хочу сюди!
 

Лия

44 роки, рак, познайомиться з хлопцем у віці 40-50 років

Замітки з міткою «конституція»

Україна і ДГ по 31 серпня

Normal 0 MicrosoftInternetExplorer4

Українці, за подіями під Верховною Радою 31 серпня 2015 року розділилися на два табори ворогуючих:

  • Табір Президента;
  • Табір Свободи.

Дякуючи закордонній Диверсійній групі (ДГ), пролилася кров, є 200-ті.


Обидва табори борються за мир в Україні, хоча шляхи досягнення миру в них суттєво відрізняються.


Силові структури натхненно допитують свободівців. Дістають їх телефони. Розшукують. Брешуть. Ховаються за димами.

Свободівці натхненно вимагають діяти по правді. Але, треба згадати Тараса Шевченка: „Правда в кожного своя!”


Тим часом дякуючи діям ДГ, Київ задихається в диму. Державою лунають вибухи. Окупанти порушують мир, коли їм це зручно, коли є цілі на мушці.

Табір Президента очікує, що за змінами до конституції Опозиційний блок і інші промосковські партії (ОБ і КО ) почнуть агітацію згідно виборчих законів України.

Між тим, Запорозька область. Токмак.

4 вересня забігла жінка. Їй треба було стаціонарний телефон, аби подзвонити до СБУ!

Розповіла про робітника Центру соціального, що назвався В’ячеславом Білецьким. Вона стала свідком, як цей „робітник”, замість виконувати свої службові обов’язки з обслуговування пенсіонерів, немічних, відкрито вів антиукраїнську пропаганду, закликав до війни з Києвом на боці Путіна. Критикував усю українську владу. Особливо дістав на горіхи Президент України. Закликав до відновлення СССР. Працював натхненно і не ховаючись, переконаний у власній захищеності.

Тобто, поки український табір готується до виборів, поки одні партії зачиняють членів інших партій під домашні арешти, ОБ і КО готує Україну до війни, розвідують настрої, налагоджують контакти, планують де можуть ДГ ховатися і в кого.

/* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Обычная таблица"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin:0cm; mso-para-margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:10.0pt; font-family:"Times New Roman";}

Наперсточники.


ВАЖНО: Порошенко передумал менять Конституцию

Что меня искренне удивляет в Петре Алексеевиче и его присных, так это то, как технично они зомбируют народ вокруг вопроса изменений в Конституцию в контексте Минских соглашений к двухмерной шкале "зрада - перемога".

Все, кто позволяет себе высказывать малейшую тень сомнения в эффективности минских договоренностей и целесообразности их выполнения, немедленно получают ярлык адептов "зрады" и объявляются агентами Кремля. Не зря у нас Порошенко (во времена Януковича этого не было) взял на вооружение опыт российского  Ольгино. Наши ботофермы немедленно разносят по сети нужный мыслевирус, как крысы разносят чуму своими многочисленными стаями.  Людям трудно читать длинные сложные тексты, им лень или не под силу. За них выводы делают прокачанные последователи пелевинского Морковина. Минские соглашения = мир. Все остальное = война. Все, конец дискусссии. Задаешь вопросы? Ты агент Кремля.

Я тоже хочу мира. Но есть вопросы и сомнения, и я имею право их озвучивать. Потому что это и моя страна, и там, на Донбассе, погибли и мои друзья.  Мне вместе со всеми придется платить за все и скрипеть зубами, видя узаконенных на выборах Захарченко и Плотницких не в тюрьме или в могиле, где я их хотела бы видеть, а, например, в парламенте.

Очень раздражают высказывания  из серии "не нравятся минские соглашения - иди и воюй". Опять искривленная логика человека с ограниченным мышлением.  Есть эффективная дипломатия, например. Иди и сделай лучше! Ок, не забудьте меня пригласить в состав переговорщиков в следующий раз, я буду там ежеминутно напоминать, что нужно под каждым пунктом прописывать дедлайны их реализации и настаивать на последовательности их выполнения. Так и предлагают некоторые политические лидеры, но, в том-то и дало, что имеются кулуарные договоренности, о которых умалчивают наперсточники.                      В соглашениях нет пункта, где бы  говорилось, что выборы на Донбассе или амнистия боевиков не могут осуществиться раньше, чем граница и все ныне воюющие территории не будут демилитаризованы и не окажутся под контролем Украины.   А вы думали, что там так и написано?

 По данным газеты "Зеркало недели" (ЗН), издания, которое прошло мою многолетнюю проверку временем, в Минске на пункте об изменениях в Конституцию больше всего настаивал Сурков! А теперь нам впаривают, что Кремль якобы против того, чтобы мы меняли Конституцию, в то время, как это требование было основным. Ну чем не наперсточники?

Теперь немного об "особом статусе". В изменениях в Конституцию такого словосочетания нет. Там сказано, что "особенности местного самоуправления в отдельных районах Донецкой и Луганской области осуществляются отдельным законом".  Пункт 18 ст.144 законопроекта 2217а.  И оказывается такой закон уже есть. Законы, принятые 16 сентября прошлого года при позорно выключенном табло на закрытом заседании с ломанием парламента через колено. А там и амнистия боевикам (законопроект №5082 від 16.09.2014), и их выборы и кормежка Донбасса за счет Украины, и "народная милиция", которую они там сами назначают и вот это все.http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1680-18

И очень позорно читать о том, как Порошенко всех переиграл, не переиграл, а сдал.    Нам  рассказывали о том, что Минские соглашения прописывают четкую последовательность выполнения условий и никак иначе. А потом мы их сами прочли и увидели, что там такого и близко нет, а украинские дипломаты просто так их трактуют, как им нравится. Теперь мы, под давлением ЕС, уже с опережением графика готовы их перевыполнить, а Россия не выполнила полностью еще ни одного из пунктов.

Напомню, как Петр Алексеевич на двух языках заявил на весь мир после саммита НАТО, что США решили дать нам летальное оружие. А США это долго потом опровергали.

Напомню, как после недавней Берлинской встречи "нормандцев" АП заявила, что ЕС готов ввести новые санкции против России, если она перейдет какие-то неназванные красные линии, а ни в Париже, ни в Берлине этого не подтвердили. 

Как мы видим, ложь - инструмент государственной политики чиновников.   И еще я помню, как некоторые борзые из двора с хитрым прищуром втолковывали мне накануне принятия капитулянтского закона 16 сентября, что выполнять его на самом деле никто не собирается, это мы так хитро разводим Путина.     А развели на самом деле нас. И продолжают дальше.  При этом никто не гарантирует, что все вышеописанное положит конец войне. Потому что Россия, по давней своей привычке, выполняет только то, что ей выгодно. Некоторые придворные называют, что это перемога.  А я скажу, что это зрада. 

И маленький постскриптум. Если этот закон (об изменениях в Конституцию, включая тот самый пункт об особом самоуправлении) так хорош для Украины и ее победы, почему же за него так дружно голосует Оппоблок и прочие рыги?  Вы же никогда не скажите, что рыги хотят вам счастья?

     Мария ВАСИЛЬЕВА

завтра усі українці можуть стати рабами офіційно


Українці!!! Та не слухайте ви про той особливий статус Донбасу. Талановита режисура - перевід уваги народу від більш глибоких і небезпечних змін в Конституції. Відкрийте порівняльну таблицю змін статей 140, 141, 142, 143 – ви будете шоковані. Владу і національне багатство віддають не громадам (1996р Конституція), а радам (районним, обласним), які після 1996 року не передали все у публічну власність громадам, а роздеребанили від свого імені фабрики, заводи, землі, майно між собою, між криміналітетом та правлячою на той час верхівкою.[ Читать дальше ]

Flag Counter

І такі зміни в Конституції під мараторій?

Робоча група з питань правосуддя: Проект змін до Конституції в частині правосуддя направлений на деполітизацію та забезпечення незалежності судової влади

14 Серпня 2015 - 13:07

Робоча група з питань правосуддя: Проект змін до Конституції в частині правосуддя направлений на деполітизацію та забезпечення незалежності судової влади

В рамках громадських обговорень проекту змін до Конституції в частині правосуддя Робоча група з питань правосуддя та суміжних правових інститутів спільно з Асоціацією правників України та Українським кризовим медіа-центром провела презентацію результатів своєї роботи.

Так, Заступник Глави Адміністрації Президента та Секретар Конституційної Комісії Олексій Філатов у своєму виступі зазначив: «Проблеми судової системи існують не тільки на рівні Конституції. Але вона є фундаментом системи, тому зміни, які пропонуються, задають напрями руху. Напрацьований Робочою групою з питань правосуддя проект направлений на деполітизацію та забезпечення незалежності судової влади, підвищення вимог та професійних стандартів для суддівського корпусу, обмеження імунітету суддів до функціонального, оптимізацію системи судоустрою з метою забезпечення права особи на справедливий суд, забезпечення інституційної спроможності прокуратури, адвокатури та системи виконання судових рішень, а також на забезпечення безперервної та ефективної роботи органів судової влади на перехідний період».

Коментуючи роботу над законопроектом, член Конституційної Комісії Сергій Головатий зауважив: «Попри те, що Конституція - документ позитивного права, він втілює філософію. І філософія змін полягає в тому, щоб усунути недоліки методології, на якій будувалася Конституція 1996 року, забезпечити нову якість, максимально європеїзувати ті розділи, які стосуються системи юридичних інститутів. Робочій групі вдалося досягти цієї мети та виправити у Конституції ті речі, які методологічно є несумісними з філософією європейських конституцій та філософією європейського правничого порядку».

Володимир Кравчук, Суддя Львівського окружного адміністративного суду, зауважив, що «напрацьований проект є консенсусом. І хоча в суспільстві існують різні настрої, будь-який законодавчий процес в демократичній державі завжди є питанням компромісу». Пан Кравчук також відзначив, що маючи досвід роботи суддею суду першої інстанції, вважає одними з найбільш важливих питань, які мають вирішуватися в рамках конституційної реформи – питання незалежності та відповідальності судді.

Погоджується з ним і Наталія Петрова, заступник керівника Проекту USAID «Справедливе правосуддя», але від себе додала: «Незалежність суддів – це не їх привілей, це кожному з нас гарантія і можливість отримати справедливий розгляд справи». Коментуючи ж відповідність проекту змін до Конституції європейським стандартам, пані Петрова зазначає, що «численні рекомендації Венеціанської комісії, які впродовж багатьох років «кочували» з одного висновку в інший, нарешті впроваджено. І це насправді прорив».

Д-р Віргіліюс Валанчюс, Керівник проекту Європейського Союзу «Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні», також відзначив, що більшість рекомендацій Венеціанської комісії були підтримані Робочою групою. Також пан Валанчюс наголосив, що «підвищення незалежності судової влади, втілене у проекті, є хорошим сигналом для суспільства».

Андрій Козлов, провідний юридичний радник організації «Democracy Reporting International» «Підтримка відкритого, демократичного процесу реформ в Україні» говорячи про роботу Робочої групи з питань правосуддя та зазначив, що «дискусія була відкритою та відвертою. Навіть ті засіданні вузьких груп, які мали на меті залагодити спірні моменти з ключових питань, що виникали між членами Робочої групи, проводилися відкрито, прозоро та анонсувалися заздалегідь».

Учасники дискусії висловили низку пропозицій, в тому числі щодо повного перезавантаження суддівського корпусу через звільнення всіх суддів. І відповідаючи на запитання учасників обговорення члени Конституційної Комісії зауважили, що така пропозиція розглядалася Робочою групою, проте не отримала підтримки, оскільки, по-перше, на конституційному рівні немає правових підстав для її реалізації, а по-друге - така практика не відповідає європейським стандартам, оскільки не враховує принципу індивідуальної відповідальності судді.

В той час, як очищення та перезавантаження суддівського корпусу є однією із ключових цілей судової реформи, засоби досягнення цієї цілі мають відповідати європейським стандартам.

Відповідно до правових позицій, висловлених ЄСПЛ, масове звільнення суддів без дотримання принципу індивідуальної відповідальності не відповідає таким стандартам і не призведе до бажаного результату враховуючи прецеденти, що мали місце в інших східноєвропейських країнах.

Очищення суддівського корпусу має здійснюватися в межах процедур індивідуального оцінювання, за результатами якого буде визначено можливість перебування кожного конкретного судді на посаді. Ці процедури мають доповнюватися процедурами дисциплінарної та кримінальної відповідальності щодо конкретних суддів за наявності для цього відповідних підстав.

мікропідприємець та податки


Тема: "мікропідприємець та податки". Сьогодня у таку чудову спекотну неділю сидю у хаті й дивлюся документальне кіно - як юристи теріторіальної громади ведуть бесіду з нашою українською нєсравнєнною податковою. Такі відео совсім непопулярні - то голова аж тріскає... тамки стільки слів-фраз, що у голос швидко не виговоришь тай ще українською (а ще проблема: я - не юрист). Але ці відео дуже мене стосуються І не лише мене - усіх нас, громадян України. Бо приїджаючи додому - в Україну - я своїми очима бачу! НЕХРЕНА не міняється останні 30 років. [ Читать дальше ]

Почему мы так живем в Украине


Знаете ли вы, что в Украине все отделения милиции, суды, налоговые инспекции, пенсионный фонд - учреждены частными лицами и являются незаконными? Счета, на которые мы перечисляем налоги, принадлежат незаконным структурам и все они действуют вне закона. ПОЧЕМУ МЫ ТАК ЖИВЕМ В УКРАИНЕ... 30-ти минутное видео по полочкам А до Я ... доступно даже самым далеким от политики, но касается каждого украинца (громадянина України). https://youtu.be/yJzNvkk-zn8.... Круглий стіл з представниками податкової (мікропідприємець та податки) ч.1 https://youtu.be/cgD9yfdQ5BE + ч.2 https://youtu.be/HZ7xCwOrQNM ...

Мінські угоди за нагоди погоди

Оппозиция для «партии войны»

Минские соглашения нуждаются в общественной поддержке, без которой противостоять «ястребам» очень сложно


Фото: Евгений Фельдман / «Новая газета»

Соглашения, подписанные в феврале этого года в Минске, породили надежды на скорое достижение мира в Донбассе. С тех пор прошло почти полгода, и надежды эти, увы, стали постепенно таять. Все чаще слышны голоса экспертов: мол, выполнить Минские соглашения невозможно, и это всем очевидно. Очевидно это, слава Богу, не всем. Большинство украинских граждан поддерживает Минские соглашения, хотя число их сторонников в последнее время уменьшилось. В феврале-марте за них высказывались 74% всех опрошенных Киевским институтом социологии граждан Украины (без «ДНР» и «ЛНР»), в июле — 57%. Военное решение проблемы сейчас поддерживают 28% опрошенных. То есть в украинском обществе сторонников «Минска-2» вдвое больше, чем поборников военных решений. Но в политическом истеблишменте «партия войны» куда сильнее.

 

Об авторе

Владимир МАЛИНКОВИЧ, 1940 г. рождения, — политолог, публицист, участник правозащитного движения в СССР, член Украинской Хельсинкской группы. С 1980 по 1992 гг., будучи политэмигрантом, работал в Мюнхене редактором программ «Радио Свобода» и главным редактором журнала «Форум». Бывший советник президента Украины Леонида Кучмы, председатель Комиссии по демократизации и развитию гражданского общества, секретарь Конституционной комиссии, директор украинского отделения Международного института гуманитарно-политических исследований.

Реальные угрозы «Минску-2»

Окружение президента Порошенко, судя по всему, военного решения не хочет, но оно очень боится давления «партии войны». Пытаясь как-то «проскочить между каплями дождя», оно демонстрирует двойные подходы. Своих западных партнеров Порошенко постоянно заверяет в приверженности Минским соглашениям. Но совсем по-иному звучат его заявления, так сказать, «для внутреннего потребления». Вот что он говорит для Запада: «Мы идем с опережением графика. 11-й пункт (Минского протокола.В. М.) де-факто выполнен: мы запустили конституционный процесс, закон об особенностях местного самоуправления принят, и там четко выписаны позиции. Украина выполнила свои обязательства». Украинских же радикалов президент уверяет в том, что принятая в первом чтении поправка к Конституции никаких серьезных отличий в статусе Донецкой и Луганской областей не предполагает: «Нет и быть не может никакого особого статуса для тех районов».

И Запад, и украинцев Порошенко вводит в заблуждение. 11-й пункт Минских соглашений Украина, конечно же, еще не выполнила (ни де-факто, ни де-юре). Во-первых, потому что там предусматривается «особый статус отдельных районов Донецкой и Луганской областей», от которого Порошенко категорически отрекается. Во-вторых, потому что конституционная реформа, якобы запущенная, предполагает «в качестве ключевого элемента децентрализацию с учетом особенностей отдельных районов Донецкой и Луганской областей, согласованных с представителями этих районов», а пока эти особенности никто ни с кем не согласовывал. И третье: в 11-м пункте речь идет не о запуске конституционного процесса, а о «проведении конституционной реформы в Украине со вступлением в силу к концу 2015 года новой конституции». Только тогда, когда вступит в силу новая конституция, в которой будет закреплен особый статус отдельных районов Донбасса и этот статус будет включать целый ряд положений, прописанных в Минском протоколе, — можно будет говорить о выполнении Украиной 11-го пункта соглашения «Минск-2».

Пока до этого очень далеко. Закон об особенностях местного самоуправления в отдельных районах Донбасса, на который ссылается Порошенко, вступает в силу только после того, как весь Донбасс будет подконтролен Киеву, а это если и возможно, то только после полного завершения «минского процесса», а не на его нынешней стадии.

Переходные положения, куда внесли поправку, касающуюся Донбасса, — это отнюдь не основной костяк конституции.

Текст поправки допускает различные толкования (одно из них как раз и продемонстрировал Порошенко, заявляя об отсутствии в тексте и намека на особый статус), что позволит президенту и Верховной раде в любой момент поменять как решения местной власти в Донбассе, так и саму эту власть. И, наконец, последнее: начавшийся запуск процесса может так и не завершиться, поскольку в первом чтении поправка прошла простым большинством (288 голосов), а во втором чтении понадобится большинство квалифицированное (300 голосов), которого пока у сторонников Порошенко нет.

Киевский политолог Владимир Фесенко раскрывает смысл позиции президентской команды в этом вопросе: «Сейчас включение этого предложения в конституционный законопроект выполняет чисто тактическую функцию — демонстрирует западным партнерам готовность выполнять Минские договоренности». В октябре в «ДНР» и «ЛНР» пройдут местные выборы «без участия в них украинской стороны». Тем самым, считает Фесенко, сепаратисты сами похоронят «Минск-2», и тогда надобность в «конфликтогенном предложении» отпадет, и его можно будет убрать из конституционного законопроекта. А потому спешить с окончательным голосованием за проект не стоит.

Обозначенная Владимиром Фесенко тактика уже реализуется. 17 июля Верховная рада назначила на 25 октября проведение местных выборов по всей Украине, особо оговорив, что на оккупированной части Донецкой и Луганской областей выборы проводиться не будут. Мало кто обратил на это внимание, а жаль.

Ведь своим решением об отмене выборов в районах Донбасса Верховная рада фактически перечеркнула сразу два пункта Минских договоренностей — 4-й и 12-й.

В п. 4 речь идет о необходимости совместной выработки сторонами конфликта условий «проведения местных выборов в соответствии с украинским законодательством». В 12-м же пункте сказано, что «вопросы, касающиеся местных выборов, будут обсуждаться и согласовываться с представителями отдельных районов Донецкой и Луганской областей». Вместо того чтобы что-то согласовывать и вырабатывать, Киев просто отменил выборы.

Не пройдут в Донбассе выборы, возникнут новые осложнения — не будет реализован пункт 9-й соглашений: о восстановлении полного контроля Украины над государственной границей, «которое должно начаться в первый день после местных выборов и завершиться после всеобъемлющего политического урегулирования… при условии выполнения п.11». Пункт, в котором больше всего заинтересован Киев, поскольку он означает сохранение территориальной целостности Украины. Лидеры «ДНР» и «ЛНР» предлагали минской контактной группе свой вариант проведения местных выборов — его никто даже не обсуждал. Тогда они заявили о том, что сами проведут выборы и обратились к ОБСЕ с просьбой обеспечить контроль: ОБСЕ им отказала, сославшись на отсутствие согласия Киева. Скорее всего, местные выборы в этих республиках в октябре все же пройдут, но они не будут признаны мировым сообществом. И Минские соглашения будут считаться сорванными.

Очевидно, что ответственность за срыв «Минска-2» Киев возложит на лидеров «ДНР-ЛНР» (забыв о том, что он сам сделал для этого), и Запад, конечно, с этим согласится. Возлагать ответственность за все на самопровозглашенные республики не имеет смысла: они и так никем не признаны. Куда важнее понять, что последует после того, как провалится «Минск-2».

 

Сценарии для Донбасса

Складывается впечатление, что у Киева нет разумной стратегии в Донбассе. Сценарии-то есть, но о том, хорошо ли они продуманы, можно судить, проанализировав возможные варианты развития событий, предлагаемые директором Национального института стратегических исследований Владимиром Горбулиным (газета «Зеркало недели»,19.07.2015). Заметим, что именно Горбулин представляет Украину в подгруппе, отвечающей в Минске за политическое урегулирование конфликта.

Первый сценарий — «тотальная война», в которой «Украина имеет шансы на победу», ценой которой станут «разрушенные инфраструктура и экономический потенциал Украины, многочисленные жертвы среди военных и гражданских». Хотя первый сценарий, по Горбулину, не является целью Украины, он не считает его абсолютно неприемлемым. В нем есть, с его точки зрения, и серьезные плюсы: Украина навсегда избавится от существующей «пятой колонны» откровенных сторонников «русского мира»; получит собственный «героический эпос» как почву для патриотического воспитания будущих поколений; «большинство вопросов украино-российских отношений будет решено окончательно, и исторические пути обоих народов разойдутся навсегда», что, судя по всему, Горбулина вполне устраивает.

Но если не «тотальная война», то что? У Горбулина есть еще три мирных сценария. Второй сценарий — «отсечение» всех оккупированных территорий Донбасса. «Стоит ли продолжать борьбу за разрушенные в ходе вооруженного конфликта и разграбленные территории, остатки населения на которых не изъявляют желания возвращаться под украинскую юрисдикцию», если потеря Украиной регионов, «где господствуют ренегатские и потребительские настроения», создаст подходящие условия для реформирования страны. Такое развитие событий могло бы, по мнению Горбулина, вполне устроить Киев, но оно отрицательно скажется на престиже страны и вызовет некоторые трудности приспособления к новой ситуации. Третий сценарий предусматривает односторонние уступки Москве, и потому абсолютно не устраивает Киев. Четвертый сценарий: «замораживание конфликта» по образцу Приднестровья, Абхазии, Южной Осетии. Так пишет Горбулин, но подразумевает он явно совсем другое, а именно то, что нынешние территории «ДНР» и «ЛНР» «остаются в составе Украины, возможно, на условиях предоставления им властных полномочий». Нечто подобное как раз и подразумевают Минские соглашения. Горбулин признает, что четвертый сценарий мог бы быстро завершить войну и устроил бы страны ЕС, позволив им заняться другими проблемами, но в нем никак не заинтересована Украина. Потому что ей придется восстанавливать Донбасс, нести экономическое бремя «в лице пострадавших регионов-беженцев», которые будут служить источником политической нестабильности. Словом, четвертый сценарий, предусмотренный соглашением «Минск-2», Украине не нужен, его не грех и сорвать.

Судя по сказанному Горбулиным (а он по должности —  главный конструктор стратегии украинского государства), Киев ориентирует свою политику главным образом на пятый сценарий — сценарий: «ни войны, ни мира» или «ограниченной войны и перманентных переговоров». Здесь предполагается совмещение «ограниченной и сдерживающей войны против России и коллаборационистов на востоке с целью нанести им как можно больше демотивирующих потерь» с «постоянным переговорным процессом, однако, без окончательного фиксирования результатов в виде различных договоренностей и форматов». По сути, именно этот, а не минский сценарий следовало бы назвать «замораживанием конфликта». Боюсь только, что замораживания не получится — останется «тлеющий костер», который, если его не погасить, может вспыхнуть новым пламенем еще более разрушительной, чем прежде, войны. Вряд ли подобного рода стратегию можно назвать конструктивной.

 

Как защитить «Минск-2»?

Разумной альтернативы Минским соглашениям попросту нет. А потому сейчас крайне важно обеспечить им общественную поддержку. Пока такой поддержки нет. Абстрактных разговоров много, конкретики никакой. Конкретикой занимаются в Минской контактной группе, да еще лидеры и министры Украины, России, Германии, Франции, США и ОБСЕ во время их переговоров друг с другом. Все эти переговоры являются закрытыми, что вполне естественно: не всё и не всегда можно выносить на суд общественности. Но и общественность не должна оставаться в стороне. Необходимо, думаю, общественное лоббирование Минских соглашений.

Что для этого необходимо на практике?

— Создать соответствующий координирующий центр (этим мог бы, к примеру, заняться авторитетный как в России, так и в Европе Фонд Горбачева).

— Организовать выпуск бюллетеня, в котором содержалась бы информация о самых важных событиях, связанных с выполнением (или нарушениями) Минских соглашений на украинском, русском и английском языках. Бюллетень предложить информационным агентствам, посольствам, ведущим агентствам, всем заинтересованным лицам и структурам. Создать соответствующий портал в интернете.

— Как можно скорее созвать международную конференцию известных политических и общественных деятелей, на которой будет обсуждаться лишь один вопрос: «Как реализовать Минские соглашения?» Участники конференции могли бы выступить с совместным заявлением в поддержку «Минска-2».

— Организовать серию встреч экспертов, публично обсуждающих конкретные вопросы этой же темы.

— Сторонникам Минских соглашений важно, как можно чаще выступать в СМИ своих стран с требованиями прекратить публичные кампании раздувания ненависти между сторонами конфликта (и теми, кто их поддерживает) и начать конструктивный диалог. «Партии войны» нужно оказать сопротивление.

Самая неотложная тема, требующая публичного обсуждения, — это вопрос о том, как провести все же в отдельных районах Донбасса местные выборы, которые будут признаны мировой общественностью. Если такие выборы состоятся, у Киева появится партнер для переговоров о будущем статусе Донбасса, которого он должен будет признать, и одновременно исчезнет формальное оправдание антитеррористической операции. Нельзя допустить сохранения постоянно тлеющего костра войны в Европе. Важно добиваться, чтобы европейские лидеры усилили давление на стороны конфликта с целью не допускать каких-либо действий, которые могли бы осложнить выполнение Минских соглашений. Как-то: отказ от конституционного закрепления особого статуса Донбасса, ориентация на «ограниченную войну и перманентные переговоры», отказ от амнистии всех участников конфликта и, конечно же, продолжение взаимных обстрелов, во время которых гибнут люди.

Владимир МАЛИНКОВИЧ — специально для «Новой», Мюнхен

http://www.novayagazeta.ru/politics/69430.html

Що нам робити з Порошенко.

          Так, ну почнемо з привіту.
          Тут, некто громадянин Порошенко та Моськовський патріархат ФСБ передає нам всім привіт.
          Ось він, тримайте -



          Ну, про цього привітного громадянина трішки згодом. Зараз зачепимо більш глобальну тему.
          Посада. Президента.
          
Ніхто не знає, навіщо вона нам?
          Як там.... давайте запитаємо любого.
          Любой, а чим вам запам'яталися наші Президенти?

          Любой:
          Ну, Кравчук умикнув та продав Чорноморське морське пароплавство. Але, не розібравшись, подумавши, що народ його полюбив, пішов на досторокові вибори. І пролетів. Якби не ці вибори, то мабуть досі би сидів на Банковій. Як Назарбаев. А на місці України була би пустеля.
          Кучма зі старту взявся розкрадати все що міг. Зробив міліардером себе, свою доньку та зятя. А щоб на нього не тикали пальцем, як єдиного в Україні крадія, створив олігархічно-кланову систему керування державою. Набрав собі подельників та дозволив їм також дещо стирити.
          Ющенко хотів виглядати на їхньому фоні безсрібником. Дуже хотів. Але і денех також дуже хотів. Сунувся було в Кабмін, грошенята всі ж там, але там і Юлія Тимошенко була. Яка послала його нах. А гроші почала використовувати так, як і належить, в інтересах народу. Тоді він її звільнив та призначив своїх любих друзів, Єханурова, а потім Януковича. В цей період Ющенко гарно попрацював. Оскільки світитися він не хотів, то прихватизовувати щось йому було не з руки. Тому брав звичайними хабарями та відкатами. Коли повернулася Тимошенко, то цей струмочок припинився. Залишилася тільки "Лікарня майбутнього", яку він прикривав Голодомором.
          Янукович врахував досвід Ющенка і одразу кинув Юлію Тимошенко за ґрати. І оскільки він був тупий та хворий на клептоманію, то одразу, після посадки свого головного ворога, пішов вразнос. Тягнув до себе, в Межигір'я, все, що потрапляло під руки. Що відбувалося за цими клептоманськими шорами, він не бачив. Ну і Майдан не бачив, звісно. Але коли побачив, то перелякався всмерть, та швиденько дриснув в Мордор, до Головного Орка Путіна.
          А ось Порошенко, це вже концентрований мікст всіх чотирьох Президентів. Він врахував всі прорахунки папередників, додав своїх технологій по відбору денех у населення, і почав....А тут йому  ще і війна, як подарунок з небес, звалилася. Кради, не хочу. А він, без сумніву, хоче. Що ми і бачимо ...

          Картина, що розповів нам любой, виглядає приблизно ось так -


          Перші троє, це номенклатура. Наступні двоє, це кримінал. Хто буде на верхівці цієї піраміди, навіть уявити важко. Але, враховуючи схильність нашого народу до садомазохізму, то можна з вірогідністю до 99%, можна сказати що це буде якійсь монстр.
          Можна ще додати до думок любого, що всі ці керманичі абсолютно нічого не зробили для держави. Навіть навпаки, знищували її. Це власне і не дивно, враховуючи їхню головну фахову спрямованість.
          Наслідки їхньої титанічної праці ми зараз спостерігаємо.
          Можна, звісно, від всього цього абстрагуватися, плюнути та займатися тільки собою та своєю родиною. Хай там цей придурошний народ обирає на свою голову хоч Сатану. Але, вже доведено на практиці, ніяка сублімація не може скасувати просту істину - "Якщо ти не цікавишся політикою, то політика зацікавиться тобою".

          То нам потрібна посада Президента?

          
Чую, чую, не потрібна.

          І що ж робити в такому випадку?
          Все банально просто.
          Змінити Конституцію. Зробити Президента номінальною фігурою, яка обирається в парламенті з ніякими повноваженнями. Щоб навіть і спокуси не було лізти в фінансові потоки та узурповувати владу. І не буде потреби викидати подібну наволоч з влади через Майдани.
          Натомість покласти обов'язки глави держави та решту повноважень, що зараз у Президента, на Прем'єр-міністра України. Якого, до речі, буде набагато легше усунути з посади, ніж за діючою Конституцією, Президента.

          А тепер, як же це зробити? Враховуючи війну. І процедуру, яка передбачає дві сесії Ради для зміни Конституції.
          Ну, тут два варіанти.
          Перший полягає в прийнятті абсолютно нової Конституції. Для цього треба укласти Конституційний договір, як в 1995 році, якій буду діяти на період до прийняття нової Конституції.
          Другий полягає в зміні діючої Конституції. На протязі тих самих двох сесій.
          Але, і в першому і в другому випадку треба забрати максимум повноважень у Президента та передати їх Прем'єр-міністру. В першому варіанті це зробити простіше, можна прописати в Конституційному договорі. А в другому варіанті, максимум що можна зробити, так це внести поправки в закони про Президента та про Кабінет міністрів України. І це треба робити негайно та обов'язково. Інакше Пеця з Сенею доб'ють Україну.

          І головне. А кого ж призначити Прем'єр-міністром?
          А ну, скажіть, товариство!
          Кого, кого?
          Юлію Тимошенко?
          
Слухайте, товарісч, я вас знаю, ви ж порохобот! Кажете, більше нема кого?

          Хоча, цей товарісч порохобот правий. У цієї жінки є все, що потрібно для керування нашою державою.
          Тут напрошується один цікавий факт. Пам'ятаєте так звану "ширку"? Ригі, тролі, боти тоді розкручували цю подію, як який-то злочин з боку Юлії Тимошенко. На жаль, наш народець клюнув на цю наживку. Але ж подивіться, вже тоді Тимошенко передбачала, що відбудеться, якщо допустити Януковича до влади. А якби тоді прийняли нову Конституцію, де Президент мав би повноваження англійської королеви? Щоб було? Скоріше, чого би не було. А не було би Майдану, не було би Небесної сотні, не було би війни та десятків тисяч смертей. Це що, злочин з боку Юлії Тимошенко? Було би ЄС, було би НАТО. І це також злочин з боку Тимошенко?
          Ну, а якщо врахувати, як Юлія Тимошенко поставила зараз на вуха всю потріхівсько-кулявлобівську зграю, то ніяких сумнівів в ії профпридатності не виникає.
          Отже, Юлія Тимошенко -

 

          Хоча, товариство, є звісно найлегший варіант, - нічого не робити.
          Можна цього привітного громадянина, що маше м'якою лапкою на початку цієї нотатки, залишити в спокої. Спокійно чекати, коли він зніме з нас останню сорочку. Коли він вб'є мільйони українців. Коли він обжене за статками Гейтса та Цекерберга разом взятих. Коли він підпише капітуляцію України та передасть всіх нас з рук в руки своєму корешу, Головному Орку Мордора, Путіну. Можна сидіти та чекати. Але треба усвідомлювати, що потім скаржитися не треба. І змінити щось вже не буде ніякої можливості.

          На останок, ось результат новітнього інструменту щодо політиків - "Фотошопополіграфу". Особливо придивіться до правого фото. Що там ховається під кучеряшками Порошенка. Придивіться, придивіться....


          Удачі нам всім!


      Приєднуйтеся до
            спільноти

Сценарій змін до Конституції не пройшов

Протягнути свій сценарій змін до Конституції президенту Порошенку на вдалося.
     За словами джерел, на зустрічі з лідерами фракцій у середу, інформуючи про внесення кандидатури Гелетея, глава держави також умовляв проголосувати за направлення його законопроекту до Конституційного суду.
     Але коли мова зайшла про те, хто реально збирається підтримати проект з числа парламентських фракцій, руку підняли лише представники УДАРу.
     Керівник найбільшої на сьогодні фракції "Батьківщина" Сергій Соболєв заявив, що їх не влаштовує посилення повноважень президента, яке викладене в проекті Порошенка.
     Зокрема, Тимошенко проти надання президенту права одноосібно звільняти Генпрокурора та голову Державного бюро розслідувань, а також неможливість для уряду або місцевої ради ініціювати відставку представників президента.
     У "Батьківщині" не змогли дізнатися, хто є автором запропонованих Порошенком змін до Конституції. Джерела називають колишнього міністра юстиції Романа Зварича. Сам він підтвердив "Українській правді", що готував законопроект в частині, що стосується лише розподілу повноважень у трикутнику президент - уряд - парламент. 
    
Порошенко любить все робити таємно і без розголосу. А як розцінювати  призначення Ківалова відповідальним за зміни до Конституції ?    
     У підсумку, депутати не пристали на прохання Порошенка направити зміни до Конституції до Конституційного суду - це означало би, що його законопроект мав стати базовим. Верховна Рада проголосувала лише за включення його в порядок денний, що означає – або "Батьківщина" та інші фракції внесуть альтернативний законопроект, або буде створена робоча група для напрацювання компромісного законопроекту. 
     Це все означає втрату Порошенком часу та його цілісної концепції бачення своїх повноважень. Також це може загальмувати проведення дострокових парламентських виборів, адже частина депутатів наполягає, щоб нова Верховна Рада обиралася уже з розумінням нових повноваження – тобто після схвалення змін до Конституції. 
     У цих умовах Порошенку або доведеться міняти тон розмови з Верховною Радою на більш жорсткий, за традицією викликаючи на допомогу правоохоронні органи, або знизити темпи цементування своєї влади. Усні вмовляння тут більше не працюють.