хочу сюди!
 

Альона

36 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 30-40 років

Як Луганчанин став писати українською.

Взагалі-то, я - російськомовний. Народився у Луганську, де й прожив перші 23 роки свого життя. До 8-го класу школи я не вивчав української. Ну, мав таке право - не вивчати її як дитина офіцера... Такий був час, така була радянська школа, або, як правильно написати? – може, “совєтська”?. А потім чогось перехотів уходити з уроків, коли решта класу займається... Не тому, що дуже порядний був, а просто... І прапор перший жовто-синій (його тоді жовто-блакитним називали) з’явився у родині. Й напів-заборонені значки з прапорцями, тризубами... Перша сопілка. Уявляю собі сміх тих, хто буде читати цю замітку... Особливо... Хоча, не треба про це...

Сопілка - український народний інструмент, щось на зразок блок-флейти. Вона була у батька, й він наполіг, щоб я навчився грати на ній. Зараз я цим дуже задоволений - дуже своєрідний тембр, нескладна аплікатура - й є можливість додати щось оригінальне - вона дуже цікаво звучить у поєднанні і з гітарою, і з фортепіано...

Але я трохи відволікся. Потім життя мене закинуло до Кіровограда, ну, точніше, не само закинуло, я переїхав. У Кіровограді, повинен сказати – дві мови – російська та суржик. Майже не чути по місту людей, які б розмовляли виключно українською. Ну і я залишився російськомовним – якось не дуже легко перейти на мову спілкування, коли з дитинства говориш російською, і оточує тебе також не українська мова. Але, були причини, й захотілося вести історії хвороби (основний документ, який мені, як лікарю, доводиться вести) українською мовою. Причини ті тут неважливі, головне, що це не була вказівка “згори”, а це було моє бажання. І що цікаво, що на попередньому місці роботи саме це моє бажання викликало масу проблем та зауважень з боку колег. Тобто, коли я писав документацію не державною мовою – це не було проблемою, а коли захотілося вести українською... Виявляється, що це право в Україні ще треба відстояти!

Ось тут я зрозумів, наскільки утискається російська мова в Україні. Уявляю собі, що було б, якби я саме таке рішення прийняв у себе на так званій малій Батьківщині!

Не скажу, що таке рішення було легким само по собі – моєю настільною книгою (окрім суто фахової літератури) став й російсько-український словник + російсько-український словник медичних термінів. Проте згодом заглядати в нього мені було необхідно дедалі рідше.

Але тоді я не витримав випробування людьми. Мати необхідність працювати над собою (щоб грамотно вести документацію) та сперечатися з колегами й співробітниками одночасно – для мене це виявилось занадто. Втім, коли я перейшов на іншу роботу (це не було пов’язано з мовним питанням, на те були зовсім інші причини) –  я із задоволенням помітив, що тут все одно моїм колегам, якою мовою я пишу, головне – ЩО я пишу. Тому зараз пишу я свої документи виключно українською. Не без того, що деколи доводиться відкривати знов таки словничок, але... Зараз відчуваєш якесь особливе задоволення, коли розумієш, що це виходить, і виходить нормально.

Навряд мене зрозуміють ті, для кого українська – рідна. А тим більш не чекаю розуміння від тих, хто плюється при першому ж згадуванні про будь-що українське.

 Що ж стосується коментів... Завчасно перепрошую, але не обіцяю відповідати на всі. Видаляти теж не планую – хай красуються навіть ті, для кого рідна не російська й не українська, а ненормативно-шансонно-олігофренічний діалект. Але моє мовчання далеко не завжди буде означати погодження...

Ось така моя перша україномовна замітка smile ...

8

Коментарі

Гість: _Tоshka_

117.11.09, 20:56


А я в 16 років почала вчити українську )
І ми з подругою протягом усього студентського життя говорили скрізь українською, чим постійно викликали питання - "а ви шо з Западной?"

    217.11.09, 21:01Відповідь на 1 від Гість: _Tоshka_

    Прикольно! А ти знаеш, коли я у дитинстві намагався на вулиці поспілкуватися в Луганську українською - люди оберталися, реакція була дуже виразною. А десь біля року тому я був у Луганську і пішов на провокацію - з другом розмовляв по вулиці, у маршрутках - українською - і на це люди не звертали уваги! Виходить, люди стали нормально це сприймати! І те, що я бачу інколи тут на цьому блозі - це не відзеркалює навіть стан луганщини. Люди все одно розумніше.

      Гість: _Tоshka_

      317.11.09, 21:11Відповідь на 2 від Андрій Guard

      нуу, у нас і проблеми були іноді.
      Якось маршрутчик не хотів зупинятися - "пока не скажете на нормальном языке, где вам остановить" ))
      А потім я жила 3 роки у Львові, де намагалася людям пояснити, що моя мова - літературна, а не якийсь модний акцент, ггг.

        Гість: nice_lad

        417.11.09, 21:11

        Ну так в кожного своє розуміння писати українською чи ні в ваших принципах чи вашому характері та вихованні як людини свідомої. Ось так

          Гість: nice_lad

          517.11.09, 21:13Відповідь на 3 від Гість: _Tоshka_

          Ого я б тому маршрутчикові все сказав би

            617.11.09, 21:14Відповідь на 3 від Гість: _Tоshka_

            де намагалася людям пояснити, що моя мова - літературна, а не якийсь модний акцент, ггг.

              717.11.09, 21:19Відповідь на 4 від Гість: nice_lad

              Ну, да з цим не по сперечаєшся. Та я й не примушую нікого ні до якої мови написання. А ті перепони, з якими мені довелося зіткнутися - вони просто дивні. Ось цей парадокс - що в Україні де-коли вживати українську проблемно - ось що мене вражає. Навіть в теперішній час ...

                Гість: nice_lad

                817.11.09, 21:22Відповідь на 7 від Андрій Guard

                в паспортах навіть не так вулиці пишуть!

                  919.11.09, 22:38

                  Уважуха!

                    1019.11.09, 22:47Відповідь на 9 від Al KazlOFF

                      Сторінки:
                      1
                      2
                      попередня
                      наступна