Профиль

Дарико

Дарико

Украина, Киев

Рейтинг в разделе:

Последние статьи

Свежие фотографии

Чому мій чоловік став добровольцем

Останнім  часом  найпопулярніше мені запитання -  як Ви відпустили свого чоловіка.  Раніше мене питали – як ти відпустила чоловіка на футбол у вихідний день? Тепер  питають – як я відпустила його на війну.  У мене виникає питання у відповідь –  невже чоловік – то собака на прив»язі, чи він здався  мені в рабство? Брак – це союз вільних людей, і взагалі  неправильно когось до чогось примушувати. Це по-перше.  По-друге,  я вважаю, що дружина має підтримувати чоловіка, допомагати йому, а не заважати та кудись не пускати, прив»завши до своєї спідниці.  А потім ми, жінки, дивуємося – де ж поділися справжні чоловіки, чого  оті створіння, що називаються чоловіками, валяються на диванах  та ні на що не здатні.  Так ми ж самі робимо їх такими. «Туди не ходи, сюди не ходи, це не роби, роби як я сказала.» І чоловік поступово вироджується. Інстинкти,  якості, закладені Творцем в кожного чоловіка, помирають. 

Взагалі, Бог благословив  мене таким чоловіком, який рахується зі мною.   Він завжди цікавився моєю думкою, моїми захопленнями, вислуховував мене і підтримував.  Тому, мабуть, мені легко поважати  мого чоловіка, слухатися його. В нашій родині він – голова, але не деспот.  Приймаючи важливе рішення, він радиться зі мною.  Було, що він не прислухався до мене і робив помилку.  Але  будь-яка людина має право зробити помилку, і Бог не  забирає у нас свободу вибору. І я не маю права втручатися у відносини мого чоловіка з Богом.  Бог чекає від мене, що я підтримаю мого чоловіка, буду йому помічницею. І я намагаюся бути такою дружиною, хоча не завжди виходить.

Буде неправдою сказати, що мені легко було  відпускати чоловіка на Майдан, на війну на Донбас.

Важко розлучатися з найдорожчим.  Мій чоловік для мене – найближча людина на всьому світі,  коханий, друг.  Він далеко не ідеальна людина, як і я, але Бог поєднав нас, ми зрослися в одне.  За 14 років нашого шлюбу ми розлучалися на тиждень, максимум 10 днів, через різні обставини, але мирні і безпечні.   Я не одразу зрозуміла, чому для мого чоловіка так важливо бути на Майдані.  А він плакав через тих зкривавлених студентів, стискав кулаки у безсиллі і казав: «Чому я не був там і не зміг їх захистити?».

У грудні, здається 11, коли менти оточили Майдан, і всі готувалися до найгіршої зачистки, мій чоловік був дома. Він швидко зібрався і поїхав. Ми попрощалися – думали, назавжди. А я  стояла на колінах, співала «Господи, помилуй нас»,  плакала і кричала. Там був не тільки мій чоловік, але й близькі друзі.  Бог помилував.  Ще багато разів  ми прощалися як назавжди. І ще багато разів Бог милував і зберігав життя і здоров»я.  І щось мені підказує – ще буде багато таких прощань.   Але  я поважаю мого чоловіка за його вибір. Холодними зимами на Майдані йому хотілося додому, але він боровся, і казав – хто, якщо не ми.  В оточенні в Іловайську у нього була одна мета – вижити, щоб повернутися додому, бо знав, що потрібний мені і дітям.  Коли друзі і знайомі  питали його, чому він пішов  в Нацгвардію, він питав: « А ти б пішов?  Ні. То хтось же має це робити.»   Чи до армії мають іти лише бездітні, нежонаті, бажано смертельні хворі люди (щоб не  шкода було помирати)? Наша родина не хоче війни, не хоче воювати. Ми хочемо жити спокійно на своїй землі у свободі самостійно обирати своє життя.  Але якщо нас змушують до рабства – ми готові боротися. 

І мені не соромно дивитися в очі людям, не соромно перед  дітьми – їхній батько робить все можливе, щоб вони були щасливі. В Біблії написана постанова для чоловіків, яку зачитують на вінчанні, що чоловік має любити дружину, як Христос полюбив церкву і віддав Себе у жертву на хресті.  Мабуть, недарма  чоловікам  дається така настанова у жертовній любові.  Я хочу, щоб мій чоловік був живий і поряд зі мною. Але якщо буде інакше, я прийму це як Божу волю, і завжди буду пам»ятати, що мій чоловік   кохає мене настільки, що готовий померти  заради моєї безпеки.  Він готовий віддати життя за правду і справедливість, за право кожної людини, що живе в Україні, бути вільною у своєму виборі.  Я пишаюся моїм чоловіком, кохаю його. Я його відпустила, віддала – він не належить мені, бо вільний.  Але ця вільна людина поруч зі мною, бо нас пов»язує любов. Я довірила його життя Богові. Важко було сказати «нехай буде воля Твоя».  Але я знаю, що воля Бога – найкраще, що може бути. І коли ти віддаєш Богові найдорожче, Бог повертає це дуже часто, і благословляє. І я багато разів пересвідчувалася у Його милості до нашої родини. І коли народжувала дітей, і коли Бог зціляв їх від невиліковних хвороб, і коли куля зняла шкіру з носа мого чоловіка на Інститутській у лютому, але він залишився живим і неушкодженим, і коли він живий і неушкоджений повернувся  з Іловайська.  Хтось скаже – щасливий випадок. Ні. Благословіння і милість Бога. Хтось скаже – ви граєте з вогнем. Ми не випробовуємо Бога. Просто не можемо інакше. Не можемо бути байдужими. Хтось має це робити. І таких людей насправді багато. Але дуже прикро, що інші цього не розуміють, але користуються плодами жертовності інших. Сподіваюся, всі жертви були не марними, і герої Небесної сотні, і герої війни з Росією померли немарно.  І сподіваюся, Україна буде не тільки незалежною, але й якісно новою країною, відродженою ім»ям Іісуса Христа.

P.S. Спілкуючись з побратимами чоловіка, я  дізналася, що багато сімей зруйновано.  Не всі жінки витримують посттравматичний синдром чоловіка, не всі жінки розуміють рішення піти на війну. Те, що наша сім»я наразі є цілою, я відношу до того, що нас береже і благословляє Господь.

P.P.S. Зараз почали питати: так що, він знову на війну? А навіщо? Йому ще не набридло? Такі питання показують повне нерозуміння  людьми ситуації в країні.  Не дивлячись на офіційне перемир»я,  кожен день нас обстрілюють, продовжують гинути військові та мирні жителі. Війне не закінчилася, і ще довго  не закінчится.  Для мого чоловіка немає ніякого задоволення  їхати в некомфортні умови бруду,  постійного  обстрілу, холоду, ризику бути убитим. Він робить це тому, що туди не хочете їхати ви. А хтось же має захищати країну, інакше країна загине. І так, знову на війну. Робити ту невдячну роботу, щоб ми з вами спали в теплому ліжку, пили зранку теплу каву, і просто жили.

 

100 років з дня смерті М. В. Лисенка

Хто такий Лисенко? Гарне запитання. Багато хто кажуть, що поет, але я вас запевняю - це видатний український композитор. Він багато в чому був першим. Створив українську професійну музичну культуру, освіту. Його учнями були Кошиць, Стеценко, Ревуцький. Якщо не знаєте, хто то є, пошукайте в інтернеті. Лесю Українку і Тараса Шевченко знають у широких колах громадськості, бо їхні фото надруковані на грошових купюрах. Лисенкові, на жаль, так не поталанило. І дуже жаль, бо дійсно видатна була людина. Пізніше вміщу про нього  більш широкий матеріал, а зараз лише хочу запросити до Музю Лисенка в Києві, на вул. Саксаганського, 95.   6 листопада 2012р о 12. 30 у Музеї М. В. Лисенка відбудуться заходи по відзначенню 100 років з дня смерті композитора. Буде вперше демонструватися хроніка 1912р з похорон Миколи Віталійовича, вперше буде виставлено посмертну маску, з 6 до 10 листопада. Крім того, на роялі зіграє онука Лисенка Рада Остапівна, будуть інші музичні номери. Вхід вільний. 

11%, 1 голос

0%, 0 голосов

78%, 7 голосов

11%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Дощ

  • 17.04.11, 19:41


Капає дощ,

це звичне явище на землі,

Лається хтось,

і злість тече отруйним дощем,

Капає дощ,

маленькі краплі отруйні і злі,

Розмова гірка

вкриває землю чорним плащем.

Краплі маленькі

вважають себе океаном,

Безсилий раб

мріє  хоч мить бути паном,

Зраджує друг

друга заради копійки,

Падають злодійки - краплі, краплі - злодійки.

Зрада дрібна -

це звичне явище на землі,

Хтось не уб"є,

та за спиною сховає ножа,

Дрібні слова -

маленькі краплі, отруйні і злі,

А хтось іде по землі,  збираючи підлий врожай.

Очі підняти до неба

немає сили,

Дрібні слова

у високу складаються стіну,

Хмара свинцева

серце живе затискає,

Капає дощ,

на землі так часто буває...

 

 

Я устала...

  • 30.01.11, 23:25


Я устала. Такое ощущение, что тащишь тяжелый мешок, или пытаешься пробить стену. Бежишь  изо всех сил, и хочешь вырваться вперед, достичь чего-то, а оказывается, что, в лучшем случае, ты стоишь на месте.

Я уже давно поняла, что всем вокруг наплевать на чужие заботы , каждого волнуют только свои, но думала, что есть хотя бы один человек, которому не все равно, а оказывается, что ему интереснее  с другими, не со мной.

Я устала разрываться между сотней дел - не знаешь, за что взяться сначала, а что отложить до завтра, и не с кем разделить эти сомнения, и эти дела. А тот, с кем ты надеялась разделить свои заботы, уходит, и ему удобно жить так, и менять он ничего не хочет. 

Я понимаю, что бессильна что-то изменить, и хочется кричать и бить посуду от этого бессилия. Ну что ж, покричу, побью посуду, мне станет легче, и пойду дальше тянуть свой неподъемный мешок...

Счастливые дети ленивых мам

  • 04.11.10, 22:32
<!--
-->

Случайно попала на заметку на сайте babyzone.ua. Узнала в себе ленивую маму. Всегда было чувство вины по этому поводу, а тут автор считает, что, наоборот, это классно...

Да-да, вы прочли именно то, что я хотела сказать. Как бы парадоксально это ни звучало, но именно мамы «с ленцой» зачастую оказываются более мудрыми и адекватными, нежели фанатично настроенные «всезнайки», старающиеся охватить и успеть всё и вся. На первый взгляд, утверждение абсурдно, но давайте вместе «проживем» некий период развития наших малышей, чтобы убедиться в этом.

Итак, у вас — прекрасная новость: ваша семья скоро увеличится на одного человека. Маленького, родного, уже любимого, пока ещё не знакомого и оттого…. Тревожно слегка на душе, правда? Потому, что непонятно и непредсказуемо…. А как? А что? Когда? Зачем? Почему??? Миллионы вопросов возникают ежедневно и ежеминутно. А далее… Разница в том, как мы подходим к их решению.
Мама «ленивая» (давайте для удобства будем называть её МЛ) в отличие от МТД (мамы тревожно-деятельной) не будет выискивать массу проблем, дабы их же потом и решать. Нет, она, конечно же, вовремя встанет на учет у гинеколога, которому всецело доверяет,  и будет послушно посещать плановые УЗИ и выполнять рекомендации. Заметим, пропуская их сквозь призму собственного, мамского, видения и чутья. Но — не более! Она не станет копаться в инете в поисках описания патологий новорожденных, не будет слушать ужастики подружек-кумушек-соседок и вскидываться от одного упоминания о родах. Ей лень тратить на это время и усилия. Лучше она прогуляется по парку или съездит за город. Пропустив день сдачи анализов, без паники сделает их чуть позже и спокойно выслушает результаты. Нервничать из-за не вовремя выполненного кем-то из нерадивых коллег проекта, слушая начальника на очередном совещании и брать на себя повышенные обязательства кого-то из подчинённых? Так, где там наше румяное яблочко и молочный йогурт? Гораздо полезнее порадовать себя вкусным перекусом. Ремонт в квартире? Надо клеить обои и договариваться с прорабом? «Ми-и-илый, ну ты же умница, ведь ты позаботишься о нас с малышом, правда?» А сама — на йогу для беременных,  в бассейн, опять же в лес воздухом дышать...

Беременность прошла спокойно и умиротворенно,  и даже рубеж под названием «роды» преодолен с достоинством.  Рожали, несомненно, с папой?   Ну а как же: кто массажировал спинку, расслабляя между схватками, продыхивал вместе с вами боль, подавал водичку и утверждал, что всё будет в порядке? Нет, без помощника в таком деле никакВаш малыш. Сопушка, роднушка, иногда хныкушка — вот он, у вас на руках. Первые денечки (равно как и месяцы, и даже годики) пролетят быстро — не успеешь оглянуться. Наслаждайтесь!

МЛ, не сомневайтесь, именно так и поступит. Кипятить бутылочки-сосочки, подбирать и разводить по часам смесь, потом бороться с аллергиями и дисбактериозами — ну уж нет, увольте! И МЛ кормит свое чадо грудью. В любое время и в любом месте без лишних затрат и усилий готов завтрак, обед, полдник и ужин для малыша. Развлекать кроху между кормлениями, не зная как успокоить? Допаивать водичкой (чайком, компотиком….)? Лень, не правда ли? И многовековая мудрость подсказывает: дай карапузу грудь, когда он требует. Сосет 15 мин.? Полчаса? Час? Отлично, мы в это время журнал полистаем, рассмотрим, наконец, на кого сын похож, отвлечемся от однообразных будней на общеобразовательную программку, а то и вздремнём!

Кстати, о сне! Ночь. Малышонку не спится. Потянул носиком — где мама? Рядом нет. Проверю, открыл глазки: и правда, нет! Пхи-пхи! Не слышат. А ну-ка, громче! Хных-хнык! Хнык, я сказал!!! Что, ещё из кроватки не вынули? Ах, так?! А-а-а-а-а-а-а!!! У-у – у – у – у! Результат? Ребенка расстроенного укачиваем-успокаиваем, бодрствует вся семья, мама кормит, дожидаясь, пока карапуз насытится, после чего следует несколько попыток уложить человечка обратно, а он ну никак не соглашается засыпать без теплой и родной груди рядом. Сколько времени, нервов и сил тратится на столь сложные передвижения и манипуляции! То ли дело — уставшая за день мамочка спит, кроха рядом, просыпается реже (так ведь насколько спокойнее!). Захотел перекусить — молочная кухня здесь, дотянулся, а если нет — мама помогла. Мням, спи, милая мамочка, дальше я управлюсь сам. Мир, покой, красота.

Купание. Все знают, что это, да? Задолго до суть процесса набери воды, да вскипяти, установи ванночку, разведи марганцовку (вар. — завари травки), натаскай воды, доведи до температуры, соответствующей вчерашней до 0,000001 градуса. Папу обязательно дождаться с работы (а вдруг задержится?). Человечка — в пеленочку, по грудки, не глубже, окунаем, ровно 10 мин. Купаем, вынимаем только в нагретое заранее полотенце и т.п… Вам уже смешно? Тому, кто это всё прошел, — не очень, поверьте! Куда проще (как и поступит, даже не сомневайтесь, МЛ), как только у новорожденного поджил пупочек (а некоторые и раньше!) первый раз вымыть большую ванну со специальным средством, несколько раз обдать горячей водой. Далее — каждый вечер: протер мини-бассейн содой, ополоснул, набрал воды — и тут начинается самое интересное. В свободное от кипячений-разбавлений время плаваем, ныряем, разминаем ручки-ножки, не забывая каждые 2-3 дня опускать температуру воды на  полградуса, постепенно доведя до 25-27. Ну, и кто после этого посмеет поставить вам диагноз «гипертонус» или «подозрение на дисплазию»? А всё отчего? Воду кипятить и таскать лень было!
Подмываем малыша водой из–под крана. Да, проточной. Отключили горячую? На дворе лето? Да, той, что течет из «холодной» трубы.

Гора постиранного белья. Гладить. Да ещё с двух сторон? Когда? Где взять время? Да и надо ли? Перед МЛ подобный вопрос даже не стоит. Не лучше ли поиграть в этот час с дитем, подремать самой или отправиться на прогулку?

О прогулке нельзя не упомянуть отдельно. Полчаса кутать ребенка, натягивая сто одежек, посекундно пробовать носик (не замерз ли?), затылочек (не перегрелся ли?). Не слишком ли усложнено? Лето — в памперсе, накрыть пеленочкой от солнца более чем от ветра. Если прохладней — принцип простой: то же, что на себя, плюс один слой. Всё!

Хорошо, если ваш малыш — любитель статичных прогулок. Т.е. уложили в коляску — два часа можно катать по микрорайону. А если нет? Ежели живчик и любопытка? И с мамой расставаться ну никак неохота? Мама начитанная твердо знает: вывозим ребенка в коляске (и неважно, что пятый этаж без лифта, а у вас — тяжеленный трансформер и незажившие швы), а далее — по ситуации. Ситуации, опять же, разные бывают: дите орет в модной люльке, мама укачивает, недоумевая: ну почему же он не спит? Не надо объяснять, что вреда более, чем пользы, для обоих? Ещё вариант — носим капризульку на руках, толкая впереди себя коляску, чем до неё достанешь. Я — МЛ, мне было гораздо проще не тяжелого ещё сына уложить (усадить) в слинг — благо, моделей, расцветок и производителей оных пруд пруди — и ребенку спокойно, и я не дергаюсь поминутно, и — в путешествие. Кстати, какой простор передвижения: таким образом мы объездили весь Киев и его окрестности, независимо ни от ширины дверных проемов транспорта, ни времени кормления. Да и сейчас мои 11 кг счастья передвигаются по местности исключительно сидя в слинге на бедре мамы, иногда прикладываясь к груди для подкрепления.

И так — во всём! Прикормы? Ребенок нормально набирает вес, развивается физически и психически? Да ещё и зубики не выросли? До шести месяцев избавьте себя от необходимости мотаться по магазинам в поисках подходящих фруктовых и овощных пюре, а уж тем более — проваривать кабачки-морковку, перетирать, разводить, смешивать и пытаться впихнуть это кулинарное чудо в маленький ротик. Придет время — ещё наварите-напротираетесь, поверьте. А маленький желудочек ваших усилий не оценит. Ему достаточно вашего молочка.

Опытная бабушка советует месяца в два начинать давать сок? Смелее покупайте соковыжималку, разнообразные фрукты (а как же: иначе — откуда витамины?). Но это (не говоря о вреде для нежного организма) только если после всех манипуляций с кухонными комбайнами вам потом не лень будет искать по всему городу закваски лакто- и бифидобактерий, чтобы нормализовать кишечную флору ребенка после такого грубого и несвоевременного вмешательства.

Можно говорить очень много о необходимости приучать ребенка к горшку чуть ли не с рождения. Но что бы ни доказывали МТД, психологи всего мира твердят в один голос: ребенок до осознания себя на горшке с определенной целью должен дорасти. Как физически, так и психологически. Поэтому днями стоять с дитенком на руках над раковинами-тазиками, радуясь тому, что «успел-словил», ни одна МЛ себе не позволит. Куда веселее и проще использовать это время для полезного массажика под веселые потешки, считалочки и т.п.

МЛ не моют фанатично по сто раз на дню пол, по которому начинает ползать ребенок, не протирает спиртом игрушки и не кипятят посуду малыша до трех лет, позволяя тем самым ребенку и его организму адекватно адаптироваться в окружающем его реальном мире. МЛ не станет кипятить-выглаживать детскую одежду. Обходить круг за кругом педиатров и узкопрофильных специалистов с мыслью: а вдруг что-нибудь найдут? Не переживайте: найдут — вы об этом узнаете. И т.д…

Конечно же, милые мамочки, никто не призывает вас бросаться в другую крайность и оставить ребенка без элементарного ухода и основ взращивания. Но помните: всё хорошо в меру, а матушка-природа давно за нас всё придумала. Главное — не перемудрить. Ищите во всём золотую середину — и пусть ваши детки будут здоровы и счастливы!

<!--
-->

Когда открываешь частичку своей души...

  • 19.10.10, 11:55




        Иногда бывает, что рассказываешь о чем-то сокровенном и важном для тебя перед чужими людьми, перед большим залом. Считаешь это правильным, но понимаешь, что снимаешь все защитные барьеры, что теперь каждый может направить твои слова против тебя, теперь ты - обезоружен, и любой может ранить тебя.

       Иногда понимаешь, что даже для близких людей все равно, что с тобой происходит. И там, где ищешь поддержку, встречаешь равнодушие. Тебе больно, и хочется закрыться ото всех под черствой коркой, которая защитит тебя от боли. Но так не хочется превратится в человека с каменным сердцем! Хочется жить, а разве есть жизнь без любви, доверия, принятия? Разве можно жить в одиночестве?

Когда открываешь частичку своей души,

                       встречаешь равнодушие,

Когда хочешь вырваться из лабиринтов лжи,

                       понимаешь, что никому не нужен...

Когда открываешь частичку своей души,

                       становишься безоружным,

Когда ищешь руку поддержки,

                      натыкаешься на стены равнодушия.

Когда открываешь сердце свое для любви,

                      готовься, что будет больно.

Живое сердце любовью всегда горит,

                      а мертвое - спокойно.

И если ты хочешь жить и хочешь расти,

                      иди к любви истоку.

Есть Тот, кто научит тебя любить,

                      и научит не быть жестоким.