвратительное. Потому что, будучи юристом (а убийца по образованию – юрист) сходить за ружьем, взять его, подождать, пока жертва выйдет из бара, и нажать на курок – непросто. Слишком много времени на то, чтобы обдумать последствия своего поступка. Обдумал. Выстрелил. Убил.

В России волна убийств милиционеров прокатилась совсем недавно. Это тема

отдельной статьи, в которой мы поразмыслим над причинами доведения народа русского до точки кипения в вопросе отношений с правоохранителями. Народ украинский закипает. Он достаточно медлителен и добродушен, он ленив и неповоротен. Но достанут, и, если уж сорвет крышку, не остановить будет этой веселой кровавой вакханалии. Повиснут многие, тысячи повиснут на улицах городов, аки гирлянды украсив собой вход в новое будущее, где машина уничтожения человечности под названием «МВД» отсутствует.

4 сентября 2011 года, Почтовая площадь. Я с коллегой-журналисткой решил

зайти в Макдональдс, выпить шейк, обговорить рабочие моменты. Мы поднимались по лестнице перехода, когда сзади кто-то оттолкнул и меня, и коллегу, сопроводив свои слова отборнейшей бранью. Если свести ее смысл к чему-то более или менее внятному, получится – «какого хрена тут расходились, дорогу». Растолкав нас, мимо пронеслось тело с почти наголо обритой головой, в спортивном костюме и кроссовках. От тела разило спиртным, и вело оно за руку двух детей дошкольного, на вид, возраста.

Памятуя, чем заканчиваются в итоге попытки дать неадекватному подонку достойный ответ,

я мат и толчки проигнорировал. Человек, спотыкаясь, протопал в Макдональдс, в «ресторан для всей семьи», и исчез в двери заведения.

Я подошел к охраннику Макдональдс, и поинтересовался – пропускают ли в зал пьяных граждан? Охранник ответил, что не пропускают. Когда я ему доверительно сообщил, что только что в ресторан быстрого питания прошел совершенно неадекватный и пьяный парень, охранник отправился на его поиски.

Мы с коллегой выбрали место на летней площадке, перебросились парой фраз, я

неспешно спустился к кассам, вниз. Еще на лестнице услышал громкий мат и крики. Кричал и пьяно матерился уже знакомый мне бритоголовый гражданин в спортивном костюме. Как оказалось, ему не понравился чернокожий парень, стоявший в очереди. Он обложил его с ног до головы, рассказал, что думает о цвете его кожи, и предложил «выйти». Причина – очередь ОБЯЗАНА была его пропустить. Наверное, потому что по-другому быть не должно. Однако парень с цветом кожи, не устроившим пьяного посетителя, оказался не один, а в компании. Интеллигентного вида молодые ребята посоветовали буйному «расслабиться», и идти своей дорогой. Буйный не унимался, и орал на суржике о том, что «всем конец», и «всех порешу».

Когда темнокожий пацан согласился выйти, боец с перегаром вдруг изменил

позицию, и начал звонить «братве», которая «сейчас приедет, и всем будет п…ц». Этот момент я решил запечатлеть на камеру.

Спортивный костюм, увидев, что его снимают, несколько раз попытался вырвать у

меня мобильный телефон. Обратите внимание на поведение охранника Макдональдс. Он просто стоит, не предпринимая серьезных попыток вывести пьяного дебошира. Продолжая звонить, и дождавшись, пока парень, которого он оскорбил по расовому признаку, встанет назад в очередь, бритоголовый вышел из помещения. И тут началось самое интересное. Одному из ребят он предъявил… удостоверение сотрудника МВД!

Я поначалу думал, что мне померещилось. Абсолютно неадекватный, с

чудовищным запахом перегара, со сбитыми костяшками на руках (с сукровицей, явно недавно кого-то избивал), с характерными для жителей трущоб шрамами от сигаретных окурков на запястьях (это дурацкая дворовая бахвала – сигареты об себя гасить), с лицом типичного Шарикова гражданин – сотрудник милиции? Да. Младший сержант Мартынец Александр Анатольевич.

Приехал наряд милиции. Поняв, что дело начинает отчетливо пахнуть жареным,

сержант, еще пять минут назад угрожавший «всех потерять», начал трезветь. Глазки забегали, и он превратился чуть ли не в ягненка. У него моментально не стало претензий к людям, которых он задевал. Его коллега, вполне нормальный, к слову, правоохранитель, прибывший по вызову, спокойно опросил свидетелей, и, вдохнув ароматы, источаемые младшим сержантом Мартынцом, усадил того в служебное авто.

«Вызовем его начальство, и проведем профилактическую беседу». Какую «беседу» можно проводить с этим гопником, имеющим в кармане удостоверение,

дающее ему ВЛАСТЬ – непонятно. Бесед может быть две: в кабинете начальника, подписывающего приказ об увольнении, и, если парни напишут заявление – в кабинете судьи. Хулигана увезли на Ярославскую, 20, у парней и у меня переписали данные.

Теперь обращу ваше внимание на два аспекта данной истории. Первый –

Макдональдс на самом деле стал опаснее последней пивнухи, и вот почему – в пивнухе есть вышибала, а в «ресторане для всей семьи» отсутствует нормальная охрана. Когда на меня и мою жену там напал неадекватный внештатный осведомитель МВД, никто не вмешался, никто не заступился, не вывел дебошира из зала. Когда я сам решил вопрос (в меру радикально), Макдональдс предпочел любыми путями отбеливать свою репутацию, и, проконсультировавшись с милицией, «потерял» видео из зала.

Лишь после обращения в центральный офис компании в США, видео с Макдональдс на Политехе «нашлось». Неужели и на Почтовой видео из зала таинственным образом пропадет, а на камерах останется лишь то, как культурный, но на нетвердых ногах, младший сержант с двумя детьми заходит в зал? Не

думаю. Свидетелей – хоть отбавляй, и, наученный горьким опытом, я лично переписал их данные. Почему, имея колоссальные прибыли, украинские Макди экономят на охране – непонятно. Наверное, фишка такая. Одно лишь отличие в пользу Макдональдс на Почтовой от того, в котором я был вынужден применить оружие – эти хоть милицию вызвали (в моем случае на 102 позвонил я).

Аспект номер два – свои своего будут теперь отмазывать. Честь мундира, и все

такое… В свете того, как, обычно, представляются на суд общественности инциденты с участием милиционеров, надо ожидать очередной басни. Я даже знаю – какой. Студенты начали приставать к спокойно стоящему человеку. Мирный и спокойный человек сделал им замечание, но они продолжили грубо и цинично над ним измываться. Даже избить попытались, и тогда он предъявил им служебное удостоверение. Никто никого «черножопым» не называл, и «п…ц» устроить не обещал. Освидетельствования на наличие алкоголя в крови тоже никто, разумеется, не сделает, и завтра кто-то из ЦОС МВД Киева бодро отрапортует: «имели место хулиганские действия в отношении сотрудника МВД Мартынца, но он их бесстрашно пресек!»

А теперь ответьте самим себе на вопрос – так отчего люди берутся за ножи и

винтовки, отчего в правоохранителей палят? И когда, наконец, граждане в погонах поймут, что эта страна не принадлежит им, а люди иногда готовы бороться?

P.S. Мы

отправили официальный запрос по поводу инцидента в ЦОС МВД. Нас интересует судьба младшего сержанта милиции Александра Мартынца, и мы надеемся, правоохранители наш запрос не «продинамят» по обыкновению. Иначе «Обозреватель» попросту подаст в суд на ГУМВД, и выиграет.

В Донеце забросали коктейлем молотова особняки местной "элиты"

Это вам не придуманные для сокрытия региональных разборок "Макеевские террористы". Тут все серьезно. Неизвестные пытались сжечь три жилых дома и административное здание в городе Часов Яр (Донецкая область) в ночь с 22 на 23 августа. По неофициальной информации, обстрелу «коктейлем Молотова» подверглись особняки и офисы, имеющие отношение к представителям местной власти. Так, по словам источника, неизвестные пытались сжечь дома бывшего мэра города Владимира Гирчака, генерального директора Часовярского огнеупорного комбината Константина Третьякова, владельца городской дискотеки «Шарк» Александра Сорокина и генерального директора ООО «Часовоярский ремонтный завод» (производство микроавтобусов на базе российских «ГАЗелей») Алексея Плосухина. Кроме того, была предпринята попытка поджечь административное здание Часовяроского огнеупорного комбината. Факт попытки серийного поджога жилых и административных зданий «ОстроВу» подтвердил начальник Отдела по связям с общественностью Главного управления МВД Украины в Донецкой области Игорь Демин. При этом в милиции отказались предоставлять официальную информацию о владельцах зданий, которые пытались сжечь. «В период с 24 часов до часу ночи неизвестные лица осуществили попытки поджечь три жилых дома и административное здание. Неизвестные лица бросили бутылки с жидкостью, которая возгоралась», - рассказал И. Демин. Начальник отдела сообщил, что ни одно из зданий не пострадало, лишь во дворе одного из них оплавился пластиковый контейнер. По его словам, в настоящее время эксперты устанавливают химический состав зажигательной смеси, находившейся в бутылках. Правоохранителями проводятся оперативно-розыскные мероприятия по установлению лиц, причастных к данным действиям. «Разыскиваются лица, совершившие противоправные действия… Они будут найдены, не сомневайтесь», - пообещал Игорь Демин, отметив, что факты серийных поджогов в практике донецкой милиции встречаются крайне редко. И Игорь совершенно прав. В Донбассе поджигают только журналистов с целью вразумления и воспитания. Братва предпочитает друг друга просто взрывать.

http://donetskie.com/novosti/2011/08/31/nachalos-donetskie-partizany-zabrosali-kokteylem-molotova-osobnyaki-mestnoy-elity

Мєнти й досі бояться Батька Махна!

Чернігівські міліціонери вшанували загиблих у бою з махновцями 90 років тому радянських міліціонерів і російських червоноармійців. При цьому селянських повстанців називали не інакше, як "бандформування"...

"29 квітня 2011 року, чернігівські міліціонери, бійці внутрішніх військ та представники районної влади вшанували у Гоголівському сквері, що у Ніжині, міліціонерів, які загинули 90 років назад від рук махновських бандформувань" - так повідомили офіційні видання.

Насправді ж очільник обласної міліції Олександр Михайлик, перший заступник міністра МВС Леонід Зима, керівник УМВС у Чернігівській області Олександр Михайлик, міський голова Михайло Приходько, голова Ніжинської РДА Володимир Другаков та інші "служиві люди" вшанували загиблих ніжинських міліціонерів та червоноармійців-росіян із продзагону. На мітингу виступав депутат Ніжинської міської ради Анатолій Походня, дід якого залишився живим після того бою.

У свій час публіцист Віктор Рог написав: "Сьогодні на чорних "Мерседесах" їздять ті, батьки яких їздили на чорних "Волгах".

Тож правду про ті події ми й пропонуємо Вам, шановні читачі.

Ответ большевику Дыбенко

Большевику не веря, Кричали все в одно: Не ври, как сивый мерин, Мы все идём к Махно!" Поезія Нестора Махно

За радянську владу без комуністів

Напередодні у журналі "Моменти" (додатку до офіційної газети МВС України "Іменем Закону") з'явилася стаття журналіста Олександра Іващенка "Поле міліцейської слави", яка розповідає про той давній бій.

"Тієї пам'ятної весни 1921 року плани угруповання махновців, які рвалися доЧернігівської губернії, були набагато ширші, ніж одноразові розбійні напади. Їхньою основною метою було захоплення Ніжина, а разом із ним -розташованих там армійських складів, у яких зберігалося чимало зброї та боєприпасів.

Захоплення ніжинського арсеналу, - пише Олександр Іващенко, -потопило б у вогні і в хаосі всю Чернігівську губернію. Хто нині може знати, скільки сотень, тисяч людських життів було врятовано того квітневого ранку під Дорогинкою?"

Сучасні міліціонери досі вважають легендарних махновців ідейними ворогами

1 березня 1921 року зусиллями більшовицької влади на Чернігівщині розпочався "продовольчий місяць" - продовження політики продрозкладки, системи заготівель сільськогосподарських продуктів, введеної рішеннями Раднаркому.

Ця система зобов'язувала селян здавати державі за твердими цінами надлишки (понад встановлені норми на особисті та господарські потреби) хліба та інших продуктів. Тож і не дивно, що на початку 1921 року до Нестора Махна прибула делегація селян від декількох повітів із проханням "відвідати" їхні краї.

"У квітні 1921 року загону Феодосія Щуся, що налічував 500-600 шабель і 90-100 тачанок, - пише чернігівський історик Євген Населевець у журналі "Сіверянський літопис",

- вдалося пробитися на Чернігівщину. За підрахунком місцевих селян, його кількість збільшилася до 1000 осіб. Багато бійців було вдягнуто у червоноармійську форму, що вводило в оману супротивника.

Бойовий шлях загону проліг по багатьох населених пунктах південних повітів Чернігівської губернії, де нищилися установи радянської влади, комуністи, комнезамівці. Мало не в кожному селі селяни передавали махновцям протоколи сільських зборів із резолюціями про повну підтримку їхніх дій.

Рейд супроводжувався безперервними боями з підрозділами Червоної Армії,

міліції та ЧК. Губернською військовою нарадою був розроблений план протидії махновцям, яким передбачалося відстояти артилерійські склади у Ніжині і не допустити з'єднання загону Щуся із загоном отамана Галаки, що діяв на Городнянщині.

Махновці. У безкозирці - Щусь

Начальник губернської міліції запропонував начальнику ніжинської міліції Точоному виступити із загоном міліції на с. Дорогинку, зайнявши його до приходу махновців, використати гарні природні умови для влаштування засідки.

У Ніжині був сформований загін у складі близько 150 осіб: з ніжинської повітової міліції - 40 піших і 15 кінних, а також з продовольчої роти 90 червоноармійців - вихідців з Росії. Очолив його начальник повітовоїміліції Н. Точоний. Усі бійці загону були озброєні рушницями і гранатами, мали 2 ручних і 2 станкових кулемети.  29 квітня о четвертій годині ранку ніжинський загін підійшов до Дорогинки,але там на них чекав "сюрприз": напередодні вночі махновці зайняли село, порубали міліціонерів, комнезамівців і членів сільради.

Помітивши більшовицький загін, повстанці зосередились на краю села у кінному строю, заховавшись у перелісках та ярах, таким чином влаштувавши засідку, чекали моменту для атаки.

Напад махновців виявився для більшовиків несподіванкою, оскільки вони навіть не вислали розвідки. Спочатку повстанці відкрили вогонь, а потім стрімким галопом кинулися в атаку. У лавах противника почалася паніка, але шквальним вогнем їм вдалося відбити перший наступ.

Більшовики вирішили зайняти кругову оборону і використати кулемети, але махновська кіннота вдарила з флангів, оточила ніжинський загін і розбила його вщент. З усього загону дивом вижили лише два бійці. Тіла загиблих були поховані у братській могилі в Гоголівському парку м.Ніжина".

Пізніше один із червоноармійців, який побував у полоні у махновців, розповідав, що загони Щуся рухалися під червоними прапорами. На тачанках спереду було написано "Не уйдёшь", а ззаду - "Не догонишь". Полонених червоноармійців махновці, як і раніше, відпускали, попередньо їх роззброївши, роздягнувши і забравши гроші.

Празник у Легедзиному. 90 років бою черкаських селян проти комуни

Віктор Ємельянов, завідувач історичного відділу Ніжинського краєзнавчого музею, на основі архівних документів відобразив деталі того бою.

Він наводить свідчення одного з учасників бою Калістрата Січкаря, який зазначає, що командира міліції Наума Точоного замість організації оборони першого охопила паніка, він пришпорив свого коня і на очах усього загону втік з поля бою, а за ним помчали 4 кінні міліціонери.Як свідчать архіви, у своїх спогадах Точоний змальовує зовсім по-іншому хід бою, показуючи в першу чергу свій героїзм, а всіх загиблих називає боягузами.

Махновський загін Щуся. Спробуйте знайти командира

Віктор Ємельянов зазначив:

"Я нічому не дивуюсь у цій державі й обурений сьогоднішніми заходами стосовно загиблих під Дорогинкою. А особливо дурістю тих людей, які всупереч історичній правді зробили новий напис на пам'ятнику загиблим міліціонерам: "Хай не згасає слава ніжинських міліціонерів, які ціною свого життя захистили Ніжин у бою під Дорогинкою 29 квітня 1921 року". Для порівняння, старий напис звучав так: "Вічна пам'ять працівникам ніжинської міліції, які віддали життя за радянську владу".

Безумовно,вшановувати загиблих потрібно, а особливо загиблих у братовбивчій війні. Але для чого творити нові міфи? Кому вигідно відновлювати комуністичну міфологію? Чи не робиться це для того, щоб просто відволікати увагу народу від існуючих проблем, які чекають свого розв'язання?

Політичний "бандитизм" Дуже шкода, що автор вбачає у діях махновців тільки дії, що підпадають під статтю Кримінального кодексу "Бандитизм".З метою аргументації цього він наводить факти, згідно з якими махновці на винокурному заводі у с. Дубов'язівка розстріляли 16 міліціонерів, у Парафіївці пограбували пошту, у с. Лосинівка "бандитами були вбиті член виконкому, комнезам і троє міліціонерів".

Автор особливо наполягає на тому, що махновці постійно вчиняли масові розстріли міліціонерів. У цьому він тотожний офіційним зведенням комуністичних органів того часу.

Махновці, холодноярівці та інші повстанці 1920-их (ФОТО)

Продовження масових реквізицій більшовиків, які спочатку виправдовували умовами військового часу, після ліквідації зовнішнього фронту викликало масові селянські повстання. В офіційних зведеннях вони отримали назву  "політичного або куркульського бандитизму".

9 лютого 1921 року тодішній головнокомандувач усіх збройних сил Російської республіки Л. Камєнєв у доповіді В. Лєніну про стан боротьбіз бандитизмом констатував "...Банда Махна користується повною підтримкою та співчуттям місцевого населення, яке її забезпечувало і комплектувало".
Безкозирка у Щуся збереглася з часів його служби на броненосці "Йоанн Златоуст"

"Аналізуючи доповідь російського головнокомандувача, - вважає доктор юридичних наук, генерал-майор міліції Іван Білас, - ставимо логічне запитання: що ж це були за "банди" на території України, котрі повністю підтримувалися місцевим населенням та комплектуванням за його ж рахунок, "банди", що вели завзяту боротьбу з насаджуваною владою?

Цілком очевидно, що російським більшовикам завжди було вигідно таврувати національно-визвольну боротьбу українського народу не інакше як "бандитизмом", видаючи себе за "миротворців та носіїв щастя", маючи на меті зберегти "єдину та недєліму Росію".

Хотілося б також нагадати, що в ті часи йшла громадянська війна, більшовицька влада прийшла в Україну на багнетах червоноармійських штиків, подолавши законний уряд УНР. А ще на території України існували й інші "влади", зокрема махновська, яка виступала "за радянську владу без комуністів".

Лівобережні повстанці Київщини і Чернігівщини. Їх порівнювали з Махном

Більшовики розгорнули широкі репресії проти своїх політичних супротивників, зокрема членів махновської Революційної повстанської армії України, згадаймо віроломне знищення їхніх загонів у Криму військами Червоної армії після спільної перемоги над Врангелем.

У Чернігівській губернії до 1922 року існували концентраційні табори примусових робіт, у кожному з яких перебувало, як мінімум 600 осіб. Потрапляли туди люди за "співпрацю з повстанцями, агітацію проти радянської влади, організації мітингів із закликами "непідкорення владі".

Мірою покарання у таких випадках у кращому разі було ув'язнення до концтабору або штраф у розмірі до 10000 карбованців (для порівняння: пуд хліба тоді коштував у середньому 300 карбованців).

Нові (старі) герої

Міліціонери представляли озброєний орган радянської влади, частину його репресивного апарату.

"Поширення в Україні селянських повстань, - пише Іван Білас, - та збройний спротив військових формувань перших же років насильницького впровадження радянської влади, які стали реальною загрозою подальшому буттю більшовицької державності в Україні, обумовили створення при РНУ УСРР постійної наради по боротьбі з національно-визвольним рухом".

Встановлення пам'ятника та публікацію статті журналіст журналу "Моменти" аргументує тим, що "втрачаючи пам'ять про героїв, таких, як ніжинські міліціонери, ми втрачаємо те, чому немає ціни. Особливо нині - коли так гостро стоїть виховання молодого покоління, зокрема й майбутніх міліціонерів у дусі патріотизму".

Анархісти-махновці - теж патріоти рідного краю

Зрозуміло, про який патріотизм йдеться. Адже у загоні Точоного більшу частину складали 90 червоноармійців продовольчої роти, вихідці з Росії, тобто ті, хто безпосередньо грабував зерно у селян.

Звичайно, частина загиблих були й уродженці Ніжинщини, які, я впевнений, бажали перемоги соціалізму і боролися за права народу. За це ж саме боролися й махновці, їхня мета - запровадження такої форми суспільного устрою, при якому буде встановлено самостійний творчий рух звільнених мас, більшовики ж бажали встановлення соціалістичної держави.

Ще не вмерла анархія. За що боровся Нестор Махно

Отже, на полі під Дорогинкою у смертельному двобої зійшлися носії двох ідеологій - комуністичної та анархічної. І цілком логічно було б встановити пам'ятник Примиренню, який вшановував не тільки загиблих міліціонерів, а й загиблих повстанців.

Виникає запитання: кого наступного буде вшановано після цього? Можна встановити, наприклад, пам'ятник "професійному чекісту" Івану Біксону, керівнику чернігівського ЧК, або навіть Єжову. Вони ж бо долучилися до розгрому бандитизму!

Про закінчення рейду анархістів можна знову ж таки прочитати в праці Населевця:

"1 травня Щусь повів наступ з Козар на Носівку, але під натиском більшовицьких загонів, підтриманих бронепоїздом, змушений був відступити. 3 травня відбувся бій з частинами 546 полку під с.Лихачевим на межі Козелецького повіту, де повстанці зазнали значних втрат.

На початку травня виснажені безперервними боями махновці рушили на Полтавщину для підтримки місцевого повстання, де невдовзі в одному з боїв Феодосій Щусь загинув".

Безумовно, вшановувувати жертв громадянської війни потрібно. Але для чого творити нові міфи? Чи не логічніше було б встановити пам'ятний знак ВСІМ загиблим у тому братовбивчому бою.

Зразки "зібрання" до купи різноманітних шматків історичної пам'яті в історії відомі. У 1959 році в Іспанії, генерал Франко відкрив величний меморіальний комплекс Долина полеглих - неподалік старовинного королівського замку Ескоріал.

Під найбільшим у світі хрестом було перепоховано прах усіх жертв громадянської війни в Іспанії (тих, зрозуміло, чиї могили вдалося відшукати) - і націоналістів, і республіканців. І хоча напис на пам'ятнику був: "Полеглим за Бога та Іспанію", що ніби "відтинало" атеїстів-республіканців, і в самій Іспанії і поза її межами символічний крок Франко було сприйнято як перший сигнал до національного примирення, після громадянської війни.

У США після закінчення громадянської війни, спромоглися встановити монументи, які би вшановували солдат Півдня і Півночі. Ці дії дозволили знов спаяти американську націю воєдино: на півночі демонстративно встановлювалися пам'ятники солдатам Півдня, на Півдні - мешканцям півночі.

Показовий наступний приклад. Під час Громадянської війни штат Кентуккі розколовся: 90 тис. кентукців стали солдатами армії Півночі, 35 тис. - армії Півдня. Проте нині в штаті височіють 72 пам'ятники солдатам Конфедерації (Півдні) і лише два - солдатам армії Союзу (Півночі).

Олександр ЯСЕНЧУК, Микола НАУМЕНКО, спеціально для Історичної Правди

Олександр Ясенчук Журналіст, краєзнавець, громадський активіст (Чернігів)

http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/07/15/45844/

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
9
предыдущая
следующая