Сергей Коба
Дорогі друзі!
Вороги Майдану переходять у контрнаступ! Вони вважають, що небезпека минула, суспільство втратило здатність мобілізуватися знову, і можна починати повертати втрачені позиції!

Вчора о 15:00 я був запрошений до участі у засіданні парламентського комітету по боротьбі з корупцією, на якому мали звітувати Ярема, Наливайченко, Аваков. Знаючи, що я буду ставити прямі і незручні запитання стосовно "успіхів" розслідування вбивств на Майдані і переслідування АвтоМайданівців, мене спробували нейтралізувати.

О 12:30, коли я виходив з дому, на мене здійснили напад 3 здорованя в штатському, жорстоко побили (зламали ніс, побили обличчя, вся голова в гулях), закинули в наручниках в автомобіль і відвезли в Печерський райсуд, де мене протримали весь час, доки тривало засідання комітету, і тільки під вечір суддя Вовк (який судив Юрія Луценко і Валерія Іващенка) присудив мені домашній арешт за абсолютно надуманою кримінальною справою.

Очевидно одне - корупція не здається! Це Виклик кожному з нас, і справа не про мене! Саме зараз перевіряється міцність нашої віри в ідеї Майдану, і ця віра потребує реальних справ від кожного з нас! 
     Найближчим часом буде здійснено спробу скасувати закон про Люстрацію через рішення Конституційного суду! І вже зараз існує спільна змова між першими особами держави і тими, хто потрапив під дію закону для того, щоб цей закон втратив чинність.
      Саме тому у відповідь на їх замах на закон про люстрацію ми повинні розпочати тиск на всіх осіб, які потрапили під дію цього закону! Це повинна бути симетрична відповідь на їх зазіхання на наші здобутки.
     За спробою мене нейтралізувати стоять конкретні особи, і ці прізвища я завтра озвучу на конференції в УНІАНІ о 14:00.
Хочу подякувати всім, хто підтримав мене в залі суду і під стінами суду! Думаю, що без Вас цей пост мені довелося б строчити з камери у Лук'янівському СІЗО.
     Слава Україні!

У радянськi часи українську мову вивчали набагато краще, анiж тепер. Звучить парадоксально, але факт! Пiдтверджують його хоча б нещодавнi результати ЗНО з української мови. За даними УЦОЯО,лише 8% цьогорiчних випускникiв продемонстрували високий рiвень знань, а кожен десятий не дотяг навiть до мiнiмального. I це при тому, що, за оцiнками експертiв, тести були доволi простими!

Що ж заважає нашим дiтям добре опанувати рiдну мову? Про це та iнше -- у розмовi "Експресу"
з вiдомим мовознавцем, автором численних словникiв i пiдручникiв з української мови для вищих навчальних закладiв, професором, академiком  АН ВШ України Олександром Пономарiвим.
 
Куди зникають вчителi української мови

-- Тривалий час я викладаю українську мову в Iнститутi журналiстики Київського унiверситету iм. Тараса Шевченка, -- починає розмову Олександр Данилович. -- I знаю не з чуток, що нинiшнi студенти набагато
слабшi у знаннях, анiж тi, якi вчилися рокiв 20 -- 25 тому.

-- Здавалося б, у навчальних закладах незалежної держави рiвень викладання мови мав би бути вищим...

-- А сталося навпаки. Для мене велика загадка, куди зникають вчителi української мови. Щороку бачимо величезнi конкурси на факультети фiлологiї до педагогiчних унiверситетiв. Та левова частка випускниць
пiсля закiнчення вишу не хоче працювати за фахом. Дiвчатка влаштовуютьсяв якiсь приватнi фiрми секретарками, де i зарплатня пристойнiша, i нервiв менше псують. I тiльки горстка йде працювати у школи. З неї одиницi -- за покликом душi. Iншi ж потрапляють до шкiл, бо не змогли влаштуватися на теплiшi мiсця. Зрозумiло, що таких людей мало хвилює робота i якiсть знань, якi вони дають учням.

-- Нинi багато розмов про новiтнi методи навчання...

-- Але мову можна вивчити лише в один спосiб -- треба читати! Не сприймати iнформацiю про лiтературний твiр на слух з аудiокниги, не екранiзацiю дивитись. Бо ж дитина зорово сприймає i запам'ятовує написання слiв, уживання роздiлових знакiв. Так що всi цi ноу-хау помiчнi при вивченнi фiзики або математики. А мову треба вчити по-старому.

-- Мова це -- живий органiзм, який росте, розвивається, пристосовується до умов часу. Чи допускаєте ви вживання у лiтературнiй мовi жаргонiзмiв, як-от "прикол", "кайф"?

-- Менi це не подобається, але є бiльша бiда. Наше життя заполонила нецензурна лексика. Ми чомусь звикли нарiкати на москалiв, що це вони навчили нас лаятись. Неправда! Українцi й без них вiддавна використовували мiцнi вислови. Проте, знали де, коли i при кому їх можна вживати. Нинi дiється щось жахливе. Втiм, як повиннi говорити юнаки й дiвчата, якщо у книгах улюблених молодих письменникiв -- суцiльнi матюки? Причому не для характеристики образiв, а просто так,для краси, мабуть...
Крiм того, люди бiднiють, знижується їхнiй соцiальний статус, занепадають моральнi цiнностi. Звiдси й зниження культури мовлення.
Затулiть рота Азарову!

-- А чи впливають на мову нацiї полiтики?

-- Набагато бiльше, анiж письменники, актори й диктори телебачення.

-- Тобто, тепер нацiя бере приклад грамотностi з Януковича i Азарова?

-- Так. I в цих випадках йдеться навiть не про фонетичнi чи стилiстичнi помилки, а про саме ставлення до мови. Бо якщо людинi можна пробачити недосконалу вимову чи вживання iншомовних слiв, то українофобськi дiї -- нiколи. Чим керуються можновладцi, закриваючи
українськi школи i видання на Донбасi? Нещодавно цирк влаштували, видавши указ, яким примусили мiнiстра Могильова вивчити державну мову. Через мiсяць вiн справдi заговорив,
але вистачило цього чиновника на двi-три промови. А тепер пан Могильов знову послуговується росiйською. Пересiчна людина сприймає це так: "Ви хотiли -- я довiв, що можу. А тепер вiдчепiться".

-- Але Азаров i цього не зробив...

-- Його "кровосiсiв" i "потнiкiв падаткiв" ще довго пам'ятатимуть. I смiх i грiх... Розумiєте, тут напрошуються двi версiї: або Микола Янович вiдверто знущається з нас, або ж вiн, даруйте, просто тупий.Пригадую, як за радянських часiв до нашого iнституту приїхав працювати
вiдомий росiйський науковець Глiб Миколайович Цвєтков. Минуло два роки, а нiхто й не здогадувався, що ця людина нiколи не жила в Українi i не чула нашої мови -- так бездоганно вiн говорив.Азаров або не хоче вивчити мову, або не може. Якщо правильним є друге твердження, то така людина не здатна нi на що через свою недолугiсть. До речi, кажуть, що вiд нього вже п'ять вчительок української мови утекли, не витримали...

"Цього виявилось достатньо..."

-- То що ж потрiбно зробити для того, аби українська мова нарештi набула гiдного статусу?

-- Має бути поштовх з боку влади. Розповiм цiкаву iсторiю з минулого.Наприкiнцi 60-х рокiв перший секретар ЦК КП України Петро Юхимович Шелест проникся книгою Iвана Дзюби "Iнтернацiоналiзм чи русифiкацiя?" Прочитавши її, дав вказiвку своїм пiдлеглим вiдповiдати нателефоннi дзвiнки i спiлкуватись з вiдвiдувачами лише українською. I цього виявилось достатньо для того, щоб уже за кiлька тижнiв у всiх владних органах України звучало рiдне слово.Уявiть, телефонують до ЦК з якогось обкому i чують українську. Звiсно, це сприймається як iнструкцiя: спiлкуємось тiльки так! А до обкому телефонують з райкомiв i розумiють, що треба переходити з росiйської на українську. I не потрiбнi якiсь особливi укази, матерiальнi витрати. Власний приклад -- найкращий учитель i вихователь.

-- Тобто, полiтики повиннi i хотiти, i могти?

-- Першi особи держави просто зобов'язанi говорити бездоганно! Формула "як вмiю, так i говорю" сюди не пiдходить. На них пiдсвiдомо рiвняються iншi. Правильна мова є свiдченням високих розумових здiбностей, культури, духовностi людини. Тiльки такi повиннi ставати президентами, мiнiстрами, депутатами. А очолювати державу мають найкращi представники нацiї. На жаль, їхня мова свiдчить, що насправдi це не так...

Iрина ЛЬВОВА, Експрес

   Ми здобули! Нарешті, після стількох років занепаду і розчарувань Україна довела, що....Китай - не єдина держава, в якій в буквальному сенсі слова схиблені на крадіжці ідей Стіва Джобса. Хоча це менш прибуткова справа, ніж підроблення iPhone, але факт: один з найбільш банальних персонажів українського політикуму, а саме секретар Ради національної безпеки і оборони України Раїса Богатирьова (більш відома як "Міс Тюнінг"), вкрала Стенфордську промову одного із найвідоміших піратів Силіконової долини! Відомо - "якщо красти - так мільйон", але що саме вона вкрала? Лубочний матеріал про характер і долю? Тю. Якщо вже збираєшся красти, то бери щось гучне та яскраве, наприклад, висловлювання Джона Кеннеді або палкого оратора Фіделя Кастро.. Тим паче, що дідугану днями виповнилося ажно 85 років, хто там згадає, яким саме напалмом він смалив в 1959 році, в буремні часи боротьби з світовим імперіалізмом?

   Врешті, решт - "яка держава такий й теракт", тому не дивно, до яких мишей, вибачаюсь, змогли до...тися, скромний лікар-гінеколог (і компанія численних родичів), що отаборилися в затишних кабінетах по вулиці Командарма Каменєва. За роки незалежності РНБОУ пройшов дивовижну трансформацію: від органу національної безпеки, к "тіньовому уряду" помаранчевих часів до Ради Національної Непотрібності. Продуктивності від якої стільки ж, як від "Головного управління вільного часу", блискуче висвітленим генієм Леоніда Філатова в безсмертному фільмі "Забута мелодія для флейти". А пісню-епіграф "..мы не пашем, не сеем, не строим" без перебільшення можна вважати фактичним гаслом клоунській "Ради" відставної кози барабанщиків та інших протухлих політичних невдах.

   Сама ж Міс Тюнінг обережно і непомітно зникла як з телеекранів, так і з коридорів на вулиці Банковій, і тому, безумовно, є причина. За часів Віктора Ющенка вона була одним з ключових діячів його команди. Всенароднообранний президент Ющенко (про якого злостивці базікали, що він тільки дітей робити вміє) мудро розсудив, що жіночі ревнощі - найкращий стимулятор для придушення Кабміну нахабної "жучки" Тимошенко - Нехай Юля спасибі скаже, що призначили не Богословську.

  А нацбезпека ... а при чому тут взагалі нацбезпека? Кого вона взагалі цікавить?(  !!!  Абсолютно точне визначення ставлення *головного патріота* до проблем національної безпеки і оборони української держави ).

   Попервах енергія з Раїси просто ключем била, і плоди її діяльність давала ого-го. По любому мало-мальському приводу скликався Радбез, рішення якого Ющенко тут же вводив в дію своїм указом (чого лише вартий славнозвісний наказ РНБО уряду підписати договір з Vanco Prykerchenska). Проте з часом Україну захопили інші проблеми (криза та боротьба за владу), а Кабмін Тимошенко пристосувався тупо плювати на рішення РНБО. А сама Тимошенко - забивати і на засідання Ради, відправляючи на них то якихось дрібних представників, то і взагалі нікого. Стривожило це Ющенко? Та він, схоже, цього й не помітив. Віктор Андрійович звикся з тим, що реального важеля влади Радбез із тіткою гінекологінею на чолі нічого собою себе не представляє. Так, забезпечуе тишком-нишком таку-сяку комунікацію помаранчевого президента України з президентом помаранчевого "Шахтаря" - і те хліб. Не соромиться критикувати Януковича, та же й у вельми образливій формі (що за донецькими поняттями було взагалі неможливим) - чудово. Тому й не дивно, що після обрання Віктора Януковича президентом - Богатирьова миттево втратила будь-який вплив на ухвалення бодай якихось рішень у державі.

   За словами джерел, Янукович не проводить зустрічі з Богатирьовою тет-а-тет. Максимум - спілкування з Гарантом обмежується для неї проводами і зустрічами у аеропорту "Бориспіль". При тому - з тим же Медведьком, першим заступником секретаря Ради нацбезпеки, Янукович проводить особисті аудієнції. Власне, за зраду і числені подлянки Рая повинна давно була бути загнана за сині хмари. Збереження ж за Богатирьовою посади - справа всесильного Сергія Льовочкіна, оскільки він оберігає це крісло від зазіхань більш амбіційних діячів з команди Януковича, котрі могли би створити конкуренцію главі Адміністрації (в якій Янукович працює президентом). У зв'язку з цим, якщо раніше РНБОУ самостійно готував проекти рішень, то тепер готові тексти їм надсилають згори. Як то кажуть, "для запобігання".

   Власне кажучи, ну що ще треба старіючій жінці? Гроші є, сини - забезпечені, на багато років вперед. Будиночок є, челядь - тим більше. Працюють, стараються. А те, що люди, які обслуговують Богатирьову чи то допомагають їй у приватному житті, стали державними службовцями (з усіма наслідками які звідки витікають - зарплата з бюджету, стаж, статус, пенсія держслужбовця) - то таке. Відомо щонайменше про п'ятьох помічників секретаря РНБОУ, які утримуються за кошти платників податків, але виконують функції, що не мають стосунку ні до безпеки, ні до оборони, ні взагалі до державної служби. За ці роки згадані співробітники фактично не приступали до роботи в апараті Радбезу, не мають там робочого місця чи телефону. Хоча це не заважає їм отримувати зарплату та в майбутньому претендувати на гідну пенсію (на відміну від шахтарів чи вчителів, не кажучи за лікарів і їх вбоге існування).

   Наприклад, Людмила Харів - помічник секретаря РНБОУ. Зрозуміти, з яких питань Харів є помічником Богатирьової, доволі складно. За освітою біолог, Харів була ведучою погоди на телебаченні, випусковим редактором новин, вела програми "Красивая квартира с Людмилой Харив" і "Личный взгляд" про любовне та особисте життя селебретіз. Головне покликання Харів при Богатирьовій - це поради з питань шопінгу. Тому, за багато місяців "важкої праці", Харів навіть не отримала допуск до державної таємниці!

   Ще одна "помічниця" - Людмила Коваль. Її було зараховано на роботу в апарат Радбезу 11 січня 2008, де вона працює весь цей час. Людмила Коваль - це найбільш довірена особа Богатирьової, до функцій якої входить доставляти обіди секретареві Радбезу, організовувати прибирання у квартирі та приватному офісі-будуарі Богатирьової на вулиці Шовковичній. Незрозуміло лише, при чому тут державна служба. Для виконання функцій із забезпечення Богатирьової за Коваль закріплено автомобіль з гаража апарату Ради нацбезпеки "Фольксваген Пассат", яким управляють також водії, що отримують зарплату з бюджету.

   Ще одна "помічниця" секретаря РНБОУ на бюджетному утриманні - Ганна Пухляк. Вона - домогосподиня Богатирьової. Пухляк була зарахована на роботу до Ради нацбезпеки 11 січня 2008 року. Чи варто й говорити, що співробітники апарату Радбезу і в очі її не бачили.

Именно интересы сохранения системы заставляют сплотиться таких разных – и таких одинаковых – людей, как Янукович, Ющенко, Тигипко или Азаров. Это не они защищаются – это она защищается. Это мертвое тянет живое на дно.

Вряд ли показания бывшего президента Украины Виктора Ющенко на судебном процессе против бывшего премьер-министра Юлии Тимошенко можно назвать большим откровением: отставной политик просто повторил заявления, которые и он, и представители его ближайшего окружения делали в период обострения отношений между Ющенко и Тимошенко в последний период пребывания Виктора Андреевича на посту главы государства. Другое дело, что в душном зале суда эти заявления выглядели совсем иначе, чем в период войны президента и премьера. Ющенко пришел на политический процесс – но предпочел этого не замечать. Говорить о политической позиции бывшего президента пришлось его пресс-секретарю – но даже попытки оправдать Ющенко подразумевают, что он относится к судебному процессу против Тимошенко серьезно – как суду, а не как к судилищу.

Собственно, именно такой позиции от Ющенко я и ожидал – он сделал выбор, предопределенный всей его предыдущей политической биографией, убеждениями и интересами. И не он один. Думается, совершенно не случайно именно сейчас прошла совместная пресс-конференция премьера Николая Азарова и одного из его заместителей Сергея Тигипко – пресс-конференция, в ходе которой было объявлено о грядущем слиянии Партии регионов и «Сильной Украины». Почему же обычно осторожный Тигипко пошел на столь решительный шаг – уничтожение собственной политической силы и расставание со сторонниками, которые видели в нем альтернативу Януковичу и Азарову, в крайнем случае их коалиционного партнера, но не подчиненного – именно сейчас?

На это есть серьезные основания. Арест Тимошенко провел в украинском политичеком лагере линию разлома, которую не возможно будет уже ничем заполнить, которая не подразумевает компромиссов и ситуативных коалиций времен 2004-2010 годов. Остаться на политической сцене сможет только одна группа людей – либо те, кто приняли решение об этом аресте, не протестуют против него, поддерживают его своими показаниями – либо те, кто против этого ареста протестует.

Опять-таки, стоит в который уже раз повторить, что речь тут вообще не идет ни о личности Тимошенко, ни о подробностях соглашений, согласованных ею с Владимиром Путиным. Речь идет о самой идее судебного процесса как средства для установления политической монополии и расправы над конкурентом. Тимошенко может нравиться или не нравиться, газовое соглашение может считаться единственно возможным в обстоятельствах, сложившихся на момент его подписания – или непродуманным и некомпетентным, но всё это не имеет никакого отношения к суду. Те, кто это понимает и пытается остановить – думает о будущем Украины. Те, кто считает, что все происходит как надо, тянет страну в прошлое – и неважно какими мотивами он руководствуется, желанием сохранить и упрочить власть, понизить цены на газ или просто ненавистью к Тимошенко. Это касается и политиков, и журналистов, и общества – нужно просто понять это и хотя бы перестать улыбаться и пожимать руку тем, кто оправдывает беззаконие, рассказывает о «чужой войне» или произносит схожие подлости или глупости, в зависимости от развития своего интеллекта и своих нравственных качеств.

Система сбоит – и может устоять, только вооружившись, только создав в стране режим безальтернативной диктатуры. Именно интересы сохранения системы заставляют сплотиться таких разных – и таких одинаковых – людей, как Янукович, Ющенко, Тигипко или Азаров. Это не они защищаются – это она защищается. Это мертвое тянет живое на дно.

Может ли выиграть этот союз мертвецов? Да, может – но это будет означать, что и Украина еще пару десятилетий будет мертвой, нищей и обреченной страной, из которой будет бежать все молодое и талантливое, в которой будет процветать все кондовое и безнравственное. Это и есть настоящая цель нового союза, которая вряд ли совпадает с желаниями и мечтами украинского народа.

Безхребетність української влади дозволяє верхівці Ірану уникнути відповідальності і справедливого покарання за наш збитий літак. Сьогодні – 40 днів від моменту трагедії. Заради світлої пам‘яті її жертв зло має бути покаране! Міжнародний трибунал і мільярдні санкції – це буде справедливо.

Олег Ляшко,
Лідер Радикальної партії

1. Пільга –  не честь

Знаю одну людину, яка проблему недолугості сучасної української влади домагається вирішити засобом імпорту урядовців всіх рівнів з країн Євросоюзу. Ідея має раціональну основу, тому що відучити українського професійного урядовця від корупції та інших зловживань владою просто неможливо, бо це його основа-основ: використання державних повноважень для власного збагачення. Але й ідея запрошувати іноземних фахівців керувати державними структурами в Україні за високу винагороду дуже легко спростувати, якщо узяти й уявити, що для перемог у автоперегонах треба просто набрати найкращих гонщиків з Формули -1, посадити їх на творіння Запорізького автозаводу і вимагати перемог у замганнях. Навіть не для фахівця буде ясно, що це безглуздо. Талановитий пілот боліда на змаганнях Формули -1 є тільки вершинкою величезного фінансового і технологічного айсберга, значна частина якого прихована від стороннього ока. Навіть найкращий пілот за найкращим болідом за найталановітіших інженерів та автомайстрів не зможе досягти перемоги, якщо погано спрацює команда простих техніків на піт-стопах. Власне те і є головною проблемою державного керівництва в Україні: не фаховість окремих людей, а вся структурна деструкція української влади. Сучасна влада в Україні сформована як рудементарна структура колишнього тоталітарного СРСР– «Совка», що є принципіально феодальна! Коли верхівка влади контролює все і вся з життя підданих, коли щось можна робити тільки за найвищого одобрення і дозволу «з гори» –  від влади, тоді життя і завмирає на рівні економічної потуги феодалізму. До речі, порівнняння СРСР з «совком», як інструментом для збирання сміття є дуже точним, тому що коли все-все збирають до однієї купи, то це інакше, як сміттям не назвеш, як і всі найгарніші продукти, зібранні до купи, стають просто помиями, мало приємними для вжитку.
Знаю також вже не одну, а досить багато людей переважно пенсійного віку і про-комуністичних поглядів, що озлоблено фиркають фрази типу:  «Ось вам ваш капіталізм!», «Ось вам ринкова економіка!», «Ось бачите, яке зубожіння навколо, а як раніше було добре» тощо. Не стану сперечатись щодо того, «кому на Русі жити добре» було, бо і рабство має свої суб'єктивні переваги. Наразі зазначу, що в Україні нема і не було всі ці 22 роки ринкової економіки, тобто капіталізму. Не має і не було! Є тоталітарна феодальна економіка з поділом на феодальні уділи та вотчини, де є свої багатії-феодали і бідна безправна чернь, але немає взагалі вільних людей! Навіть багатії не є за станом життя як абсолютно вільні особи, тому що всі вони залежні від вищих за них феодалів з владних структур. Де тут вільна суспільна активність особи, без якої неможлива вільна ринкова економіка, тобто –  капіталізм?! Нама! Вся сучасна економіка України пов'язана феодальними повинностями-поборами з низу до гори скрізь в усіх регіонах нашої держави. Капіталізм у нас ще тільки, як потрібна необхідність, маячить попереду, але називати економічне минуле і сучасне України капіталізмом –  це є або тупістю, або то є підступна комуністична брехня найвищого рівня. Всі розумні люди чудово свідомі того, що всі наші сучасні злигодні беруть свій початок у нерозумному достатку часів «застою» в СРСР, коли проживали-транжирили економічне майбутнє заради достатку сьогодення, що і спричинило розвал держави. Так само і зараз накопичені державні борги України вже обумовлюють і обмежують достаток майбутнього української нації, тобто наших дітей та онуків, яким треба буде ці всі борги повертати! Але як нам без значних запозичень утримувати величезну кількість соціальних пільг та інших субсідарних виплат в державі? Неможливо, тому що пільги давно втратили у нас головну свою  функцію допомоги нужденним. В Україні давно значну частина пільг отримують ті, хто є заможними! Зачасту завдяки саме тим пільгам і стають заможними! Не завдяки праці, як би це мало бути за нормальної ринкової економіки, а завдяки соціальному паразитизму! Причому наш соціум є схибленим психічно «совковим» минулим, тому що наявність пільг багато людей вважають за честь! Бути державним паразитом, соціальним утриманцем –  і то є честь!? Жахливо! Честь має бути у намаганні жити незалежним, самодостатнім і не жебрати й не красти з чужих кишень, а мати свій заслужений достаток і ще іншим допомагати –  ось що є справжня честь!
За що я люблю Галичину і Львів зокрема, так за оте бажання мати справжню честь і бути дійсно панами. Тому тут дуже легко визначити корінного мешканця від навезених «совків», що не є обов'язково москалями, але ці останні на сто відсотків пишаються своєю пільгою і з гордістю в голосі заявляють для всіх присутніх, сідаючи в громадський транспорт: «Посвідчення!!!». Місцеві галичани говорять це дуже стишено, виключно для водія і щоб не почули інші пасажири, а затим часто додають гривню, щоб не їхати зовсім задурно, як якась рагульня.
Не секрет, що найбільші пільги отримують державні службовці, силовики та депутати, а вже потім інші верстви, причому найменше отримує пільг власне найчисельніші безпосередні виробники державного достатку – робітники і селяни. На жаль, вони і найбільш байдужі до скасування подібної псевдо-соціалістичної системи пільг та державних субсидій на противагу тій зграї, яка ними користається. І тут важко щось зарадити, тому що люди праці думають переважно про працю і свій заробіток, але мало цікавляться підступністю надання пільг за їх рахунок, бо то все хитро приховано соціальними паразитами при владі.
За тим і кажу, що влада – не вада, якщо влада існує не заради себе самої, а виробляє правдивий управлінських продукт. Коли влада реально працює на спільне суспільне добро, звідки дістає свою заслужену частку, а не загрібає все-все добро виключно під себе, неначе курка, що порпається в смітті. Для цього потрібно найперше, щоб держава не була отою купою сміття: не була зібранням добросовісних працьовитих дурнів і розумних підступних паразитів, а була спільнотою, де кожен має те, що сам заробив і з того живе. Тільки так!
Можна багато описувати проектів вдосконалення влади і це потрібно робити, але для початку варто просто позбутись брехні, навіяних псевдо-соціальних стереотипів і найперше, що пільга – то є честь. Соціальний паразитизм не може бути честю! Ось що потрібно всім зрозуміти чітко і однозначно. Всяка соціальна допомога повинна бути чітко індивідуалізована, а не узагальнено-групова.
Я вже писав у статті «З народу до народу», що держава не є продуцентом всезагального добра і щастя, не є держава виробником достатку, а все, що комусь дається від імені держави – все це від імені держави у когось було забрано. Простіше кажучи: якщо хтось користується чужим добром, то навіть якщо він не відбирав його особисто, – він все одно є злодієм. Однозначно злодієм! Порядна людина користається тільки власним добром: заробленим, зробленим, купленим за свої гроші тощо. Допоки цього не усвідомить переважна кількість людей – доти у нас в країні не буде порядку і достатку як в цілому, так і в кожного добропорядного трудівника поокремо.  

Богдан Гордасевич

Вот так "они" решают свои вопросы:
http://gazeta.ua/ru/articles/life/_vraga-starshego-syna-yanukovicha-hotyat-otpravit-v-tyurmu-na-5-let/444862

И это - только начало...