хочу сюди!
 

Ліда

50 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 46-56 років

Замітки з міткою «вірш»

автор не відомий))

Чому в Росії завжди дупа?
-За всіх в них думає Госдупа!!!
-А чом такий коштовний газ?
-Бо президент там пі...рас!!!
-Так є ж в Росії свій народ?!
-По рейтингам він ідіот!!!
-І як же скинути кайдани?
-Виходить на свої Майдани!!!

Вміє ж людина писати!!


Быков: Что делать Северной Корее? 


Известна сделалась причина

(хотя из зарубежных пресс)

той странной хвори Ким Чен Ына,

из-за которой он исчез.

Корейский лидер, к сожаленью,

от многих доблестей устав,

ужасно склонен к ожиренью

и повредил себе сустав.

Тридцатый год героем прожит,

но он настолько бурно жил,

что с сентября ходить не может.

Ходить ему мешает жир.

Порвал он пару сухожилий,

смутив корейские умы.

Его в больницу положили

и не отпустят до зимы.

Еще вчера писала пресса —

поскольку слухам нет конца, —

что он набрал побольше веса,

чтоб стать похожим на отца,

и политологи о том же

писали, сдвинувшись вконец,

но он уже гораздо толще,

чем в те же годы был отец.

Сегодня кончилось вилянье.

Известно стало, как ни жаль,

что это страшное влиянье

такого сыра — "Эмменталь".

Ужасный случай, я считаю,

и плана западного часть!

Ын пристрастился к "Эмменталю",

еще в Швейцарии учась.

Продукт швейцарских сыроварен,

тугих коров и полных рук, — 

он тем особенно коварен,

что привыкаешь как-то вдруг.

Проходят дни, в глазах мелькая, — 

но обжигает, как огнем:

не можешь жить без "Эмменталя"!

Все время думаешь о нем!

Когда вернулся он из Берна

в Пхеньян, в уютный свой домок, — 

ему настолько было скверно,

что он на рис смотреть не мог.

Он вел народ зимой и летом

в коммунистическую даль,

а из Швейцарии при этом

все время слали "Эмменталь"

в его секретную обитель.

На всю Корею Ким Чен Ын —

его единственный любитель,

поскольку ест его один.

Борец, страдалец за идею,

печальный символ здешних мест —

он ест один за всю Корею,

а больше там никто не ест.

Он правит ядерной державой —

друзьям на страх, врагам на смех, —

и этой западной отравой

один питается за всех.

Его стремления не праздны.

Распространяясь в ширину,

он принимает все соблазны

один за нищую страну — 

чтоб Запад сырно-шоколадный

не съел Корею изнутри.

Возьми портрет его парадный

и в тихом ужасе смотри,

насколько тесно занят холст им.

Страдалец — ясно и ежу.

Не мне ли знать, как трудно толстым?!

(Но я пока еще хожу.

Насколько легче мне, еврею,

частушкописцу, хохмачу:

он жрет, герой, за всю Корею —

а я тогда, когда хочу!)

Теперь-то, мирные народы,

вам станет ясно, почему

у вас забрали все свободы,

и экспортную ветчину,

и избирательное право,

и все попутные права —

и вы коряво и гнусаво живете,

как растет трава?

Терпите все в покорстве долгом —

державный бред, бесплатный труд,

а у кого остался доллар —

потом и доллар отберут.

Конечно, взгляды ваши разны,

но все вы тут — бессильный класс;

и все затем, чтобы соблазны

пришли не к вам, не через вас!

Чтоб вам не выпало несчастья —

ведь вы безвольны испокон, —

все на себя взяло начальство:

свободу, недра и закон.

Содвинем праздничные чаши

за старину, за ширину!

Тут все права сложились наши

в их вседозволенность одну;

все наши углеводороды,

а также золото, и сталь,

и перспективы, и свободы —

они едят, как "Эмменталь".

Теперь, исправно подъедая

потенциал родных долин,

они уже без "Эмменталя"

не могут жить, как Ким Чен Ын,

и чтоб народ не задымился,

богатство праздно истребя, —

они тяжелый грех мздоимства

опять же взяли на себя,

чтоб мы очистились скорее,

по их заветам ключевым…

Что делать Северной Корее?

Ей ждать, что лопнет Ким Чен Ын:

не стану снисходить к деталям,

приметы времени — пустяк,

но кто отравлен "Эмменталем",

тот неизбежно кончит так.

И если б вы меня спросили —

скажу: попался Ким Чен Ын.

А что нам делать тут, в России?

Примерно то же, что и ым.



http://gordonua.com/news/culture/Bykov-CHto-delat-Severnoy-Koree-Ey-zhdat-chto-lopnet-Kim-CHen-Yn-46146.html

Лист (написано на основі реальних подій)

Госпіталь. Все біле навкруги.

Стіни пахнуть крейдою сирою.

Ми потроху набираємося сил,

Починаєм згадувати «волю».

 

Ось обід, і сердобольна медсестра

Друзів ще годує з ложки.

Я сиджу спиною до вікна,

Крапельки борщу на ковдрі трошки.

 

Осліпшого танкіста заздрість мучить,

Він згадує: вже двадцять днів сліпий.

Про подругу свою весь час канючить,

Відправить смс-ку просить їй.

 

Я відмовляюсь – слів, кажу, не знаю,

А він кричить: «Я дам слова, пиши!»

І диктувать почав: «Тебе я не кохаю,

Вважай, що я убитий, і не жди.»

 

Слухняно я на кнопки натискаю,

По правді жити будь-кого навчу.

Тому пишу: «Рідненька, я кохаю,

Чекай, я скоро в гості прилечу.

 

Луганськ – це рай. Про банди – то пусте.

Ну хай не рай – курортний Моршин – точно.

До речі, як ти дивишся на те,

Якби зненацька я осліпнув трошки?

 

Служба легка, тут днями в покер грають.

Я тут побився з хлопцями з Одеси.

Хочеш – приїдь, від скуки помираю» -

І госпіталя дав адресу.

 

Три дні затишшя, телефон мовчав.

Танкіст лежав, згорнувшись у клубочок.

Стіну незрячими очима все вивчав.

Вже не чекав нікого і нічого.

 

Та раптом скочив, нашорошив вуха.

І до вікна підбіг – усмішка на вустах.

І хоча ми не чули ще ні звука,

Голос коханої не сплутаєш ніяк!

 

Відмітили весілля тої ж днини –

Вояк боявся наречену відпустить.

Пробачення просив (неначе без причини).

А одне око все ж вдалося зберегти.

 

І я там був, я був героєм свята.

Допомагав товаришам не раз.

Тепер мене просила вся палата:

«Пиши!» Їх міг образить мій відказ.

 

«Пиши» - просили всі благально.

Ви вмієте самі, не зможу я.

«Ти зможеш! Слів не знаю я печальних.»

Я дам слова, а ти – люби життя!

19.07.2014

Надія Калина.

Присвячується шмарклі

СПРАВ НЕМАЄ!
Пан Аваков зажурився:
Шуфрича побили!
Тужить, бідний, щоб Європу 
Ми не прогнівили.
І не думає міністр,
Чом терпець урвався,
Чом народ наш самосуд
Чинити узявся?
Не тому, що вже півроку
Змін у нас немає?
На війні Герої гинуть
А банда гуляє?
Не тому, що на свободі
Зрадники країни,
Що Донбас перетворили
На пекло, в руїни?
Яники до влади рвуться
У Верховну Раду,
А народ синів хоронить…
Хіба це не зрада?
Ви ж були на барикадах,
Волю здобували.
То чому ж узявши владу
Все позабували?
Ми чекали на реформи,
Але їх НЕМАЄ!
Як і далі держпосади
Сім’я обіймає!
Лиш слова! Й нічого більше!
Ніщо не змінилось!
За люстрацію ми взялись –
Бо Ви забарились!
Не журіться, пан Аваков,
Як ми виглядаєм,
А журіться, що бандитів
В тюрми не саджаєм!
Слава Україні! Кіндрат & Корінь.

Протяни мне, пожалуйста, руку

Протяни мне, пожалуйста, руку!
Я стою на самом краю.
Протяни мне, пожалуйста, руку.
Без тебя ведь я упаду.

Дай глоток мне любви напиться!
Ведь не много прошу, - увядаю.
Ты пол шага, я - десять на встречу...
Кто спасет у самого края?!

Дай последний раз насладиться!
Посмотри мне в глаза и прости...
Стану вольною-вольной птицей.
Подтолкни меня и отпусти...

А ця осінь, вже мрії розбиті....

Ти сидиш у теплій кімнаті,
п`єш гарячий індійський чай.
Десь на Сході гинуть солдати,
матерів огортає печаль.

Ти сумуєш, звичайно, потрібно,
в цьому плані ми всі як один.
Ти не з гордістю, а з стабільністю
хочеш нових найвищих вершин.

Адідаси, найки і рібоки,
У дівчат там подібне щось.
Схаменіться, будьте ж ви гідними.
Українці ми чи здалось?

Тої тихої, пізньої осені,
коли ми піднялися з колін,
закричали всі разом:"Досить з нас!
Добивали, та не змогли!"

Та зима, що змінила кожного
І забрала десятки життів,
нас зробила непереможними,
більш немає над нами катів.

Ця весна, що забрала майбутнє,
вбила нашу надію на щастя...
Зглянулась, і ми стали могутніми,
тепер нас, українців, бояться!

Але це ще не все, ще літо,
мудрий липень своїм пером
пише дітям історію світу
і пускає над тихим Дніпром.

А ця осінь, вже мрії розбиті,
не потрібно вставати з колін.
Я молюся, молюся щомиті
За солдатів та їх матерів.

Автор: Юра Кузьмич

Вірш "Хай напнуться серця струни!" і дуже гарне відео

Ой награй, Скрипалю, пісню,
Що в лісах дуби шепочуть,
Де лежать сніги торішні,
Не цвітуть, не родять вишні,
Тільки слід у хащах вовчий.

Грай, Скрипалю, пісню вітру,
Хай течуть щоками сльози,
Що їх ніжний промінь витре
Із небесної палітри,
Грай, бо Ти у ласці Божій!

Твоїх звуків серце просить -
Грай, щоб міг зцілити душу,
Заглуши гарматний постріл,
Віджени незваних гостей,
Грай, хай гори з місця зрушать!

Як натхненно будеш грати
Ти у Божій цій сторонці –
Розцвітатимуть Карпати,
Згине ворог наш проклятий
І до тла згорить на сонці.

Грай! Ти потім відпочинеш,
Як здійсниш святу роботу,
Двері в дім Тобі відчинять,
Де Ти скинеш сорочину,
Що пройшла кривавим потом...

Ну а зараз – дай нам жару,
Щоб вітри сплелися в смерчі,
Розцвіли вогнем стожари,
Розійшлися чорні хмари,
Щезли геть примари смерті!

Грай, любимчику Фортуни,
По акордах вдар незнаних -
Хай напнуться серця струни,
Хай не буде більше суму
І Вкраїна зцілить рани !!!

Автори вірша: Наталія Крісман , Роман Лесюк
Читає: Наталія Крісман
Відео: Юра Ярохович
звук:  радіо Дзвони


Поїхала кума з кумом сало продавати.



Поїхала кума з кумом сало продавати.
Лишила вдома чоловіка худобу доглядати.

Бо він в комерції не тямить, що там говорити.
То кум краще розбереться, якщо догодити.

Попродали вони сало, дещо прикупили.
І поїхали додому, бо вже звечоріло.

Довірилися вони волам- ті дорогу знали.
Кум пригорнув куму до себе, та й позасинали.

А воли ті ішли мляво, ніде не звертали.
Поки не вперлися у рівчак. Та там і застряли.

Прокинулись кум з кумою, як уже стемніло.
Подивилось навкруги, та й взялись за діло.

Кум пригорнув куму до себе, пестить свою милу.
А вона йому- "Ну годі!Я ляжу на спину."

То на живіт, то на бік, то знову на спину-
Крутить кум куму на возі, як малу дитину.

Порпалися вони так майже півночі.
Потім лягли відпочити- бо злипались очі.

То ж їздили не вперше куми базарювати.
Доводилось їм не раз у возі ночувати.

А кум дома жде дружину, теж не спить півночі.
Може, де воли звернули? Вилізли б їм очі!

Якщо їм можна застрявати у рівчаку в дорозі,
То чом кумі не помогти, поки вони в дорозі?

Підхопився він раненько, нема жінки в хаті.
Та й поліз він через тин кумі допомагати.

Упоралися вони швидко. Не так, як ті, на возі.
Воно, звісно, краще вдома, ніж десь на дорозі.

Зодяглися, та й побігли мерщій до роботи,
Щоб сумлінно виконати колгоспні турботи.

А ті приїхали додому, гроші розділили.
Та й розбрелись відпочивати, ніби поморились.

Ото ж думайте, "рогаті",що то воно краще-
Чи свиней дома тримати, чи стрибати в хащі?

Бо якщо дружину втратиш- сміху буде мало.
Не потрібні тоді будуть ні свині, ні сало.

: Анатолий Подвалюк, 2010

*Віктор Бойко: ЗАВТРА ОСІНЬ

      ЗАВТРА ОСІНЬ 

Сьогодні день останній літа,
А завтра час новий гряде,
І лист багряним самоцвітом
Ознакой осені впаде.

Ріки покриються туманами,
На трави випаде роса
І осінь – золотиста пані
Нам скаже, що таке краса.

У небі знову закурличуть,
Полинуть в вирій журавлі
І ми завжди їм будем зичить
Добра від рідної землі.

Листочок тихою рікою,
Від нас у осінь попливе
І літо забере з собою –
Нехай у других поживе.

Старий художник зафіксує,
На полотні цю дивну мить
І ми із трепетом відчуєм,
Як невблаганно час біжить.

 2014

Берестечко

Ліна Костенко.Берестечко

Не пощастило нашому народу.
Дав бог сусідів, ласих до нашесть.
Забрали все - і землю, і свободу.
Тепер забрати хочуть вже і честь.
...
Сусід північний, хижий і великий.
Дрімучий злидень, любить не своє.
Колись у греків Янус був дволикий.
А в цих орел двоглавий. Заклює.
...
Та все усіх об'єднують, та з миром.
Ці об'єднають, тільки попусти.
То їхня слава приросла сибіром,
а це вже нами хоче прирости.