хочу сюди!
 

Ирина

36 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 35-45 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

Басилашвілі


Радянський союз зробив жахливу справу: схоже, за час своєї історії він винищив майже всіх, хто міг би сприйняти свободу. Останній сплеск опору - Новочеркаський бунт при Хрущові. Коли потім з'явився шанс на свободу, скористатися ним було вже нікому. Воля до свободи залишилася в Україні, в Прибалтиці, в Грузії. Але не у нас, не у росіян. У нас якість населення зведена нижче плінтуса. Воно не йде ні в яке порівняння зі сталінськими часами. Бо тоді система все-таки долала опір, з нею все-таки боролися. Були селянські повстання, потім були власовці. Був величезний пласт людей, які ненавидять Сталіна і совок взагалі. Недарма системі потрібний ГУЛАГ. Зараз він не потрібен. ЦЕЙ народ любить вождя і без ГУЛАГу. Страшна справа - рабство з-під палки. Але ще страшніше - рабство без палиці. Страшний совок в фуфайці. Але страшніше совок на іномарці, в імпортних шмотках, який відпочиває в Європі і до того ж ненавидить Захід. Пам'ятається, при совку влада зобов'язувала господарів приватних будинків вивішувати у свята червоний прапор. Не вивісили - будуть неприємності. Зараз ніхто нікого не примушує чіпляти «колорадську» стрічку на свій особистий автомобіль - але чіпляють всі, самі чіпляють, не помічаючи, як двозначно і навіть комічно цей цілорічний «символ перемоги» виглядає на «мерседесі» або «фольксвагені».
Цей нинішній добровільний нео-сталінізм, добровільна відмова від можливості бути вільним - набагато страшніша атмосфери 30-х років. Він знаменує повну деградацію, можливо, вже незворотню. Це виродження як наслідок найпотужнішою антиселекції, негативного калібрування. У великій російській мові є слово «люди» і слово «ублюдки». Як бачите, вони начебто співзвучні, схожі один на одного. Однак значення цих слів зовсім різні. І коріння різні - «народ» і «блуд» відповідно. Між цими двома словами при всій їх деякій співзвучності - дистанція величезного розміру. Така ж, як між росіянами 30-х років і нами, нинішніми росіянами. Там, в 30-х, були все-таки люди.
Початок перебудови було ознаменовано появою знакового фільму «Покаяння» Тенгіза Абуладзе. Власне, перебудовча критика сталінізму почалася з нього. Головний сенс цього фільму не була сприйнятий, він здався тоді занадто радикальним і навіть нігілістичним. Син викопує з могили труп батька-тирана і викидає його з гори кудись в світ - на вітер, на вічну ганьбу. О, як тоді, в пору виходу фільму на екрани, багато таврували цю яскраву сцену, як ображалася нею! Фільм став свого роду «перевіркою на вошивість», перевіркою готовності суспільства до змін, до переродження. Він ніс у собі послання, яке не було почуто: нас може врятувати тільки радикальне зречення від скверни. Подібне до того, що зробила Східна Європа. Але це не відбулося. Покаяння - а саме в цьому полягала послання фільму - не відбулося. Фільм, повторюю, не був почутий, і саме це слово - покаяння - стало здебільшого викликати роздратування й озлоблення, і чим далі, тим сильніше.
Заклики до покаяння стали сприйматися як образа національної і особистої гідності: «Кому, НАМ каятися ?! Перед КИМ ?? Так ми ВСІХ їх врятували від фашизму !! ». Сьогодні тема покаяння, що звучала в роки перебудови, остаточно перекреслена великою темою «вставання з колін». Її вінець - «Кримнаш». Закінчений історичний цикл: від фільму «Покаяння» до фільму «Шлях на батьківщину». Ми повернулися-таки «на батьківщину». Хтось, згадуючи картину Абуладзе, сказав, що смердючий труп тирана тепер підібраний і поставлений на старий п'єдестал. Не зовсім так. Цей напіврозкладений труп наші сучасники притягли до себе додому і посадили за сімейний стіл. В його товаристві п'ють чай. З ним улесливо розмовляють, з ним радяться. І якщо у трупа раптом відвалюється голова, її з вибаченнями приладнують на місце.
Олег Басилашвілі (с)

Пародія на Томмі Кеша

Просили викласти — публікую. Тим паче, сюжет про рамен швидкого приготування (хоча, по правді кажучі, капучино я теж люблю). 

Прикольна пародія на скандального учасника цьогорічного Євробачення — Томмі Кеша.


Задумчиве

  • 26.05.25, 15:23
Шкодую що занадто часто розчаровував людину яка жодного разу мене не підвелаumnik


67%, 2 голоси

0%, 0 голосів

33%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Ти був впевнений, що це нормально, що так і має бути

  • 26.05.25, 14:39
Олександр Сапронов
Спочатку вони вб’ють твоїх митців.
Заб’ють за гаражами художниць, доведуть до самогубства поетів, згноять у таборах журналістів та істориків, розстріляють священників, а музикантів змусять співати їхні пісні.
Потім вони відкриють кінотеатри, літературні школи і консерваторії. Ти будеш дивитись кіно в кінотеатрі імені Пушкіна, вчитись в консерваторії імені Глінки і слухати оперу в театрі імені Маяковського.
А ще вони завалять твої книгарні і музичні магазини своєю продукцією. Ти й не помітиш, як в тебе на книжковій поличці з’явиться «Золотая серия русской класики», а улюбленою музичною групою стане «Алиса», яка буде розривати колонки піснею про «Небо славян».
Ти будеш дивитись «Грозовые ворота» і “9 роту”, ненавидіти «чеченів» і думати, що наші ніколи таке не знімуть.
Одного разу ти будеш в Києві і підеш в музей Булґакова, бо музей «шістдесятництва» буде здаватись тобі провінційним і непривабливим.
А якось в книгарні тобі трапиться на очі самотня книга українською мовою, з дешевою обкладинкою та невідомим тобі автором, і ти подумаєш, що з літературою в нас зовсім не вийшло.
Вони завжди казатимуть тобі, що їх культура – «вєлікая», а твій Шевченко – то так, провінціал, що випадково підкорив столицю. Ти точно подивишся кілька серіалів про Пушкіна і Єсєніна, і навіть не знатимеш, що існують Панас Мирний чи Валер’ян Підмогильний.
Потім вони зруйнують твій будинок і вигонять тебе з дому, знову вбиватимуть твоїх письменників, руйнуватимуть книгарні, церкви та бібліотеки. І ти зрозумієш, що все почалося спочатку. Тільки цього разу ти застав новий початок і можеш його усвідомити.
Консерваторії ім. Глінки і театри ім. Пушкіна – це брехня, в якій ти жив. Улюблені розповіді Чехова і пісні Висоцького – це обман, в який тебе втягнули.
Але ти не застав того початку, бо народився в місті імені Кірова і вчився в школі імені Толстого.
Ти був впевнений, що це нормально, що так і має бути. Ти точно думав, що «не вийшли ми літературою», таке буває, не всім же літературам бути великими. Але ти помилявся.
Єдиною правдою, яку ти колись побачив, була та одна українськомовна книжечка серед сотень російських, яка тримала цю країну в той час, як її топили в Достоєвському.
Олександр Сапронов

Bonjour AZERTY!

                                   

                                                                            


Once upon a time in a French Riviera...


- Bonjour madam! 

- Bonjour monsieur!

- Im sorry but I dont speak French, can you be so kind to provide me some usual services of yours?

- Il n'y a ni bonheur ni malheur en ce monde, il y a la comparaison d'un tat un autre, voil tout

- I dont understand. English?

C'est toujours un bon parti de s'abmer dans le plaisir pour viter la souffrance.

 A few moments later...

  Після декількох непорозумінь і чарівних посмішок вони домовились використати перекладач на офісному комп'ютері. 
Нормальний французький парубок якого один на один залишили б із макбуком та відчиненими дверима певно вже би тікав із ним до найближчого ломбарду, але думки Олександра були заповнені зовсім іншим. 
  Нарешті ми зможемо домовитись, думав Сашко та набирав текст у перекладачі, але щось не виходило. Замість слів на екрані був набор букв. Тоді він спробував ще раз, - не виходить. Подивившись на клаву стало зрозуміло, хтось замінив розташування символів і це було на офіційному рівні. Bonjour AZERTY!



                                                                               

  
 




Фотопрогулки. Светлая Пасха

Пасха - это семейный праздник.
В этом году я провел его на природе с сыном. Была рыбалка , шашлык, закат.
Давайте перенесемся в этот день...


[ Читать дальше ]

Українська музика 2922







0%, 0 голосів

40%, 2 голоси

40%, 2 голоси

20%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Українська книгозбірня ч.33

Ольга Кобилянська "Земля" ( 1902 р.)

"...В деяких днях, коли небо прибиралося у синявий шовк, а сонце розходилося самим блискучим золотом, коли тепло все переймало і розпирало, добувалося неначе силоміць із землі наверх,— жилося прегарно! Такі дні були милі для Івоніки. Тоді він сам до себе усміхався та приязно розглядався. Переживав сам стан землі й був із нею одним. Знав все, що було любо і збіжжю, і всьому, що піднімалося з неї, особливо ж по дощі. Неначе чув і бачив, як земля з задоволенням розходилась, розкошувала, як її соки відсвіжувались і як вона, насичена, віддихала важкими пахощами. В тім її віддиху так і купалося все над нею! Те знали і бджоли його — вони були розумні і проворні, і ані одна не лишилася в такій порі в улію, хіба котра мусила. Вилітали поспішно, літали сквапливо, лукувато від одної квітки до другої всуміш, схилялись чимраз нижче над землею і бриніли всі враз так вдоволено й важко, що їх бренькіт, зіллявшись в одну струю, становив одностайну, одначе несказанно гармонійну, сонливу музику, що в тиші заносилася далеко-далеко... Ниви з конюшиною простиралися ген-ген, приманювали кожного до себе, а їхні білі й рожеві цвіти, всуміш зі свіжою зеленню, дрібним барвним усміхом своїм до ясного сонця клонилися до легкого півсну, уколисувані одностайним, ніжним бренькотом бджіл.

Гарна була земля.

У своїх барвах жива й свіжа, шкода лиш, що не говорила.

Івоніка любив її. Він знав її в кожній порі року і в різних її настроях, мов себе самого. Вона пригадувала чоловіка і жадала жертви.

Як була люта, боявся її більше, як почорнілого неба, що віщує тучу. А бувала люта, коли надармо ожидала дощу, що мав її скропити, коли тижнями надармо тужила за холодними ситими краплями води, і замість води жевріюче проміння сонця випивало її соки. Тоді стягалися її тут і там випуклі сустави і тріскали з гніву, вона ставала тверда й недоступна і не видавала ніяких плодів. Тому, що на ній зеленіло й росло, відбирала поживу — воно слабло й ув'ядало, блідло й переходило поволі, але певно, в окаменілий стан...".


Карета

Художник и его творение.
Экий талант и поразительное терпение.

Найдено где то в сети. 
Как ныне принято, без указания автора и источника. 
Поиск в сети, выполненный adamas,  позволил установить автора.
Это турецкий мастер мебели Али Сюмерр.

Трек під настрій

Давно не чув новинок у стилі мелодік техно — і наштовхнувся на такий трек. Цікаво, що його тривалість — аж 8 хвилин!
Клавішні, сумна мелодія — те, що я люблю.

Думав, розмістити веселу пародію. Але не до того. Настрій непідходящий.