Перемагають вірші Г.Гордасевич (http://blog.i.ua/user/4327582/1164410/#p2)
    09.02.13, 21:14
    У Красноармійську Донецької області відбувся конкурс юних риториків з української мови.
Переможцем став учень ЗОШ № 9 Владислав Троян який прочитав вірш Галини Гордасевич "Яничарська балада", Читались твори В.Сосюри, В.Стуса, С.Божка та інших поетів, що жили й працювали на Донеччині.
   Повідомлення газети "Донеччина"

"В лютому 1990р. зателефонувала мені незнайома вчителька з села Осикове на Донеччині Ніна Тригуб і зі сльозами в голосі просила приїхати до них і вмовити батьків не протестувати проти переведення школи на українську мову навчання. Я їхала в те село, дивилася на донецький степ – колишнє Дике поле – і думала: що ж я скажу людям? Так виникла “Яничарська балада”. - Галина Гордасевич

ЯНИЧАРСЬКА БАЛАДА

Встала курява стовпами.
Багрянiли хмари.
Приазовськими степами
Гнались яничари.
I летiла перед ними
Звiстка невесела,
Що пускають вони з димом
Українськi села,
Що старих людей вбивають,
Тих, хто уже сивий,
Малих дiток забирають
В неволю-ясир.

Забiгає яничарин
У бiленьку хату.
Стала жiнка у вiдчаї –
Нiкуди тiкати!
Тiльки в очi подивиться –
В нього ж очi синi!
Раптом зойкнула вдовиця:
– Сину ти мiй! Сину!..–
Простягає вона руки,
Обiйняти хоче,
А вiн стоїть, клятий турчин,
Стоїть та регоче.
Звiдки йому пам’ятати
Українську мову,
Як малим украли з хати,
З батькiвського дому,
Вiд матерi вiдiрвали,
Вiд рiдної сутi
Та молоком напували
Скаженої суки.
Постаралися немало
Вчителi незлецькі,
Щоб не знав вiн слова «мамо»
Навiть по-турецьки.
То ж була наука люта –
Як зброю тримати.
От i блиснула шаблюка!
От i впала мати...
..................................
З того часу проминули
Не лiта – столiття.
Дай Бог, щоб вас обминули
Такi лихолiття!
А щоб ми це, люди милi,
Могли пам’ятати,
Не спочили у могилi
Анi син, нi мати.
Бога мудрiсть незвичайна
I велика сила:
Вiн з матерi зробив чайку,
Зробив вовком сина.
I чаєчка все кигиче
На ковилу сиву,
А прислухаєшся – кличе:
– Сину ти мiй! Сину!..
А вiн виє, турчин клятий,
Темними лiсами,
Нiби вчиться вимовляти:
–  Мамо моя! Мамо!..

Віра Предків наших – дохристиянське Православ'я, яке сповідували українці-русичі задовго до вторгнення християнства на Україну-Русь.

Не підлягає сумніву, що лише предківські святині українців-русичів здатні згуртувати українську націю та надихнути до національно-визвольної боротьби проти поневолення. Заповідь І.Христа "не убий" неспроможна закликати до боротьби. Відтак щось інше надихало українських козаків до звитяжних подвигів в ім'я Батьківщини. Це була Предківська Віра, що закликала боронити рідну землю не шкодуючи життя. Маємо докази духовного впливу предківської релігії на українців-русичів з "Велесової Книги", яка закликала боронитись від ворогів та триматися рідних звичаїв: "Старі часи – то наше благо. Доберемо від них твердості і кріпості, аби ворогам відповідати, як належить. Такими були наші отці, і нам не бути іншими. А греки-християни хотіли нас христити, щоб ми забули богів наших і так обернулися в їх віру і стали їм служити. І те бачимо, і руку тримаємо на вас, аби знали, що лютий день іде. І се маємо йти і дивитись у вічі смерті. А ті, хто не домислює до того, суть їхні майбутні раби і піддані. Рушайте, браття наші, племено за племеном, рід за родом і бийтеся за себе на землі нашій, яка належить нам і ніколи іншим" (ДБЛ с.5-9).

На фото з Л Кучмою стоять Д. Табачник (ліворуч) та О.Волков (праворуч)

Але зрозуміло, що цю подію треба розглядати у більш широкому контексті, і коли ми говоримо про вбивство Євгена Щербаня, яке сталось 3 листопада 1996 року, це не є якимось одним епізодом, виглядає так, що це лише один елемент якогось більшого проекту.

Не можна лише одну окрему клітинку видавати за цілий пасьянс. Тому, коли мова йде про вбивство Щербаня, треба згадати і про вбивство Ахатя Брагіна, яке було здійснене 15 жовтня 1995 року. В цей час президентом України був Кучма, а головою Адміністрації Президента, мозковим центром, який організовував всю діяльність, стратегію Кучми, був Дмитро Табачник, який мав дружні відносини із Олександром Волковим, помічником президента України у 1994-1998 роках, теж близькою до Кучми людиною.

Але коли ми беремо цих дві клітинки, то треба йти далі і також аналізувати замах на Павла Лазаренка, який був здійснений 16 липня 1996 року. Сам Лазаренко на допиті, який проводили в Сполучених Штатах американські офіцери, зазначав, як пише Українська правда, що замах на його життя організував Олександр Волков.

Табачник і Волков були центральними фігурами у групі Кучми, і, можна припустити, що саме вони формували всю стратегію поведінки Кучми, це були два ключових гравця, дві найближчих до нього людини. Також існує версія, що й між собою Табачник і Волков були дуже тісно пов’язані, по суті, разом із Кучмою вони формували єдиний тріумвірат, в якому Табачник, як тоді казали в народі, грав роль чорного кардинала.

Тому можна виснути версію, що Дмитро Табачник, настільки пов’язана із Волковим людина, теж міг бути причетним до замаху на Лазаренка. Але якщо ми говоримо про замах на Лазаренка, то треба зазначити, що одразу через 2 дні після цього, 18 липня 1996 року, було змінено керівництво Донецької області – було усунено Володимира Щербаня, найближчого друга і партнера Євгена Щербаня, і головою Донецької облдержадміністрації став замість нього Сергій Поляков, а його першим заступником – Віктор Янукович.

Отже Лазаренко, який на той час був прем’єр-міністром, довіряв Віктору Януковичу, в протилежному випадку він би не погодився на те, щоб Янукович став першим заступником Полякова. А оскільки указ підписував Кучма, а формував подання Табачник, то у них мало бути на Януковича повне досьє, вони мали знати про Януковича все, найдрібніші деталі його біографії.

Відтак, якщо Генпрокуратура говорить про вбивство Щербаня, про ймовірну причетність до цього Лазаренка і Тимошенко, то тоді треба піднімати питання і щодо замаху на Лазаренка, хто його організував? Чи причетні до цього Дмитро Табачник, Олександр Волков, Леонід Кучма і Віктор Янукович? Інакше не можливо зрозуміти картину, вона не складається в одне ціле.

Ще раз підкреслимо, що Табачник обіймав посаду голови Адміністрації Президента України з 21 липня 1994 року до 10 грудня 1996 року. В цей період, до речі, в різний спосіб загинуло багато українських політиків. Але два вбивства – Євгена Щербаня і Ахатя Брагіна, а також замах на Павла Лазаренка, ще не дають повної картини, насправді у ній є ще багато елементів.

Наприклад, вбивство Вадима Гетьмана, яке було здійснене 22 квітня 1998 року. Чи має право на життя версія про те, що до цього міг бути причетний Дмитро Табачник, який у 1997-1998 роках був радником Кучми? Слід зазначити, що незадовго до смерті, Вадим Гетьман балотувався на виборах до Верховної Ради, які проходили 29 березня 1998 року, у 198 окрузі на Черкащині, але програв Михайлові Онуфрійчуку, людині, близькій до Табачника – вони разом працювали на початку 1990-их років у Київській міській раді, а згодом у 1994-1996 роках, в той час, коли Табачник очолював Адміністрацію президента, Онуфрійчук обіймав посаду Міністра у справах преси та інформації, і по суті, відповідав за повний контроль адміністрації над друкованими ЗМІ.

Чому ж Генеральна прокуратура не згадує про всі ці факти, і надає розголосу лише справі про вбивство Щербаня, забуваючи при цьому про вбивство Брагіна, Гетьмана і замах на Лазаренка?

Вважаю, що вже настав час розпочати вивчення всієї картини тих подій, які передували вбивству Євгена Щербаня, і відбувалися після цього. Зрозуміло, що одними із центральних фігур у цій картині є Дмитро Табачник, Олександр Волков, як поплічники лідера тодішнього режиму Леоніда Кучми, який заклав засади нинішньої бандократії. Чому ж всі мовчать? Чи забули все, що відбувалося в недалекому минулому? Чи все схоплено? Чи Кремль в Україні має вже настільки сильні позиції, що усіх тримає на кадебістському ланцюжку?

           Олег Соскін,

 

 професор Національної академії управління

Антиукраїнські зміни в програму незалежного тестування були внесені в УЦОЯО та Міносвіти.

Про це, як передає «Освіта.ua», йдеться в повідомленні керівника робочої групи з розробки програми ЗНО з історії України, завідувача лабораторії суспільствознавчої освіти Інституту педагогіки АПН України Олени Пометун.

Заява Пометун зроблена у відповідь на слова директора Українського центру оцінювання якості освіти Ірини Зайцевої, що Центр не має стосунку до розробки програми ЗНО з історії України в 2013 році, а всім займалася робоча група.

«Це не відповідає дійсності! Всі правки в програмі зроблені працівниками УЦОЯО та Міністерства освіти», - спростувала ці твердження Пометун.

За її словами, ще 27 серпня 2012 року робоча група передала до Інституту інноваційних технологій і змісту освіти Протокол засідання групи з розробки програм ЗНО. І цей документ не містив скандальних змін, повязаних з виключенням історичних постатей з програми.

«Скликали нас ще в 2011 році, і програма, яку ми створили, діяла під час тестування-2012. У серпні 2012 року Український центр оцінювання якості освіти звернувся з проханням внести деякі правки в програму. Ми зібралися 27 серпня і зробили низку технічних правок: карти подавати так-то, цю інформацію уточнити, доопрацьовану програму передали в Інститут інноваційних технологій і змісту освіти», - пояснила Пометун.

Після цього документа в робочій групі не бачили: його мав передати в міністерство Інститут інноваційних технологій, а МОН вже перенаправляє програми в УЦОЯО. При цьому передача документа, підкреслює Пометун, відбувалася більше двох місяців, оскільки на сайті Центру вона зявилася лише 8 листопада. Відповідно, напрошується думка, що хтось над нею працював.

«Побачивши остаточний варіант, я попередила, що можуть бути проблеми, адже документ не відповідає тому, який затвердила робоча група. Мені відповіли, що це не моя справа. Але раптом саме нас починають звинувачувати у змінах. Так і сказали: «Це ви так написали», - обурюється керівник групи.

«Але я не могла такого писати, я автор практично всіх програм з історії України часів незалежності. Програму не просто порізали. Там, крім прізвищ, багато правок. Слово «Галичина» у всьому тексті замінили Західноукраїнські землі, скрізь зняли словосполучення «національна ідея», «національний рух». Цих правок більше тридцяти, це навіть не зміни, а шкідництво: програма набула абсолютно антиукраїнського звучання, діти ж повинні це завчити», - заявила Пометун.

Додамо, що також вона оприлюднила на своїй сторінці в Facebook протокол засідання робочої групи з розробки програм ЗНО від 27 серпня 2012 року і фрагмент електронного листування між директором УЦОЯО Іриною Зайцевою і начальником департаменту загальної, середньої та дошкільної освіти Олегом Єреськом. Листування, за її словами, було надіслано на її пошту невідомими людьми і підтверджує маніпуляції чиновників зі змістом програми ЗНО з історії України в 2013 році.

http://www.aratta-ukraine.com/news_ua.php?id=19751

СПК Геосервіс.

Історія зі сланцевим газом зараз нагадує незакінчений дедектив: ніхто нічого толком не знає, напруга нагнітається і таємниці на кожному кроці. Одна з таких інтригуючих  таємниць – несподіваний склад альянсу фірм, що будуть опікуватись цією важкою і складною справою.

На роль партнера НАК Надра України претендували 4 компанії: ООО "Оберон-Уголь" (В. Пинчук), ЧАО "Природные ресурсы"(В. Пінчук), ООО "ТНК-ВР Разведка и Добыча Украина"(М. Фрідман, Г. Ханн, А. Кузьмічьов, П. Авен, В. Вексельберг, Л. Блаватник та британська BP p.l.с) и ООО "СПК-Геосервис"(директор по науковій роботі компанії С. Стовба, головний геолог Игор Попадюк і заступник головного геолога Оксана Хрящевська). Переміг Геосервіс з слідуючими пропозиціями: розподіл часток у СП – 10/90% (!); "СПК-Геосервіс" взяло на себе зобов'язання забезпечити 100% фінансування СП як мінімум, до затвердження запасів Державною комісією України по запасах корисних копалин та отримання результатів аудиту запасів обраної на конкурсних засадах міжнародною аудиторською компанією; забезпечення залучення фінансових ресурсів для промислової розробки ділянки Геосервіс також взяв на себе.

Зі слів Ставицького, неохідність залучення третьої сторони виникла тому, що НАК «Надра України» не має необхідного досвіду, фінансових позабюджетних ресурсів і фахівців у сфері пошуку нетрадиційного газу. Всі троє засновників дійсно фахівці (геологи і геофізики), але навряд володіють значним досвідом стосовно сланцевого газу. Тим більше якось дивно виглядає ситуація перемоги нікому невідомої компанії, яка була створена виключно з метою торгівля інформацією над суперниками з не аби яким досвідом. Більш розлого, наприклад, тут: http://www.rospres.com/finance/11123/

Взагалі останнім часом багато дивного трапляється. Тільки-но відбулась зміна власника Металіста, як приспіла халепа з Аеросвітом.  Буквально днями Ахметов ні з того ні з сього раптом продав всі акциї Артемівськозо заводу шампанських вин (зараз Арт. Вайнері). При цьому трохи розжилися Колесніков і Кий, а от А. Янукович залишився при своїх – ні одної акції йому не досталося. Правда з»явився якийсь новий акціонер (бомж з артемівського вокзалу, мабуть), у якого тепер одразу 19,4% статутного фонду. Вчора чи позавчора знову новина: держава подає в суд на Ахметова – не віддає 88млн за вугілля. 20 років не треба було нічого віддавати, навпаки всі борги списували, а тут – отримай зненацька.

Кажучи геологічною мовою, тектонічна активність наростає, напруга досягає критичного рівня, вірогідність виникнення розлому дуже велика.

Вищий адмінсуд визнав вояків ОУН і УПА учасниками боротьби за незалежність України

ТЫВА. Местные учителя определили русский язык как иностранный

З чорної ночі на спалахи фар
Виповзли темні руїни.
"Їхати швидше!- сказав комісар -
Не зупиняти машини!"
Глина фонтанами била з-під шин.
Кинулись тіні тікати.
"Селище привидів - мовив один -
Мертве село Благодатне..."
Вили мотори. Полів чорнота
Знов оточила колону...

Не кілометри позаду - літа,
Та не забути до скону,
Як за вікном пробігали хатин
Чорні покинуті очі,
Згорблені тіні, могильні хрести -
Вісники вічної ночі...
Хто і коли це село збудував,
І оточив його дротом?
Хто і за що Благодатним назвав
Це кладовище скорботне?
Бачив я: тліло на кожній стіні
Мертве лахміття плакатів.
Може б воно підказало мені,
Що ж там було благодаттю?
Хто відповість? Тільки в чорні степи
Вітер безрідний женеться,
Тільки змія виповзає, шипить
З черепа спецпоселенця...

Не за кулацтво - за те що хохли,
Їх позганяли, як звірів,
В чорних, брудних ешелонах везли
До благодатних сибірів.
Чорні землянки між вию вовків,
Чорним оточені степом,
Там для мільйонів моїх земляків
Стали і дахом, і склепом.
Там - від хвороб помирали сини,
Там - панувало прокляття,
Там - може вмерти нарешті, для них
Те і було благодаттю?
Хто відповість? Тільки в чорних степах
Трави ховають руїни,
Тільки блукають там докір і жах
Вбитих синів України.

А в Україні не вмерли сини
Тих, хто звелів убивати.
Наше майбутнє ще й досі для них -
Мертве село Благодатне!

П.С. Знайшов цей вірш серед своїх паперів. Років йому і років. Прочитав останні рядки -  нічого в Україні не змінилося...