Снова увеличили расходы на власть: на Президента — плюс 15 миллионов гривен, на все органы государственной власти в целом плюс 6 миллиардов гривен за 2 последних года.

«На полеты для высших государственных чиновников чартерами предусмотрено 188 миллионов гривен. Мы скинемся вам всем на билет в один конец. Летите отсюда, и мы сможем изменить страну без вас!», — отметил депутат. Яценюк также добавил, что в проекте госбюджета правительство подало нереалистичные показатели.

«Правительство предложило рост экономики на уровне почти 4% вместо 5,5%, которые они прогнозировали еще месяц назад. Однако Всемирный банк и МВФ, которые гораздо лучше умеют считать, чем премьер Азаров и все украинское правительство, сказали о том, что экономика вырастет максимум на 2,5%», — сказал он.

«Учитывая это, оппозиция констатирует, что доходы бюджета минимум на 6 миллиардов гривен уже надуты», — добавил Яценюк. Также, по его словам, на следующий год правительство запланировало уменьшение общей зарплаты украинцев на 16 миллиардов гривен. Кроме того, Яценюк отметил, что в проекте госбюджета средства распределяются непрозрачно.

«Единственная правка оппозиции, которая была учтена в этом проекте, это сокращение разворовывания бюджета через так называемые непрозрачные бюджетные гарантии. В первом проекте правительство предлагало 15 миллиардов гривен, сейчас оставили только 5 миллиардов на хищение под свои программы. Но почему в данном проекте не сказано, куда планируют отправить этих 5 миллиардов?», — спросил Яценюк.

Павло Берест.

В анотації до картини йдеться, що вона розповідає про «одну з найважливіших подій польської історії». Це історична драма про те, як поляки зупинили переможний наступ Червоної армії 1920 року. Тамтешні історики називають цю подію «чудом над Віслою», у результаті чого молода Польська держава змогла відбити тріумфальний наступ більшовиків, які несли на багнетах революцію в Західну Європу. Завдяки перемозі під Варшавою Польща уклала з Радянською Росією мирну угоду, яка забезпечила саме існування цієї держави.

Але мало хто нині знає, що й «диво на Віслі», й події, які йому передували, тісно та безпосередньо пов’язані, як із історією Української держави, так і з героїчністю українського війська  та недалекоглядністю його керівництва. Не так давно в українському інтернеті активно поширювався уривок з іншої польської стрічки «Маршал Пілсудський». В ньому показано, як глава Польської держави просить вибачення перед вояками армії УНР. При цьому, у деяких з них навертаються сльози на очі, а в Пілсудського тремтять руки.. То що ж сталося тоді в історії двох братніх народів?

21 квітня 1920 року між урядами Української Народної Республіки та Польщі було укладено угоду про створення єдиного антибільшовицького фронту. Юзеф Пілсудський у такий спосіб хоча б частково зняти проблему польсько-українського протистояння та отримати союзників на сході. Симон Петлюра таким кроком хотів продовжити боротьбу з військами радянської Росії та створеного ними «уряду радянської України». Проте така боротьба потребувала постійного поповнення боєприпасів, зброї, амуніції, яких українці не мали. Крім того, союз із Польщею міг допомогти й у співпраці з Антантою. Польща зі свого боку визнавала Директорію УНР єдиною законною владою в Україні (без територій ЗУНР) та гарантувала українському населенню в Польщі національно-культурні права.

25 квітня 1920 року об’єднані польсько-українські війська (20 тис. польських та 15 тис. українських вояків) перейшли Збруч і почали наступ на Київ. Протягом першого тижня було звільнено Житомир, Бердичів, Козятин. Однак і в цій кампанії союзники припустились стратегічних прорахунків.

Український адмірал, видатний військовий діяч Михайло Остроградський та інші військові фахівці радили Петлюрі спрямувати основний наступ українсько-польських сил спочатку не на Київ, а на Одесу. Це б забезпечило вихід до моря та поставок в Україну необхідної амуніції та боєприпасів. Крім того, маловідомо, але в Одесі до того часу ще перебували вірні уряду УНР підводні човни, що стояли під синьо-жовтими прапорами. Прихід в Одесу та звільнення Центральної України дав би змогу залучити до війська чимало кадрових національно-свідомих моряків та солдатів та очолити велике антибільшовицьке повстання на Півдні та в Центрі України. Однак такий план було відкинено та вирішено спершу йти на Київ. Час показав, що невзяття Одеси і остаточна втрата флоту призвели до повної ізоляції УНР й унеможливили міжнародну допомогу, закупку і постачання морем припасів для українського війська.

Після того, як Київ зайняли українсько-польські війська, 7 травня 1920 року, звільнення України зупинилось. Дуже швидко більшовики, стягнувши з Росії свої основні сили, розпочали контрнаступ. У листопаді 1920 року Червона армія остаточно витіснила союзників із України. А зусиллями Західного фронту було встановлено радянську владу й у Білорусі, що відкривало дорогу на Варшаву. Падіння Польщі давало змогу більшовикам отримати прямий шлях до Європи та розпочати таку омріяну «світову пролетарську революцію».

Лєнін із Троцьким, користуючись апробованою в Україні моделлю множення паралельних радянських урядів, створили маріонеткові «польський Тимчасовий революційний комітет» на чолі з Феліксом Дзєржинскім і «Галицький революційний комітет» під керівництвом В. Затонського.

Перейшовши польські кордони, радянські війська впритул наблизились до Варшави, й ось-ось були готові зайняти її. В цій боротьбі проти червоних, важливу роль відіграли військові формування армії УНР. Так, під стінами фортеці Замостя морська піхота УНР стала тією цементуючою силою, об яку розбилися атаки 1-ї Кінної армії С. Будьонного та військ М. Тухачевського. Саме сили, сконцентровані в дивізії морської піхоти контр-адмірала Михайла Білинського, 6-й дивізії армії УНР під командуванням генерала Марка Безручка та інших українських підрозділів, чимало доклали зусиль та поклали своїх чимало голів, для того, щоб сталось те саме «чудо на Віслі».

Проте й у цій історії українці були лише зброєю в чужих руках. Укладене поляками перемир'я з Червоною армією 9 листопада 1920 року позбавило українців надій на подальшу допомогу Польщі у боротьбі УНР з більшовиками. А 35-тисячне українське військо було роззброєно та інтерновано до польських таборів.18 березня 1921-го було укладено Ризьку мирну угоду, за якою Польща визнавала УСРР, а під польським контролем залишались, окрім Галичини, українські Підляшшя, Холмщина, Західна Волинь та Західне Полісся.

Отже, таки було, за що Пілсудському просити вибачення перед своїми бойовими побратимами. Але залишмо історичне тло подій початку ХХ століття та повернімося до сьогодення. Дуже цікаво подивитись, чи показана у фільмі хоч якось українська лінія. Хоча можна вже зараз припустити, що якщо вона й буде, то значно краще, ніж у псевдоісторичному російському блокбастері «Адмірал», де згадується якийсь міфічний «другий український полк», що нібито зрадив Колчака на користь більшовиків.

Відомо, що на початку 1990-х років легенда українського кінематографа Юрій Іллєнко дарма оббивав пороги чиновників з готовим пакетом розроблених законопроектів про відродження вітчизняного кіно. Невдовзі йому зателефонували, але не з Мінкульту, а з Москви. Нікіта Міхалков дуже цікавився його напрацюваннями й попросив передати пакет документів. Розповідають, наче на зауваження Іллєнка, що вони ж українською, Міхалков відповів «нічого в нас хохлів багато – розтлумачать». Дуже швидко російська Дума ухвалила закони про розвиток кіно, результати яких ми можемо бачити на власних екранах.

Ще Лєнін казав, що найважливішим із мистецтв для ідеологічної боротьби є саме кінематограф. Це усвідомлюють у США, у Росії, це розуміють французи та поляки, які знімають свої картини про свою історію та зі своїми героями. Й лише 50-мільйоний (чи вже 45-мільйоний) народ у центрі Європи продовжує дивитись чужі фільми, вірити чужим міфам і потроху забувати власну історію, мову, а значить – втрачає власну державність.

Від блогера.   Все те, що пробував пробити Юрій Іллєнко на початку 1990-их, намагались змусити прийняти нову і, як здавалось багатьом українським митцям, нарешті *справжню патріотичну українську владу* після Помаранчевої революції. Протягом 2005 - 9 років до пропозицій Іллєнка додалось ще кілька цікавих та новаторських пропозицій по розвитку в тому числі і українського історико-пригодницького кіновиробництва. Але...Не все те золото, що блищить, не всі то патріоти, що в вишиванках, не всі то державники, що лише говорити можуть... Організаційна бездарність та примітивний цинізм симулякрів по відношенню до пропагованих на словах *духовних цінностей  нації* призвів до ще гіршого, ніж у 1990-их роках, положення. Тоді УКРАЇНСЬКІ історичні фільми ще знімались. Останній фільм про УПА - 2004 рік. Останній бюджетний фільм про козацтво запущений у виробництво ще в 2002р і до 2005 знятий на 90-95 %.  Далі - порожнеча. Яка має стати вироком політикам-брехунам. Українське кіно можуть відродити лише українські політики. Хто вони ?   

   «Голубая Мечта» нынешней украинской власти – отменить парламентские
выборы в 2012 году и провести их вместе с президентскими в 2015.
   Об этом в своей авторской статье на «Хвиле» пишет политолог Андрей Золотарев.
   По словам Золотарева, сначала власть изменила избирательное
законодательство под местные выборы, теперь вокруг «пропорционалки»
начинаются игры уже к парламентским выборам. «Якобы, если всю мелюзгу
(Тигипко, Литвин, Балога и т.д.) согнать в Партию регионов, поднять
барьер до 7%, то в результате получится хорошо. Якобы, с одной стороны,
будет двухпартийная система как в США, а с другой – все будет под
контролем как в России», - отметил эксперт.
   «Не получится «хорошо», и стратеги от власти это прекрасно знают. Хотя
бы потому, что в принципе нельзя составить единый партийный список,
который бы всех удовлетворил. Драка начнется за долго до выборов.  А
«хорошо» будет только в одном случае – если парламентские выборы вообще
отменить! То есть провести их вместе с президентскими в 2015 году. Вот о
чем мечтают стратеги от власти…», - резюмировал А.Золотарев

http://vlasti.net/news/129240

"Корупція в Києві і торговельна угода з ЄС"

Середа, 5 жовтня, 2011 p., 10:39 GMT 13:39 за Києвом

"На погляд із західних столиць, надто легко розглядати процес над Юлією Тимошенко як ще один приклад пострадянського переслідування. Насправді ж існують серйозні запитання стосовно її дій на посаді, які виходять далеко за межі поширених у регіоні корупційних схем", - так починає свою статтю в International Herald Tribune професор права лондонського City University Алан Райлі.

"Хоча сумнівні політичні і комерційні схеми є великими проблемами для української політики в цілому, газова угода 2009 року, підписана Тимошенко і Путіним, завдала інтересам України виняткової шкоди... Угода запровадила дуже високу базову ціну за газ $450 за тисячу кубометрів; жорсткий режим оплати, який - у разі можливого дефолту - міг змусити Україну оплачувати газ авансом; дуже суворі вимоги щодо обсягів закуповуваного газу, що змусили Україну платити за газ, який вона ніяк не могли спожити; і жодних зобов'язань щодо обсягів постачань з боку Газпрому (тож Газпром міг безкарно скоротити обсяги газу для України)".

"Брюссель, замість того, щоби погрожувати призупиненням переговорів про торговельну угоду, мав би разом із Вашингтоном використати справу Тимошенко для посилення верховенства права в Україні. Брюссель, за підтримки Вашингтона, повинен додати до пакету документів у межах переговорів про УЗВТ окрему угоду про верховенство права", - зазначає Алан Райлі. Автор завершує свою статтю тим, що справа Тимошенко не повинна стати на перешкоді Угоді про зону вільної торгівлі: надто багато зусиль пішло і з боку Європейського Союзу, і з боку України на її завершення.

Від себе: Що потрібно кремлядям сьогодні? Щоб Европа відфудболила Україну куди подалі! Щоб Европейські політики Україну принизили і дали зрозуміти, що МИ нікому не цікаві, крім МОСКВИНЬСЬКОЇ ТУСНІ. 

А хто сьогодні в Україні бездоганно виконує ЗАДУМКУ ЗЛОБНИХ КАРЛИКІВ? Хто голосніше всіх кричить: "Не пускайте Україну в Европу"!   ...........

  Від Долі не втечеш – це відома істина, а якщо так, то чи не краще піти гордо Долі на зустріч?
Якщо українцям не везе з керманичами на чолі держави, то може ну її в біса ту державу і тих керманичів?! І нехай замайорить над Україною чорний прапор АНАРХІЗМУ!
 
   І я не жартую, а серйозно обмірковую шляхи  дій для українців в разі виконання своїх антиукраїнських обіцянок новообраного президента України Віктора Януковича.
  Ми всі визнаємо право демократичного обрання влади і визнання програвшою стороною легітимності влади опонентів за умови, що і переможці виборів визнають необхідність толерантного ставлення їх влади до переможених. Вибори – не війна і тут принцип «Горе переможеним» задіювати безглуздо, бо переможені є такими самими громадянами країни, як і переможці, а не завойованим народом. Але якщо нова влада в силу своєї недалекоглядності  почне ставитись до частини своїх громадян як до поневолених рабів, то ці люди мають всю повноту суверенних оправ на повстання і вчинення опору такій владі. Бо влада існує для народу, а не народ для влади!
  
   Я належу до тих громадян України, які змушені погодитись на керівництво державою Україна новообраного президента Віктора Януковича, бо такими є результати загальноукраїнських виборів, демократичність і легітимність яких визнано світом і мною особисто теж . Мною теж! – це особисте визнання легітимності влади кожним громадянином є визначальним, як на мене, у добровільному погодженні особи тій владі підчинятись і виконувати її розпорядження. Наголошую, що це моє добровільне визнання влади, а не примусове! Також ще раз наголошую, що влада існує для народу, а не народ для влади! І що за конституцією саме народ є найвищим сувереном-розпорядником державної влади, а сам народ є сукупністю одиниць громадян держави.
 
  Як частина народу я маю повне суверенне право особи-громадянина на протест проти дій влади, якщо вони, дії влади, мене не влаштовують, а від сукупної кількості таких одиниць постає загальна воля народу, що вказує владі на її реальне місце. Власне виходячи з усього вже сказаного я хочу заявити наступне «urbi et orbi» (місту і світу):

   Шановний новообраний президенте України Вікторе Янукович, ви обрані на свою посаду фактично 1/3 українських громадян, а ще 2/3 визнали це і погодились підчінитись вашому керівництву, але якщо ви хочете бути президентом тільки обравших вас 1/3, то в цьому напрямку вам достатньо зробити три наступні кроки:
1. Скасувати Укази про присвоєння звання Героя України Роману Шухевичу та Степану Бандері.
2. Законодавчо затвердити російську мову другою державною мовою.
3. Встановити в Україні особливий пільговий статус росіянам, тобто  «російськомовному населенню»

  Після цього ви, пане президенте, можете далі керувати своєю 1/3 цілком спокійно і не зважати на оті ще 2/3, бо для них ви вже президентом бути перестанете!
  Відсутність влади є автоматично станом анархії, до чого я і веду розмову. Тому готуйтесь, любі мої українці, до славної штуки - АНАРХІЇ!
   
Богдан Гордасевич, м. Львів,

Виявляється, що нинішній голова Верховної Ради України та майбутній кандидат у Президенти Володимир Литвин дуже "бідна" людина. Читайте про це статтю в "Українській правді".

Зе:
Якби звичайні люди мені сказали: «Пане Президенте, ви неправі, це гаряче рішення всупереч думкам суспільства України», я б негайно його відкликав і не думав би про жодні політичні поразки.
Але ж вони мовчать...

Петро Порошенко:
Володимир Ссанич, вас ніхто не боїться. Ви навпаки стаєте дуже смішним. Погано, коли президент виглядає страшно, але ще гірше коли над ним СМІЮТЬСЯ...
Дилетанти, нікчеми, зелені слуги, які привели Україну до трьох криз одночасно.

Helgi Sharp

Эмоции того, чьё положение обязывает быть хладнокровным.

Отсутствие системного мышления.

Броуновское движение в принятии решений.

Липовый диплом юриста.

Кадровый подбор методом случайного тыка или личной преданности.

Подмена стратегии развития государства мимолётным подыгрыванием группам олигархического влияния.

Сваливание причин каждого пр….ёба на Порошенко.

Мгновенный ответ какому-то грёбаному Сарику и отсутствие реакции на многотысячные петиции собственного народа.

Трускавецкая подготовка исполнителей - как вершина профессионального мастерства исполнителей.

Полнейший ступор судебной реформы в течение полутора лет абсолютной моновласти.

Это не конституционный кризис, это кризис выбора 2019-го года. Зреть нужно в корень. Нельзя вернуться в прошлое и изменить старт, но можно стартовать сейчас и изменить финиш. Даже когда глупцы слишком уверены в себе, а умные полны сомнений. Я не знаю, чем это всё закончится, но знаю, что многие поумнеют. Пусть очень-очень медленно, но поумнеют. Да, я оптимист.

СМИ:

Украина оказалась на пороге крупного скандала с Азербайджаном из-за решения Зеленского.
Зеленский приостановил выполнение контракта "Укрспецэкспорта" с Азербайджаном.

Кіт Вчений:
Московський агент шмаркля нищить усе, що може боротися з московією. Мудий норот обрав це лайн@ замість нашої свободи на смерть України.

Мужик з Факєлом:
Зеленський як юрист за освітою яскраво демонструє собою стан нашої освіти.

Йозеф Кнехт:
Вітаю виправдання Марківа. Це гарна новина. Дуже. Тепер чекатиму виправдання Рифа, Яни Дугарь та Юлії Кузьменко. Справедливість має торжествувати не лише в Італії, а й в Україні. А винні в незаконному утриманні їх під вартою мають понести покарання.

Herman Akson:
Розумієте, єдине, що цього покидька цікавить в цьому житті, це російська поп-тусовочка. Яке там КСУ, НБУ... 1.5 роки президенства, а він сидить на російьких форумах. І використовує офіційну сторінку щоб перегавкуватись з росіянами. Нічого, Володя, скоро возз'єднаєшся з росіянами.

Йозеф Кнехт:
Сарік з'явився після того, як Зе послав Разумков, його власна фракція і всі на кого він міг розраховувати. Все що йому залишилося, це по дибільному жартувати. Це перші симптоми того, що Зе повертається в 95 квартал. Буде рятувати доньку кошового від булінгу.

Валерій Прозапас:
Спочатку ти ходиш в футболці з написом "Рohuy!", кривляєшся "та шо тут думать?" і з ідіотським виразом обличчя підтримуєш на стадіоні знущання коміка над державником, а трохи згодом з'являються душераздірающіє статті про булінг твоєї дитини через те, що "мой папа клоун".

Слуги з голосом, опзж і батьківщиною проголосували за НЕОПОДАТКУВАННЯ офшорів. (4065) До 2023 року.

рuyA-С:
Ще одне вітання пошановувачам Голосу.
Якщо Пінчуку треба - вони відповідають "Всєгда готов"

Антон Сененко

"Ми дійшли точки неповернення і близькі до катастрофи" - каже нам міністр охорони коронавірусу Степанов.

Ой, а хто, а хто, а хто жє єто надєлал? Хто-хто-хто?
А як же майстри спорту по боротьбі з коронавірусом?
Невже новенький асфальт не допоміг в боротьбі?
Може ще додати грошей МВС - хай купують танки та літаки, будемо чавити коронавірус гусеницями і бомбіть?

"Попереду важкі часи... Немає когось окремого відповідального за боротьбу з ковідом." - каже нам Степанов.

Та нєужєлі?
Мені здається, що Зеленський, Степанов, Скалецька, Ляшко і Ємець - прекрасні кандидатури на лаву підсудних.
Не дякуйте за підказку.

"Настав час особистої відповідальності кожного. Коронавірус розповісюджується виключно від однієї людини до іншої. Тому кожен з нас несе особисту відповідальність за розповсюдження коронавірусної хвороби." - торочить Степанов.

Та ладна.
За півроку не змогли втовкмачити людям в голови правила соціального дистанціювання та важливості масок, а тепер, курва, час настав?
А чи не допомоужуть у цьому питанні асфальтоукладочні катки?
Ви ж у них зарили стільки грошей!

Реально згадується анекдот:

"На іподромі пан хоче поставити гроші на перемогу найсильнішої конячки. Тут до нього приходить стара облізла кляча і каже:

- Став на мене!
- Ти що? Ти себе бачила?
- Став, кажу, не пошкодуєш.

Пан подумав-подумав і зробив ставку.
Кляча фінішувала останньою.
Підходить, ледве дихаючи, до пана і каже:

- Ну, нє шмогла я, нє шмогла..."

Хоча доля правди в його словах щодо відповідальності кожного - є.
Наобирали - маєте.

Валерій Прозапас

Схоже, міністр Стєпанов знав про що казав, коли анонсував "катастрофу" - в Україні під 9,5 тис. випадків ковіду і ще 199 смертей.

Але не розгубився - і заявив, що "настав час відповідальності кожного".

От бачите як просто: міністр охорони здоров'я - це ти.

І кожен балотувався до облради замість виконувати свої прямі посадові обов'язки.

Слухав бравурні звіти президента про "чемпіонство" в боротьбі з хворобою і не посмів попередити про "точку неповернення".

Спокійно дивився як антивірусний фонд дерібанять на "великому крадівництві" замість витрачати на медицину.

У звичайне співпадіння - що у міністра охорони здоров'я дружина власник медичної компанії.

І вся ця красатіща - на найскладнішому напрямку, відкрито, під час епідемії.

Уявляєте як вони керують в інших сферах?

2013м віє все сильніше.

А что там у ПП

Ввиду горячих споров в социальных сетях, мы решили вам постить темники (яростно зачёркнуто) ПОДБОРКИ АРГУМЕНТОВ ДЛЯ ДИСКУССИИ.

Итак. Сухие факты.

****************************************************************************

А правда ли, что это всё Порошенко не так провёл судебную реформу и вообще подсунул Зеленскому судей, которые уничтожают борьбу с коррупцией?

НЕТ, ЭТО ВРАНЬЁ.

В Конституционном суде сейчас 15 судей, в должно быть 18.
6 судей назначется Президентом.
6 судей назначается Верховной Радой.
6 судей назначается съездом судей Украины.

Порошенко назначил двух судей в 2015 году (Мойсик та Колісник) и двух судей в 2017 году (Головатий та Лемак). 3 из 4 назначенных Порошенко судей голосовали за то, что е-декларации не нарушают Конституцию.

Это хороший результат, правда? Особенно если вспомнить, что 100% назначеных судьями судей голосовали за то, чтобы декларации эти куда-нибудь исчезли.

Судья Тупицкий, владелец недвижимости в Крыму и прописанный в домике Сергея Левченко стоиомстью под миллион долларов, был назначен Януковичем в 2012 году. Да, он всё ещё работает. Это не потому, что Порошенко, а потому что ему ещё два года работать. Ну, так устроено — нельзя смещать судей Конституционного суда просто потому, что у него лицо тебе не нравится.

Все рассказы про Конституционный суд и плохого Порошенко призваны добиться одного: произвести неконституционный разгон Конституционного суда (каламбурчик), чтобы Зеленский назначил 6 новых "своих" судей, и ещё он надеется, что Рада назначит тоже 6 "его" судей, и тогда он всем покажет наконец, а то сейчас полномочий не хватает.

Перед парламентскими выборами «регионалы» в очередной раз затеяли балаган с русским языком. 26 августа Сергей Кивалов и Вадим Колесниченко зарегистрировали «усовершенствованную» версию языкового законопроекта. Под новым соусом ПР вновь пытается протащить старую идею узаконенного регионального статуса русского, отмены обязательного дубляжа фильмов на украинский, разрешения телеканалам вообще не вещать на государственном, а рекламистам без лишних стеснений работать только на «великом и могучем».

Первая попытка.   Придя к власти, Партия регионов заболела весьма специфическим недугом – осенней предвыборной языковой шизофренией. Напомним, что ровно год назад, накануне местных выборов, регионалы вместе со своими коллегами по коалиции написали удивительнейший документ – проект закона «О языках в Украине». Авторы – Александр Ефремов, Петр Симоненко и Сергей Гриневецкий, прикрываясь Европейской Хартией региональных языков и меньшинств, предложили выполнить многострадальное обещание Януковича о придании русскому статуса официального.

Делать это они предложили через механизм «региональных языков». Подобный статус могли получить полтора десятка языков, и, прежде всего, русский. Механизм легализации предлагался простой, – если на некой территории – от села до области, 10% населения считает своим родным не украинский, то местный совет объявляет его региональным. Со всеми вытекающими последствиями – использованием его в образовании, науке, культуре, госуправлении, делопроизводстве и официальной документации с вышестоящими властными инстанциями. В документе было немало всяческих сюрпризов, о которых тогда подробно писал «Главком». Многие положения, конечно же, соответствовали европейской практике и принципам. Но некоторые откровенно прописаны только под русский. К примеру, отмена обязательного украинского языка рекламы, дубляжа фильмов и вещания на ТВ. Эти сферы как раз и были теми гаванями, где украинский хоть как-то использовали.

Как раз из-за откровенной антиукраинской направленности законопроекта его в пух и прах разнесла оппозиция, различные общественные организации и даже Национальная академия наук Украины. Дошло до того, что и Литвин призвал повременить с языковым законом. Спикер схитрил – отправил документ на экспертизу в Венецианскую комиссию. Та, как и ожидалось, дала ему максимально негативную оценку, и документ успешно «слили».

Второй заход.   Но, очевидно, новые выборы требуют новых языковых решений. Чем же пудрить мозги русскоязычным избирателям, если с реформами, экономикой и борьбой с коррупцией не получается? Конечно же, старым и проверенным языковым вопросом.  Возможно, мы не правы, и авторы нового законопроекта «Об основах государственной языковой политики» Сергей Кивалов и Вадим Колесниченко просто и бескорыстно защищают права русскоязычного населения и представителей других национальностей Украины. Может, они лишь пытаются имплементировать взятые Украиной перед Советом Европы обязательства, а избирательный фактор – это так, совпадение.

Честно говоря, за некоторыми исключениями, проект Кивалова-Колесниченко не слишком и отличается от предыдущей версии. Так, местами подмарафетили, уточнили дефиниции и определения, сделав возможным запустить процесс «регионализации» языков еще до следующей переписи населения.

 Итак, первая новела документа – статус регионального будут предоставлять тому языку из перечня, который во время переписи 2001 года 10% жителей региона назвали родным. Или же просто самые инициативные соберут подписи 10% жителей региона «за». Официально дело проворачивается через решение местного совета. Кстати, совет может внедрить региональный язык даже без 10% барьера, просто по своему усмотрению. Напомним, в предыдущей версии надо плясать от ответа на вопрос переписи о «языке преимущественного общения». Такого вопроса в 2001 во время переписчики не задавали, а потому выходило, что ждать с регионализацией надо было до декабря 2012 года и новой переписи населения. А это, как понимаете, уже после выборов 2012 года. Кому это тогда вообще будет надо?

Украинский – вон с экранов!

Из проекта-предшественника взяли и самые одиозные нормы о рекламе, кино и телевидении. Господа Кивалов и Колесниченко считают, что обязательный дубляж на украинском надо отменить, позволив дистрибьюторам самим решать языковой вопрос. Реклама на государственном языке также станет необязательной, а телеканалы сами решат, нужен ли им украинский. При чем, авторы документа даже поленились сравнительную таблицу написать к законопроекту, в которой каждый сразу же мог бы «просечь» изменения в законы о рекламе, телекоммуникациях и кинематографии. Их скромненько указали лишь в конце документа, гамузом вместе с другими поправками в переходных положениях.

 К тому же, авторы явно «запутались» в дефинициях. Итак, региональную языковую группу определили «как группу людей, что проживает в определенном регионе (населенном пункте) и имеет общий родной язык». Родной язык, по мнению депутатов, это – «первый язык, которым человек овладел в раннем детстве». Хотя тут же пишут, «что каждый имеет право свободно определять язык, который он считает родным». Какое то дышло, а не определение получается: родной язык - это тот, на котором ты начал общаться с пеленок. Но его ты можешь по собственному усмотрению изменить. Полная графомания без смысла, чтобы подогнать законопроект под имеющийся в переписи вопрос.

 Формально статус регионального смогут получить русский, белорусский, болгарский, армянский, гагаузский, идиш, крымскотатарский, молдавский, немецкий, новогреческий, польский, ромский, румынский, словацкий, венгерский, русинский, караимский и кримчацкий языки. Но не надо быть семь пядей во лбу, чтобы предугадать, что на областном уровне 10% барьер в основном дотянет лишь русский.

 И именно этот язык во всем юго-востоке страны, да и в центре, будет провозглашен региональным. В общей сложности, под «русский региональный» уже сейчас попадет 13 областей и регионов Украины: Крым, Донецкая, Харьковская, Луганская, Запорожская, Херсонская, Днепропетровская, Николаевская, Одесская, Сумская и Черниговская области. А еще и Киев с Севастополем. В Закарпатье с его 13% венгерского населения региональным станет венгерский, а в Черновицкой области – румынский (около 11% - родной румынский). В Крыму с 13% крымских татар крымскотатарский также получит статус регионального.

    А что, собственно, дает региону официальный статус «местного» языка? Даже невооруженным взглядом видно: достаточно. Фактически, на половине территории страны региональные языки будут иметь те же права, что и украинский. Язык в садике, школе, институте, суде, госучреждениях – региональный. Местные органы власти смогут работать на региональном, а также вести всю документацию и переписку с центром.

 Очевидно, что украинский с такими формулировками сразу же вытеснят на юго-востоке страны даже из тех сфер, где он до сих пор хоть как-то существовал. Добьет ситуацию уже упомянутые новации в сфере кино, телевидения и рекламы. На это авторы документа, скорее всего и надеются, ведь никто не удосужился привести хотя бы приблизительную смету всех этих новаций.

Миллионы на ветер.

Во многих областях, если даже не во всех, а, возможно, и большинстве райцентров, сразу же надо будет набирать армию всевозможных переводчиков. В некоторых регионах даже в рамках одного района может быть сразу несколько региональных языков, и на всех одновременно надо вести переписку. То же в судах. Конечно, с русским все проще, а как с остальными? А представьте, насколько должны вырасти штаты в центральных органах власти в Киеве, в каждом министерстве и ведомстве, ведь им документы тоже будут слать на региональных. Только представьте, как разбухнут суды, прокуратура и милиция. В какую копеечку все это влетит?

 Да и Верховной Раде надо будет бюджетец добавить. Там ведь разрешат выступать на региональных языках, а для перевода на государственный штат переводчиков тоже понадобится. И ЦИК может смело просить себе прибавку – избирательную документацию и бюллетени надо будет переводить на региональные.

 Европа себе может позволить подобную роскошь, а можем ли мы? Неужели в Украине все другие социальные вопросы решены, и единственный оставшийся – региональных языков?

 Авторы документа в объяснительной записке указали, что дополнительных средств из бюджета на все это не надо, мол, и так на Европейскую хартию выделяют. Но конкретных подсчетов никто не приводит. А в бюджете на 2011 год под Хартию значится всего 1,1 млн гривен. Даже по предварительным прикидкам для дублирования чуть ли не половины документов страны надо в десятки раз больше. Не говоря о зарплате переводчикам.

 Напоследок депутаты-регионалы таки умудрились подсунуть свинью и своему партийному лидеру. За искажение государственного языка они предлагают наказывать согласно 161 статье Уголовного кодекса. Так что, друзья, если закон примут, после первой же речи Николая Яновича уверенно подавайте на него в суд за неуважение к украинскому.