Запрошуємо до Полтави!!!


5 червня Відкриття фестивалю в ПД «Листопад»
День українського кіно

16.00 - «Богдан Хмельницький» (режисер Микола Мащенко)

18.00 - «Владика Андрей» (режисер Олесь Янчук)

20.00 - «Повстання духу» (режисер Михайло Ткачук)

6 червня — Вечір етнічної та народної музики

У концерті беруть участь: Остап Стахів, Львівський «Фольк-Бенд Бурдон», Гурт «Божичі», Володимир Смотритель, Сімейний гурт Прокопчуків, народний колектив «Древо».

Обласний театр ім. Гоголя. Початок о 18.00

7 червня — Рок-день

«Пікардійська терція», «Сестри Тельнюк», «Витівки», «Бандура Бенд», «Чоботи Бугая», «Дримба да дзига», «Пасіто», «Кімната Гретхен», «Інула», «Трансформер» «Вечірній дощ», «Sтереометрія», «Онейроїд», «Діора», "De Shifer".

8 червня — Рок-день

«Фліт», «Вій», «Ролікс», «Степан Чумак» «Джапре», «Брем Стокер», «Краб», «Ефект метелика», «9 калібр», «Арахнофобія», Сестра Кeрі, «Нове покоління «Kids Room 402», «Очі безодні», ТАРТАК.

Співоче поле ім. Марусі Чурай. Початок о 16.00

31 травня відбудеться екскурсія славнозвісним заповідником "БУША",
що в однойменному селі Ямпільського району Вінницької області.
Виїзд із Києва 30 травня (п'ятниця) о 23:00.
Повернення до Києва в суботу ввечері.
Вартість поїздки - 150 грн.
Контакти:
Інформаційний Центр "СВАРОГ" - 223 57 47.

Фотозвіт сайту РОЗУМ можна бачити тут.

Руки марионетки за ниточки тянут
Ей вторят пальцы кукольника механически
Сознание в туше мясной рождают
Жизнь вдыхают в мир органический

У суботу 14 червня 2008 року на запрошення Фонду Віктора Пінчука перед багатотисячною аудиторією на Майдані Незалежності у Києві виступить Пол Маккартні. Ця подія має назву «Independence Concert», і була ініційована Фондом Віктора Пінчука. Спеціальний виступ Пола буде безкоштовним для публіки та буде транслюватись у прямому ефірі на «Новому каналі».

Незабутній захід стане символічною подією для кількох поколінь українців. Він дозволить людям різних національностей та віросповідань, політичних уподобань та геополітичних орієнтацій об'єднатись довкола ідей миру, любові та єдності - саме тих ідей, до донесення яких Світові долучились Пол Маккартні та The Beatles. «Independence Concert» - це соціальна ініціатива, покликана зміцнити довіру та порозуміння в українському суспільстві.

«Independence Concert» звертається до ідеалів, що 30 років тому допомогли розтопити в серцях мільйонів людей лід «холодної війни» та зробити світ кращим.

Ідеологія та дух The Beatles допомогли розвинутись демократичним прагненням значної частини радянського суспільства, які, врешті решт, привели до мирного розпаду СРСР та незалежності колишніх радянських республік.

Сьогодні ідеї, що лежать в основі української незалежності, співпадають з власними ідеями Пола Маккартні.

«Independence Concert» пропагує ідеї щастя, свободи, любові та миру не лише в Україні, але й по всьому світу.

Для мешканців низки великих українських міст планується пряма трансляція цього історичного концерту на екранах, встановлених на головних міських площах.

Крім концерту Фонд Віктора Пінчука також представить 40 картин Пола в PinchukArtCentre - найбільшому у Східній Європі центрі сучасного мистецтва. Це буде перша виставка Пола у цій частині світу. Він особисто відкриє свою виставку. Його перша виставка відбулась у місті Зіген, в Німеччині, у 1999 році.

ЦИТАТИ

Звертаючись до української публіки Пол Маккартні сказав: Я дуже схвильований, тому що 14 червня був запрошений зіграти концерт у Києві на Майдані Незалежності. Я та мій гурт будемо там - я переконаний, що на нас чекає великий вечір. Я маю надію побачити там усіх вас. Так що приходьте - це буде незабутній день для всієї України. І нехай ритми рок-н-ролу об'єднають нас усіх".

Віктор Пінчук: «Тридцять років тому цього не можна було уявити. 20 років тому на це ніхто не наважувався сподіватись. 10 років тому про це можна було лише мріяти. 5 років тому ми могли лише заздрити сусідам, для яких це стало реальністю. І ось наступило сьогодні. Вперше на Майдані ми почуємо пісні, що змінили світ та створили нову культуру. Пісні, з якими ми росли та стали такими як ми є.

В цих піснях йдеться про дуже прості, але від того не менш важливі речі - що справжнє кохання не купується, а справжня дружба не продається. Що людей об'єднує набагато більше, ніж роз'єднує, і що насправді не така це вже непосильна задача - стати кращим самому та зробити кращим світ, особливо якщо взятись за це разом.

Останнім часом у нас не так багато приводів об'єднуватись. Не групуватись під якимись політичними прапорами, а справді зібратись всім разом. І тому я переконаний, що акція і концерт сера Пола Маккартні допоможуть нам звести воєдино Схід та Захід України, зблизити молодість та зрілість, об'єднати різні переконання та прагнення в одну загальнонаціональну ідею - будівництва вільної, толерантної та успішної країни».


ДОВІДКА

Пол Маккартні народився в Ліверпулі 18 червня 1942 року. Він виріс в цьому місті і здобув освіту в Liverpool Institute.

З моменту створення своєї першої пісні у 14-річному віці Пол Маккартні завжди прагнув бути несхожим на інших. У 60-х як творець і співавтор найвизначніших пісень він разом з The Beatles змінив світ. До вже легендарних відносяться альбоми Please Please Me, Revolver, Help!, Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band та The White Album. Впродовж подальших чотирьох десятиліть, спочатку разом з групою Wings і такими альбомами, як Band On The Run і Wings at The Speed Of Sound, а потім і як сольний виконавець (останнім його альбомом став Memory Almost Full) він продовжував руйнувати бар'єри, що розділяють людей, справляючи великий вплив на розвиток музики в усьому світі.

Також Пол Маккартні відбувся як композитор академічної музики. Його останній альбом Ecce Cor Meum (Behold My Heart) був виданий у вересні 2006 року. 3 листопада при повному аншлагу в Royal Albert Hall відбулася його прем'єра. А 3 травня 2007 року Пол Маккартні в номінації Classical Brits отримав нагороду «Тhe Best Album Award», яка визначається голосуванням серед читачів видання Classic FM та слухачів радіостанціями Classic FM.

В рівній мірі відомий як своїми "живими» концертами, так і композиторським талантом Пол Маккартні впродовж останніх п'яти років вів активну концертну діяльність. Його виступи проходили при повних аншлагах і їх слухачами стали мільйони людей по всьому світу. У 2003 році більше 500 000 чоловік стали свідками його концерту у Колізею в Римі. Його перший, вже історичний концерт в Росії, пройшов в Москві на Червоній Площі і зібрав близько 90 000 чоловік. У наступному 2004 року Пол Маккартні став хедлайнером найвизначнішого музичного фестивалю світу Глестонбері (Glastonbury Festival). 120-тисячна аудиторія зібралася, щоб стати свідками легендарного моменту історії фестивалю. Музична «Біблія» Великобританії - видання NME (New Musical Express) написало: «Він міг би зіграти ще на ста фестивалях Глестонбері, але він би ніколи не перевершив цей концерт». Журнал The Observer написав: «Його відозви продовжують об'єднувати цілі покоління». Пізніше в цьому ж році Пол Маккартні отримав нагороду The Best Event на церемонії NME Awards за виступ на знаменитій сцені Pyramid Stage фестивалю Глестонбері.

Під час туру по США в 2005 році Пол Маккартні пережив ще один «світовий історичний момент», коли його виконання пісень English Tea і Good Day Sunshine на концерті в Анахеймі (Атланта) в реальному часі транслювалося на Міжнародну космічну станцію. Так почався ранок для міжнародного екіпажа станції - астронавта NASA Білла Маккартура і російського космонавта Валерія Токарева. Наступного дня ця подія потрапила на обкладинки всіх світових видань.

21 березня 207 року Hear Music (новий лейбл, створений Starbucks Entertainment та Concord Music Group) анонсував, що їх першим релізом стане новий альбом Пола Маккартні під назвою Memory Almost Full. У перший тиждень червня 21-й студійний альбом Пола потрапив в світовий продаж і відразу ж зайняв 5-е місце в британських чартах. 7 червня Пол Маккартні зіграв невеликий «таємний» концерт перед аудиторією в тисячу чоловік в одному з легендарних рок-клубів світу - Electric Ballroom в Камдені (Великобританія). Квитки на перший «живий» концерт Маккартні з 2004 року були розпродані в перші ж хвилини після його анонсування, а саме шоу стало однією з найбільш обговорюваних подій міста. З моменту виходу альбом Memory Almost Full став «Платиновим» і отримав номінацію Греммі (Grammy).

20 лютого 2008 року на церемонії 2008 BRIT Awards Пол Маккартні отримав спеціальну нагороду за видатний внесок у розвиток музики - «Outstanding Contribution Award».

Пол Маккартні є «Почесним громадянином міста Ліверпуль» (A freeman of The City Of Liverpool) і «Старшим Покровителем Інституту Ліверпуля Виконавського Мистецтва» (The Liverpool Institute Of Performing Arts). У 1995 році від Принца Уельського він отримав посаду Члена Королівського Коледжу Музики (Fellow of The Royal College of Music). У 1996 році за свою сумлінну службу музиці Пол Маккартні отримав титул Сера від Її Величності Королеви Англії.

Фонд Віктора Пінчука - одна з найбільших приватних добродійних організацій України, створена в 2006 році бізнесменом і меценатом Віктором Пінчуком. Фонд розробляє і реалізує соціальні проекти, направлені на розвиток України і появу нової генерації українських лідерів. Пріоритетними сферами діяльності Фонду є охорона здоров'я, освіта, культура, права людини, глобальна інтеграція України і розвиток місцевих спільнот.

Серед найбільш масштабних проектів фонду - програма «Колиски надії», в рамках якої відкриваються центри допомоги новонародженим у всіх регіонах України, стипендіальна програма для студентів «Завтра.UA», створення центру сучасного мистецтва PinchukArtCentre, міжнародна мережа YES (Ялтинська Європейська Стратегія) з підтримки євроінтеграційних стремлінь України.

Фонд Віктора Пінчука є членом Європейського Центру фондів і Українського Форуму грантодавців, партнером Ялтинської європейської стратегії, співпрацює з Глобальною ініціативою Клінтона та іншими неурядовими організаціями.

Відеозвернення Пола Маккартни можна подивитися тут.

Здесь http://www.kp.ua/daily/310308/38371/ внизу аудио-комментарий египтолога, который лично я, очень рекомендую прослушать. Напоролась случайно на эту чудесную статью и хочу подтвердить, что сама неоднократно удивлялась тому, что древние египтяне умели сделать с помощью простых инструментов, это при том, что у них не было металла. Сейчас я готовлю материал, где подробнее раскрою тему постройки пирамид с моими фото из Египта, а пока ...это кол-во букв того стоит...

Могли ли древние египтяне самостоятельно возвести свои гигантские пирамиды и дворцы? Люди, которые лишь читали об этих сооружениях в учебниках истории, полагают: да. А вот многие из тех, кто бывал в этой стране и бродил, например, по долине Гиза, сомневаются. Слишком уж внушительны эти сооружения, пусть даже на их постройке, как предполагается, трудились десятки тысяч рабов. (ну этого, как теперь известно, - никогда не было, т.к. работу делали спецы и это уже доказано новыми археологическими раскопками (видео с главным египтологом с места раскопок тоже выложу))

Версия Конан ДойлаТеория, что пирамиды - это материальные следы какой-то более древней технологически развитой цивилизации, выдвинута отнюдь не сегодня. Например, в 1929 году «отец Шерлока Холмса» Артур Конан Дойл опубликовал фантастический роман «Маракотова бездна», герои которого попадают в некий город - остров, тысячи лет назад опустившийся на дно Атлантического океана. Когда один из них осматривает подводные строения, то замечает, что: «Колонны, площадки и лестницы этого здания превосходили все, что я когда-либо видел на земле. Больше всего здание походило на остатки храма Карнака в Луксоре, в Египте, и, удивительное дело, украшения и полустертые надписи в мелочах напоминали такие же украшения и надписи великих развалин вблизи Нила». По версии Конан Дойла, кстати, посетившего Египет до написания этого романа, все местные древние сооружения были построены атлантами. А Дойл, по признаниям его современников, как и его знаменитый герой-сыщик, обладал блестящими аналитическими способностями.

Сфинкс старше на 5000 лет?

На чем основывал свои выводы Конан Дойл, не ясно. Но у него сейчас имеется множество последователей. Например, руководитель Лаборатории альтернативной истории (http://www.lah.ru/) Андрей СКЛЯРОВ, который неоднократно бывал в Египте, утверждает, что большинство местных памятников истории действительно создано представителями древней працивилизации:- Можно называть их атлантами, можно инопланетянами, можно как-то по- другому, но их следов в Египте неимоверное количество. Даже странно, что египтологи раньше не обращали на это внимания. Хотя сейчас у меня создается впечатление, что сами египтяне о чем-то догадываются, но тщательно скрывают тайну.- Если можно, конкретные примеры...- Пожалуйста, начнем с великого сфинкса. Классическая египтология утверждает, что он был построен во времена фараона Хеопса или его сына - примерно 2,5 тысячи лет до нашей эры - на основании лишь того, что по своим «художественным особенностям» его можно отнести к той эпохе. Но еще полтора столетия назад в Гизе была найдена так называемая «Инвентарная стела», на которой указано, что Хеопс повелел только отремонтировать поврежденную статую. Отремонтировать, а не возвести!  А в начале 90-х американский геолог Роберт Шох доказал, что борозды на теле сфинкса и на стенке траншеи вокруг него - следы эрозии не ветровой, а дождевой: вертикальные полосы вместо горизонтальных. Но серьезных дождей в Египте не было как минимум уже 8 тысяч лет. Сразу после публикации Шоха египетские власти затеяли срочную реставрацию сфинкса. Сейчас нижние две трети памятника закрыты новой кладкой, а верх скульптуры зачищен - почти никаких следов эрозии не осталось. Кстати, примерно в это же время была упрятана в запасники Каирского музея и «Инвентарная стела» - до этого она была выставлена на всеобщее обозрение, а теперь вместо нее поставили другую. В ответ на расспросы об этой стеле смотрители музея только недоуменно пожимают плечами. А ведь она неоднократно описана в  научной и так называемой альтернативной литературе.

Знаменитая «Инвентарная стела» с надписью о «реставрации» сфинкса.

Когда правили боги...

По мнению Андрея Склярова, кое-что строили и сами древние египтяне. Но свои постройки они возводили на основе древних сооружений.

- Это четко видно на пирамидах - какие сделаны вручную, а какие с помощью высокоточных инструментов, - рассказывает Андрей. - Более того, многие древние постройки напоминают бункеры - полуподземные сооружения, над которыми фараоны выстраивали свои пирамиды, пытаясь копировать древних. А изначальных пирамид, построенных працивилизацией, было всего 6 - 7: три в Гизе, две в Дахшуре и одна в Медине. Возможно, еще одна была в Абу-Роаше, но там не понятно, то ли пирамида, то ли бункер. А другие пирамиды - это достроенные фараонами древние сооружения, которые изначально представляли собой типичные бункеры. Причем с такими мощными перекрытиями, что иначе как убежищем на случай ядерной войны их и не назовешь. Правда, не понятно, почему и кто им мог угрожать. Зато война как раз объясняет исчезновение працивилизации.

- А почему, кроме построек, не осталось других материальных следов?

- Почему же не осталось? Например, в пустыне Гиза мы наткнулись на нечто, напоминающее железную труху. Взяли пробы, привезли в Москву. Оказалось, что это окись железа с большим содержанием марганца. Процентное соотношение соответствует высоколегированным марганцевым сталям, которые сейчас используются в траках танков и в качестве материала для камнедробильных машин. За сколько лет эта чрезвычайно прочная сталь могла превратиться в труху в пустыне, где уже 8 тысяч лет не было приличных дождей.

(странный кусок лежит и у меня дома, только я его подобрала в Дахшуре. Там сама пирамида словно прошла сильную термическую обработку, т.к. по структуре камень напоминает вулканическую породу (если сравнивать образцы с куском вулканического камня с Камчатки). Кроме того, от пирамиды действительно идет подземный тунель, который явно виден и соединяет ее с другой большой пирамидой, которая полуразрушенная находится в 500 метрах и мелкой, которую называют "пирамидой царицы" (см.фото в конце заметки)

- Но что же за таинственная цивилизация оставила нам эти артефакты?

- Есть разные версии. Кто-то придерживается теории, что это были атланты, кто-то рассуждает о колонистах из других миров. Когда они пришли на Землю, сказать сложно, но зато период расцвета их могущества определить можно. В начале III века до н. э. египетский историк Манефон опубликовал свою «Историю Египта». До нашего времени она полностью не сохранилась, но отрывки упоминаются в трудах других историков первого тысячелетия уже нашей эры. Манефон составил хронологический перечень правителей страны. Классическая египтология признает только «династическую часть», в которой речь идет об известных фараонах-людях. Но Манефон рассказывает и о первом царстве, когда Египтом якобы правили боги. Оно существовало примерно 10 - 12 тысяч лет назад, задолго до первых известных фараонов.

Они работали с гранитом, как с пенопластом

- Сейчас египтологи проводят время в спорах, как же рабочие ворочали эти многотонные каменные блоки, из которых сооружали пирамиды и храмы, строят версии, проводят эксперименты, - рассказывает Андрей Скляров. - Мы пошли по другому пути: если имеются миллионы тонн камней, то надо разбираться, как их обрабатывали. Мы анализировали множество параметров. Например, если их выпиливали, то смотрим ширину и глубину пропила, толщину режущей кромки. Порой результаты оказываются удивительными.

Плиты из черного базальта, расположенные по периметру храма, стоящего возле великой пирамиды (раньше они были полом древнеегипетского храма). Виден след дисковой пилы, которая, как известно, работает на гидравлическом, пневматическом или электрическом приводе, но у египтян не было ни первого, ни второго, ни третьего.  Заметно и то, что при распиловке идет шлифование. Если, как считают, строители работали ручными медными пилами, то остались бы царапины, а аналогичную шлифовку оставляют современные пилы с алмазным напылением, да и двигаться они при этом должны очень быстро.

Фрагмент обелиска в Карнаке. Лежит в 10 метрах от туристической тропы. На нем странные отверстия диаметром 1 см, а глубиной около 10 см. Явно их делали, чтобы крепить какие-то декоративные пластины: золотые или медные. Но некоторые из них идут в глубь гранита не перпендикулярно, а под углом 10 - 20 градусов: вручную это сделать невозможно. Получается, что их в граните сверлили, как мы вертим дырки дрелью в мягком дереве. Какое же сверло у древних египтян могло входить в гранит, как в масло?

Это обелиск, лежащий около знаменитого жука-скарабея на берегу священного озера в Карнаке. Видна декоративная полоска шириной 3 мм, глубиной 1 см. Считается, что это вроде гвоздем процарапали. Ювелиры, пожалуй, могли бы повторить, тщательно врезаясь, современными инструментами.

Артефакт из южной Саккары, куда не пускают туристов. Очень показательный блок из черного базальта. Дальняя часть у него отпилена: виден след дисковой пилы. А другую часть пытались обрабатывать вручную. Сразу видна разница.

Ворота в пока еще закрытой части Карнакского храма. На самом верху в граните сделано отверстие, как считается, для стойки ворот размером с хороший бочонок. В нашем мире станки, способные вырезать такие отверстия, появились лишь 10 - 15 лет назад. Асуанские каменоломни. Шурфы, уходящие на несколько метров вглубь. Диаметр чуть больше ширины тела человека. Как такие ямы долбить? Развечто головой вниз стоять. Таких шурфов множество. По версии египтологов, они предназначены, чтобы смотреть, как идут трещины в основном массиве. А это совершенно бессмысленное занятие, потому что направление трещин можно определить и с поверхности. И зачем нужно было так тщательно выравнивать стенки? Похоже, что здесь работали фрезой. Есть гипотеза, что строители попросту брали пробы гранита. Но таким инструментом, который позволял не тратить на эти пробы много времени. Эта працивилизация демонстрирует нам, что работала с гранитом, как с пенопластом.Медумская пирамидаУдивительно, но в некоторых случаях строители выравнивали не только горизонтальную, но и наклонную кладку пирамид. А это невероятно сложная вещь даже в наше время. Тут видно, что область вокруг входа выровнена уже после того, как сделана основная кладка. Это с точки зрения технологии гораздо удобнее, нежели готовить блоки определенной формы. Видно, как шла фреза. Кто-то резал гранитсовершенно спокойно, легко и изящно, на наклонной поверхности. Возраст пирамиды неизвестен. Но факт остается фактом - они были не только мудрыми, но и умными...Как сказал один жрец :"Египет погубят иностранцы" и так и случилось, т.к. начиная с 22 династии - фараоны уже были черными и выходцы из разных народов. Они халатно относились к древней культуре, ее традициям и знаниям, вот и закатилось солнце Древнего Египта..., но они оставили после себя память - нам - людям будущего...

P/S/ обещанные фото из Дахшура:

1. вот так выглядит вход под пирамиды в подземные тунели

2. А вот сам подземный тунель, который соединяется с...

3. вот этой пирамидой

4. А это - блоки, из которых была построена Красная пирамида, при чем обратите внимание на сам камень

Вот так выглядели насыпи, которые помагали поднимать, с помощью рычагов, более тяжелые блоки (хотя я хочу верить в тайные знания египтян по передвижению предметов силой мысли...  )

А вот и фото с рисунком в Саккаре. Прошу обратить внимание на отсутствие рабов и плетей.

Отчетливо можно увидеть слева большое тело фараона, которым этим управляет. Далее мы видим как один писец контролирует постройку, а другой (выше ) - привоз продовольствия для строителей, среди которых хлеб, птица, вино и рыба.

Ну а это я  

Дамы и господа.Не секрет, что все попытки человека придать жизни какой-то особый смысл,чем то уже сделала Природа,достойны по меньшей мере иронической ухмылки.Смысл прост - рожать и воспитывать детей.Правда реализация его привела к тому,что людей на Земле живёт раз этак в 12 больше,чем она способна выдержать.Люди время от времени пытаются доказать,что это не так.Но Природа в отличие от них не врёт и включает разные ограничители численности человеческого вида.В связи с этим,гомосексуализм,наверное,тоже может считаться таким ограничителем. По оценкам различных медико-социальных исследований в 90х годах ХХвека:на 10 физически здоровых мужчин прижодится в среднем 2 облигатных(обязательных)гетеросексуала; 1 облигатный гомосексуал; 2 бисексуала; остальные же при определённых условиях хотя бы раз в жизни способны не отказаться от гомосексуального полового контакта.В связи с вышеизложенным,так ли уж безобидной выглядит рекомендуемая некоторыми приматами повышенная лояльность и корректность по отношению к внешним проявлениям гомосексуализма?Александр и Цезарь,Оскар Уайльд,Мариус Петипа и П.И.Чайковский,Жан Маре и Кокто(не говоря уж о дизайнерах одежды) - вклад их в развитие человеческой культуры огромен.Но не слыхать,чтобы кто-то до нашего забавного времени поторопился обозначить гомосексуализм в числе главных общечеловеческих ценностей.Так стоит ли спешить исправить это досадное недоразумение? Или ну его...в зад?

Есть у экс-совков один пакостный миф. Пожалуй, один из самых пакостных в
череде многочисленных пост-совковых мифов, призванных оправдывать своё свинство и хамство именуя оное "особой духовностью". Миф о том, что де
на богомерзком Западе все искусственное, все притворяются - мол, все
эти улыбочки, вежливость - все это ширма да фальш сплошная. А вот у нас - нахамят, в рожу плюнут - зато от души, честно...

Термін «розстріляне Відродження» вперше запропонував діаспорний літературознавець Юрій Лавриненко, вживши його як назву збірника найкращих текстів поезії та прози 1920-30-х рр. За це десятиліття (1921—1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Україні нараховувалося 5000 письменників).

Це відродження було пов'язано з тим, що українські митці навіть за умов замовчування й заборони (пригадаймо Емський указ) створили тексти, гідні світового поціновування (П. Куліш, І. Франко, М. Коцюбинський), з довгожданим набуттям Україною своєї державності, з датою українізації та різнобічних свобод, обіцяних революціями 1905—1917 рр.

Вийшовши в масі своїй з нижчих верств населення (службовці, різночинці, священики, робітники, селяни), нове покоління української еліти часто не мало можливості здобути систематичну освіту через війну, голод та необхідність заробляти насущний хліб. Але, працюючи «на грані», намагаючись використати всяку можливість ознайомитися із світовою культурою, розправити віками скуті крила творчості, вони просякалися найсучаснішими тенденціями і творили дійсно актуальне мистецтво.

Головними літературними об'єднаннями були «Ланка» (пізніше «МАРС»), «Плуг», неокласики «Молодняк», «Спілка письменників західної України», ЛОЧАФ (об'єднання армії та флоту). Найвпливовішим був «Гарт», який пізніше був перейменований на «ВАПЛІТЕ» («Вільну Академію Пролетарської Літератури»).

Саме ВАПЛІТЕ в особі Миколи Хвильового розпочало славетну літературну дискусію 1925—1928 рр. і перемогло в ній, довівши наявність і необхідність національної, специфічної української літератури, орієнтованої на Європу, а не на Росію.

Головними складниками новітньої еліти її світогляду був бунт, самостійність мислення та щира віра у власні ідеали. В більшості своїй це були інтелектуали, які робили ставку на особистість, а не на масу. За їх зовнішньою «радянськістю» ховалися глибокі пошуки й запити. Подивімося на деякі найцікавіші тексти.

Проза поділялася на дві течії: сюжетна і безсюжетна. У безсюжет них творах головним було не речення чи слово, але підтекст, дух, «запах слова», як казав Хвильовий. Стиль сильних почуттів та проникнення в сутність явищ називається неоромантизмом чи експресіонізмом. У цьому напрямку працювали Микола Хвильовий, Юрій Яновський, Андрій Головко, Юліан Шпол, Олекса Влизько, Лесь Курбас, Микола Куліш та багато інших.

Головна ідея новели «Я (Романтика)» Хвильового — розчарування в революції, кричущі суперечності і роздвоєння людини того часу. Головний персонаж — людина без імені, а значить, без індивідуальності, без душі. Заради революції він вбиває свою матір і карає себе думкою: чи варта була революція такої жертви.

У романі Валер'яна Підмогильного «Місто» вперше в українській літературі проявилися елементи філософії екзистенціалізму. Головний герой в прагненні насолоди йде від задоволення фізичного до найвищих релігійних потреб. Проте навіть в такій складній тематиці письменник не перетворює роман на просту оповідь «людної» філософії, а творчо осмислює її у застосуванні до нашого, національного світовідчуття.

У поезії найцікавішими є шукання символістів Олександра Олеся і Павла Тичини. В своїй збірці «Сонячні кларнети» Тичина відбив всю широту освіченого і тонкого розуму, який споглядає багатство української природи, бажаючи докопатися до її першопричин. Коли Комуністична партія СРСР зрозуміла свою поразку, вона почала діяти забороненими методами: репресіями, замовчуванням, нищівною критикою, арештами, розстрілами. Перед письменниками стояв вибір: самогубство (Хвильовий), репресії і концтабори (Б. Антонечко-Давидович, Остап Вишня), замовчування (І. Багряний, В. Домонтович), еміграція (В. Винниченко, Є. Маланюк), або писання програмових творів на уславлення партії (П. Тичина, М. Бажан). Більшість митців була репресована і розстріляна.

Коли 1947 року Іван Багряний видав за кордоном свою поетичну збірку «Золотий бумеранг», другою назвою її було «Рештки загубленого, репресованого та знищеного». Твори здавалися до спецсховів, заборонялися, замовчувалися, багато з них були назавжди втрачені. Хоча й функціонували у самвидаві (Іван Багряний), рукописних копіях, виходили за кордоном.

Трагічна доля покоління 20-30-х років демонструє всю силу українського духу, його творчий потенціал, необхідність свого шляху й незалежності від впливу інших культур.

Джерело: Вікіпедія.

Для української національної культури основоположною і базисною є народна культура. На її основі поступово сформувалися професійні наука, література, мистецтво. Своєрідність української культури визначили також впливи географічних умов, особливости історичного шляху, а також взаємодія з іншими етнокультурами.

Внаслідок труднощів історичного шляху України (монголо-татарське завоювання в XIII ст., польсько-литовська експансія в XIV — XVI ст., залежність від Російської та Австрійської імперій в XIX — ХХ ст.) у вітчизняній традиції народна культура зіграла виключну роль. Це сталося, тому що в XVI ст., коли феодально-боярська знать сприйняла католицтво і польську культуру, і до кінця XVIII ст., коли верхівку козацької старшини було зрусифіковано, українське суспільство розвивалося значною мірою без повноцінної національної культурної еліти.

Справжніми творцями і носіями культури продовжували залишатися широки маси суспільства - селяни, козакi, ремісникі. Українська культура протягом тривалих періодів своєї історії розвивалася як народна. У ній велике місце займали фольклор, народні традиції, які додавали їй особливої чарівності і колориту. Особливо яскраво це виявилося в мистецтві — народних думах, піснях, танцях, декоративно-прикладному мистецтві. Саме завдяки збереженню і продовженню традицій, корені яких сходять до культури Київської Русі, став можливим підйом української культури і в XVI — XVII ст., і культурне відродження в XIX ст.

У той же час відчутні і негативні наслідки такого характеру розвитку української національної культури. Протягом тривалого часу багато талановитих людей, які народилися і виросли в Україні, потім покидали її, зв'язували своє подальше життя і творчість з російською, польською та іншими культурами. Крім того, прогрес у сфері природничих наук був виражений слабше, ніж у гуманітарній.

Разом з тим, самобутня і старовинна система освіти, яка досягла свого розквіту в добу Козаччини і забезпечила практично суцільну грамотність населення, давня традиція книгописання, орієнтованість на провідні центри Європи, зокрема на візантійську культурну традицію, роль України-Руси як центру християнства в східнослов'янському світі, а також як центру наук і вищої освіти завдяки розвинутій мережі колегіумів, Острозькій та Києво-Могилянській академії, меценатство та державна підтримка культури рядом визначних державників — Костянтином Острозьким, Петром Конашевичем-Сагайдачним, Іваном Мазепою та ін. — все це дозволило піднести українську культуру до рівня світового явища, створити ряд класичних шедеврів у галузі друкарства, архітектури, літератури, досягти значних успіхів у науці.

Відомий дослідник української культури Іван Огієнко зазначав, що українській культурі з самого початку були властиві відвертість світу, відсутність ксенофобії і гуманізм. Говорячи про гуманістичну суть української культури, потрібно відзначити і те, що сама система цінностей даної культури в період її активного розвитку (XVII — XIX ст.) була досить специфічною. Багатий матеріал для такого висновку дає творча спадщина Григорія Сковороди, Феофана Прокоповича, Пантелеймона Куліша, Тараса Шевченка. У своїх філософських творах вони вирішували питання про сутність та умови людського щастя, про значення людського існування.

На відміну від суспільної думки інших європейських країн, де проблеми бідності, хвороб і безкультур'я мислилося подолати шляхом технічного прогресу, підвищення продуктивності праці, за допомогою зусиль освічених монархів і соціального експериментування, українські мислителі закликають до іншого. «Споріднена праця» і самопізнання, свобода, заради якої не шкода розлучитися з благополуччям, обмеження життєвих потреб, надання переваги духовному над матеріальним — ось ті шляхи і рецепти щастя, яких дотримувались і які пропагували провідні українські мислителі у дисi більш пізднього європейського екзистенціалізму. Сьогодні такі підходи мають особливе значення для всього людства.

Український народ прожив багату і бурхливу історію. Жити йому довелось на роздоріжжі, через яке проходило багато різних народів і племен. Майже кожен з них зазіхав на українську землю. У таких тяжких, складних умовах доводилось віковічно захищати свою волю від ворогів, доводилось бути й поневоленим. Ця боротьба виховала у українців найяскравішу, найхарактернішу рису – волелюбність. Саме вона спричинилася до того, що вже в кінці XVI ст. на Україні здійснювалась найперша в той час демократія. Запорізька Січ стала найміцнішим бастіоном демократії та свободи не тільки в себе, але й для сусідніх народів. Тому і вся творчість народу пронизана волелюбним характером. Не раз втрачаючи волю, незалежність, українці тужили за нею, і цю тугу та боротьбу за волю відтворяли у всіх проявах своєї творчості – у безмежному морі задушевних пісень, дум, легенд; у малярстві, вишивці, гончарстві, ткацтві тощо. Особливо любовно оспівав народ своїх , на яких так багата Україна.

Джерело: Вікіпедія.