хочу сюди!
 

ИРИНА

50 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 45-54 років

Замітки з міткою «душа»

Вопрос по гимну Украины.

Никогда раньше не задумывался над текстом гимна и его смыслом. Но в очередной раз услышав, почему-то задумался. 

"Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду."

("Душу и тело мы положим за нашу свободу,
И покажем, что мы, братья, казацкого рода.")

"Душу и тело мы положим за нашу свободу". В чём смысл этой строчки? Что это значит? Что значит слово "положим"? Я так понимаю - пожертвуем? Пожертвовать телом это, очевидно, погибнуть. За свободу. Тут вопросов нет. А что касается души, то здесь смысл непонятен. Как можно пожертвовать душой? Согласно христианским представлениям душа принадлежит богу. Насколько я понимаю, единственный способ пожертвовать душой - это продать душу дьяволу.

Может я что-то неправильно понимаю, но в тексте украинского гимна, всем гражданам Украины предлагается продать душу дьяволу в обмен на свободу Украины?

Если кто-то в курсе насчёт смысла этой строчки гимна Украины, прошу поделиться.



Kozaki (700x466, 97Kb)



flag (700x351, 56Kb)

встречать по одежке

Чем безупречнее человек снаружи, 
тем больше демонов у него внутри. 
З. Фрейд

  Чистота среды обитания, безупречность в одежде, телесная чистота... - это, конечно, хорошо, 
  - но, прежде всего - душевная чистота человека.

Читателю

За окном весенний день,

А в душе гуляет  стужа?

Не сиди, как старый пень,

Заходи , читай, ты нужен!

 

Молоточки для души,

Рифмы словно молоточки,

Ты прислушайся в тиши,

Коль душа дошла до точки.

 

Есть у каждой рифмы звон

На небесной наковальне,

Дарит душу рифмы он,

То весёлой, то печальной.

 

И летит её душа

Прямо в душу человека,

И душою не спеша

Лечит от несчастий века.

 

Автор: Геращенко Сергей Иванович

             Sengey

             29.05.2014

655 Моя душа про висновки референдуму в Криму.




http://www.facenews.ua/news/2014/192662/

http://news.bigmir.net/ukraine/801441-Referendum-v-Krymu-i-Putin-fotozhaby-i-karikatury#a/80/79e071fe5d863c0cfee41edbc998180a.jpg

Я залишаюсь вірним своєму унікальному літературному жанру, — пишу під катуваннями променями, реагуючи в такому стані на виклики моєму мозку. Закричала моя душа і на цей раз: «Територія України єдина і неподільна, що підтвердила ООН, але якщо громадяни України русского походження хочуть бути громадянами Росії, про що і засвідчив референдум в Криму, — потрібно врахувати міжнародне право громадян України русского походження на вибір держави проживання, — будь — ласка, «Чемодан — Вокзал-Росія». Україна обійдеться і без окупаційного лайна! Не виїдете добровільно, — я вас вивезу в Росію так, як вас у Крим привозили після травня 1944 року...! Так закричала моя душа!

Але Росія, як показав особливо представник Росії в ООН Віталій Чуркін, не визнає права громадян, не визнає верховенство міжнародного права; не визнає права громадян на отримання об’єктивної інформації, особливо психотронної інформації, із – за чого громадяни України руського походження, особливо в Крриму, займаються окупаційними злочинами…

Росія визнає право сили! І тільки! Росія корчить із себе державу, яка нічого не боїться, використовуючи обдурених психотронними технологіями, біоробототехнологіями… громадян в якості стада тупих баранів, слухняних психотронній мафії ФСБ і МО РФ. Про що і засвідчив референдум в Криму. Я уявляв що русскоє населення Криму розумніше, — я здивований інфантильністю громадян України русского походження, які проживають в Криму. Хіба розумні люди можуть радіти, хіба розумні люди можуть тікати із України, яка реалізовує принципи європейського рівня свободи, європейської якості життя, реалізація яких дозволяє мати середню тривалість життя громадян більшу за 80 років, як в ЄС, хіба розумні люди можуть тікати від держави, де середня тривалість життя буде 80 років, як в ЄС, туди де середня тривалість життя чоловіків складає 62 роки? І це при казкових, незліченних багатствах Росії. Тільки дурачки можуть лізти туди, до вони будуть здихати на 20 років раніше, ніж у Європі. Тільки дураки, тільки ідіоти Криму можуть вибирати державу проживання в якій вони будуть здихати на 20 років раніше, ніж у Вільній Європі. А казали мені, громадяни України руського походження, що ви розумні люди!? І що інфантильні руські припутні повинні вирішувати долю України?! Я не вірю у те, що населення Криму таке тупе, чи настільки інфантільне, але ж референдум показав якраз таке рішення народу Криму?! А це свідчить про те, що в Криму ніякої просвітницької роботи не проводилось, зате Путін таємно використав проти народу Криму біоробототехнології космічної медицини, тобто він примушував населення Криму приймати таке рішення не тільки дулами автоматів, але і променями, біоробототехнологіями Військово-Космічних Сил Росії. Міжнародне законодавство ще настільки слабке, що не враховує злочинне використання біоробототехнологій космічної медицини (променів) Військово Космічних Сил Росії, для здійснення народного волевиявлення по наперед заданому сепаратистському вектору. Насправді ще жахливіше для міжнародної демократії, — психотронного законодавства, тим паче міжнародного психотронного законодавства, ще не існує взагалі. Це страшна проблема ЄвроПарламенту, ООН… Чим і користуються оті сопливі, підлі, криваві ФСБешні міжнародні терористи, шакали Путін і К°. Я ніколи не прощу Путіна, його ФСБ і МО РФ, не тільки за явні злочини, якими вони займаються вселюдно, хизуючись своєю силою і безкарністю за злочини, але і, головним чином, за таємні, психотронні злочини, які цей ублюдок Путін здійснює проти громадян України. Але оскільки, як кажуть русскіє, «не пойман, — не вор!», оскільки не працює верховенство міжнародного права, не працює двостороннє російсько-українське право, не здійснюються права громадян, то почав реалізовуватись сценарій: «Хто сильніший!». Так Путін? Ти цього добивався, гнида кривава, із своїми сопливими, кривавими генералами? Щоб ліквідувати Україну? Добився! Право більше не працює?! Тепер хто сильніший?! Україні нема куди діватись, — вона вимушена приймати цей виклик Росії! Хто сильніший! Хто сильніший?

Щоб кривава Росія перемогла Україну потрібно, щоб їхні криваві сопляки, оті Путін, Мєдвєдєв, Патрушєв, Бортніков, Шойгу, тисячі їхніх пріхлєбаєв, трахались із жінками. До тих пір, поки ці гниди ФСБешні, та їхні холуї, їхні діти, не можуть є…ать жінок, їх ніхто у світі навіть за людей не буде вважати, не те що за лідерів наддержави. У кривавої Росії нема ніде у світі друзів, які б могли ставити статеві члени, які б могли дозволяти ї…ать жінок Путіну, Януковичу, їхнім дітям, їхнім холуям. Доти, доки ці підлі ублюдки, вонючі окупанти, міжнародні терористи не навчаться ї…ати жінок, — їх ніхто в світі не буде вважати навіть за людей! Пореготали над Україною дурники русскіє? Пореготали? Путін, щоб ти знав, скотина кримінальна, гнида міжнародно-терористична, як використовувати променя проти України, проти українців, проти мене! Я не прощу! Я ніколи не прощу русскіх окупаційних шакалів! Я вимагаю від прибульців використати всі можливі психотронні сили, промені, проти Росії. Психотронні структури всіх спецслужб всіх порядних держав усього світу можуть приєднуватись до прибульців, якщо ви вмієте таке робити… Я вимагаю від лікарів знищувати всіх руських окупантів, якщо ви не будете їх знищувати, — вони вас знищать за те, що ви не можете захистити їх від тих, хто їм повісив статеві члени, хто їх зробив імпотентами. За те, що ви не можете лікувати імпотенцію у русскіх гнид окупаційних на всіх рівнях. Лікарі, ви взагалі то повинні різко критично відноситись до путінських окупантів, — це звірі, страшні, криваві, жорстокі і тупі настільки, що самі собі повісили статеві члени, а розшукують таких серед порядних людей, знищуючи їх. Тому я і говорю лікарям, допомагайте як можете прибульцям знищувати всіх, хто займається злочинами безкарно, особливо тих, хто займається окупаційними злочинами, безкарно. Я повторюю, ситуація наджорстока, — не будете ви їх знищувати, — вони вас знищать за те, що ви їх не можете лікувати від імпотенції, за те, що ви їх не можете захистити від тих, хто сидить у них у мозках. Вибирайте лікарі?! Я попереджаю, знаючи, що серед лікарів незліченна кількість гнид ФСБешних, які роблять все навпаки, — знищують порядних людей. Я знаю, що уже велика кількість лікарів ФСБешних, кривавих, підлих, жорстоких, страшних, жахливих лікарів «сидить» із повішеними статевими членами. «И не е…итесь, если твари! Я не прощу!». Я ж попереджав, що якщо будете займатись злочинами безкарно, — прибульці не простять! Я нагадую лікарям, Путіну, Мєдвєдєву, Януковичу, їхнім сопливим кривавим холуям, що на промені, які викликають імпотенцію, не існує антипроменів, які поставлять вам ваші х*ї на ж…пи будь – яких жінок, тому вам усім потрібно підкорятись тим, хто вішає члени, хто сидить у вас у мозку. Тобто підкорятись мені, бо я їхніх рупор! До мене не добивайтесь, я, особисто, ставити вам ваші члени не зможу, я не контролюю ситуації, — я тільки повідомляю певні рішення прибульців, які можуть бути, іноді, і, можливо, неправдиві, якщо прибульцям знадобиться поводити за ніс отих сопливих шакалів типу Шойгу, Бортнікова, Патрушєва, Мєдвєдєва, Путіна, Януковича, їхніх холуїв… Таким чином я надаю повне право застосовувати будь — які дії прибульцям, проти руських окупаційних шакалів, проти їхніх холуїв. Бажаючим мене знищити я говорю, ви що дурні? Я ж вас інформую, я ж працюю на вас, я ж вас роблю більш людяними… Я ж вас попереджав, я ж вам розповів, що х*ї висять у тих, хто займається злочинами безкарно. Я таких ніколи не прощу! Вони винні у вбивствах людей. Може я колись ще щось вам розповім, — краще компенсуйте мені ущерб, нанесений вашою кривавою мафією, образно кажучи, ви повинні мені пам’ятник поставити, а не знищувати. Уявіть собі, гниди кримінальні, скільки б серед вас, сопливих і підлих шакалів ще було імпотентів, якби я вас не попередив, що х*ї вішають всім, хто займається злочинами безкарно. Не займайтесь злочинами, особливо окупаційними, підкоряйтесь тим, хто сидить у вас у мозках, і ваші х*ї будуть стояти на ж…пи ваших сук, чи інших. Щоб ви знали, дурні розперезані, гниди окупаційні, куди ви потрапили?! Я вам по секрету говорю, що ви потрапили на війну! Розумієте? Ви потрапили на війну, за свободу і незалежність України від ФСБешних окупаційних гнид! Від їхніх уголовніков. А то ви будет думати, що ви працюєте в армії? В окупаційній армії! За ордени, за звання, за пільги, за квартири… Щоб ви знали хто той, із –за кого у вас х*ї не стоять! Я ніколи не прощу армію! От тепер і повоюйте зі мною! Повоюйте, гниди! «Не е…итесь! Не е…итесь никогда! Я не прощу!».

Путін, повоював зі мною за Україну? Повоював? Повоюй ще, гнида кривава! Я таких скотов навіть за людей не визнаю, не те, що за Верховних Головнокомандувачів, чи Президентів наддержав, президентів — окупантів! Пожалієш шакал ФСБешний, що на світ білий народився! Я не прощу! Будеш «єрепєніться», — я тебе вб’ю! Нагадую і лікарям, щоб ви знали також, куди ви потрапили! Я не прощу!

Територію України почали захищати прибульці (інопланетяни), — вони роботоподібні, ніщо не зможе примусити їх відмовитись від захисту території України, порядних громадян України. Будете добиватись відторгнення території України на користь Росії, наразитесь на жахливі конспіративні заходи, — прибульці проти вас застосують промені, таємно, дистанційно, невидимо, як кривава мафія ФСБ і МО РФ проти мене, проти інших громадян України: 1.Жодного окупаційного русского прибульці лікувати не будуть доти, доки він не виїде на ПМЖ до РФ; 2.Жодний окупаційний русскій трахатись не буде доти, доки не покине територію України і не виїде на ПМЖ до РФ; 2.У жодній країні світу не залишиться жодного окупаційного русского, (такого, який підтримує Путіна та його ФСБ і МО РФ), — їх усіх прибульці заженуть на ПМЖ на територію РФ. Там, русскоє окупаційне лайно, на території Росії, будуйте русскіє порядки, — на території України повинні бути українські порядки. Я не прощу жодного окупаційного русского.

Путін, не будеш підкорятись, я знищу всіх, хто займається злочинами безкарно! Я не прощу! Твої військові також, щоб знали, хто той, із – за кого їхні х*ї висять! І ніколи не прощу!

Подивитесь, що я з вами зроблю! ПУтін, Шойгу не будете підкорятись, — я знищу всіх, хто займається злочинами безкарно! Дернетесь, — смерть! Подивитесь, куди потраплять ті, із — за кого ваші сопливі, криваві військові не визнають права людей, верховенство міжнародного права... Не е...итесь! Не е...итесь никогда! Я не прощу!».

Дорогу в Рай – в любові ти шукай.

Все можливе є для Бога
знаю я і знаєш ти,
а без Нього, навіть до порога,

до порога Раю не дійти.


Ні то, щоб у прозорі його ворота
була б змога, самому, якось увійти.
Через Раю, непідкупну митницю,
злу не зайти у Божу обітницю.



Якщо до Бога пролягла твоя дорога
на ній духовні сили в собі знайдеш
і згине, зла лютого облога,
бо ти по ньому, з любов’ю світлою пройдеш.


Сила волі й духу нанівець зведе розлуку,
сила волі й духу в собі несе спокуту,
сила волі й духу порятунку подасть руку,
коли через спокуту попадеш у скруту.


Чим  більше,  тобі  дано –
тим більше, від тебе вимагають,
чим більше, тобою віддано –
тим більше, тебе і наділяють.


У цьому ще житті, я знаю, зазнаю щастя миті,
бо у цьому вже житті, долаю і здолаю шляхи лихі.
По яких я мушу, смиренно, тепер пройти,
щоб надалі в душу не пускать гріхи бридкі.


Коли відразу відчуєш до гріхів сповна,
тоді, відразу, відчуєш, що таке душа свята.
У ній любові, джерельний водограй, в серці бурлить,
у ній любові, небесний дивокрай, в очах блистить.


Тому царство Боже знаходиться у нас,
у душі, наділеній тілесним храмом,
а слово Боже — це дороговказ,
для душі — маяк з священим сяйвом.

Благодарность

Один ученик был слишком вежлив. Он постоянно говорил «спасибо», делая это автоматически.
Как-то раз Учитель спросил у него:
- Ты когда-нибудь забывал сказать «спасибо»?
- Я стараюсь всегда быть благодарным.
- Старание быть благодарным лишает благодарности.
- Почему?
- Благодарность - это не слова. Благодарность - это состояние души.

Здравствуй, оружие

Люди с Грушевского" уже сейчас психологически не особо отличаются от "людей с Майдана", разве что сюжетами ночных кошмаров. Те же ранения, те же ампутации. Мы все теперь — Майдан. Вся страна находится в состоянии политравмы и ожидает окончания слабенького наркоза политической победы.

Об этом в статье для "Зеркала Недели" пишет Олег Покальчук, сообщает Цензор.НЕТ.

- Вот, все, - буднично сказал проводник, перейдя маленькую горную речушку по хлипкому деревянному мостику. - С этого мьеста уже сматри харашо, да?

Автомат сразу потяжелел килограмм на десять. Стал чертовски неудобным. Чем больше его мостил так и этак, пытаясь выглядеть бывалым, тем больше преследовало ощущение, что я несу большое бревно. Прямо как Ленин на субботнике. Я нервно хихикнул, проводник подозрительно покосился. Намедни я уже неловко передернул затвор так, что патрон перекосило в патроннике, и получил укоризненное цоканье языком. Что в переводе означало - строгий выговор.

Так в мою жизнь лет двадцать назад вошла война. Ощущение оружия в армии и оружия на войне - совершенно разное. В первом случае - это скучная противная железяка. Во втором - некий "чужой", предмет-киборг, который не просто живет своей жизнью. Он скажет тебе, когда отнять ее у другого.

Умение стрелять и умение убивать отличаются друг от друга, как умение целоваться от умения любить. И я даже не знаю, можно ли на практике умение убивать действительно назвать таковым. Потому что задача профессионала - дегуманизация.

Нужно превратить объект огневого контакта в не-человека, в просто-такую-цель. Потому что если ты живешь ощущением врага, постоянно помнишь о его присутствии, то начинаешь очень быстро выгорать изнутри. А если не живешь им, то через какое-то время задаешься вопросом: что, собственно, ты здесь делаешь? Сомневаешься, задумываешься, мечтаешь?

И тогда тебя убивают. Пули вообще любят романтиков. Это такой адский замкнутый круг. Чтобы выжить, нужно не думать. Точнее, думать приходится не головным мозгом, а спинным. Он четче, резче, яснее, но он превращает тебя в хитрую рептилию.

А когда долго не думаешь, твоя "внутренняя Монголия" довольно быстро превращается во внутреннее пепелище. И через много лет ты поймаешь себя на том, что по-прежнему старательно обходишь все жухлые кочки на любой лужайке, потому что это - первый признак мины. И сын неожиданно спросит тебя: "Папа, а почему ты все время оглядываешься?". И
со сном проблемы, и все то, что знает любой психотерапевт. Посттравматический синдром.

Война уже вошла в нашу жизнь, как бы политкорректно мы ее ни называли, боясь нечаянным заклинанием привлечь еще большую беду. Десятки, возможно, сотни убитых. В бою, умерших от ран, сожженных заживо… Полное осознание этих смертей еще придет к нам, оно будет очень болезненным. То, что мы переживаем сейчас, еще не боль, а шок. Он защищает психику, позволяя инстинктам и провидению оберегать наши глупые бренные тела. Все еще придет, и к этому нужно подготовиться.

Не имеет значения, сколько времени длилась эта наша война. Неделю, два месяца, три? Израильская была шестидневной, грузинская - четырехдневной. У нас, как и в каждой из этих стран, все еще может продолжиться, даже в минуту, когда вы читаете эти строки. Нужно принять тот жестокий факт, что для всех участников нашей войны психологически она не закончится никогда. Будет просто долгое перемирие. Если повезет, то длиной в жизнь.

Нужно понять, что люди, посмотревшие в глаза смерти, изменились навсегда, и это будет не лучшая их сторона. Это будет не Ремарк и не Хемингуэй. Советские фронтовики, бесстрашные орденоносцы, неприкаянные после войны, иногда становились столь же бесстрашными бандитами. Потому что все, чему они научились и за что их поощряли, - это умение убивать.

На войне я видел юного сапера, "ботана", приехавшего заработать на квартиру для своей престарелой мамы, ставшего еще более стеснительным и улыбчивым от знания своего дела. Видел бригаду бандитов, приехавшую из большого зарубежного города "проверить себя", и уехавших сильно задумчивыми. Видел командира партизан, который в затянувшееся перемирие решил съездить на помощь землякам - в его стране шла "большая война", с танками и артиллерией, уже давно срубившая в корень "зеленку", - растительность, к которой он привык. Вернулся в отряд, но слегка покачивая поседевшей головой.

У снайперов - вечно налитые кровью глаза. Все они пахли дымом, немытым телом, своим и чужим страхом, оружейным маслом, запекшейся кровью и горячим железом. Убитая лошадь почему-то вызывает меньше жалости, чем пасека, разбитая случайным снарядом. Медовые соты на траве с запахом гексогена или тротила, забрызганные чьей-то кровью, не позволят больше на рынке взять "на пробу". Ужас бывает физически плотным и осязаемым, как туман. Я видел его в доме, недавно оставленном беженцами, где пол усыпан битым стеклом и старыми письмами, а на приветливо застеленной кровати усталого бойца ждет под одеялом противотанковая мина.

Война ставит живых в один строй с мертвыми, с которыми приходится идти в ногу.

"Люди с Грушевского" уже сейчас психологически не особо отличаются от "людей с Майдана", разве что сюжетами ночных кошмаров. Те же ранения, те же ампутации. Мы все теперь - Майдан. Вся страна находится в состоянии политравмы и ожидает окончания слабенького наркоза политической победы.

Вы катили и таскали шины, передавали по цепочке булыжники, двигали лавки и сгребали в мешки снег, строгали палки, щербили о мостовую кухонные ножи - не имеет никакого значения, что было у вас в руках и как долго. Важно - что было у вас в голове. Решимость стоять до конца, близость смерти, естественный страх и адреналин его преодоления. Мы все были одним инструментом этой войны.

И как только у нас у всех появилась внутренняя готовность убивать (не важно - тем, что сейчас в руках или просто голыми руками) - ситуация дрогнула и изменилась. Это довольно мистические вещи, о которых психологу говорить вроде бы и негоже. И это довольно неприятные вещи, которые любым способом захочется вытеснить из сознания. Но, тем не менее, эту готовность в каком-то там тонком слое ощутили и мы, и противник, и мир. И поверили. Это вам не фольклором повстанческим пугать, это всерьез.

Мы так же вскоре поймем, что распевание военных песен в мирный период всегда имело совершенно иную цель, нежели повышение боевого духа. Это для снятия военного синдрома делалось. Такая народная психотерапия воинов, культура, метадоновый заменитель наркотика войны. Попоешь героическое, повспоминаешь, попереживаешь - и вроде уже получше становится. Дети, опять же, зачарованно глядя, подпевают.

Вот все это время мы и были как дети. Подпевали, не зная настоящей цены этим словам, но очень быстро выросли. Вряд ли в обозримом будущем возникнут литературные дискуссии о целесообразности смены национального гимна среди тех, кто видел, как люди умирали за него.

Мы все, так или иначе, взяли в руки оружие. Задача в том, чтобы понять - это не постылое бремя, от которого нужно как можно быстрее отделаться, и тогда будет нам евросчастье. С такими мыслями, кстати, мы уже отделывались от ядерного оружия, грезя при этом о безоблачном халявно-безопасном будущем так, что теперь вспомнить стыдно.

В итоге чуть от страны не отделались.

Приняв 16.07.1990 года Декларацию о государственном суверенитете Украины, мы потом как-то по-шулерски подменили в массовом сознании слово "суверенитет" словом "независимость". Площадь переименовали. И независимость Украины, которой мы совершенно незаслуженным образом стали гордиться и чваниться, потребовала за это законной платы. В виде войны за независимость.

Историческая справедливость совершенно хладнокровно проигнорировала шулерские попытки выдать войны за независимость прошлых веков за свои собственные. Дескать, это все было положено в некий астральный банк, за века набежала приличная рента, - в любой учебник посмотрите. Мы с нее и живем - все честно. Примерно так наши олигархи, согласно собственным представлениям о законности, объясняли на Западе законность происхождения своих денег.

Терпение украинской истории, над которой уже издевались все, кому не лень, тоже лопнуло, и она попросила народ ответить за свои гордые слова довольно простым действием - взять в руки оружие и перейти от славословий казачеству - в состояние казачества. От иконообразного поклонения портретам повстанцев - к восстанию против угнетателей. От слов о независимости - к ее осознанию, оплате кровью, и вооруженной защите.

Так вот, если вас терзают мысли о добре и гуманизме, о справедливости и миролюбии, о человечности и прощении, и вы считаете, что кто дурное помянет - тому глаз вон, посмотрите в пустые глазницы полуослепших майдановцев, прочитайте в этих глазах правильный ответ.

В романе Шарля де Костера "Тиль Уленшпигель" о борьбе Нидерландов за независимость, есть примечательный фрагмент. После гибели Клааса его вдова и сын поднимаются на выгоревший костер и берут немного пепла с места казни. И всякий раз перед ответственным шагом Тиль повторяет: "Пепел Клааса стучит в мое сердце".

Если у вас есть сомнения, пойдите к киевскому Дому профсоюзов. Там на этажах еще лежат сожженные заживо. Те, кто был ранен и не мог двигаться, ожидая медицинской помощи. Они погибли в адском огне, который отличался от гитлеровского крематория. В худшую сторону. Хотя бы потому, что пожарные, находившиеся в пяти минутах ходьбы, ехали туда два часа.

Трупы обычно сначала съеживаются, как от холода, а потом выгорают до неузнаваемости. Пепел отшелушивается слоями, крошится и смешивается с пожарищем…

Не бойтесь. Даже если вы снова услышите приторный запах горящей человеческой плоти и увидите черные человеческие тени, в последний раз мелькающие за стеной огня. Отдайте им солдатские почести тем оружием, которое у вас есть и должно быть всегда, - острой, точной, безжалостной памятью.

А если этот пепел не стучит вам в сердце, то у вас его просто нет.

Олег ПОКАЛЬЧУК, "Зеркало Недели. Украина" Источник: http://censor.net.ua/r272129