Спершу,- мої співчуття постраждалим у Дніпропертовську та їх близьким.
Зовсім коротко. Терористичні акти на Україні закінчаться однчасно з бандитською владою. Все.
Останнім часом найпопулярніше мені запитання - як Ви відпустили свого чоловіка. Раніше мене питали – як ти відпустила чоловіка на футбол у вихідний день? Тепер питають – як я відпустила його на війну. У мене виникає питання у відповідь – невже чоловік – то собака на прив»язі, чи він здався мені в рабство? Брак – це союз вільних людей, і взагалі неправильно когось до чогось примушувати. Це по-перше. По-друге, я вважаю, що дружина має підтримувати чоловіка, допомагати йому, а не заважати та кудись не пускати, прив»завши до своєї спідниці. А потім ми, жінки, дивуємося – де ж поділися справжні чоловіки, чого оті створіння, що називаються чоловіками, валяються на диванах та ні на що не здатні. Так ми ж самі робимо їх такими. «Туди не ходи, сюди не ходи, це не роби, роби як я сказала.» І чоловік поступово вироджується. Інстинкти, якості, закладені Творцем в кожного чоловіка, помирають.
Взагалі, Бог благословив мене таким чоловіком, який рахується зі мною. Він завжди цікавився моєю думкою, моїми захопленнями, вислуховував мене і підтримував. Тому, мабуть, мені легко поважати мого чоловіка, слухатися його. В нашій родині він – голова, але не деспот. Приймаючи важливе рішення, він радиться зі мною. Було, що він не прислухався до мене і робив помилку. Але будь-яка людина має право зробити помилку, і Бог не забирає у нас свободу вибору. І я не маю права втручатися у відносини мого чоловіка з Богом. Бог чекає від мене, що я підтримаю мого чоловіка, буду йому помічницею. І я намагаюся бути такою дружиною, хоча не завжди виходить.
Буде неправдою сказати, що мені легко було відпускати чоловіка на Майдан, на війну на Донбас.
Важко розлучатися з найдорожчим. Мій чоловік для мене – найближча людина на всьому світі, коханий, друг. Він далеко не ідеальна людина, як і я, але Бог поєднав нас, ми зрослися в одне. За 14 років нашого шлюбу ми розлучалися на тиждень, максимум 10 днів, через різні обставини, але мирні і безпечні. Я не одразу зрозуміла, чому для мого чоловіка так важливо бути на Майдані. А він плакав через тих зкривавлених студентів, стискав кулаки у безсиллі і казав: «Чому я не був там і не зміг їх захистити?».
У грудні, здається 11, коли менти оточили Майдан, і всі готувалися до найгіршої зачистки, мій чоловік був дома. Він швидко зібрався і поїхав. Ми попрощалися – думали, назавжди. А я стояла на колінах, співала «Господи, помилуй нас», плакала і кричала. Там був не тільки мій чоловік, але й близькі друзі. Бог помилував. Ще багато разів ми прощалися як назавжди. І ще багато разів Бог милував і зберігав життя і здоров»я. І щось мені підказує – ще буде багато таких прощань. Але я поважаю мого чоловіка за його вибір. Холодними зимами на Майдані йому хотілося додому, але він боровся, і казав – хто, якщо не ми. В оточенні в Іловайську у нього була одна мета – вижити, щоб повернутися додому, бо знав, що потрібний мені і дітям. Коли друзі і знайомі питали його, чому він пішов в Нацгвардію, він питав: « А ти б пішов? Ні. То хтось же має це робити.» Чи до армії мають іти лише бездітні, нежонаті, бажано смертельні хворі люди (щоб не шкода було помирати)? Наша родина не хоче війни, не хоче воювати. Ми хочемо жити спокійно на своїй землі у свободі самостійно обирати своє життя. Але якщо нас змушують до рабства – ми готові боротися.
І мені не соромно дивитися в очі людям, не соромно перед дітьми – їхній батько робить все можливе, щоб вони були щасливі. В Біблії написана постанова для чоловіків, яку зачитують на вінчанні, що чоловік має любити дружину, як Христос полюбив церкву і віддав Себе у жертву на хресті. Мабуть, недарма чоловікам дається така настанова у жертовній любові. Я хочу, щоб мій чоловік був живий і поряд зі мною. Але якщо буде інакше, я прийму це як Божу волю, і завжди буду пам»ятати, що мій чоловік кохає мене настільки, що готовий померти заради моєї безпеки. Він готовий віддати життя за правду і справедливість, за право кожної людини, що живе в Україні, бути вільною у своєму виборі. Я пишаюся моїм чоловіком, кохаю його. Я його відпустила, віддала – він не належить мені, бо вільний. Але ця вільна людина поруч зі мною, бо нас пов»язує любов. Я довірила його життя Богові. Важко було сказати «нехай буде воля Твоя». Але я знаю, що воля Бога – найкраще, що може бути. І коли ти віддаєш Богові найдорожче, Бог повертає це дуже часто, і благословляє. І я багато разів пересвідчувалася у Його милості до нашої родини. І коли народжувала дітей, і коли Бог зціляв їх від невиліковних хвороб, і коли куля зняла шкіру з носа мого чоловіка на Інститутській у лютому, але він залишився живим і неушкодженим, і коли він живий і неушкоджений повернувся з Іловайська. Хтось скаже – щасливий випадок. Ні. Благословіння і милість Бога. Хтось скаже – ви граєте з вогнем. Ми не випробовуємо Бога. Просто не можемо інакше. Не можемо бути байдужими. Хтось має це робити. І таких людей насправді багато. Але дуже прикро, що інші цього не розуміють, але користуються плодами жертовності інших. Сподіваюся, всі жертви були не марними, і герої Небесної сотні, і герої війни з Росією померли немарно. І сподіваюся, Україна буде не тільки незалежною, але й якісно новою країною, відродженою ім»ям Іісуса Христа.
P.S. Спілкуючись з побратимами чоловіка, я дізналася, що багато сімей зруйновано. Не всі жінки витримують посттравматичний синдром чоловіка, не всі жінки розуміють рішення піти на війну. Те, що наша сім»я наразі є цілою, я відношу до того, що нас береже і благословляє Господь.
P.P.S. Зараз почали питати: так що, він знову на війну? А навіщо? Йому ще не набридло? Такі питання показують повне нерозуміння людьми ситуації в країні. Не дивлячись на офіційне перемир»я, кожен день нас обстрілюють, продовжують гинути військові та мирні жителі. Війне не закінчилася, і ще довго не закінчится. Для мого чоловіка немає ніякого задоволення їхати в некомфортні умови бруду, постійного обстрілу, холоду, ризику бути убитим. Він робить це тому, що туди не хочете їхати ви. А хтось же має захищати країну, інакше країна загине. І так, знову на війну. Робити ту невдячну роботу, щоб ми з вами спали в теплому ліжку, пили зранку теплу каву, і просто жили.
Ну... Загалом ви зрозуміли...
Малюнок люб'язно надано моєю подругою Мо-Na.
Встал сегодня утром, вроде нормально и с той ноги. Пописял в унитаз, а не мимо на пол. Почистил зубы по фен-шую круговыми движениями по часовой стрелке, даже зубную пасту с тюбиками от кремов не перепутал. Ладони, уши, щеки и глаза не чесались. Не зевал. Выпил кофе в прикуску с сигаретой, чашку при этом не разбил. Соль и сахар не рассыпал. Надел брюки с той стороны и не на выворот, да и носки в паре один левый на левую ногу, второй правый на правую ногу (одного цвета), сапоги не чистил – плохая примета. Вышел из квартиры удачно, ни с кем на лестнице не столкнулся, черная баба и кошка с ведром, дорогу не переходили. Не спотыкался, коровы на голову не срали. Все вроде чудесно, да и машина, отходящая от хлебного киоска порадовала – значит, завезли свеженький…
- Дайте, пожалуйста, пол украинского и половинку Арнаута! – протягиваю в окошко три гривны, интеллигентно улыбаюсь.
Здоровенная блондинистая фея, с обесцвеченными пергидролю волосами и золотыми фиксами, улыбнулась в ответ, процедив при этом:
- Мы на почин хлиб ни рижем!
«Еж же ж твою медь! На дворе 21 век, а они до сих пор в идиотские приметы верят» - подумал я. И купил целую буханку Печерского.
Ругаться и спорить с утра - плохая примета…
Очень похоже на то, что "мудрые" головы в компании "Киевстар" нашли способ, как, не оказывая никаких дополнительных услуг своим клиентам, снимать с них деньги.
Как я об этом узнал? – Да из своего личного опыта! И опыта своих родных и знакомых.
А дело было так. Прослышав об удивительном тарифе "Киевстар" "Альо, квартал!", где можно говорить по телефону сколько угодно всего за 35 копеек в день, я купил 5 стартовых пакетов "Альо, квартал!", по цене 10 гривен – для себя, брата и троих наших детей. Внесли мы каждый по 40 гривен, минимальный первоначальный взнос. И радостные думали, что будем разговаривать на эти деньги по три месяца...
Да не тут-то было.
Сначала проблемы начались у моего сына. В первый же месяц внесенные деньги закончились, а потом волшебным образом стали быстро таять каждые очередные 40 гривен.
На вопрос к оператору "где деньги, Зин?.." – ответ был:
– Вы несколько раз звонили на короткий номер из четырёх цифр и заказывали услуги, а звонок на этот номер стоит 13 гривен минута.
– Да я никуда не звонил и никаких услуг не заказывал, – пытался оправдаться сын.
– Может быть, вы забыли включить блокировку клавиш и случайно их нажали? –очередное "ноу-хау" оператора.
– Да нет, я ношу телефон в футляре и никогда до этого подобное не случалось.
– Тогда в ваше отсутствие телефоном воспользовался кто-то другой, – приводил оператор следующий аргумент.
– Я живу один и никому не даю свой телефон в пользование, – пытался убедить его мой сын.
– Может, вы были на вечеринке и просто не помните, как набирали эти короткие номера,– не останавливался натренированный оператор.
Сын вдруг понял, что у этого человека, сидящего на другом конце "провода", прошедшего естественный профессиональный отбор и жёсткие тренинги, всегда будут наготове новые и новые доказательства того, что прав именно он – а клиент "лоханулся".
С козла молока не получишь, подумал мой потомок. И, несолоно хлебавши, смирился с потерей сотни гривен.
Далее нечто подобное стало происходить с сыном моего брата.
Но брат мой, человек более спокойного нрава, решил, что его десятилетний сын, наверное, стал хаживать в интернет – и заблокировал в телефонном аппарате все функции, кроме дозвона к родителям. На этом все пока и закончилось.
Следующей жертвой махинаторов "Киевстара" стал Ваш покорный слуга.
Я решил использовать свой "Альо, квартал!" на втором телефонном аппарате как резервный, на случай, если сядут батарейки у основного телефона. И вот под конец первого месяца пользования сюрприз от мобильного оператора – услуги заблокированы, пополните счет на 40 гривен.
Как? Почему? Где же делись четыре десятка кровных гривен?.. Моему удивлению не было предела.
А каков же был ответ оператора с 466?! Догадались?
– Вы позвонили на короткий номер 2525, заказали услуги! И воспользовались ими.
Сразу оговорюсь, я никогда даже не слышал о существовании такого номера.
– Возможно, вы забыли включить блокировку клавиш…
– Наверное, в ваше отсутствие телефоном воспользовался кто-то другой...
– Может, вы были на дне рождения друга и просто не помните...
Набор стандартных фраз плавно лился из трубки.
Меня удивляло благожелательное спокойствие операторов, отрабатывающих свой хлеб, и злила собственная неспособность привести хоть одну причину, по которой бы тебе поверили.
Но отработанная схема отъёма денег у клиента работала четко, без пробуксовки. Как каток, который тебя переедет в любом случае.
Чаша моего терпения была переполнена, когда за три месяца пользования злополучным пакетом "Альо, квартал!" и трехкратного пополнения счета в общей сумме на 100 гривен моя десятилетняя дочь пришла ко мне со слезами:
– Папа, я никуда не звонила, кроме моих подружек, не отправляла СМС, но за ночь исчезли все деньги, которые вчера были на моём счету.
На этот раз я был в бешенстве, так как только четыре дня назад пополнил её карточку. Я проверил все исходящие звонки дочери – ничего подозрительного, все набранные нею номера киевстаровские.
Я сразу набрал 466...
И эти... даже не знаю, как их назвать, – устами своих операторов начали мне твердить:
– Вчера в такое-то время с этого номера позвонили на короткий номер 2525! И разговаривали такое-то время…
– Почему же в телефоне дочери в журнале контактов в исходящих звонках нет записи этого номера, нет никакого подтверждения, что она звонила на этот номер?
– Скорее всего, ваша дочь удалила этот номер,– последовал циничный ответ.
"Какой же степенью подлости надо обладать, чтобы так спокойно красть? Красть у детей", – подумал я после прослушивания заезженной киевстаровской пластинки...
окончание тут: ©
UPD: http://blogs.pravda.com.ua/authors/voznyak/51ab90ef541ad/
Суб'єкт у сфері онлайн-медіа
Назва онлайн-медіа – «i.ua»
Адреса: 04050, місто Київ, вул. Мельникова, буд. 12
E-mail: [email protected]
Телефон: 044-205-43-00
Ідентифікатор медіа – R40-06580
Матеріали сайту i.ua призначені для осіб старше 21 року (21+). Участь в азартних іграх може викликати ігрову залежність. Дотримуйтесь правил (принципів) відповідальної гри. При виявленні перших ознак залежності негайно зверніться до спеціаліста. Пам'ятайте, що участь в азартних іграх не може бути джерелом доходів або альтернативою роботі. Інформаційний ресурс i.ua не проводить ігри на реальні та/або віртуальні гроші, також сайт не приймає ні в якій формі оплату ставок та інших платежів, які пов’язані/можуть бути пов’язані з азартними іграми, букмекерами чи тоталізаторами. Будь-які матеріали на інформаційному ресурсі i.ua публікуються виключно в інформаційних цілях.
