хочу сюда!
 

Ксюша

37 лет, овен, познакомится с парнем в возрасте 40-55 лет

Заметки с меткой «інформаційна війна»

Валерій Швець.Воюють не правителі, а народи.Літ.Україна.2017.№21


            Коли пишеш про інший народ, то завжди існує великий ризик упередженого ставлення до нього, особливо, якщо твій народ з цим іншим народом знаходиться у стані війни. Краще  послуговуватись авторитетними свідченнями представників того іншого народу. Таким незаперечним авторитетом для московитів є Микола Олександрович Бердяєв.  Хоча його дитинство і молоді роки пов’язані з Україною, а в зрілому віці він вже жив за кордоном, де і помер, його з цілковитою певністю можна вважати найвидатнішим російським інтелектуалом двадцятого сторіччя. Ніхто, краще за цього, не зумів зрозуміти суті здійсненого у 1917 більшовицького перевороту.

В російській імперії цінністю для Бердяєва був лише російський народ. Інші народи він просто не помічав. Ось, що він пише про революцію 1917 року (Роздуми про російську революцію). «Поверхово і помилково дивляться на більшовизм ті, хто вбачає в ньому виключно зовнішнє насилля над російським народом банди розбійників.» Сучасний російський націоналізм трактує події в Російській імперії у 1917 році саме так – інтернаціональна банда пройдисвітів з переважаючою єврейською складовою згвалтувала морально досконалий, цнотливий російський народ . Натомість Бердяєв пише: «Більшовики це не банда розбійників, що напала на російський народ на його історичному шляху і пов’язала йому руки і ноги, і не випадкова їх перемога. Більшовизм є явищем глибшим, страшнішим і зловіснішим. Банда розбійників була б набагато невиннішим явищем. Більшовизм є не зовнішнім, а внутрішнім для російського народу явищем, його тяжкою духовною хворобою, органічною недугою російського народу. Більшовизм є лише відображенням внутрішнього зла, що живе в нас … . Він є лише галюцинацією хворого народного духу.» Тобто за Бердяєвим більшовизм – це лише тимчасова хвороба здорового народного організму. Тут Бердяєв, незважаючи на свою виняткову проникливість, анітрохи не відійшов від провідного тренду російської інтелігенції про виняткові моральні риси російського народу. Вона вважала, що досить передати владу широким верствам народу і на просторах колишньої Російської імперії виникне царство свободи і справедливості. Російська інтелігенція, не знаходячи високих моральних чеснот у власному середовищі, шукала їх там, де замість реальної картини життя вона мала лише фантастичні уявлення про якесь ідеальне суспільство, конкретні риси якого вона не вміла осягнути. Лише передати владу народу, тобто зруйнувати існуючу переважно дворянську правлячу еліту, і все буде добре. Але звернімо увагу на те, що при кожному новому історичному зламі російський народ демонструє одні і ті ж моральні якості. Отже мова не йде про хворобу, а лише про основний і притому виключно стабільний його стан.


Не дивлячись на те, що в керівних структурах радянської влади у перші роки її існування етнічні євреї часто перевищували за кількістю представників інші етноси колишньої Російської імперії, Бердяєв не звернув уваги на цей очевидний факт, не вважаючи його визначальним для природи радянської влади. «Радянська влада не демократична влада і не поставлена якимось законодавчим органом. Але жодна влада не створювалась формально, її завжди створювала сила. … Ця влада виявилась народною у дуже несхвальному для неї сенсі. … І більшовики не направляли революцію, а були лише її слухняною зброєю. … Більшовики зовсім не були максималістами, вони були мінімалістами, вони діяли в напрямку найменшого опору, у повній відповідності до інстинктивних прагнень солдатів, змучених непосильною війною і прагнучих миру, селян, що жадали панської землі, робітників, налаштованих злісно і мстиво.» У першій половині двадцятого сторіччя у правлячій еліті Російської імперії двічі відбулись корінні зміни. До жовтня 1917 року це була влада освіченої меншості суспільства з переважанням в ній російського дворянського елементу. У 1917 році її змінила дійсно інтернаціональна мало освічена маса вихідців з соціальних низів російського суспільства з очевидними лідерськими позиціями містечкового єврейства. Беззаперечним лідером не лише їх, але і всієї революції, особливо після смерті Володимира Леніна, був Лев Давидович Троцький. У 1929 році Троцького вислали з Радянського Союзу, а його прибічників-троцкістів піддали масовим репресіям. В кінці 1920 років на початку 1930 років відбулась вже друга зміна правлячою еліти в новітній Російській імперії, зумовлена все тим же народним чинником. У рази збільшився бюрократичний апарат держави. Основне його поповнення рекрутувалось вже з практично неосвічених прошарків суспільства. Нагадаю, що якщо перший секретар комуністичної партії РКП (б) Сталін мав початкову освіту, то його наступником у п’ятидесяті і шестидесяті роки була людина, що до школи взагалі не ходила. У висліді чергової зміни правлячої еліти переважаючим етнічним елементом на всіх щаблях влади стали росіяни. Саме у цей період часу Радянський Союз почав швидко перетворюватись у похмуру середньовічну тоталітарну державу з концтаборами, масовими репресіями, переселеннями, голодоморами, тотальною русифікацією всіх аспектів державного життя. Закінчилось українське відродження двадцятих років. Його змінило розстріляне українське відродження тридцятих. Закривались українські, білоруські, єврейські школи тощо. У Бердяєва є пояснення цієї еволюції. «Більшовизм був викривленою, вивернутою навиворіть реалізацією російської ідеї, і тому він переміг. Допомогло те, що у росіян занадто слабке ієрархічне почуття, але надто сильна схильність до авторитарної влади. Ні про яку правову, конституційну державу російський народ і чути не хотів. … Відбулась страшна примітивізація життя, примітивізація всього побуту, утвердився солдатськи-народний спосіб життя. Більшовики не стільки створили це брутальне життя, брутальний спосіб володарювання, скільки відбили і відобразили брутальний спосіб народного життя, що вже утвердився. Влада, що побажала б бути культурною, не змогла б існувати, не відповідала б стану народу. Освічений прошарок, витонченіший і відданий традиціям, не зміг би  далі володарювати в Росії. Господь наче передав владу більшовикам у покарання за гріхи народу.» Цікаво, що сучасні російські націоналісти продовжують, всупереч висновкам Бердяєва, розігрувати єврейську карту. Наприклад щодо голодомору в Україні вони діляться на дві категорії. Перша не визнає факту голодомору. Друга покладає вину за нього на євреїв. Їх провідний тренд – більшовизм - це єврейська змова проти народу-богоносця. Проте найжахливіші прояви більшовизму припали саме на тридцяті роки, коли єврейська зірка майже зникла з політичного небосхилу, а російська засяяла у всій своїй красі.


Але пройшло майже тридцять років після більшовицького перевороту 1917 року в Московії. Чи змінилась при цьому поведінка російського солдата на окупованій території тепер вже не України, а Німеччини? Ось витяг з листа від 6 травня 1977 року видатного польського письменника єврейського походження Станіслава Лема до Майкла Кендля – американського перекладача своїх творів. У листі Станіслав Лем посилається на мемуари одного німецького лікаря, що пережив всі ці події. «… Натомість росіяни були кодлом, яке усвідомлювало свою підлість і ницість безсловесним, глухим, здатним на будь-яку розпоясаність чином; отож гвалтуючи 80-річних бабусь, роздаючи смерть від нехоті, побіжно, між іншим, валячи, руйнуючи і нищачи усі ознаки достатку, ладу, цивілізованої заможності, демонструючи в безкорисливості цього нищення чималу Завбачливість, Ініціативу, Увагу, Зосередженість, Напруження волі – завдяки цьому вони мстилися не лише німцям за те, що німці влаштували було в Росії, а й мстилися усьому світові поза межами своєї в’язниці помстою, найпідлішою з можливих: адже вони обсирали все – жодні тварини не демонструють подібної, так би мовити, ЕКСКРЕМЕНТАЛЬНОЇ ЗАПЕКЛОСТІ, яку демонстрували росіяни, забиваючи і наповнюючи своїми екскрементами розгромлені салони, шпитальні зали,  клозети, серучи на книжки, килими, вівтарі; у цьому срані на увесь світ, яке вони тепер МОГЛИ, яка ж це радість? Скопати, стовкти, обісрати, а до всього цього ще й згвалтувати жінок, які лежали в калюжах крові, гвалтували і срали … . (Володимир Федько: Станіслав Лем про психотип «совєтів»…)


На шляху до Німеччини російський солдат пройшов територією союзної йому Польщі. Саме Польща, поляки і полячки була головним репетиційним майданчиком для вистави, головна дія якої відбулась вже на території Німеччини. Чомусь поляки не згадують нині про це. Їх більше хвилюють події на Волині між українцями і поляками, хоча і за цими подіями проглядає нахабна пика московита – їх «визволителя».


Пройшло ще п’ятдесят років і російський національний характер в повній міри виявив себе у російсько-чеченській війні. Мародерство, насилля, згвалтування, приниження людської гідності, тортури, вбивства людей без суду і слідства. Все за старими перевіреними рецептами.

Пройшло ще двадцять років і все те саме повторилось у російсько-українській війні.

Бердяєв фактично ототожнив більшовизм з російським народом. Про те, що він не помилявся свідчить хоча б те, що єдиною країною на всьому пострадянському просторі, де в повній мірі зберіглась більшовицька символіка, де не знесений жодний пам’ятник Леніну, де країна починається з Червоної площі, в центрі якої піраміда з прахом вождя – є Московія. І в Україні, після початку її декомунізації, остання отримала найбільший спротив там, де присутня помітна російська етнічна складова серед місцевого населення.

            Певний період свого життя Бердяєв мав деякі ілюзії щодо революції в Росії. Але розчарування його було великим. «…  більшовицька революція нічого нового з собою не принесла. … «Більшовизм спирається на ті ж солдатські штики, на ту ж темну і грубу фізичну силу, на які спиралась і стара влада, що вже розклалась. Нічого не змінилось. Маса залишилась у тій же темряві. … Не випадково так складно відрізнити в темній масі більшовиків від чорносотенців. … А ненависть до буржуазії є природня ненависть темного Сходу до культури. … У всьому цьому немає нічого схожого на революцію, на демократію, на соціалізм, на  суттєві зміни в суспільстві і народі. Все це – моторошний і зловісний маскарад. Засади самовладдя і деспотизму продовжують святкувати і чинити свою оргію.» Дивне поєднання демократії і соціалізму в одному реченні комою. Чим далі на Схід, тим більше трупів було обабіч дороги до соціалізму. Наприклад, у Кампучії знищили кожного третього.


            Він шукав приклади успішних революцій і знайшов їх у на перший погляд цілком неочікуваному місці. «Італійський фашизм всупереч поширеній думці також був революцією, здійсненою молодими людьми, що пройшли школу війни, повними енергії і жадоби переваги в житті. Ці молоді люди мали психологічну подобу до радянських молодих людей, але енергія їх була спрямована в інше річище і прийняла не руйнівний, а будівничий характер. Ми живемо в епоху цезаризму. І значення матимуть лише люди типу Муссоліні, єдиного, можливо, творчого державного діяча Європи, який зумів підкорити собі і державній ідеї  войовничо-насильні інстинкти молоді, дав вихід їх енергії» Тобто схильність росіян до авторитарної влади не оминула і самого Бердяєва. Але від себе я б додав. Попри деякі спільні риси, революції у різних народів різні, як і самі народи. Революції – це завжди повернення до витоків, до глибинної моралі народів, їх інстинктів. Тому наша остання революція називалась по праву революцією гідності. Саме гідність – це те, що було властиво українському народу всю історію його існування. Це те, що в ньому постійно принижувалось і знищувалось нашим найбільшим ворогом. Почуття власної гідності – це те, що якраз відсутнє у нашого найбільшого ворога і тому викликає у нього найбільшу лють. Революція – це завжди повернення до витоків. Якщо в Московії відбудеться революція, то те, якою вона буде, можна уявити по тому, якою вона вже була. Якщо Московія виграє російсько-українську війну, то те, що вона чинитиме в окупованій Україні, також буде таким, що вже було. Душа народу доволі інертна субстанція. Століття для неї, як одна мить. Душа московита щодо українців проявляється в повній мірі сьогодні у майже беззастережній підтримці нахабної експансіоністської політики їх президента. Під час нещодавніх доволі масових протестних акцій в Московії жодного разу не прозвучав осуд російсько-української війни. Проста зміна президента в Московії не змінить ситуації у російсько-українських стосунках. Революція в Московії може лише ще більше їх загострити. Революційна Московія може стати ще більшою загрозою для нас і для всієї Європи. Не слід очікувати замирення з Московією внаслідок зміни правителя. Насправді завжди воюють не правителі, а воюють народи. Головним аргументом має бути лише наша сила, реалізована за сприятливих обставин у світі і у самій Московії.


            Бердяєв вважав, що: «Російський народ має бути виведений з більшовицького стану, подолати в собі більшовизм». Правда він не сказав, як це зробити. Думаю що радикальними ліками для такого одужання могла б бути лише тотальна поразка Московії у її нинішній війні з усім цивілізованим світом.



            Валерій Швець


Що значить "ми один народ"...



Якщо кажуть "ми один народ", це означає дуже просту річ - з двох народів повинен залишитися один. Це нам, українцям, відмовляється у праві на існування, і ми як народ повинні зникнути. Тобто це вже оголошення війни.

© Лесь Подерв'янський

Валерій Швець. Російсько-українська інформаційна війна

Російсько-українська інформаційна війна


            По засобам масової  інформації промайнула інформація, про те що Московія приступила до створення військових підрозділів інформаційної війни. Такі підрозділи були в Радянському Союзі, є вони і тепер у складі армії Сполучених штатів і деяких інших країн. Про що свідчить такий крок? Це крок до подальшого розгортання військових дій і не обов’язково лише в Україні. Путін підвищує ставки у небезпечній грі зі світом. Він все ще думає, що контролює процес ескалації військового протистояння у світі, крок за кроком підвищуючи напругу. Насправді він вже не може зупинитись. Зупинка означає політичну, а можливо і фізичну смерть його одного у близькій перспективі, через внутрішні чинники, що діють в Московії.  Продовження ескалації означає неминучу політичну і фізичну смерть у більш віддаленому майбутньому, але разом з мільйонами невинних людей. Поки що він  обирає останній шлях.

Московія і дотепер вкладала і вкладає колосальні кошти в інформаційну війну. Саме це дозволило їй у мирний спосіб відібрати у нас Крим і створити криваву рану в тілі України на Донбасі. Інформаційна ефективність Московії на сьогодні настільки перевищує можливості України, яка демонструє цілковиту безпорадність у цій царині, що для підтримання нинішнього статус-кво у війні з Україною інформаційні війська Московії не потрібні. Отже потрібно готуватись до гіршого.

            На початку тридцятих років за наказом Сталіна російською мовою була перекладена з німецької одна програмова книжка, що називалась «Моя боротьба». Вона увійшла, поряд з книгами з військової стратегії і тактики, до «Бібліотечки червоного командира». Багато сторінок цієї книги присвячено військовій пропаганді. Я використаю ряд цитат з неї, щоб показати, що нинішню московську пропаганду можна цілком зрозуміти на їх основі.

            «Будь-яка спроба здолати певну ідею силою зброї приречена на поразку, якщо тільки боротьба проти зазначеної ідеї сама не набере форму наступальної боротьби за новий світогляд. Лише у разі, якщо проти одного світогляду в ідейному всеозброєнні виступає інший світогляд, насилля відіграє вирішальну роль і принесе користь тій стороні, яка зуміє його застосувати з максимальною безпощадністю і тривалістю». Арсенал таких цілком хибних ідей, придатних для зовнішньої експансії, у Московії завжди був достатньо великим. Збирання руських земель, Москва – третій Рим, захист православ’я, світова революція.


Яка ідея протистоїть нам на сході України і в Криму сьогодні? – Ідея так званого «русского міра». Щодо тривалості застосування цієї універсальної ідеї. У кого є сумніви? Щодо безпощадності. Згадайте розстріл наших солдат і офіцерів при їх виході з Іловайського котла через узгоджений з московитами «коридор безпеки».  А з нашого боку що? - Ідея європейського вибору України? Ідея захисту незалежності України? Ідея демократії і свободи? А може українська національна ідея або ідея українського світу? Тоді решта є лише її складовими. Хибна ідея «руського міра» звучить вагомо для пересічного російського совка в Московії і Україні. Деталі для нього несуттєві. Ми ж весь час говоримо про деталі, уникаючи короткого означення – український світ.

«Задача пропаганди полягає не в тому, щоб дати наукову освіту окремим особам, а в тому, щоб вплинути на масу, зробити доступним її розумінню окремі важливі, хоча і не чисельні факти і події, про які маса до того не мала уявлення». Наведу кілька прикладів щодо совка-московита. «Києв – мать городов русских» - І спробуй йому пояснити, що він і його народ має до давнього Києва такий же стосунок, як румун до давнього Риму. Або, «Украіна – ето окраіна», причому, зрозуміло, його рідної Московії. – І спробуй йому пояснити, що за сотні років до заснування Москви Україна вже згадувалась у літописах. А щодо Трипілля, Скіфії, Сарматії, історичної Русі-України не варто і починати розмову. А чого варте сполучення слів: хрест, хлопчик, розп’яття. І подіяло це словосполучення на всю Московію з Кримом і Донбасом у придачу, а пролунало на весь світ. А істеричні зойки, про те, що кожному українському солдату обіцяно по два раби з місцевого Донбаського населення. І ніхто не вибачився за цей глум над Україною. А ми й не вимагали вибачення. А де ж тоді наша прокуратура і міністерство іноземних справ? Знову цитата – це про події першої світової війни: «Військова пропаганда англійців і американців була з психологічної точки зору абсолютно правильною. Англійці і американці малювали німців у вигляді варварів і гунів; цим вони готували своїх солдат  до всіляких жахіть війни». Московити цілковито скористались цією порадою.


Особисто я вважаю, що наука, особливо гуманітарна, і культура – це також пропаганда, розрахована на вироблення саме наукового світогляду провідної верстви суспільства але переважна маса громадян потребує значно простішого підходу. Особливо це стосується зони війни на сході України, звідки більшість притомних громадян вже виїхала. Не можна шкодувати грошей на весь спектр пропагандивних заходів, адже суть сучасної війни, в першу чергу, в завоюванні душі і розуму людей в зоні конфлікту. Чи наша  пропаганда носить на сході України і в Криму наступальний характер? Війна йде вже четвертий рік, а в знаменитому селі Авдіївці, що по наш бік лінії фронту, ще й досі не приймають українське телебачення. А що вже говорити про окуповану територію? А про прилеглу до кордонів України територію Московії? Російсько-український кордон на всій своїй протяжності, фактично, проходить етнічною територією України. Невже нам байдужі етнічні українці по той бік кордону, що є одночасно запіллям нашого ворога? Така байдужість не властива жодному європейському народу. Але ж ми прагнемо в Європу. Велику «радість» викликає той факт, що нарешті на четвертому році війни будівництво радіовежі в селі Чонгар Херсонської області  на кордоні з Кримом завершується. Ще років десять війни і ми побудуємо телевежу, так щоб нас у Криму не тільки чули але і бачили. А за тиждень московити її підірвуть, бо на відміну від нас розуміють її згубну для себе дію. Коли ми вже зрозуміємо, що ефектна картинка має вагоміший вплив на свідомість людини, ніж вибух снаряду. Одна телевежа значно дешевша за один танк, а зона її ураження – це сотні або й тисячі квадратних кілометрів. Ми воюємо тільки за території, чи також, і в першу чергу, за людей? Якщо за людей, то між кількістю танків і кількістю телевеж має бути певний паритет, достатній для виграшу інформаційної війни. «… Бо пропаганда є тією ж зброєю боротьби, а в руках професіонала – найстрашнішою зброєю». Ось вам і інформаційні війська. Московити взяли на озброєння весь арсенал інформаційної (психологічної) війни, а українці до цієї роботи ще й не приступали. Знову цитата. «Народні почуття не складні, навіть дуже прості і одноманітні. Тут немає місця для особливо тонкої диференціації. Народ говорить «так» або «ні»; він любить або ненавидить. Правда або кривда. Народ розмірковує прямолінійно  У нього немає половинчатості».  «Сприйняття маси дуже обмежене, коло її розуміння дуже вузьке, зате забудькуватість дуже велика. Вже через це всяка пропаганда, якщо вона хоче бути успішною, має обмежуватись лише небагатьма пунктами і викладати їх лаконічно, ясно і зрозуміло, у формі гасел, що легко запам’ятовуються, повторюючи їх до тих пір, поки вже не може бути жодного сумніву, що найвідсталіший слухач напевно засвоїв те, що ми хотіли. Як тільки ми відмовимся від цього принципу і спробуємо зробити нашу пропаганду всебічною, вплив її почне розсіюватись, оскільки широка маса не в змозі ні перетравити, ні запам’ятати весь матеріал». Тому «русскій мір», «Києв – мать городов русскіх», «Святая Русь» і крапка.

Боюсь, що у московитів справа з інформаційними військами складеться якнайкраще. Саме вони є спадкоємцями без більшості традицій Радянського Союзу. Чим є інформаційна війна, доведена до свої крайніх форм, можна прослідкувати на прикладі гасла «Убий німця». У витоків інформаційної кампанії, що прокотилась у 1942 році всіма радянськими фронтами і Радянським Союзом стояв один з найвідоміших письменників тих часів, лауреат нобелівської премії Михайло Шолохов, що у своєму оповіданні: «Наука ненависті» вперше висунув і обгрунтував це гасло. Його підтримав весь багатотисячний пропагандивний апарат країни. Певне уявлення про напругу цієї кампанії дають уривки з творів двох не менш відомих, аніж Шолохов, письменників тих часів.

… Так убей же немца, чтоб он, 
А не ты на земле лежал,
Не в твоем дому чтобы стон,
А в его по мертвым стоял.
Так хотел он, его вина,—
Пусть горит его дом, а не твой,
И пускай не твоя жена,
А его пусть будет вдовой.
Пусть исплачется не твоя, 
А его родившая мать, 
Не твоя, а его семья
Понапрасну пусть будет ждать.

Так убей же хоть одного!
Так убей же его скорей!
Сколько раз увидишь его,
Столько раз его и убей!
(Константин Симонов)

Мы поняли: немцы не люди. Отныне слово «немец» для нас самое страшное проклятье. Отныне слово «немец» разряжает ружьё. Не будем говорить. Не будем возмущаться. Будем убивать. Если ты не убил за день хотя бы одного немца, твой день пропал. Если ты думаешь, что за тебя немца убьёт твой сосед, ты не понял угрозы. Если ты не убьёшь немца, немец убьёт тебя. Он возьмёт твоих [близких] и будет мучить их в своей окаянной Германии. Если ты не можешь убить немца пулей, убей немца штыком. Если на твоём участке затишье, если ты ждёшь боя, убей немца до боя. Если ты оставишь немца жить, немец повесит русского человека и опозорит русскую женщину. Если ты убил одного немца, убей другого — нет для нас ничего веселее немецких трупов. Не считай дней. Не считай вёрст. Считай одно: убитых тобою немцев. Убей немца! — это просит старуха-мать. Убей немца! — это молит тебя дитя. Убей немца! — это кричит родная земля. Не промахнись. Не пропусти. Убей! (Илья Эренбург)

Через два роки війна ще тривала але радянські війська вже були на території Німеччини. Чи мало якісь наслідки гасло Убий німця? В цьому місті статті доцільно звернутись до спогадів очевидця тих подій.

http://patrioty.org.ua/society/materi-i-dochky-lezhat-uzdovzh-shose-pered-kozhnoiu--hohochushcha-armada-zi-spushchenymy-shtanamy-ditei-shcho-kydaiutsia-na-dopomohu-rozstriliuiut--pro-zvirstva-rosiian-18-119661.html субота, 21 травень 2016, 15:13

http://www.kontrast.org.ua/print/2408/html

Патріоти України пропонують читачеві познайомитися з витягами з мемуарів російського художника і живописця Леоніда Миколайовича Рабічева, який пройшов Велику Вітчизняну війну з листопада 1942 року по травень 1945 р року у званні командира взводу 100-ї окремої армійської роти ВНОС Західного фронту і нагородженого орденом Червоної Зірки. У книзі «Война все спишет» Леонід Миколайович ділиться з нами своїм баченням жахів війни.

Февраль 1945 года. Восточная Пруссия.

… Снимаем с повозки мертвого солдата, вынимаем из кармана его военный билет, бирку. Его надо похоронить. Но сначала заходим в дом. Три больших комнаты, две мертвые женщины и три мертвые девочки, юбки у всех задраны, а между ног донышками наружу торчат пустые винные бутылки. Я иду вдоль стены дома, вторая дверь, коридор, дверь и еще две смежные комнаты, на каждой из кроватей, а их три, лежат мертвые женщины с раздвинутыми ногами и бутылками. Откуда это садистское желание- воткнуть бутылки? Ну предположим, всех изнасиловали и застрелили. Подушки залиты кровью. Но откуда это садистское желание — воткнуть бутылки? Наша пехота, наши танкисты, деревенские и городские ребята, у всех на Родине семьи, матери, сестры. Я понимаю — убил в бою, если ты не убьешь, тебя убьют. После первого убийства шок, у одного озноб, у другого рвота. Но здесь какая-то ужасная садистская игра, что-то вроде соревнования: кто больше бутылок воткнет, и ведь это в каждом доме. Нет, не мы, не армейские связисты. Это пехотинцы, танкисты, минометчики. Они первые входили в дома.

… Да, это было пять месяцев назад, когда войска наши в Восточной Пруссии настигли эвакуирующееся из Гольдапа, Инстербурга и других оставляемых немецкой армией городов гражданское население. На повозках и машинах, пешком старики, женщины, дети, большие патриархальные семьи медленно по всем дорогам и магистралям страны уходили на запад. Наши танкисты, пехотинцы, артиллеристы, связисты нагнали их, чтобы освободить путь, посбрасывали в кюветы на обочинах шоссе их повозки с мебелью, саквояжами, чемоданами, лошадьми, оттеснили в сторону стариков и детей и, позабыв о долге и чести и об отступающих без боя немецких подразделениях, тысячами набросились на женщин и девочек. Женщины, матери и их дочери, лежат справа и слева вдоль шоссе, и перед каждой стоит гогочущая армада мужиков со спущенными штанами. Обливающихся кровью и теряющих сознание оттаскивают в сторону, бросающихся на помощь им детей расстреливают. Гогот, рычание, смех, крики и стоны. А их командиры, их майоры и полковники стоят на шоссе, кто посмеивается, а кто и дирижирует — нет, скорее, регулирует. Это чтобы все их солдаты без исключения поучаствовали. Нет, не круговая порука, и вовсе не месть проклятым оккупантам — этот адский смертельный групповой секс. До горизонта между перевернутых повозок трупы женщин, стариков, детей. Вседозволенность, безнаказанность, обезличенность и жестокая логика обезумевшей толпы. Потрясенный, я сидел в кабине полуторки, шофер мой Демидов стоял в очереди, а мне мерещился Карфаген Флобера, и я понимал, что война далеко не все спишет. А полковник, тот, что только что дирижировал, не выдерживает и сам занимает очередь, а майор отстреливает свидетелей, бьющихся в истерике детей и стариков. — Кончай! По машинам! А сзади уже следующее подразделение. И опять остановка, и я не могу удержать своих связистов, которые тоже уже становятся в новые очереди, а телефонисточки мои давятся от хохота, а у меня тошнота подступает к горлу. До горизонта между гор тряпья, перевернутых повозок трупы женщин, стариков, детей.


Шоссе освобождается для движения. Темнеет. Слева и справа немецкие фольварки. Получаем команду расположиться на ночлег. Это часть штаба нашей армии: командующий артиллерии, ПВО, политотдел. Мне и моему взводу управления достается фольварк в двух километрах от шоссе. Во всех комнатах трупы детей, стариков и изнасилованных и застреленных женщин. Мы так устали, что, не обращая на них внимания, ложимся на пол между ними и засыпаем.

Весна, на земле первая зеленая трава, яркое горячее солнце. Дом наш островерхий, с флюгерами, в готическом стиле, крытый красной черепицей, вероятно, ему лет двести, двор, мощенный каменными плитами, которым лет пятьсот. В Европе мы, в Европе! Размечтался, и вдруг в распахнутые ворота входят две шестнадцатилетние девочки-немки. В глазах никакого страха, но жуткое беспокойство. Увидели меня, подбежали и, перебивая друг друга, на немецком языке пытаются мне объяснить что-то. Хотя языка я не знаю, но слышу слова «мутер», «фатер», «брудер». Мне становится понятно, что в обстановке панического бегства они где-то потеряли свою семью. Мне ужасно жалко их, я понимаю, что им надо из нашего штабного двора бежать куда глаза глядят и быстрее, и я говорю им: — Муттер, фатер, брудер — нихт! — и показываю пальцем на вторые дальние ворота — туда, мол. И подталкиваю их. Тут они понимают меня, стремительно уходят, исчезают из поля зрения, и я с облегчением вздыхаю — хоть двух девочек спас, и направляюсь на второй этаж к своим телефонам, внимательно слежу за передвижением частей, но не проходит и двадцати минут, как до меня со двора доносятся какие-то крики, вопли, смех, мат. Бросаюсь к окну. На ступеньках дома стоит майор А., а два сержанта вывернули руки, согнули в три погибели тех самых двух девочек, а напротив — вся штабармейская обслуга — шофера, ординарцы, писари, посыльные. - Николаев, Сидоров, Харитонов, Пименов… — командует майор А. — Взять девочек за руки и ноги, юбки и блузки долой! В две шеренги становись! Ремни расстегнуть, штаны и кальсоны спустить! Справа и слева, по одному, начинай! А. командует, а по лестнице из дома бегут и подстраиваются в шеренги мои связисты, мой взвод. А две «спасенные» мной девочки лежат на древних каменных плитах, руки в тисках, рты забиты косынками, ноги раздвинуты — они уже не пытаются вырываться из рук четырех сержантов, а пятый срывает и рвет на части их блузочки, лифчики, юбки, штанишки. Выбежали из дома мои телефонистки — смех и мат. А шеренги не уменьшаются, поднимаются одни, спускаются другие, а вокруг мучениц уже лужи крови, а шеренгам, гоготу и мату нет конца. Девчонки уже без сознания, а оргия продолжается. Гордо подбоченясь, командует майор А. Но вот поднимается последний, и на два полутрупа набрасываются палачи-сержанты. Майор А. вытаскивает из кобуры наган и стреляет в окровавленные рты мучениц, и сержанты тащат их изуродованные тела в свинарник, и голодные свиньи начинают отрывать у них уши, носы, груди, и через несколько минут от них остаются только два черепа, кости, позвонки. Мне страшно, отвратительно. Внезапно к горлу подкатывает тошнота, и меня выворачивает наизнанку. Майор А. — боже, какой подлец! Я не могу работать, выбегаю из дома, не разбирая дороги, иду куда-то, возвращаюсь, я не могу, я должен заглянуть в свинарник. Передо мной налитые кровью свиные глаза, а среди соломы, свиного помета два черепа, челюсть, несколько позвонков и костей и два золотых крестика — две «спасенные» мной девочки.

В этом году (2016) Леониду Николаевичу исполнится 93 года.


Автор мемуарів художник Леонід Рабічев.

            Ми не маємо права програти цю війну. У нас страшний ворог. Накал інформаційної війни проти нас надто нагадує роки Другої світової війни. Наша симетрична відповідь – це створення військ інформаційної контрпропаганди. Гібридна війна – це тотальна війна. І інформаційна її складова надважлива.

Валерій Швець

 

 

 

Livejournal переїхав до Росії:(

22-23 грудня на блог-платформі Livejournal оголосили про технічні роботи. Як виявилося, це перенесли сервери з кирилічними блогами до Росії( Тепер дані російських, українських, білоруських блогерів будуть доступні російським спецслужбам. Пишуть, що тепер банити і видаляти неугідних блогерів стане легше. Начебто проблеми були у активних юзерів з проукраїнською позицією: Злого Одесита, carabaas , v_n_zb
та ін..Хоча пізніше доступ до їхніх блогів відновили. В світлі такої події деякі дописувачі замислилися про перехід на інші сайти. Буде жаль, якщо ЖЖ стане оплотом рашизму. Причому незадоволені таким рішенням не лише проукраїнські блогери, але й проросійські.

Ще новини: за першу добу було заблоковано більше сотні акаунтів.

А так, можна почитати ще тут.
Ну і дивно, що в українських ЗМІ про це ні слова.

Частина блогерів думають про переїзд на інші платформи. Враховуючи, що й так відбувається відтік юзерів, незрозуміло на що розраховують у Livejournal? Навряд чи переніс серверів до Росії сприятиме популяризації сайту. Хоча, може набіжать нові кремлеботи і рашисти. Поживемо-подивимось. Але, на всякий випадок, треба підшуковувати запасний «аеродром». І не писати нічого зайвого. Особливо про політику.

Скандал навколо будівництва телевізійної вежі в Краматорську

Замміністра інформації  Т. Попова і начальник Держспецзв’язку Євдовченко діють проти українського мовлення на Донбасі! -  активісти

На прес-конференції в ІА «Інтерфакс» журналістам представили результати дослідження щодо стану покриття сигналом українських  телевізійних каналів територій в зоні АТО, в тому числі – окупованих ворогом.


«Ось вже кілька років ми з перемінним успіхом боремось з російською пропагандою в Україні - на активістів чиниться шалений тиск з боку п’ятої колони, ідуть погрози, залякування. Ось буквально перед початком прес-конференції хтось розбив скло у машині та намагався викрасти карти покриття ТВ-сигналу і розташування ТВ-веж на Донбасі, які ми хочемо презентувати. Та це не допоможе, й перемога неодмінно буде за нами,   - звернувся до присутніх Павло Білоножко, лідер ГО «Інформаційний Майдан». - Ми хочемо донести правду і дати відповідь – чому Україна програє інформаційну війну, і як це змінити. Бо саме зараз, телевізійний сигнал з Донецької та Луганської веж без перешкод транслює ворожу пропаганду більш ніж на 100 км. вглиб нашої території, щоденно отруюючи мізки людей, що мешкають в регіоні. Натомість сигнал українських телеканалів на окупованих територіях, і ви це можете побачити з карт, повністю відсутній, а на звільнених часто зникає, та подається нестабільно. Але жодних спроб заглушити ворожий сигнал немає, хоча це зробити не складно. Ми казали ще 2 роки тому,  що розрекламоване покриття нинішньої краматорської вежі не досягає навіть Слов`янська, бо за часів Яценюка передавачі повісили на невисоку водонапірну башту. А на місці зруйнованої, справжню вежу, висотою 250-280 метрів, яка б покривала більшість території Донбасу, можна було б побудувати в Краматорську за 6 місяців і вже давно ввести її в експлуатацію. Проте, керівництво Концерну РРТ спроектувало вежу лише 180 метрів висотою, що не дасть ніякого ефекту. Її сигнал не покриє навіть усіх звільнених територій, та і її не квапляться будувати. Ми вважаємо, що це  - свідомий та цілеспрямований саботаж проти України. За відсутності українського мовлення на Донбасі персонально відповідають заступник міністра інформації Тетяна Попова, начальник Держспецзв`язку Євдовченко і керівництво РРТ в особі директора Іщука. Ми неодноразово звертались до представників влади, органів безпеки, і нам відомо, що нещодавно президент України Петро Порошенко дав доручення розібратись із ситуацією навколо будівництва вежі та відновлення українського мовлення в зоні АТО. Тому ми підготували відкрите звернення до президента, де виклали своє бачення ситуації та закликали його довести цю справу до кінця», – підсумував Павло Білоножко. (див. текст звернення у додатку)

«Хочу дещо пояснити про дослідження щодо зони покриття існуючими вежами на Донбасі, – узяв слово Анатолій Антоненко, екс-гендиректор Концерну РРТ. - Воно проводилось фахівцями на місцях, рівень сигналу замірювався в різних точках, та виводились загальні показники зони покриття територій українськими каналами  в зоні АТО. Хочу зазначити, що до війни на Донбасі було 3 основних вежі: Донецька - 360 метрів, передавачами 25 кВт, що покривала 70% території області, Краматорська – 220 м. передавачі 20 кВт, що також за рахунок розташування на горі покривала до 70 % територій і у Маріуполі – 208 м., що покривала території центру і південного регіону області. Сьогодні 70% Донецької області та окупована Луганщина дивляться програми російських та сепаратистських каналів. При чому, сигнал з Донецьку дістається навіть інших областей України! А ми могли б вже давно, всього  за 6 місяців, побудувати вежу в Краматорську навіть висотою 280 метрів, яка б покрила всі окуповані території, та перебила б сигнал Донецької вежі. Для цього в Концерну є всі можливості – власне СМУ, необхідні фахівці і вже готові металоконструкції. Для будівництва нової вежі не потрібно зайвих тендерів, що лише затягують процес - всі необхідні умови вже є в середині Концерну РРТ. Проте керівництво Концерну не в змозі забезпечити будівництво, бо є некомпетентним та не розуміє специфіки. Вони навіть не можуть поставити на існуючих щоглах глушники проти пропаганди! Що й сказати, якщо будівництво Краматорської вежі доручили Донецькій філії, робітники якої живуть на окупованих територіях. Як вони можуть будувати вежу для українського ТВ, якщо їх в будь-який час можуть заарештувати та кинути у підвал!?», - підкреслив фахівець.


«Це дуже важлива місія ЗМІ, журналістів – донести правду про стан речей із відновленням українського мовлення на Донбасі. Інформаційна безпека – то є прямий конституційний обов’язок Держави, але ніхто нічого не робить, – звернувся до журналістів Андрій Хома, лідер ГО «Українська координаційна рада». - Хоча певні результати наших зусиль можна побачити – нам вдалось звільнити не одного посібника сепаратистів з того ж  Концерну РРТ. Ми вже давно мали б збудувати в Краматорську найвищу телевізійну вежу, аж до Кубані, і зараз, з допомогою громадянського суспільства, маємо достукатися до органів влади, щоб нарешті почати перемагати в інформаційній війні. Хочу звернути особливу увагу керівництва СБУ – це їх прямий обов’язок займатись діячами, які відверто саботують інтереси України, працюють на інтереси ворожої країни та підривають український суверенітет», - зазначив активіст.

 

ДОДАТОК



зазирнула в дитячий вконтактик...

Вже майже спати зібралася, згадала, що не спланувала один захід, думаю, на коли ж та четверта середа місяця випаде, треба дату знати, бо 22 вже зайняте та 25 теж... А тут на відстані руки дитячий телефон лежить, я по числах зорієнтувалася, аж тут сповіщення прийшло, що хтось там їй на щось відповів...
Дитині 12 років, тож особливих тортур сумління не маю...
Пішла глянути, а там таке... В них політичні баталії такі, що ми тут всі відпочиваємо! І про Крим, і про санкції, і про Надюшку, і про війну взагалі... Рацейскі підлітки дуже матюкаються в мережі, моя собі такого не дозволяє. Здивувало те, що вона там практично сама з ними дискутує та щось доводить... Тут нас більше все-таки однодумців.
Почитала її ками та відповіді руцкіх ватанів і закрила тихенько Завтра зранку ненав'язливо підкажу, що відповідати рашкінським підліткам.

ПиСи. Не виховуйте дітей, виховуйте себе)) Я наче в дзеркало поглянула))))
Надобраніч!

17%, 3 голоса

83%, 15 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Звернення до українських інтернет-користувачів світу!

Сьогодні ми є свідками того, як підступний «Рускій мір» щоразу цинічно проявляє своє хиже нутро. Ідея цього «міру» виникла ще століття назад, але сьогодні вже глибоко та міцно вкоренилася в розуми багатьох людей світу. Не будемо заглиблюватися у теоретичну суть цього «міру» - ми й так бачимо, що відбувається. В Україні війна і проводить її проти нас саме Москва, Кремль, звідки надаються всі злочинні накази. Серед світової спільноти (а саме серед держав лідерів) панує страх та бездіяльність. Москва й тут провела війну і розвиває її далі, нав’язуючи свої правила гри – натуральне право замість позитивного, де сильніший виграє, а не той, на чиєму боці правда; повна дезінформація, невиконання минулих та сучасних домовленостей (наприклад Будапештський меморандум з 1994 року та недавні Мінські домовленості); Москва використовує військові, економічні, інформаційні та дипломатичні засоби з метою утвердження своєї ідеології «рускава міра», який не є корисним ні для кого, навіть для неї самої, а лише для тих паразитів, які засіли в Кремлі – їм буде мало всього світу – подібно як хвороба або вірус розповсюджуються по організму, долаючи перепони імунної системи, так й цей «мір» розповсюджуватиметься без упину, інфікуючи розуми людей. Західний світ прожив своє «Золоте століття» кінця ХХ початку ХХІ століття і розслабився, втратив пильність. Натомість «рускій мір» є вбивчим для України, в його умовах немає співжиття або культурного обміну – він прийшов випалювати землю і заселяти її своїми адептами. «Рускій мір» вже зруйнував сотні тисяч наших сімей, вигнав їх зі своїх помешкань, приніс трагедію в тисячі сімей загиблих героїв війни 2014-2015 років. «Рускій мір» це нищівний план нової колонізації України, де немає місця Українцями, тільки адептам та манкуртам.

«Рускій мір» діє всюди, а особливо активно в Інтернеті, шокуючи людей неправдою, брехнею, перекручуваннями, а тих, хто вже піддався, він підживлює щоразу новими порціями своєї отрути. Російські інформаційні війська нагнітають істерію, закидають нас негативом, для чого нахабно перекручують факти, дають їм брехливу інтерпретацію, а часто взагалі фабрикують відверту брехню[1]. Цим займаються безліч московських інформаційних ресурсів – від так званих організованих «інтернет-тролів» до всесвітніх мереж типу sputniknews.com, RussiaToday, LifeNews etc. Щоразу більше з’являється заяв – особливо від західних очільників, які нібито нам допомагають, що «потрібно домовлятися», «вирішувати дипломатичним шляхом», «йти на компроміс» тощо. Це ознаки того, що імунна система світу слабне і Москва вривається чим далі агресивніше. Захід не розуміє, що «рускій мір» не толерує жодної альтернативи – він прийшов жерти все, що зустрінеться на його шляху – особливо те і тих, хто хоч трохи слабший за нього. Це ненаситний крокодил. «Рускій мір» - це система новітніх гібридних військ Москви, розроблені з метою нападу не лише на Україну, а й на Європу. Україна відчуває на собі найбільші удари і стримує заразу коло воріт ситого Європейського Союзу.   

Та як виявилося – і про це свідчать факти, Україна не є слабшою від Москви – а лише менш організованою. Чисельні мережі волонтерів, підтримка українців та небайдужих людей з-за кордону, незламний бойовий дух нашої армії, праця журналістів стримують «рускій мір» і не дають йому увірватися глибше в Україну та світ. Попри декларовані шалені витрати на оборону, більшість потреб армії забезпечують волонтери, тобто активна частина українського народу[2]. Це новий український етнос. Проте є й інші ділянки фронту, є інші види зброї!

І цей інший фронт – інформаційний. Там, де українська мова в Інтернеті не заповнює простору – його тут же заповнює російська мова, яка часто стає підґрунтям для розвитку «рускава міра». 

Тож закликаю звернути увагу на Інтернет-імідж України та української мови! Тож що ми можемо зробити разом? Ми, інтернет-користувачі, здатні робити величезні речі у мережі. Варто її налаштувати під себе. Які кроки можна зробити вже зараз?

  1. Зверніть увагу на свою поштову скриньку. Варто переходити з mail.ru, yandex.ru та rambler.ru на ukr.net, i.ua та ex.ua і там створювати свої поштові скриньки.
  2. Зверніть увагу, які сторінки ви «лайкнули» у соціальних мережах. Часто українські користувачі лайкають російськомовні розділи світових ресурсів, таких як BBC чи Deutsche Welle. Замість BBC Ukrainian лайкають BBC Russian тощо. Зі всією повагою до російськомовних користувачів України, які щиро підтримують Україну, але варто також одночасно лайкнути україномовний розділ.
  3. Користуйтеся українськими торрентами – hurtom.com та torrents.net.ua! Ви ще про них не знаєте? А там вже зібрано надзвичайно багато якісної інформації!
  4. Перевіряйте власників інтернет-сайтів, якими ви користуєтеся – інколи у своїй біографії вони досить лояльні до «рускава міра» та сепаратистів.     
  5. Намагайтеся шукати українські відповідники російським сайтам. Часто ми не знаємо, що існують такі чудові сайти, як inspired.com.ua, watcher.com.ua, mova.ga, tereveni.org і користуємося російськими habrahabr.ru, adme.ru тощо.
  6. Завжди шукайте інформацію в українській Вікіпедії і якщо стаття не повна або неякісна – не полінуйтеся її трохи дописати та відредагувати. Створюйте ще не існуючі статті – їх необов’язково робити сотні і тисячі. Варто зробити декілька і доглядати їх, поповнюючи щоразу новими цікавими джерелами. Українська Вікіпедія росте і набирається сил саме завдяки нам. Задайтеся питанням – чому українців так багато по світі, а українська Вікіпедія використовується так слабо? Відповідь проста – тому що багатьом з нас лінь шукати інформацію українською. Це потрібно змінювати. Сьогодні ж. Зверніть увагу на те, що українська Вікіпедія росте досить швидко – щороку її використання збільшується як в Україні, так і в світі. Частка України складає 1,5% від загальної кількості сторінок та користувачів у світі і ця цифра постійно росте. Частка української Вікіпедії в Україні досягла вже 20% і це добрий показник, бо ще декілька років назад цей показник був утричі меншим. Закликаю завжди перевіряти, чи є стаття, яку ви шукаєте у Вікіпедії, українською мовою – і якщо її немає, або вона неповна або невідредагована, то не зволікайте зробити це все, зробивши свій внесок у подолання «рускава міра». Це не мусить бути обтяжливим обов’язком. Кожен україномовний користувач розуміє, що його внесок у формі редагування та створення нових матеріалів на Вікіпедії разом з іншими створює потужну інформаційну армію. Українська мова – це потужний інструмент у боротьбі, адже росіяни нашу мову мало розуміють. Це твердження походить з цієї статті - Москву легко перемогти у тотальній війні.
  7. Слухайте українські радіо онлайн! Є чудові радіостанції УХ Радіо та Радіо Культура. Шукайте нові радіостанції та діліться з друзями.
  8. Дивіться міжнародний український інтернет-канал uatoday.tv замість rt.com.
  9. Робіть переклади субтитрів на сайті TED.com – їх теж необов’язково робити сотні. Варто зробити свій внесок написанням субтитрів хоча б до одного короткого фільму. Пам’ятаймо – нас мільйони – якщо ми організовані – ми непереможна сила.
  10. Не забуваймо, що нас мільйони, тому проводимо дискусію про об’єднання всіх українських соціальних мереж в одну. Зараз їх безліч і кожна позиціонує себе, як унікальна. Насправді виграють всі тільки тоді, коли облишать амбіції „перемогти Facebook і Контакт” і об’єднають зусилля навколо однієї серйозної соціальної мережі. Druzi.org.ua, ukrainci.org.ua, connect.ua, weua.info, ц.укр, ukrface.com.ua, ukr-contact.com, 100000i.com, susidy.com, folk.in.ua, yachudo.com і так далі… Варто закликати власників тих сайтів створити спільний проект, який би втілив амбіції всіх. Великий спільний проект задовольнить амбіції скоріше, ніж вони працюватимуть поодинці.
  11. Проводимо дискусії про об’єднання сайтів подібної тематики, наприклад українських сайтів на кіно-тематику. Задайтеся питанням – чому в Україні популярний kinopoisk.ru? Чи немає таких же українських ресурсів? Є! Але вони знову ж таки як і в ситуації з соціальними мережами – розпорошені.
  12. Перевірте мову свого браузера за допомогою ресурсу ridna.com.
  13. Шукаймо українські альтернативи для російських сайтів – можливо українські сайти існують, тільки про них ніхто не знає, тому про них потрібно розповідати і розповсюджувати інформацію, одночасно не забуваючи попередні пункти – варто об’єднуватися, а не конкурувати.
  14. Створюйте нові слова та замінники на сайтах slovotvir.org.ua та mova.ga.
  15. Виправіть інтернет-імідж України з інформаційної колонії на самостійну потужну державу. Заінсталюйте у свій браузер додаток Alexa Sparky – він рахуватиме всі українські сторінки, які ви відвідуєте та підніматиме їх у світовому рейтингу. Задайтеся питанням – чому 4 з 5 найпопулярніших сайтів України – російські? Виправимо це разом!  
  16. Засвоюємо наш інформаційний простір – багато українських порталів потребують нових україномовних користувачів – такі як i.ua, online.ua. Створюємо там блоги і наповнюємо їх своєю інформацією!

Також варто надати уваги деяким цитатам з вищезгаданої статті. Додаю після кожної цитати свої коментарі:

Інформаційній війні властиві практично всі характеристики й елементи "класичної". Тут є інформаційні напад та оборона, атаки й опір, противники та союзники, перемоги й поразки…

Нашою спільною метою є: використання тільки україномовних інформаційних ресурсів з перевіреним реноме. Наприклад: Українські Національні Новини – unn.com.ua, Укрінформ – ukrinform.ua, Українська Правда – pravda.com.ua, Українські інтернет-канали: 24tv.ua, hromadske.tv, espreso.tv, 5.ua.

Ефективність інформаційної зброї основана на властивостях головного мозку. Будь-яка інформація, яка сприймається мозком, змінює його. Кожна нова порція інформації, "залита" у свідомість чи підсвідомість, приводить до утворення нових комплексів нейронних зв'язків. Тобто наслідком інформаційного впливу є фізична зміна головного мозку.

Це підтверджує важливість використання саме україномовних українських інформаційних ресурсів українською мовою – їх вплив проявиться у сердньо- та довгостроковій перспективі. Підпишіться на вищезгадані ресурси у соціальних мережах. Зробіть це зараз!    

Завдяки своїй досконалості, мозок фізично пристосовується до переробки інформації певного типу. Саме на цьому ґрунтується ефект "зомбування" і "промивання мізків": людина, яка стала об'єктом інформаційної атаки, неспроможна контролювати себе, адже фізично змінено сам орган самоконтролю.

Тому важливо підтримувати саме таку «інформаційну гігієну» та чистоту думок. Оточіть себе якісною українською інформацією.

Єдиний спосіб захистити населення своєї країни від ворожої інформаційної зброї полягає в тому, щоб обмежити доступ до нього будь-якої ворожої інформації.

Всі вищезгадані способи годяться як інструмент для цієї тези.

Головним носієм інформації є мова. Навіть якщо ворог поширює візуальні образи, все одно вони супроводжуються словесним коментарем. Відтак, доступ до мізків населення досягається тим, що воно розуміє мову інформаційного агресора.

Ще раз перевірте мову свого інтернет-браузера, відкривши це посилання. На тому сайті буде коротка інструкція перевірки мови та в разі потреби її перелаштування на українську. Адже варто розуміти, що інтернет певною мірою підлаштовується під користувачів. Згідно зі статистикою сайту w3techs російська мова є ДРУГОЮ за поширеністю в інтернеті після англійської (сайт). І це саме завдяки інтернет-користувачам з України, Білорусі, країн Прибалтики та інших країн, де україномовні користувачі лінуються перевірити налаштування своїх браузерів. Більше того, українська мова в українському інтернет-просторі представлена на ТРЕТЬОМУ місці. Можливо, у певній мірі, сьогоднішні події в Україні можна пов’язати з тим, що відбувалося у мовному просторі останні декілька років. Україна сьогодні є інформаційним придатком Росії – на це вказують багато світових інформаційних ресурсів, як колись була ресурсним придатком. Ресурси змінюються, як і спосіб виробництва, як і структура економіки.    

Для чого щоразу піднімати це питання? Люди собі користуються і вони задоволені. Чи варто творити щось своє - менше, але своє? Адже сила - в єдності. Чи в російській інформаційній єдності? В інформаційному просторі українська і російська мови не змагаються. Українська намагається лише утримувати позиції або здобувати нові, незайняті простори. З вище описаної інформації виходить, що "завдяки саме українцям" російська мова є серед світових лідерів у інформаційному просторі, як пише ресурс watcher.ua. Адже саме в Україні найбільше російськомовних користувачів Інтернету за межами Росії. Українські користувачі лише піднімають рейтинг російським порталам, які локалізуються на іноземних фондових біржах і всі активи осідають згодом не в Україні, а десь в інших країнах.


Продовжуємо цитати зі статті.


Воєнною катастрофою можна вважати те, що українці сприймають російську мову як свою, адже вона широко використовується українськими ЗМІ, державними діячами, військовими, експертами, лідерами громадської думки.


Ще раз повторюю і закликаю скористатися з вищеописаних способів – це наш захист, це наша інформаційна зброя!


Необхідно в українському інформаційному просторі максимально запровадити українську мову. Це стосується передусім сфери ЗМІ, держави, військової справи, технологій, економіки - без жодних обмежень для російської мови у побутовому спілкуванні.


І цим запровадженням займаємося ми – щодня, у більшості випадків – пасивно, тому закликаю вас зробити свою діяльність в інтернеті більш активною та свідомою!

Чому це приведе до перевертання ситуації?

Перше. Українці чітко знатимуть, що свої говорять українською мовою, адже всі українці її добре розуміють, а державні діячі, інтелектуальна та бізнесова еліта, експерти, журналісти, активісти вільно нею спілкуються. Відтак вся інформація російською мовою автоматично сприйматиметься як чужа, адже ворог не знає української мови. Через це до російськомовної пропаганди не буде жодної довіри, а тому московська інформаційна зброя одразу втратить свою руйнівну силу.

Друге. Українізація внутрішнього спілкування зменшить витікання інформації і ускладнить роботу російських розвідувальних та аналітичних центрів, адже в сучасному світі понад 90% інформації отримується з відкритих джерел. Якщо тексти росіяни ще можуть якось перекладати за допомогою комп'ютерних програм, то живу розмовну мову майже не сприймають. Диверсанти, котрі імітують дії Правого Сектора, часто зовсім не знають української мови. У такий спосіб їх легко розпізнати.

Третє. Українці генеруватимуть інформацію російською мовою виключно для російського споживача, адже всі українці добре володіють російською. Тобто вся інформація російською буде призначена виключно для зовнішнього споживання. Іншими словами, читаючи будь-який російськомовний текст, українець знатиме, що це або інформація на експорт, або ворожа пропаганда. Бо такі наші, українські правила гри.

Тотальний перехід на використання української мови у наших внутрішніх справах матиме ще один корисний результат: стане зрозуміло, хто насправді є патріотом, а хто - імітатором.

Переможну інформаційну війну з Москвою кожен українець може почати вже сьогодні. Переходь на українську мову, заохочуй до цього друзів та знайомих, використовуй україномовні джерела, допомагай російськомовним українцям перекладати їхній інформаційний продукт на українську, сприяй їхній практиці розмовної української мови, блокуй російськомовні джерела.

Українські воїни! Не допомагайте ворожій розвідці перехоплювати ваші розмови: говоріть українською – ворог її не розуміє.

Українські журналісти, експерти, громадські лідери! Говорячи російською, ви просуваєте в Україні "русскій мір", адже він оснований на російській мові. Не стидайтесь української мови, ви ж нею володієте. Не досконало? То є гарна нагода вдосконалитись – у цьому вас усі зрозуміють і підтримають.

Для цієї мети підписуємося на сайт mova.gaчиста українська мова.

Друже, не чекай, поки інші перейдуть на українську. Пам'ятай, що ти – людина-армія. Твоє персональне долучення до тотальної війни може стати останньою краплею, яка приведе в рух лавину народної активності.

Політика – це ти. Проводь свою інформаційну політику.

Зрозуміймо, що «рускій мір» це ненаситний крокодил і  якщо крокодила підгодовувати, то його апетит буде рости – ви його не заспокоїте маленькими шматками м’яса. Якщо кожен з нас зробить вище запропоновані дії, то це значно зміцнить позиції української мови в Інтернеті, а значить завадить розповсюдженню зарази «рускава міра». Діймо вже зараз!

фабрика тролів

Петербург прославился на всю Россию как колыбель информационных войн и «интернет-троллей», обосновавшихся в элитном жилом комплексе в Ольгино, позже переехавших ближе к центру города. Бывшая сотрудница этой организации на условиях анонимности рассказала нам, как устроена гигантская машина пропаганды и почему долго на такой работе не продержаться.

 

Вакансии в это великолепное место раскиданы по всем хэдхантерским ресурсам. Компании, которые ищут «копирайтеров» или «контент-менеджеров», фигурируют в них самые разные. Конспирация не срабатывает по двум причинам: везде указывается заработная плата 40-45 тысяч рублей и адрес «м. Старая Деревня / м. Черная речка». В вакансии дается минимум информации о том, кто, куда и зачем нужен – весь расчет на то, что столь высокая зарплата отобьет желание узнавать, куда ты намереваешься устроиться. Как выясняется позже, это работает: многие попали сюда после долгих и мучительных поисков работы, почти отчаявшись. Лично я, не так давно приехав из крупного областного центра и имея журналистское образование, в конце августа просто послала резюме по одному из десятков объявлений, размещенных на сайте поиска работы. Звонок с приглашением прийти на собеседование в медиахолдинг «Интернет-исследования» раздался через пару дней.

 

Собеседование я проходила в новом красивом офисном здании, что на улице Савушкина, 55, которое занимает четыре этажа. Попасть туда просто так с улицы невозможно: суровая охрана, турникетная система. Если у тебя нет пропускной карточки, то пишешь объяснительную, в которой указываешь свои паспортные данные.

 

Собеседование начинается с того, что тебе протягивают анкету. В ней указываешь свои данные, вплоть до места прописки, места фактического проживания, полную информацию о бывших местах работы, сведения о местах работы родителей и т. д. После чего тебе задают пару вопросов и просят «переписать» любую актуальную новость. Такое ощущение, что на работу берут всех, кто сможет доказать, что умеет писать и говорить на русском языке. При этом никакой информации о том, куда ты попала, не раскрывается: «медиахолдинг, несколько сайтов, нужно нарабатывать трафик, зарплата выше средней». Если ты до этого несколько месяцев не мог найти работу, то соглашаешься сразу же после слов «сорок пять тысяч рублей». Это базовая зарплата всех рядовых сотрудников – будь то «блогеры» (пишущие в ЖЖ и соцсетях), «контент- менеджеры», «СЕО-специалисты» или создатели патриотических «демотиваторов», которые именуются «иллюстраторами». Те, кто дослуживаются до более высоких должностей, получают больше - 55 000, 60 000 и т.д. Про личные политические убеждения при приеме на работу практически не спрашивают.

 

Первый рабочий день. С 9.00 до 17.30. «Ты должна сделать 20 новостей, уникальность — около 75%, новости должны быть актуальные, держи логин и пароль от сайта, за работу». Все напоминает школу – офисы очень похожи на «компьютерные классы», опаздывать даже на 2 минуты нельзя (за это штрафуют), уходить с работы нужно сразу после ее окончания и ни минутой позже. Всего, как я поняла, в холдинге 12 сайтов разных тематик, но все так или иначе затрагивают политику и Украину. Хоть «визиткой» считается «Федеральное агентство новостей» (звоня по телефону с работы, большинство сотрудников разных отделов представляются именно как сотрудники «ФАН»), большую часть трафика получает так называемое «новостное агентство Харькова» (иронично названное nahnews.com.ua). Сайт будто бы украинский, но все публикации делаются на Савушкина 55. Таких «украинских сайтов» в медиахолдинге несколько, в том числе и знаменитый сайт «Антимайдан». Прямых провокационных фейков такие фальш-сайты не делают, но переписывают новости в определенном ключе: например, сепаратисты переименовываются в «ополченцев». Работает «медиахолдинг» с июля 2014-го.

 

Первые дни ты просто не понимаешь, где находишься, зачем переписываешь эти новости, наполняешь ими сайты. Создается ощущение, что это какой-то социальный эксперимент или реалити-шоу: тем более, что в каждом оупенспейсе, где сидят примерно по 20-30 сотрудников, установлены камеры наблюдения.

 

Идеологической промывки мозгов или регулярного инструктажа не было, все очень просто и понятно практически всем, устроившимся на работу: про Путина плохо нельзя, ополченцы не террористы, «ну ты ведь понимаешь…». Такое ощущение, что все вновь пришедшие сами понимают, куда попали и как нужно писать, идеологический инструктаж если и проводится, то на уровне шеф-редакторов. Никаких планерок или общих собраний нет. Кстати о рядовых сотрудниках: чаще всего это приезжие из других городов, все люди с высшим образованием, весьма неглупые. Много совсем молодых людей неформального вида, с пирсингом или дредами. Условно сотрудники делятся на три категории: 1) «Мне платят и пофиг, кто это, я даже не в курсе»: у многих из таких семьи, кредиты и так далее, 2) «Да, я знаю, что это прокремлевская фабрика троллей, но к черту душевные терзания – платят и ладно», 3) «Я веду информационную войну против фашисткой хунты!». Последние в подавляющем меньшинстве. Пожалуй, свою работу искренне любят только они. В нашем отделе таких было, кажется, всего двое.

 

Сам «медиахолдинг» занимает лишь один этаж здания. На остальных сидят другие работники пропагандистского фронта: в том числе и те самые «тролли», которые прославились на весь Питер, собственно наемные острословы, забивающие всякий тред в соцсетях и блогах агрессивными комментариями. Работники «медиахолдинга» относятся к ним с ироний, граничащей все-таки с некоторой опаской. Лично мне не довелось близко пообщаться с «троллями», только видела их в курилке.

 

Непрофессионализм руководства «холдинга» чувствуется уже после недели работы. Главная цель – количество просмотров, посетителей. По плану их количество (на всех сайтах холдинга в целом) должно повышаться на 3 000 человек каждый день. При этом не учитываются выходные, праздники и т. д. – просто «пятилетку за месяц». СЕО-отдел, который должен продвигать контент этих сайтов, занимается банальным спамом (из-за чего ссылки многих сайтов блокируются в гугле и ВКонтакте). Учитывая, каким образом набирается персонал, это неудивительно.

 

Тем временем руководство трясет шефов сайтов, те требуют от своих работников «актуальных новостей», сотрудники пытаются первыми «переписать» новости ключевых информагентств России. Для повышения трафика берутся новости про убийства, изнасилования и прочий криминал в регионах России, сенсации шоубиза, про Пугачеву, Мадонну и т. д. Очень популярны новости про геев: понятно, что в негативном по отношению к ЛГБТ духе. Если упоминают феминизм, то обязательно с привязкой к украинским акционисткам Femen, не иначе. Но, тем не менее, главные новости каждого сайта – Путин, Крым, «Новороссия». При этом постоянно ведутся разговоры «мы на стартапе, нужно накручивать посещаемость, чтобы выйти на самоокупаемость за счет рекламы, это только пока мы живем на деньги инвесторов», но все это воспринимается с улыбкой. Потому что кто на самом деле эти «инвесторы», понятно даже самым наивным.

 

Решение уйти из «заповедника троллей» созревало достаточно долго. С одной стороны, я понимала, что такую, в принципе, непыльную работу с приличной для Петербурга зарплатой, будет сложно найти в условиях кризиса: не было ни одного дня на Савушкина, когда бы я столкнулась с непреодолимыми трудностями именно технического характера. Вопрос был в психологической тяжести этой работы. К декабрю от нервного напряжения у меня начал дергаться глаз, а по ночам я видела сны, в которых я все переписываю и переписываю новости про Путина и Украину. К тому же убеждений я придерживаюсь либеральных, среди моих знакомых есть немало оппозиционно настроенных людей, и в какой-то момент я поняла, что мне просто стыдно рассказывать, чем я занимаюсь. Все эти факторы перевесили соображения комфорта, и я с облегчением уволилась.

 

Sobaka

Анатолий Шарий - дешевий та брехливий клоун

Анатолий Шарий - дешевий та брехливий клоун. Переважна більшість його "викриттів українських фейків" базується не на твердих доказах, а на власних 
примітивних припущеннях. Крім того, Анатолій Шарій сам часто в своїх текстах вдається до брехні та придумує власні фейки. 

-----------------------------------------------------


Дешевий та брехливий клоун Анатолий Шарий стверджував, що антимайданівці 2-го травня в Одесі в будинку Профспілок не кидали ніяких пляшок Молотова в прихильників Майдану: 

https://www.youtube.com/watch?v=fLxSZ1ZG-JA

На фотографіях та відео видно, як прихильники антимайдану стріляють та кидають пляшки з запалювальною рідиною в людей під будинком Профспілок. Після пожежі в середині будинку Профспілок був виявлений нанесений різний мотлох для побудови барикад, який значно підсилив пожежу, каміння, пляшки з запалювальною рідиною та ємності від горючої рідини, якою прихильники антимайдану наповнювали пляшки для кидання у майданівців, що стояли під Будинком профспілок. До речі, там є відео, на якому показано брехливого клоуна Шарія разом з його брехнею:

http://numikosov.livejournal.com/1825.html

http://newsme.com.ua/ukraine/2550834/


Висновок: Анатолий Шарий - дешевий клоун, який хоче своїм дебільним піаром підняти свою дурну популярність, або він - представник п'ятої колони, який хоче внести свою долю в розвал України.

----------------------------------------------------

Ще про дешевого клоуна Анатолия Шария. Як я вже писав, переважну більшість своїх "викриттів фейків українських ЗМІ" він базує на власних припущеннях, а не на твердих доказах, якими мав би спростовувати "українські фейки", щоб його "викриття" виглядали правдоподібними. Крім того, він часто вдається до відвертої брехні. Наприклад, побиття члена "Правого сектора" бандитами, які охороняли нелегальний ігровий бізнес в Києві, Анатолій Шарій представляє як побиття, вчинене випадковими прохожими. Очевидно, що йому могло не сподобатися, як "Правий сектор" займається самоуправством навіть тоді, коли воно стосується нелегального ігрового бізнесу, якого вже давно не повинно бути в Києві і який тільки продовжує свою нелегальну діяльність лише завдяки "дахуванню" з боку влади, мінтів та бандитів. Але ж не треба вдавати з себе ідіота, називаючи бандитів, які "дахують" нелегальний ігровий бізнес, випадковими прохожими. Кожен сам може побачити, що справді відбулося:

http://fakty.ictv.ua/ru/index/view-media/id/70696
http://www.youtube.com/watch?v=xklEwBbf4rk


https://www.facebook.com/anatolijsharij/...2814778428

Ці випадкові "прохожі", а точніше бандити, які "дахують" нелегальний ігровий бізнес, як це видно з відео, легко можуть повалити любого качка. Чому би Анатолию Шарию не називати тітушок, які били єромайданівців, також прохожими, які намагались захистити президента Віктора Януковича?

-------------------------------------------------------

СБУ на своєму сайті виклала фотографії двох БУКів: фотографію одного БУКу, який по версії СБУ був завезений з расіюшкі і який збив малазійський літак, та фотографію
другого українського БУКу з номером 312 для порівняння і наглядності.

А придуркуватий клоун Анатолий Шарий вчепився саме фотографії українського БУКу, який був виставлений для порівняння і наглядності ( якщо це не було помилкою СБУ ), і 
на основі цієї фотографії він "викрив фейк" СБУ. При цьому він слова не сказав про фотографії зовсім іншого БУКу, який, згідно з версією СБУ, був завезений з Росії.

http://avva.livejournal.com/2787603.html

http://slavw-posts.livejournal.com/29288.html
http://slavw-posts.livejournal.com/19221.html

------------------------------------------------------


Один зразок, як Анатолий Шарий - бздій "викриває" "фейк" української влади:

https://www.facebook.com/anatolijsharij/...3514785684


А фактично він нічого не викриває і не доказує.

Всі його "викриття" базуються тільки на власних дурних припущеннях.

--------------------------------------------------------

А ще таке буває, що він вже готові викриття фейків знаходить в інтернеті і видає їх як за власні викриття, щоб підняти власний імідж, що є чистим плагіатом. Наприклад, викриття фейка російських ЗМІ, що СБУ зробила записи переговорів лідерів сепаратистів за день до катастрофи малазійського літака, був викладений іншими
блогерами ( наприклад: 
http://pax-americana.livejournal.com/ ) в інтернет раніше, ніж його виклав сам Шарій та представив за власне викриття фейка російських ЗМІ. 

Зверніть увагу на одне з останніх "викриттів" Шарія щодо діяльності СБУ, в якому він в кінці прирівнює СБУ до НКВД та звинувачує СБУ у фальсифікації слідства: 

https://www.facebook.com/anatolijsharij/posts/10205698869739442?pnref=story 

Але ж невідомо від чого у підозрюваної жінки зявились плями на руках та під очима. Якщо СБУшники не зібрали речові докази, не задокументували злочинну діяльність підозрюваної за допомогою відеоспостереження та свідків, та не вчинили інші необхідні процесуальні дії, то справа СБУ розсипеться, оскільки відповідно до нового ПКК обвинувачена має право відмовитися від власного зізнання.  Крім того, розповіді Шарія про помилки СБУшників щодо сили вибухового пристрою не мають жодного відношення до версії, що затриману змушували на себе писати зізнання. 
Одним словом: Анатолий Шарий - гамняник.
http://slavw-posts.livejournal.com/30306.html
Ще цікава інформація про Анатолия Шария з форуму meta.ua від дописувача infoaukro :
Цитата:Шарий честный журналист который кого то разоблачает? О да!
Все его видео это набор лживой грязи которую он выливает против украинского народа.
За все что он вещает с ютуба он получает хорошие деньги от своих спонсоров
(я не утверждаю что они из москвы, возможно это и украинский местный олигархат
который заинтересован в расколе страны своими бизнес интересами) Не давно
разговаривал с одной жительницей Луганска по поводу того что она думает на счет
Шария - ее ответ меня очень поразил. Она сказала что в своих видео он очень хитро
перекручивает факты и одурачивает людей но правды он не говорит. Я спросил какой
именно правды? И тут от ее рассказа у меня был шок. Она рассказала как она уезжала
в полностью набитом поезде где люди в вагонах стояли стоя или сидели всю дорогу
на своих сумках с вещами ибо в поезда брали всех кто мог поместится. Она рассказала как
ополчение под действием наркотиков или алкогольного опьянения вело себя с местными
жителями отбирая у них деньги. Как приехавшие с россии защитники новороссии по составленным
спискам из местной гопоты вскрывали двери квартир тех состоятельных жителей которые убежали
в другие города. И самое главное как она сказала, что этот честный в кавычках журналист
не говорит кто виновен в развязывании этой войны - уж он то это прекрасно знает!



Окей вот пример. Смотри видео :
https://www.youtube.com/watch?v=JE_ytzVLLEM - смысл видео убедить зрителя в том что украинское правительство наживается на чужой беде и обязано выплачивать все выплаты на территориях которые воюют против Украины. Это я Вам говорю как психолог. Видя насколько далеко это все зашло и искренне переживая за этих людей человеку которому не все равно коим Шарий себя выставляет нужно убеждать людей на мирное урегулирование. Ибо война должна рано или поздно закончится и лучше закончить ее раньше, иначе дальше будет еще больше смертей, еще больше разрушений и искалеченных судеб. Я же в его видео вижу обратное, полностью осознавая то что уже натворили Шарий вместо того что бы призывать как можно скорее прекратить войну и сложить оружие, он продолжает нагнетать обстановку натравливая тех же голодных пенсионеров окупированых территорий против украинской власти. Еще раз повторю - вместо призывов искать мирные пути урегулирования он продолжает травлю и нагнетание ситуации! Остальные его видео созданы с подобными задачами, разжигать огонь войны но никак не тушить его. Шарий действует по принципу - выбирается актуальная тема для максимального охвата аудитории и представляются определенные доводы которые не навязчиво формируют у зрителя свою точку зрения. Можно аналогично проанализировать и другие видео, все они нацелены на определенные слои общества. Одни видео направлены для того чтобы запутать еще больше жителей окупированых территорий в том что происходит на самом деле, другие на то что бы подорвать доверие к украинской армии, третьи для того чтобы пробудить еще больше ненависти и агрессии как с одной так и с другой стороны. Если понаблюдать как регулярно выходят его видео и проанализировать сколько примерно тратиться времени на поиски нужной информации для их создания, то я вам скажу он много тратит своего времени. И Вы думаете это все он делает совершенно бесплатно для того чтобы открыть кому то глаза? Посмотрите на его мимику лица, и ухмылочку когда он говорит сочувствующие слова. По всему поведению видно что ему далеко не жаль тех о ком он рассказывает. Ему нужны деньги и популярность пусть и построенная на чужом горе, возможно ему пишут готовые сценарии, а он их лишь снимает и озвучивает, а мозг всей его пропаганды находится где то в Москве. С такими как Шарий лже миротворцами война на Донбасе будет вечно! А садиться за стол переговоров и сложить оружие все равно прийдется рано или поздно, только вот вопрос с какими потерями?


Про інформаційну війну й не тільки

 

Останнім часом в мережі Інтернет з’явилися замітки, які промовисто свідчать, що тільки незначний відсоток (10-20%)  українців хочуть повернути Донбас і Крим.

Припускаю, що це дезінформативні публікації, які призначені для того, щоб збити українців з пантелику, розбудити в серцях паніку й невизначеність у завтрашньому дні.

Особисто у мене дві версії походження цієї дезухи!

Перша – це путінські тролі вкладають в наші голови, що ні Крим, ні Донбас українцям не потрібен!

Друга – це наші владні структури готують підґрунття для того, щоб відмовитись від Криму і Донбасу.

Що стосується першого мого припущення: путінським тролям відповідаю – Путін – хело! Ляляляляляляля і т.д.

Стосовно другої версії маю таку думку. Якщо вам, пане президенте і пани міністри, з прем’єр-міністром включно, забажалось віддати українські території взамін на кредитні транші, то не раджу цього робити. Адже Путін піде далі, він буде відривати від нашої країни все більший і більший шмат і піде настільки далі, наскільки ми, українці, йому дозволимо!

Звичайно, гнилий Захід хоче заморозити конфлікт в Україні, бо він думає, що це зупинить Путіна. Але дозволю нагадати вам, панове, Будапештський меморандум, в якому не тільки Росія виступила гарантом миру для України, а й такі країни, як США та Великобританія, - і як вони гарантували нашу безпеку????? А ніяк. Росія пішла війною на Україну, а інші гаранти ховаються за економічні санкції, хоча направду брали зобов’язання захищати Україну від військової агресії!

Так само вчинить ЄС і зараз, коли Путін відриватиме від України шматок за шматком!

Тому тільки позиція Україна понад усе має зберігати в наших головах тверезу думку, в наших серцях захист від різного роду компромісів і поступок! Тільки Україна, тільки інтереси України, тільки майбутнє України!

Слава Україні!

© Риженко Тетяна,2014 

Страницы:
1
2
предыдущая
следующая