Президент Віктор Ющенко висловив надію на створення в Україні помісної церкви та попросив у Вселенського патріарха Варфоломія I благословення.

"Я вірю у те, що будь-які поділи українських віруючих - недовговічні. Я вірю у те, що як божий дар, як історична правда та справедливість в Україні постане національна помісна церква", - зазначив Ющенко під час урочистостей на Софійській площі у суботу.

"Я вірю і прошу, ваша Всесвятосте, вашого благословення. Для мрії, для правди, для надії, для нашої держави, для України", - додав президент, звертаючись до патріарха.

Водночас він наголосив, що "українська держава не втручається і стоїть поза будь-якими міжконфесійними диспутами, рівною мірою шануючи кожну церкву, кожну релігію і кожного віруючого".

"Але ми будемо завжди підтримувати єднання українського християнства і ведення найтіснішого діалогу між різними культурами та віросповіданнями", - пояснив Ющенко.

Водночас, Варфоломій І, виступаючи на урочистостях, закликав українське православ’я до єдності.

"Турбота про оборону і відновлення церковної єдності є нашим спільним обов’язком, що переважує будь-які політичні чи церковні цілі", - зазначив він.

Українська правда

На написання цієї рефлексії мене спровокували кадри примусового приводу чи привозу для допиту з Харкова до Києва секретаря Харківської міської ради Геннадія Кернеса та фраза-обмовка міністра внутрішніх справ Юрія Луценка.

Все це супроводжувалося викликами швидкої допомоги, швидкотекучими хворобами затриманого, коротше кажучи, черговим цирком.

Навіть на подіум українських мас-медіа Кернес виходив, чи, точніше, чеберяв, гіпертрофовано театрально. Нічого сказати – великий актор. Жаль що гибіє у Харківській міській раді – сцена не найкраща.

Я дуже люблю витончені іронічні фільми геніального американського коміка (і трагіка) Вуді Алена. Особливо, коли він, з його марнотними фізичними даними, пародіює типового голлівудського супермена чи мачо.

Смішно дивитися на здохляка Вуді (окуляри з товстенними шкельцями, вузенькі плечі, худенькі ніжки) у ролі кумира 50-х гіганта Хема (Ернеста Хемінгвея, якщо ще хтось його пам'ятає) та ще й у ліжку з його не менш монументальною дочкою Меріел.

Та ще й під супровід "інтелектуального" мотто, такого характерного для кіно початку 60-х. Ти розумієш, що це "прикол". Однак, разом з тим, ти розумієш, що Вуді Ален добрий рудий клоун.

Натомість Геннадій Адольфович Кернес, звичайно ж клоун української політики. Однак клоун зовсім не рудий, який є завжди жертвою, а білий, злий і недобрий.

Білий клоун не дає знущатися та сміятися над собою – він знущається над публікою та мордує свого рудого колегу. Такі амплуа у цирку. А також і у цирку української політики.

 В умовах відсутності морального осуду, постава клоуна виявилася в політиці найбільш виграшною. Профанація, епатаж і у політиці і в решті сфер життя успішно легітимізували повальний цинізм.

На постсовєтському просторі першим проламав кригу будь-яких норм Владімір Жиріновський. І виявився успішним – бо "безпредєльщик". Він, з подачі ще старого КГБ, дійсно, як криголам, вломився у ще напівзаморожену постсовєтську ситуацію. Зробив фантастичну кар"єру – і як то кажуть "был таков".

А за ним пішло-поїхало. З більшим чи меншим хистом цілі зграї паяців від політики, культури та навіть церкви буквально заполонили суспільний простір.

Причому це не тільки такі явні паяци, як прогресивні твікси Наташа Вітренко та Вова Марченко чи славнозвісна "звізда" поп-сцени Андрійко Данилко-Кравчучка. Чи полум'яний "націоналіст" Роман Козак.

Але й сам Леонід Кравчук – президент та Леонід Кучма – президент другий. Можливо в політиці, у якій відсутня мораль, іншого виходу і немає – мусиш прикидатися дурником, бо ж справжньої відповіді на складні запитання не маєш.

А так можна "прошлангувати" і будучи президентом видавати безглузді сентенції на кшталт "Маємо те, що маємо" чи "Ви скажіть, яку державу будувати" – і це слова діючих президентів. Тобто, по-простому – грати вар'ята.

Але це персонажі минулого чи не занадто істотного сьогодення.

Натомість наше життя найбільше залежить від важковаговиків сучасної української політики, донедавна – двох Вітьків та однієї Юлі.

Сьогодні ж годі відкараскатися від враження, що й вони ті самі персонажі з італійської опери-буф. Хоча колись все заносилося на трагедію.

Я вже писав про страждання двох печальних П'єро та одну Мальвіну, яка заставляє їх мити перед обідом руки. Ясно, що п'єро – це клоуни, причому руді. Вони недолуго опираються її домаганням. Однак результат зворотній. Бо ж вони хлопці недалекі.

Натомість чисто-біла Мальвіна як відмінниця у третьому класі склавши ручки та губки з садистичною педантичністю напучує двох лопухуватих П'єро. Причому істотним словом тут є не "напучує", а "садистично".

Це справжній білий клоун. Білий жорсткий, але теж клоун, як і вони. Щоправда на відміну від них її ще несе драйв політичного життя. Вона з величезним задоволенням пірнає в саму гущу політичних перипетій. Тоді як наші П'єро вже тільки крехчуть на поворотах.

Яка ж мораль, спитаєте ви. А мораль проста: на жаль, хоч це й суб'єктивно, я ніяк не можу видивитися в сучасному українському політикумі (ще один покруч сьогодення) людини хоч трішечки сумлінної, яка не грає на публіку, не кривляється, не дурить інших і себе.

Свого часу Ющенко чи то насправді сказав трішечки слів правдивих, чи то нам здалося. Однак навіть за те він був винесений народом на вищий рівень влади.

Народ хотів правди (чи не хотів бути обдуреним). В країні кравчуків та кучм народ спраг правди, як не банально та ідіотично це звучить. Однак теперішні політики гадають, що вони всіх перехитрять, чи то з ЄЦ-ами чи то з ГЕЦ-ами ("гец" по галицьки – жарт чи вибрик).

Навряд чи. Якщо не підтасують вибори (на що і заноситься).

То ж для мене виглядає так, що Кернес насправді є породженням нашого часу на яке ми погоджуємося. Він звичайно "тащиться", знущається, потішається над нами.

Він так само, як і Юля Тимошенко гравець – рибка в потоці води. Він нас дурить. Але так насправді ми того варті, бо дозволяємо йому і "іже з ним" потішатися над нами жирувати у нашому часі смут та перемін.

І нема чого соромитися харківського секретаря міськради, бо ж інших ми не соромимось.

"Що маємо те маємо". Чи нас мають...Цинічно? Ще б пак!


Тарас Возняк, Аполітичний , Львів, Журнал Ї , для УП

УП

Управління культури Полтавської облдержадміністрації таємно готує наказ про переселення обласної бібліотеки для дітей ім. Панаса Мирного до непристосованого приміщення іншої бібліотеки. Про це Майдан-ІНФОРМу стало відомо з достовірних джерел, які знаходяться в обласній державній адміністрації.

Станом на 26 липня 2008 р., немає жодного остаточного рішення суду щодо спірного приміщення, в якому бібліотека перебувала більше 30 років. А також немає жодного рішення з боку Полтавської обласної ради, яка є власником всього майна бібліотеки.

- Більше десяти днів майно бібліотеки знаходиться у полоні приватних осіб, - говорять громадські активісти, які займаються юридичним захистом бібліотеки. – Жоден працівник бібліотеки не знає, що робиться з захопленим майном. Міліція не втручається. Влада мовчить.

Майдан

Примусове захоплення приміщення і майна Полтавської обласної бібліотеки для дітей ім. Панаса Мирного не засудила жодна політична сила, яка має свої осередки на Полтавщині.

Мовчать наймасовіші «Батьківщина», Партія регіонів, «Народний союз «Наша Україна», Українська народна партія, Комуністична партія України, Народна партія Литвина. Немає реакції і з боку народних депутатів України від Полтавщини.

Літо. Вони відпочивають. А в цей час полтавська малеча позбавлена права на повноцінне навчання. Хто за це відповість?

Майдан

 Вторник сразу за Крещением выдался очаровательным. Всю ночь полыхало здание ФСБ в Иваново. Сгорело, слава Богу, до тла.

Повинуясь модному поветрию, небось, была еще и «освящена». Может, батюшка попался настоящий. В нужный момент подумал другое. Что каждый порядочный человек должен пожелать. Глядя на логово служак «дранного плаща и ржавого кинжала».

Либо чары и заклинания попадьи Московского патриархата уже не действуют. На небесах виднее. В любом случае, Богоявление, как еще называют Крещение, состоялось.

Явило огненный знак в тот самый день, когда Менахем Ааронович Мендель приготовился обнародовать свою «президентскую» программу.

Во избежание кривотолков, сразу застолбим позицию по национальному вопросу. Для нас нет разницы, какого цвета кожи, и с какого племени на свет явился конкретный человек. Равно как и вероисповедание или взгляды на личную жизнь.

Среди наших друзей много национальностей и верований. В том числе евреи. Между прочим, на редкость одаренные и порядочные люди. Но у нас также есть правило - называть вещи, тем более человека, своим именем.

И так, Мендель собрался говорить про воспитание русского патриотизма. Призывать к возрождению «национального духа» России, и ее «грядущего имперского величия». Этим, так сказать, должно озаботиться население. Чтобы скучно не было. Во время обогащения кремлинов.

С выражением морды лица прочитал текст со шпаргалки. Но в отблеске пожара заклинания прозвучали не очень убедительно. Особенно пассаж про «исчерпанный лимит на революции и потрясения». Да и все обещанные молочные реки с кисельными берегами.

Одно место в речуге преемника все же выдалось без фальши. В переводе на русский язык, это был крик из самых глубин естества:

«Дайте нам еще хотя бы десять лет спокойно поворовать!»

За двадцатый век, видите ли, не успели все стащить.

Что вы, мои зайчики! Для вас потрясения только теперь начинаются. Не то, чтобы десять лет, даже пяток для легкой наживы не остался. Совсем скоро вас начнут гонять по переборкам.

Остов Ивановской гебни, конечно, меньше Ходынского поля. Но что то подсказывает, что начало положено. Всего одна вовремя и по месту зажженная спичечка. Движение в сторону кровавого рассвета авторитарной эпохи пошло.

Ведь чекистские барыги ныне расселись по ключевым постам. Держат практически всю собственность. Запрет на истину и достойную жизнь их рук дело. Как и тотальная ложь, тюрьмы для порядочных людей и многочисленные убийства. Не только политические. За имущество и просто из мести.

Пора их …, пора! То в других странах, если в пламени погибла семья – президент приезжает. У нас каждый квартал в плановом порядке живьем сжигают по интернату престарелых. А чекисты тем временем по заводам, складским помещениям и магазинам «террористов ловят».

Только получается, что содержимое этих заводов, складов и магазинов потом в собственность очередного ФСБ-ешника переходит. Одного этого достаточно, чтобы любой пособник кремлевских «борцов с терроризмом» был гоним и презираем по определению.

И спичечку - не забудьте про спичечку!

На улице выступать – это хорошо, но мало.

То получиться, как у Ильи Муромца. Когда тот решил в одиночку Змия Горыныча победить. Зашел в огромную пещеру и громовым голосом зовет:

«Ты где, падла? Выходи биться!»

В ответ, с самых небес:

«Биться, так биться. Зачем в ж…пе кричать?»

Список партійних і радянських керівників, керівних співробітників ОДПУ та ДПУ УСРР, а також документів, що стали організаційно-правовою підставою для проведення в Україні політики Голодомору-Геноциду та репресій

1.Сталін (Джугашвілі) Йосип Віссаріонович 2.Вінокуров Олександр Миколайович 3.Ягода Генріх (Єнох) Григорович (Гершенович 4.Балицький Всеволод Аполонович 5.Прокоф’єв Георгій Євгенович 6.Реденс Станіслав Францович 7.Карлсон Карл Мартинович (Едуард Іванович) 8.Леонюк Хома Акімович 9.Миронов (Каган) Лев Григорович 10.Салинь Едуард Петрович 11.Тимофєєв Михайло Михайлович 12.Кацнельсон Зиновій Борисович 13.Камінський Яків Зельманович 14.Козельський (Голованівський) Борис Володимирович 15.Пустовойтов Сергій Аполонович 16.Букшпан Михайло Маркович 17.Друскіс Франц Семенович 18.Кривець Юхим Хомич

- Народная Самооборона исключила из своих рядов Юрия Бута. Говорят, что Бут собирается присоединится к ЕЦ.
- Так это что получается – еБУТ?!

********************************************

ФК «Львов» в первом же матче новообразованной Премьер-лиги Украины выиграл у ФК «Шахтер» - 2:0. На следующий день шахта «Комсомолец Донбасса» пополнилась одиннадцатью новыми работниками.

********************************************

Среди населения провели соцопрос, почему Янукович не нашел в своем «напряженном» графике времени для встречи с канцлером Германии Ангелой Меркель. Были получены следующие ответы:
- Янукович не отошел от проигрыша «Шахтера» – 30%;
- Янукович не знал, кто такая Ангела Меркель – 25%;
- Янукович не знает, как по-немецки «козлы» – 25%;
- Его не отпустила Люда – 20%;
- Его не отпустил Ринат – 1 человек (Ринат).

A я гуляю по Москві,
І бачу памятник Бандері,
Великий тризуб на кремлі,
І синьо-жовтий в всіх в оселі,
Великий памятник Донцову,
Петрівка вже стоїть без грат,
Повсюди чути нашу мову,
І люблять всі мій автомат!
Нема вже в світі комуністів,
Нема бандитів і гопів,
Нема заядлих шовіністів,
І всяких путінів-козлів!
Нема вже в світі мавзолею,
Госдума вся на Соловках,
Спалили Леніна тварюку,
А Кучма з'їв його весь прах!
Яскраво світить ясне сонце,
Нема кацапської свині,
Червоно-чорний у віконці,
І я щасливий у Москві!

Про те, що приміщення Полтавської обласної бібліотеки для дітей ім. Панаса Мирного захоплене разом з усім її майном в день захоплення директор бібліотеки Леонід Чобітько повідомив телеграмами Президента України, Прем’єр-міністра України та Міністра культури.

Пройшло шість діб. Жоден орган центральної влади не відреагував на отримані телеграми.

Крім того, місцева міліція не реагує на заяву директора бібліотеки про захоплення приміщення і майна бібліотеки, яка знаходиться в Октябрському райвідділі.

Робота бібліотеки паралізована. Колектив бібліотеки перебуває в приміщенні обласної універсальної бібліотеки ім. Івана Котляревського, - повідомляє обласний громадський комітет «Повернемо бібліотеку дітям».

Майдан

“Бандеровщина” в русском сознании имеет мало общего с деятельностью ОУН-УПА как реальным явлением украинской истории. Можно даже говорить о специфически русской модели трактовки этого движения, модели, которая из-за многочисленных иррациональных элементов дает основание для определения ее как мифа, составной части других русских мифов на украинскую тематику. Отношение к украинскому национальному движению даже в кругах образованных и либеральных русских интеллигентов остается на чисто пропагандистском уровне, что заставляет вспомнить времена советского Агитпропа с его “объективным” и “научным” “исследованием” взглядов идейных противников. Большим прогрессом в осмыслении этого явления русским сознанием было бы хотя бы забвение истерично-обвинительного тона, что господствует практически во всех российских текстах, даже в тех, где есть претензии на академичность.
В этом сознании, а еще больше подсознании, историческая реальность превратилась в символ, который живет своей, автономной от истины, жизнью. Этот символ чрезвычайно активно используется во многих публикациях, имеющих целью создать негативный, максимально непривлекательный образ Украины, отдельных ее регионов и политических сил.
На территории самой Украины этот символ является краеугольным камнем всей пропаганды левых и пророссийских партий и организаций. Символ должен послужить делу противопоставления западных и восточных регионов государства, запугивания русского и русскоязычного населения востока и юга какой-то ужасной, жестокой, неизвестной, а потому еще более страшной, силой. Над созданием этого символа трудился огромный отряд коммунистических пропагандистов на протяжении последних 60 лет, и эта работа не прекращается и сейчас. В среде российских историков пока еще не зафиксировано попыток объективно и непредвзято разобраться в этих фактах украинской истории.
“Бандеровец” предстает в восприятии среднего русского на подсознательном уровне как своего рода “антиидеал” Украины, как живое воплощение “плохой Украины” в отличие от идеала хорошей Украины — Малороссии, которая пребывает под полным политическим и духовным контролем Москвы.
“Бандеровец” — это, так сказать, модель самых худших черт украинца, как их себе представляет русское сознание.
Это тип антирусский по определению именно из-за своего украинства, из-за максимально резкого и неуступчивого проявления, манифестации своего украинства в формах, что принципиально по своему характеру сопоставимы с формами демонстрации “русскости” русским как представителем державного народа. Однако такое же поведение украинца, которое выступает отражением поведения русского, поляка, немца, венгра как носителей национальной самодостаточности воспринимается русским с его устоявшимися представлениями о “норме” для украинцев как вызов и агрессия, по крайней мере, как потенциальная угроза. Это, в свою очередь, вызывает агрессию со стороны носителя русского сознания, которую он считает спровоцированной. Спровоцированной одним только фактом существования такого “аномального украинского типажа”. Вспоминается один показательный случай.. В году так 1975-м — 1976-м (во время обучения автора этих строк на философском факультете Киевского университета) со мной учился студент по фамилии Сандуца. Он был примечателен тем, что во времена, когда все украинское, мягко говоря, не приветствовалось, всегда говорил только по-украински, никогда не переходя на другой язык. Казалось бы, ну, что тут странного? Украинец говорит на своем родном языке.
Точно так же вели себя русские: они всегда и везде говорили только по-русски. И никаких претензий к ним не возникало.
А вышеупомянутого Сандуцу все-таки вызвали в 1-й отдел и попросили перейти на “великий, могучий и свободный”. Мягко так, ненавязчиво. Однако, учитывая авторитет ведомства, рекомендация была более чем убедительной. А потом этот человек вообще куда-то исчез. Дальнейшая его судьба неизвестна.
Он демонстрировал свою “украинскость”, свое национальное “я” так, как это делали русские. Но, что можно Юпитеру, того нельзя быку”. Его абсолютно нормальное для всех народов национальное поведение было воспринято как знак, символ агрессии. Он повел себя так, как украинцу вести себя в СССР, в Российской империи было “не положено”. Взял не по чину, не по национальному чину. Его поведение, нарушавшее национальную норму для всех “нерусских”, воспринималось как оскорбление, как нарушение установленного порядка и как агрессия против носителей русского языка.
Собственная же национальная агрессивность переносится на другого и приписывается этому другому, что вызывает чувство угрозы и незащищенности. Это очень своеобразная мазохистская агрессивность, когда сам источник агрессии ощущает себя жертвой, нуждающейся в защите и сочувствии, когда в роли “перпетуум-мобиле” агрессивности выступает искусственно возбужденный в себе самом страх и комплекс острой, хотя и не оправданной реальными обстоятельствами, жалости к себе. Яркой иллюстрацией этого тезиса может быть ситуация с “русскоязычными” за пределами Российской Федерации и ее освещение СМИ этой страны с бесконечными жалобами на “ущемления” и “преследования”.
“Бандеровец” воспринимается россиянами как метафизическая, почти манихейская угроза со стороны “сыновей тьмы”. Однако участие реальных “бандеровцев” в формировании таких представлений было минимальным, остальное сделало само русское сознание с его специфическими, созданными такой же специфической историей, особенностями.