хочу сюди!
 

Vitalina

34 роки, овен, познайомиться з хлопцем у віці 30-35 років

Замітки з міткою «майдан»

SOS!!! Терміново!!!

SOS!!! Терміново!!! Максимальний репост!!!
Громадській Організації "Майдан Південь" http://vk.com/public83316418 потрібна допомога в доукомплектації та ремонті машин УАЗ для потреб Української Армії!!!! Машини призначені для розвідки, патрулювання, ротацій та транспортування поранених!!! Перелік необхідних запчастин:
- Двигуни;
- Роздатки;
- Коробки передач;
- Стартери;
- Мости;
- Акумуляторні батареї;
- Камери та покришки;
- Крісла салона;
- Тощо.
Також потрібна фінансова допомога на малярні та зварювальні матеріали. Реквізити банку:
Розрахунковий рахунок ГО "Майдан Південь":
АТ "Ощадбанк"
Код ЄДРПОУ 39338503
МФО 326461
П/р 26002300719146
Давайте разом зробимо корисну справу!!! Ваша активність врятує чиєсь життя!!!
Звертатись за телефоном: 050 742 55 51-Ігор або пишіть сюди: http://vk.com/ata_tera

"Майдан: усна історія". Розмова з Володимиром В'ятровичем

"Майдан: усна історія". Розмова з Володимиром В'ятровичем



26.12.2014
Наталія Машталер, Тетяна Привалко, для УП.Життя

Під час революційних подій минулої зими Володимир В'ятрович був одним із лідерів Громадського сектору Євромайдану. Зараз він очолює Український інститут національної пам'яті – центральний орган виконавчої влади, який у кабміні відповідає за відновлення історичної пам'яті та подолання наслідків тоталітарного минулого в суспільстві.

В рамках проекту Українського інституту національної пам'яті та Фонду збереження історії Майдану "Майдан: усна історія" Володимир В'ятрович розповів, що для нього означають події зими 2013–2014 років.

Про початок Євромайдану

21 листопада, коли почався Євромайдан, я був у Римі на конференції, присвяченій 80-м роковинам Голодомору. Під вечір я зупинився у свого знайомого і звично переглядав Фейсбук. Там побачив повідомлення від Мустафи Найєма: "Всі, хто серйозний, приходимо о 22.30 до стели". Я не міг прийти. Але було цікаво, що ж, власне, з усього цього буде. Було відчуття, абсолютно нераціональне, що щось таки буде.

Я навіть зробив тоді допис, що Янукович обрав дуже неправильний день, щоб оголосити про згортання європейської інтеграції, тому що 21 листопада почалася Помаранчева революція – і цей день одного разу вже став причиною його поразки, тож може стати нею і вдруге. Бачте, слова виявилися пророчими, хоча на той момент були радше бравадою, ніж якимось раціональним усвідомленням.

Повернувся я до Києва 22 числа, й того дня вперше пішов на Майдан. Було мокро, сиро. Зібралася невеличка купка людей, всі під парасольками. Була якась апаратура, хтось пробував промовляти. Коротше кажучи, враження чогось серйозного це не створювало. Але позитив був у тому, що люди простояли ніч, тобто це фактично була друга доба. І виглядало, що з цього таки може вийти щось серйозне.

На відміну від Помаранчевої революції, ніхто не готувався до цієї революції. Нагадаю, що за кілька місяців до того відбулася акція "Вставай, Україно!" Вона була малочисельною і відзначилася тим, що у ній брали участь проплачені прапороносці.

Сподівання на якийсь вибух були примарними. Ми були не готові до того, не була готова і влада. Можливо, саме тому (що ніхто не був достатньо готовим) воно і вдалося. Та водночас така неготовність проявилася в багатьох помилках, які, зокрема, призвели й до людських смертей.

Остаточно до Майдану – не лише як людина, яка час від часу приходить покрутитися, покричати "Банду геть!", а як людина, що бере на себе якусь відповідальність, – я долучився після 24 листопада. Нагадаю, тоді, 24 листопада, вперше за 9 років відбувся наймасовіший мітинг – було понад 100 тисяч людей.

Увечері 24 листопада на Європейській площі почали розбивати намети. Відбулося роздвоєння Майдану. Тривали суперечки, хто до кого мав приєднатися. Я був серед тих, хто намагався об'єднати два табори. Через загрозу з боку міліції зачистити Майдан, а також потребу в налагодженні якоїсь координації, я тоді вперше залишився на ніч на Майдані.

Наступного дня ми зустрічалися так званою Координаційною радою, куди входив Мустафа Найєм, Єгор Соболєв, Вікторія Сюмар, Василь Гацько, Ігор Луценко, Дмитро Крикун, Світлана Заліщук, Богдана Бабич… Усіх зараз не назву, тому що один із моментів, який мене відверто дратував, полягав у тому, що ця Координаційна рада була фактично нефіксованою. Вона була якась плавуча, сьогодні прийшли одні, завтра – інші. Тобто кістяк був, звісно, але я вважав, що з погляду менеджменту це цілковито неправильно, бо не зафіксовано точну кількість людей, які приймають рішення. Відповідно, як ми можемо добиватися їх виконання? Це відбувалося в режимі такого собі творчого хаосу.

29 листопада, коли стало відомо, що Угоду про асоціацію з Європейським Союзом підписано не буде, на Майдані почали обговорювати, що буде далі. Студенти сказали, що вони вважають за потрібне переходити до інших форм протесту, треба готуватися до 2015 року, треба, можливо, зараз розійтися, з тим щоб почати будувати структури для протестних акцій на майбутнє. Але всі: й політики, й громадські діячі, й студенти погодилися, що потрібна якась масова акція 1 грудня.

Як на мене, це відіграло ключову роль: коли студенти оголосили про згортання акції, не було остаточно вирішено, що ми робимо з тими людьми, які є на Майдані, чи залишатися їм до 1 грудня, чи розходитися. Фактично рішення однозначного не було.

Про створення Громадського сектору Євромайдану

30 листопада, можна сказати, було започатковано утворення, яке потім стало Громадським сектором Євромайдану. Це люди, які взяли на себе відповідальність за юридичну й соціальну допомогу постраждалим від розгону Майдану та підготовку акції 1 грудня. Частина з них – ті, що були під стелою, – потім продовжили цю роботу.

Громадський сектор Євромайдану взяв на себе розселення людей. Дерев'яними будиночками на Майдані опікувалися ми: там роздавали теплі речі, фіксували людей, розселяли їх. Оленка Подобєд-Франківська займалася розселенням. Ігор Кулик відповідав за розселення на одному з наших найбільших об'єктів – це "КиївЕкспоПлаза". Максимально там жило десь 5–6 тисяч людей.

Нам важливо було надихати й пояснювати потенціал ненасильницького спротиву. Через це, власне, ми проводили лекції.
 

8 грудня робили так звані миротворчі патрулі: трошки заспокоювали настрої людей, тому що була загроза провокації, як було 1 грудня, і що це може перейти в насильство.

До 8 грудня вже був більш-менш відпрацьований механізм Громадського сектору Євромайдану як невеликої організації. Хоча вона могла нараховувати до сотні людей.

Про штурм Майдану силовиками 11 грудня

Ніч із 10 на 11 грудня для мене одна з найдраматичніших на Майдані. Настрій був просто феноменальний. Може, буду говорити якимись патетичними словами, але все це передає ту атмосферу.

Люди були готові померти. Ми не мали з собою нічого, абсолютно нічого. Була страшенна тиснява, було дуже важко, але ніхто не збирався відходити.

Враження від тієї ночі були дуже дивні: не вірилося, що це сталося, не вірилося, що ми перемогли. Відчувалося неймовірне піднесення.

Це була найбільш епічна ніч на Майдані, вона брала якоюсь щирістю. Ми нічого не мали, крім себе самих, крім своєї честі й гідності – це вся була наша зброя.

Про закони 16 січня

16 січня, після ухвалення диктаторських законів, чекали можливого введення надзвичайного стану. І ми тоді досить серйозно почали розробляти плани навіть переходу в підпілля. Тобто хто з ким як має контактувати, хто куди має виїхати. Вже на повному серйозі говорили про речі, про які раніше й мови не було.

Настало 19 січня. Ми думали зробити цей протест радше веселим, щоб показати абсурдність цих законів. Через це закликали людей зробити касковий день – від слова "каска". Люди приходили хто в баняках на голові, хто в розфарбованих касках. Але настрою це не змінило, настрій був дуже тривожний.

Політики знову вийшли на сцену, традиційно від них не було чути конкретних пропозицій. Люди були дуже обурені, тому що чекали, що закони 16 січня змусять політиків об'єднатися, і вони врешті вийдуть із єдиною позицією й запропонують єдиного лідера. На дерев'яні будиночки повилазили люди з великими банерами, на яких написали: "Лідера або йдіть геть!"

Про Антимайдан і силовиків

Ми намагалися знайти контакт із людьми, які були на Антимайдані. Ба більше, ми навіть влаштували акцію на Миколая, 19 грудня. Переодягнений Ігор Кулик, який із великим мішком із подарунками (в ньому були шкарпетки, рукавички) пішов туди і, розповідаючи про українські традиції, хотів роздавати ці подарунки за умови, якщо хтось розкаже, яку гарну справу зробив минулого року.

Було дуже кумедно. Люди кидалися на нього, ледь не розірвали: "А мне носки, а мне носки, а мне варежку дай!" Тобто, їм не важливі були всі ті речі, які він пробував до них донести – а важливими були матеріальні цінності.

Це, на жаль, були різні світи. Світ радянського минулого, в який нас хотіла зіштовхнути влада, – це світ, де матеріальні цінності понад усе, де немає віри, де немає бажання допомогти один одному. Вони ж постійно між собою страшенно сварилися.

Свою ницість вони заглушували алкоголем: там постійно відчувався запах алкоголю, якого ніколи не було чутно на Майдані. Вони не хотіли бачити цієї реальності, вони не хотіли бачити, що вони – раби. Ми намагалися якось достукатися до них, але це було дуже важко, особливо коли з'явилися тітушки – з ними не було про що говорити. Це були люди, налаштовані на те, щоб бити і вбивати.

"Беркут" уявив себе елітарним підрозділом, якому дозволено все. Ми потім дізналися з документів, які набули поширення, що були зустрічі "Беркуту" з Януковичем, на яких він гарантував, що захистить їх. І він справді до кінця їх не здав. Тож вони почувалися в суспільстві такими особливими, що їм дозволено все.
 

І те, що вони виробляли на Грушевського, коли стріляли по очах – це для них був спорт, скільки хто очок заробить. Вони відчували свою вищість, почувалися мисливцями на сафарі.

Можливо, саме тому вони посипалися 20 лютого: не сподівалися на такий спротив. Коли 20 лютого люди кинулися в атаку і з боку майданівців теж почали лунати постріли (там небагато тої зброї було, але таки була), коли серед беркутівців почали з'являтися перші загиблі, вони перелякалися – раптом дичина перетворилася на мисливця.

Про цінності Майдану

Загалом Майдан був антирадянським повстанням. Я кажу так не тому, що я історик, який займається антирадянськими рухами, а тому що те, що хотіла робити влада – це повернути нас у радянське минуле всіма тими страшними судами, сваволею, викраданням людей, цензурою тощо. Люди проти цього повстали.

І, напевно, тому для Росії цей Майдан був бандерівським, адже головний антирадянський герой – Степан Бандера.

Це було повстання за демократію, європейські цінності, українські цінності. Через це воно й було антирадянським повстанням.

Чи переросте це повстання в революцію, покажуть теперішні події. Тобто Майдан ще не закінчився, він має й може перерости в системні реформи – й тоді ми зможемо говорити, що це справді відбулася революція, що він став революцією. І тоді, сподіваюся, не буде потреби нового Майдану.

Я негативно ставлюся до закликів проводити новий Майдан, тому що я переконаний: ми ще цього не завершили.

Згадується анекдот, коли якийсь волоцюга дивиться на своїх брудних нещасних дітей і думає, чи цих помити, чи нових зробити. Отак часто виглядають українці: замість довести цей Майдан до пуття, починають говорити про новий Майдан.

Про героїв Майдану

Героїв Майдану дуже багато. Це звичайні люди, чиїх імен ми часто не знаємо. Якось у січні зустрів бабцю з дідусем, які йшли на барикади на Грушевського з лижними палицями радянського зразка, "наших защищать". Пам'ятаю бабцю, яка принесла шпроти й сир, щоб нагодувати протестувальників.

Героями є, в основному, невідомі люди. На жаль, це ті люди, яких ми не ідентифікуємо, на жаль, вони не розкажуть нам своїх історій. Ми зараз намагаємося залучити до нашого проекту максимальну кількість людей, записуючи їх. Я переконаний, що саме тих героїв ми не знайдемо, бо вони стали іншими, вони повернулися до свого звичайного життя.

Я підтримував ідею, що в Києві має бути вулиця Небесної сотні і що це має бути саме вулиця Інститутська. Я негативно поставився до того компромісу, в результаті якого лише частину Інститутської назвали вулицею Небесної сотні, а решта залишилася Інститутською. Вважаю, що в таких питаннях компромісів не повинно бути. Ми повинні вшановувати загиблих повною мірою.

Думаю, має бути якийсь Музей Майдану, якщо в широкому розумінні говорити про три Майдани, які були в Україні: у 1990-му, 2004-му та 2013-2014 роках.

Надзвичайно важливо зафіксувати пам'ять про те, що відбулося: записати спогади людей. Тому що, знаєте – в майбутньому нам дуже знадобиться пам'ять про те, якими героями ми були в минулому, щоби знову не стати негідниками.

Про революцію й те, що буде потім

Як змінив мене Майдан? Я дуже постарів, і далеко не на рік. Думаю, ще довго буду відходити від того, що сталося. Хочеться вірити, що став розумнішим.

Досі важко це все згадувати, важко дивитися фотографії, фільми. Є відчуття провини, яке полягає в тому, що ми були недостатньо готові. Я постійно повторюю, що головним убивцею на Майдані була імпровізація. Якби ми були більш готові, більш синхронізовані, ми могли би врятувати багато життів.

На Майдані для мене відбулося повторне відкриття. Приблизно таке ми бачили під час помаранчевого Майдану: наскільки більшою мірою проявилася жертовність людей, наскільки люди були готові платити своїм здоров'ям і навіть життям, щоб перемогти. Наскільки люди здатні об'єднатися.

Але до всього треба готуватися. І найкраща імпровізація – та, яка 10 років готується.

З іншого боку, слід розуміти, що революцію підготувати неможливо. Можна самому підготуватися до революції. Коли спалахне революція, ніхто не може знати, це абсолютно стихійний процес, його неможливо прорахувати. Але важливо, коли вона спалахне, щоб ми були готовими. Цього разу ми готовими не були.

Не можна думати, що проблему можна швидко вирішити силовим методом.

Була така впевненість, і багато хто на Майдані був переконаний, що тільки завдяки подіям на Грушевського революція перемогла. Я переконаний, що ні. Я переконаний, що революція перемогла б і ненасильницьким методом, хоча це було б пізніше. Можливо, це дало б нам шанс дозріти більше до того, щоб перемогти Януковича.

Віра в те, що проблеми вирішуються швидко і силовим шляхом, – погана. Але така віра у швидкі рішення (зважаючи на війну) посилюється.

А війна передбачає тільки такі рішення. Я сподіваюся, вона не перекинеться на громадсько-політичне життя. А такі тенденції, на жаль, є. Люди хочуть швидких, моментальних рішень. Якщо хтось не подобається, його слід усунути, й так далі. Так не повинно бути. Так ми провалимося у дуже страшні речі.

Кожна революція має шанс трансформуватися у справжні зміни. Революція – це страшенний спалах енергії, яка мусить кудись витратитися, вона не зникає сам по собі. Якщо є певна революційна еліта, яка готувала і проводила цю революцію, вона може взяти на себе відповідальність, бо має легітимність через те, що брала участь у цій революції.

Класична революція (на мій погляд – найкраща) – це американська революція. Коли Джордж Вашингтон – учасник боїв, генерал, якого всі поважають, зумів трансформувати революційну енергію на творення держави. Втім, тоді теж було важко, хтось хотів продовжувати революцію, щоб не було взагалі ніякої держави.

Інший приклад, – поганий приклад, який слід пам'ятати, – це Французька та Російська революції. Під час них був величезний спалах енергії, сподівань. А далі ця енергія пішла на те, щоб розібратися, хто був більшим революціонером, хто більше заслуговував будувати майбутнє. Почалися страшні чистки, терор. І влада вже утверджувалася не за рахунок того, що змінювала країну на краще, а за рахунок страху. І це перетворило революцію на протилежність того, задля чого вона робилася.

Україна зараз зависла в ситуації: революція триває. І дуже багато залежить від теперішньої влади і, звісно, від громади, яка має її підтримати – але насамперед від влади.

Ми маємо владу, яка прийшла до керма країни не в результаті того, що вона була головним революціонером. Ми прекрасно розуміємо, що ані Арсеній Яценюк, ані Петро Порошенко – це не ті люди, завдяки яким відбулася революція; це ті люди, які скористалися – в позитивному чи негативному значенні, але скористалися – цією революцією.

Але хай би вони нею скористалися не тільки для себе як політиків, а й на благо держави – це ми їм можемо дозволити, це ми їм делегуємо.

І вони можуть отримати свою легітимність, щоби вгамувати революційну енергію, тільки тоді, коли покажуть якісь реформи. Вони – невдалі революціонери, але можуть бути хорошими державними керівниками. Якщо вони й надалі, як останні кілька місяців, топтатимуться на місці, ця енергія може змести і їх, а то й цілу державу.

Багато кажуть про те, що революція породила війну на сході України. Це до певної міри так, але не зовсім.

Я думаю, що війна почалася 21 листопада, коли було відкликано рішення про можливість європейської інтеграції. Далі це були лише наслідки, бо якби не було Майдану, Україна вся була б у кращому випадку така, як Білорусь, а в гіршому – така як "ЛНР" та "ДНР". Нас прямували втому напрямку. І наш спротив дозволив країні не провалитися так глибоко.

На жаль, не всій країні. На жаль, частину захопила Росія, окупувавши Крим, а ще частина, окуповані терористами території, все-таки провалилася в це минуле.

Про перемогу

Нині є відчуття певної перемоги Майдану. І через це, я вважаю, 21 листопада ми повинні відзначати як свою перемогу. 20 лютого ми повинні вшановувати тих, хто загинув. Але ми маємо розуміти, що ця жертва дала нам шанс. Шанс – це також перемога.

Дехто каже, мовляв, яка ж то перемога, якщо ми опинилися в іще гіршій ситуації. Я в таких випадках наводжу аналогію з комп'ютерною грою: ми перемогли на одному рівні, спустилися чи піднялися на інший рівень, де тільки чортики страшніші. Але ми повинні боротися з тими страшнішими чортиками.

Ми перемогли на попередньому рівні. І ми повинні про це пам'ятати.

Пам'ять про цю перемогу має надихати нас зараз.

Пам'ять про цю перемогу хотіла би стерти зараз Росія. Тобто, вона хотіла би, щоб ми уявили себе лузерами, які нічого не досягли, дарма пролили кров, а влада в нас така, як і раніше, нічого не змінилося. Це те, що зараз намагається поширювати російська пропаганда.

На мою думку, загроза наступного Майдану існує. Я поки що сприймаю її як загрозу. Можливості довершити цей Майдан поки що є. Особливо яскраво вони намалювалися зараз, коли ми отримали ніби проєвропейську більшість у парламенті, ніби професійний уряд, і президента, нібито спрямованого на реформи.

Тобто весь пакет інструментів, щоби змінити країну, є.

Якщо ним не вдасться скористатися, це може призвести до соціального вибуху, який почнеться не з піаніно під адміністрацією – а одразу з Грушевського й коктейлів.

Я готовий зробити все, щоб реалізувати цілі, поставлені цим Майданом. Вважаю, що потрібно дотиснути все, що можна, з цього Майдану. Навряд чи я буду стояти осторонь, якщо знову почнуться якісь соціальні заворушення.

На якому я буду боці? Будемо бачити, хто їх підніматиме. Але я хочу вірити, що влада все-таки розуміє, що цього допустити не можна.

"Майдан: усна історія" – проект Українського інституту національної пам'яті та громадської організації "Фонд збереження історії Майдану" з метою зібрати відео– та аудіосвідчення активістів Євромайдану про події зими 2013–2014 років. Ці записи стануть основою для архіву Майдану та слугуватимуть джерельною базою для істориків, режисерів-документалістів, соціологів, психологів та ін. У майбутньому матеріали будуть доступні широкому загалу, а також будуть використані в експозиції Музею Свободи/Музею Майдану.

Кожен, хто хоче залишити свої спогади для архіву, може зателефонувати (044) 253-15-63.

Над інтерв'ю працювали Наталія Машталер, Тетяна Привалко

http://life.pravda.com.ua/society/2014/12/26/186659/


 Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир Михайлович В’ятрович – 36 років, історик, публіцист, громадський діяч. Очолює науковий центр в Національному університеті «Києво-Могилянська академія». В 2008-2010 роках на посаді Директора архіву Служби безпеки України провів розсекречення раніше таємних архівів КҐБ і організував відкритий доступ до них. У 2010-2011 роках – старший запрошений дослідник Українського наукового інституту Гарвардського університету (США). У 2012 році працював з документами Інституту Гувера (Стенфордський університет, США). У 2002 році В. В’ятрович заснував Центр досліджень визвольного руху (ЦДВР) www.cdvr.org.ua – неурядову дослідницьку установу, яка з 2012 року є членом Європейської платформи пам'яті і сумління. ЦДВР у співпраці із Службою безпеки України у 2009 році став співтворцем Національного музею жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» у Львові в колишній в'язниці КҐБ та Гестапо. Відстоюючи право на доступ до архівів радянського періоду, у 2013 році ЦДВР спільно з Львівським національним університетом імені Івана Франка відкриває Електронний архів avr.org.ua з понад 14-ма тисячами документів. Автор шести книг, співавтор трьох. У 2013—2014 активний учасник Громадського сектора Євромайдану.

Автор книг «Сотенний “Бурлака”» (2000), «Рейди УПА теренами Чехословаччини» (2001), «Ставлення ОУН до євреїв: формування позиції на тлі катастрофи» (2006), «Друга польсько-українська війна. 1942–1947» (2011, 2012), «Історія з грифом “Секретно”» (2011), «Історія з грифом “Секретно”. Нові сюжети» (2012); співавтор «Армія безсмертних. Повстанські світлини» (2002),  «Українська Повстанська Армія. Історія нескорених» (2007, 2008, 2011); «Право на правду. Практичний порадник із доступу до архівів» (2012); редактор наукового журналу «Український визвольний рух» (2003–2008); упорядник збірника «Польсько-українські стосунки в 1942–1947 роках у документах ОУН та УПА» (2011).
 
14 грудня 2013 року у Києві пройшли загальні збори Центру досліджень визвольного руху

До виконавчого органу ЦДВР — управи — обрано: Аліну Шпак (директор ЦДВР), Андрія Когута, керівника проекту «Електронний архів визвольного руху», Ігоря Кулика, експерта з доступу до архівів, та Лідію Тополевську, керівника програм ЦДВР.

Аліну Шпак призначили першим заступником директора Українського інституту національної пам'яті

.volynnews.com/news/authority/volynianka-obiymaye-posadu-v-ukrayinskomu-instytuti-natsionalnoyi-pamiati/

А ось тут zik.ua/ua/news/2010/06/17/233334 невідомий дописувач описує особливості "карєрного росту"
Відповісти | З цитатою

Коментар Богдана Гордасевича: саме в ніч з 10 на 11 грудня добирався до Києва з тим розумінням, що назад додому можу вже і не повернутись. З того, що побачив на власні очі і що знаю - це була видатна подія, дійсно Революція Гідності, як наступна якість після Революції Свободи - "Помаранчевої", коли ми відстояли право обирати собі свою владу. Сучасні події вже відкритої війни чітко показали, що було рушійним для обох революцій в Україні 2004 та 2013 років: протистояння і боротьба двох світоглядних ідей Людини Вільної та Людини Раба. І що найгірше: люди-раби вимагають, щоб всі жили, як вони, бо так є правильно, а все інше є зло. За СРСР люди були рабами-власністю держави і багато хто цей стан визнав як нормальний і звиклися з ним, а тепер жалкують за втраченим "стабільним життям", як і влада сучасної РФ твердо вірить, що Україна і її народ є їх власністю. Їх ВЛАСНІСТЮ ! Або ж ми станемо власністю США - іншого не дано! Для них, але не для нас! Ми - не раби! Свобода і честь - це ми українці!

Шановні росіяни!

Прагнете, щоб поважали вас та ваші права - поважайте права інших!

Шановні росіяни!

 Я пишаюсь тим виявом волі, що здійснили ваші співгромадяни учора на Манежній. 
Нехай ви незгуртовані! 
Поки що!

Нехай, я не знаю Навального та його брата, але я воліла б бути поряд з вами того вечора. Не боячись морозу, голоду, холоду. Здається, що після Майдану і того, що відбулося потім я вже нічого не боюсь!
Я знаю що ваші сили роз*єднано, що ваші гасла звучать якось над-то сумирно, але Рубікон пройдено і нема вороття!
Я знаю це, відчуваю всім своїм єством!
Я знаю, що ваш Майдан не заллеться так криваво, як наш!
Рубіж пройдено - у добру путь!

Можливе за півроку - рік ви здійснете свою мрію - жити у вільній країні без Путіна!
Я впевнена, що нелюд напрудив кілька памперсів, поки ви тримали оборону проти ОМОНу, морозу і зневаги з боку співвітчизників!

Слава - Україні!
Росіїї - слава!
Героям - слава!

Слава баранам!

...а сегодня мы возьмём интервью у овечки из группы поддержки тринадцатого стада:
- Здравствуйте, отличная стрижка!
- Здравствуйте, спасибо!
- Как вы относитесь к строительству мясокомбината?
- Это отлично! Наша ферма теперь будет отвечать высоким европейским стандартам.
- Вы слышали, что там планируется выпуск баранины?
- Глупости!
- Почему?
- Просто глупости.
- Но ведь называется "мясокомбинат"?
- Будут выпускать мясо птицы.
- А почему тогда не "птицефабрика"?
- Ну что тут непонятного? Потому что мясо!
- Вы уже видели их эмблему?
- Да, очень удачная.
- Говорят, что это стилизованный барашек.
- Да, очень похоже.
- Говорят, что туша.
- Глупости, просто он коротко пострижен.
- Вы слышали про окровавленную овцевозку?
- Даже фотки видела.
- Что думаете?
- Может быть банка с томатным соком лопнула, ну или краска для пола.
- На кровь не похоже?
- Нет, очень тёмные пятна, кровь ярче.
- А если экспертиза покажет, что всё-таки кровь?
- Значит, это был несчастный случай.
- Что думаете про расстрел баранов у здания администрации?
- Это дело кровавых свиней, которых мы прогнали!
- А зачем свиньям было стрелять в баранов?
- Потому что они свиньи.
- Что думаете о том, что фермой теперь управляют волки?
- Очень приветствую. Сразу чувствуется больше порядка.
- Не опасаетесь?
- Нет, их же совсем немного, если что - мы их сразу прогоним, как свиней.
- Вы уверены, что стоило менять свиней на волков?
- Абсолютно. При свиньях было очень грязно, сейчас будет чище.
- Вы слышали, что на ферму будут приняты пять опытных волков из других лесов?
- Да, это очень хорошо, нам наверняка пригодится их опыт.
- Что вы считаете самым главным для фермы сегодня?
- Безопасность. Главное - обеспечить безопасность от медведей из тайги.
- Вы уверены, что медведи опасны?
- Абсолютно, они угрожают нашей ферме.
- Но у них очень большая тайга, и медведи там питаются рыбой и ягодами...
- И ещё они питаются молодыми барашками.
- Почему вы так решили?
- Я видела снимки растерзанных барашков.
- Почему вы думаете, что их растерзали медведи?
- Больше некому.
- А волки?
- Волки здесь, чтобы навести порядок.
- А что вы скажете про слухи о тысячах баранов, убитых на восточном поле?
- Я видела фотографии - это не бараны, а козлы.
- Но они больше похожи на баранов...
- Нет, это козлы, которые служили медведям.
- Скажите, может быть, это личное - у вас есть свой барашек?
- Да, конечно.
- Он собирается на восточное поле?
- Нет, он уже устроился работать на мясокомбинат.
- Он вам пишет?
- Пока нет.
- Наверное, недавно устроился?
- Да, второй месяц всего.
- А как вы относитесь к решению об обязательной стрижке?
- Это очень правильное решение.
- Вас не смущает, что стрижку проводят на мясокомбинате?
- Нет, у них там специальное оборудование для этого.
- Вы пойдёте?
- Да, обязательно, сделаю стрижку как у них на логотипе.
- Отлично! Спасибо вам за интервью!
- Всегда пожалуйста, обращайтесь.
- Слава Агроферме!
- Баранам слава!

Мультiмовний проект, що розповідає новітню історію України.

Історія, яку показують, охоплює період від листопада 2013 року, початку Революції Гідності, і до сьогодні.



http://ukrainefreedom.org/#

Є війна - нема війни.

Запитання Президенту Миру Порошенку: 

 - Чому не оголошується військовий стан? 

- Тому що нема війни 

  - Чому, ви, як і обіцяли, не продаєте свій бізнес? 

- Дик війна йде, невигідно зараз продавати 

  - Чому ви не надаєте зброю солдатам та добровольцям, які зараз воюють на фронті? 

- Тому що нема війни 

- Чому ви вважаєте. що всі повинні з вами об'єднатися? 

- Війна йде, ми повинні бути разом 

- Чому ваші підприємства продовжують працювати в Росії, виконувати ії військові замовлення, платити податки в російський бюджет в той час, коли Росія вбиває українців? 

- Ну тому що нема війни, у нас нормальні відносини. 

- Чому вас не можна критикувати? 

- Тому що війна йде. Не можна розхитувати човен 

 - Чому ви здоровкаєтеся з Путіним за руку, постійно розмовляєте з ним по телефону, хоча він тим часом вбиває тисячі українців, окупує нашу землю? 

 - Тому що між нами нема війни

- Чому ви досі не виконали жодної своєї передвиборчої обіцянки?

- Війна йде. Не було а ні можливості, а ні часу.

- Чому ваші підприємства не економлять електроенергію, в той час, коли по всій країні відбуваються віялові відключення?

- Тому що нема війни, все в порядку.

- Чому ви не знімаєте Гонтареву, яка знищує фінансову систему та гривню?

- Тому що війна йде. Не можна розхитувати...ну я вже казав.

- Чому ваш банк шаленими темпами збільшує капіталізацію, банки Януковича отримують рефінансування, а в той час, у іншіх банків збитки і вони банкрутують?

- Тому що нема війни і мій банк мабуть успішніший за інші

- Чому ви не знімаєте Ярему, який кришує банду Януковича та досі не відкрив жодної кримінальної справи проти нього та членів його банди?

- Тому що йде війна....ну про човен я вже казав

- Чому, в той час, коли економіка України знаходиться на грані краху, ви будуєте нову фабрику?

- Тому що нема війни і мої підпріємства перебувають на підйомі

- Чому ви не знімаєте з посад корупціонерів часів Януковича, і більше того, призначаєте їх на нові посади?

- Тому що йде війна....ну і той самий човен

- Чому воїнам, які стали інвалідами на фронті, не надається в повній мірі фінансова, юридична, психологічна та медична допомога?

- Тому що у нас нема війни, це нещасні випадки

- Чому Беркут, який вбивав людей на Майдані, зараз охороняє вашу Адміністрацію?

- Тому що йде війна, нам всім треба об'єднуватися та консолідуватися

- Чому ви купуєте у Росії вугілля, газ та електроенергію, коли у нас з Росією йде війна?

- Тому що війни нема, і ми не хочемо робити Росії гірше

- Чому ви не виконали жодної вимоги Майдану, але ж це він привів вас до влади?

- Тому що йде війна, не було коли

- Чому ви, як Президент, ще гірше за Януковича? Не боїтеся, що буде третій Майдан і ви не встигнете, як Янукович, втекти в Ростов?

- Тому що не можна, щоб народ відчув шок від перехода Януковича в Порошенко. А з Майданом я знаю, як боротися, я вже казав.


Ау, долбоеби, що голосували за Порошенка, як себе почуваєте???

         Спільнота

Чумаки про Майдан

          А на Землі інопланетяни були. Даа.           Це чумаки з сузір'я Оріон. Вони летіли Чумацьким шляхом до сузір'я Близнюків. По сіль. 
          Ну і до нас зазирнули. Не знаю навіщо. Чи то водички попити, чи то отліть. А може побачили в бінокль, що тут якійсь двіжняк відбувається, та вирішили подивитися, що ж воно тут ворушиться. Два, чи три дні були тут. 
          І були саме в Україні. А вчора далі полетіли.Але відправили депешу своєму керівництву.Досить цікава депеша. Самі розумієте, який може бути погляд на нас з боку чумаків з сузір'я Оріон. Рівно, як і з інших сузір'їв.Тільки неупереджений. А ще рівновіддалений та незаангажований. Вопчім, пофуїстичний. Хай би ми тут один одного поперевішали, поперестріляли, поперетоплювали. Їм по барабану. Чи яка там в них назва барабану. 
          Хоча, цікава деталь, коли вони сідали в свою ракету, то перед тим, як зачинити дверцята, плюнули на землю і сказали - "Тьфу, білять. Ідіоти іпанутие!". Невідомо, що вони мали на увазі, і для кого було це повідомлення. 
          Да. Ну ось, та депеша. 



          Міністерству зовнішніх справ сузір'я Оріон. 
          Від чумаків, що летять за сіллю. 

          ДЕПЕША 

          Ми тут летіли, летіли, вже десь з півгодини, навколо темно, як у погребі.А ж раптом щось голубеньке справа промайнуло.Ми по гальмах, і дивимося в подозрітельну трубу.Планета. Ну ми вирішили туди завернути на п'ять хвилин. Тим більше, що вже і сцяти хотілося, а якщо там є життя, то можливо, за одним рипом, допомогти цим голубим чим-небудь, зореліт там відремонтувати чи пробку перегорілу замінити. 
          Просканували їхній інформаційний трафік.Виявляється там все відкрито, ніякого кодування нема. Вся інформація в повітрі, бери, не хочу. Схоже, що там поки що печерний період еволюції.
          Сама планета, як і всі. Вода, повітря та земля.Ну, і всередині бомба горить. Континентів декілька. Власне, аборигени і самі не можуть між собою досі домовитися, скільки їх. Кількість коливається від 4 до 7. В залежності, на якому континенті живеш, і в яку школу ходиш. Але всі визнають, що самі розвинуті, це Північна Америка та Європа.То ми вирішили у Європі зупинитися, в самому ії центрі.
Кинули якір в якійсь Україні. Тут в них всі континенти поділені між етносами. А етноси поділені на нації. А нації є пригноблені, а є не пригноблені. Ті, що не пригноблені мають свій оазис проживання, держава називається. А ті, хто пригноблені, не мають своїх держав.
          Хоча, ця Україна хоч і держава, але пригноблена іншою державою, Золотою Ордою.Яка в свою чергу складається з пригноблених націй. Навіть хрен зрозумієш, держава вона, чи ні. Короче, тут з цими націями та державами чорт ногу зламає. Ми не стали глибоко копати, розбиратися, що до чого, вирішили просто з'ясувати на якому щаблі розвитку знаходяться українці, таку назву має нація в Україні.Ну, і відповідно, скласти загальне враження від цієї голубої планети.
          В самій Україні, українці були приглоблені бандитами та якимись комуняками.Головне, бандитами, комуняки були їхніми шістками.
          Але, ось рік тому, за їхнім часом, вони скинули зі своєї шиї цих бандитів. Майданом скинули.Це вони так називають концентрацію українців в одному місці.Ця концентрація взяла владу у свої руки.Власне, це вже другий Майдан. Українці вже брали владу в свої руки таким чином.І тоді вони призначили на головну посаду в їхній державі такого собі Дрища. Який їх зрадив, спелся з бандитами, які знов взялися пригноблювати українців.І кинули за грати головну людину Майдану, Юлю, яка весь час боролася з бандитами і була душею Майдану.
          Ну, українці терпіли, терпіли, терпіли, терпіли, і вирішили знов сконцентруватися в одному місці, щоб в другий раз скинути зі своєї шиї бандитів. Тобто, влаштували другий Майдан.
          Цей Майдан був дуже важким. Загинуло багато українців. Вся країна плакала за цими Героями. І в той же час раділа, що українці вистояли та знов скинули з себе бандитське ярмо.
          А ось далі почалися незрозумілі речі.Якщо користуватися місцевим лексиконом, то можна сказати так - "шота з пам'яттю моєю сталося".Таке враження, що хтось вимкнув в головах українців згадки про перший Майдан та те, що після нього трапилося. Той, перший досвід, дозволяв їм скласти цілий толмуд, такий собі "Майданний катехізм". Ну, щоб не плигати на ті самі граблі. Але ні, вони зі всією майданною концентрацією почали з розбігу скакати по всіх граблях, які є, і яких нема, але вони самі їх майстрували.
          Почали вони з того, що призначили головним в їхній країні ворюгу Порошенка. Який був з сонму бандитів, яких Майдан скинув. Упс!Ні фуя собі! Це ми так сказали, коли узнали про це. Далі ми вже "упс!" та "ні фуя собі!" не казали, тому що все почало відбуватися саме в цьому річище.
          Цей Порошенко, зі згоди Майдану, призначив головою Національного банку якусь метелку Гонтареву.Яка зі старту почала валити їхню гривню, та ловити для свого шефа Порошенка маржу на курсі валюти.
          Одразу після Майдану Україну почала гнобити сусідня Золота Орда. І не просто гнобити, а масово вбивати українців. А цей Порошенко, знов таки ж зі згоди Майдану, почав допомагати Золотій Орді вбивати українців.Різними засобами. Не давав їм зброю, влаштовував, в координації з москалями(Це мешканці Золотої Орди), засідки, загоняв в різні котли, де їх вбивали москалі. І в самій Золотій Орді Порошенко взявся допомагати москалям вбивати українців. Там в нього декілька заводів. Ці його заводи платять податки в бюджет Орди, на які вона купує зброю.А деякі його заводи напряму виготовляють зброю для вбивства українців.
          Ета пісець який-то!!!В наші, оріонівськи голови це взагалі не вкладалося.Невже і ми проходили такий самий етап еволюції!? Не віриться. Це не просто дикунство, це який-то трансцендентальний дебілізм.
          А ставленик Майдану Порошенко продовжував у тому ж дусі. Ручкався з вожаком москалів Путіним, призначав, знов таки, бандитів на різні посади, почав кидати майданівців за грати, нахабно збільшував капіталізацію свого банку, і брехав, брехав, брехав.
          Саме цікаве, коли кажеш майданівцям, навіщо вони так роблять, самі себе гноблять, то вони кажуть, що це не їхніх рук справа, це Порошенко. Дик ви ж знали, хто такий цей Порошенко, це ж ваш висуванець! Майдан не протестував проти його призначення, хоча і знав, що він буде робити саме те, що зараз робить. Ні, хоч кілок на голові теши, ми, кажуть, не винні, це все він. А дехто навіть каже ось таку ідіотську фразу - тадайтежйомупопрацюватиатамбудевидно!Ми вже почали губитися, а можливо це ми розумом відсталі....
          Окрім того Майдан призначив на другу в державі посаду, Яценюка.Це унікальний пристосуванець. Він примудрявся бути серед майданівців, і в той же час працювати на бандитів. Головна його зброя, це багато слів, та мало дій.До того красиво все розповідає, обіцянками сиплет, як Порошенко цукерками, на ворогів грім та блискавки спрямовує, а на ділі суцільний пшик.Все що він робить, обов'язково не робиться. Все залишається так, як і було при бандитах.
          Той же Майдан призначає на третю в державі посуду, Гройсмана. Це корефан Порошенка. Разом Вінницю обкрадали. Тупий, як валенок. Але Майдан чомусь вирішив, що він гідний його, Майдан, представляти.
          Що взагалі нас загнало у ступор, так це те, що всі вони якісь євреї. Тобто, державою Україна, яка є оазою українців, керують не українці. Ми не знаємо, хто це такі, євреї, можливо вони гарні люди, але чому українці не хочуть самі керувати своєю країною? Не розуміємо. Це загадка.
          Да, фото цих трьох євреїв, керівників України, ми надсилаємо.
          Але саме дивне, що Майдан сам себе зганьбив. Свідомо. З шаленою люттю.
          Справа в тому, що коли Майдан переміг, то тоді вийшла на свободу і Юля. Та сама, що була ще на першому Майдані. Та, яку бандити кинули у в'язницю, та, яка все своє політичне життя воювали з бандитами, та, яка не зрадила а ні Майдан, а ні українців. Але ось Майдан зрадив ії. Якраз вона і була гідна очолити цю країну. Майдан же посадив на цю посаду того, кого він щойно позбавився, бандита. А Юлю принизив образами, цькуванням та брудними дифамаціями. Навіщо тоді було кров проливати? Стільки життів загубити?

          Кароче, в нас вже нема сил спостерігати цей бедлам. Тут ще довго толку не буде. Істоти на цій планеті за технологічним, соціальним та гуманітарним розвитком знаходяться на рівні нашої сарани. Народжуються, жрут та помирають. Тому, тут нема що робити ще пару мільйонів років.

          Все, ми полетіли по сіль.

          До побачення.



                Спільнота

10 неологизмов постмайдана

Новый русско-украинский словарь: 10 неологизмов постмайдана
Ватники, укропы, колорады, даунбасс, свидомиты… За какие-то полгода все эти странные слова прочно вошли в нашу жизнь. Но откуда они?

Как появляются неологизмы. Возникает что-то новое (предмет, технология, явление) и это как-то нужно назвать. Одни слова занимают из других языков, другие «рождает» сам народ. Так буквально год-два назад в нашу речь проникло раздражающее «селфи», досадная  «сердюковщина» и абсурдный «мизулинг».

Но чуть больше, чем полгода назад между Украиной и Россией возникло нечто настолько «новое»… Что неологизмов* развелось - пруд пруди. И без многих из них уже сложно представить себе любую беседу о политике. Увы, ведь большинство из этих новых слов носит явно пренебрежительный оттенок. Для тех же, кто все еще не понимает новых русско-украинских диалогов, мы составили небольшой словарь из 10 самых популярных неологизмов постмайдана.

*Справедливости ради отметим, что в Сети некоторые из этих слов появились куда раньше, но общеупотребительными стали только сейчас.

1)  «Ватник»

Если вы все еще думаете, что это просто стеганая ватная куртка, то явно отстали от жизни. Сейчас этим словом «обзывают» всех, у кого пророссийские взгляды. Будь то гражданин России, поддерживающий политику своего государства. Или же гражданин Украины, настроенный пророссийски. Почему именно «ватник»? Изначально это был интернет-мем в социальной сети ВКонтакте. Он оказался весьма популярен, поэтому «Ватнику» создали отдельную группу. Жива она и сейчас. «Ватник» для иллюстрации российского патриота был выбран в связи с большой популярностью этого предмета одежды во времена СССР. Впрочем, не сказать, что россиян это слово так уж раздражает. В чем не откажешь русскому человеку – так это в самоиронии. В последнее время по Сети все чаще гуляют картинки, на которых изображен советский солдат в ватнике. И подпись: «Назови меня ватником. Заставь меня гордиться!»

Популярная картинка «Назови меня «ватником» с фотографией актёра Быкова.
Фото: СОЦСЕТИ

2) «Укроп»

«Укропами» называют граждан Украины, поддерживающих майдан, новую власть, безоговорочную ориентацию страны на Запад и антироссийскую риторику. Как часто объясняют сами украинцы в блогах, «укроп» - сокращенное от «украинский патриот». Но у некоторых российских блогеров на сей счет мнение иное. Они напоминают, что в английском языке есть слово dill, которое имеет сразу два значения: и укроп, и дурень. Как бы там ни было, но в реалиях сегодняшнего дня «укроп» и «ватник» - слова-антонимы, в блогосфере между ними обычно ставят знак VS. Увы, но вот такое переосмысление некогда безобидных слов…

3) «Колорады»

Этим словом также называют пророссийски настроенных людей. Появилось оно накануне Дня победы. Когда на Украине многие несогласные с новой властью стали носить в знак протеста георгиевские ленты. Эти же ленты по сей день отличают активистов Донбасса. Какой-то русофоб с богатой фантазией счел, что желто-черный цвет ленты напоминает ему не о великой победе, а о колорадских жуках. Отсюда и слово.  Особенно активно и цинично в украинской блогосфере оно использовалось во время и после одесской трагедии (2 мая). А вот российские блоггеры заявляют, что назвав своих врагов «колорадами», сторонники майдана зря косятся в сторону россиян. Ведь общеизвестно, что свое название жук получил от штата Колорадо в США.  Т.е. назвать «колорадами» американцев было бы во сто крат логичнее.

Сторонники пророссийского курса предпочитают жукам прекрасных полосатых хищников.
Фото: СОЦСЕТИ
В Сети на тему «колорадов» родилось немало популярных демотиваторов. 
Фото: СОЦСЕТИ

4) «Майдаун»

Этим словом частенько называют активных сторонников майдана. Состоит из двух частей «майдан» + «даун». Второе слово обозначает человека с ограниченными умственными способностями. Первое же стало нарицательным еще в 2004 году. Вообще-то Майдан Незалежности – это просто центральная площадь Киева. Но именно ей было уготовано стать «колыбелью» всех революций новой Украины. Так что сейчас майдан – это своего рода название традиционной для украинцев политической борьбы. Более того, для украинских патриотов слово «майдан» приобрело некий сакральный смысл. Но российские блоггеры частенько напоминают своим оппонентам, что в словаре Даля слово «майданить» означает «мошенничать, мотать». Они считают, что «майдауны» стоят месяцами на майдане в первую очередь потому, что не хотят работать. Кроме того, популярность приобрела фраза «майдан головного мозга», чаще всего она звучит как диагноз для нынешней Украины.

Представительница киевской оппозиции времён «Майдана 2013-2014»
Фото: СОЦСЕТИ

5) «Даунбасс»

Не самый оригинальный ответ украинцев на «Майдауна». «Даунбассом» сейчас называют восставший Донбасс, где идет самая что ни на есть настоящая гражданская война. Украинские националисты называют ополченцев «террористами», «сепаратистами» и активно поддерживают карательную операцию на юго-востоке страны. По их мнению, у жителей Донбасса явно с головой непорядок, раз уже они не поняли, какая благодать на них снизошла со сменой власти в незележной. В том же контексте используется слово «Луганда» по отношению к городу Луганск.

6) «Свидомит»

У украинцев есть понятие «нацiональна свiдомiсть». Что переводится как «национальная сознательность». Отсюда и слова: свидомиты, свидомые, свидомость.

Свидомитами называют украинских националистов, активных сторонников майдана, ориентации Украины на Запад и изоляции от России. Для них Украина это Русь, а Россия – это Московия. Они принципиально говорят только на украинском языке и презирают сограждан, использующих суржик (хоть таких и полстраны). Свято чтут все праздники и даты, подчеркивающие независимость Украины. В первую очередь, от России.

7) «Няш-мяш»

Сейчас эта фраза используется для характеристики чего-то милого, симпатичного. А произошла она из уст очаровательной прокурора Крыма Натальи Поклонской. Напомним, что сразу после назначения на новую должность она дала пресс-конференцию, видеозапись которой облетела весь мир. Особенно выступление Поклонской пришлось по душе японцам. Они сочли, что белокурая чиновница очень похожа на героиню аниме. И тут же назвали ее «ня». Дело в том, что в японском «ня» - это вариант кошачьего «мяу», так они называют все умилительное. В русский язык в связи с популярностью аниме проникло сначала само «ня», а потом появились и его производные: «няша», «няшный». Причем последние словоформы прижились явно лучше оригинала. Когда в одном из интервью Наталье Поклонской сказали, как ее называют, она ответила: «Я прокурор. И никаких «няш-мяш» не допущу!» Этот милый выпад лег в основу мегапопулярного ролика на YouTube (его автор – блогер под ником Enjoykin – собрал самые известные фразы прокурора и удачно наложил на музыку). Так «няш-мяш» и ушло в народ.

Строгая работница прокуратуры Наталья Поклонская открестилась от своего «няшного» имиджа.
Фото: СОЦСЕТИ

8) «Бандерлоги»

Нынче уже …дцатая «молодость» этого слова. Вообще «бандар-логи» - это вымышленный обезьяний народ из «Книги Джунглей» Киплинга. Нам это слово известно из советского мультфильма «Маугли». Кроме того, это название французской регбийной команды, элемент военного сленга и т.д. Но в 2011 году у слова началась новая жизнь. Тогда президент России процитировал фразу из мультфильма: «Идите ко мне, бандерлоги». Прозвучало это во время «Прямой линии» по отношению к оппозиции, действующей в интересах чужого государства. Блогосфера тогда слово подхватила. «Бандерлогами» стали называть заурядных людей, обезличенную массу. В этом году слово вернуло себе популярность, но в несколько ином смысле. Теперь «бандерлогами» в Сети частенько называют украинских националистов, последователей Степана Бандеры. Но наиболее употребительно, конечно же, отнюдь не новое слово «бандеровцы». Тут, кстати, многие допускают ошибку: произносят и пишут «бендеровцы». Хотя ни к городу Бендеры, ни к Остапу Бендеру это слово отношения не имеет. А Степан Бандера, если кто не знает, - главный теоретик украинского национализма.

«Бандерлогами» сейчас называют сторонников новой украинской власти. 
Фото: СОЦСЕТИ

9) «Псакнуть»

«Псакнуть» в переводе с нового русского на привычный нам русский - «сморозить глупость», ляпнуть что-то. Слово пошло от имени Дженнифер Рене Псаки, официального представителя госдепа. Ее фамилия стала синонимом чуши для россиях с тех пор, как дамочка активно комментирует от лица США все происходящее между Украиной и Россией. Она уверена, что в Ростовской области есть горы, не в курсе, что такое «выборная карусель» и угрожает «берегам» Белоруссии американским флотом. Естественно, блогосфера не смогла обойти вниманием неуклюжую Псаки и все ее «перлы», рождая сотни шуток, демотиваторов, роликов. Кроме «псакнуть», активно используются и другие производные от фамилии дубоватого пресс-секретаря - «псака», «псакинг». 

В Сети даже предлагают измерять глупость в псаках. 
Фото: СОЦСЕТИ

10)  «Крымчанка, дочь офицера»

Сейчас этой фразой частенько отвечают, когда хотят подвергнуть сомнению чье-либо сообщение. Мол, «ага, забыли подписать: «сама крымчанка, дочь офицера». Дело в том, что это популярный интернет-мем. В марте этого года на YouTube появился комментарий о ситуации в Крыму, написанный пользователем-мужчиной (что следовало из имени и профайла), но от лица жительницы Крыма. Звучал он так: «Поверьте! Я сама крымчанка, живу тут 50 лет. Дочь офицера. Просто поверьте – у нас не все так однозначно… Никто не хочет отделения!» На комментарий сделали скриншот и он ушел гулять по Сети, порождая множество шуток и демотиваторов на тему информационной войны, зашедшей как никогда далеко. А примерно через месяц в Севастополе прошла реальная акция движения «Дочери офицеров», которая носила название «У нас все однозначно».

«Дочь офицера» в понимании блогеров выглядит примерно так. 
Фото: СОЦСЕТИ

Помимо этих 10 новых слов, также популярными нынче стали «правосеки», «путиноиды», «вогнегасник», «Руина», «вежливые люди», «диванные войска», «Гейропа» и т.д. В общем, новые реалии – новые слова…. Однако очень хочется надеяться, что все они потеряют свою актуальность еще до того, как за них возьмется какой-нибудь авторитетный словарь. В той же блогосфере есть куда более мирные слова, способные объединить, а не разъединить два государства. К примеру, забавный «вышиватник» - украинская вышиванка + российский ватник. А почему бы и нет? Лишь бы взаимонимание.

Может, нас объединит «вышиватник»?
Фото: СОЦСЕТИ

Это не дурдом. Это секта

Это не дурдом. Это секта
Это не дурдом. Это секта

Многие называют Украину дурдомом. Это неверно. Хотя бы по той причине, что в дурдоме (то есть в психиатрической лечебнице) за больными ухаживают, каждому из пациентов положено питание, койкоместо, курс лечения, за каждым наблюдает лечащий врач, а буйным дают сильное успокоительное и при необходимости фиксируют к тому самому койкоместу, которое им положено или, точнее говоря, на которое положены они.

Так вот, где же вы увидели на Украине миллион психиатров и санитаров чтобы обслуживать 40-миллионную аудиторию психически больных?

Я не говорю уже о том, что ни в одном дурдоме (вернее ни в одной психиатрической лечебнице) буйным пациентам не дают в руки не только огнестрельного оружия, но даже и бутылок с бензином. И покрышки жечь в больничном дворике не позволит ни один уважающий себя главврач.

Я понимаю, что версия о галоперидоле, которым якобы были затарены Белые Камазы, имела большую популярность, но ведь до Киева конвой так и не дошел. Поэтому версия про дурдом, я считаю, опровергнута окончательно и бесповоротно. Как бы грустно это не звучало. Увы!


То, что происходит на Украине - это не дурдом. Это секта. И вот здесь я уже почти не шучу.

Это не дурдом. Это секта


На Украине мы наблюдаем результат массовой и вполне профессиональной обработки сознания.

В течение длительного времени на Украине применялись различные техники по вовлечению населения в масштабный проект, который можно условно назвать "дело майдана".

Пропаганда времен Третьего рейха - это детский сад в сравнении с тем, что применялось на Украине. Прошлый век. Правда различные психотехники использовались еще в 30-е годы, но у доктора Геббельса не было современного телевидения, а это значит, что не было и таких вещей как телевизионные ток-шоу. Не было Интернета. И конечно же, не было такого опыта по созданию сект, которым специалисты располагают сейчас.

Или вы все-таки думаете, что народ сам вышел на майдан, а бабушки вынесли пирожки и все само-собой началось?

Это не дурдом. Это секта

А антироссийская истерия, обвинение России во всех возможных неприятностях, слепая вера в евроинтеграцию, твердая уверенность в том, что войну в Донбассе устроила кучка русских террористов и далее по списку - это тоже все возникло само? Спонтанные идеи из толпы?

Я понимаю, что думать про украинцев как про недалеких людей, страдающих от йододефицита и поэтому дошедших до абсурдных умозаключений - очень удобно и многим даже приятно. Приятно думать, что ты умный, а сосед твой дурак. В этом есть элемент самоутверждения. Но это не совсем верно по существу. И вообще, когда русские с украинцами начинают называть друг друга дураками, это наводит на подозрение, что по уровню развития они находятся где-то недалеко. Потому что умный никогда не будет доказывать дураку свое превосходство. Во всяком случае не будет делать это долго и всерьез. Вот вы можете представить себе, что Эйнштейн ходит по улицам и доказывает прохожим, что они глупее его? Во-от...

Но вернемся к теме.

Дефицит йода на территории Украины существовал всегда.

Однако это почему-то не помешало Сикорскому стать пионером вертолетостроения, Королеву - великим конструктором ракетной техники, а Кондратюку - выдающимся инженером и автором оптимальной траектории полета на Луну, которую позднее использовали в НАСА. И Гоголь тоже каким-то образом стал великим писателем. И много других деятелей науки, культуры, руководителей, генералов и адмиралов родилось на территории Украины в разные времена. И не только в восточных областях, но и в Киеве, и в Одессе, и в западных регионах. А дефицит йода был всегда. Чудеса?

Получается, что дефицит йода - не главная причина всех событий. Тем более, что сам по себе йододефицит может с одинаковой вероятностью вызывать как русофобию, так и ксенофобию в отношении других наций. Или какую-то другую фобию. Или вообще не фобию, а иную произвольную дурь.

Это не дурдом. Это секта


Может быть тогда все дело в бандеровцах?

Движение бандеровцев на Западной Украине - хорошее объяснение для факельных шествий, но никак не для массовой истерии, охватившей всю страну. По той простой причине, что движение бандеровцев всегда было сравнительно малочисленным. От 5% до 10% в лучшие времена, да и то лишь в западных областях. Даже сегодня, когда уровень национализма на Украине высок как никогда, многие украинцы открещиваются от "бандерлогов" и говорят что-то вроде "мы не с ними, мы в Европу", и скачут сами по себе.

Это не дурдом. Это секта


Движение бандеровцев в качестве главной причины происходящего не годится. И это легко доказывается результатами выборов в Верховную Раду, на которых "бандеровские" партии потерпели сокрушительное поражение и набрали считанные проценты голосов.

А может быть виновато село?


Наивность и простодушие сельских жителей (некоторые презрительно называют их "селюками") - тоже не объяснение. На майдане скакали совсем даже не "селюки", а вполне себе горожане. Социальные сети, цензор-нет - и они оккупированы в основном городскими жителями, встретить сельчанина среди активных участников сетевых баталий не так-то легко. Наибольшую активность в интернете проявляют Киев и Одесса, еще один крупный центр русофобии - Днепропетровск. Это большие города. Чем больше город, тем больше в нем наблюдается накал страстей. Получается, что картина ровно обратная - страсти тем сильнее, чем крупнее населенный пункт. На селе русофобия вообще минимальна. По сообщениям местных жителей, в сельской местности "майдан" и его последствия как правило непопулярны от слова совсем.

Таким образом, сельские жители на роль "локомотива майдана" тоже не претендуют. Скорее наоборот, претендуют на роль его тормозов.
Это не дурдом. Это секта


Так в чем же тогда главная причина украинской истерии?

Главная причина истерии - манипуляция сознанием, которая осуществлялась через телевидение, радио и интернет. А также через школы, институты, другие государственные учреждения и, в конечном итоге, через майдан.

Как это работает.

Один из эффективных способов манипуляции - это ток-шоу. В чем отличие ток-шоу от новостных и аналитических программ? Ток-шоу содержит элемент схватки. Схватка двух сторон с разными позициями. При этом телезритель, как и наблюдатель обычного боя, выбирает одного из противников, за которого будет активно переживать. Замечали, как участники ток-шоу перекрикивают друг друга и вбрасывают аргументы, даже не выслушивая позицию другой стороны? Это именно бой. И зритель становится болельщиком, который начинает мысленно (а и ногда и вслух) давать подсказки своему бойцу. Заняв нужную сторону, зритель принимает позицию "бойца", следует его аргументам и развивает их. Так зритель становится членом команды. Задача сводится к тому, чтобы зритель изначально выбрал нужную сторону, после чего в ходе боя его можно увести "дальше в лес". То есть сместить позицию зрителя в нужном направлении. Расширить и углубить нужное мнение, проявить и закрепить.

Это не дурдом. Это секта


Например: начинаем с какого-нибудь вполне очевидного антироссийского аргумента типа "Газпром завышает цены". Ну какой же украинец не клюнет на такой аргумент? Да и вы бы на их месте клюнули. Если вам сказать, что в России завышена цена айфонов - вы тоже почти наверняка будете предрасположены к той стороне, которая выдвинет этот тезис и будет отстаивать права российских покупателей перед американскими корпорациями.

Зацепив телезрителя железобетонным аргументом, далее можно развивать тему и уводить разговор в нужную сторону. Нажимая на нужные "кнопочки" типового обывателя (цены, тарифы, подорожало, маленькая зарплата, доколе, кто виноват, украли, коррупция и так далее) можно добиться того, что под этим соусом телезритель проглотит массу разных "крючков" - про Россию, москалей, Путина, Януковича, снова про москалей и т.д. и т.п.

Это не дурдом. Это секта


За один просмотр ток-шоу телезритель конечно не станет русофобом. Но если петь одну и ту же песню на разные лады в течение 10 лет через все каналы, то русофобами станут 70-80%. Наверняка.

70-80% - это приблизительная часть общества, поддающаяся внушению и склонная действовать по принципу "все побежали и я побежал". Это люди с ярко выраженным коллективизмом. Они мало того, что внушаемы, еще и склонны следовать за толпой.

Эффект носит лавинообразный характер.

Как только какая-то существенная часть особо внушаемых подхватила тему, которую продвигает ведущий, остальные начинают быстро присоединятья к формирующейся группе.

Примерно так же собираются секты. Только секты обычно собирают в актовых залах и ведущий в прямом контакте кодирует новобранцев, обрабатывает сознание, вводит в транс. Ток-шоу в транс не вводят. Их воздействие более медленное, но за счет длительности и масштаба - ничем практически не уступает процедуре формирования обычных сект.

Внушаемость почти не зависит от уровня образования и воспитания.

Это характеристика личности. Поэтому среди "майданутых" очень много вполне приличных образованных людей. И никакое образование не мешает им верить в то, что Черное море выкопали древние укры. Потому что секта. Духовный лидер сказал "выкопали" - значит выкопали.

Кстати, многие американцы, в том числе вполне образованные, весьма религиозны и верят в массу самых наивных сказок. Они могут вам заявить, что динозавров не было, а скелеты - это Бог создал чтобы проверить силу веры, а на самом деле раньше человека на земле не было никого. И эти люди работают программистами, архитекторами, экономистами, преподают в ВУЗах. И верят в сказки. Потому что на воскресных собраниях саентологов, мармонов или баптистов, которые они посещают, их программируют верить.

Повторюсь: внушаемость - это особая характеристика личности, не связанная с образованием и воспитанием.

Образование, конечно, создает некоторый барьер, но если человек внушаем, а воздействие достаточно длительное и регулярное, то барьер будет пробит.

А все потому, что образование закладывается в сознание, а психотехники работают с подсознанием. Подсознание в итоге влияет на поведение сильней.

Многие сеансы гипноза начинаются с того, что ведущий просит взять руки в замок, после чего многие участники не могут без разрешения ведущего расцепить их. Такие люди не способны сознательно противиться гипнозу или внушению. Это не потому, что они плохие. Это практически нельзя контролировать. И таких людей довольно много.

Больше половины людей, во всех странах, любого уровня образования и с любым доходом - сравнительно легко поддаются внушению.

Людей, на которых психотехники не действуют, почти не действуют или действуют непродолжительное время, не удерживаясь в подсознании - меньшинство.

Более половины населения любой страны можно превратить в одну большую секту. Или в набор малых, как угодно. Нужно только добиться чтобы население смотрело специально подготовленный для этого материал.

Ток-шоу - далеко не единственный метод манипуляции. Просто он очень распространен в силу эффективности. При некотором старании можно сделать так, чтобы обе стороны ток-шоу вели зрителей в одну и ту же секту. Они могут спорить друг с другом, но вести к одному. Например, один спорит о том, нужно ли красить заборы и скамейки в цвета национального флага за государственный счет, а другой - нужно ли чтобы население делало это за свой счет. Вроде бы спорят, но в фоне проводится одна и та же мысль, что красить нужно. Как аксиома. Все, рыбка поймана. Здравствуй, секта, очередная партия хомячков.

Манипулировать сознанием можно через новостные и аналитические программы.

Показываем сюжет, какая плохая Россия, затем - сюжет, какая хорошая Европа. Номер строим на контрастах. И так 10 лет. Сюжеты могут идти про разные сферы жизни, но принцип один. Через 10 лет те, кто смотрели эту передачу, будут считать, что "рашке скоро капец", а евроассоциация - единственно возможный путь развития, оспаривать который могут только умственно неполноценные ватники. Все, дело сделано. Принимай, секта, еще одну партию биороботов.

Страх и жадность - болевые точки обывателя.

Если бы это было не так, три четверти рекламы исчезло бы с наших экранов. Значительная часть рекламы построена или на жадности (экономия, низкие тарифы, выгодные цены, кредиты, скидки, распродажи) - в результате клиент переплачивает вдвое и втрое, думая, что он экономит. Или на страхе, комплексах (пыль, грязь, микробы, пятна после стирки, отстанешь от жизни со старым смартфоном или автомобилем, замерзнешь, застрянешь, простудишься, потолстеешь) - в результате клиент покупает вещи, без которых может вполне обойтись.

Ничуть не хуже страх и жадность используются для манипуляции сознанием целого народа. Бояться надо, конечно, Россию. И Путина. Они страшные. Голодомор. Советская оккупация. Миллионы убитых. Миллиарды нерожденных. Триллионы не зачатых. И так далее. Сталинские лагеря. ГУЛАГ. НКВД. Страх и ужас.

Жадность - это, конечно, еврокредиты. Безвизовый доступ в богатую Европу. И бесполезно потом объяснять, что безвизовый въезд сам по себе никакого благополучия не гарантирует. В сознание уже вбито, что в Европу без виз - это круто, богато, доступно и далее по списку. Обывательская жаба заглотила наживку и при малейшей попытке отобрать лакомство сжимает горло пациента мертвой хваткой. Попробуй отбери. А когда жаба держит за горло, аргументы бесполезны. Будь человек трижды академиком, не поймет. Потому что с жабой шутки плохи - тихо придушит в туалете и все. И даже срок мотать потом не будет. С нее станется.

Но самый лучший метод чтобы окончательно превратить обывателя в сектанта - это групповое посвящение.

Когда человек в группе совершает некоторый обряд, он становится полноценным членом секты. Он уже не такой, как все, он особенный. Наверное это осталось в нас с диких времен, когда племена собирались вокруг костра перед охотой или битвой с противником, когда плясали и готовились к смертной битве, к опасной охоте - нужно было забыть страх и почувствовать себя стаей, это требовалось для выживания. Сегодня же - это способ превращать группы людей в сектантов. Когда люди становятся в круг и повторяют одинаковые действия, движутся в такт, хлопают в ладоши, повторяют определенные слова - они программируются быть одной стаей. После этого люди готовы бросаться на общего врага как только на него бросится кто-то один. Члены стаи уже не рассуждают, почему один из них бросился на врага, враг ли это, что он сделал, почему, зачем. Это происходит автоматически. Это запрограммировано. Один бросился на врага - следом бросились все.

А какие групповые обряды "посвящения в стаю" мы видели на Украине? Вспомнили? Хто не скаче... тот?

Во дворах, в школах, в метро, на остановках и, конечно, на майдане. Хто не скаче! И тут же начинаются одинаковые групповые движения. И люди действуют как одна большая стая. Не задумываясь о целях, не задумываясь о том, кто и зачем их в эту стаю собрал.

Это не дурдом. Это секта

Думаете, это все?

Это лишь малая часть всех методов и техник, которые позволяют делать людей управляемыми и вовлекать их в секты или подобные сектам структуры (MLM-бизнес, финансовые пирамиды, игровые клубы и так далее).

Некоторые из этих техник (надо полагать, специально отобранные под задачу) применялись на Украине чтобы превратить значительную часть населения в националистов, русофобов и пламенных сторонников евроинтеграции.

И это просиходило, ни много ни мало, на протяжении 10 лет!

Что можно сделать за 10 лет с человеком? Если он постоянно смотрит нужные каналы и относится к внушаемому большинству, - практически все.

Конечно, не все украинцы регулярно смотрели телевизор. Не все прыгали в школе или в метро под кричалку "хто не скаче". Не все слушали радио. Но когда окружающее большинство превращается в одну большую секту, избежать воздействия, практически нереально.

В психиатрии есть такое понятие как "индуцированный бред". Это явление, когда нормальный человек, находясь длительное время в контакте с больным, начинает перенимать его бредовую систему.

Главное - втянуть в секту некоторую критическую массу, после этого "бред" (идеи секты) начнут распространяться автоматически.

100% населения не будет охвачено "бредом" (идеями секты) никогда. Слабо внушаемое меньшинство (от 10% до 30%) будет с тупым непониманием ходить мимо скачущей толпы и никогда не примет ее идей. Если будут заставлять - могут попрыгать "чтобы отстали", придут домой и будут думать "вот идиоты". Но это меньшинство.

Есть еще один важный момент. Внушаемость общества всегда резко повышается в ситуациях "религиозного вакуума", потери национальной идеи, когда нация испытывает комплекс неполноценности или кризис идентификации, когда общество сталкивается с социально-экономическими и политическими проблемами. Грубо говоря, в периоды смут и сомнений.

Бедный и неуверенный в себе человек - более внушаем, чем успешный и состоятельный. Это не меняет психотип принципиально, но влияет на скорость, с которой человек начнет "скакать", насколько быстро и глубоко втягивается в секту и насколько легко его потом оттуда извлечь.

Подобный эффект имел место в позднем СССР. Вспомните сеансы Кашпировского и Чумака - половина страны садилась перед телевизорами заряжать воду, записывать молчание на магнитофон, народ собирался на стадионах, где ведущие двумя словами укладывали многотысячную толпу в гипнотический сон, а потом одним движением будили.

Разнообразные "свидетели", "гербалайф", МММ, секты разных сортов - все это было в России в 90-е годы, годы социально-экономического кризиса, неуверенности, бытовой неустроенности, политических перемен.

Это не дурдом. Это секта


И вот, современная Украина - та же неустроенность, социально-экономический кризис, а в дополнение еще и кризис национальной идентификации. Украинцы выпали из "советской семьи", в которой были частью большого народа, но кто они теперь, по-отдельности? Казаки? Западэнцы? Галичане? Русские? Европейцы?

Это не дурдом. Это секта


А потом в стране со всеми ее проблемами появляются новые Чумаки-Кашпировские (Савик Шустер, Тимошенко, Турчинов и далее по списку), только они не рассасывают швы и не сводят бородавки, а наводят русофобию и переформатируют историческую память, вводят в подсознание новые идеи евроинтеграции, идею независимости (причем только от России) и идею. "Украины понад усё".

Так чему мы теперь удивляемся? Тому, что украинцы перестали воспринимать аргументы, перестали рассуждать логически, перестали критически мыслить?

Не нужно ничему удивляться.

Это секта. Обыкновенная секта. Только очень большая. Одна из самых больших. Может быть даже самая.

Украинцы всегда хотели в чем-нибудь превзойти русских. Пожалуй, они превзошли. Они создали самую большую славянскую секту. Не очень почетное превосходство, но какое есть.

Однако, я думаю, что всему должен быть свой предел.

Поиграли в секту и довольно.

Нужно выводить Украину из "измененного состояния создания" и чем раньше мы это сделаем, тем лучше. Тем меньше будет потерь, причем по обе стороны границ.

Вообще, вытаскивать людей из секты - это очень сложное дело. Почти как снимать с иглы. Кто интересуется - посмотрите документальные фильмы или репортажи про это. Занятие не для слабых духом. Не фигушки воробьям.

Но, с другой стороны, сектанты - все-таки перспективнее, чем дураки. Дурак - это эффект аппаратный, это на всю жизнь. А сектант - эффект программируемый. Если прошили в одну сторону, можно прошить и наоборот.

А главное - процент внушаемых людей примерно одинаков во всех странах. Это значит, что мы тоже не застрахованы. И хотя бы по этой причине надо "деактивировать" украинскую секту. Потому что опасная на самом деле вещь. Наших ведь тоже может зацепить.



http://amfora.livejournal.com/154768.html