битва дикарей за ридну мову http://polemika.com.ua/news-89307.html#title - если это и есть представники титульнои нации - то какая ж это таки нация ?

Він говорить і співає українською. На відміну від багатьох українських політиків...

Переглянути відео можна тут: http://wp.me/p1fDEz-3F

Молниеносно пиарщики раструбили эту новость повсюду и сделали какой то типа сенсацией : "посмотрите Табачник ущемляет украинскую литературу и историю " и т.д. и т.п. аааа все на спасение !
http://gazeta.ua/ru/articles/politics/_tabachnik-lishil-shkolnikov-istorii-ukrainy/423301
http://glavcom.ua/news/70945.html

Тоесть всем известен такой прием пиарщиков и политтехнологов - поднять шумиху и показать как притесняется бедная нация . Однако о том что русскоязычних притесняют реально - ни слова ни где!!

А тут просто школьникам уменьшили нагрузку за счет украинского языка и литературы. Сколько часов русского языка и литературы и зарубежной при этом скромно умалчивается. Школьники вздохнут с облегчением, а вот этим дядям повод покричать что ущемляют украинскую культуру!

Взагалі-то, я - російськомовний. Народився у Луганську, де й прожив перші 23 роки свого життя. До 8-го класу школи я не вивчав української. Ну, мав таке право - не вивчати її як дитина офіцера... Такий був час, така була радянська школа, або, як правильно написати? – може, “совєтська”?. А потім чогось перехотів уходити з уроків, коли решта класу займається... Не тому, що дуже порядний був, а просто... І прапор перший жовто-синій (його тоді жовто-блакитним називали) з’явився у родині. Й напів-заборонені значки з прапорцями, тризубами... Перша сопілка. Уявляю собі сміх тих, хто буде читати цю замітку... Особливо... Хоча, не треба про це...

Сопілка - український народний інструмент, щось на зразок блок-флейти. Вона була у батька, й він наполіг, щоб я навчився грати на ній. Зараз я цим дуже задоволений - дуже своєрідний тембр, нескладна аплікатура - й є можливість додати щось оригінальне - вона дуже цікаво звучить у поєднанні і з гітарою, і з фортепіано...

Але я трохи відволікся. Потім життя мене закинуло до Кіровограда, ну, точніше, не само закинуло, я переїхав. У Кіровограді, повинен сказати – дві мови – російська та суржик. Майже не чути по місту людей, які б розмовляли виключно українською. Ну і я залишився російськомовним – якось не дуже легко перейти на мову спілкування, коли з дитинства говориш російською, і оточує тебе також не українська мова. Але, були причини, й захотілося вести історії хвороби (основний документ, який мені, як лікарю, доводиться вести) українською мовою. Причини ті тут неважливі, головне, що це не була вказівка “згори”, а це було моє бажання. І що цікаво, що на попередньому місці роботи саме це моє бажання викликало масу проблем та зауважень з боку колег. Тобто, коли я писав документацію не державною мовою – це не було проблемою, а коли захотілося вести українською... Виявляється, що це право в Україні ще треба відстояти!

Ось тут я зрозумів, наскільки утискається російська мова в Україні. Уявляю собі, що було б, якби я саме таке рішення прийняв у себе на так званій малій Батьківщині!

Не скажу, що таке рішення було легким само по собі – моєю настільною книгою (окрім суто фахової літератури) став й російсько-український словник + російсько-український словник медичних термінів. Проте згодом заглядати в нього мені було необхідно дедалі рідше.

Але тоді я не витримав випробування людьми. Мати необхідність працювати над собою (щоб грамотно вести документацію) та сперечатися з колегами й співробітниками одночасно – для мене це виявилось занадто. Втім, коли я перейшов на іншу роботу (це не було пов’язано з мовним питанням, на те були зовсім інші причини) –  я із задоволенням помітив, що тут все одно моїм колегам, якою мовою я пишу, головне – ЩО я пишу. Тому зараз пишу я свої документи виключно українською. Не без того, що деколи доводиться відкривати знов таки словничок, але... Зараз відчуваєш якесь особливе задоволення, коли розумієш, що це виходить, і виходить нормально.

Навряд мене зрозуміють ті, для кого українська – рідна. А тим більш не чекаю розуміння від тих, хто плюється при першому ж згадуванні про будь-що українське.

 Що ж стосується коментів... Завчасно перепрошую, але не обіцяю відповідати на всі. Видаляти теж не планую – хай красуються навіть ті, для кого рідна не російська й не українська, а ненормативно-шансонно-олігофренічний діалект. Але моє мовчання далеко не завжди буде означати погодження...

Ось така моя перша україномовна замітка ...

У Росспівпраці висловили упевненість, що питання статусу російської мови в Україні незабаром буде предметом переговорів Президентів Росії і України Дмитра Медведєва і Віктора Януковича.
   Про це, як повідомляє агентство УНІАН,заявив керівник представництва Росспівпраці в Україні Костянтин
Воробйов на Міжнародній науково-практичній конференції «Осінь в Балаклаві», яка проходить в Севастополі. «На рівні Посольства Російської Федерації в Україні ми вже добилися того, щоб тему статусу російської мови в цій країні вивести на рівень переговорів перших осіб України та Росії», – сказав Воробйов.
У той же час він зазначив, що в Донецьку, де відбудеться зустріч Президентів України і Росії,питання статусу російської мови в Україні, очевидно, обговорюватися не буде. «Але у ці ж дні в Москві пройде Всесвітній конгрес російських співвітчизників, де ця тема – статус російської мови в Україні – буде однією з головних», – наголосив Воробйов.«Для України це питання вже надзвичайно серйозне, і нам не треба переконувати в цьому керівництво Росії, тому що Дмитро Медведєв, Володимир Путін, Андрій Фурсенко (міністр освіти і науки Російської Федерації) прекрасно розуміють і знають цю проблему. Тому на найближчих переговорах і на всіх рівнях тема статусу російської мови підніматися буде неодмінно», – підсумував представник Росспівпраці.

Експрес

                              картинка: тексти org.ua

Вчера, на радость всем аполегетам "рускага мира" и им сочувствующим был принят как бы "закон" «Про засади державної мовної політики» от непризнанного филолога и борца за русский мир Колесниченко и его брата по разуму Кивалова. Нет смысла говорить о том, как он был принят. Как и в первый раз - путем манипуляций, нарушением норм и банальной брехне. Литвин, при всей моей к нему, неприязни, сформулировал это действие словами: "«Вчора (3 липня) на 14:30 мене запросили на нараду до президента. Вона закінчилась близько 20 години. В той же час, як сказав один народний депутат, вони розвели їх як котят, - розповів Литвин. - Але за великим рахунком розвели Україну, розвели народ. І плоди цього "розводу" ми ще будемо пожинати." Автор пёрла "развели как котят" - известный в широких кругах маразматик и жополиз Чечётов, временно исполняющий роль дерижера в сессионном зале. С Чёчеткиним рыги еще почухаются ибо данный "кандидат" уже их сдавал. Сдаст еще раз, как только ветер переменится.

Я не стану говорить здесь о важности государственного языка для народа, о лингвоциде, который проводило соседнее государство в отношении украинской мовы и прочем. Кто выступает за единый государственный - всё это и так прекрасно знает. Скажу о другом - о реакции простого народа: украинцах, гражданах Украины и даже россиян. Уже после первого чтения я заметил как обострились у многих радетелей русского хронические заболевания типа украинофобии и шовинии. Причем у некоторых эти болезни в такой запущенной фазе, что в припадке слепой злости они путают английский язык с украинским. Под моим выложенным на оригинальном английском видео я подписал сожаление о отсутствии перевода (оригинального языка). Некая свЫня не сподобившись даже посмотреть, тут же облила помоями мову. Это уже привычка, наверно.

Факт, что я говорю на русском, если этот суржик Востока можно назвать русским языком. Также я говорю на украинском. Всегда выступал за умеренную украинизацию, за понимание русскоязычных Украины, в силу сложившихся исторических обстоятельств. За Соборную Украину, а не отдельные рЫгионы с мелкоуголовными боярами на местах и паханом в Киеве во главе.  В последнее время старался изучать все, что касается "языковых событий". До вчерашнего дня прочел более трех десятков статей, половина из которых научные. Так же я прочел несколько десятков вЫсеров разных блоХеров и сотню-другую комментариев на разных сайтах. Как увещевал меня один из наших, юэевских, прорусских блогеров: "это типа демократия, куча гос.языков и прочее бла-бла-бла". Демократия и ненависть, по моему не совместимы. Я не подсчитывал количество унижений в адресс языка или мовы, но даже тупой Чечеткин бы со мной согласился, что украинскую мову русскоговорящие знать не хотят и при любой возможности оскорбляют её и носителей. Вот мудак Колесниченко недавно объявил, что львовско-галицкий диалект это "отрыжка". Это говорит депутат, борящийся за права нацменшин? Это говорит чмо, разбирающееся в языках, как я в вязании спицами. В России насчитывается не один диалект, говоры, того же русского: костромской, рязанский, псковский и тд. Известный всем рожденным в СССР, диктор радио Юрий Левитан, сильно окал, как и все владимирцы, но стал диктором №1. Переучился. Это оканье тоже нелепо звучит, например в Москве, с их аканьем. Понятно, что Колесниченко, голимый комсомолец и такое не знает, но все же, оскорблять других из-за скудоумия не стоит. Обычная украинофобия. 

                                       недоукраинец (фото тексти org.ua)

Под каждым материалом о мове в газете появляется как минимум один, чаще пять-десять комментаторов с ограниченным лексическим запасом слов: схрон, свидомит, бандерлог, укромова, галиция...Потоки грязи и открытого злорадства, такое ощущение, будто на русском в Украине общались только в подполье и только сейчас он "освободился" от гнёта. Откровенные призывы к насилию. Хамство, хамство, хамство... После всего этого не стоит удивлятся ответной реакции украиноговорящих и биязычных. Зло порождает зло. Просто вакханалия язычников, а не носителей языка Пушкина, Тургенева и прочих, достойных в своем творчестве людей. Сомневаюсь, что они их читали. Может слышали от бабушки в детстве. Для разнообразия зашел на российские сайты. До интеллигентных видно не дошел, а на обычных творится та же языКческая вакханалия.Типичный словарный запас украинофобов, злорадство и ехидство. А Дума аплодирует. Еще бы.  Немало людей и пользователей нашего портала перешли принципиально на украинский. Это их право. Я поки що залишаюсь двомовним. Написав для друзів та адекватних людей. Недоукраїнців можу послати на ..., я человек простой.

                                автор малюнка Стронговській

Пробиотик © 2012.

=================================================================================================

http://photo.i.ua/user/2741333/276922/9356464/ - о российских форумах.

http://photo.i.ua/user/2741333/276922/9356535/ - мнения толерантных россиян.

=================================================================================================

Україна не буде розширювати формат відносин з НАТО.

Про це Янукович заявив в інтерв'ю програмі "Вести недели" каналу "Росія 24", що вийшло в суботу вранці.

"Формат відносин України з НАТО на сьогоднішній день визначений, і він не буде розширяться. Відповідно до цього формату Україна буде будувати відносини з НАТО", - заявив він.

"Ми чітко дали відповідь на питання, що якщо виникне питання вступу України в НАТО - думаю, в найближчі роки воно не виникне - але якщо виникне, воно буде вирішуватися на всеукраїнському референдумі", - заявив переможець президентських виборів.

На питанні про статус російської мови, Янукович заявив, що "5-літня історія переконала український народ у тому, що не можна йти шляхом, я б сказав, насильницької українізації і порушувати права російськомовного населення".

Він нагадав, що Україна багато років тому ратифікувала європейську Хартію про мови, що "передбачає застосування російської мови в Україні в діловодстві, у медицині, судочинстві. І в усіх регіонах, там, де є така необхідність, він буде застосовуватися".

"Права російськомовного населення не будуть порушені. Для цього буде прийнятий відповідний законопроект, що буде імплементувати європейську хартію", - заявив Янукович.

На питання, що він має намір робити з указами, підписаними в останні дні правління Віктора Ющенка (про Бандеру ОУН-УПА), Янукович сказав, що питання "дуже резонансне для країни, і сильно впливає на розкол".

"Звичайно, я це питання обов'язково буду вирішувати, щоб у майбутньому не виникали питання переписування історії", - заявив політик.

Він відзначив, що сучасними нагородами не варто нагороджувати людей, які давно померли.

Українська правда

ЩО НАС ГУБИТЬ?
або чому нас не читають?

Мушу визнати – заголовок цього дослідження я запозичив у злочинного світу. Серед побутових злочинців СССР мали поширення так звані наколки – виколоті на тілі малюнки. Одна з таких наколок мала назву “Що нас губить?”. Під цим питанням на шкірі виколювано три речі: пляшку горілки, віяло з кількох гральних карт та жіночу голівку. Тобто три речі були причиною злочинности: алкоголь, азартні ігри та плотська насолода.

Шукати причин своєї недолі варто не лише “вічним студентам” тюрем, а й усім, хто має проблеми з долею. Візьмім питання українського письменства. Чому воно не має читачів? Беру щойно виданий український роман. Читаю. Не можу відірватися. Так гостроцікаво скомпановано події й факти, що поки не перегорнеш останньої сторінки, не випускаєш книжки з рук.

Прочитав і глянув на тираж: тираж 1.000 примірників. І це на 40 мільйонів українців? Та це ж крапля в морі! У чім причина?

Становище з українським письменством не може не викликати у щирих шанувальників українського слова питання: у чому річ, де корінь зла? Чому мова нашого письменства не приваблює читачів?

Щоб відповісти на це питання, звернімось до текстів, оприлюднених у книжках, журналах, квартальниках, альманахах і проаналізуймо їх під оглядом здобутків і втрат у цих текстах нашої милозвучної мови, що лягла в основу низки інших мов, а сама, як бачимо, занепадає. Такий аналіз підкаже нам, де корінь зла.

Проглянувши один такий квартальник, я цікавився, якою мовою його зроблено, і що саме в цій мові несе в собі зерна занепаду. Цей огляд показав, що в мові оглянутих текстів присутня така невластива українцям лексика:
1. Лексика, успадкована від лінгцоциду під зорями Кремля
2. Лексика, породжена незнанням мови
3. Невдала лексика минулого
4. Гіперпуризм
5. Брак словотворчого хисту
6. Відверте мавпування
7. Сліпа віра лінгвоцидним словникам
8. Ребуси від захоплення сюжетом
9. Норми “геніїв”
10. Незнання живої мови і живих зворотів
11. Схильність до газетної мови
12. Конфлікти з граматикою
13. Невідредагованість тексту автором
14. Незнання класики
15. Мавпування імперських стилів
16. Відсутність мовної редактури.

Розгляньмо кожну з цих точок окремо.

1. Спадщина лінгвоциду під зорями Кремля
Українська мова приваблювала читачів минулого своєю унікальністю. Українській мові був властивий свій оригінальний стиль вислову, відмінний від канцелярсько-бюрократичних “високих” офіційних стилів. Саме стиль українських творів, почавши від Котляревського, був тим магнетом, який притягав читачів.

Але що далі від Котляревського, то український стиль ставав збиватися на копіювання інших мов. Це мавпування робило із своєрідного мовного явища – української мови - мову-копію інших мов. Якщо Шевченко звертався у своїх творах до земляків, то пізніші автори, йдучи за “батьками“ нації, пишуть свої твори для співвітчизників. Ця нова якість української мови зменшила зацікавленість українськими творами читачів. Співвітчизників, товаровиробників тощо вони мають і в мові Леніна-Брежнева.

Свого апогею копіювання інших мов досягло в СССР. Влада припинила самостійний розвиток української мови, терором і репресіями змусивши українців забувати свою питому лексику, а натомість послуговуватися російською. Така практика ще більше позбавила нашу мову своїх неповторних рис. На ділі, між російським та українським стилем розповіді не стало різниці. Розповіджене нашою мовою було так само сухе й стандартне, як і російське. Відпала зацікавленість українським стилем і українськими творами в читачів. Заходами влади спотворено лексику, граматику, правопис. Читати українські твори стало нецікаво. І попит на українську книжку впав. Проголошення незалежности України нічого не змінило. Не відроджено ні український стиль, ні українську лексику, ні граматику, ні правопис. І проаналізовані тексти підтвердили цей стан.
Заарештований чи заарештовано?
Читаю в аналізованих текстах: “...він... завдання виконав: яхта заарештована”.
Це написано не по-українськи, а по-російськи: “яхта арестована”.

Українці в такій оказії вживали безособовий пасив:
“От її [березу] зрубано,... хреста важенного обтесано, та на двох паровицях привезено і укопано”.

Цю нашу мовну особливість в СССР оголошено націоналістичною і заборонено. І цим унезграблено нашу мову. Замість легких форм

Обід видано,
Яхту заарештовано,
нам належало казати

Обід був виданий,
Яхта була заарештована.
І довше, і незграбно, і непривабливо. Саме те, чого й хотіла влада – упослідити і зробити нашу мову нездатною приваблювати мовців.
Яйцюватий чи яйцеподібний?
Той таки автор пише: “Яйцеподібна приплющена голова...”.
Форми

клиноподібний
серцеподібний
змієподібний тощо –
форми прищеплені лінгвоцидом. Назвім їх форми Щ. Українці наведені поняття віддавали простіше:

клинкуватий
серцюватий
зміюватий.
Але цієї моделі не знали росіяни. Тому нам “приписано” вживати тільки форми Щ.

Наслідок? Мову унезграбнено.
Розсовувати чи розсувати?
Витягувати, притягувати чи витягати, притягати?

У того ж автора: “Розсовувала руками трави...”

Нащо така довга форма розсовувати, коли ми кажемо коротко

розсувати?
Така була тенденція в СССР – зближувати мови. Тобто, хай гірше, аби ближче до російської мови. Так само нас змушували казати витягувати, притягувати замість коротких форм

притягати
витягати.
І згаданий автор іде за цим примусом: “Дами витягували шиї...”. А вже інший автор підпрягається й собі:

“Це... притягує до себе душу поета”.

Дружний чи дружній?
Аналізую далі: “...череда їх недружна”.

Чому недружна, а не недружня? Ми говоримо

дружній
мужній
заможній –
це та м’якість вимови, що робить нашу мову мелодійною, а нас всупереч мелодійності змушують казати дружний, заможний, тобто руйнують мелодійність, щоб звучало немелодійно, але по-російськи.
Зворотний чи зворотній?
Так само ми говоримо

природній
зворотній,
а нас змушують казати й писати природний, зворотний, щоб не було“различия”. І в аналізованих текстах саме така московська вимова:

“Олені...почали повертатись у зворотний бік.”


* * *
Що ж ми бачимо?

Мова аналізованих текстів своїм додержанням лінгвоцидних рис, запроваджених в СССР, аж ніяк не сприяє читацькій зацікавленості. Вилучаючи з мовного простору України питомі українські риси, антинародня влада хотіла прищепити населенню нехіть до своєї рідної мови. І цього вона досягла. Затим що українські книжки, написано не українською мовою, а суржиком, вони перестали цікавити українських читачів.

І наслідок, як кажуть, перед очима: тиражі українських книг мізерні.

Святослав Караванський, Майдан.