хочу сюди!
 

Людмила

44 роки, близнюки, познайомиться з хлопцем у віці 35-45 років

Замітки з міткою «поезія»

Потвора

Біль наче крихітний психопат
Знову тортури. Кидок назад
в табір депресії і ганьби.
В камері суму - жахіть стовпи.

Там моя муза на ланцюгах.
Скована, схована всюди страх.
Тоскно. Від болю заїжджає дах.

Хоч порятунок в моїх руках,
але начхати на спокій свій.

Жертва нездатна до справжніх дій.
Я загубила себе давно
в нетрях, де злоби дурне вино
ллється, збиває з усіх доріг.

Заздрощів демони - на поріг
Жіжи мерзенної повний рот.
Ось я - страшнючий бридкий урод.

Ненависть до себе немов змія.
Отруйна потвора. Стрибаю я
вниз з хмарочоса своїх невдач
Я маю крила? Чи я палач?

Різне

Так сколько мне отмеряно судьбой?
Спрошу у Бога, а в ответ молчанье.
Лишь смерти оглушающий прибой
И океан печали за плечами.

***

Де відшукати ліки від хандри?
Підступний відчай знов катує душу.
Закони звіра все одно порушу
Втікаю швидко від чужої гри.

***

Жахіття спис і сорому оцет
Стрибаю вниз ховаючи лице
Монашка смерть жбурляється стільцем
Я просинаюсь. Як забути це?

***

Подождите, масики.
Давайте разберемся
Мы не играем в классики,
Мы к пропасти несёмся

Поищите версии
Что это за зрада?
Хочется быть персиком
Только вот не нада.

Аутотренінг

Лячно з собою один на один.
Метеорити поганих новин.
Знову здоров'я звалило в Мадрид.
Знову без мене. І я інвалід

Як же до купи зібрати себе?
Як поламати хворобі хребет?

Стріли фантазій та мрій тетива.
Рими рятують, лікують слова.
Я все здолаю і переживу.
Come on, негаразди. Я вас розірву!

Крига заборон

Не дає кричати крига заборон
Я блокую чати і беру в полон
Внутрішню дитину - часточку душі
Відбираю фарби - більше не пиши.

Кидаю за ґрати цього малюка
Він не може грати - зламана рука.

Я себе ховаю далі від людей
Хоч в мені до краю квітів та ідей
Просто звірі-кати захопили трон
Не дає кричати крига заборон.

«Паук»


Ты как мраморный ангел,
Я твою собираю пыль,
Мое сердце не факел,
Но коптит на чужую быль,
Руки снова трясутся,
Но когда я коснусь тебя,
Мои чувства проснуться,
Словно выпив ещё огня.

Ты мой дьявол в граните,
Свет несущий из темноты,
В бесконечном зените,
Солнце яростной красоты,
Нету слов когда рядом,
Только взгляды наискосок,
Я всегда буду ядом,
Запасаясь словами впрок.

Ты как солнечный лучик,
Я как старый лесной паук,
Свет твой милый попутчик,
Мой - усталого сердца стук,
В свою сеть – паутину, 
Я поймал отголоски грёз,
Если дашь мне причину,
Я тебе бы их преподнёс…

© William van Warg (фото и текст)


Я не знаю що таке кохання

Я не знаю що таке кохання.
Думаю нестерпне почуття.
Намагаюся немов в останнє
я його впустити до життя

Іспит цей ніхто не подолає
Крім мене самої. Дивний крок.
Вчителька від мене вимагає
Протилежний вивчити урок.

Ця мадам не звикла до екстриму
Ненависть плекає до людей
Як вогню лякається інтиму
Каже, що навколо світ звірей.

Вона вчить ховатися від себе
Злоба і підозри її мед,
Лається неначе грішний ребе
І плете з образ ажурний плед.

Мрію я забути дивну тітку
Її дім - занедбана тюрма
Та не можу відчинити клітку
Адже надзиратель - я сама.

Літера Ж

Що вам сказати любі мої
я загубилась. Це ночі чи дні?
Доля регоче, гаснуть вогні.
Шлях мій життєвий, немов уві сні.

Скільки підстав подарує сюжет?
Мрії мої якесь blanc-manger
бог ваш не дуже їх береже.
Поразка вже близько? Чи вона вже?

Пандемічне

Біль розриває. Я безпорадна.
Скільки на світі залишилось нам?
Хоч в цій реальності лячно та складно,
страху я радість свою не віддам.

Скільки вже можна страждати в неволі
власних жахів й мерзенних хвороб?
Доля влаштовує жнива у полі
тут люди - колосся, а смерть - хлібороб.

Ода суржику

Нащо потрібні писаки?
Задля цікавих розваг?
Так підкажіть же лайфгаки,
щоб вєсєліть посіпак.

Як мені вижити, люде?
Як досягнути мети?
Наче в пустелі верблюди
Мрії, що звуться мєчти.

Знов пробиваючи коло
Власних обмежень и меж
Наче малеча до школи
Плентаюсь шляхом надєжд

Суржик, русизми.. Що далі?
Внутрішній цензор оре.
Я розстібнула сандалі
І босоніж по травє.

Рушити правила круто.
Світ - іподром заборон.
Діє обмежень отрута,
шикають з різних сторон.

Чхати хотіла на снобів.
Ханжество в дупу запхніть
Гірше хвороб і мікробів -
вам стати собою на мить.

Слів кострубате створіння -
новонароджений вірш
- викидень в стані сп'яніння.
Вон. Забирайся. Облиш.

Поетеса Людмила Лежанська


ПРО ДОБРООКИЙ СВІТ ЛЮДМИЛИ ЛЕЖАНСЬКОЇ РОЗПОВІЛИ В ОБЛАСНОМУ МУЗЕЇ
Про доброокий світ Людмили Лежанської розповіли в обласному музеї
У Волинському краєзнавчому музеї відбувся вечір-портрет української поетеси Людмили Лежанської «Мій доброокий світ…», приурочений до 70-ої річниці від дня її народження. Акція відбулася в рамках музейного проекту «Відомі жінки Волині».
Мета вечора – ознайомити учнів з життям і творчістю волинської поетеси Людмили Лежанської, розвивати в дітей уміння сприймати красу поетичного слова, на прикладі життя та творчості поетеси виховувати віру в себе, в силу любові, добра, терпіння та інших людських чеснот.
На захід завітали учні Луцького НВК ЗОШ І-ІІІ ст. №22 – ліцею, Луцької гімназії №4 та студенти Волинського коледжу Національного університету харчових технологій.
У проведенні свята брали участь рідні, друзі, знайомі поетеси. Племінниця Лариса Стасюк, вчитель-методист англійської мови Луцького НВК ЗОШ І-ІІІ ст. №22 – ліцею, зворушливо розповіла про свій духовний зв’язок з поетесою, про теплі родинні стосунки, які надавали письменниці наснагу для творчості та боротьби з недугою. На згадку про зустріч Лариса Володимирівна подарувала музею збірку поезій Л. Ю. Лежанської «Стежечка».
Щире слово про письменницю сказали Ніна Терещук та Віра Боярська, родичі поетеси, її товариш Юрій Михайлицький.
Василь Іщук, лікар-терапевт Волинської обласної клінічної лікарні, приятель Людмили, розповів гостям про пам’ятні зустрічі з родиною Людмили, зазначив, що, незважаючи на приреченість, безнадійність долі, вона оптимістично дивилася на життя, прагнула бути потрібною людям, мала «сонячну душу»… Саме лікарю поетка присвятила вірш «Гілка папороті. Символ».
Поезії Людмили Ярославівни вперше прозвучали на Волинському радіо у 1970 році, про цю подію розповів заслужений журналіст України Василь Федчук.
Своїми споминами поділилася представниця Національної спілки письменників України Олена Криштальська, поетка, перекладачка, лауреат літературної премії ім. Василя Мисика та Всесвітньої української координаційної ради, обласної літературно-мистецької премії ім. Агатангела Кримського, літературної премії ім. Григорія Кочура, польської міжнародної літературної премії імені Юзефа Лободовського. Вона подарувала музею книгу «Пізня яблуня», у якій вміщено вірш-диптих «Пам’яті Людмили Лежанської».
Поезію прочитали вихованці гуртка «Мистецтво слова» Палацу учнівської молоді (керівник Тетяна Панасюк).
На завершення свята родинний гурт зворушливо виконав улюблену пісню Людмили – «Неспокій» (композитор Ярослав Найда).
Гості вечора мали змогу ознайомитись із фотодокументальною виставкою з фондів музею, на якій представлені матеріали про життя і творчість Людмили Лежанської: світлини з сімейного альбому, які розповідають про дитячі та юнацькі роки поетеси, листи, рукописи, вітальні телеграми, ноти до пісень на вірші поетеси, художні малюнки, збірки поезій, публікації тощо.

Людмила Ярославівна Лежанська народилася 11 березня 1947 року в селі Вербичне Турійського району. В дитинстві захворіла і все життя була прикута до інвалідного візка. Середню освіту здобувала самотужки. Рано виявила хист до малювання та вишивки. З дванадцяти літ почала писати вірші. Член СПУ.
Померла 9 листопада 1981 року. Похована в місті Луцьку.
За життя поетеси вийшли друком лише дві збірки поезій – «Поезії» (1980) і «Стежечка» (1981). Посмертно видано ще дві – «Мій доброокий світ» (1986), «Чому став синій льон» (1990). За ініціативи родини у 2010 році вийшла у світ книга Людмили Лежанської «Мій опротестований долею і людьми світ». У ній вміщено видані раніше поезії і неопубліковані прозові твори Л. Я. Лежанської. Вперше оприлюднено сторінки із щоденника, який вона вела впродовж останніх десяти років життя. Окремим розділом подаються спогади рідних про письменницю.
Нещодавно у приміщенні Волинського краєзнавчого музею відбувся вечір-портрет «Крізь біль — в життя, до світла...» (до 65-ої річниці від дня народження української поетеси Людмили Лежанської (1947-1981) з циклу «Відомі жінки Волині».
Людмила Ярославівна народилася в селі Вербичне Турійського району. У дитинстві захворіла і все життя була прикута до інвалідного візка. Освіту здобувала самотужки, з допомогою матері Олени Іванівни — вчительки початкових класів. Рано виявила хист до малювання та вишивки. З дванадцяти літ почала писати вірші.
Вірші Людмили Лежанської сповнені добротою, щирістю, любов’ю до рідного краю і його людей. За життя поетеса встигла порадіти двом своїм збіркам — «Поезії» (1980) і «Стежечка» (1981). Пізніше вийшли ще дві — «Мій доброокий світ» (1986), «Чому став синій льон» (1990).
У вечорі взяли участь голова обласної організації Національної спілки письменників України Ніна Горик, письменник і перекладач Олена Криштальська, родичі, друзі, знайомі поетеси.
Серед колекцій, які зберігаються у краєзнавчому музеї, почесне місце займає особистий фонд Людмили Лежанської. Його експонатами є документи, рукописи, малюнки, вишивки, матеріали про її життя і творчість, передані до музею родиною та друзями. Окремі з них були представлені на виставці, яку підготували наукові співробітники відділу науково-освітньої роботи.
Поезію Л. Лежанської читали учні 8-ого класу Луцької ЗОШ № 22, а вірші поетеси для малят — першокласники Луцького навчально-виховного комплексу № 26.

Людмила Лежанська: 71 рік з дня народження відомої турійської поетеси
 11.03.2018

Сьогодні свій День народження могла б відзначати турійська поетеса Людмила Лежанська.

Письменниці виповнився б 71 рік.

Людмила Лежанська родом із села Вербичне Турійського району.

У дитинстві захворіла, ціле життя була прикута до інвалідного візка. Рано виявила хист до малювання та вишивки, почала писати вірші. Друкувалася в журналах, альманахах, колективних збірниках. З 1980 – член Спілки Письменників України. Особистий фонд мсткині зберігається у Волинському краєзнавчому музеї.

Поетеса померла 1981 року, у віці 34 років.

Публікуємо деякі дитячі поезії Людмили Лежанської:

Розмова з квітами

Де стежиночка у полі,
Там росте квіток доволі.

Там хмариночка гуляла,
З кимось тихо розмовляла.

Мама-хмара чорно-біла
До хмариночки прибігла:

– Ти чому сама гуляєш?
З ким у полі розмовляєш?

Посміхнулась доня мамі:
– Чи ж не бачиш – із квітками!

Котик плаче на морозі

Котик плаче на морозі,

Бо йому померзли нозі.

Ходи, котку, до хати,

На лежанці будеш спати.

Людмила Лежанська
Розмова з квітами
Вірш

Де стежиночка у полі,
Там росте квіток доволі.

Там хмариночка гуляла,
З кимось тихо розмовляла.

Мама-хмара чорно-біла
До хмариночки прибігла:

– Ти чому сама гуляєш?
З ким у полі розмовляєш?

Посміхнулась доня мамі:
– Чи ж не бачиш – із квітками!