Як тебе я можу не кохати?
Твої очі ясні, посмішки промінь
Хочу дуже я тебе пізнати
Та на крилах щастя полетіти в височінь.

Ти для мене - подих, сяйво серед ночі
Як з тобою бути хочу понад все...
Хто ти є? Ти - радощі дівочі
Лише ти для мене посмішку несеш.

Ти такий дбайливий, щірий, сильний,
Ти для мене все, моє життя.
Навіть не жалію, мій єдиний,
Що відкрила тобі свої почуття.

Як закрию очі - тебе я згадаю,
Наче зараз дивишся ти крізь мене
Лише про одне тебе благаю -
Дай можливість бути ближче до тебе.

Наче вітер ти в моє життя увірвався
Серце моє все заполонив.
Нема поряд тебе - й світ весь обірвався
Душу ти мою в полон схопив.

Та для мене цей полон - відрада,
Все, що маю, то твоє завжди
Як побачу тебе - знову рада
Залишайся ти зі мною поруч назавжди.

Подарую тобі трохи втіхи,
Море ніжності та океан любові,
Придушу в обіймах міцних,
Зацілую тебе гаряче до болі.

Мне нужен настолько сильный мужчина, который не будет спрашивать: «Тебе не холодно?», а просто заботливо накинет мне на плечи свой пиджак…

Мне нужен настолько сильный мужчина, к которому можно будет забраться на колени и без объяснений уткнуться лицом в сильную грудь и плакать, при этом, чувствуя, как сильно бьется его сильное сердце, и его сильные руки сильно обнимают меня… Мне нужен настолько сильный мужчина, который каждый раз после вкусного обеда (ужина, завтрака), приготовленного мной только для него, будет сильно прижимать меня к себе и шептать на ухо: «Спасибо, милая. Ты лучше всех»… Мне нужен настолько сильный мужчина, который найдет в себе силы всегда быть рядом и не только на словах… Мне нужен настолько сильный мужчина, которому ничего не надо доказывать, которого можно было бы любить просто за то, что он такой сильный… Мне нужен настолько сильный мужчина, которому можно было бы доверять во всем и не бояться, что его сила вдруг испариться…

Мне нужен настолько сильный мужчина, чтобы я могла спокойно засыпать на его сильном плече и слышать сквозь сон, как его сильный голос шепчет: «Спи, малыш. Я рядом. Я не сплю. Я охраняю твой сон»… Мне нужен настолько сильный мужчина, который будет сильно целовать меня каждый раз, когда он уходит на работу и снова возвращается в наш сильный дом… Мне нужен настолько сильный мужчина, который ради меня будет готов на все самые сильные поступки… Мне нужен сильный мужчина. Мне нужен настолько сильный мужчина, который на восхищенные вопросы друзей: «Кто это?», будет сильно отвечать: «Это моя любимая»… Мне нужен настолько сильный мужчина, на которого можно часами смотреть влюбленными глазами, гладить по волосам, целовать…

Мне нужен настолько сильный мужчина, о котором хотелось бы заботиться, которому хотелось бы отдаваться полностью, без остатка, навсегда…

У великому ставку симпатичний пуголовок
одружився з рибою. Та ось настав день, коли у нього виросли ноги і, як
це звичайно відбувається з пуголовками, він почав поволі
перетворюватися у жабу.
Тоді пуголовок мовив рибі:

— Мушу піти за моїм призначенням і жити на землі. Тому й тобі треба б призвичаїтися до нового життя.

— Дорогий мій, — заперечила дружина, — але що я робитиму там зі своїми жабрами і плавниками? Загину!

Пуголовок (властиво, вже майже жаба) зітхнув:

— Кохаєш мене чи ні?

— Звичайно, кохаю, — зітхнула рибка.

— То підеш зі мною, правда ж? — підсумував пуголовок.

Чоловік і жінка сиділи разом біля вікна і дивилися на весняний
городець. Вони сиділи близенько одне до одного. Жінка мовила:
— Я кохаю тебе. Ти гарний, 6агатий і вдягаєшся зі смаком. А чоловік відповів:

— I я кохаю тебе. Ти як чарівний сон, ти мов щось занадто цінне, аби тримати в руці... ти пісня моєї мрії.

На ці слова жінка, розгнівана, відвернулася від вікна і вигукнула:

— Облиш мене, прошу тебе. Я не фантазія, не щось, що з’являється тобі у
снах. Я жінка і хочу, аби ти прагнув мене як дружину, як матір наших
дітей, яких колись народимо.
Вони розійшлися.

Чоловік ствердив:

— Отак ще один сон розтанув у імлі. А жінка зітхнула:

— I що мені з чоловіка, який зробив з мене фантазію, мрію?

Іноді буває так, що душа перетворюється на пустелю під впливом несприятливих зовнішніх чинників...
Так можна жити роками...
Доки в один момент не розумієш, що душа оживає, напоєна краплями життєвої вологи...
Дощ кохання перетворює душу на оазис... Спочатку можна і не помітити змін у собі...
Але крапельки зливаються в струмочки, які згодом стають ріками, доки не зіллються в широку, глибоку і повноводну річку...
Якщо кохання справжнє і взаємне, дві річки в душах двох людей зіллються в океан...
Щоб подарувати двом закоханим тепло і спокій свого безкраю...

Я із надій будую човен, І вже немовби наяву З тобою, ніжний, срібномовен, По морю радості пливу. І гомонять навколо хвилі, З бортів човна змивають мох, І ми з тобою вже не в силі Буть нещасливими удвох. І ти ясна, і я прозорий, І душі наші мов пісні, І світ великий, неозорий Належить нам – тобі й мені. О море радості безкрає, Чи я тебе перепливу? Якби того, що в мріях маю, Хоч краплю мати наяву.

 ( Василь Симоненко )    

               

Я з тобою б зостався, забувши про ту западню...
до якої свій шлях торував непомітно й роками,
але в Світі отім, де спокій навічно знайду,
мені вірить ще Хтось й чека під такими ж зірками...
Я би йшов уперед й не один би розбив циферблат,
відкидав би умовності Часу й тілесні вагання,
та мене все частіш й непоборно назад
повертають оті – буденні
                               й слабкі
                                       коливання...

Я вертаю кругами, цілую, і далі кругами іду,
навертаю себе до, забутого майже, страждання...
і шукаю те Місце, де вперше почув я: "Люблю...",
де навік розминувся із першим взаємним коханням...

11 червня 2006
Старе Місце

Вчора їхав з навчання додому. Я трохи затримався в універі, один дипутат разом з ректором агітували голосувати за певного кандитата, нащастя одна з маршуток які їдуть в моє містечко проїджає майже поряд з моїм універом, тому мені не треба було пертися на автобусну а просто пройтися десь метрів 300-400 до зупинки. Зупинивши свій Еталон звичним помахом руки відчинились двері, я зайшов в салон. Перші ряди сидінь були занняті, я почав шукати очима два вільні місця (не люблю сидіти біля проходу), знайшов, майже в самому кінці Еталона. Я пробрався на те місце, передав гроші за проїзд  і почав вмощуватись, їхати мені десь так півтори дві години, тому дістав наушники і почав їх помалу розплутвуати. Оглянувши автобус щоб подивитись чи нікого знайомого нема, я помітив знайоме обличя, це був напарник водія того самого автобуса. Він просто сяяв, очі блищали а на обличі була посмішка. Він був щасливий! Я спочатку подумав що чувак трішкі випив, але згодом помітив що з ним сиділа досить приваблива жіночка віком десь 25-27 років, доречі забув згадати чуваку десь під 30. Трішкі поспостерігавши за їхніми рухами зрозумів що вони пара. Він робив все для того щоб ця поїздка для неї була комфортною, їй це подобалось і вона дякувала йому поцілунками і пестощами. Я ж відкинув спинку сидіння, впихнув в вуха не зручні наушники (блін, ваукумкі дорогі стали) і повернувся до вікна.

Напевно все таки коли ти когось кохаєш і це кохання взаємне, тоді ти сама щаслива людина на землі. Ех, хороше відчуття напевно!

 

Покличу пошепки «кохаю!» -

Почуєш? – Серцем? Озовешся?

Сховаєш погляд? Посміхнешся?

Наблизишся? Не повернешся?

              Самотня тінь в кутку зітхає,

              Байдужо Місяць позіхає…

              І ранок Сонцем вибухає!..

04.12.2009

Copyright © Stepans’ka Marina (SMG)

музика - Copyright © С.Грищук

Не питаю про кохання

Кажеш - зараз ти зі мною...

Знаю, зайве це питання

Чи надовго ми з тобою

 

Ти не дивишься в майбутнє

Так - воно того не варто

Ми живем в світі мінливим

Та й людей навкруг багато

 

Може щось зустрінеш краще

Підеш - буду я страждати

Хлопці зараз вже як жінки

А дівчата - як хлоп`ята...

 

Ти шукаєш вічно долі

Я знайшов - але не знаю

Чи надовго того щастя

Мені з неба посилають?

 

Ну, залишим це питання...

Хай все буде по програмі

Але все ж болить на серці

"безответное" кохання...

(c) Vadym Shevchenko, 30.11.2009