Приблизно з V ст. н.е. у слов’янському середовищі поширились двоскладові імена. В більшості, їх носили люди з високим соціальним статусом – князі, члени князівських родин та вожді племен.

Це питання, на жаль, і понині залишається малодослідженим, а самі імена поступово активно витісняються чужинськими та малозрозумілими широкому загалу.

Вчені в Польщі та Югославії, - професор Малець з Інституту польської мови Польської Академії Наук у Кракові, та професор Цірковіч з Університету в Новому Саді, згодні в тому, що саме двоскладові імена є найбільш архаїчними, найбільш типовими і мають більше відношення до древньої слов’янської спільності та її еліт. Імена, що складаються з двох слів, мали свій глибокий сенс і вимову. На жаль, сьогодні СЛОВ’ЯНИ вже не розуміють значення своїх імен. Найгірше, однак, те, що імен цих стає все менше. (У Польщі всього якихось 10% від всіх імен).

"Імена створюють систему, яка, виділяючись з усього мови деякими специфічними рисами, становить одночасно частина традиції права і звичаїв кожного суспільства" (Тадеуш Мілевський, 1969).

Ця чудова традиція права і звичаїв присутня однаково у всіх слов’янських країнах унаслідок загального походження і загального етнічного початку. Систему слов’янських імен слід проголошувати й поширювати, щоб вона не зникла і стала більш популярною і навіть обов’язковою у всіх слов’янських країнах.

Імена, ініціація і слов’янська культура

До і відразу після розпаду слов’янської спільності, тобто перш ніж слов’янські племена ввійшли в орбіту впливу чужих культур, язичницька традиція і звичаї не дозволяли членам племінної спільності, а тим більше правлячій еліті, відступати від канону двоскладових імен (600 - 1000 роки нашої ери). Дитина ставала членом суспільства (Задруга, Ополє, племена, держави), коли переходила під чоловічу опіку у віці 7 років. Під час обряду ініціації їй давали нове ім’я, а старе, дане незалежно від статі, під впливом почуттів та імпульсом матері, підлягало забуттю. Нове осмислене ім’я повинне було відповідати характеру дитини або якостям, які хотіли б у ньому бачити батьки, якщо у дитини був слабкий характер, наприклад:

Богуміл - нехай буде милий богу
Гостерад - нехай буде відрізнятися гостинністю
Мстислав - нехай буде славен помстою над ворогами

Як видно, за слов’янськими віруваннями, ім’я було закляттям і магічним знаком, пов’язаним з людиною, що його носить.

Завдяки лексичним складовим двоскладових імен, збережених звичаями та традицією, ми багато дізнаємося про культуру і систему цінностей наших предків. Ось приклади з різних сфер життя:

Життя (суфікси-буд,-жир) - Властибуд, Жирослав, Домажир.

Позитивні цінності (добро-, любо-, мило-, раде-) - Доброгост, Любомир, Радомир, Милострий.

Негативні цінності (не-) - Ніклот, Немир, Нерад.

Сенс пізнання (мисле-,-думка,-вид) - Мислебор, Гостевид, Болемисл.

Громадське устрій (держи-, гради-, влади-) - Держикрай, Градислав, Володимир.

Гостинність (-гост) - Любогост, Доброгост, Радогост.

Військова організація (-полк, вой-) - Святополк, Воїслав.

Бойова готовність (буди-, креси-) - Будивой, Кресислав.

Боротьба (бори-, рати-) - Боригнів, Ратибор.

Гідність воїна (свято-, яро-, пако-) - Святомир, Ярослав, Яромир, Пакослав.

Честь, слава (чти-,-слав) - Чтибор, Томислав, Болеслав.

Сім’я (брато-,-стрий, сестро-) - Братомил, Желістрий, Сестромил.

Власність (семи-) - Семемисл, Семавіт.

Віра (бог-,-бог) - Богуслав, Хвалибог, Молибог, Богухвал.

Це приклади присутності цінностей, почуттів, вірувань, громадського способу життя, суспільної організації в умовах війни.

Варто зазначити, що в системі слов’янських імен відсутні виступаючі в системі імен інших індоєвропейських мов назви тварин (!), зброї та реалій, пов’язаних із заняттями населення. Слов’янські імена також більш абстрактні, ніж інші індоєвропейські імена.

Види слов’янських імен у Польщі

У Польщі, як і в інших слов’янських країнах, виступають три розрізнених морфологічних типів імен.

Перший тип - двоскладові імена

Головні, найдавніші і найбільш правильні. Вони складаються з двох слів, що знаходяться між собою в певному синтаксичному та смисловому співвідношенні. Характеристика цих імен була представлена вище. В період Середньовіччя у Польщі імен такого типу використовувалося близько шестисот. Однак, з моменту прийняття християнства вони поступово замінялися західними та єврейськими іменами, і в врешті решт на рубежі XV-XVI століть були майже повністю витіснені. Виняток з цього правила становили слов’янські двоскладові імена, які носили святі Церкви, наприклад, Чеслав, Казимир, Станіслав, Вацлав, Владислав, Войцех. Також довше залишалися у вживанні двочленні імена в дворянських сім’ях, що є доказом використання двоскладових імен слов’янськими елітами. Доказом цього також слугують імена королівських і князівських династій на території всього Слов’янського світу. У Польщі слов’янські двоскладові імена носили навіть володарі з династій, які нічого спільного зі слов’янством у етнічному походженні не мали: Ягеллони (наприклад, Владислав Варненський), Вази (наприклад, Владислав IV Ваза).

У XVI і XVII століттях ми ще зустрічаємо Броніслава, Дадзібога, Доброгоста, Держислава, Ярослава, Мирослава, Мстислава, Пшемислава, Пшецлава, Володимира, Збігнєва. У XVIII столітті в Польщі вживаність слов’янських двоскладових імен продовжує скорочуватись. Ситуація змінюється в XIX столітті в зв’язку з інтересом до минулого Польщі. Починають з’являтися календарі слов’янських імен (наприклад, Т.Воєвудского у Варшавському Кур’єрі за 1827), хоча разом з ними починають з’являтися помилкові, спотворені форми слов’янських імен (наприклад, замість Збигнева з’явився Збігнєв, а замість Семовіта з’явився Земовіт) і гібридні форми - отримані з християнських імен з додатком другої слов’янської члена, наприклад: Ян - Яніслав, Юліан - Юліслав. Воскресінню деяких старих слов’янських імен сприяла також романтична література, багата старопольська мотивами з справжніми старослов’янськими іменами.

У міжвоєнний період популярність слов’янських двочленних імен продовжує зростати, завдяки діяльності неоязичницьких груп, які зверталися до міфології слов’ян і давньої системі вірувань. Слов’янські двоскладові імена популяризувалися також завдяки виданню календарів і книг (наприклад, Владислав Колодзей "Слов’янський календар") і звичаєм приймати псевдоніми у вигляді слов’янського імені. Наприклад, журнал "Задруга" не публікував повного імені автора статті - тільки ініціали, якщо ім’я автора не було слов’янським.

Зараз в Польщі діють організації, виявляють інтерес до слов’янства і вимагають від своїх членів володіння двоскладовим слов’янським іменем, що здається мені вельми позитивним явищем (наприклад, деякі харцерскі дружини у Кракові, краківське відділення товариства "Ніклот", "Крак", "Любуш") .

Який розмах нині набуло використання слов’янських імен у Польщі? Станіславів - 800 тисяч, Казімірів - 300 тисяч, Войців, Владиславів, Чеславів і Воладимирів - по 200 тисяч, Богданів - 130 тисяч. Досить велике число також Богумілів, Богуславів, Богухвалів, Святославів. Ці імена популярні завдяки їх зв’язку з християнством. З імен, які з християнством мають небагато спільного, популярні Збігнєв (400 тисяч), Ярослав, Мирослав, Веслав, Здіслав (по 200 тисяч), Пшемислав (130 тясяч), Болеслав, Броніслав, Радослав (по 80 тисяч).

Від чоловічих імен утворюються жіночі форми, про їх велику схожість свідчить про рівноправність жінок, наприклад: Станіслава (300 тисяч), Казимира (145 тисяч), Владислава (140 тисяч), Чеслава (100 тисяч). Популярні також: Вацлава, Броніслава, Людмила, Доброслава, Славоміра, Збігнева, Здіслава.

Другий тип - форми імен, що походять від двоскладових імен

Похідні форми, розбиті або скорочені, забезпечені різними суфіксами, часто зменшено-пестливими), наприклад: Ратіборек - від Ратибор, Лют - Лютогнів, Пелка - від Святополк, Войтек - від Войцех, Гневко - від Гневомір, Мілош - від Мирослав, Броніше - від Броніслав, Лех - від Лехослав, Мешко - від Мечислав, Борис - від Борислав.

Третій тип - прості імена - народні назви в функції власних особових імен

Гарним прикладом імені цього типу є популярне в Сербії ім’я Вук, швидше за все утворене від відомого в Середні віки імені Вілчан - володар Вилітів зі значенням "нехай буде як вовк, войовничий, хижий, умілий воїн". Інші імена цього типу: Квятека ("хай буде як квітуча рослина, прекрасний і огрядний"), Одолан (від дієслова "здолати"), Шиба (від "Шиба", тобто бити), Кохан, Мілаван, Ласота.

Загрози

Причиною зникнення слов’янських імен є процес акультурації. Розглянемо цю проблему з точки зору Польщі та поляка. Зараз найнебезпечнішим є лихо під назвою американізація. Зустрічаються такі імена, як Анжеліка, Лінда, Ларі, Марк, Денис, Роб, Маркс, Енді, Валентинка ... Це, звичайно ж, результат напливу низькопробної американської або німецької поп-культури, особливо беззмістовних фільмів і телепрограм. До 1989 року таких імен в Польщі не було зовсім, завдяки чітким діям цензорів і Міністерства культури і мистецтва.

По іменах в Польщі можна також легко помітити вплив німецької культури і одвічного "Drang nach Osten". Робертів, Конрадів, Каролів та Генріків серед поляків вже мільйони.

Фактично з Німеччини до Польщі прибуло і християнство, а з ним і Біблія і численні гебрайські імена. Незважаючи на їх ополячення, значне число близькосхідних імен вказує на рівень занепаду традиції слов’янської культури та звичаїв. Зараз виходить, що "типово польськими" є такі імена, як Матеуш, Лукаш, Петро, Рафал, Юзеф. З причини того, що римський папа (покійний Іоан Павло ІІ, прим.«Аратти») мав польське походження, популярність гебрайською імен Ян і Павло перейшла кордон абсурду. Єдиним виходом з цієї ситуації буде державна програма відмови від чужинських імен, і популяризація древніх слов’янських імен.

Прикро, але на пострадянському просторі, власне на теренах України, складається подібна до польської ситуація з іноземними іменами (згадайте хоча б психоз із поширення імен з латиноамериканських серіалів)…

Способи порятунку двочленних імен

Щоб зберегти існування двочленних слов’янських імен як етнокультурного прапора, який відрізняє нас від представників інших мовних груп, необхідно проводити заходи з популяризації їх у культурі:

• вибір літературних і артистичних псевдонімів у формі двоскладових слов’янських імен, наприклад: письменники Людовит Штур, Збігнев Ненацкій, Барні Рогаліца;

• запровадження обов’язкового слов’янського імені в організаціях національної та слов’янської спрямованості;

• найменування фірм, магазинів, об’єднань, вулиць такими іменами (наприклад, відома в Польщі ковбасна фірма "Доброслава");

• пропаганда періоду раннього середньовіччя через археологічні експедиції та історичні засідання, адже всі правителі в цей період мали слов’янські імена; наділення героїв книг, віршів, фільмів двоскладовими слов’янськими іменами;

• видання календарів зі списком слов’янських імен, притому виключно правильних.

Одним словом, мова йде від тому, щоб впроваджувати слов’янські імена в кожній сфері нашої діяльності: на рівні політики, економіки, культури, науки. Слід пам’ятати про наших дітей, які незабаром з’являться на світ. Подумаємо вже сьогодні про слов’янських іменах для них! На жаль, сьогодні у зв’язку з юридичними вимогами ми не можемо собі дозволити давати дитині ім’я у віці 7 років. Ці імена ми повинні шукати в списках слов’янських імен, історичних джерелах, літературі, а також в оточуючих нас назвах місцевостей, наприклад: Володимира, Святослава, Ярослава та Богдана в Україні, Братислава - у Словаччині, Літомисля в Чехії, Златібора - у Сербії ,у Польщі: Водіслава, Ратібужа, Мислібужа, Пшемисла, Ярослава, Держислава, Вроцлава.

То ж – плекаємо рідні імена та традицію, яка своїми коріннями поєднує нас із тисячолітньою спадщиною предків!

http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=2517

Українець, який з дитинства чує російську мову, згодом тягнеться до російського, як до свого рідного. Про це в інтерв'ю Gazeta.ua розповів історик Володимир Білінський.

Чому українці так багато говорять про росіян?

- Колись ми з ними були пов'язані, бо були у складі Російської імперії чи Радянського Союзу. У Львівській чи Волинській області більше розмовляють про Польщу. Митрополія завжди намагається винищити прошарок інтелігенції, нав'язати місцевому народу свою мову. Український народ тричі породжував інтелігенцію. Першу — за часів Київської Русі. У 14-16 століттях поляки намагалися окатоличити українську еліту. Останній здався князь Василь Острозький. Його старший син Януш був вже католиком, а меншого Олександра, який був православним, поляки отруїли. Тоді здавалося, що народ більше не здатний народити нову еліту. Проте спромігся на козаччину, тодішніх полковників, гетьманів. Тоді росіяни русифікували їх. Нав'язали свою мову, культуру, побут. Третій раз еліту сколихнув Тарас Шевченко у кінці 19 — на початку 20 століття. Її винищила більшовицька влада.

Олександр Солженіцин розвінчав російський месіанізм. Говорив, що росіяни найбільше постраждали від комунізму.

- Він свідомо, яким би не був демократом, пропагував російську ідею, шовінізм. У своєму творі "Как нам обустроить Россию" зазначив, що переважна більшість українських та казахських областей мусить увійти в нову Росію. Хоча у 1944-1945 рр він немов би став демократом. Солженіцин заварив кашу стравлювання народів, а розхльобувати її доводилося населенню.

Можливо, твердження, що росіяни шовіністи - це стереотип?

- Росіянин ніколи не відповість вам українською, навіть якщо знає мову. Навпаки захоче, щоби ви перейшли на його мову. Бо вважає себе господарем. Не тому, що він поганий, так його виховали.

Чому ж тоді багато україномовних, що приїжджають до Києва, переходять на російську?

- Це не українці, а хахлуї. У них у крові сидить раб. Вони не розуміють, що рідна мова - це та, яку їм дали батьки, нею можна звертатися до Бога. Так виховала імперія наших людей. Українцю в столиці здається, що завдяки російській він стане "городським". Імперії вже нема. Але Мойсею довелося водити людей пустелею 40 років, щоби вибити з них рабство. Так вони не мали ні з ким контакту. Нинішнє покоління українців мислить так само, як його батьки за радянського часу.

Як це змінити?

- Потрібно мати свою національну гордість, яка не приноситиме шкоди іншій людині. Радянська влада виховувала людину такою: ти ні про що не думай, квартиру, роботу, освіту тобі держава дасть. Дітей з трьох років забирали в садочки, щоби виховувати її по-своєму. А батько з матір'ю мусили ходити на роботу. Ви не уявляєте, яким я колись був патріотом Радянського Союзу.

Як ви ставитеся до російськомовних українців?

- Таких немає. Є носії або української культури, або російської. Українець, який з дитинства чує російську мову, згодом тягнеться до російського, як до свого рідного. Я не мирюся з людьми, які на чужій землі насаджують свою точку зору. Не подобається тобі українське? Їдь у Росію і живи там у повній душевній гармонії. А насаджувати господарям дому свою точку зору – неправильно. Ми ж росіянам нічого не нав'язуємо.

Чи Росія зараз така ж небезпечна для українців, як за часів Російської імперії чи СРСР?

- Потрібно розділяти російський народ і російську владу. Люди там такі ж, як і наші. Їхня влада становитиме для нас небезпеку до тих пір, поки не зміниться її світогляд. Російські політики досі хочуть відродити Російську імперію. Без поняття імперії Росія не зможе існувати у такому вигляді, як тепер. Якщо в Росії відняти історичні міфи, від неї залишиться лише Московське князівство. Москва, Тверь, Разянь були окремими улусами Золотої орди. У 1290-1294 і 1312-1320 роках її столиця Мохши-Наровчат знаходилася по-середині чотирикутника Москва-Ліпецьк-Пенза-Горький. Це "ісконно руская зємля", яка була частиною Золотої орди. Коли на початку 16 століття вона розвалювалася, Москва відокремилася в окреме князівство.

Росія продовжувач традицій "Золотої Орди"?

- Безсумнівно. Там діють ті ж закони і правила.

Які саме?

- Ти начальник – я дурак. Це стовідсотково ординська традиція. Гнути голову перед сильнішим. Учора я слухав промову Обами. Він сказав, що кожна людина – творіння Боже. І не важливо, чи одна з них є президентом, а інша – двірником. Усі вони – багатство Америки. В Росії жоден президент такого не скаже. Тому її доля визначена. Вона розвалиться на ті держави, ханства й князівства, з яких колись починала складатися.

Україна теж розвалиться?

- Ні. Куди нам валитися? Почитайте Геродота. Він каже, що кордони Скіфії тягнуться від Дністра до Дону. Минали тисячоліття, а кордони лишалися незмінними. Тобто так було завжди і так буде. Інша справа, що нас довго привчали, кажучи, що ми зайди. Що слов'яни прийшли на цю землю в 5-6 століттях. Це неправда. Ми на цій землі автохтони. Тобто корінне населення.

Україна теж неоднорідна. Кажуть, що в Центрі й на Заході – ментальність Київської Русі. На Сході й Півдні – ментальність Орди.

- Є таке. Я би окреслив проблему інакше. На Заході й Центрі люди більші індивідуалісти. А в промислових районах Сходу й Півдня переважають люди зі стадним мисленням. Вони звикли триматися гурту й воліють забути про свою індивідуальність. Ви ж подивіться на нинішню владу. Чого вони на всі ключові посади тягнуть донецьких? Що, в Києві немає фахівців? Бо стадний рефлекс. Це теж російський, навіть радянський пережиток.

Україна пройшла точку неповернення до Радянського Союзу?

- З точки зору народу - так. А чи влада пройшла — не знаю. Проголошення незалежності і є точкою неповернення. Нинішня влада думає, де їй краще, у Європі чи з Росією. Якщо рухатимемося на схід — це кірка, ломик, кувалда, якщо на захід — зінгер, мерседес, комп'ютер. Молодь вже вибрала. Зміниться 2-3 покоління і українці забудуть про імперію.

Ви писали, що "без хорошого міфу не буває великої нації". Нам він теж потрібен?

- Вони були потрібні у 18-19 столітті. Так будувалися англійська чи іспанська імперії. Поняття держави і супердержави інакше, ніж ще 50 років тому. Сьогодні ні розмір території, ні минуле не впливає на її успіх. Російська влада ностальгує за минулим, коли вона погрожувала будь-кому і її боялися. Пересічному росіянину навряд чи це потрібно.

В Україні велися розмови про створення "козацького" міфу.

- Міф — це вигадка, козаччина — дійсність. Її можна зробити красивою і поетичною. Тобто внести елементи вигадки, але саме явище заперечити не можна. Росія повністю змінила історію. На запрошення Катерини ІІ до Росії приїхали німецькі історики Міллєр, Стріттер, Шльоцер. Вони й написали вигідну історію. 1850-х син президента російської академії наук і міністра освіти Російської імперії Олексій Уваров розкопав 7729 курганів і в жодному з них не знайшов слов'янського поховання. Всю центральну Росію розкопав і знайшов тільки фінські. Тоді Росія вже написала свою слов'янську історію. Проте археологія заперечує це.

Уварова заперечував академік Спіцин, який казав, що насправді Володимирські кургани – слов'янські.

- Звісно, Росія боротиметься. Без міфології в неї немає майбутнього. Російська історія, яка викладалася впродовж останніх 300 років, складається із суцільних неув'язок. Росіяни кажуть, що вони є правонаступниками Новгорода. Кажу, що це древня слов'янська республіка, яку вони нищили з неймовірною люттю. Німці не стріляли по нашій Софії Київській. Не було в них ненависті до пам'ятника старовини. А загарбник москвин у Новгороді знищив усе, що міг. Після загарбання Іваном Грозним там лишилося 850 жителів. А були десятки тисяч. Новгород міг виставити 40 тисяч війська. Тому Москва не може вважатися спадкоємцем слави Новгорода. Не може вовк успадкувати гени з'їденої ним вівці.

Хіба одна людина здатна перебороти 300-річну російську фальсифікацію історії?

- Варто тільки почати. Той професор із Росії, що взявся читати мої книжки, признався, що спочатку хотів спростувати мене. Почав із Куликовської битви. Поїхав туди, обходив усі музеї, кладовища, опитав старих людей. Ніде не знайшов слідів цієї битви. Бо на Куликовому полі за двісті років пошуків не знайшли й ламаного списа. А мали би бути братські могили воїнів, кістяки вбитих коней, зброя й амуніція. Нема нічого, бо й битви не було. Професор усе зрозумів. Відтоді він не викладає стародавньої російської історії. Гидує брехнею.

Російська імперія можлива без Закавказзя, Прибалтики, Середньої Азії. Але неможлива без України. Чому?

- Бо імперія стоїть на українських історичних міфах. Російська історія починається чомусь із Києва. А чому не з Москви? Хіба важко історикам написати, як хан Менгу-Тимур заснував у 1272 році Московське князівство? А далі все піде як по маслу. Але цього не роблять. Воліють красти історію в Києва, в українців.

У 1945 році Росія повернула собі втрачені після Першої світової війни землі. Навіть Курили прихопила. Вона здатна здійснити чергові завоювання?

Після втрати земель імперії все важче зібратися на нове завоювання. Це потребує колосальних зусиль. У 1945 році Росія майже відновилася в царських кордонах, але Фінляндію вже не повернула. Польщу вже не повернула. Потім програла холодну війну й втратила ще 15 колишніх республік. Далі буде. Вже зараз Красноярському краю лишають 11% валового продукту. Решту забирає Москва. Ви думаєте, що в Красноярську з цим миритимуться вічно? Підірвали вертоліт з генералом Лебедем, який про це говорив, але проблему не вирішили.

Юрій СТРИГУН, Ольга БОГАЧЕВСЬКА

Під час зусрічі донеччанам будуть презентовані дві нові книги, видані музеєм "Смолоскип": О. Тихий "На перехресті думок" (педагогічні твори, друковані вперше) та "Воїн Армії Безсмертних" (про Василя Макуха) - за матеріалами експедицій музею: документи КДБ та спогади рідних і побратимів.

Зусріч відбудеться за адресою: Донецьк, вул. Північна, 19. Початок о 13 годині.

Запрошуєються всі небайдужі.

Давосский форум в этом году получился какой-то неинтересный. Наш президент хорошо перед этим поел дома и, видимо, поэтому решил на пинчуковский банкет уже не оставаться.  В итоге Украина осталось неувікнута,и вообще скучно там что-то было. Но кое-что все же произошло. Был подписан контракт с Shell. по разработке газовых месторождений на Юзовской площади в Харьковской и Донецкой областях.  Несмотря на то, что недоброжелатели намекают на огромное количество лыжных инструкторов,снующих по Давосу, следует к этому событию все-таки отнестись серьезно.Во-первых, точно известно, что Каськива в Давос не взяли, во- вторых,последствия такого контракта могут быть значительны.

Как всегда, у нас обсуждение начинается, когда дело уже сделано, но лучше уж поздно, чем никогда.

В условиях открытого тупого шантажа со стороны России для Украины наращивание своей газодобычи – первоочередная задача, важнейший элемент укрепления своей безопасности. Благодаря добыче сланцевого газа США не только покрыли объемы внутреннего потребления, но и впервые в своей истории приступило к экспорту газа. Страны Европы начали интенсивное изучение вопросов целесообразности добычи этого вида сырья на своих территориях.Альтернативы сланцевому газу, особенно для Украины, не просматриваются. Однако есть проблемы, связанные с экологией.

 

Гидроразрыв начал использоваться с 1947 года. Сейчас эта технология используется во всех добывающих углеводороды странах с целью повышения отдачи скважин. Очень коротко, с максимальным упрощением- смысл процесса.

Месторождения нефти и газа всегда приурочены к  толщам осадочных пород,представляющих собой слоеный пирог, образованный породами (слоями) с разными физическими свойствами. Углеводороды содержатся в породах, характеризующихся относительно высокой пористостью, проницаемостью  и неоднородностью, которые называются  коллекторами. Жидкости и газы могут там, в ловушках, сохраняться сотни миллионов лет, если покрывающий слой сложен плотными непроницаемыми породами. Действием горного давления нефть и газ выжимаются вверх. Если коллектор выходит на поверхность, то нефть или газ будут самопроизвольно сочиться на поверхность (в атмосферу). Если скважиной вскрыть коллектор, то эти субстанции будут заполнять скважину. При хорошей проницаемости , высоком давлении и удачно пробуренной скважине даже насоса бывает не нужно – нефть самостоятельно изливается (тем более газ). Но если проницаемость мала, т е поры в коллекторе изолированы друг от друга, то углеводороды не могут мигрировать под действием давления, и скважина, вскрывшая такой коллектор, не будет обладать достаточной продуктивностью. Проницаемость коллектора можно повысить, если соединить поры, содержащие углеводороды, искусственными трещинами. Для этого через скважину в коллектор под очень высоким давление нагнетается жидкость, которая проникая по естественным существующим трещинам и порам расширяет и удлиняет их, а так же продуцирует  новые.Длина трещин в зависимости от условий может составлять от первых метров до многих десятков метров. Это и есть гидроразныв. Чтобы вновь образованные трещины не сомкнулись после снятия давления, их заполняют наполнителем (как правило это песок), для чего опять таки через ту же скважину нагнетают песчаную взвесь. Все, процесс закончен.                                                                             Неприятности могут быть связаны:

 1. С локальным нарушением целостности и механических свойств отдельных горизонтов разреза, что якобы может спровоцировать землетрясение. Теоретически можно себе нафантазировать такие обстоятельства, когда в принципе такое могло бы произойти, но практически вносимые изменения настолько незначительны, что ими можно пренебречь. В этом плане на много более опасны шахты и каръеры.

2.Реальные риски связаны с токсичностью применяемых жидкостей, поэтому на этом вопросе стоит остановиться несколько подробнее.

В качестве жидкостей разрыва применяются растворы и эмульсии на водной, углеводородной и кислотной основе. Все они в разной степени токсичны. Сейчас не известны ни конкретный состав эксплуатационных жидкостей, ни объемы в которых они могут быть применены,поэтому рассуждать можно лишь о принципиальной возможности попадания пластовых жидкостей, загрязненных токсичными веществами в приповерхностные слои. При абсолютной технологической дисциплине и ситуации, не выходящей за рамки штатной, такое возможно лишь в случае активирования в процессе гидроразрыва близлежащих зон разломов, по которым может происходить подъем пластовых жидкостей вверх.  Подобные инциденты можно было бы предотвратить, если бы можно было откартировать все тектонически ослабленные зоны, и на основе этих карт провести выбор безопасных точек бурения.  Однако, к сожалению, на сегодняшний день уровень развития геофизической и геологической наук позволяет лишь минимизировать этот риск.Количественная оценка возможного ущерба окружающей среде по этой позиции вряд ли возможна. Можно лишь предполагать, что он не должен быть слишком велик исходя из опыта применения ГРП в других странах. 

Наибольшую опасность проникновение токсичных веществ так или иначе связанных с жидкостью разрыва, как всегда, создают люди. Это всевозможные нарушения в технологии работ.

Наиболее опасным, пожалуй, здесь является разрушение покрывающих пород,которые должны оставаться непроницаемыми, но вследствие неправильно выбранного давления, жидкости и объема закачки образование трещин может не ограничиться коллектором и перейти на покрышку, в результате чего газ (так же как и нефть или любая пластовая жидкость) будет выжата за пределы коллектора, и дальнейшие пути его миграции будут абсолютно непредсказуемы. Опять-таки нет никакой возможности оценить количественно потенциальные утечки и таким образом подтвердить особую опасность этого проекта для экологии. Размышляя над этой проблемой необходимо помнить, что при бурении скважин даже без последующего гидроразрыва широко используются буровые жидкости, да и ГРП применялся при интенсификации эксплуатационных нефтяных скважин не только в далекой Тюмени, но и в Украине и пока никто по этому поводу особого шума не поднимал. Возможно, это и правильно, так как несомненно существуют значительно более мощные и опасные промышленные источники загрязнения окружающей среды.

Добыча традиционного газа из ловушек требует бурения сравнительно небольшого количества скважин. Чтобы извлекать поровый газ из сланцев, песчаников или любых других пород требуется бурение по плотной сети, количество скважин резко возрастает, соответственно возрастает количество используемых буровых растворов  и нагрузка на природу.Конкретные параметры сети и количество планируемых скважин сейчас неизвестны,но определенное беспокойство это уже вызывает. В Западной Сибири, где стиль работы можно считать близким к украинской действительности, массового применения ГРП нет, но случаи появления в приповерхностных водах углеводородов фиксировались.

3. Часть жидкости разрыва после завершения процесса разрыва откачивается назад на поверхность и сохраняется в специальном резервуаре на буровой площадке. Честно говоря, это уже страшно.  В условиях, когда самая верхняя часть разреза представлена образованиями с повышенной проницаемостью,необходима тщательная герметизация этих резервуаров. Достаточно будет появиться небольшой трещине, и тысячи кубов жидкости отнюдь не полезной для здоровья немедленно дренируют по направлению к водоносным горизонтам и гидросистеме – ручьям и рекам.

Что будет, если река Сев. Донец, снабжающая водой весь Донбасс окажется отравленной, понимают все, но, похоже, некоторых это не очень-то волнует.

Безмерно жаль и тот небольшой клочок леса, что, к несчастью, располагается на территории Юзовского участка. Если предположить, что предстоящее бурение будет проходить приблизительно с такой же густотой, как и в США, то только под буровые площадки будет уничтожено 10тыс гектаров леса, плюс еще нужно будет ко всем этим тысячам скважин проложить дороги, по которым могли бы курсировать большегрузные автомобили.

После этого показать детям, что в жизни существуют, кроме асфальта и бетонных коробок, еще шелест листьев и пение птиц жителям городов Донецкой области будет уже негде.

Там, где появляется человек со своими механизмами, выжить дикой природе, как правило, не удается.  Это не теоретическое предположение, а практическое наблюдение. Когда я приехал молодым специалистом в один из поселков Якутии, там уже функционировали две разведочные шахты, располагавшиеся на притоках той речки, в долине которой стоял поселок.Около 15 буровых бригад разбуривали рудоносную зону в бассейне этой речки.Коллеги, начинавшие работы на этом участке, рассказывали, что еще 5 лет назад,до начала разведки, можно было утром с крыльца наловить рыбы на завтрак. Трудно было в это поверить, так как я наблюдал уже абсолютно безрыбную речку на всем ее 40-километровом протяжении, хотя внешне вода выглядела совершенно чистой и прозрачной. Через 8 лет разведка была закончена, месторождение сдано в ГКЗ,наша организация переориентирована на другое полезное ископаемое и стала работать в других местах. Через некоторое время рыба вернулась и опять стала реальностью рыбалка в пределах поселка.

4.Минеральные ресурсы ограничены. Сейчас на обогащение идут хвосты и отвалы, которые в недавнем прошлом складировались как безнадежная некондиция. То же самое и с газом. Сланцевый газ,безусловно, на много сложнее и дороже в добыче, но пришло уже то время, когда необходимость разработки этих месторождения стала реальностью. Это объективный процесс. Технические, технологические проблемы при этом для каждой страны одни и те же.  Они решаются и будут полностью решены. Но Украина отличается от других стран абсолютно специфическими условиями, делающими реализацию проекта добычисланцевого газа особо опасным.  Источник опасности не в технике, не в технологии, не особенностях геологического строения, а в том, что страной управляют не государственные деятели, а государственные преступники. Если в других странах существуют независимые контрольные органы , следящие за соблюдением норм, в том числе экологических, если люди там защищены конституцией и каждый имеет надежду защитить свои права, то у нас ничего этого нет. Везде бизнес стремится минимизировать расходы и побольше урвать, везде в тоже время общество и государство удерживает в разумных рамках этот баланс интересов бизнеса и общества, и только у нас нет других законов, кроме стремления олигархов к обогащению.Сейчас неизвестно доподлинно, кто стоит за фирмой СПК Геосервис,выступающей третьим инвестором в проекте Юзовский, но многие эксперты считают, что непосредственное отношение к ней имеет Семья. Это означает только одно: скважины будут работать невзирая ни на что – пусть даже повымрут не только рыбы, звери, но и электорат. Если в США компания Halliburton  несмотря на судебный запрет умудрилась 2 года водить общественность за нос и применять вкачестве жидкости разрыва дизтопливо, то принц-стоматолог закачает хоть цианистый калий, если ему понадобится. И яд кураре не станет проблемой, еслискважина бабки будет качать.

В Україні знищується Національний Центр Олександра Довженка. Це золотий запас України – єдине в країні державне підприємство, що опікується збереженням, реставрацією, вивченням і примноженням Національного фільмофонду повідомляє Gazeta.ua. Зараз 90 відсотків співробітників звільняють, а приміщення “окупувала” російська фірма, стверджує колишній головний інженер Центру Сергій Бей-Безпалько.

“В Москві є фірма, яка називається творча лабораторія “Саламандра”. До останнього часу – це один з найбільших тиражувальників фільмів у Російській федерації. Приблизно в березні 2012 року вони попросились поставити у нас одну чи дві проявочні машини. А влітку вже повністю переїхали зі своїм обладнанням з Москви в Україну. Поставили охорону та двері на замках тільки з одного боку, з їхнього. Тобто, коли ми заходимо, нас мають пускати, а коли вони – то без проблем, – каже Сергій Михайлович.

Він пояснює, Національний центр Довженка має власний цех фільмокопій. Його модернізували в 2009-2011 роках.

“Обладнання закупили на 3 млн. 133 тис. євро. Знаю точну суму як головний інженер. Все працює, але замовлень немає. А “Саламандра” прямий конкурент. І роботи в них вистачає навіть у вихідні. І частково користуються нашим обладнанням. Центр Довженка доводять до банкрутства, – уточнює. – Коли почав протестувати, зіпсував стосунки із керівництвом. Написав листа до Міністерства культури. Комісія з 5-6 людей працювала 16 січня. Вони встановили, що Центр передав в оренду приватному підприємству більше 500 м.кв. без відповідного оформлення. Гроші нашому підприємству не надходять. Директора не було, тому домовились що вони знову прийдуть 22 січня. В цей день їх не пустили, а мене звільнили 23-го. Написали, що “без відома керівництва допустив на територію підприємства невстановлених осіб”.

Каже, що бачив наказ № 48, за яким всіх співробітників Центру мають або звільнити або скоротити.

“Там написано, що у зв’язку із завершенням модернізації технічного оснащення” необхідно попередити перерахованих нижче працівників про наступне звільнення у зв’язку зі скороченням чисельності штату. І перерахували 89 працівників з 93-х. Залишили тільки гендиреткора і його заступників. Але дати в наказі не було. Його у мене забрали, коли звільняли. Знаю, що зараз звільнили реставратора, а без нього фільми реставрувати неможливо”, – запевняє Сергій Бей-Безпалько.

В Національному центрі кажуть, що коментар може дати тільки гендиректор, якого зараз немає на роботі.

Автор: Богдана ЄВСЄЄВА для Gazeta.ua

Что будет, если полить собаку валерьянкой и натравить на кота? Я даже представить себе эту картину боялся. До тех пор, пока не увидел очередное сенсационное заявление Николая Азарова. Наш премьер не устает радовать – почти три года у руля, а каждый день совершает потрясающе открытия. На неделе он вдруг осознал, что дальше так жить нельзя. И дорогое правительство неожиданно объявило борьбу с лишними расходами. В общем, пчелы против меда, кот, валерьянка и собака – в одном флаконе.

Оказывается, Украине нужно ужесточить контроль за расходами местных бюджетов. Экономить, не переплачивать за энергоносители, честно платить зарплаты и не тратиться на глупости. А все сверхплановые поступления отправлять на социальные расходы. Сразу видно умного человека, который всей душой за народ переживает. Правда, не видно этих самых сверхплановых поступлений. Что совершенно не удивляет, кстати. После «экономических реформ» Николая Яновича и его команды экономика находится в легком нокауте. Какое там развитие – в другую сторону плывем.

Хотя, здравое зерно в словах премьера имеет место. Тратить средства нужно разумного и на сомнительных тендерах не переплачивать. И если мы не можем вдруг увеличить доходы, нужно сокращать расходы. По одежке протягивать ножки – это очевидно даже не экономисту. Но такое пристальное внимание Азарова именно к местным бюджетам удивляет. Как в свое время говорили – перестройку начни с себя. И именно с главной казны страны можно начать наведение порядка. Так сказать – личным примером продемонстрировать готовность экономить.

Оппозиция, кстати, поддержит Николая Яновича в этой нелегкой борьбе за разумные траты. И уже есть первый (или стопервый) очень толковый совет – сократить расходы на Межигорье. А если еще на казенные дачи прекратить из народного кармана ежегодно по 50 миллионов выбрасывать – будет не только бюджету легче, но и честнее. Почему бедные должны постоянно платить за богатых, за их землю, коммунальные услуги и такое прочее?

Верховная Рада – тоже интересное место. Если один депутат стоит людям порядка двух тысяч в день – тут есть о чем задуматься. При том, что на работу многих нардепов не заманишь – две тысячи в день это уже перебор. Столько получает в провинции участковый врач, только за месяц. Врач, мне кажется, пользы приносит гораздо больше. Хорошо бы Николаю Яновичу как-то выделить время и просветить своих подчиненных, донести до них, что в стране кризис. Режим экономии. И под народное затягивание поясов выделять пару сотен миллионов на очередной ремонт Феофании – грех.

Впрочем, аппетиты парламента на фоне главной нашей статьи расходов – мелочевка. Шеф Николая Азарова обходится бюджету куда дороже. Содержание президента, его многочисленных резиденций с охраной, обслугой и егерями, покупки вертолетов и самолетов – вот это удары по бюджету. Насколько я помню – там два миллиона в день уходит. Вот бы где сэкономить?Содержать такую махину для обеспечения одного чиновника и говорить гражданам об экономии – верх цинизма. Но как премьер до президента донесет тезис о необходимости сократить расходы – пока непонятно. Есть даже подозрение, что вообще не рискнет Николай Янович эту тему поднимать. А ограничится грозными выпадами в адрес местных бюджетов.

Да, кстати, об экономии совсем напоследок. Тут Счетная палата проверила таки – как средства на подготовку к Евро 2012 осваивали. Ну, мы догадывались, что процесс был лихой и веселый, но истинные масштабы впечатлили даже пессимистов. Родная, подконтрольная власти, лояльная счетная палата заявляет о том, что «непрозрачно, неэффективно и бесконтрольно» потратили… 18,8 миллиардов! Да если эти деньги сложить в кучу, то получится маленький террикон. Вот эти денежки бы в казну вернуть. И если при этом принципиально урезать расходы на армию чиновников и дорогого президента – не придется местные бюджеты выжимать досуха. И кризис куда-то уйдет. И договориться, как предлагал недавно сам Азаров, будет легче – на сытый-то желудок. А пока в анкетах, в графе «иждивенцы», сограждане уверенно указывают не только должности чиновников, но и знакомые фамилии.

http://donetskie.com/novosti/2013/02/02/ne-skigliti-a-ekonomit

Продовжую освітлювати Акцію «П'ятнадцять слів прокохання», яке проводить видавництво «Навчальна книга – Богдан» на своїй сторінці Фейсбук.

Здавалось би, який стосунок це має до сайту i.ua та товариства «Ми любимо тебе, Україно!»

А от і не так! Саме сьогодні юзер сайту i.ua  Скіф1989 переміг у другому дні акції віршованим освідченням на 15 слів:

Ядуже вдячний долі
за здійснення бажання:
емоції на волі -
в них крила від кохання.

І чоловічий примірник книги «Улюблені вірші про кохання» тепер прямим ходом піде до нього додому для приємного читання довгими зимовими вечорами

Тому щиро вітаю його з перемогою і хочу повідомити, що Акція "П'ятнадцять слів про кохання" триває і сьогодні в акції беруть участь

«Улюблені афоризми для розуму і серця»

                            

Приєднуйтеся до Акції і не проминіть свій шанс отримати у дарунок книгу!

Умови залишаються тими ж самими: освідчення має мати 15 слів і кожен учасник Акції повинен перепостити на свою ФБ-сторінку оголошення про Акцію!

http://www.facebook.com/bohdanbooks

Вітаю усіх користувачів сайту i.ua та учасників товариства «Ми любимо тебе, Україно!»

Для мене несподіваною радістю стало те, що чимало юзерів приєдналися до обговорення мого оголошення щодо Акції «П'ятнадцятьслів про кохання», яке проводить видавництво «Навчальна книга – Богдан» на своїй сторінці Фейсбук.

Надто вразило мене, що Народ почав складати колективне освідчення в коханні. І навіть склав його, застосуваши всі творчі зусилля свого колективного мозку. Можливо, воно звучить трохи кострубато і російською мовою, але, погодьтеся,  колективна творчість має свою привабливість. Тому хочу відзначити у цій роботі користувачів Мари_НКа, CKB, LuckyCat , які гуртом склали досить оригінальний текст:

люблю усатые глаза
и рот обвитый пухлыми губами
и Ваш площадный лоб
мне не даёт уснуть ночами

Звичайно, текст далекий від досконалості й не відповідає зазначеним в Акції вимогам. Адже, по-перше, освідчуватися потрібно українською мовою, а по-друге, Акція відбувається на сайті ФБ. Проте ось такий інтерес до творчості, а надто, освідчень, завжди надихає, бо несе неабиякі перспективи для українського красного письменства.

Ще серед тих, хто склав віршоване освідчення українською мовою є  юзер Put-nick. Він написав невелику римівку такого змісту:

Сонце сяе ярко
Я люблю доярку
Трактор орє за селом
Будє щастя повний дом

Ясно, вона теж не надто досконала і містить 14 слів замість 15, але потяг до творчості юзера Put-nickа теж надихає на те, що попрацювавши над стилем та подачею, юзеру таки пощастить досягти літературних вершин і зрештою отримати у приз книгу. Для цього потрібно лише опублікувати свій витвір на сторінці видавництва «Навчальна книга – Богдан» на ФБ і виконати умови Акції, які там і зазаначено.

http://www.facebook.com/bohdanbooks?bookmark_t=page 

Хочу наголосити, що Акція триває. І сьогодні її другий день.

Сьогодні ж в дарунок пропонується книга «Улюблені вірші про кохання» (чоловічий примірник).

                            

Отож просимо хутчій братися за перо і писати освідчення, але чітко пам’ятаючи, що: освідчення має мати 15 слів і кожен учасник Акції повинен перепостити на свою ФБ-сторінку оголошення про Акцію!

Отже, ЛЮДИ, спобуйте свої творчі сили нехай щастить кожному учаснику!