Цікава штука це безсоння... Всю ніч не можеш зімкнути очей, не можеш спати. Інколи навіть і не хочеш... Сьогодні о 6-ій піднявся з ліжка, побрився, привів себе в порядок, переодягнувся... Так, навіть не роздягався і не розстиляв ліжко... А навіщо? Всеодно заснути немає сил... Вийшов на вулицю... О, яке ж красиве це місто, коли воно ще тільки прокидається... Поодинокі перехожі, свіже повітря... тиша... Сходив у магазин, купив сигарет, яка ж галіма звичка паління... Не зважаю, продовжую спостерігати, не втручаюся... Лише де-не-де бачиш людей, і це в центрі міста, хай невеличкого, та вже такого рідного... Намагаєшся відгадати загадку: що це за людина іде, куди йде, про що думає??? Ні, справді, спробуйте кого це зацікавить, спробуйте серед дня, вранці, ввечері, байдуже коли... спробуйте просто постояти всторонці і поспостерігати за іншими... СПРОБУЙТЕ ВІДГАДАТИ що це за людина, куди іде, її думки і т.д. (от тільки не потрібно зупиняти перехожих і запитуватись про це у них...) хто цікавиться може спробувати... Таким чином можна дізнатися багато чого цікавого ... Помічаєш найбільшу, на мій погляд, проблему, чи то особливість міста: всім байдуже до інших... показується рутинність міта, та й взагалі сучасного світу... всі кудись поспішають, кудись біжать... не зважаючи на те, що сучасні види транспорту їздять, чи то літають, все швидше, ми завжди кудись запізнюємося... Темп життя зростає... А шкода... У нас навіть не вистачає часу побути з рідними та близькими нам людьми... Ми так часто забуваємо, що життя таке коротке... Не встигнеш оглянутись, а вже друзі твої на всіх кінцях країни, а то й світу... Треба жити не поспішаючи так сильно!!! Ми поспішаємо навіть тоді, коли це зовсім не потрібно, просто так, за звичкою... Схаменітся люди!!! Озирніться навколо!!! Подумайте, що для вас в житті найголовніше??? Гроші? Кар'єра? Сім'я??? Подумайте, яку ціну ви готові заплатити за свою ціль???

Загалом, початок ранку цікава пора... В тиші відчуваєш потребу чогось душевного, тягнишся до вічного, роздумуєш... Гадаю, корисно час від часу не спати вночі, а під ранок вийти на невеличку прогулянку... Як ви гадаєте???

Четверо дрогобицьких дівчат у віці 18-20 років покинули рідні домівки й подалися своєю життєвою дорогою - пішли у монастир. За своїм професійним обов'язком журналіста я побував у цьому затишному (без перебільшення!) обійсті, де мешкали й у молитві проводили свій час 32 молоді монашки греко-католицького контенплятивного монастиря у Брюховичах, що під Львовом. Я зрозумів: їм там добре.

Майже всі психологічні травми з дитинства. Совок - це травма нашого суспільства отримана в СССР. Вона передається по спадковості. Патріотизм, молодий вік не можуть бути гарантією від совковості.

Не забути; коли небесною ходою
Сходить місяць над водою.
Коли срібний місяць, ясні зорі
Підтанцьовують в просторі

Коли місяць в річку заглядає,
Свою підкову умиває,
Коли тихий вечір в лузі знову
Збира трави на розмову

Не забути і світанки,
Коли у лузі дзвенить сінокіс
І такі смачні сніданки,
Коли трави накосиш цілий віз

Коли літо дарує квіти,
Щедро віддає свою любов,
Коли теплий, босий вітер
Хвилює у річці блакитну кров

Коли ранковими струмками
Сонце щедрим золотом тече
І мечами - блискавками
Гроза темряву січе

Коли хвилюється діброва,
Зупинивши легкий вітерець,
А сопілочка вербова
Щемно будить трепет у сердець

Бо ж моє це сонце і моє це літо,
Моя земля і юності вишневий цвіт
І нічого вже мені не треба,
Лише спокійних і здорових літ

Я, вже молодість не кличу,
Лиш у згадці хлопчик постає,
Вдивляється в моє обличчя,
Вдивляється і не впізнає

Музика   приємно  огортає  м'якою   ватою   серце , радикально  відволікаючи   біль . Пульсує   під  ритм  Серця ...
Екран   своїм  сяйвом  вабить  Життєвіше   аніж  реальний  світ , даючи  Змогу  Забутися  від Холоду  Самоти.
Удари  крапель  дощу  по  шклу , п'яні  хрюкання  свиней  що  йдуть  із   хліва  (Бару)  , спрацьована  сигналізація   такого ж  самотнього  чийогось    авта , блимання  фар  - Осінній   вечір .


Скоро   інший  біологічний  "віртуал"  - сон   поглине  свідомість ,  Але  Шкода  покидати Цей   Світ   мереж


(далі  буде)

- Привет, как жизнь?

- Мухам бы понравилась

Чи замислювалися ви колись, чому саме ми маємо поважати старість? Чому ми маємо надавати пільги тим, хто і так має неабиякі перваги? Адже життя складається таким чином, що у виграші здебільшого не той, хто краще, а той, хто раніше. Все дорожчає... Інфляція, в супереч загальній думці процес не лише еконмічний, але й соціальний. Молода людина ніколи не отримає доступ до того, що заграбастали собі старі, доти, доки сама не перейде в ранг "пєнсіонєров".

Життя, як армія - переваги завжди отримують "дєди". Адже зростання цін, а відповідно й обсягів стартового капіталу, гарантує старим переваги, адже по всьому світові вартість купівлі середнього "робочого м*яса" є недостатньою для купівлі цим м*ясом середнього рівня життя. Це піраміда. піраміда старих суспільств. Піраміда, що безроздільно пов*язана із мораллю, котра береже непотріб.

Якщо ж ви таки хочете жити - викиньте це лайно з голови! Не можна поважати старість, адже бездіяльність не заслуговує поваги! Поваги варті лише ті, хто не зупинився на досягнутому, але й це не дає їм права вимагати поступитися місцем в тролейбусі. Повага до минулого - дишевий розвод! Поважай Windows95 - XP є зрадою предків та історії? За цією логікою можна нічого не створювати, а свалити на "заслужєнний отдих" і жити за рахунок молоді, що забеспечує регулярні щомісячні надходження.

Жити мріями про майбутній відпочинок, що оплачується - ідіотизм. Адже у будь-якої пираміди є вершина. Старі відмовляються працювати - молодь не спроможна їх прогодувати. Піраміда рушиться, уламками вдарить по кожному...

Не турбуватися про те, щоб вмирати з комфортом... Жити! Згоріти на роботі - ось шо варте поваги. І нехай мертві ховають своїх небіщиків!