Вечер тихо опускался на землю.....


[ Читать дальше ]

Не для краси людського світу,

Не для бджолиної хвали

Придумав хтось звичайні квіти,

Ну, просто щоб вони були.

Отак ідеш життям побитий

І злим думкам немає меж,

І раптом бачиш – квітнуть квіти,

І сам тихесенько цвітеш.

Привіт, друзі!

Сучасний цифровий світ — це неймовірне місце, сповнене знань, ідей і спілкування. Але, як і у реальному світі, тут також трапляється забруднення — токсичні коментарі, фейки, дезінформація та негативні алгоритми, що часом заважають насолоджуватися інтернетом.

І тут на сцену виходить ідея цифрового еколога — концепція, яка може стати новим кроком до створення чистішого та приємнішого мережевого простору. Давайте я вам розповім, як це могло б працювати.

Аналіз тексту й тональності Уявіть собі алгоритм, що допомагає вам побачити, як ваші слова можуть бути сприйняті іншими. Він не змінює вашого коментаря, а лише підказує, як зробити його більш дружнім і конструктивним. Це як ваш друг, який каже: "Гей, можливо, варто трохи підсолодити".

Перевірка фактів у реальному часі Цей інструмент аналізує новини, статті чи навіть коментарі на наявність фейків, як справжній цифровий детектив. Якщо щось виглядає сумнівно, він просто попереджає: "Можливо, тут щось не так". Звучить як союзник, чи не так?

Підтримка позитивної атмосфери Алгоритми можуть виділяти доброзичливі коментарі та корисний контент, роблячи їх більш видимими. Так ми спільно можемо побудувати екосистему взаємоповаги й натхнення.

Освітні підказки Що якщо вам буде доступний асистент, який підкаже, як писати більш ефективно та уникати конфліктів? Кілька порад, і ваше спілкування вже сяє.

Насправді, така цифрова екологія не обмежує свободу слова. Її мета — створити середовище, де кожному комфортно, де інтернет стає місцем для натхнення, знань і справжніх відкриттів.

Тож, друзі, що ви думаєте? Чи можемо разом очистити наш цифровий океан і зробити його місцем для позитиву й нових можливостей? Ваші лайки й коментарі — це ваша участь у нашій спільній справі. Бо інколи герої — це ті, хто просто додає краплину доброти у потік інформації. (Копілот)

Мені кортить: які на смак твої вуста?
Як пахне шкіра, та яка вона на дотик?
Ти моя манія, єдиний мій наркотик.
Собі дозволю це, бо істина проста -

тебе я хочу...дуже...так несамовито
зацілувати, усього тебе відчути.
Так щоб Відбутись (а не просто так відбути).
Запам'ятатись кольорово, соковито.

У кожнім погляді, у жесті відчуваю,
все розумію, ніби ми роками разом.
Тобі віддам (нехай безумство) все й одразу.
Й ти віддасиш всього себе, я точно знаю.

А поки що, я тут пограюся словами,
твою фантазію розбурхуючи вміло.
Тебе так хоче серце, і душа, і тіло
очима...пальцями...губами та думками.
©

[ Читати далі ]

[ Читати далі ]

  Сергій був серйозним хлопцем і ще в шкільні роки  вирішив, що, не зважаючи на будь які обставини,  отримає вищу освіту. І він свою мету здійснив. Успішно закінчив вуз і залишився працювати в місті, а потім там і одружився.

  Одначе, для цього прийшлося принести в жертву своє перше кохання. Однокласниця Сергія, яка до нестями була в нього закохана, так і не дочекалася його. А згодом вийшла заміж за іншого хлопця з їх села.

  Раз на рік на Великдень Сергій приїжджав у своє рідне село, щоб відвідати могили своїх батьків. Зупинявся він на декілька днів у своєї сестри Галі. Ходив на весняну рибалку та в ліс за першими грибами зморшками.

  Одного такого теплого весняного дня Сергій зустрів у лісі свою однокласницю Марічку. Ту саму, в яку колись був закоханий. Вона зовсім не змінилася і виглядала такою ж молодою, як і раніше.  Лише якийсь смуток проглядав в її очах.

  Вони довго розмовляли, згадуючи свої юні роки. Від неї Сергій дізнався, що вона народила красуню дочку. Але шлюб її не був щасливим. На запитання чим Марічка займається зараз, вона загадково промовчала, перевівши розмову на іншу тему.

– Знаєш, Галю, а я в лісі зустрів свою однокласницю Марічку. Ми довго і приємно розмовляли. Виявляється у неї є дочка. А я і не знав.

  Сестра Галя з тривогою подивилася на Сергія, відчуваючи неладне.

– Ти не міг її бачити. Вона померла п’ять років тому. Але дійсно, дочку вона народила.

– Ти що таке кажеш? Я її бачив, як ось тебе. І коли вона спіткнулась, підтримав її за руку. Привиди не мають тіла, значить то точно була Марічка.

  Тривога колючими голками пройшлася по тілу сестри.

– Ходімо зі мною на цвинтар, я покажу тобі її могилу.

  На могильному хресті з фотографії дивилась на нього його Марічка. На фото вона була з такою ж зачіскою і в тому ж вбранні, що і при зустрічі в лісі.

  Сергій не знав, що й сказати. Душевний біль стиснув його серце, а по щоці прокотилася сльоза.

– Але ж я саме від неї дізнався про її дочку. Я цього раніше не знав. Як ти це поясниш?

– Я не знаю, брате. Можливо її тут щось тримає. Дивно, що лише ти її бачив.

  Наступного дня Сергій без вагань спішно подався до лісу. Його не лякало те, що йде він на зустріч з померлою.

– Ти прийшов! Я боялася, що тебе вже не побачу.

  Марічка обійняла Сергія і довго так мовчки стояла. А він тримав її за плечі і готовий був з нею піти хоч на край світу, хоч за край.

  І знову була довга розмова, з якої Сергій дізнався, що її чоловік зпився, а дочку забрали в дитячий будинок. А ще він дізнався, що дочка Марічки і його дочка. Вона не могла мати дітей від свого чоловіка. А сталося це на весіллі її подружки, коли Сергій і Марічка після застілля вже не контролювали себе і сповна віддалися своїм почуттям.

  Після цього Сергій твердо вирішив забрати дочку з дитячого будинку. Великих перешкод для цього не виявилося, бо батьківство було підтверджене завдяки ДНК. Дружина Сергія на подив віднеслася до цього з розумінням і прийняла маленьку Олю, як свою рідну дитину.

  Пройшов рік і наступив черговий Великдень. Сергій з дочкою Олею поїхали в село, щоб відвідати могилу Марічки. Вони сіли на лаві і з сумом дивилися  на фото.  Сергій подумав, що більше не побачить Марічку. Очевидно, що вона завершила свої справи в цьому світі і її душа отримала спокій.

– Тату, посунься трохи, хай мама поруч сяде.

  До них підійшла Марічка, вся усміхнена і щаслива.

– Сергійку, я забула тобі сказати, що наша донька теж мене бачить. Не дивуйся, моя душа вже спокійна і я не знаю, чому ви мене продовжуєте бачити. Можливо я не вичерпала своє щастя поруч з вами і для мене ще є відведений час.

  Кожного Великодня на лузі, подалі від людських очей, можна було побачити чоловіка з дівчиною. Вони про щось жваво розмовляли і зверталися до когось третього. Але ніхто, окрім них, нікого поруч не бачив.