хочу сюди!
 

Alisa

39 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 34-46 років

Замітки з міткою «війна»

Розстріли в'язнів в червні-липні 1941 р. Як це було (ФОТО)

24.06.2011 _ Ігор Дерев'яний

Такого не робили ані поляки в 1939, ані нацисти в 1944. Радянська міліція розстрілювала масово - з автоматів, через віконця для передачі їжі. Або кидала в камери гранати. Деякі з цих камер довелося замурувати - і ексгумацію провели вже взимку.

Червень 1941 року запам'ятався на Західній Україні не тільки нападом нацистської Німеччини, але й кривавими розправами, вчиненими нібито своєю ж державою в тилу.

Йдеться про досі нечуване явище, навіть у практиці Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВД) СРСР - масові розстріли політичних в'язнів у тюрмах Західної України протягом кінця червня - початку липня 1941 року.

"Історична Правда" наводить приклади трьох таких розправ: у тюрмах Львова, соляних шахтах Саліни і в тюрмі Луцька. Сьогоднішній текст присвячено масовим убивствами у Львові. 

  Перша сторінка розстрільного списку в'язниці № 3 у Золочеві. Чітко видно написи на документі - винесення вироку начальником слідчої частини УНКГБ по Львівській області Шумаковим та накладання санкції до виконання вироку прокурором Львівської області Харитоновим. Двоє осіб вирішили долю тисяч... Архів Центру досліджень визвольного руху (ЦДВР)

На прикладі Львова можна достеменно показати криваву діяльність "доблесних борців із контрреволюцією".

У самому Львові було три в'яниці: № 1 - на Лонцького, № 2 - Замарстинівська та № 4 - Бриґідки. Тюрма № 3 перебувала у замку м. Золочева, що близько сімдесяти кілометрів  від Львова - сюди відправляли в'язнів, коли львівські тюрми були переповнені (а таки були переповнені: у тюрмі на Лонцького при ліміті 1500 осіб перебувало 3 638 в'язнів).

 Ліва частина попереднього документу. Напис червоним олівцем, зроблений рукою слідчого Шумакова: "Приговор как врагов народа расстрелять". І прізвища - Баренлейм (?), Дідух, Крачковський, Цверлінг, Бондар, Мазурчак, Котик...

У тюрмах Львівщини станом на 22 червня 1941 року було 5 424 в'язні. Більшості інкримінували злочини за статтею 54 карного кодексу УРСР, тобто - контрреволюційну діяльність.

"Процес 59-ти". У грудні 1940-го львів'ян засуджували за те, що вони - українці

Негайними офіційними заходами у вирішенні проблеми переповнення в'язниць стали наказ № 2445/М наркома державної безпеки Меркулова від 23 червня 1941 р. та наказ начальника тюремного управління НКВД УРСР капітана державної безпеки Філіппова від 23 червня 1941 р.

Права частина попереднього документу. Напис чорними чорнилами - дозвіл на страту - написаний рукою прокурора Львівської області Харитонова: "Расстрел как врагов народа санкционирую"

У першому документі йшлося про терміновий облік усіх в'язнів у тюрмах та розподіл на тих, що підлягають депортації в концтабори ГУЛАГУ, і тих, кого необхідно розстріляти (це завдання покладалося на місцеве керівництво НКГБ).

У другому документі йшлося про евакуацію в'язнів, до нього додавався "План евакуації", згідно з яким депортації з Львівської області підлягало 5 тисяч арештантів. Для цього виділялося 204 вагони.

Згідно з інструкцією НКВД СРСР від 29 грудня 1939 р., один вагон ешелону вміщував тридцять депортованих осіб, отже вказаних вагонів вистачало б на евакуацію 6 800 в'язнів. Проте евакуювали лише 1822 із 5 000 запланованих.

  Сташинський Петро Васильович (1904-1941), уродженець с. Борщовичі Ново-Яричевського р-ну Львівської області. Заарештований 9 жовтня 1940 р.

Член Просвіти, організації "Сила" та ОУН. Обвинувачений за ст. 54 пп. 6, 11 КК УРСР. Розстріляний у в'язниці №1 м.Львова на вул.Лонцького 26 червня 1941 р.

Фото довоєнних часів, зроблене на площі Ринок у Львові. Архів ЦДВР

3602 людини залишились у тюрмах Львова. А куди поділися ешелони - документи мовчать.

Самі ж екзекуції розпочалися 22 червня - розстріляно засуджених до смертної кари. Із проміжного звіту начальника тюремного відділення УНКВД Львівської області Лермана відомо, що станом на 24 червня у тюрмах Львова та Золочева було розстріляно 2072 особи.

26 червня затвердили розстрільні списки - ще 2068 осіб підлягали знищенню. Їх вбили протягом 24-28 червня.

  Трупи розстріляних в'язнів у камері в'язниці на Лонцького. м.Львів, 1 липня 1941 р. Деякі такі камери німцям довелося замурувати, щоб уникнути епідемії. Повторну ексгумацію провели в лютому 1942 р., коли вдарили морози. Архів ЦДВР

Таким чином у Львівській області було розстріляно 4140 в'язнів. Проте підрахунки не узгоджуються: залишилося у тюрмах 3 602 особи, а розстріляли більше.

Відповідь на це питання дає доповідна того ж таки Лермана: тут йшлося також про надходження нових ув'язнених. Тюремні документи на цих людей належним чином не оформлювали.

У більшості випадків навіть не викладали звинувачень, проте упевнено називали причетними до ОУН, шпигунами, диверсантам - тобто особами, котрих належить розстріляти.

  Процес ексгумації розстріляних в'язнів у тюрмі. 3 липня 1941 р., м. Львів. Для проведення цих робіт німці примусово зігнали львівських євреїв. Архів ЦДВР

Це лише один фрагмент трагічної статистики, поняття, розділеного Сталіним. Справжня картина розкривається, коли поглянути на всю карту Західної України - близько 24 тисяч вбитих.

Спочатку застосовували звичну для НКВД практику: індивідуально, у спецкамері, постріл у потилицю. Коли наближався фронт, а плани не було виконано - розстрілювали масово: зганяли в'язнів до камер підвалів та через дверцята для передачі їжі стріляли з автоматичної зброї.

Віконечко відкривалося - і в'язень, замість їжі для підтримки життя, бачив засіб знищення... останнє, що бачив у житті).

  Львів'яни шукають серед розстріляних своїх рідних у подвір'ї в'язниці № 1. м.Львів, 3 липня 1941 р. Архів ЦДВР

А в останні дні - кидали до камер гранати. Або відкривали двері камер, в'язні виходили в коридор, гадаючи, що їх звільняють, та в цей момент їх розстрілювали з автоматичної зброї.

Тіла вивозили вантажівками та ховали у спецмісцях, котрі сьогодні поступово відкривають археологи.

На Прикарпатті розкопали масову могилу. Схоже, жертв 1941 року (ФОТО)

Проте перед самим приходом німців чекісти, поспішаючи, ховали вбитих у подвір'ях та підвалах тюрем. Згодом розкопки цих гекатомб стали матеріалом для нацистської пропаганди - звісно не з міркувань людяності.

Відбувалися також й знищення евакуйованих в'язнів в центрально-східних областях України - у пересильних тюрмах Умані, Києва та Харкова. Ці міста були так званими проміжними пунктами етапування, де відбувалося перемішування в'язнів, щоб уникнути повстань та масових втеч під час депортації.

  Нацистська пропаганда розстріляних у тюрмах - здебільшого українців, поляків та євреїв - називала фольксдойчами. Напис німецького кореспондента Губнера на фото наслідків масових розстрілів в'язнів. Архів ЦДВР

Окремо заслуговує на спомин Заліщицька трагедія на Тернопільщині, коли з тактичних міркувань було зруйновано залізничний міст через Дністер, а з обох боків надійшли два ешелони по сім вагонів із в'язнями (14 вагонів кожен із 50-70 арештованими).

НКВД вирішив проблему швидко: вагони облили пальним, підпалили та скинули у ріку. Береги Дністра тут дуже високі та стрімкі - ніхто не вижив.

Звісно, радянська пропаганда "повісила" всі ці злочини на нацистів (як, зрештою, і розстріли польських військовополонених), і, на жаль, ці міфи привидами ходять навіть у сьогоденні.

Подив і жах на обличчі львів'янки, котра щойно зайшла у двір тюрми. 3 липня 1941 р., м. Львів. Архів ЦДВР

Західноукраїнська громадськість пережила шок від побаченого. Адже такого не робили поляки на початку Другої світової в 1939-му (тоді в'язниці відкрили та звільнили всіх політичних в'язнів; і навіть попереджали: рухатися суто на схід, оскільки у прифронтовій зоні колишніх в'язнів можуть і розстріляти). 

Згодом, у 1944-му такого не стали робити й нацисти (адміністрація залишала живими в'язнів концтаборів перед приходом союзників). І це страшне у своїй безглуздості масове убивство арештованих стало одним із головних чинників укорінення антирадянських позицій тогочасного та наступних поколінь.

Щороку львівська громада приходить до тюрем, пом'янути загиблих, а в колишній тюрмі №1 на Лонцького нині діє музей-меморіал пам'яті усіх жертв окупаційних режимів.


Ігор Дерев'яний
Історик, науковий співробітник Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького"

Теми: ЧК-КГБ, XX сторіччя, Друга світова війна, Велика вітчизняна війна, історія України, Львів, Львівщина,

Янукович обмовився, пообіцявши "уможливити нові трагедії"

І не хочеться про політику. Але, як же ж таке пропустити. Знову сміх крізь сльози...
http://tsn.ua/video/video-novini/?media_id=383445562

Напередодні 22/06 (в продовження "Помню горжусь" ).

Факти приховування інформації щодо кількості жертв ІІ Світової.
I.    Напередодні війни були введені медальйони . Однак 15 березня 1942 чомусь відмінені…
(Власник медальйону автоматично потрапляв у список Міністерства оборони, і наприкінці війни можна було порахувати напевно кількість страчених нею.)
II.    Медальйони відмінено, але на заваді стоять районні військкомати(РВК), які вели свою картотеку мобілізованих у ряди Червоної армії. З часом їх обов’язки майже повністю бере на себе НКВД(польові військкомати).  Які так «добре» проявили себе під час голодомору 32-33рр(кількість жертв якого й досі варіюється від 300тис. до 15 млн. )…
III.    На початку війни був указ про мобілізацію осіб тільки 1905-1918 року народження, через деякий час – 1895-1923 р.н.  Але ці укази не указ для НКВД, тому «защищают Родину» діти від 12р. (У русі опору на Харківщині у роки Великої Вітчизняної війни такими героями стає дванадцятирічний Гриша Перець – герой розвідки(КнП 11том.361ст.детальніше). Коля Зелений – розвідник підривник 14 років прикривав відхід групи після знищення складу. Потрапив до рук фашистів і був страчений  (КнП 3 том.374ст.детальніше)
IV.    Втрати від НКВС становять Харків 167,5тисючол, область – 342,0тис,разом 509,5тис. Більше півмільйона чоловік «пропав без вести» та «помер» невідомо де ,невідомо коли.
V.    Розглянемо кричущу невідповідність у даних, а точніше брехню державного масштабу на прикладі селища Андріївка Балакліївського р-ну Харк.обл.. Так ,на 30 жовтня 1944р.за данними Балакліївського РВК у ІІ Світовій війні армійські втрати склали 1821чол.. А селище Андріївка понесло втрати від НКВС щонайменше 1841чол ( в КнП Т.3 вписано тільки 886чоловік)
VI.    РВК окремо від НКВС рахують жертви ІІ світової. Але і у тих і у інших картотека  або «постраждала» або «не зберігалася» і так по всій Україні . Дивно ,чи не так: зберігають окремо,а втрачаються разом!?. Відомо,що картотеку РКВ забрала Москва,а НКВС картотеку і не заводив, як і не робив цього під час репресій і винищенні українських офіцерів до війни.
VII.    Відома кількість людей прийнятих до комсомолу та партію по роках. А кількість жертв  ІІ світової – ні.

Забуті битви 41-го

Радянський Союз створив чимало термінів, які не мають аналогів у світі. В країнах Європи нереально замовчати подію, в якій загинуло та було покалічено кілька десятків тисяч власних співгромадян

Оцінки події можуть бути різними. Не про всі події нащадкам загиблих буде хотітися згадувати у майбутньому. Але подія все одне буде відома широкому загалу. Незалежно від волі і задумів командування, пам’ять про солдат які загинули у бою за свою батьківщину зі зброєю в руках, мусить бути вшановані. Це – норма.

Інша річ -  Радянський Союз. Радянська пропаганда, яка постійно мусила демонструвати переваги соціалістичної системи над усіма іншими, концентрувалася виключно на успішних битвах. На тих, де було здобуто перемогу, або принаймні завдано відчутних втрат противникові. Саме тому в Радянському Союзі появилися такі терміни як «непопулярна війна» та «непопулярна битва». У 1941-1942 роках Червона армія зазнала низки шалених поразок, цілком порівняних з поразкою німців під Сталінградом. Характер і втрати у тих битвах ставили перед радянським урядом аж надто багато запитань. І тому їх було вирішено забути – не писати про них у пресі, не знімати у фільмах, не змальовувати в художній літературі. 40 років СРСР з помпою святкував День Перемоги, а в той час в далеких лісових хащах тихо гнили залишки радянських солдат, які на своє горе чесно й сумлінно виконали свій обов’язок у «непопулярній битві». Про «забуті битви» знало тільки вузьке коло фахівців та окремі ентузіасти-добровольці.  Тиждень підготував добірку таких «забутих битв» на території України у 1941-1942 р.

Хто розпочав Першу світову війну Ч.9. Вона ж остання

Частина дев'ята. "Превентивний удар, план Шліффена та трошки про карму"

Після закінчення Першої світової війни країни – переможниці зібралися на Паризьку мирну конференцію, щоб звинуватити Австро – Угорщину та Німеччину в агресії та розшматувати ці імперії. Пікантність ситуації в тому, що практику приниження, звинувачення в усіх гріхах і розшматування супротивника започаткував…австрієць Клемент Меттерніх, який зізвав Віденський конгрес після Наполеонівських війн задля того, щоб зробити з Францією та Наполеоном те саме, що на Паризькій конференції зроблять з Австро – Угорщиною. Певно кожна держава, як і людина має свою карму і за все доводиться платити…

            Клемент Меттерніх, міністр закордонних справ часів Наполеонівських війн

За підсумками війни були зруйновані три імперії, народи Росії та угорці відчують на собі «переваги» комунізму, німці руїну та анархію веймарської демократії, в той час як США вийде на світову арену у якості найпершого гравця, Британія позбудиться усіх конкурентів, а найбільше дарунків отримає Сербія, котра інкорпорує до себе всіх балканських слов’ян і створить Короліство сербів, хорватів та словенців, що надалі буде перейменована в Югославію і стане однією з найбільших держав Європи.

По прошестю багатьох років  в 1998 році, західні «союзники і друзі» Сербії, ті самі які її обдарували в 1919 році, почнуть цинічно розпинати Югославію, розривати її на шматки, А в кінці кінців НАТО буде бомбити Белград. І знову нам може бути шкода братів слов’ян, шкода Слободана Мілошевича та Радко Младіча, котрі винні лише в тому, що захищали свою Батьківщину. Проте тут ми знову можемо говорити про карму. Белград заплатив за те, що він зробив на початку ХХ століття. За все доводиться платити…

            Белград, після бомбардування силами НАТО

Багато зараз з’явилося тих, хто намагається увести імператора Миколая ІІ у ранг героїв. Навіть кажуть, що «він зійшов на Голгофу за народи Російської імперії». Проте все насправді навпаки. Саме народи Російської імперії «взійшли на голгофу» через слабкодухість, піддатливість і повний брак хисту до управління в останнього російського імператора.

Говорячи про винних в Першій світовій, слід сказати наступне. Багато хто тоді й зараз керується тезою «напав – значить агресор». Проте всі забувають (а декотрі роблять вигляд, що забувають) прописні істини військового мистецтва, котрі ще знав Сунь Цзи. А саме те, що «найкращий захист – то превентивний удар». Тому що по-перше він дозволяє застати супротивника зненацька, по-друге виключає варіант нападіння супротивника в момент, коли ти не готовий, по-третє дозволяє вести війну на ворожій території, що дає плюс в ресурсах та зменшує ризик руйнації власної країни. Це все нівелювалося для очей мас в міжнародній політиці з часів Віденського конгресу, а потім цей цинізм буде не раз застосований і на Нюрберзькому судилищі, і на судилищі югославський злочинців і т.п. Подумайте над тим, що я сказав.

            Альфред фон Шліффен, керівник німецького військового штабу у 1891 - 1905 роках.

 Одним з основних доказів агресивних намірів Німеччини був так званий «план Шліффена». Його розробив начальник військового штабу ІІ Рейху Альфред фон Шліффен і він складався з варіанту війни на два фронти проти Франції та Росії (без участі Англії, що важливо і про що говорили в попередній частині). Але виставляти військовий план як доказ агресії було верхом цинізму. Адже військовий штаб покликаний розробляти стратегії і тактики на ВСІ можливі випадки. Німецький штаб мав багато військових планів і на випадок війни проти однієї Франції, і проти суто Росії, і навіть проти Австро – Угорщини, адже якщо він не буде розробляти плани на випадок війни, то навіщо він взагалі потрібен. Ось така вона справедливість переможців. Все списали на переможених, ограбували їх і залишилися білими та пухнастими.

            "План Шлиффена"

Це все писалося не просто з любові до історії чи справедливості. Розуміння механізмів, аналіз фактів з точки зору логіки допоможе всім розібратися в ситуації сьогодення, зокрема арабської «весни народів», війни в Лівії, подій в Сирії та Білорусі, подій навколо України. Дякую всім, хто осилив велику кількість тексту і послідував за автором в аналізі фактів і подій з точки зору логіки. Велике дякую Вам за увагу!

Хто розпочав Першу світову війну Ч.8

Частина перша "Четем Хаус"

Частина друга "Боснійська криза та Столипін" 

Частина третя "Франція.Російсько-британський договір"

Частина четверта "Балканські війни"

Частина п'ята. "Постріли в Сараєво"

Частина шоста. "Липневий ультиматум"

Частина сьома. "Смерть у Белграді"

Частина восьма. "Дипломатичні гойдалки"

25 липня 1914 року закінчувався термін ультиматуму. Зібравшись 24 липня сербський уряд під керівництвом Ніколи Пашича другу добу обговорювали, що їм власне робити. Кабінет був налаштований дати відмову, проте Пашич намагався схилити до компромісного рішення – заарештувати винних у сараєвських подій власними силами і видати їх Австро – Угорщини. Безумовно це наштовхувалося на протидію уряду, особливо штабу. Але аргумент в Пашича був серйозний – відповіді з Петрограда не було чи підтримає їх Російська імперія. На час закінчення строку вже була складена позитивна відповідь на ультиматум. Проте сталася майже детективна історія.

           Прем'єр-мінстр Сербії Нікола Пашич 

З  Петрограду в російське посольство в Белграді імперський уряд надсилає запит – чи задовольнить Сербія ультиматум. Майже в той же час урядовці схилили Пашича зробити запит до того ж таки посольства з питанням: чи підтримає Петроград Сербію в разі негативної відповіді на ультиматум. Отут і криється фатальна роль смерті Гартвіга. Посольство Російської імперії надсилає в Петроград запит, що має казати російська сторона в разі відхилення ультиматуму. Петроград дає відповідь, що в разі відхилення Росія підтримає Сербію, проте радить рекомендувати їй просити винесення цього питання на конференцію чотирьох держав, котру вже готували статс секретар відомства іноземних справ Німеччини Готліб фон Ягов та міністр Великої Британії Едвард Грей. Але ось тут незрозуміло чи то з-за помилки, чи то спеціально, але в Петроград посольство надсилає повідомлення, що Белград ультиматум відхилив, а сербському уряду повідомляє, що Російська імперія за будь-яких умов підтримає Сербію.
 Статс секретар відомства іноземних справ Німеччини Готліб фон Ягов Уряд одразу ж більшістю голосів ультиматум відхиляє і оголошує загальну мобілізацію. 28 липня Австро – Угорщина також оголошує мобілізацію, але окрім частин, що знаходилися у російського кордону. Тобто удар планувався суто на Сербію. Але вже на слідуючий день Миколай ІІ оголошує часткову мобілізацію. В той же день рейхсканцлер Німеччини  Теобальд фон Бетман – Гольвег офіційно оголошує, що вважає дії Росії ворожими та передає через посла в Петрограді Фрідріха фон Пурталеса ноту, в якій вимагає припинити мобілізацію. В той же час Німеччина обіцяла стати посередником за участі ще одної країни на вибір Росії в перемовинах між Петроградом та Віднем. Залишалася остання надія на збереження миру. Проте в той же день Російський уряд каже британському послу в Петрограді Бьюкенену, що готова до врегулювання ситуації в разі, якщо Відень зменшить свій тиск на Белград. Відбувається зустріч між Готлібом фон Яговим та французьким і англійським послами, де вони просят його натиснути на Відень, щоб той… припинив мобілізацію. Безумовно це було не можливо, враховуючи те, що в Сербії повним ходом йшла та ж сама мобілізація. Хто в цій ситуації був зламаним телефоном невідомо - чи Бьюкенен, чи Грей, чи посли. Напевно вже ніколи і не взнаємо. А на ноту Пурталеса російський уряд так і не відповів.
Сер Джордж Вільям Бьюкенен, посол Великої Британії в Російській імперії 28 липня Відень офіційно оголосив Сербії війну. Начальник французького штабу Жозеф Жоффр надсилає до Петрограду повідомлення, де просить Росію…оголосити повну мобілізацію. І це притому, що французи поки що своєї не оголосили. Гарна діяльність по збереженню миру! Миколай ІІ спочатку був проти, але на нього почали тиснути керівник штабу Миколай Миколайович Янушкевич та посол Франції Моріс Палеолог.  Імператор здався і погодився. Була оголошена повна мобілізація. Останній рятівний круг спробував кинути Сазонов, офіційно оголосивши, що ці дії не направлені проти Берліна. Проте було вже пізно…
Керівник військового штабу Російської імперії Миколай Миколайович Янушкевич
31 липня Петроград оголосив повну мобілізацію. Через декілька годин у відповідь те саме оголосив і Відень. В той же час Німеччина надсилає в Петроград ультиматум і вимагає у строк 12 годин припинити, а в разі незгоди те саме зробить і Німеччина. В той же час Берлін надіслав депешу і Париж з запитанням чи буде Франція зберігати нейтралітет. У відповідь Жоффр пропонує своєму уряду оголосити повну мобілізацію. Уряд 1 серпня приймає це рішення, проте лицемірно оголошує його лише 2 серпня, наче б то у відповідь на німецьку мобілізацію, котра послідувала за мовчанням Петрограда. 1 серпня Німеччина оголосила віну Росії.
Керівник генерального штабу Франції Жозеф Жоффр В той же час відбуваються англо – німецькі перемовини перемовини  з питанням чи вступить Англія у війну. Едвард Грей дає дипломатичну відповідь, яку можно було б розцінити як ні. Усі мемуари вищого військового рангу ІІ Рейху ( наприклад Людендорфа) кажуть про те, що Німеччина ніколи б не розпочала дій проти Франції, знаючи, що у війну вступить Лондон. Але Лондон підступно мовчав. І всі добре розуміли, що напад на Францію почнеться через Бельгію, адже нападати в лоб було б самогубством. І навіть 2 серпня, коли Німеччина вручила Брюсселю ультиматум, жодної реакції Лондону не послідувало, що остаточно переконало німців, що Лондон втручатися не буде.
Міністр закордонних справ Великої Британії Едвард Грей 3 серпня Німеччина оголосила війну Франції. 4 серпня увійшла в Бельгію і тут прокинувся Лондон, надіславши в Берлін ультиматум з вимогою покинути бельгійську територію. Безумовно це було вже неможливо. 5 серпня Лондон оголосив війну Німеччині. Почалася кривава бойня, розіграна закулісними гравцями як по нотах…
Далі буде...

Помню горжусь…P.S.

Великовітчизняний ажіотаж трохи спав. І поки наші харківські керманичі готуються до другого наступу на Львів 22 червня, аби «подарувати» свідомим свою пам’ять про ВО. То тут варто розібратись наскільки ця «пам’ять» основана на правді.
На дні гніву у Харкові до мене підійшов чоловік який власноруч зробив дослід на даних книзі пам’яті ІІ світової.
І ось які висновки робе пересічна людина якій в руки попалась ця книга.
Поміркуємо над інформацією яку надає книга пам'яті (КНП) щодо кількості жертв П СВ. – пише Віктор Леонтійович
Дані райвійськкоматів (РВК) щодо загиблих (ХарківськаКНП Харків т. 1)
Дзержинський район – 4062
 Жовтневий район – 4892
 КИЇВСЬКИЙ район – 7265
 Комінтернівський район - 1746
 КНП"Харків т.2 ст. 10
Ленінський район - 6350
Орджонікідзедський район-4165
Московський район - 2106
Фрунзенський район - 320
Червоно заводський район - 5500
Це означає, що армійські втрати у ІІ СВ. По м. Харкову склали - 36506 чоловік і військкомати видали 36506 похоронок в 1941 - 1945рр..
А органами НКВД було видано щонайменше - 167,5 тис.(204-36506) неврахованих (липових) похоронок на мобілізованих Польовими військкоматами (IIВК) на протязі 1946-1949рр.
Німецька армія втратила на території України 300 тис. чоловік. Втрати українців 20 млн., співвідношення у героїчній боротьбі 1 : 66,6. Книга пам'яті часто посилається на те , що втрати які несла Сов. армія часто були більшими в 2 а то і в 3 рази. Представники (ПВК) під час голодомору 1932-1933рр. блокували село і якщо голодомор, репресії - це геноцид, тоді чому ми вважаємо закінчення війни великою перемогою і святом, а не геноцидом!? Адже творцями історії були в усіх цих в трагічних подіях органи НКВД.
Розглянемо книгу пам’яті „КНП"- „ никто не забьіт ничто не забито". Книга пам'яті друкугться на підставі картотеки райвійськкоматів (РВК). Після друку, картотеку з усіх (РВК) відправляють в обл. архів (довідка РВК). Обласні архіви відправляють картотеку в Київ для того щоб розмістити її в музеї, що збудують (довідка з архіву). А чи була в (РВК) картотека?
Книга пам'яті в супереч указу президента друкується без біографічних даних. Рік народження або відсутній або вказаний приблизно, а дата смерті вказано в похоронці не співпадає з датою записаною в (КНП). А для того щоб роздути (КНП) одних і тих самих загиблих, вносять в списки сільрад по 2 і більше разів.
Книга пам'яті може бути доказом, що українці перебільшили свої втрати в рази, а може бути і доказом, що ІІ СВ. це - геноцид українського народу.

Висновок
Героїчна боротьба чи геноцид українського народу?
Львів не друкує Книгу Пам'яті України (КнП) він увіковічує героїв визвольного руху ОУН-УПА. Донецьк зрозумів неправильно і друкує, щось подібне до „КНП" наводить списки тих, хто повернувся з війни і які отримав нагороди.
Харків видає два тома "КнП" на 40 тисяч, в які вписує близько 15 тисяч Харків'ян, а решта збірна СССР і це при офіційних занижених втратах 204 тисячі. $ЛА?& А про села і говорити нічого, втрати деяких сіл 1,5,7,11 чоловік. І невідомо на підставі чого друкується КНП, якщо у всіх військкоматах України без винятку постраждала картотека до окупації і не збереглася після визволення.
Спеціальні дослідження 1993 що вийшли друком у Москві:" Обсяг безповоротних втрат Червоній Армії і флоту в період ВВВ (включаючи компанію на Далекому сході) 11 285 000 радянських воїнів " "КнП"Харків 2т.ст.54. Повіримо словам Путіна про 70% втрати російського народу визволителя це буде 7899500 чол. Решта республік;(національностей) 30% - 3,385,500 чол. Але українці отримали похоронок більше від кількості загальносоюзних втрат.
А як же рахували кількість жертв II С.В.? До списку втрат у ІІ СВ. потрапили тільки ті, на кого була видана "похоронка" з військкомату, на форматному бланку, з печаткою військкомату і підписом воєнкома. Військкомат видавав "похоронки" протягом 41 -45 років. А мобілізованих органами НКВД, без права на переписку, до втрат у П СВ. не враховували. "Похоронки" на них ~~ '
військкомат не виламав, цим займалися органи НКВД. їхні похоронки відрізнялися від похоронок військкоматовських і видавалися вони протягом 46-49 років, без підпису воєнкома, без печатки військкомату, на підробленому бланку із іншою нумерацією.
Ще раз зауважу, що Книга пам’яті - офіційний документ державного рівня! І «такої» пам’яті 17 томів(до речі, 17-й том повна копія 15-го!!!). Хочеться спитати у Харківських  активістів «Ось цією пам’яттю ви прагнути наповнити львів’ян?»
А може спочатку самі очиститесь від столітньої та наглої брехні самостійними пошуками правди ,як робить це Віктор Леонтійович!?
Бо якщо нема пам’яті, то не буде майбутнього. Мені стає страшно за майбутнє харків’ян,бо більшість з них лишили пам’яті, а вони  навіть
не прагнуть її повернути.

Радянська історія

Прошу прокоментувати цю замітку. Дякую! Серед десятків мільйонів загиблих радянських громадян - німці вбили лише невелику частину, більшість-же була знищена сталіном.

Світла пам'ять всім загиблим!

Світла пам'ять всім українським воїнам, що боролися в роки другої світової по всі сторони баррикад - і в складі Вермахту, і в складі Червоної армії. і в складі УПА, а також всім загиблим українським мирним мешканцям, що загинули від рук коричневої або червоної чуми. Всім живим ветеранам здоров'я та довголіття!

Світла пам'ять моїм двом дідам, один загинув у 1941 році на білоруському кордоні, інший дійшов до Берліну, тричі поранений і помер у 1974 році. 

Ви всі в наших серцях!

PS Всі хто почне розглагольствування про те хто "герой", а хто "зрадник" будуть видаляться. Без образ. Танці на кістках тут не потрібні!