ОТКРОЙ СВЕТ,
или Мечтатель versus Оккам
Бабушка ходила по дому медленно, иногда опираясь рукой об углы стен и дверные наличники. В этих местах постепенно проявились блеклые пятна, как тень от ее почти бесплотных прикосновений.
Иногда она подолгу сидела на диване перед телевизором, вслушиваясь в малопонятные слова и пытаясь что-нибудь разглядеть замутненными катарактой глазами. Спина ее была окаменело ровной, жидкие волосы ниспадали на нее неровными прядями.
Когда становилось темно, она говорила – никому, просто так, в пространство:
– Открой свет…
Свет обычно включала правнучка, и резонерски поправляла:
– Надо говорить – включи.
Бабушка отмалчивалась, но однажды так же никому вдруг сказала:
– Разве СВЕТ можно включить…
Знаменитая формула Оккама «Не создавай новых сущностей сверх достаточных» интуитивно понятна, широко применима и имеет, несомненно, колоссальное значение для обеспечения максимально возможной объективности процесса познания. Ученый, руководствующийся этим принципом, будет тысячекратно проверять новые результаты, полученные им при выполнении исследования, прежде чем решится представить их на жесткий суд коллег. Пренебрегший же этим принципом станет предметом как минимум насмешек, когда выяснится, что некий необозначенный вновь открытый эффект в микропроводнике объясняется всего-навсего правильным приложением закона, скажем, Кирхгофа, известным со школьной, забрызганной чернилами исцарапанной скамьи, или каким-то известным пограничным явлением.
Однако существуют виды человеческой деятельности, в которых этот принцип не только не применим, но и прямо противоречит их сути. Это область свободного творчества, все виды искусства, это область мечты и научного поиска, полета мысли, не сдерживаемой никакими запретами.
Мечтатель также интуитивно и обоснованно, как исследователь, руководствуется совершенно иным принципом в своей деятельности:
Все вообразимое - возможно.
Но уже для реализации «воображенного» требуется поиск методов и средств с применением принципа Оккама – кропотливый перебор путей и возможностей, точные оценки, эксперименты и методики, подчиненные жесткой экономии, многократная перепроверка, в конце концов и коррекция исходной мечты.
Уже непосредственно реализация мечты вновь укладывается в прокрустово ложе принципа Оккама.
Сказанное выше подтверждает широкую применимость законов диалектики и дает приемлемое разрешение противоречия в извечном споре идеалистов и материалистов о первичности материи и сознания.
Теперь немного о природе творчества.
Откуда же берется новое «воображенное»? В чем заключается возможность творящего вообразить, вымечтать новую сущность?
Мечта зиждется на активном восприятии картины мира. Человек мечтающий при виде полета птицы не провожает ее равнодушным взглядом, а воображает себя на ее месте. Мысль его начинает порой подсознательный, а у зрелого творца, знающего (или самонадеянно полагающего так) законы природы, поиск способа реализации мечты. И рано или поздно, заразив окружающих идеей, добивается результата. Результат может быть получен иногда за пределами физического существования мечтателя, но однажды явленная, идея, как привычно говорят, носится в воздухе, в атмосфере, которой дышит философская, научная и техническая мысль.
«Искусство – экспериментальный цех жизни» (В.Турбин).
Читатель, прочтя написанное выше, может с этим согласиться или нет.
Я не требую безоговорочного признания справедливости этого. Предлагаю просто, с применением метода «возможности вообразимого», рассмотреть некоторые прогнозы будущего.
Продолжительность жизни человека вырастет неограниченно
Все живое погибнет из-за падения астероида
Цивилизация погибнет из-за непреодолимых внутренних противоречий
Человек достигнет звезд
Человек научится дышать под водой
Человек научится летать усилием мысли
Будут созданы «мыслящие» предметы мебели, предугадывающие и исполняющие желания хозяина
В жилых помещениях появятся живые картины
Человек будет творить силой мысли
Человечество погибнет из-за парникового эффекта
Назревает контакт с внеземной цивилизацией
Будут созданы средства сверхбыстрого перемещения в пространстве
Люди покинут города
Железные и шоссейные дороги исчезнут с распространением безопасных дирижаблей и антигравитации
Пища будет выращиваться с заданными качествами в огромных фабриках-лабораториях
Пища будет расти сама на ближайшем кусте по мысленному желанию едока
Человек не будет нуждаться в доме для жилья
Машина времени…
Телепатический контакт…
Телекинез…
Обратите внимание на то, что изложенные мечты и угрозы не упоминают о технологиях или сроках их реализации, но в отдельных случаях продвинутый читатель уже мысленно видит эти способы или понимает справедливость опасений.
Лишенный же творческого воображения может воспринять этот, весьма неполный перечень, как издевательскую насмешку над здравым смыслом.
Вспомним чертежи великого Леонардо, романы Жюля Верна. Осуществилось почти все, воображенное ими. Некоторые же заданные Верном удивительные для его времени загадки, в его последних «Необыкновенных путешествиях», еще ожидают реализации, даже если форма их будет несколько иной, чем видел автор. Сегодня критически настроенный читатель воспринимает эти вымыслы с изрядным скепсисом, а внимательный мечтатель порой изумляется, откуда могли явиться при жизни Жюля Верна такие невероятные идеи.
Попробуем разобраться также и с движущей силой, приводящей к возникновению мечты.
На поверхности лежат предположения, что мечта вызвана чаще всего неудовлетворенностью “«status’ом quo» или психическим отклонением. Как порядочные люди, давайте применим принцип Оккама и до поры, до времени не станем рассматривать иные, совсем уж фантастические гипотезы…
Продолжение будет.. (после отзывов и предложений читателей)

Зараз ми всі, наша Держава Україна, перебуваємо на вирішальному етапі, вже просто біля Переходу, на самому порозі Входу–Виходу. Ми або входимо в Нове як переможці, витримавши всі випробування, або ж впадемо в прірву і все програємо! Все, і назавжди!
Сто років тому про це було сказано виразно в Декалозі націоналістів. Важливо не лише мати здатність віддавати життя на полі бою, важливіше мати здатність будувати свою незламну Державну Фортецю, і заради перемоги над єдиним небезпечним і справжнім ворогом, заради спільної мети мати здатність йти на компроміси, тобто єднатися з політичними, навіть із ідейними супротивниками (але не з ворогом). І найважливіше не втрачати даровані Богом чудесні Можливості, які випадають дуже рідко, а може і лише раз за все життя.
Світ підтримує Україну не тому, що ми такі хороші і світлі (тут всього вистачає, і темного і сірого). Старий світ вже в стадії розпаду, без майбутнього, без змісту та сенсу. Велика війна пришвидшила всі назрілі невідворотні зміни, без яких світ споживачів матеріальних речей і земних ресурсів був приречений на загибель.
Але ця війна лише починає незворотний процес змін у світі, що ніколи вже не буде таким, яким був досі. Світ підтримує Україну тому, що настав час Великих корінних змін. Україна ці зміни ототожнює, бо вона показала такий дух, якого у світі вже нема, таку ідею жаги Свободи, такої Волі, і прагнення втілювати в життя високі Ідеали, за ці Ідеали віддавати життя, захищати їх як святиню! Про це хтось там уявляв лише у мріях і не думав, що це можливо насправді.
Україна як країна хаосу, ніким не прорахована, непередбачена, видаючись слабкою, вона є сильною. Цю непроявлену повністю силу відчувають і друзі і вороги. Разом із цим весь світ вражений і захоплений великим Героїзмом українців!
Світ підтримує Україну передусім тому, що зараз зміни стали потребою і це стало вигідно для головних світових Гравців. Вони усвідомили невідворотність і потрібність Нового, усвідомили нагальну потребу в новому світопорядку, в оновленні безпекових інституцій, як і в нових технологіях в енергогалузі, а також… в нових смислах та Ідеях для Майбутнього.
Зміни не приходили через Московію, РФ — імперію Зла. Яка не лише стоїть на брехні, ненависті та насиллі. Ця імперія міцно тримала світ нафтогазовими ланцюгами, скупивши всюди і політиків і великих бізнесменів, що були зацікавлені у спільному збагаченні на старих енергоносіях і технологіях. Тепер цьому настане край. І «край» цьому приносить Україна, війна в Україні! Стане вигідно перегорнути сторінку ХХ ст. і піти туди, куди людство вже давно мало дістатися.
Світ підтримує Україну, саме як таку країну, що є виразником справжніх великих цінностей людства, де Майбутнє набуває живих рис і де можливо відбутися будь-якому захоплюючому сценарію в Театрі війни і миру, де може справдитися все досі неймовірне, все, що завгодно.
І Україна мусить запропонувати іншим країнам і лідерам світу нові рушійні смисли, які будуть достатньо вагомими, щоб спонукати йти цим шляхом, бо світом рухають не лише нові технології, а справжні рушійні Ідеї, проекти Майбутнього.

Дуже сумно, аж до відчаю — спостерігати, як найрозумніші, найвідданіші сини України роблять все, щоб ми знову зішли на манівці.
Прекрасні люди, мужні жертовні патріоти, з найкращих намірів роблять багато дурниць і на психологічному рівні вже програють війну, тому що сконцентровані на уявленні, що нинішня українська влада — є причиною і колишніх і майбутніх проблем, поразок і завад. І замість того, щоб збиратися на силі в єдиному кулаці проти ворога, вони ставлять на зраду, збираються на хибах, бачать не вихід і майбутню перемогу, а кричать, що вони як реалісти, знають, наскільки все погано, а тим самим вони створюють безвихідь! Не усвідомлюючи своєї обмеженої компетентності в розумінні ситуації, не усвідомлюючи всіх своїх помилкових оціночних суджень і висновків, не усвідомлюючи того, як завязто вони допомагають ворогу сіяти скрізь песимізм і зневір'я… Адже песимізм і зневір'я — це теж моральна зброя, яка нищить душу. Як часто в пекельному бажанні всіляко принижувати Президента і його справді неідеальну команду (а з ним і всю Державу), лише шукають зраду, відшукують лише помилки, лише недоліки, вигадуючи навіть неіснуючі вади.
І якщо вони справді уявляють, що в світі є країни, де влада ідеальна, і де нема питань до лідерів та можновладців, якщо вони гадають, що на землі є ідеальні воїни і лицарі на білих конях, ідеальні Президенти, керівники, владні структури й виконавці — то вони трохи помилилися із локацією. Таке можливо лише в Раю.
На жаль в усі часи і в усіх народах і землях зрада продається більше, приваблює і мотивує на дурниці. Але всі перемоги в історії людства відбувалися всупереч цим найгучнішим голосам більшості.
Цей дивний «клоун», якого ніхто не чекав, який всіх обманув, бо виявився не таким, яким його хтось побачив. Чи то надто патріотичним націоналістом для москви, чи то надто «ватним» і «тупим» для націоналістів…
Він по суті є таким собі непередбачуваним джокером. Так, з усіма вадами і вразливими сторонами, він в дечому слабкий, залежний від оточення, але його сила полягає в тому, що він здатний не слідувати шаблонам Старого світу, а також в тому, що він відкидає стару школу «крєпкіх хозяйствєнніков» і готовий слухати «провокаторів», таких як Арестович, про яких люди взагалі нічого не знають окрім чуток, але які мають особливі здібності, недоступні «гвардійцям» в царині договорняків, і незмінного корупційного кумівства… Саме цей Джокер (завдяки «провокаторам» із оточення) завчасно перед вторгненням російської армії встиг позбутися слабкого Хомчака, замінити Тарана на ефективнішого Резнікова, і головне — вибрати геніального Залужного Головнокомандуючим ЗСУ, без якого нам усім було б надскладно.
Але світ захоплюється саме цим «клоуном», як Джокером. Тому що люди, іноземці, потребують міфів, «хайпу», йдуть за «мейнстрімом». Патріоту Порошенку не давали б тої допомоги, зокрема в озброєнні, що дають цьому артисту Зеленському, який вправно грає свою роль безстрашного лідера. Шкода, що цього ніхто не розуміє.
Справа в тому, що звичайні люди дуже вже програмовані, ведуться за будь-яким «вкидом», фейками, емоціями, ІПСО(інформ.психологічними спецопераціями), навіть за брехнею, яка бажаніша за Реальність!
І зараз це точно видно, як проти Зеленського, об’єднавшись, діють разом багато впливових і зовні патріотичних гравців. Чому? Тому що вони не готові прийняти іншу реальність, де переможцем москви і путіна виявиться «клоун» Зеленський, що казав про-шашлики, україну-повію, мир-в-очах-путіна, розмінував-чонгар, не-готовився-до-війни і ще «вагнергейтівся» по всіх фронтах…
Українські патріоти не готові прийняти іншу Реальність, і здається лише тому, що воліли б самі бути на місці Зеленського. Але через це неймовірне хибне жадання і необ’єктивну ворожість заслужені в минулому патріоти не бачать, що разом із ненависним Зеленським вони готові знищити свою Державу! — В цей особливий час, коли Божою Ласкою завдяки допоміжної участі всіх сильних союзників ми маємо останній шанс здолати московську імперію, головного свого ворога, монстра, якого ми колись і створили, а потім самі ж століттями годували і живили. — В цей особливий час, коли ми можемо нарешті позбутися власного тисячолітнього прокляття і переможцями увійти в Нове Життя!
І за всіма хвилями пошуку зради, звинувачень і нападу на Зеленського і його неоднорідну, м’яко кажучи, неідеальну команду — завжди стоять впливові диригенти. Деякі з них базуються в москві, але чимало і в Україні! Олігархи напевно знають, що лише особа «клоуна» Зеленського хоч трохи стала загрожувати їхньому необмеженому пануванню в Україні, тому вони за допомогою всіх ручних ЗМІ, інтернет ресурсів і численних ботоферм готові на все — на будь-які нав’язані москвою і слабкою Європою нові «мінскі», нові сценарії здачі України, якщо це гарантуватиме їм подальшу владу.
Принижуючи Президента України, живлячи зраду всіх сортів, вони дають сигнал і світовим Гравцям, що Україна має завжди залишатися під сильним зовнішнім контролем, бути лише сировинними придатком, лише плацдармом для нищення небезпечного для світу безконтрольного путіна і його імперії зла. І ця наша зацикленість на зраді просто підштовхує їх триматися сценарію, який буде вигідним лише їм, а не Україні! До того ж іноземні лідери не мусять бути патріотами України, яку вони або зневажають за слабкість і численні вади, або остерігаються за потенційну силу.
У запалі безумної політичної ворожнечі безтямні патріоти не бачать Зеленського переможцем у війні, яку вони самі хотіли б виграти без «клоуна», бо в їхніх очах «клоун» негідний бути лідером великої України, тому вони просто відкидають цю можливу реальність, намагаючись цьому завадити всіма засобами! І майже так само багато сильних країн світу не готові до реальності, у який Україна перемагає Російську Федерацію, і виходить на світову арену новим сильним Гравцем в потужному союзі з Польщею, східними слов’янами та балтійцями.
Нехай нарешті скінчиться це жахіття сумного анекдоту-притчі, коли десь у пеклі за українцями навіть не наглядають чорти (аби ті не втекли із киплячого казана кудись на волю), бо вони ж самі один одного тримають за ноги… Розбрат сьогодні — це шлях до пекла, до остаточної загибелі Держави!
Ми маємо врешті не рівнятися на ворога, а перемогти і знищити, вороги не зникнуть самі, «як роса на сонці». А це відбудеться лише за нашої духовної переваги, нашої інакшості, і здатності не шукати вад під ногами, а прагнути поступу, дивитися не назад, а вперед і вгору. Якщо ми не змінимося, якщо в нас буде мало сили Світла, ми не переможемо зло. Воно повертатиметься, в різних личинах. Ми маємо стати сонцем, що випалить пітьму.
«Кому багато довірено, від того і вимагатимуть більше» (Лк.12:48).
Або ми скинемо ярмо несприйняття своїх успіхів і самознищення Державності, або ми покажемо себе її негідними, як і негідними Волі та щасливої долі, про що співаємо у нашому державному славні! Всі наші Герої дивляться з далеких небес і очікують на втілення того, заради чого вони віддали свої життя!
© Олександр Ладік. Київ, 15.06.2022.

103 роки тому, 14 червня 1919 року, на вулиці Дорогожицькій у Києві, в яру неподалік від власного будинку, трагічно обірвалося життя українського живописця, педагога і громадського діяча — Олександра Мурашка. Невідомі особи вчинили з митцем жорстоку розправу, вбивши його пострілом у потилицю.
Обставини цього моторошного вбивства залишаються нез’ясованими й до нашого часу. З опублікованих спогадів дружини Маргарити, відомо, що в суботу 14 червня 1919 року, близько 2:00 подружжя поверталося додому з гостей. В одному з тихих провулків Лук’янівки вони почули тихе наближення кроків та брязкіт амуніції. Згодом їм перегородили шлях троє невідомих осіб у шинелях та з гвинтівками. «Патруль», — подумав Мурашко. Але художник мав перепустку, якою дозволялося в такий пізній час виходити за межі будинку.
Перевіривши документи, невідомий чоловік повідомив Олександра, що йому доведеться проїхати з ними. Мурашко попросив Маргариту якнайшвидше йти додому, пообіцявши незабаром у всьому розібратися і повернутися. Його останніми словами було: «Дивись, щоб Катюша не злякалася».

Слідство встановило, що художник намагався втекти від невідомих конвоїрів через яр, однак переслідувачі наздогнали митця, вистреливши йому у потилицю…
За офіційною версією слідства, вбивство вчинила банда грабіжників, хоча, більшість людей з оточення художника стверджували, що це було замовне вбивство. Зі спогадів художника Георгія Лукомського, який емігрував до Франції, відомо, що Олександр Мурашко був членом проукраїнських партій, що могло стати причиною вбивства митця за його патріотичну позицію.

Вдова митця Маргарита, заперечувала версію пограбування, розвінчуючи її тим фактом, що при покійному знайшли усі коштовні речі, включаючи цінну булавку, золотий годинник та зашпінки…
Смерть основоположника та професора Української Академії Мистецтва, видатного майстра живопису стала важкою втратою для української культури.
Життєвий та творчий шлях художника нерозривно пов’язаний саме з Києвом, де він жив, навчався у художній школі, створював свої видатні шедеври. Впродовж трьох років митець удосконалював свою майстерність у Європі, проживав у Парижі та Мюнхені.


За свідченнями мистецтвознавців, у Парижі Мурашко захоплюється творчістю художників-імпресіоністів, тому почав відходити від академічної техніки, поєднуючи різні техніки живопису. Вважається, що саме паризький період був найбільш вдалим у творчій біографії Мурашка. Він проявив себе у жанрах тематичного та портретного живопису.
Картини Олександра Мурашка здобули визнання на європейських виставках. За картину «Карусель» X Мюнхенській міжнародній виставці 1908 року автора нагородили золотою медаллю.
Сам художник мав хороші шанси залишитися Європі, але вирішив обрати Київ, бо хотів розвивати мистецтво у своєму рідному місті.
«Тут світло, тут сонце, тут чудова природа, тут своя культура», — так писав Олександр Мурашко про Київ.
У 1913 році він відкрив художню студію Олександра Мурашка, яка розташовувалася у хмарочосі Гінзбурга на вулиці Інститутській в Києві (будівля зруйнована під час Другої Світової війни, зараз її місці готель «Україна»).
«Зима» -одна з найвідоміших картин митцяУ 1917 році художник став членом Центральної Ради та одним із засновників Української академії мистецтв.
Сповнений нових ідей та творчих планів, він мріяв заснувати в Києві мистецький центр та школу, де б навчалися малювання, однак цим планам не судилося справдитися…
Дослідниця творчості митця, мистецтвознавиця Лариса Членова у своїй книзі «Олександр Мурашко. Сторінки життя і творчості» зазначила:
«Мурашко був справді національним художником. Його творчість напоєна барвами рідної землі, пронизана сонцем України. Звернувшись до європейського досвіду і водночас до національних традицій, він витворив неповторний власний стиль, що вмістив його ідеали та уявлення про життя і мистецтво… Перейнявши все найкраще з нових художніх досягнень своєї доби, Олександр Мурашко зробив величезний внесок в українське мистецтво початку XX століття й навічно залишився в сузір’ї кращих його майстрів».
У матеріалі використані світлини найвідоміших творів Олександра Мурашка з колекції Національного художнього музею України.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»