"Любов до Вітчизни –
                                                         перша чеснота цивілізованої людини!"
                                                                      Наполеон Бонапарт

       Тепер щодо фортець, які знаходяться на Польській території. Звичайно ж дуже прикро, що у нас подібні споруди занепадають.
       Побудований в кінці 19-го століття форт в Перемишлі готуються внести до списку культурної спадщини ЮНЕСКО. Цю фортецю у Польщі вважають однією із візитних карток країни.
       Майже сто років тому ці стіни стримували натиск двохсоттисячної російської армії. І мало хто знає, що частина споруд знаходиться на українській території. Це - околиці села Поповичі. До кордону з Польщею - кілька сот метрів.
Початок історії тут http://blog.i.ua/user/729788/2226311/
Фото тут  http://photo.i.ua/user/729788/513121/
       Це була найбільша фортеця Австро-Угорської імперії. Російські війська тримали її в облозі майже 130 днів й тільки потім фортеця капітулювала.
      42 форти Перемишльської фортеці оточували місто 40-кілометровим кільцем, прорвати яке було практично неможливо. На українській стороні - всього 6 фортів, але саме вони були укріплені краще - адже противника чекали зі сходу.
 
      Фортеця має  цікаву інженерну інфраструктуру фортів і не перестає дивувати майстерності австрійських архітекторів. Наприклад є колодязь з глибиною - більше 100 метрів. Як він був збудований і для чого - до кінця не ясно. Він мав ліфт та металеві сходи. Можливо, це є перехід до Перемишля на випадок евакуації з фортеці, бо діаметр його  2 метри.
        Будівництво фортець не встигало за технічним прогресом, появою нових видів озброєнь. Кількість укріплень більшала, особливо на схід від Перемишля. Відтак, упродовж 1895–1903 років на підходах до одного з основних фортів — Форту І Сєдліска, більш відомого як «Саліс Соґліо» (знаходяться на території України) — крім двох допоміжних «Плешевичі» й «Марушка Ліс», було збудовано ще чотири так звані сполучні: «Лисічка», «Биків», «Поповичі» і «Дзєвєнчиці». (Більшість фортів перемишльського кільця отримали свої назви від найближчих сіл чи урочищ). Саме вони прийняли на себе основні удари російської армії восени 1914 року. Цю облогу Перемишль вистояв. Другої не витримав, і 22 березня 1915 року місто ненадовго було зайняте російськими військами. Перед здачею, виконуючи наказ командувача фортеці генерала Кусманека, уся військова інфраструктура й комунікації міста на Сяні були знищені, ворог захопив не фортецю, а руїну.






       Але уже на початку червня німецькі й австрійські війська знову заволоділи Перемишлем. До кінця першої світової війни залишались ще три довгі роки, але впродовж усього того часу ні якого військового значення Перемишль не відігравав. Після війни концепція оборони так званої Першої Речі Посполитої більше не включала в себе підтримку міст-фортець, Перемишль остаточно втратив своє військове значення, напівзруйновані форти почали розбирати.
        Про нього ненадовго згадали у 1939 році, коли Сян кордоном розділив місто на німецьку та більшовицьку частини.      
        Після Другої світової війни Перемишль із частиною Бещад належав до Радянського Союзу, а у 1951 році Сталін поміняв район Перемишля на вугілля Кристинополя. Усі шість допоміжних фортів групи Сєдліска опинилися в Україні. І якщо зараз на польській території довкола Фортеці Перемишль утворена ціла туристична інфраструктура, то для України ця тема, вочевидь, не на часі. (с)
      До цієї фортеці в реальному житті не добрались, але пишу для порівняння з нашими нещасними руїнами. Фото і розповідь взяті в інеті.
      Такий вигляд фортеця має з висоти пташиного польоту
Forty Twierdzy Przemyl z lotu ptaka
    

Один зі входів у фортецю









Центральний дворик артилерійського форту W I Salis-Soglio, збудованого в 1882-86 роках, який відносився до групи внутрішніх укріплень цитаделі Перемишля.





      Казарма форта W XV Borek - ще одного з внутрішніх фортів цитаделі, збудованої в 1892-1900 годах. В стіні добре видно пробоїну від важкого снаряда.



Каземат форта Borek. Ліворуч видно оголовки вентиляційних шахт.


Єдина бронебашня фортеці, яка збереглась. На передньому плані - вхід в підбашенне приміщення.


Це, я так розумію, відтворене убранство кімнат


      
     І, нарешті, — навіщо все це? Що, здавалося б, ми маємо до історії польського міста? Не все так однозначно. Перемишль кінця ХІХ-го — початку ХХ-го сторіччя був типовим містом Західної Галичини: навпіл поляків і українців, з вагомим впливом численних євреїв і вкрапленнями австрійців, німців, вірмен і циганів. Територія, на якій розташовані форти Перемишля, є територією нашої спільної історії та культури, дарма, що по ній проходить державний кордон. (с)
 
       Основний текст не мій, але що можна додати? Все і так чітко і лаконічно. 

"Любов до Вітчизни –     
перша чеснота цивілізованої людини!"
Наполеон Бонапарт

       На жаль самій не довелось ще потрапити в ті місця, але при здійсненні подорожі постійно була на зв"язку і була в курсі пересувань і справ . Так що можна сказати однією ногою і одним глазком була на місці подій .
     Отже: У селі Поповичі Мостиського району, що на Львівщині, на північно-західній околиці зберігся комплекс оборонних споруд ХІХ - ХХ століть, які раніше оточували місто Перемишль.

     Комплекс складався з 57 фортів. На території сучасної України було шість фортів, на власні очі вдалось побачити 4 більш менш уцілілих. Хоча і то добре.
        Подорож нашого мандрівника почалась з прикордонного посту Шегіні. Пішим ходом з рюкзаком і на зв"язку зі мною по-тихеньку продвигався паралельно Україно-Польського кордону.


      
       Із задоволенням відмітили, що прикордонники добре ведуть варту. Буквально через декілька сот метрів подорожі, під"їхали хлопці прикордонники, ввічливо запросили документи і поспілкувавшись розповіли як йти, щоб не заблукати,  дали поради по безпеці, надали телефони на всяк випадок і поїхали далі.
       Потім вже дізнались, що Прикордонна застава знаходиться у селі Циків, а пост – у селі Поповичі.
      Місто Перемишль, де знаходиться історично відома Фортеця Перемишль, що поруч із кордоном України, приваблює багатьох туристів. Вона була третьою за розмірами і потужністю у Європі. Цю фортецю часто порівнюють із французькою фортецею Верден. Будівництво споруди почалося у 1850 році, а закінчене було майже через 25 років.
      Фортеця, згідно концепції Австро-Угорської держави, мала блокувати вигідний для ворожої армії перехід з півночі на південь. Комплекс оборонних споруд кільцем огортав усі форти, а це майже 45-ти кілометровий пояс.
      Шість уцілілих фортів сьогодні належать до території України. Вони сховані густими чагарниками та пилом історії.
      Найкраще збережений форт "Дзєвєнчиці" або Дев"ятичі.
http://photo.i.ua/user/729788/513170/  всі фото в альбомі
      Перебудований в 1897–1900 роках на основі більш ранньої оборонної споруди (1882–1886 років). Має неправильну форму. У ньому можна виділити чотири основні комплекси: тиловий казематний, середній, контрескарповий капонір і фланговий комплекс (бронева батарея з двома гарматами у вежах, з’єднана з артказематом). Праворуч знаходилася відкрита артбатарея.
P.S. Тут пару фотографій взято з інета, тому що зняті вони в іншу пору року і не так заросли.










Форт «Поповичі»
http://photo.i.ua/user/729788/513122/  фото в альбомі
Будівництво закінчене у 1900 році. За формою — півколо з бастіоном в тиловій частині укріплення. У центрі знаходився двоповерховий казармено-оборонний будинок. Центральна частина будинку виконувала функції казарми, а в бічних розташовувалися броневі батареї, кожна з них мала дві башти з гарматами. По осі знаходилася вежа спостереження.








Форти «Плешевичі» і «Марушка Ліс»
Найімовірніше належать до першого етапу будови Сєдліської групи (1882–1886 роки). Збудовані практично аналогічними. Мають вигляд трапецій. Рів захищався трьома капонірами1. У центрі знаходилися бетонні казарми. У лівому крилі будинків були сходи, що вели на вищі рівні. Біля сходів містилася шахта ліфту для боєприпасів. Аналогічний ліфт був і в правій частині казарм. Головний вхід розташований по осьовій лінії форту. До правого крила будинку були прибудовані широкі сходи, що вели до бойових позицій на валі.
     Заночував мандрівник на території Фортеці «Марушка Ліс», яка теж порівняно непогано збереглась.
http://photo.i.ua/user/729788/513168/    фото в альбомі








І навіть вцілілий сортір на 4 місця





     Ввечері мандрівник посидів біля кострику, розповідаючи мені як проходили дослідження незаслужено забутої пам"ятки Першої світової війни. Потім вже коли сидів на самоті уява малювала картинки минулого. Можливо 104 роки тому тут так само біля костра сиділи солдати вартові. Інші солдати вже полягали відпочивати. Де хто ще проходжувався по доріжкам між оборонними валами, які тепер вже занесені землею і поросли травою, кущами і деревами. І в мить коли пташки, неначе за наказом, затихли, з"явилось враження неначе час повернеться туди і все постане перед очима. .


     Коли був вранішній зідзвон, то паралельно з розмовою було чути прекрасне щебетання пташок. Ранок був сонячним і прекрасним, а попереду ще одна фортеця. Форт «Плешевичі», яка зараз має досить сумний вигляд
http://photo.i.ua/user/729788/513169/     фото в альбомі






Тут лежали не зрозумілі артефакти, які звичайно були взяті лише на фото.


     Крокуючи вже від фортець, шлях пролягав через село, а саме повз футбольний майданчик. І знову прикордонники?
     Підходять і з важним виразом обличч розпитують "Хто, откуда, зачєм?" і вимагають пред"явити документи.
    Ну звичайно прийшлось повіноваться   . Команда подивилась докУменти і пішла далі нести вахту, бо була ось такого вигляду, і по років 10-12 від роду  . Так що кордон на замку    


Про форти, які знаходяться на сусідській території напишу в наступній замітці.
Далі буде  
      

Але майже нічого не змінилось. Лише методи і ставки змінились....

*  *  *

Минуло чимало років після панщини. Громада трохи заворушилась і почала встоювать за свою вигоду, за своє громадське право.

Тим часом громада почала діло з жидом. Один багатий жид з містечка заплатив панові добрі гроші й купив собі право поставить в селі на панській землі шинки. Він заквітчав своїми шинками село з чотирьох боків і пустив горілку по дешевшій ціні, ніж в громадському шинку. Люди кинулись за горілкою до жидівських шинків. Громадський шинок стояв порожній, в його ніхто й не заглядав.

Волосний зібрав громаду. Кайдашенки почали кричати в громаді.

— Панове громадо! — говорив Карпо. — Нехай ніхто з села не купує горілки в жидівських шинках. Посадім коло шинків десяцьких та соцьких, нехай дрючками одганяють людей.

— Я сам сяду з дрюком і буду одганяти хоч би й свою рідню! — гукнув Лаврін. — Нехай жиди посидять дурно ціле літо над своїми барилами. Посидять та й підуть.

— Добре Кайдашенки радять! — загула громада. — Посадім людей та й не пускаймо нікого в жидівські шинки.

Громада порадилась і розійшлась.

Жид побачив, що непереливки, взяв відро горілки, одніс волосному; друге одніс писареві, зібрав до себе в шинок десять чоловіків таких, що заправляли громадою, і поставив їм ціле відро горілки.

— Чого нам змагаться, — говорив хитрий жид, — нащо вам мене кривдить. Буду я заробляти, будете й ви. Я поставлю ціну в своїх шинках таку, як у вашому, ще й зараз заплачу в волость сорок карбованців одчіпного.

— Чи вже заплатиш? — гукнули чоловіки.

— Ой-ой, чом і не заплатить для добрих людей; ви думаєте, що я жид, то в мене й душі нема? Я ладен і на церкву дати. Ет, та що й говорити! От вам хрест, коли не ймете віри.

І жид перехрестився зовсім по-християнськи. — Чи ти ба! Жид хреститься! — гомоніли люди.

— Ви думаєте, що я не поважаю вашої віри? Та я ладен жити з вами, як з братами, — підлещувався жид. — От вам ще відро горілки! Суро! А винеси гостям оселедців та паляниць! — гукнув жид до жидівки.

Сура зітхнула на всю кімнату, так їй було шкода оселедців, але вона винесла й поклала перед людьми на столі.

— Їжте, люди добрі! Ви думаєте, що я шкодую для вас? — говорила Сура. — Ой вей мір, ой-ой! — прикинула вона вже тихенько, виходячи з хати.

Люди пили, закусували та слухали Берка, а Берко неначе грав їм на цимбалах своїми облесливими словами.

Давні панщанники понаставляли вуха та слухали Берка. Його слова, підсолоджені горілкою та приправлені оселедцями, так і влазили в їх душі. Вони не знали, що жид вибере ті сорок карбованців і за оселедці, і за ту горілку, що вони в його дурнички п'ють, з їх-таки кишень — то недоливками, то водою, підлитою в горілку, то більшою платою.

Люди розтали, як віск, і почали хвалити жида. Декотрі вже були зовсім п'яненькі.

— Так що ж, панове, та ще й які панове! Що тепер пан перед вами! Ви, Грицьку, тепер пан! От хто пан! Що схочете в волості, те й зробите! Ви, Петре, тепер господар на все село, ніби князь! Тепер ви пани, а пани вже перевелись на Іцькову сучку, — підлещувався Берко до мужиків. — Та що ж, панове, чи згодитесь громадою оддати мені й свій шинк, і будете пускати людей в мої шинки? Я подарую сорок карбованців на волость, а за ваш шинк зараз покладу гроші на стіл!

— А добрий жиді — гукнув один п'яненький мужик. — Ще й гроші зараз дає. Будемо стояти на сході за його!

Авжеж будемо, бо ще й на церкву покладе!

Саме в той час Карпо Кайдашенко їхав з ярмарку, вглядів коло панського шинку купу людей та й став. Берко знав, що Карпо горілки не любить і на сході йде все проти його.

Він сховався в кімнату.

— Здоров, був, Карпе! — гукнув Грицько і почав обнімать та цілувать Карпа. Гостра неголена Грицькова борода колола Карпове лице, неначе голками.

— Та здоров був... — говорив Карпо, одвертаючи лице. — Та годі вже!

— Здоров був, соколе! Та зайди-бо в шинок та випий хоч чарочку з нами! — молов Грицько і знов ухопив Карпа руками за шию і цмокнув його в щоку.

— Серце! Голубчику! Чи вже ти оце не вип'єш з нами хоч по одній чарці, хоч півчарки! Та тут же такий добрий жид! А! Що вже й казати!

— Та одчепись собі! Піди, обніми та поцілуй мою коняку, коли вже припала охота цілуваться, — говорив Карпо. — А нащо це ви горілку п'єте в жидівському шинку? — спитав Карпо.

— Та бодай не казати… сказав Грицько, — тут такий добрий жид, такий добрий, чорт його знає, де він такий добрий взявся. Благодареніє богу і всім святим, він і на церкву дасть! Ото кумедія!

— А ви забули, що самі на громаді постановили?

— Серце, голубчику, білий лебедику! — говорив п'яний Грицько, тикнувши колючою бородою Карпові в ніс. — Та не цурайся-бо нашого хліба-солі.

Карпо бачив, що з п’яним розмовлять — тільки гаяти час, вдарив коняку батогом. Віз покотився.

На другий день зібралась громада. Прийшов Карпо і вдивився.

Громада співала вже іншої; волосний та писар тягли за громадою і кричали, щоб оддати Беркові й громадський шинк, не тільки що пускать людей по горілку і в жидівські шинки... бо Берко зараз платить гроші...

— Панове громадо! Погана ваша рада; я не пристаю на це! — сказав понуро Карпо й одійшов од громади набік.

Громада оддала Беркові громадський шинок, хоч Берко на церкву грошей та дав, а тільки дурив п'яних мужиків.

Громада дорого потім заплатила хитрому жидові...

Берко приймав за горілку не тільки пашню, але навіть крадене сіно й солому. Понесли люди мішками пашню в Беркову комору, а Берко тільки гладив бороду білою рукою, дивився, як п'яні мужики валялись під його шинком, та зараз-таки підняв скажену ціну на горілку в усіх шинках.

1878  І. Нечуй-Левицький

Володимир Білінський у середині 1980-х почав писати книжку "Країна Моксель". У ній, на основі численних фактів, заперечує слов'янське походження росіян та правдивість "літописних зводів". Називає їх фальшивкою цариці Катерини. Росія являється наступницею Золотої Орди — держави, заснованої монголо-татарами у 1238 році під керівництвом хана Батия, онука Чингісхана. Державна мова була уйгурська (тюркська).
До 2013 року вийшов тритомник "Країна Моксель" та два томи "Москва Ординська". Пізніше вийшов тритомник Україна-Русь.

Із Володимиром Броніславовичем домовились зустрітися в київському видавництві ім. Олени Теліги, що на вул. Мазепи. Запитання:

--- Твердження, що росіяни шовіністи — це стереотип?

— Росіянин ніколи не відповість вам українською, навіть якщо знає мову. Навпаки захоче, щоб ви перейшли на його мову. Бо вважає себе господарем. Не тому, що він поганий, так його виховали.

--- Чому багато україномовних, які приїжджають до Києва, переходять на російську?

— Це не українці, а хахлуї. У них у крові сидить раб. Вони не розуміють, що рідна мова — це та, яка йде споконвічно від рідної землі, нею можна звертатися до Бога. Так виховала російська імперія наших людей. Коли після жовтневого перевороту Україна була окупована більшовиками, то столиця була україномовною, але поширювалася думка, що завдяки російській українець стане "городським". Імперії вже немає, але інерція мислення ще залишилася. Мойсею довелося водити людей пустелею 40 років, щоб видавити з них рабство.

--- Як викорінювати наші комплекси?

— Треба мати свою національну гордість. Мова, церква, сім'я — це святі поняття, якими не можна поступатися. Непотрібно від чиновників чекати, що вони дадуть цю гордість. Радянська влада виховувала людину так, щоб вона ні про що не думала — квартиру, роботу, освіту держава дасть. 3-річних дітей забирали в садочки, щоб виховувати по-своєму, а батько з матір'ю мусили ходити на роботу. Особистість не цінувалася. Треба було бути сірою масою і не висовуватися. Я колись теж був патріотом Радянського Союзу. Все змінила Караганда. Приїхав туди у 1959 році. Працював начальником дільниці. Там саме утворили радгоспи з колишніх в'язнів таборів. Бригаду монтажників у мене очолював старший лейтенант радянської армії Федотов, який дійшов до Берліна. А зварників — один з офіцерів Української повстанської армії на прізвище Зелінський. Кожного ранку на планерці мусив їх заспокоювати. Проте коли Федотов ішов на відповідальний монтаж, брав за зварювальника тільки Зелінського. Там я і переосмислив значення людської особистості в житті.

--- Як ставитеся до російськомовних українців?

— Таких не повинно бути. Є носії або української культури, або російської. Українець, який з дитинства чує російську мову, згодом тягнеться до російського, як до свого рідного. Я не мирюся з людьми, які на українській землі насаджують російську точку зору. Не подобається тобі українське -- їдь у Росію і живи там у повній душевній гармонії.

--- Чи Росія зараз така ж небезпечна для українців, як за часів Російської імперії?

— Треба розділяти російський народ і російську владу. Люди там такі ж, як і наші. А їхня влада становитиме для нас небезпеку до тих пір, поки не зміниться її світогляд. Російські політики досі намагаються відродити Російську імперію, тому і відбуваються конфлікти, в тому числі і збройні. Якщо відняти вигадані історичні міфи, то Московією можна назвати тільки Московське князівство. Москва, Твер, Рязань були окремими улусами Золотої Орди.

--- З чого ви робите висновок, що Росія успадкувала традиції Золотої Орди?

— Там і зараз діють ті ж правила: "Ти начальник — я дурень". Це стовідсотково ординська традиція — гнути голову перед сильнішим. Слухав промову президента США Барака Обами. Він сказав, що кожна людина — творіння Боже. І не важливо, що одна з них є президентом, а інша — двірником. Усі вони — багатство Америки. В Росії жоден президент такого не скаже. Тому її доля визначена. Вона, якщо не зміниться, то розвалиться на ті держави-ханства і князівства, з яких колись починала складатися за часів хана Батия.

--- В Україні можливий сценарій розпаду?

— Ні. Куди нам розпадатися? Геродот писав, що кордони Скіфії тягнуться від Дністра до Дону -- одна країна. Так, до Дону, більшовики відібрали частину українських східних земель після жовтневого перевороту. Інша справа, що нас довго привчали, що ми — зайди, що слов'яни прийшли на цю землю в V-VI століттях. Це придуманий міф. Ми на цій землі корінне населення і це треба пам'ятати.

--- Українці на Заході і на Сході відрізняються?

— Я б так окреслив проблему -- на Заході і у центрі живуть більші індивідуалісти. А в промислових районах Сходу й Півдня переважають люди зі стадним мисленням. Вони звикли триматися гурту й воліють забути про свою індивідуальність. Чому влада Януковичя на всі ключові посади тягнула донецьких? Що, в Києві, в інших регіонах не було фахівців? Бо авторитарний режим потребує стадного рефлексу. Однак, процес зламу впевнено йде на Південь і Схід.

--- Україна пройшла точку неповернення до Радянської імперії?

— З погляду народу — так. Проголошення незалежності і є точкою неповернення. А чи влада пройшла — залежить від прихильності влади. Влада з президентом Януковичем тягнулася до Росії. Якщо хилитися на Схід — це лом, кувалда, лопата. Якщо на Захід — "мерседес", комп'ютер, прогрес. Молодь уже вибрала Захід. У моїх рідних Дунаївцях Хмельницької області за Союзу більшість говорили російською. Тепер там її не почуєш. Зламалася ситуація і в обласному центрі. Він теж швидко українізується. А минуло два десятки років. Зміниться два-три покоління, і українці забудуть про імперію. Цей процес прискориться, якщо буде патріотичний президент, а не проросійський.

--- Російська імперія можлива без Закавказзя, Прибалтики, Середньої Азії. Але, кажуть, неможлива без України. Чому?

— Бо імперія прив'язана до української території і історії, і стоїть на придуманих історичних міфах. Російська історія починається із Києва. А чому не з Москви? Хіба важко історикам написати, як хан Менгу-Тимур заснував 1272 року Москву, як окремий улус? А далі все піде як по маслу. Але цього не роблять, тому що тоді Москва буде прив'язана до Золотої Орди, а не до Києва. Тому воліють красти історію у Києва, в українців.

--- 1945 року Росія повернула собі землі, втрачені після Першої світової війни. Вона здатна здійснити чергові завоювання?

— Після втрати земель імперії все важче зібратися на нове завоювання, але мрії такі залишилися. Це потребує колосальних зусиль і буде мати негативні наслідки. У 1945 році Росія майже відновилася в царських кордонах, але Фінляндію вже не повернула. Польщу вже не повернула. Потім програла холодну війну і втратила ще 15 колишніх республік. Далі буде. Зараз Красноярському краю лишають 11 відсотків валового продукту, решту забирає Москва. Ви думаєте, в Красноярську з цим миритимуться вічно? Підірвали гвинтокрил із генералом Лебедем, який про це говорив. КДБ такого не вибачає. Але проблему не вирішили, її вкотре загнали всередину. Це російські методи. Інакше імперія не вміє.

"Казаха з мене не вийшло"

Володимир Білінський народився в місті Дунаївці на Хмельниччині. Навчався в Дніпропетровському університеті на кафедрі мостобудування. 1959 року отримав направлення в Казахстан — місто Караганда. Починав працювати майстром мостопоїзду. Збудував близько сотні мостів у Казахстані та Сибіру. На пенсію йшов із посади першого віце-президента об'єднання "Казліспромбуд". У 1999 році приїхав в Україну на зустріч випускників, після якої і залишився на Батьківщині. Дружина Любов Сергіївна — росіянка. Закінчила Карагандинський медуніверситет. Працювала лікарем. Мають сина та онуку. Історичний матеріал почав збирати ще з часів 70-х років.

"Казахстан будує свою національну державу. Я їм всіляко допомагав. Але казаха з мене не вийшло", — сміється Володимир Броніславович.

 

          Всім, хто не бачив, дуже раджу подивитись. Про себе скажу - дуже схоже на правду. От деякі мої друзі кажуть, що Турчинов і компанія "просрали Крим". Я вважаю, що за тих умов втримати Крим не було ніякої можливості. Тому залишаюся при своїй думці: з тих, хто зараз є перша ланка у владі Турчинов єдина порядна людина. Я б хотів бачити його Президентом.

ГПУ развенчали еще один миф российской пропаганды

Небелівка – поселення-протомісто трипільської культури (етап ВІІ, небелівська група) IV тисячоліття до н.е. Поселення розташоване на полях між селами Небелівка та Оксанине Новоархангельського району Кіровоградської області. Воно частково займає трикутний в плані мис, утворений злиттям двох струмків на правому березі річки Небелівка, лівої притоки Ятрані. На підставі даних археологічної розвідки загальна площа сягає 300 га.  Виходячи з цього можемо сказати, що Небелівка є другим за розміром після Тальянок (450 га) поселенням трипільської культури. Тут містилося 1 500 будівель, загальна кількість жителів становила до 7 тис. осіб. За площею та кількістю жителів це було найбільше поселення того часу в усій Європі.

Аркан - священний чоловічий родовий орден, який на сьогодні зберігся лише у вигляді стародавнього гуцульського танцю. Фактично до сих пір у гуцулів керівним є цей ініціальний чоловічий союз, умовно іменований "Аркан". Головною особливістю союзу - є його музичний супровід з характерним ритмічним чергуванням — 2/4 в першому такті та 2/8 і 1/4 у другому.