Хочу ще раз висловити свою думку про становище
української культури .
Можливо, вона не буде новою, я неодноразово говорила про це й у
товаристві "Ми любимо тебе, Україно", й просто у своєму блозі. Отже, я
вважаю, що прищеплення непристижності та другорядності української
культури починається в Україні зі школи, де виховують у дітей
українофобію. Чомусь українська культура й мова завжди вважались
непристижними, другорядними, другосортними. Педагоги з української у
школі, зазвичай, були дивакуваті та трохи помішані на класичних
творах... На противагу російськомовним вчителям, які пропагували
Великую Русскую Культуру и Классику...

Взяти б, приміром, сучасний шкільний буквар. Здається, що укладачі
цього підручника зупинилися десь у минулому, бо постійно наголошують на
поле, лан, гай, річку, вербу та хату під стріхою… Чи то в селі вони
бували давно й не знають, що хати під стріхою вийшли із моди ще у
позаминулому сторіччі, і зустріти їх можна під відкритим небом хіба що
в селі Пирогово в Музеї української архітектури та побуту, чи то вже
геть заклопотані навчальним процесом, зациклюючись на тій освітянській
ниві, що й не бачать, що більшість школярів давно перебралась із села
до міста, а в селі займають місця за партою лише п’ять-шість учнів на
клас… Така відстороненість від сучасного життя, як мені здається,
створює ще один аспект непристижності всього, що пов’язано з Україною
та українським.

Ще одна хиба, на мій погляд, навчального процесу, що створює
враження другорядності української мови й культури загалом. З програми
української літератури для загальноосвітньої школи виходить, що значні
літературні процеси зупинилися в Україні десь наприкінці 19 сторіччя,
ну, може, в середині 20, а далі все проходить на зразок Шевченкових та
Малишкових віршів… Тільки не подумайте, що мені не подобається Шевченко
чи Малишко, якраз навпаки… Та хочеться наголосити, що в українській
літературі, так само, як і в будь-якій світовій літературі,
відбуваються процеси, що давно вивели її із рамок провінційності на
світову арену, показавши світові такі постаті, як В.Шевчук, Л.Костенко,
В.Стус, І. Малкович та інші. В нашій літературі уже встигли посивіти
БУ-БА-Бісти  та Лугосад, що вели літературний перед впродовж двох десятиліть, їм на
зміну прийшов з потужним словотвором Сергій Жадан… Давним-давно хиткий
фемінізм Марка Вовчка встигли змінити «ґендерні студії пані Забужко» та
творчі експерименти таких літераторок, як Н. Білоцерківець, Г. Пагутяк,
Г.Осадко тощо.
Слід сказати, що й український живопис давно вже визнаний за межами
нашої держави і не пасе задніх. Варто лише пригадати імена таких
Майстрів, як І. Марчук, А. Буртовий, В.Франчук та багато інших.
Та й кіно українське - давно не таке, як його хочуть нам показати - піф-паф та цьом-цьом...
А про успіхи українського спорту годі й казати, наперекір
безгрошів’ю та організаційним негараздам українські спортсмени на
Олімпіаді в Китаї посіли Україні 11 місце, показавши світові, що ми
фізкультурно розвинена та спортивно спроможна нація.
Тому хочу ще раз наголосити – нам, українцям, є чим пишатися, а
усім тим, хто не сприймає України та української мови, ще раз пораджу –
придивіться ближче до країни, в якій ви живете, усвідомте, що то країна
потужних традицій та самобутньої культури. Якщо не полюбіть її, то
бодай прийміть..

Дуже жаль, що наші можновладці не розуміють, що
культура - це візитна картка країни...
 Але їм можна пробачити, вони, що
читали ту літературу чи знають - хто такий Бойчук та його школа???...
Та перед нинішніми парламентарями були попередники, серед яких назву
такі імена, як Драч, поет, хороший поет, Олійник, також хороший поет,
Яворівський, нормальний поет, письменник, Лесь Танюк, хороший
режисер... та інші... Ці парламентарі знали, хто такий Бойчук, знали
вони й літературу, були обізнані з мистецтвом, але вони, маючи нагоду
створити для української культури зелене поле хоча б в Україні, були у
Верховній Раді і спокійно дивилися, як бандити захоплюють владу і як ця
влада витісняє культурні надбання багатьох українських поколінь... Це
взагалі, можна назвати злочином, мені зараз смішно дивитися, як всі ці
люди б’ють себе у груди й кажуть, що вони українські культурні діячі.
Справді, їхня творчість сприяла розвитку української культури, але
громадська діяльність - поза сумнівом...
.

Товаришу Янукович!

Ці значною мірою сфальсифіковані президентські вибори підтвердили Ваш статус регіонального лідера найбільш зросійщеної частини України. Вона стала такою унаслідок страшних катаклізмів, які пережила наша нація за Московського панування через винищення етнічних українців голодом, репресіями і завезення натомість представників соціяльного дна з Росії. Такі патологічні обставини на цих теренах можуть продукувати лише окупанти, заганяючи свідомих і вільних українців у гето. Бо саме окупанти агресивно не приймають мови, культури та релігії автохтонної титульної нації, напихаючись благами нашої рахманної землі, де вона зберігає і збереже назавжди своє неповторне мовне і духово-культурне обличчя. Чи не здається вам, що українська земля безмовно, але страшно протестує проти такого виродження на її розлогих степах, поглинаючи щороку відчужених від неї шахтарів у копальнях… І так буде далі.

Постійне ваше і вашого охвістя зазіхання на визначальну ознаку нації – українську мову – свідчить лише про одне: ви агресивні, аморальні чужинці, помножені на засимільованих хохлів-плебеїв, – ніколи не здолаєте незалежної Української держави – бо вона вічна, ви ж – тимчасові, як ваша сумнівна перемога у депресивному регіоні; тимчасові, як ваші брудні статки, з якими навіть у пекло не входять; тимчасові, як безвольність і роздвоєність ющенків та популізм і брехня тимошенків.

Натомість вічними та аксіоматичними є такі основні засади творення України з єдиною державною українською мовою:

1. Двомовність України не є природним етнічно-суспільним явищем. Це наслідок понад трьохсотлітнього імперсько-російського терору щодо самої мови (близько 200 указів про її всезагальну і часткову заборони) – себто лінгвоцид, і винищення носіїв цієї мови – українського селянства голодом та інтеліґенції – репресіями – себто геноцид. Цю історично кричущу несправедливість треба негайно змінювати через всеохопні заходи протекціоністської політики держави щодо української мови.

2. Відповідно до світових стандартів Україна є моноетнічною державою, позаяк українці становлять 77.8%, хоч для цього досить і 70%. Із цього випливає не лише їхнє абсолютне право на державність лише однієї мови – української, але й аксіоматичність цього факту.

3. Російськомовні українці – це здебільшого мимовільні жертви окупаційного московсько-радянського режиму, навернення яких можливе тільки у лоні питомої мови і культури. Натомість феномен національного самозаперечення породжує злих і нещасних політичних геростратів.

4. Вагомим чинником української мовної політики є найбільша етнічна меншина України – росіяни (17.3%), із чого випливає два основні напрями державної діяльности: а) етнічні росіяни, як і представники всіх інших меншин, зобов’язані володіти державною українською мовою, як володіють державною російською башкири, татари, чуваші, мордва тощо у Росії. Їхній спротив слід трактувати як загрозу українським інтересам; б) усі меншини, серед яких і російська, мають бути забезпечені правом реалізації своїх національних потреб, що не суперечать потребам титульної української нації і не загрожують цілісності та єдності держави.

Усвідомлюю, що ваш рівень інтелекту та морально-духовної деградації, як і всіх ваших подножків, не здатен збагнути сили цих аргументів, тому підсумую простіше. Ваше покликання – служити московському хазяїну і вести Україну двомовним шляхом – природне і незмінне. Ваше гасло – дві мови – одна країна таке ж безглузде, як одна дитина – дві матері.

Однак зовсім інше покликання в України, омитої кров’ю петлюрівських змагань і бандерівсько-упівських звитяг. Ви своєю плебейською психологією, моральним виродженням та агресивним чужинством мобілізуєте мільйони українців на повстання проти неоколоніялізму.

Дякуємо вам за цю страшну суспільно-політичну темінь перед неминучим світанком україноцентричної України. Ви – минущі. Ми, українці всієї України, а не регіональної – вічні.
Ірина Фаріон

Депутат Львівської обласної ради від ВО "Свобода"
Лауреат премій ім. О. Гірника та Б. Грінченка
Доцент катедри української мови
Національного університету "Львівська політехніка"

Перш ніж шось робити, варто відповісти собі на просте і очевидне запитання: "а для чого це?" Перш ніж пхатися у владу і вигравати вибори – особливо. Виглядає, що перемігши Януковичем на виборах, регіонали не надто уявляють, що робити далі: бажаючих мати понтові посади і владний ресурс – до чорта, а бажаючих і (що важливо) вміючих працювати – неспівмірно менше. Тому вербалізується глупство, яке у спробі своєї матеріалізації може перейти на більш "просунутий" і небезпечний рівень відвертої дурости. Йдеться про "мовне питання", наміри "переврегулювати" яке через законодавче розширення сфери застовування російської мови останнім часом активно озвучуються.

Тож далі – невеличкий лікнеп для ентузіастів рефлекторних рухів поза всяким сумнівом великим и могучим русским языком.

Відповідно до ст.10 Конституції України:
"Державною мовою в Україні є українська мова.
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя та всій території України.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.
[ Читати ВСЕ > > > ]

Актуальніше ніж чотири роки, що минули від її написання... І тихо, тихо навколо стало... Кудись поділися голоси... Часи веселі настали, нас лишилось так мало, Ну їх, брате, такі часи! Та нам з тобою своє робити, Відкрити очі і далі йти! І зуби сильно стиснувши, маму ніжно любити Хто ж тоді, як не ми, брати?!    

15 ЛЮТОГО
СТРІТЕННЯ ВІДЗНАЧАЄМО ЦЬОГОРІЧ У ПЕРШИЙ ДЕНЬ ВЕЛИКОГО ПОСТУ.

На свято Стрітення, за традицією, вірні посвячують в церкві свічки, які несуть до своїх домів як символ світла і очищення.

Празник Стрітення Господнього входить до дванадцяти найбільших
церковних свят. Урочисто його почали відзначати з кінця V ст., хоча
згадки про його святкування у Єрусалимі датовані уже другою половиною
IV ст.

15 лютого 2010 року - перший день Великого посту.

Оскільки від сьогоднішнього дня у тих, хто сповідує православ’я, і
греко-католиків настає сорокаденний піст, то ось які вимоги до цього
періоду в житті вірян рекомендує церква:

"Піст в практиці
Церкви існує від самих початків. Але з бігом часу кожна із конфесій
встановила свою практику посту. Слід однак пам’ятати, що основна мета
посту – духовна, тобто, насамперед, потрібно постити від гріха, злих
схильностей. У дні посту необхідно стримуватись від лихих діл, думок,
слів; зберігати погідність духу, внутрішній мир та радість. Стримування
від гріха набагато важливіше ніж стримування від їжі, хоча це також
необхідне та допомагає поборювати гріх, вправлятись у духовному зрості,
духовному житті. Нам же потрібно пам’ятати та виконувати і одне і
друге."
http://www.google.com.ua/#hl=ru&q=%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D0%BB%D0%B0+%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%83&meta=&aq=f&oq=%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D0%BB%D0%B0+%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%83&fp=1&cad=b

ваші версії...

Не перестаю дивуватись з чудес, які постійно продукує світу Україна, але чимало див стається у нас і так би мовити приватного характеру.
Для мене, як і для багатьох в Україні, свято закоханих в День Святого Валентина 14 лютого, було чимось з навіяних нам традицій західної культури, навіть своєрідним бізнес-проектом,  аж раптом я дізнаюсь, що святий Валентин є навправду українським святим, а його нетлінні мощі виставлено у катедральному соборі Юра нашого Львова. Звідки вони там з’явились? А з нашого славного міста Самбора!
Мощі покровителя закоханих - Святого Валентина вже кілька віків зберігалися в церкві Різдва Пресвятої Богородиці у Самборі Львівської області, а автентичність реліквії засвідчує документ за підписом Папи Римського від 1759 р.
Як розповів отець Богдан Добрянський, адміністратор парафії у Самборі, Святий Валентин був покровителем Перемисько-Самбірської єпархії. У 1759 році прах святого вийняли із землі на цвинтарі св. Присцілли у Римі. Тоді ж у Ватикані вирішили передати частину мощів святого у храми тієї землі, якою опікувався Святий Валентин. Фрагмент черепа та кілька кісточок поклали у саркофаг і доправили до храму Самбора. Від того часу реліквію зберігають там, але в радянські часи це замовчували, щоб атеїсти не знищили реліквію. Тепер це стає набутком широкої популярності і навіть паломництва, як ще одне з дивовижних чудес України.

Богдан Гордасевич

"Відкрита Полтава" проводить інтернет-опитування на своїй головній сторінці, пропонуючи прізвища відомих у Полтаві діячів: Андрія Матковського, Андрія Баранова і Олександра Мамая.

Якщо учасникам опитування не вдалося обрати серед трьох, запропонованих "ВП", то вони можуть проголосувати у графах: "іншого полтавця", або "не знаю".

Проголосувати можна тут: http://vidkrytapoltava.blogspot.com/

Опитування-голосування: Чи подобається вам робота мера міста, в якому ви живете?