Запитання: Людина сприймає реальність через себе. Це як промінь світла, який проходить скрізь скло.

Але як бачити реальність безпосередньо? Може це є неможливим?

Наприклад: усі ми бачимо, чуємо, відчуваємо запах, смак, наша шкіра
відчуває температуру та дотик... але насправді чи сприймаємо ми все це
безпосередньо?

Цей процес можна порівняти зі скануванням зображення. Щоб комп'ютер
"побачив" зображення, воно повинно пройти кілька етапів. І тільки
перетворившись на цифрову копію, комп'ютер "побачить" зображення.

Тож чи можемо ми бачити, сприймати та відчувати реальність безпосередньо?

Відповідь:Давайте залишимося в межах комп'ютерної аналогії та подивимося, що далі відбувається, з інформацією, яка потрапила у наш мозок-комп'ютер.

Є така комп'ютерна програма "Файнрідер", вона розпізнає текст.
Не знаю, чи відомо вам це, але Файнрідер - абсолютно безжальна та безкомпромісна програма. Вона поділяє всю інформацію, яка потрапляє до неї через сканер на дві категорії: текст, або зображення. Якщо ви захочете за допомогою цієї програми послухати музику, або передивитися улюблений фільм - ви будете розчаровані. Ні музики ні кіно для файнрідер не існує. Подібна програма закладена у у нашу свідомість, вона розпізнає тільки те, що потрапляє через фізичні органи чуття (фізичний сканер).

Те, чого не здатний сприйняти наш сканер - просто не існує.

А тепер, важливе:: людина, яка підкорилася програмі, закладеній у її свідомості перетворюється в істоту, яку можна назвати Файнрідером:

-   світ, з точки зору Файнрідера керується науковими законами та 
складається з матеріальних об"єктів.

-   кожний Файнрідер має дивну властивість, ПЕРЕБУВАЮЧИ СЕРЕД ЖИВОГО СВІТУ, НЕ ПОМІЧАТИ ДУХОВНОЇ ПРИРОДИ РЕАЛЬНОСТІ.

Живий Світ чинить супротив діяльності Файнрідерів, створюючи перешкоди у реалізації їх неприродних бажань, та ослаблюючи їх тіла чисельними хворобами.

Вчиняючи так, Живий Світ допомагає Файнрідерам вилікуватися від чужої, нав"язаної програми.

Тільки позбавившись від обмежувальної програми, що керує нашою свідомістю, ми набуваємо здатності сприймати Живий Світ у його повноті.

Це і буде безпосереднє сприйняття та розуміння світу.

Бажаю вам цього,...

Не знаю откуда у меня взялись эти тараканы в голове,
но они у меня с самого раннего детства.
А ведь рос в семье где принимали и воспитывали терпимость
к ошибкам и недостаткам других,
любовь к ближнему, не сопротивление насилию и все-прощение.

Из меня получилась почти полная противоположность тому,
что в меня вбивали с молоком матери.
Может это вышло из за того, что взрослые учили одному,
а сами поступали по другому?
Куда девалась их все-прощение и терпимость к ошибкам,
когда эти ошибки делал я?

Покурил? - Ремня.
Украл? - Ремня.
Ударил девченку? - Ремня.
Нашел минометную бомбу, взорвал и спалил
с ее помощью сарай с зерном? - Ремня.
......

Может это и к лучшему?
Ненавидя ремень я научился врать и изворачиваться так,
что начинал сам верить в то, что говорил, а окружающие и подавно.

Помню, когда мать вызывали на школьные собрания,
учителя жаловались.
- Смотрит в глаза невинным взглядом,
- и врет, да врет так, что мы начинаем верить,
- тому, что он говорит, хотя факты говорят об обратном.

Умение самозабвенно врать и изворачиваться, не раз спасало
меня от многих бед и напастей, не говоря уже о том,
что не раз спасало мне жизнь.

Самое большое для меня потрясение за последние лет 6 (после смерти папы), это - редкий порок развития ребенка у пары из Австралии про который прочел сегодня.

По ссылке можно почитать оригинал статьи. Там на английском, правда, но это неважно - я тоже его уже забыл до уровня школьной программы. Все понятно и так из фото, видео и иллюстраций.

Если кратко, то история такая. У ребенка имеется два лица и два мозга. Вот как сиамские близнецы, но только второму близнецу досталось до обидного мало - мозг, глаза, одно ухо и часть лицевых мышц. Голосовые связки, легкие, все конечности и другие органы - принадлежат другому.

Вот просто весь день хожу под жутким впечатлением. Наверное, напьюсь, потому что голова просто отказывается это понять. Что должен чувствовать человек, которому мир только показывают, он его слышит, а в ответ максимум может только моргнуть или скривить губы? Даже заплакать по-настоящему не может. У этой личности нет контроля за голосовыми связками. Ну и еще он ощущает запахи, наверное. Но НИЧЕМ, НИЧЕМ ВООБЩЕ не может выразить свои мысли. Ни словом, ни жестом. Вы можете себе представить такое существование?

Голый мозг с глазами, одним ухом и носом... Личность, которая все понимает и никак не может дать о себе знать. Ну, может быть слезу пустить беззвучно, когда уж совсем тоскливо. Даже убить себя не может. Даже перестать дышать. Максимум - закрыть глаза.

Ей Богу, даже непонятно, как всевышний мог такое допустить.

Но, с другой стороны, ужасно интересно узнать, что этот мозг будет думать. Чем он занимается, если больше ничего, кроме думать у него нет возможности? Ведь все (ВСЕ!) отделы мозга развиваются только для думания. Нет отделов, контролирующих движение, контролирующих организм, давление, вестибулярный аппарат и все остальные функции. То есть - на мысль задействовано 100% нейронов мозга, а не 5%. Но узнать, про что думал этот несчастный гомункулюс вряд-ли получится. Ах, если бы была хоть теоретическая возможность поговорить с этим мозгом...

Только мне кажется, что ничего приятного тем, кто мог бы наладить с ним контакт, он не скажет. Как по мне - гуманность наизнанку. Но я не истина в последней инстанции.

 

Мой самый первый утренний визит.
Святой, как ритуал иезуита.
Когда судьба на ниточке висит,
Но до конца не всё ещё пропито.

На кассе чек не глядя выдаёт,
Подсевшая на макияж блондинка.
Изображён губной помадой рот,
Лицо перерисовано с картинки.

А у меня лицо, как белый лист
И руки сводит тремор беспощадный.
Хлебну стакан и вновь душою чист.
А внешность станет милой и приятной.

Хочу услышать добрый голос Ваш.
Жду милосердия, надеюсь на терпимость.
Меня не рок сюда привёл, не блажь.
Осознанная, блин, необходимость.

Жить - не значит накапливать недостатки, а избавляться от них. (с)

"Любов - це зв'язок зі Світом та людьми, це струмінь, що ллється з нашого Серця на увесь Світ. Така Любов - надто велика, щоб поміститися у тісненьке раціональне життя...

Sh@doW Запитання:" Як багато таких людей у нашому житті? у нашому раціональному житті? Чи розділяємо своє життя на те, яким я хочу бути ( з відкритим Серцем) і те, яким я можу бути (із суспільними обтяженнями, нормами, законодавством....)? Одного разу ( і дуже швидко) людина зрозуміє, що її любові і світла з її Серця недостатньо для співіснування в такому суспільстві..... Тоді постане інше питання - де? Де шукати зцілення відкритому розбитому (невіглаством, хамством, цинічністю...) Серцю. Наслідувати сподвижників віри і усамітнитися чи повернутися до попереднього образу життя з гнітючим усвідомленням поразки?"

Відповідь: Людей з відкритим Серцем, у нашому оточенні, як правило, не має. Зазвичай ми живемо у щільному оточенні не пробуджених механічних ляльок, яких смикають за нитки усілякі зовнішні події (вираз Гурджиєва). Дане світовідчуття характерно швидше для людей середнього та старшого віку, яких добування "хліба насущного" вже значно втомило та виснажило.
Світовідчуття молоді, переповненої енергією, звичайно - інше. Зате саме серед молоді легше зустріти відкриту людину.

З іншого боку, коли ви міняєтесь, та починаєте випромінювати енергію Серця, навколо вас чудесним способом починають з'являтися нові люди. Настільки чудесним, що зустріч з цими людьми  не виглядає, як випадковість.
Я щиро радію, коли для когось з вас спілкування на форумі починає ставати чудесним.

- Чи розділяємо своє життя на те, яким я хочу бути ( з відкритим
Серцем) і те, яким я можу бути (із суспільними обтяженнями, нормами,
законодавством....)

Ми не розділяємо своє життя на те, яким я хочу бути (з Відкритим Серцем) , та яким я можу бути.
Ми сприймаємо своє життя, як даність, як остаточну реальність, у якій важко змінити будь-що. Хіба що, можна через великі труднощі змінити свої матеріальні обставини.
Але ж те, що можна кардинально змінити своє життя через внутрішню переміну - ми, зазвичай, навіть не здогадуємося. Причина є у тому, що ми не знаємо, не здогадуємося про свою приховану містичну природу.

Дійсно, звідки ми можемо про це знати. Про це не говорили нам наші батьки, про це ми не чули  у школі: навпаки, усі без кінця стверджували, що людина є біологічною істотою, яка помирає назавжди.
Саме це - нерозуміння, неприйняття своєї духовної природи не залишає нам вибору: бути, ким хочу, або - ким можу.

- Одного разу ( і дуже швидко) людина зрозуміє, що її любові і світла з її Серця недостатньо для співіснування в такому суспільстві.....

Чому ви так думаєте? Насправді, Любов та світло у нашому Серці у першу чергу гріє та наповнює саме нас: наше тіло, почуття, думки. Іншими словами - нам стає добре, ні - чудесно! Ми починаємо випромінювати внутрішнє тепло та Любов, це зразу помічають люди, та починають тягнутися до вас. Так стається, нібито у сірій напівтемряві засвітив ліхтар, і усі навкруги побачили це світло.
Відкриваючи своє Серце ви нібито зміщуєтеся у паралельну реальність. Навколо нібито нічого не змінилося: ті самі люди, ті ж обставини, але: люди починають виглядати нібито сонними (закритими, замкненими на своїх думках), а обставини життя більш пластичними (не такими твердими, якими здавалися раніше).
Відкривши вогонь у своєму Серці, ми відкриваємо для себе радість життя та мудрість співіснування у світі, які відтепер, залишаються з нами.

Тоді постане інше питання - де? Де шукати зцілення відкритому
розбитому (невіглаством, хамством, цинічністю...) Серцю. Наслідувати
сподвижників віри і усамітнитися чи повернутися до попереднього образу
життя з гнітючим усвідомленням поразки?"

Ви давно були у басейні? Давайте згадаємо разом: коли після великої перерви у відвідуванні басейну, у перший раз виходиш на кромку, щоб пірнути у воду, та відчуваєш легку нерішучість.

Як так, оце я стою, дивлюся вниз на воду, а зараз вже буду плисти?, - і вода напевно - холодна.

А потім відштовхуєшся, пірнаєш, та пливеш, пливеш поки не зігрієшся. Тепер ти відчуваєш себе інакше. Прохолодна вода, що огортає тіло , її густина дають тобі відчуття перебування у воді,  насолоду від плавання. Відчуття невпевненості зникло, змінилося на радість та бадьорість.

Щось подібне: страх та невпевненість відчуваємо ми перед Відкриттям Серця.
Поки стоїш на краю, Світ та люди здаються чужим та холодним середовищем. Може не варто стрибати у нього?

Уявіть собі великий, превеликий басейн - наш світ. А навколо нього на кромці - мільйони людей - усе людство.

Ми усі стоїмо на краю басейну, зачаровано дивимося на воду, та навіть не підозрюємо, що людина здатна плавати.

Сначала хотел выложить свой путевой блокнот без изменений. Что-то вроде отчета. Потом подумал, что это сделают и без меня на хороших туристических сайтах. Кому интересно, обращайтесь к Vo_lkу. Там есть все. GPS-координаты, время выхода на точки до минуты, а также наш рацион, впечатления фотографии и так далее.

Но не это важно.



Важно то, что мы находим возможности, сделать себя и своих друзей счастливыми.

Выйти в этот поход было очень непросто каждому из нас. Сказался кризис. Дефицит денег и времени. Не все прошли весь маршрут. Причина схода более чем уважительная…

Те, кто не ходит, могут подумать: «Что за забава?». Ходить по горам, сбивать ноги, мокнуть под дождем, мерзнуть в палатках, искать туалет на крутых склонах. Но в этом же и весь кайф! Чтобы понять это, нужно пройти хотя бы километров двести по горам.

Когда-то в прошлой жизни один офицер, который командовал нашей ротой, после изнурительного марш-броска, когда мы без сил повалились на траву, сказал нам: «Вот теперь вы поняли, ребята, что ни один наркоман не знает лучшего прихода, чем вы сейчас!»

Что-то подобное вспоминается у Экзюпери. В одной из книг он писал про североафриканские колодцы в пустыне. В понимании евпропейца, колодец – это такое сооружение из бревен или кирпичей, или вообще бетонное с воротком цепочкой, ведром и навесом от дождя. Если в него заглянуть, то можно увидеть много студеной воды. Колодец в Африке – это яма в песке, на дне которой тонкой струйкой, а то и вообще каплями стекает в подставленную флягу теплая желтоватая жидкость, пахнущая верблюжьей мочой. Но тот же Экзюпери заявлял, что вкуснее воды он не пил в своей жизни.



Да и кто может полноценно оценить прелести цивилизации? Холодное пиво. Теплую женщину. Чистое сухое белье. Белый унитаз в помещении. Интернет. Экскалатор, в конце-концов!



Побродите две недели без пива и без асфальта, и вы по-новому ощутите вкус жизни!

А теперь отвечу на самый актуальный вопрос инета (и не только):
«Куда подевались все настоящие мужчины?»

Известно куда. Они ушли в горы. Но они вернутся к вам, дорогие теплые и уютные женщины. ))

или еще ее называют Молитва матери Терезы:

 

ДУША ПРОСИЛА... Я просила Бога забрать мою гордыню, и Бог ответил мне - нет. Он сказал, что гордыню не забирают - от неё отрекаются. Я просила Бога исцелить мою прикованную к постели дочку. Бог сказал мне - нет. Душа её в надёжности, а тело всё равно умрёт. Я просила Бога даровать мне терпение, и Бог сказал - нет. Он сказал, что терпение появляется в результате испытаний - его не дают, а заслуживают. Я просила Бога подарить мне счастье, и Бог сказал - нет. Он сказал, что даёт благословение, а буду ли я счастлива, или нет - зависит от меня. Я просила Бога уберечь меня от боли, и Бог сказал - нет. Он сказал, что страдания отворачивают человека от мирских забот и приводят к Нему. Я просила Бога, чтобы дух мой рос, и Бог сказал - нет. Он сказал, что дух должен вырасти сам. Я просила Бога научить меня любить всех людей так, как Он любит меня. Наконец, сказал Господь, ты поняла, что нужно просить.

Я просила терпения - и Бог послал мне испытания, чтобы закалить меня. Я просила мудрости - и Бог послал мне проблемы, над которыми нужно ломать голову. Я просила мужества - и Бог послал мне опасности. Я просила любви - и Бог послал несчастных, которые нуждаются в моей помощи. Я просила благ - и Бог дал мне возможности. Я не получила ничего из того, что хотела - Я получила всё, что мне было НУЖНО! Бог услышал мои молитвы.

30 глубоких и интересных цитат, дающих пищу для размышлений: