Імплементація Мінської угоди

Високий представник ЄС із зовнішньої та безпекової політики Федеріка Могеріні під час слухань 6 жовтня в Європарламенті заявила, що не бачить військового шляху вирішення конфлікту[72]. Говорячи про ситуацію в Україні, Могеріні також наголосила на необхідності повного виконання мінських угод[73].

Щодо Росії, в залежності від розвитку подій, можливе як впровадження нових санкцій, так і їх пом'якшення: «Ми можемо пом'якшувати санкції, якщо ситуація покращуватиметься, але також можемо і поглиблювати їх. В цьому дієвість цього механізму — в його гнучкості»[72]. З погляду ЄС, «Росія все ще залишається стратегічною країною для світової спільноти», попри те, що наразі не є партнером ЄС[73]. Ця позиція відмінна від позиції президента США, який у 201* році відвів Росії місце регіонального лідера.

Федеріка Могеріні також наголосила на необхідності щоденної дипломатичної підтримки мирного плану президента України: «Маємо день за днем працювати з українською стороною, допомагаючи президенту Порошенку, який намагається робити власні кроки для вирішення цієї ситуації»[72]. За її словами, Україна може очікувати на повну підтримку в питаннях проведення інституційних реформ, а також відповіді на «економічні та енергетичні виклики»[73].

З моменту укладання угоди фактично над її виконанням працювала лише Українська сторона. Верхівка Російської Федерації та керовані нею бойовики показали суцільний саботаж взятих на себе зобов'язань.

№ п.п.	Україна	Росія	Примітки
1.
1.1.
1.2.
1.3.
1.4.
1.5.
1.6.
1.7.
1.8.
1.9.
2.
3.			16 вересня 2014 року Верховною Радою України VII скликання прийнятий Закон України № 1680-VII «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей»[74] 7 листопада 2014 року Кабінетом Міністрів України затверджено Розпорядження № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження»
4.
5.
6.			з 15 квітня 2014 року в Україні діє Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»[75]
7.
8.
9.
10.
11.
12.

Зовнішні відеофайли

	Цикл «Восток» // Громадське ТБ, 29 червня 2014.

В той же час, бойовики та російські війська продовжували щоденні обстріли позицій українських військових на різних ділянках фронту. Загальна кількість порушень військами Росії і бойовиків режиму тимчасового припинення вогню з моменту підписання Мінських домовленостей наприкінці жовтня перевищила 2 тисячі,[76] на початку листопада наблизилось до 2400[77]. Станом на 18 листопада кількість обстрілів бойовиками українських позицій перевищила 3 тисячі,[78] а на 24 листопада склала 3412 разів[79]

Мінський протокол

Мінський протокол (також Мінська тристороння угода, Мінське перемир'я, Мінськ-1[1]) — угода про тимчасове перемир'я[2] у війні на сході України, досягнута на переговорах у Мінську 5 вересня 2014 року[3]. В розробці та підписанні мирної угоди брали участь представник ОБСЄ Посол Гайді Тальявіні, Другий Президент України Леонід Кучма, посол Росії в Україні Михайло Зурабов, представники самопроголошених ДНР Олександр Захарченко та ЛНР Ігор Плотницький[4]. Дія перемир'я розпочалась о 18.00 5 вересня.

Підписи Захарченка та Плотницького під протоколом[4] стоять як автографи[5] приватних осіб. Текст угоди не передбачає будь-якого визнання Донецької і Луганської «народних республік», а лише закріплює за підконтрольними проросійським бойовикам територіями двох областей «особливий статус» у складі України[6].

Робота контактної групи у Мінську була продовжена, і сторони підписали наступний меморандум у ніч проти 20 вересня 2014, коли представниками України, а також невизнаних терористичних груп ДНР і ЛНР за посередництва представника Росії був укладений меморандум, який передбачає на виконання п. 1 Протоколу, крім інших заходів, покликаних закріпити домовленості про двостороннє припинення застосування зброї: відвід важкого озброєння (калібром понад 100 мм) на 15 км від лінії зіткнення сторін за станом на дату підписання меморандуму та формування тим самим зони безпеки, заборони на польоти бойової авіації і БПЛА і на встановлення мінно-вибухових загороджень у цій зоні безпеки.

Також у вересні розпочала роботу робоча група спільного Центру з контролю і координації питань припинення вогню і поетапної стабілізації лінії розмежування сторін на Сході України, до складу якої увійшли представники української сторони, моніторингова група ОБСЄ і 76 військовослужбовців ЗС РФ на чолі з заступником головнокомандувача Сухопутних військ РФ генерал-лейтенантом Ленцовым А. В.[7]

Відбуваються зустрічі контактних груп зі створення буферної зони, у Горлівці та (4 жовтня) у Дебальцевому.

Передумови укладання

Перемир'я було оголошене одночасно з попередженням про введення з 8 вересня чергової хвилі санкцій коаліції світових держав проти Росії, якщо вона не припинить агресію[8], та призупиненням партнерства НАТО з Росією[9]. Цього ж дня Президент України брав участь в Уельському саміті НАТО, де отримав підтримку країн-членів НАТО та згоду окремих країн на постачання в Україну сучасної зброї[10].

Незадовго до цього Президент Росії Путін запропонував власний «мирний план», який, зокрема, передбачав відведення українських військ з зайнятих ними позицій на відстань досяжності артилерії. Прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк запропоновані Путіним «сім пунктів» назвав планом «порятунку російських терористів»[11].

Зміст угоди 5 вересня

Протокол за результатами мінської зустрічі, підписаний представниками ОБСЄ, України та РФ, опублікований на сайті ОБСЄ у ніч на 7 вересня[4][5][12]:

1. Забезпечити негайне двостороннє припинення застосування зброї.
2. Забезпечити моніторинг та верифікацію з боку ОБСЄ режиму незастосування зброї.
3. Здійснити децентралізацію влади, зокрема через ухвалення Закону України «Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» (Закон про особливий статус).
4. Забезпечити постійний моніторинг на російсько-українському державному кордоні та верифікацію з боку ОБСЄ зі створенням зони безпеки в прикордонних районах України та Російської Федерації.
5. Негайно звільнити всіх заручників і незаконно утримуваних осіб.
6. Ухвалити закон про недопущення переслідування і покарання осіб у зв'язку з подіями, які відбулися в окремих районах Донецької та Луганської областей України.
7. Продовжити інклюзивний загальнонаціональний діалог.
8. Вжити заходів для поліпшення гуманітарної ситуації на Донбасі.
9. Забезпечити проведення дострокових місцевих виборів відповідно до Закону України «Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» (Закон про особливий статус).
10. Вивести незаконні збройні формування, військову техніку, а також бойовиків і найманців з території України.
11. Ухвалити програму економічного відродження Донбасу і відновлення життєдіяльності регіону.
12. Надати гарантії особистої безпеки для учасників консультацій.

Станом на 11:40 (UTC) 7 вересня на сайті ОБСЄ розміщено текст угоди лише російською мовою[13] (англ. This document is available in Russian language only)[14]. У майбутньому передбачено розміщення тексту англійською мовою[4].

Меморандум 20 вересня

Учасники контактної групи в Мінську у ніч проти 20 вересня 2014 домовилися про припинення вогню, зупинці на поточній лінії зіткнення і встановлення 30-кілометрової зони безпеки в Україні.

На переговорах у Мінську узгодили меморандум, що складається з дев'яти пунктів параметрів перемир'я.[15]

1. Припинення застосування зброї вважається загальним.
2. Зупинка підрозділів і військових формувань сторін на лінії зіткнення станом на 19 вересня.
3. Заборона на застосування всіх видів зброї і ведення наступальних дій.
4. Протягом доби з моменту прийняття даного меморандуму відведення засобів ураження калібром понад 100 міліметрів від лінії зіткнення на відстані не менше 15 кілометрів з кожної сторони, в тому числі з населених пунктів, що дає можливість створити зону припинення застосування зброї шириною не менше 30 кілометрів — зони безпеки. При цьому відвести на лінії зіткнення сторін артилерійські системи калібру понад 100 міліметрів на віддалення їхньої максимальної дальності стрільби. Зокрема:[16][17]
   •  — 100 мм гармати МТ-12 — 9 км; 120 мм міномети — 8 км; 122 мм гаубиця Д-30 (2С1 «Гвоздика») — 16 км; 152 мм 2С5 «Гіацинт-С» (2С3 «Акація», 2С19 «Мста-С», 2А65 «Мста-Б») — 33 км, РСЗВ 9К51 «Град» — 21 км, 9К57 «Ураган» — 36 км, 9К58 «Смерч» — 70 км, РСЗВ «Торнадо-Г» — 40 км, РСЗВ — «Торнадо» — 70 км, РСЗВ «Торнадо-С» — 120 км;
   • тактичні ракетні комплекси — 120 км.
5. Заборона на розміщення важких озброєнь і важкої техніки в районі, обмеженому певними населеними пунктами.
6. Заборона на установку нових мінно-вибухових інженерних загороджень у межі зони безпеки, зобов'язання на зняття раніше встановлених мінно-вибухових загороджень в зоні безпеки.
7. Заборонити польоти авіації та іноземних літальних апаратів, крім апаратів ОБСЄ над зоною безпеки.
8. Розгортання в зоні припинення застосування зброї моніторингової місії ОБСЄ у складі групи спостерігачів організації протягом доби з моменту прийняття даного меморандуму. Зазначену зону доцільно розділити на сектори, кількість кордонів яких погодити в ході підготовки до роботи моніторингової групи спостережної місії ОБСЄ
9. Виведення всіх іноземних найманців із зони конфлікту як з одного, так і з іншого боку.

Сторони також вирішили продовжити обмін військовополоненими. При цьому статус територій, захоплених бойовиками, на переговорах у Мінську не обговорювався.

Оппозиция для «партии войны»

Минские соглашения нуждаются в общественной поддержке, без которой противостоять «ястребам» очень сложно

http://www.novayagazeta.ru/politics/69430.html

Стенограма вступної частини засідання Кабінету Міністрів України від 29 липня 2015 року
29.07.2015 | 15:34
ДЕПАРТАМЕНТ ІНФОРМАЦІЇ ТА КОМУНІКАЦІЙ З ГРОМАДСЬКІСТЮ СЕКРЕТАРІАТУ КМУ

ЯЦЕНЮК А.П. – Шановні представники ЗМІ, шановні члени Кабінету Міністрів України!

Хотів би розпочати з відзначення 150-річчя великого сина українського народу митрополита Андрія Шептицького. Це історична постать, яка виступала за єдність України, за соборність України, за освіту українців, за те, щоб ми навчились будувати власну рідну хату – так називалась його праця. В рамках своїх освітніх програм митрополит Андрій Шептицький висловлювався за те, щоб українська молодь ставала розумнішою, отримувала додаткові знання.

Я думаю, що ми повинні продовжити великий поступ митрополита Андрія Шептицького і Уряд сьогодні приймає рішення щодо встановлення іменних стипендій імені Андрія Шептицького. Це буде 20 іменних стипендій для тих українських магістерських програм, які будуть вивчати із Східної України Західну Україну, із Західної України Східну Україну. Річна стипендія на 12 місяців 20 українських студентів отримають таку стипендію в розмірі 2200 грн. на місяць кожен.

Друге. Сьогодні ми провели попередню нараду із керівництвом Уряду, вважаю, що настав час, щоб в Україні нарешті з'явився музей митрополита Андрія Шептицького. Тому Мінкультури разом із Львівською ОДА дано доручення невідкладно підготувати план заходів і фінансування щодо створення в Україні музею митрополита Андрія Шептицького.

Вчора ми з Міністром внутрішніх справ відвідали Луцьк. Хотів би поділитись враженнями про те, що побачили, що почули, які є проблеми, що люди просять, щоб Уряд виконав. Несподівано поїхали в управління соціального захисту, буквально за 30 хв. вони дізнались, що ми туди поїдемо, і там було безпосередньо почуто від кожної людини, які є питання по оформленню субсидій. Моє загальне враження. Звичайно, що проблеми є, але люди почали оформляти субсидії і люди вже один одному оповідають про те, що прийшла платіжка на 1 тис. грн., але заплатили тільки 200, тому що 800 грн. вже заплатила держава. Це, напевно, найкращий шлях до того, щоб стимулювати всіх людей оформляти субсидії.

Була ще одна історія. Я попросив Міністра соціальної політики, щоб він безпосередньо втрутився і прийняв відповідне рішення. Не всі пішли оформляти субсидії з квітня. І жінка, яка дуже погано бачила, я подивився те, що за неї заповнювали саму декларацію і заяву, невчасно оформила субсидію і тому їй потрібно було заплатити всі кошти по рахунку за житлово-комунальні послуги. А це дуже великі гроші для цієї людини.

Думаю, нам потрібно, Павле Валерійовичу (Розенко –ред.), разом з Вами прийняти наступне рішення – давайте внесемо зміни до постанови і доручимо місцевим комісіям органів місцевого самоврядування в таких окремих випадках приймати рішення щодо компенсації найбільш малозабезпеченим громадянам сум коштів, які вони заплатили за житлово-комунальні послуги, навіть у тому випадку, якщо людина не вчасно пішла і оформила цю субсидію. Це в тому числі і наша провина, що люди на першому етапі не повірили. Але те, як зараз відбувається система оформлення субсидій і, як почали працювати служби, вселяє у мене впевненість, що ми на дуже правильному шляху.

Друге, Геннадію Григоровичу (Зубко - ред.), Павле Валерійовичу (Розенко –ред.) і Міністре інфраструктури (Пивоварський –ред.), протягом серпня ми з вами повторно розсилаємо через систему "Укрпошти" заяви на отримання субсидій, декларацію і відповідний роз`яснювальний лист від Уряду країни: як оформляється субсидія, що зроблено в цьому питанні, і що зроблено взагалі по всіх соціальних і економічних питаннях для того, щоб люди ще раз отримали заяву, для того, щоб люди ще раз – ті, які не змогли звернутися, звернулися і держава надала допомогу малозабезпеченим громадянам країни.

Павле Валерійовичу, коротко поінформуйте про стан справ по субсидіях і як Ви дивитеся на те, щоб ми знайшли механізми по компенсації тим, хто не вчасно оформив субсидію?
 
РОЗЕНКО П.В. – Я хочу буквально підтвердити абсолютно той факт, що після того, як люди почали отримувати квитанцію про призначення субсидій, їх сусіди, друзі, родичі також почали вірити в те, що ми сьогодні робимо. І це показують нам сьогодні цифри. Якщо в середньому у нас в попередні тижні приходило за оформленням субсидій 5 – 7 тис. родин в тиждень, то протягом двох останніх тижнів, коли люди відчули, що програма працює, щотижнево до нас почали приходити до 60 тис. родин.

Тобто це означає, що реформа системи субсидій, яку запровадив Уряд як компенсацію підвищення ціни на газ, реально працює, і люди, незважаючи на всю ту критику, яка лунає з ЗМІ, від політичних опонентів, повірили, вона реально почала рухатися. Так, безумовно, проблеми є, і очевидно, що проблеми різні від регіонів.

Я хочу сказати, що на сьогодні вже отримали право на нарахування субсидій понад 1 млн. 900 тис. родин. Ще додатково в управліннях місцевих органів влади знаходиться приблизно 550 тис. справ, які потребують негайного і якомога швидшого розгляду. Таким чином, ми навіть випереджаємо ті прогнози, які ми самі собі ставили – мати на початок опалювального сезону приблизно 2 млн. справ. Я думаю, що ми встигнемо зробити набагато більше, і ця динаміка покращується.

Найкраща ситуація у нас сьогодні в Полтавській області, у м. Києві, у Вінницькій області, Дніпропетровській області, де рівень оформлення субсидій вже більше, ніж 85% від поданих заявок.

На жаль, найгірша ситуація сьогодні в Одеській, Харківській, Чернівецькій та Закарпатській областях, де ці 4 області ніяк не можуть перевалити планку навіть в 50%. Я не хочу говорити про Донецьку і Луганську області, де, очевидно, є певна специфіка у зв'язку з тим, що місцеві органи влади працюють в надзвичайних умовах, але, наприклад, по Донецькій області стан призначення субсидій виглядає краще, ніж в Харківській і Одеській області.

Тому, очевидно, що за результатами цієї інформації я просив би, щоб ми дали сьогодні протокольне доручення главам цих адміністрацій взяти під персональну відповідальність стан призначення субсидій по районах, тому що, знову кажу, немає системних проблем. Значить, є десь пробуксовка на рівні місцевих органів влади, і ми повинні розуміти, що відбувається, щоб внести, можливо, якісь корективи, хоча система в цілому по Україні працює.

Дуже коротко ще раз нагадаю лише останні зміни, які ми внесли буквально місяць тому до порядку призначення субсидій. Сьогодні вже не потрібна практика декларування громадянами конкретних розмірів своїх доходів. Ніяких цифр в декларації вносити не треба. Тільки вид свого доходу: чи то пенсія, чи то стипендія, чи то зарплата. Конкретні цифри ми будемо брати в Державній фіскальній службі і в Пенсійному фонді. Сьогодні порядок взаємодії з цими органами відпрацьований. Цей механізм працює. Затримок там не буде.

Отже, нема цифр – нема помилок. Люди не повинні боятися помилитися, бо нема в чому помилятися. Немає помилок – немає жодних штрафів. Ми зняли будь-які штрафні санкції за помилку. Наше завдання – не накласти на людину штраф, не оштрафувати людину, не покарати, а допомогти їй оформити субсидію. Це ми зробимо і це ми робимо.

Третє принципове питання. Цілий ряд доходів ми вилучили з призначення субсидій. Це всі одноразові виплати матерям-героїням, одноразові виплати в разі загибелі воїнів у результаті АТО. До речі, всі виплати військовослужбовцям, які служать сьогодні в АТО, вилучені з надання субсидії. Це означає, що такі сім'ї отримають більшу субсидію, більший соціальний захист, і це дуже важливо для підтримки наших військовослужбовців.

Про те, що Ви говорили, Арсенію Петровичу. Ми розширили право місцевим органам влади приймати рішення про надання субсидій в конфліктних ситуаціях. Особливо це стосується, прописаний чи не прописаний; прописаний, але не проживає. Ми дали місцевим органам влади приймати рішення про призначення субсидії на користь родинам. До наступного засідання Уряду ми відпрацюємо питання, щоб надати справді місцевим комісіям право призначати субсидії з дати підвищення тарифів, тобто з 1 квітня, незалежно від того, коли подано заяву.

Таким чином, у даному випадку місцеві органи влади мають з розумінням поставитися до проблем таких людей. Очевидно, що субсидію буде призначено, але й вся попередня виплата має бути відшкодована. І на це кошти в державному бюджеті є, і місцеві органи влади, на мій погляд, повинні брати на себе таку відповідальність і допомагати людям, які або невчасно подали, або невчасно повірили в систему субсидій, але ми таку можливість, я думаю, надамо, тому це приймається.

ЯЦЕНЮК А.П. – Дякую за розуміння. Тому що це абсолютно правильне рішення, щоб органи місцевого самоврядування тим людям, які не встигли оформити субсидії, і ті, хто потребує допомоги держави, приймали рішення і відшкодовували суму коштів, яку люди витратили з початку підвищення цін і тарифів, але не встигли оформити відповідну субсидію. Це буде серйозний крок допомоги людям.

То ми кожного дня в принципі врегульовуємо технічні проблеми, які є в оформленні субсидій. Я, до речі, вчора побачив, Павле Валерійовичу, в Луцьку, вони багато надрукували заяв і декларацій, декларації ще залишилися у них старої форми – там, де потрібно було зазначати дохід. Але, сподіваюся, це не було пов`язане з тим, що Прем’єр-міністр туди приїхав, до людей підходив працівник соціальної служби, закреслена графа про необхідність зазначення доходу і кажуть: "Цифр ніяких не потрібно, довідок ніяких не потрібно, напишіть тільки, який у вас вид доходу".

РОЗЕНКО П.В. – Вибачте, що перебиваю, але це дуже важливо. Справді, нами було надруковано понад 2 млн. бланків. Зараз ми прописали в постанові Уряду про те, що можна використовувати старі бланки, щоб не витрачати гроші. Але дуже важливо, що в старих бланках не потрібно зазначати суми, лише вид доходів і всі місцеві органи влади про це проінструктовані, що старі бланки можна використовувати, але вже за новим порядком.

ЯЦЕНЮК А.П. – Саме тому необхідно прискорити відправку нових бланків, нових заяв і відповідного роз`яснювального листа від Кабінету Міністрів України, щоб ще простіше людям було оформляти субсидію. Це перше.

Друге – приймаємо рішення про те, щоб органи місцевого самоврядування на своїх комісіях приймали рішення про відшкодування сум, які заплачені за житлово-комунальні послуги, навіть в тому випадку, якщо субсидія була невчасно призначена по нужденним.

Третє (з вчорашньої поїздки) – МОЗ. Підійшла до мене жінка і каже, що (це саме безпосередньо на  Волині) діабетик. Інсуліни, відшкодування йдуть, а таблетований інсулін – відшкодування немає. З`ясувалося, що це компетенція безпосередньо органів місцевої влади і областей. Я вас прошу терміново провести селекторну нараду із заступниками голів обласних адміністрацій з тим, щоб на обласних рівнях були прийняті рішення про відшкодування за рахунок коштів бюджету всім діабетикам, як і тим, які інсулінозалежні, ін`єкційний, так і таблетований, тому що так вимагає закон, але, на жаль, не всі органи місцевої влади прийняли відповідні рішення.

Третє – по землі. Вчора ми з Арсеном Борисовичем (Аваков –ред.) зустрічались з нашими воїнами – учасниками АТО. Це був спецпідрозділ міліції "Світязь", який, до речі, вийшов з Іловайська. Ми з Арсеном Борисовичем наступного ранку були в Дніпропетровську і вивезли з Дніпропетровська трьох бійців, які були поранені. Нагадаю, що в нас відповідно до законодавства учасники АТО мають право на отримання земельних ділянок. Це безпосередньо відповідальність органів місцевої влади. Все відбувається, як завжди – комусь дали, комусь не дали.

Геннадію Григоровичу, скличте селектор, нехай Вам дадуть доповідь всі керівники областей і мери міст про те, які конкретно земельні ділянки зарезервовані за учасниками АТО для того, щоб норма закону, а саме надання безоплатної земельної ділянки для учасника АТО була виконана. Це перше.

Друге. В нас є маса різного роду землі, яка знаходиться, наприклад, в управлінні національних академій різного роду. Ця земля незареєстрована, вона знаходиться у тіньовому обороті, підкреслюю, тіньовому. Свята справа, щоб ця земля потрапила до тих людей, які із зброєю в руках захищали країну. В тому числі мене проінформували, що на Волині десь 70 га землі, яка знаходиться в управлінні однієї з національних академій. Попрацюйте, будь ласка, з профільним міністром. Прохання такі: перше – єдиний реєстр скільки землі видали учасникам АТО; друге – скільки заяв поступило; третє – скільки відмовлено; і четверте – конкретно земельні ділянки, це програма обов’язкова для всіх органів місцевої влади, які зарезервовані і виділяються виключно під учасників АТО. Чотири пункти і Ви потім нас на Уряді, якщо можна, проінформуєте про те, як виконується закон.

Від землі перейдемо до аграрного сектору. Олексію (Павленко – ред.), проінформуйте, що в нас, по-перше, із врожаєм, по-друге, із цінами.
 

ПАВЛЕНКО О.М. – Щодо проведення жнив. Ранні зернові і зернові культури обмолочені на площі 7,5 млн. га або 73% прогнозу. Врожайність у цьому році вища, ніж у минулому році, а саме 33,9 ц з 1 га, в порівнянні з минулим роком  це було 33,3 ц з 1 га. На даний момент намолочено 25,4 млн. тонн нового врожаю. Йдемо по плану.

Бачимо, що по всіх основних культурах врожайність вища, саме по пшениці врожайність вища, намолочено 18,3 млн., по ячменю врожайність суттєво вища, намолочено 6,6 млн. тонн. Та сама ситуація з ріпаком – обмолочена площа 580 га з врожайністю 25,3 центнери з гектара, порівнюючи з минулим роком – 23,4 було, і намолочено 1,5 млн. тонн насіння.

Хочу відмітити, що найбільший вал зерна намолотили в Одеській – 2,9 млн. тонн, в Дніпропетровській – 2,5 млн. тонн, в Миколаївській – 2,3 млн. тонн, в Запорізькій – 2,1 млн. тонн та в Херсонській області – 2 млн. тонн.

Але також хочу окремо відмітити, що понад 1 млн. тонн намолотили в таких областях, наприклад, як Донецька область, яка є зараз під контролем української влади, в тому числі Кіровоградська, Вінницька, Полтавська і Харківська.

Найвища врожайність: Хмельницька область – 50,8 центнера з гектара, Івано-Франківська – 46,8 та Тернопільська – 45 центнерів з гектара.

Хочу відмітити, що на початку жнив була суттєва проблема з нестачею зернозбиральної техніки, тому що жнива почалися через погодні умови на 1,5 тижня пізніше, тому на початку жнив завантаження було майже 217 га на день. Зараз ситуація вирівнялася, це десь 85 га на день.

Зараз наявний парк в Україні – це 50 тис. одиниць техніки, але, в тому числі, також для інформації всім членам Кабінету Міністрів, старшої за 16 років на зараз в Україні 72% техніки. Нової техніки 1,6 року тільки 10%. Тому техніка навіть в такому стані є в готовності 98% і працює в нормальному плановому режимі. Ми бачимо, що жнива йдуть згідно з планами і прогнозами.

Окремо хочу відмітити питання стосовно експорту. На сьогодні вже відекспортовано майже 2 млн. тонн зерна та борошна, що також йде в принципі вище, ніж це було в минулому році. І хочу ще раз відмітити, що в минулий маркетинговий рік, який закінчився на 1 липня, Україна відекспортувала 34,4 млн. тонн, що було рекордом за історію України.

Ситуація з цінами на світових ринках, на жаль, разом з падінням цін на нафту, в тому числі падають ціни і на кукурудзу. Наприклад, минулого року ціна на кукурудзу була на Чикаго 211 дол., зараз 165 дол. Та сама ситуація є по інших культурах. Відповідно, є падіння і суттєве зменшення ціни порівнюючи з минулим роком по пшениці, ячменю і по сої.

Внутрішня ціна зростає, на відміну від загальної світової тенденції. Зараз пшениця третього класу, середня закупівельна ціна – 3268, четвертого класу – 3090, шостого класу – 3087. Ячмінь – 3150, кукурудза – 3054.
 

ЯЦЕНЮК А.П. – А по чому Чикаго пшениця?

ПАВЛЕНКО О.М. – Пшениця Чикаго США тверда, Мексиканська затока – 219, минулого року було 273. ЄС (Франція, Руан) – 200.

Хочу відмітити дуже серйозну і плідну роботу з Мінінфраструктури. Створюємо спільну команду. Вчора була велика зустріч з усіма трейдерами, які займаються експортуванням. Отримали зворотну реакцію стосовно і заторів, які є в портах, стосовно питання вагонів. Питань суттєвих немає, зазначається суттєве покращення координації по вагонах, по зерновозах. Але є питання накопичувачів. Ми його вирішуємо. Готуємо спільний наказ, де будемо врегульовувати питання накопичувачів, тому що траси забиті зерновозами і це створює небезпеку на дорогах.
 
ЯЦЕНЮК А.П. – У Вас складне завдання, пане міністр: з одного боку, нам необхідно забезпечити експорт, тому що експорт – це надходження валютної виручки в країну, це можливість далі підприємствам посіятися, це розвиток аграрного сектору.

З іншого боку, для Уряду ключовим завданням є продовольча безпека країни. Тобто мінімальні запаси, які дадуть нам можливість спокійно прогодувати країну.

Третє – це те, що стосується самого експорту. Експортувати пшеницю – добре, але набагато краще експортувати додану вартість продуктів переробки. Ми повинні експортувати фактично білок перероблений, що дає можливість в країні набагато більше заробити. Тому треба проводити серйозні перемовини з нашими аграріями.

Позавчора, коли ми в Наталки (Яресько –ред.) на засіданні колегії Мінфіну, чітко постало питання щодо експортної підтримки з боку Ексімбанку. Тобто ресурси Ексімбанку повинні направлятися на кредитування аграрного сектору з тією метою, щоб ми не експортували зерно, а продукти переробки. Тобто це будівництво мережі, інфраструктури, заводів, які дадуть можливість, з одного боку, створити робочі місця в країні, з іншого боку, більше заробити.

Думаю, що нам треба буде провести відповідну зустріч з тими, хто хоче отримати відповідну підтримку з боку Ексімбанку для того, щоб розбудовувати мережу переробки сільгосппродукції в країні. Це дасть можливість і всередині країни якість та ціни змінити, і дасть можливість йти в тому числі на ринки Євросоюзу, нагадаю, у нас з 1 січня Угода про зону вільної торгівлі з Європейським Союзом набуде чинності. Ми з Наталкою вже коротко говорили з нашими європейськими партнерами з приводу того, що потрібно проводити перемовини щодо збільшення квот для української продукції в рамках зони вільної торгівлі, але квоти потрібно заповнювати якісною конкурентною продукцією.

Тому питання продовольчої безпеки, поставте собі як дуже важливе завдання, і хотів би, щоб Ви на Уряді просто нам потім відзвітували, які обсяги зерна, у нас перехідні залишки і з чим ми вийдемо до наступного врожаю.

ПАВЛЕНКО О.М. – Повністю підтримую політику Уряду. Хочу відмітити ще додаткову інформацію, що два тижні тому в Одеській області було відкрито один із найбільш потужних в Україні комплексів по переробці соняшникового насіння з потужністю 2 тис. 400 тонн щодня. Це найбільш потужний комплекс саме по переробці, щоб не експортувати насіння, а експортувати соняшникову олію.

Вкладено більше, ніж 200 млн. дол. українськими та швейцарськими інвесторами. Після нашої поїздки до США хочу відмітити, що на даний момент більше, ніж 0,5 млрд. дол. США – це ті гроші, які були озвучені нашими американськими колегами-інвесторами, які хочуть інвестувати як в насіннєвий бізнес, портовий бізнес, і в тому числі окремо в переробний бізнес. Тому зараз відпрацьовуємо дуже плідно саме з бізнесом.

ЯЦЕНЮК А.П. – Добре. Тепер від землі до неба. Андрію (Пивоварський – ред.), розкажіть, що у нас відбувається на ринку авіаперевезень по лібералізації ринку.

ПИВОВАРСЬКИЙ А.М. – За Вашим дорученням, яке Ви дали на початку року, Міністерство інфраструктури досить активно займається тим, щоб лібералізувати авіаційний простір в Україні. З того, що вже було зроблено цього року, ми застосували принципи "відкритого неба" до двох аеропортів, це Львів та Одеса. Підписали Договір по "відкрите небо" з США. Завдяки тому, що було врегульовано конфлікту ситуацію між Державіаслужбою та бізнесом, були впорядковані авіаційні правила, що дозволило створити альтернативного перевізника на українському ринку, який з 1 вересня почне регулярні рейси і запрацює на повні крила, як кажуть, до кінця року.

Враховуючи, що ми бачимо певні складнощі у відносинах Британії, Іспанії по дозволу для України на підписання Договору про спільний авіаційний простір з Європою, сьогодні я дав доручення Державній авіаційній службі почати за допомогою МЗС перемовини з усіма країнами, з якими у нас підписані двосторонні договори про використання авіаційного простору України та інших країн. Всього таких договорів приблизно 70, з яких у районі 60 мають двосторонні обмеження.

Поставлена задача Державіаслужбі в найкоротші терміни провести перемовини та зняти двосторонні обмеження між Україною та тими країнами, що повинно призвести до подальшої лібералізації неба, до збільшення конкуренції, що означає, що це потенційно призведе до зменшення вартості авіаперевезень пасажирів, покращення сервісу та потенційно для заходу нових авіакомпаній на ринок України.

ЯЦЕНЮК А.П. – Дякую, це правильне рішення лібералізувати ринок. Базовий принцип звичайно у міжнародній практиці – це принцип взаємності, тому ми відкриваємо свої ринки і це означає, що нам також повинні відкрити свої ринки. В такому напрямку, будь ласка, рухайтесь.

Тепер для того, щоб кудись літати без віз, треба, щоб врешті ми виконали всі технічні питання по безвізовому режиму. В рамках лібералізації безвізового режиму сьогодні Уряд приймає рішення про виділення коштів на виготовлення картки громадянина країни. Ще раз нагадаю, що вона буде ходити паралельно із внутрішнім паспортом, тобто ніхто нікого не буде змушувати змінювати, але це одна з ключових умов, щоб ідентифікація і безпосередньо документ, який підтверджує особу в Україні, відповідав тим стандартам, які визначені в ЄС. Тобто ми сьогодні виділяємо 50 млн. для Державної міграційної служби щодо створення системи картки громадянина країни. У щотижневому режимі ми проводимо наради щодо виконання технічних пунктів по лібералізації візового режиму з ЄС, є питання, тут я вимагаю конкретних дій від усіх органів державної влади щодо дуже чіткого виконання всіх критеріїв, які поставлені.

Ще раз підкреслюю, на жаль, кількість критеріїв у порівнянні з минулим роком збільшилась у декілька разів, тобто той список, який був попередній, той список, який ми маємо сьогодні, дуже відрізняються. Але нам треба виконувати нашу технічну роботу і тому збільшення вимог до України з боку європейських партнерів, треба буде відповідати тим, що всі ці технічні вимоги повинні бути виконані.

Наостанок те, що мені Павло Валерійович сказав по субсидіях. Мене дуже турбує ситуація по цих областях. Нагадайте мені, будь ласка, ще раз області, які завалили роботу по субсидіях.

РОЗЕНКО П.В. – Конкретика не дотягує до 50%. 43% – оформлення субсидій Одеська область, 48 – Харківська, Чернівецька – 53, Закарпатська – 54, Луганська – 35, Донецька – 50.

ЯЦЕНЮК А.П. – Я пропоную протокольне рішення Кабінету Міністрів про персональну відповідальність глав Одеської, Чернівецької, Харківської, Закарпатської областей за соціальне забезпечення громадян країни і оформлення субсидій. Це є пряма відповідальність влади, коли більше половини громадян не отримали субсидії. Проте вони отримують платіжки. І їм по цих платіжках не буде чим платити, тому що місцева влада не виконала свою функцію.

Я хочу провести засідання, думаю, в Харкові з главами облдержадміністрацій східного і південного регіонів, у тому числі буде обговорюватися питання оформлення субсидій і конкретної роботи кожного глави адміністрації на благо громадян країни і відповідальності за таку роботу.

Тому я прошу Секретаріат Кабінету Міністрів підготувати мою робочу поїздку до Харкова, запросити керівників східних і південних областей на нараду. Вже прийшов час прочухана давати. Думаю, що міністрів також. Поїдемо всі разом зі мною. По всіх напрямках місцева влада повинна робити свою роботу.

Дякую представникам засобів масової інформації!

http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=248370146     

Юрій ШВЕЦЬ

Якщо судити за останніми публікаціями ряду впливових американських ЗМІ, конфлікт під умовною назвою "Новоросія" нібито близький до завершення. З іншого боку, виступаючи перед представниками бізнесу на форумі "Ділова Росія", президент РФ Путін висловив надію, що скоро західні санкції з Росії будуть зняті. Одночасно в ЄС питання про агресію проти України потихеньку засувається на задній план і все голосніше звучить тема зростаючої "втоми" від України. Тим часом головною метою своїх зовнішньополітичних зусиль адміністрація Обами обрала проблему ядерної програми Ірану. Рішення цього питання Обама намагається зробити вінцем свого президентства. Його противники підозрюють, що, навпаки, Обама віддасть Ірану ядерну бомбу і таким чином зруйнує режим нерозповсюдження ядерної зброї.

У всій цій метушні якось забувається одна важлива річ: агресія РФ проти України уже фактично зруйнувала режим нерозповсюдження ядерної зброї. Це не просто вторгнення однієї держави на територію іншої. Це насамперед смертельний удар по режиму нерозповсюдження, в результаті якого Україна стала тепер самим яскравим прикладом для Ірану та інших порогових держав того, що може з ними статися, якщо вони відмовляться від ядерної зброї в обмін на гарантії безпеки "великих держав".

Розтоптаний Будапештський меморандум ставить під сумнів сам фундамент режиму нерозповсюдження – здатність "великих держав" виконувати гарантії безпеки для інших в обмін на відмову від ядерної зброї. А якщо у них такої здатності немає, потрібно терміново робити атомну бомбу, цей вищий гарант суверенітету і територіальної цілісності малих держав.

Тегерану є про що задуматися напередодні підписання угоди з "шісткою" про обмеження своєї ядерної програми. Хто тепер дасть гарантію, що років через десять "зелені чоловічки" не висадяться в Тегерані, тому що кремлівський Нац(л)л ідер раптом згадає, що в XIX столітті там по-звірячому вбили російського посла Грибоєдова, а тому ця земля священна для всіх росіян? Не буде "п'ятірка", як тепер США і Великобританія, судорожно шукати між рядків договору причину, по якій вони тут ні при чому і робити нічого не зобов'язані? І не треба називати таке припущення божевільним, коли безумство вже давно стало одним з інструментів зовнішньої політики Кремля. Як інакше можна назвати заяву Нац(л)фідера про те, що Будапештський меморандум не має до Росії відносини, оскільки "ми не підписували"?

Можна довго сперечатися щодо юридичних особливостей Будапештського меморандуму, але не викликає сумнівів наступне: у випадку з Україною "гаранти" не змогли на практиці забезпечити її безпеку в обмін на відмову від ядерної зброї. Тепер це їхня проблема, і проблема серйозна. Вони втратили те, що на Заході в бізнесі, політиці, так і взагалі в житті, цінується на вагу золота — credibility (здатність викликати довіру). І це, за великим рахунком, може виявитися смертельним ударом по режиму нерозповсюдження. І не треба чекати фіаско з Іраном або з іншими пороховими державами, які вирішать, що настав час робити свою БОМБУ. Режим вже зруйнований агресію РФ проти України, і тепер потрібно думати, що з цим робити.

Для відновлення режиму нерозповсюдження ядерної зброї необхідно, насамперед, відновити суверенітет України над її територією, включаючи Крим. Ніякі половинчасті відновлення та врегулювання тут не працюють. Режим не може бути відновлено частково. Він або є, або його немає.

Що стосується країни, завдала по цьому режиму удар, тобто Росії, то юристам добре відома формула: найкращою гарантією запобігання майбутніх злочинів є невідворотність покарання. Агресор повинен бути покараний так, щоб іншим неповадно було.

Тільки ці дві умови відновлять режим нерозповсюдження і зроблять його прийнятним для околоядерных держав.

Мені добре відомі розмови про "хорватському варіанті" повернення окупованих територій. Дружними танковими колонами, стрункими рядами через два роки масований удар по окупантам і – перемога. Особисто мені він подобається: красивий, зухвалий, захоплюючий дух і уяву. На жаль, є кілька нюансів, які роблять його практично нездійсненним.

Перш за все, для здійснення такого плану необхідно поміняти український держапарат, включаючи військову верхівку, на хорватська. Цей план вимагає професійної роботи в аварійному режимі всієї цивільної та військової чиновницької раті країни. На жаль, український держапарат за останні 25 років добре відпрацював лише одну операцію — ТРОЯНД (розпил, відкат, занос). На більше він, на жаль, не здатний. І не треба тішити себе нездійсненними ілюзіями. Якщо всерйоз говорити про "хорватському варіанті", то спочатку потрібно провести докорінну реформу держапарату України, і починати це потрібно було рік тому. Давайте подивимося правді в очі: Ізраїль здатний на таку операцію, Хорватія здатна, а Україна в її нинішньому стані – ні, тому що немає у неї професійного держапарату.

Інша проблема полягає в тому, що Росія володіє величезними резервами генетичного сміття, і в разі необхідності зможе завалити трупами своїх наркоманів, кримінальних та інших декласованих елементів всю кордон з Україною. Що стосується України, то в ході "хорватської операції" з її боку загине колір і майбутнє нації. Його потрібно берегти.

Нарешті, Україна не знайде союзників, які практично підтримають її в операції з хорватському сценарієм. Велика війна нікому не потрібна ні в Європі, ні в США.

На щастя, є й інші ефективні заходи покарання агресора, відновлення режиму нерозповсюдження і суверенітету України над усією своєю територією. Наприклад, США ніколи не визнавали приєднання республік Прибалтики до СРСР. В 70-е і 80-і роки в Москві над цим невизнанням потішалися. Минуло трохи за історичними мірками часу... І де тепер Радянський Союз? А прибалтійські держави є і прекрасно себе почувають. Щось подібне має статися і щодо українських територій, окупованих агресором. Зробити це не просто, але реально. Потрібно тільки правильне розуміння Заходом ситуації і почуття самозбереження.

Як відомо, у сучасної Росії найважливіші рішення приймає одна людина – Путін. Я вже розповідав в одному з інтерв'ю, що у свій час його не взяли на роботу в розвідку, і пояснив значення цього факту для адекватного розуміння того, що з себе представляє нинішній президент РФ. Щоб це було зрозуміло максимально широкої аудиторії, сформулюю проблему максимально просто.

Путіну відмовили в прийомі на роботу в розвідслужбу КДБ, оскільки він відчував труднощі при прийнятті адекватних рішень в складних ситуаціях. Це західні лідери повинні засвоїти як аксіому, як важливу розвідувальну інформацію, "подаровану" нинішньому поколінню західних політиків зовнішньої розвідки КДБ, де професійні та особисті якості Путіна вивчалися десятками кваліфікованих фахівців протягом не менше дев'яти місяців, 7 днів в тиждень, 24 години в добу. Більш глибоке і якісне вивчення важко собі уявити.

Найважливіші рішення Путін приймає на рівні інстинктів, головний з яких – інстинкт самозбереження – диктує йому життєву необхідність утриматися на "троні" до кінця. Він одержимий проблемою особистої безпеки майже на тваринному рівні. На цьому ж рівні Путін цінує своє життя. Загрози йому, коханому (найчастіше уявні), Путін сприймає екзальтовано, до істерики. Але він не самогубець, готовий пожертвувати життям в ім'я якихось геополітичних цілей (це до питання про можливості термоядерної війни з РФ).

При прийнятті рішень Путін нерідко піддається миттєвими імпульсами підсвідомості. Потім тотальна кремлівська пропаганда перетворює це продукт геніальності ("Путін знову всіх переграв"). Приблизно так барон Мюнхгаузен "перегравав" Англію, оголошуючи їй війну, про яку Англія, природно, навіть не підозрювала. Так само Еллочка-людоїдка "перемагала" свою суперницю, дочка мільярдера Вандербільта. Остання набувала соболиное манто, на що Элллочка відповідала смертельним контрударом – купівлею чайного ситечка або шкурки подертою кішки.

Більшу частину свого свідомого життя Путін страждав від "несправедливості", з якої навколишній світ, в його уявленні, ставився до нього. У КДБ його називали (і вважали) Недопалком. Потім до 45 років (цілком зрілий вік для формування людини) він тягав валізи свого шефа, Анатолія Собчака, і бігав йому і його гостям за бутербродами. У проміжках крав і, за словами свідків, вимагав хабарі.

Своє перше важливе політичне завдання (начальник передвиборчого штабу мера Собчака) він з тріском провалив. Це було в 1996 році. А всього через чотири роки його роблять президентом РФ. При цьому, на відміну від своїх попередників, які боролися за свою кар'єру, Путін палець об палець не вдарив для такого стрімкого кар'єрного злету. Він просто плив за течією.

Майже блискавичне за історичними мірками трансформація з "нічого" під "все" з примхливої волі долі в особі Сім'ї Єльцина, який шукав надійного захисника своїх капіталів, не могла не завдати жорстокого удару по і так проблемної психіці майбутнього "нацлідера". Він ліг спати ще Блідою Міллю, а вранці послужлива челядь вже називала його Двоголовим Орлом. Тут у будь дах поїде.

Все, що він робить зараз, це його розплата з навколишнім світом за ті "несправедливості", які йому довелося терпіти велику частину життя. Людина вистрибує з штанів, щоб довести насамперед самому собі, що він "не" тварь тремтяча", а "право має". Звідси ці його польоти за білими журавлями і пірнання з аквалангом на глибину аж у три метри, шайби, нібито забиті їм зірок світового хокею, гра одним пальцем на фортепіано та інші забави, характерні для підлітка в пубертатний період, але які викликають здивування, коли ними займається вища посадова особа держави. Поступово в рамках РФ можливості для самоствердження Путіна підійшли до кінця, і в минулому році він вирішив зіграти в геополітику, і зіграти по-крупному, la Олександр Македонський, Ганнібал, Наполеон або, на худий кінець, Іван Грозний.

Якщо деякі західні лідери все ще сподіваються якось його перевиховати, хай перечитають "Собаче серце" Булгакова чи "Казку про рибака і рибку" Пушкіна. Путін безнадійний, як був невиправний Кульок; і його, як безглузду пушкінську стару, може зупинити тільки розбите корито або, як Шарикова, повернення в первісний стан.

Єдина прагматична політика щодо Путіна полягає в тому, щоб поставити його в таке положення, коли його можливості зробити фатальну дурість зведені до мінімуму. А оскільки це єдина людина, яка в РФ приймає найважливіші рішення, то така ж політика є єдино розумною по відношенню до Росії. Принаймні, поки там рулить Путін.

Не можна спокушати Путіна високими цінами на нафту і мільярдами дешевих кредитів російській економіці, як не можна спокушати наркомана пропозицією понюхати "кокс" для розслаблення. Зайві гроші викликають у Путіна не прагнення до економічного прогресу країни, а бажання поколобродити і показати себе світу у всій можливій красі. Його не можна "олюднити" хорошим ставленням і умовляннями. Хворому може допомогти тільки сувора "економічна дієта", інакше він тут же піде в рознос.

З усього цього ми можемо зробити висновки про те, що робити далі. Для покарання агресора і відновлення територіальної цілісності Україні не потрібна велика війна між Україною і РФ, що переходить у війну між РФ і НАТО. Про небезпеку такої війни на Заході в ці дні щосили сурмить кремлівська пропаганда, і до цього треба ставитися як до чергового блефу.

Ні на яку велику війну з НАТО в даний час Росія не здатна. В її нинішньому стані російська армія дійшла до межі своїх можливостей у Лугандонии, де їй протистоїть, за великим рахунком, українське ополчення. Вона продемонструвала високу ефективність у Криму, при повній відсутності будь-якого опору. Але на сході України, на думку серйозних військових аналітиків, її перформанс був досить жалюгідним. Як тільки пішов назад "вантаж 200" і інформація про нього просочилася в соціальні мережі, Бобик здувся.

Путін розколов російське суспільство ксенофобською пропагандою. В результаті виявився розколотим і особовий склад збройних сил. Кремль не має великої і надійної армії, готової світовій війні померти через Недопалок і кооператив "Озеро". Досі з великим трудом вдалося набрати 15-20 тисяч бійців, готових за гроші участь в операції, що нагадують операції ИГИЛ. Але і тут, з урахуванням наростаючої економічної кризи, виникають серйозні проблеми.

Це не армія, якщо її бійців затягують на територію України обманом або грошима, які потім не платять. Країна, яка ховає своїх загиблих синів під табличками "Солдат №1", "Солдат №2" і так далі, не може мати потужні збройні сили, здатні перемогти у третій світовій війні. Країна, яка відмовляється від своїх військовослужбовців, перетворюючи їх у терористів, не може мати потужну професійну армію. Це розуміють навіть у Кремлі.

Не випадково віце-прем'єром уряду РФ, який курирує ВПК, є Дмитро Рогозін. Він хороший шоумен, майстер гарного слівця і тріскучою фрази. Але в сфері управління ВПК він нуль. Його призначення – це важливий разведпризнак, який вказує на стратегічні пріоритети розвитку ЗС РФ принаймні на найближчі роки. Поки він сидить в цьому кріслі, головною "зброєю" ВС РФ буде блеф (бутафорські танки, винищувачі, ракети і т. д.), що супроводжується розповідями про фантастичні досягнення в далекому майбутньому (колонізація Марса, будівництво вітчизняних авіаносців і інші фантазії), коли або віслюк здохне, або падишах помре.

Однак це не означає, що Москва в принципі не може створити потужні збройні сили. За великим рахунком, Путін зробив фальстарт, розв'язавши агресію проти України в минулому році. Справа в тому, що в 2015 році в РФ повинен був початися завершальний етап безпрецедентного плану переозброєння на суму в півтрильйона євро на термін до 2020 року. Не напади РФ на Україну, США і НАТО продовжували б спати, а російська армія через п'ять років могла б стати зовсім іншою. Ось тоді був би зовсім інша розмова і зовсім інші загрози.

Тепер Захід повинен зробити все, щоб Кремль цей план не виконав. Будь-який прояв м'якотілості або відвертої дурості з боку Заходу сьогодні призведе до того, що в наступні п'ять років РФ перетвориться в найбільшу геополітичну проблему XXI століття.

Щоб цього не сталося, необхідно надовго перекрити потоки дешевих комерційних західних кредитів в РФ. Санкції проти РФ повинні зберегтися до повного відновлення територіальної цілісності України, що рівнозначно повному відновленню режиму нерозповсюдження ядерної зброї.

Крім того, РФ повинна втратити можливість імпортувати з Заходу новітні розробки. Враховуючи, що близько 80 відсотків електроніки в новітніх російських системах озброєння імпортується з Заходу, цей канал повинен бути наглухо закритий, як у роки холодної війни був перекритий експорт новітніх технологій у СРСР за допомогою КОКОМ. Пора відродити цю організацію. Було б верхом ідіотизму з боку Заходу продовжувати продаж РФ новітніх технологій, коли Путін і його ЗМІ прямим текстом загрожують ядерним конфліктом. Ще Ленін відверто попереджав, що капіталісти Заходу "самі продадуть нам мотузку, на якій ми їх повісимо". Ці слова кожен чиновник ЄС повинен пам'ятати, як текст ранкової молитви, тому що в Кремлі їх не просто пам'ятають, але і враховують у плануванні зовнішньополітичних акцій.

Зазначені заходи, а також божевілля Кремля у вигляді нескінченних військових навчань та чемпіонату світу з футболу допоможуть швидкого приходу економічного протверезіння. Пам'ятаю, у 1987 році СРСР ще трусив ракетами і сперечався з США на переговорах з військово-стратегічними питань, а в 1989 році вже пішов по світу з простягнутою рукою і готовий був ці ракети в односторонньому порядку пустити на металобрухт. Так що історичний приклад – причому цілком реальний – є.

Тепер що стосується захоплених агресором земель в Донецькій і Луганській областях. В їх нинішньому вигляді це троянський кінь або сектор Газа, кому як більше подобається. Путін його породив, нехай тепер його і годує. Впустити цього "коня" до складу України буде рівносильно самогубству і в політичному, і в економічному сенсі. Такого "Болівара" Україна не витримає.

Лугандонию потрібно оголосити тимчасово окупованою територією і наглухо відгородити від решти України. А західним партнерам нарешті потрібно детально і наочно роз'яснити, що в Україні немає громадянської війни, а тимчасово окуповані землі – це кримінально-терористичний анклав на українській території, створений за допомогою сусідньої держави.

Може, в Україні це всім добре відомо, але цього тижня я прослухав черговий брифінг в держдепартаменті США і можу з упевненістю повідомити, що тут це буде великою новиною. І це проблема не держдепартаменту США чи ЄС, а української дипломатії та ЗМІ України, які, на жаль, все ще не роз'яснили західним партнерам, що ж насправді відбувається в Україні і звідки ростуть ноги у сьогоднішніх подій.

По інтернету давно гуляє документальний фільм про події на Донбасі на початку 90-х років. Візьміть його за основу, доповніть новими матеріалами, влаштуйте офіційну презентацію у Вашингтоні і Брюсселі і розповсюдьте як офіційний документ. Після цього їм важко буде стверджувати, ніби вони не знають, що на початку 90-х влада в Донецькому регіоні захопила організоване злочинне угруповання. Вона поставила під контроль регіональні органи влади та правопорядку, суди і прокуратуру. Вся економіка регіону опинилася під її контролем. Один з ватажків цієї ОЗГ став губернатором.

Все це відбувалося за активної участі російських спецслужб. Нагадаю, що напередодні розпаду СРСР тодішній шеф КДБ України Микола Голушко вивіз з України в Москву кілька вагонів оперативних справ на агентуру КДБ в Україні. За це у вересні 1993 року він був призначений директором ФСБ, а потім отримав "золотий парашут" у раді директорів банку "Гарант-Інвест".

Ці агентурні справи стали потужним інструментом для маніпулювання ситуацією в Україні з поступовим підпорядкуванням Москві. Досить згадати агента КДБ/ФСБ під оперативним псевдонімом "Соколовський", якого Кремль до останнього часу намагався зробити своїм "смотрящим" по Україні. А кримінальний світ Донбасу традиційно був середовищем для вербування агентури КДБ/ФСБ. Не дарма Кремль ще з 2003 року старанно впроваджував на пост президента України "двічі несудимого" Януковича.

У результаті виникло унікальне утворення. Щось подібне у США називають gangster's paradise (рай для гангстерів), але Чикаго 30-х років не йде ні в яке порівняння з Донбасом 90-х років, коли цілий регіон перетворився в кримінально-эфэсбешный анклав у складі України, куди вже при президенті Кучмі київська влада носа сунути не сміли. Хто там їх утискав з Києва?! Про це смішно було навіть думати. Навпаки, однією загрози надіслати поїзд братків з Донбасу було достатньо, щоб привести в стан жаху жителів столиці.

При президенті Януковичі цей анклав був надійно поставлений під контроль російських спецслужб. Янукович розширив вплив цього анклаву на всю Україну, фактично підмінюючи державну владу кримінальної вертикаллю, де "смотрящий" за областю був важливішим, ніж офіційний губернатор, а колишній кілер став відповідальним за створення бізнес-імперії Родини Януковича.

Додайте сюди інтерв'ю Гиркина/Стрєлкова письменнику Проханова, в якому відверто розповідається, як почалася операція по захопленню регіону під керівництвом офіцера з резерву ФСБ і що без цієї операції там би не було ніякого повстання проти "кривавої київської хунти".

З тих пір велика частина жителів покинула Лугандонию, а решту меншість під загрозою фізичної або за шматок хліба було включено до складу терористичної армії, яка розміщена в житлових кварталах Донецька та інших населених пунктах окупованих територій і звідти веде вогонь по позиціях української армії (а по суті справи – ополчення). Це практично ИГИЛ на українській території під керівництвом сусідньої держави.

Анексія Криму і окупація частини Донецької та Луганської областей – це українське "11 вересня". В той день в результаті терактів в США загинуло 2,996 людина. За найбільш консервативними оцінками, Україна втратила в два рази більше.

Українська дипломатія та ЗМІ повинні детально пояснити все це ЄС і США; причому роз'яснювати потрібно не тільки політикам, які приходять і йдуть, а виборцю, від якого ці політики залежать. Це питання не вирішити епізодичними закордонними візитами президента України, міністра закордонних справ, зустрічі з держсекретарем США і його заступниками. Інформаційним забезпеченням зовнішньої політики України необхідно займатися щодня, професійно, безпосередньо звертаючись до виборців США і ЄС. Для цього в України є хороші можливості, але поки я не бачу особливих зусиль в цій області. Складається враження, що в Києві наївно сподіваються, що політики і чиновники у Вашингтоні і Брюсселі самі все зрозуміють і самі все правильно зроблять. Це небезпечні очікування в ситуації, коли поставлено на карту доля всієї країни.

На мою скромну думку, є тільки два способи вирішення статусу тимчасово окупованих територій. Варіант перший: РФ виводить звідти свої терористичні та кримінальні формування, СБУ проводить фільтрацію населення, що залишилося, після чого проводяться місцеві вибори за українськими законами. Якщо цього не відбувається, тимчасово окуповані території наглухо ізолюються від України, і нехай Москва їх годує до тих пір, поки не опиниться перед розбитим коритом. Після цього Україна відновлює свій суверенітет і територіальну цілісність в повному обсязі, як це зробили республіки Прибалтики після розпаду СРСР.

В кінці 80-х я спостерігав зсередини процес розпаду СРСР. Сьогоднішня Росія повторює цей шлях майже один до одного. Зараз РФ знаходиться приблизно там, де СРСР був у 1988 році. Якщо нинішній рівень цін на нафту збережеться (а це, швидше за все, так і буде), а наявні санкції триватимуть, в її нинішньому вигляді РФ залишилося існувати роки два-три. При цьому треба мати на увазі, що, на відміну від сьогоднішньої Росії, тоді в керівництві СРСР не було явно неадекватних людей. У керівництві РФ вони відіграють вирішальну роль. Крім того, радянський народ звик до труднощів і економічні позбавлення міг терпіти довго. За останні 15 років в РФ увійшло в активне життя ціле покоління, вирощене на нафтовій халяви. Ці довго терпіти не будуть. З урахуванням цих (а також ряду інших) чинників, колапс РФ може відбутися ще швидше.

Виникає питання: що робити з економікою? Втрата Донбасу, хоча б тимчасова, це відчутний удар по українській економіці. З іншого боку, в кожній кризі міститься елемент прогресу. Потрібно тільки його побачити та правильно використовувати. Економіка Донбасу – це економіка минулого століття. Нинішня криза має бути використана для переходу до економіки XXI століття. Прикладом може послужити... Коста - Ріка.

Це маленьке центрально-американську державу можна проїхати на автомобілі за три-п'ять годин вздовж і впоперек. У ньому зовсім немає ніяких корисних копалин. Є тільки унікальна природа і чудово освічена молодь. У середині 90-х група молодих ентузіастів провела через парламент закон про особливі економічні зони. У них побудували сучасні технопарки. Потім зробили гарну презентацію, відкрили офіс у Нью-Йорку і пройшлися по ряду великих американських компаній. Все це робила маленька приватна компанія з пари десятків молодих костариканців.

Протягом року в країну було залучено корпорація "Інтел", яка побудувала в одному з технопарків підприємство з виробництва знаменитих мікропроцесорів. Кожен рік від експорту цих процесорів у бюджет Коста-Ріки надходило близько 6 млрд доларів (населення країни складає приблизно 4,5 мільйона чоловік). Потім в Коста-Ріку перевела свою службу підтримки корпорація "Майкрософт". І процес пішов. І все це було зроблено спокійно, без нескінченних дебатів у ЗМІ, без мордобою у парламенті і потоку взаємних звинувачень в корупції, продажності та держзраду. Люди просто сіли, подумали, прийняли рішення і почали професійно працювати. Ви не повірите, але це і є чарівна формула успіху!

Зараз "податковий рай" для "Интела" підходить до кінця і компанія йде з Коста-Ріки. Але натомість в її технопарках працює вже близько трьохсот іноземних корпорацій; завершуються переговори з китайцями про виробництво тут сонячних панелей і іншого "хай-теку". В результаті маленька країна виробляє на експорт більше високотехнологічної продукції, що РФ і Україна разом узяті. І все це було зроблено без астрономічних початкових інвестицій. Головне – власне держава не заважало. У Росії такий проект не має шансів. Але я не хочу вірити, що його не можна повторити в Україні і перейти від економіки "копанок" до економіки високих технологій. Для цього у країни є всі. Потрібна лише політична воля.

Залучаючи стратегічних партнерів, Коста-Ріка також вирішує питання своєї безпеки. За Конституцією ця країна не має збройних сил. Її безпека забезпечується відповідним договором з США, а також присутністю найбільших міжнародних корпорацій на її території. Дуже підозрюю, що Кремль добре б подумав, перш ніж втручатися в Східну Україну, якби там були не "свічкові заводики" місцевих олігархів, а підприємства "Інтел" та "Майкрософт".

Є в України і ще один "золотий фонд" – її айтішники, які вважаються одними з кращих у світі. У середині 90-х, коли аутсорсинг тільки набирав обертів, це стало одним із пріоритетів Індії. У результаті до кінця 90-х бюджет країни отримував від аутсорсингу по лінії програмного забезпечення близько 7 мільярдів доларів в рік. Українські програмісти вже давно активно працюють на аутсорсингу, але якщо б держава підійшла до цієї справи з розумом і створило додаткові стимули, країна цілком могла б стати одним зі світових лідерів з розробки програмного забезпечення.

Отже, в сухому залишку ми маємо наступне:

– агресія РФ проти України має розглядатися в контексті руйнування режиму нерозповсюдження ядерної зброї. Відновлення цього режиму вимагає повного відновлення суверенітету України над усіма своїми територіями, включаючи Крим. Це те, що Захід повинен зробити не для України, а в ім'я власної безпеки і ту важливість, яку має для цієї безпеки режим нерозповсюдження ядерної зброї;

– для забезпечення вищевказаного санкції США і ЄС повинні бути збережені, а при необхідності посилені, аж до повного звільнення окупованих територій;

– у відповідь на ядерний шантаж Кремля Захід повинен запровадити суворі обмеження на експорт новітніх технологій в РФ;

– РФ повинна вивести всі кримінально-терористичні формування з Лугандонии. Потім СБУ проводить фільтрацію населення, що залишилося, після чого проводяться місцеві вибори за законами України. Якщо РФ не робить цього, Лугандония ізолюється від України за прикладом сектора Газу аж до економічного "протверезіння" РФ, за яким має бути повернення Україні всіх окупованих територій;

– Україна може і повинна використовувати поточний криза для переходу до економіки XXI століття. Для цього, насамперед, необхідно зняти всі бюрократичні перепони для розвитку бізнесу;

– путінська Росія може стати адекватним гравцем на міжнародній арені тільки в умовах, коли її економіка знаходиться на "суворої економічної дієті". У зв'язку з цим Захід повинен поставити під контроль доступ РФ до ринків капіталів, а також обмежити доходи РФ від експорту вуглеводнів. Стратегія Заходу повинна полягати не в економічному колапсі і повному розпаді РФ, що може мати непередбачувані наслідки з точки зору розповзання ядерної зброї, а в змісті РФ в стані "легкого економічного голоду", який позбавить Кремль ресурсів і можливостей для зовнішньополітичних авантюр. Поки Путін перебуває при владі, хороша Росія – це Росія без зайвих грошей.

В принципі, існує два підходи до вирішення будь-якої проблеми. Можна знайти тисячу і одну причину, по якій вищевказані цілі здадуться важко досяжними, а тому і робити нічого не треба. А можна знайти один шанс, міцно його схопити і розкрутити до повної перемоги. Мені здається, що в нинішній ситуації в України немає виходу, окрім як піти по другому шляху.

До того ж, наближаються вибори президента США та частини Конгресу. Багато хто вже, напевно, не пам'ятають, що Україна стала однією з причин того, що президент Буш-старший програв президентські вибори в 1993 році Біллу Клінтону. Справа в тому, що в серпні 1991 року президент Буш відвідав Київ, де закликав Україну залишатися в складі СРСР. Потім цю промову у Вашингтоні назвали Chicken Kiev (або "котлета по-київськи"), і саме вона призвела до того, що на президентських виборах 1993 року українська діаспора США дружно проголосувала за Клінтона, хоча традиційно підтримує республіканців. Як мені розповідав один з керівників передвиборної кампанії Клінтона, саме ці голоси зіграли надзвичайно важливу роль у поразці Буша. Так що президентська гонка в США – гарний час для роз'яснення позиції України щодо життєво важливих для неї питань. Потрібно просто діяти, не чекаючи "милості від природи".

Хто і як воював разом з українцями на спільному фронті поневолених народів



Щойно, вивчаючи документи періоду Другої світової війни з галузевого державного архіву Служби зовнішньої розвідки України, натрапив на матеріали про те, як у складі Української повстанської армії воювали представники різних національностей. Не без цікавості гортав пожовклі листівки – оригінали й копії – із закликами до узбеків, грузинів, вірменів, росіян, чеченців, башкирів, інших народів Азії та Сибіру переходити до лав УПА і спільно боротися проти московсько-більшовицьких та гітлерівських загарбників.

Про те, що у складі УПА воювали представники різних національностей, мені було відомо й раніше. Цій темі вже присвячено низку досліджень. Проте сьогодні в умовах російської агресії проти України ці матеріали сприймаються зовсім по-іншому, ніж, скажімо, п’ять чи двадцять п’ять років тому. Заклики до народів світу, які борці за незалежність України писали понад сімдесят років тому у волинських лісах, навдивовижу актуальні й нині. Понад те, вони й досі не дають спокою кремлівському керівництву, яке вкотре, тепер уже до 70-річчя Перемоги над нацизмом, намагається очорнити учасників визвольного руху українського народу того періоду.

Та звинувачення українських патріотів у «махровому націоналізмі» і ненависті до всього неукраїнського розбиваються об факти, яких не хоче помічати російська пропаганда. Напевне, для ідеологів «русского мира» важко збагнути, як в Українській Повстанській Армії під одним прапором уживалися й воювали українці, росіяни, грузини, вірмени, узбеки, литовці, осетини, мадяри та представники інших національностей. Не дивно, що їм не зрозуміти, чому й зараз проти агресивної політики Росії спільно виступають майже всі країни Європи і світу.

Та повернімося до історії, до документів з архіву Служби зовнішньої розвідки України. Деякі, подібні ним, уже зустрічалися й цитувалися раніше, проте є й оригінальні, які стануть ще одним аргументом для розвінчання закостенілих радянських міфів.

Під час вивчення доповідей, рапортів, листів, зведень за підписами керівників підрозділів НКДБ чи командирів радянських партизанських загонів стосовно формувань УПА звернув увагу, що у текстах вряди-годи згадується, що у їх складі діяли окремі загони з представників різних національностей. Так, у листі, датованому 16 грудня 1943 року, на ім’я народного комісара державної безпеки УРСР комісара держбезпеки Савченка, підписаному начальником 4 управління НКДБ СРСР комісаром держбезпеки 3 рангу Судоплатовим, з-поміж іншого зазначається: «Близ с. Барсуки Вышгородского р-на размещается бандеровская сотня, скомплектованная из военнопленных узбеков. В этой сотне, а также в других частях УПА, недавно проводилась запись в кавалерию…» (Галузевий державний архів Служби зовнішньої розвідки України (далі – ГДА СЗР України), ф. 1, спр. 7088, т.1, витяг з арк. 102).

В іншій довідці від 19 лютого 1944 року зазначається: «Командир партизанского соединения т. Сабуров сообщил, что агентурным путем, а равно и показаниями пленных, арестованных и перешедших на нашу сторону бойцов УПА, установлено, что в личном составе УПА имеется 40% лиц восточных национальностей – ингуши, осетины, черкесы, турки, русские. Украинские националисты составляют ядро УПА. Среди военнопленных Кр. Армии разных национальностей ОУНовцы проводят работу в направлении объединения этих национальностей под руководством ОУН» (ГДА СЗР України, ф. 1, спр. 7088, т. 1, витяг з арк. 191).

У дослідженнях науковців зазначається, що першим національним підрозділом УПА був відділ узбеків, створений ще в середині 1943 року. Майже одночасно виникли курінь грузинів та сотня кубанських козаків. Трішки пізніше на Волині постав курінь азербайджанців. На початок 1944 року, як свідчать учасники національно-визвольного руху, до складу УПА входили близько 50 українських куренів та 15 куренів національних. За деякими підрахунками, чисельність УПА на той час становила близько 100 тисяч осіб, з них 80 тисяч – українців та 20 тисяч – представників інших народів. Крім цього, зустрічаються згадки про те, що влітку – восени 1944 року підрозділи кримських татар, калмиків, чеченців, грузин і азербайджанців вирушили у рейди на схід України.

Окрім представників зазначених народів до УПА приєднувалися й французи, серби, хорвати, мадяри, італійці і навіть німці, що тікали з фронту, дезертирували й намагалися за допомогою повстанців якнайшвидше переправитися до себе на батьківщину. Значну повагу серед бійців і командного складу УПА мали лікарі-євреї, про що збереглося немало свідчень.

Цікавою є історія про бельгійця Альберта Газенбрукса, який був диктором підпільної короткохвильової радіостанції і вів мовлення англійською та французькою. Розпочиналося воно завжди такими словами: «Ви чуєте голос вільної і незалежної України!» Радіостанція працювала у селі Ямельниця (нині Сколівський район Львівської області) з 1943 по 1945 рік, аж до моменту, доки у квітні 1945-го війська НКВД закидали гранатами криївку, звідки велося мовлення, прямо під час ефіру. Частина працівників радіостанції загинула, а важкопораненого Альберта Газенбрукса схопили і згодом засудили до 10 років таборів за участь в УПА.

В архіві СЗР України зберігається документ, підписаний 19 березня 1944 року Судоплатовим, у якому зазначається: «В составе «УПА» имелась группа мадьяр около 100 человек, избежавшая пленения Красной Армии. Часть этих мадьяр носит офицерскую форму Венгерской армии. Это обстоятельство видимо использовано для распространения слухов о приезде в штаб «УПА» в декабре 1943 г. под видом венгров представителей Англии и Америки» (ГДА СЗР України, ф. 1, спр. 7088, т. 1,витяг з арк. 212).

Напевне присутність такої кількості представників інших народів в УПА стало поштовхом до проведення Першої Конференції поневолених народів Східної Європи та Азії. Вона відбулася 21-22 листопада 1943 року в селі Будераж Здолбунівського району на Рівненщині. У звіті про цю подію зазначається, що в роботі конференції взяли участь 39 делегатів від 13 національностей: 6 грузинів, 6 азербайджанців, 5 узбеків, 5 українців, 4 вірменина, 4 татарина, 2 білоруси, 2 осетини, казах, черкес, кабардинець, чуваш, башкир.

Спершу учасники хвилиною мовчання вшанували пам’ять борців усіх поневолених народів, що загинули у боротьбі за національну незалежність. А потім після низки доповідей і обговорень політичної ситуації зійшлися на необхідності створення спільного фронту для «боротьби за національне визволення з-під гніту сталінських і гітлерівських завойовників» (ГДА СЗР України, ф. 1, спр. 7088, т. 1, арк. 359, арк. 360).

Такими закликами пронизані усі подальші матеріали, відозви і листівки, що поширювала УПА. Найпростішим і найефективнішим методом доведення своєї позиції і залучення представників решти націй до участі в спільному фронті були саме листівки. В архіві СЗР України знайдено низку таких матеріалів, які свого часу потрапляли до рук членів розвідувальних груп радянських органів держбезпеки і партизанських загонів, що діяли в тилу ворога і збирали інформацію про ситуацію на окупованих територіях. Адресувалися вони представникам певних національностей: «Росіяни!», «Вірмени та інші народи Кавказу!», «Грузини!», «Узбеки, казахи, туркмени, таджики, башкири, татари, народи Уралу, Волги і Сибіру, народи Азії!» А пізніше, у 1945-1946 роках, зустрічаються листівки зі зверненнями до народів Європи – «Поляки!», «Чехи! Словаки! Солдати!».

До представників кожного з народів автори листівок знаходили свої слова, враховували історичні особливості їхнього розвитку, намагалися нагадати про трагічні сторінки минулого, зачепити за живе, достукатися до серця, пройняти усвідомленням необхідності боротьби проти поневолювачів. Тексти зазвичай виконували російською мовою, а згодом стали перекладати мовами тих, до кого зверталися. Так, у зверненні до народів Середньої Азії і Сибіру зазначається: «Война, в которую вовлекла вас Москва, ведется за империалистические интересы. Москва и Берлин спорят между собой о том, кому из них вас грабить. Империалистическая Москва целыми веками грабила у вас ваш хлеб, ваше железо, ваш уголь, ваш скот, ваш хлопок, а во время войны брала с вас подать крови: ваших сыновей и отцов на фронт…» (ГДА СЗР України, ф. 1, спр. 7088, т.2, арк. 180).

А грузинам адресовані такі слова: «Грузины! Потомки героического народа Кавказа! На протяжении веков вы мужественно вели борьбу с турецкими и российскими захватчиками. Кровавые жертвы понесли вы, защищая свою свободу и свое собственное государство… Украинский народ – это верный ваш союзник в борьбе с империалистами. Мы ведем борьбу за самостоятельное украинское государство, как и вы за свою самостоятельную Грузию. Мы приглашаем вас к общему выступлению против общих врагов…» (ГДА СЗР України, ф. 1, спр. 7088, т.1, арк. 47, арк. 47зв.).

Знайдено особливі слова й для росіян: «Сегодня русский народ очутился на перекрестке дорог. Куда идти? Где искать решения национального вопроса? Вернуться ли к форме старой царской России? Невозможно! Колеса истории не повернуть обратно! Поддерживать ли обанкротившийся коммунизм? Тоже не приведет ни к чему! В массах идея коммунизма умерла…Только дружеское гармоничное сожительство самостоятельных государств прекратит империалистическое кровопролитие и создаст условия мирного экономического прогресса. Только в таких условиях возможно возрождение русского национального духа государства» (ГДА СЗР України, ф. 1, спр. 7088, т.1, арк. 45, арк. 45зв.).

Ця листівка, написана сімдесят років тому, у червні 1943 року, актуальна і нині. У ній немає ні образ, ні погроз, ні зверхності. Жодного поганого слова на адресу росіян.  Це при тому, що під час війни можна було негайно почати мститись народам-поневолювачам, одним з яких українські націоналісти вважали народ російський, Понад те, командування УПА рішуче відмовилося від яскраво вираженої антиросійської політики. Навпаки, використовувало найменший шанс залучити до своїх лав росіян, які не були задоволені радянською владою і тим паче новим порядком німецьких окупантів. При цьому автори листівок постійно апелюють до патріотизму і почуттів національної гідності проти спільного ворога – гітлерівського й московсько-більшовицького імперіалізму.

Звісно, не все в історії та ідеології УПА було суцільним позитивом, правильним і красивим. Я не прибічник того, аби вдаватися до крайнощів, когось оббілювати чи використовувати лише рожевий колір для зображення дійсності. Сувора реальність писалася різними барвами: і білими, і чорними і криваво-червоними. Водночас, говорячи про національну політику УПА і спираючись при цьому на документи з архівів спецслужб, важко не погодитись, що вона ґрунтувалася на повазі до інших народів, що в принципі завжди було властиво українцям.

А ще перед обличчям нової агресії ми маємо частіше звертатися до історії, робити правильні висновки, брати на озброєння апробовані методи і вчитися з помилок предків задля побудови справді сильної України.

Олександр Скрипник,
радник Голови Служби зовнішньої розвідки України
«Україна молода», 21.04.2015

Саміт Україна-ЄС в Києві: повний текст спільної заяви 27.04.2015 в 18:39


Заява з 20 пунктів висловлює підтримку Україні.


У Києві завершився саміт Україна-ЄС, за результатами якого було підписано спільну заяву.

Як уже повідомлялося, в ньому сторони підтвердили єдність позицій щодо політики Росії проти України, закликали звільнити всіх незаконно утримуваних полонених. Також за підсумками саміту в понеділок стало відомо, що Євросоюз має намір відправити в Україну цивільну місію для "оцінки потреб" України, за результатами якої стане зрозуміло, якої додаткової допомоги потребує Україна. Також ЄС висловив готовність виділити Україні ще 70 млн євро для чорнобильського проекту "Укриття". У той же час, президент Європейської ради Дональд Туск в черговий раз підкреслив, що країни Євросоюзу навіть не розглядають можливості направити в Україну військову місію ЄС, про яку не раз просила українська сторона, включаючи президента Порошенка.

1. 17-ий Саміт Україна – ЄС відбувся у м.Київ 27 квітня 2015 року. Європейський Союз був представлений Президентом Європейської Ради Дональдом Туском та Президентом Європейської Комісії Жан-Клодом Юнкером. Україна була представлена Президентом Петром Порошенком. Це був перший Саміт у рамках Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, імплементація якої становитиме визначальний крок у процесі поглиблення політичної асоціації та економічної інтеграції України з ЄС на основі поваги до спільних цінностей та їх ефективного поширення.

2. Лідери привітали проведення вільних та справедливих президентських і парламентських виборів в Україні у 2014 році, під час яких український народ скористався своїм правом обирати власне майбутнє і які ознаменували собою важливий крок у прагненнях України зміцнити свій демократичний розвиток відповідно до своїх міжнародних зобов'язань. Лідери відзначили безпрецедентну громадську підтримку політичної асоціації та економічної інтеграції України з ЄС, а також її демократичних прагнень. Вони згадали трагічні події початку 2014 року та вшанували пам'ять всіх тих, хто віддав своє життя. Вони знову підтвердили спільну мету побудувати демократичну, стабільну та процвітаючу країну з гарантованими правами людини та основоположними свободами для усіх її громадян і підтвердили прихильність України до розбудови глибокої та стійкої демократії й ринкової економіки. Лідери визнали європейські прагнення України і привітали її європейський вибір, як визначено в Угоді про асоціацію.

3. Лідери привітали підписання і початок тимчасового застосування відповідних частин Угоди про асоціацію та прогрес у підготовці до тимчасового застосування ПВЗВТ з 1 січня 2016 року. Вони підкреслили важливість якнайшвидшої ратифікації Угоди про асоціацію державами-членами ЄС відповідно до їхніх внутрішніх процедур. Активізація процесу реформ матиме вирішальне значення з точки зору політичної асоціації та економічної інтеграції України з ЄС.

4. Лідери привітали рішучу відданість амбітному процесу реформ, визначених в українській "Стратегії – 2020", Програмі Уряду та Коаліційній угоді. Вони також привітали пакет допомоги з боку ЄС Україні в її зусиллях у започаткуванні цього оновленого процесу реформ, а також створення Групи підтримки України в ЄС та Консультативної місії ЄС з реформування сектору цивільної безпеки України. У цьому контексті лідери привітали оновлення Порядку денного асоціації як важливого спільно узгодженого інструменту для сприяння імплементації та моніторингу Угоди про асоціацію.

5. Вони привітали перші заходи щодо впровадження реформ, вжиті Україною в ключових сферах, зокрема конституційну реформу, децентралізацію, боротьбу з корупцією, реформу системи судочинства, реструктуризацію енергетичного сектору та покращення бізнес-клімату. Лідери наголосили, що імплементація цих реформ матиме ключове значення та повинна швидко забезпечити подальші конкретні результати. Зокрема, вони привітали: - започаткування роботи Конституційної Комісії; - прогрес у процесі децентралізації (ухвалення законів про добровільне об'єднання територіальних громад та про співробітництво територіальних громад, внесення змін до Податкового та Бюджетного кодексів); - перегляд законодавства про громадське мовлення; - ухвалення пакету антикорупційного законодавства, включаючи державну Антикорупційну стратегію на 2014-2017 роки, законодавства про прокуратуру, систему судочинства та статус суддів; - призначення Директора Національного антикорупційного бюро; - внесення на розгляд Парламенту законопроектів про державну службу, зокрема на рівні органів місцевого самоврядування; - ухвалення Закону про Рахункову палату України, законодавства про державну допомогу, внесення змін до законодавства про державні закупівлі, підвищення прозорості у діяльності підприємств, що перебувають у державній власності; - триваючу реформу тарифів та цін на енергоносії, ухвалення нового законодавства про ринок газу відповідно до зобов'язань у рамках Енергетичного Співтовариства, внесення на розгляд Парламенту законопроекту про національних регуляторів ринку газу та електроенергії; - прогрес у скороченні кількості регуляторних та ліцензійних вимог з метою спрощення ведення підприємницької діяльності.

6. Лідери погодилися з необхідністю подальшого прискорення реформ з ключових системних питань, зокрема: - завершення впровадження інклюзивної конституційної реформи з метою створення передумов для поглибленої реформи судочинства, децентралізації та ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду; - вчасне завершення реформи відповідної законодавчої бази напередодні виборів до органів місцевого самоврядування; - боротьба з корупцією та запобігання їй за допомогою відповідних інституцій і незалежних розслідувань, а також шляхом створення Національного центру запобігання корупції; - підвищення рівня прозорості, відповідальності та незалежності системи судочинства; - професіоналізація та деполітизація системи державної служби, включаючи органи місцевого самоврядування; - реструктуризація енергетичного сектору відповідно до вимог Третього енергетичного пакету, зокрема розділення функцій НАК "Нафтогаз України", посилення уваги до проблем енергоефективності; - реформа сектору цивільної безпеки; - модернізація системи управління державними фінансами шляхом прозорішої системи державних закупівель, покращеного фіскального менеджменту та посиленого зовнішнього аудиту.

7. У цьому контексті лідери привітали організацію Україною Міжнародної конференції з підтримки України наступного дня після Саміту, що дозволить Україні донести до відома широкої світової громадськості прогрес у реалізації реформ та обговорити з міжнародною спільнотою наступні кроки у процесі здійснення реформ та необхідні заходи з їх підтримки.

8. Лідери привітали зобов'язання Європейського Союзу та європейських фінансових інституцій, представлені у березні 2014 р., щодо надання Україні фінансової підтримки у розмірі 11 млрд. євро з метою підтримки політичної, економічної та фінансової стабілізації в Україні. На цей час вже було виділено 6 млрд. євро у формі кредитів і грантів, включаючи нещодавно погоджену додаткову третю програму макрофінансової допомоги Україні у розмірі 1,8 млрд. євро та перерахування минулого тижня останнього траншу у розмірі 250 млн. євро в рамках попередньої програми макрофінансової допомоги. Лідери домовилися щодо якнайшвидшого укладення Меморандуму про взаєморозуміння та Кредитної угоди стосовно третьої програми макрофінансової допомоги, що уможливить надання Україні першого траншу вірогідно вже до середини 2015 року.

9. Лідери повторно наголосили на своєму рішучому засудженні явного порушення суверенітету і територіальної цілісності України в результаті актів агресії з боку російських збройних сил, починаючи з березня 2014 року. Ці дії є прямим порушенням Статуту ООН і Гельсінського заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі 1975 року, а також конкретних зобов'язань РФ поважати суверенітет і територіальну цілісність України в рамках Будапештського меморандуму від 1994 року та двостороннього Договору про дружбу, співробітництво і партнерство від 1997 року.

10. Лідери знову підтвердили своє рішуче засудження незаконної анексії Російською Федерацією Автономної Республіки Крим та м.Севастополь, яку вони не визнаватимуть. Зіткнувшись із цим триваючим порушенням суверенітету, незалежності й територіальної цілісності України та міжнародного права, вони підтвердили свою рішучість у повному обсязі проводити політику невизнання, у тому числі шляхом обмежувальних заходів, і закликали держави-члени ООН поважати Резолюцію Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй № 68/262 від 27 березня 2014 року. Вони підтвердили свою глибоку стурбованість з приводу безперервного нарощування військової присутності й погіршення ситуації з правами людини на Кримському півострові, у тому числі придушення свободи слова та переслідування осіб, що належать до меншин, у тому числі кримських татар. Вони закликають до надання повного, вільного і безперешкодного доступу до Автономної Республіки Крим та м.Севастополь міжнародних суб'єктів у галузі прав людини.

11. Сторона ЄС підтвердила свої зобов'язання рішуче підтримувати єдність, суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Лідери підкреслили свою рішучу підтримку зусиль, спрямованих на деескалацію та політичне врегулювання, яке ґрунтується на повазі до незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, зокрема у рамках Нормандського формату. Вони висловили свою повну підтримку Мінським домовленостям, включаючи Комплекс заходів від 12 лютого 2015 року, підтриманий Резолюцією Ради Безпеки ООН № 2202 від 17 лютого 2015 року.

12. Лідери закликали всі сторони швидко та в повній мірі імплементувати Мінські домовленості й виконувати свої зобов'язання та підкреслили, у зв'язку із цим, відповідальність влади Росії. Вони закликали до негайного звільнення всіх заручників та осіб, які незаконно утримуються, включаючи Надію Савченко. У цьому контексті вони висловили свою повну підтримку Спеціальній моніторинговій місії ОБСЄ, а також зусиллям Спеціального представника Діючого голови ОБСЄ у Тристоронній контактній групі. Лідери закликали всі сторони співпрацювати з органами міжнародного розслідування та кримінально-процесуальних заходів з метою притягнення до відповідальності тих, хто причетний до збиття літака рейсу MH17.

13. Лідери взяли до відома Висновки Європейської Ради від 19 березня 2015 року щодо обмежувальних заходів ЄС проти Російської Федерації.

14. Лідери наголосили на необхідності протидіяти триваючій дезінформаційній кампанії Росії та погодилися щодо потреби посилити свої відповідні стратегічні комунікаційні зусилля.

15. Лідери висловили жаль з приводу масштабної гуманітарної кризи. Україна висловила подяку ЄС та його державам-членам за значний обсяг наданої гуманітарної допомоги. Лідери домовилися активізувати свої зусилля з надання допомоги для задоволення потреб постраждалого внаслідок конфлікту населення, незалежно від місця їхнього перебування, а також обговорили перспективи більш активного використання ресурсів, що надаються міжнародним співтовариством. Вони домовилися про необхідність надання соціальної допомоги внутрішньо переміщеним особам у коротко- й довгостроковій перспективі, а також про вдосконалення механізму координації й усунення наявних правових та адміністративних перешкод для безперешкодного надання міжнародної гуманітарної допомоги тим, хто її потребує.

16. Лідери привітали прогрес у тристоронніх консультаціях між Україною, ЄС і Російською Федерацією щодо постачання газу з Росії в Україну з метою підвищення безпеки газопостачань для України та її громадян, а також забезпечення стабільного, достатнього й безперебійного транзиту газу до ЄС. Підкресливши важливість міцнішого енергетичного партнерства між Україною та ЄС, включаючи сферу безпеки атомної енергетики, враховуючи міжнародні зобов'язання, лідери висловили готовність продовжувати співробітництво між Україною та ЄС у сфері невідкладного реформування енергетичного сектору України, спільної модернізації та експлуатації української газотранспортної системи та підземних газових сховищ, забезпечення газопостачань з Європи в Україну, а також особливо привітали прийняття нового Закону про ринок природного газу. Вони погодилися надалі співпрацювати з метою сприяння інтеграції ринків, у тому числі шляхом розвитку інтерконекторів і укладення стандартних угод про поєднання газотранспортних систем між операторами газотранспортної системи України і сусідніх держав-членів ЄС.

17. Лідери очікують на початок тимчасового застосування положень щодо поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі (ПВЗВТ) між Україною та ЄС з 1 січня 2016 року, а також на позитивний вплив від її створення. Вони також наголосили на важливості продовження тристоронніх консультацій щодо імплементації ПВЗВТ між Україною та ЄС у конструктивному дусі, використовуючи наявні для договірних сторін ПВЗВТ гнучкості.

18. Лідери підтвердили свою відданість наміру досягти спільної мети безвізових поїздок за умови виконання визначених у Плані дій щодо лібералізації ЄС візового режиму для України передумов для добре контрольованого та безпечного пересування осіб. Вони привітали досягнутий Україною прогрес, наголошуючи на необхідності повного й ефективного виконання всіх критеріїв та підкреслюючи у зв'язку з цим важливість очікуваного оприлюднення до Ризького саміту наступної доповіді про прогрес у виконанні Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України.

19. Лідери привітали поглиблення співробітництва Україна – ЄС, особливо з проведенням першого засідання Ради асоціації, яка визначила інституційні рамки посиленого співробітництва, а також з підписанням угоди про асоційовану участь України в програмі ЄС "Горизонт 2020". Лідери позитивно оцінили поглиблення міжлюдських контактів, зокрема шляхом участі України в програмі "Еразмус+", яка підтримує мобільність студентів, академічне співробітництво та молодіжні обміни. Крім того, вони привітали прагнення обох сторін до асоційованої участі України в Програмі ЄС "Творча Європа", Програмі Євратому з досліджень та навчання (2014-2018) та Програмі ЄС з підвищення конкурентоспроможності малих і середніх підприємств (COSME 2014-2020). Лідери підтвердили важливість укладення Угоди між Україною та ЄС про Спільний авіаційний простір, як зазначено в Угоді про асоціацію, у найскоріший можливий термін у 2015 році.

20. Лідери обмінялися думками щодо міжнародних та регіональних питань, особливо у світлі очікуваного Саміту ініціативи "Східне партнерство" у м.Рига та перегляду Європейської політики сусідства. Вони відзначили важливість відновлення конструктивного залучення до мирного врегулювання придністровського конфлікту, належним чином враховуючи переговори з урегулювання у форматі "5+2". Лідери привітали роль Місії Європейського Союзу з прикордонної допомоги Молдові та Україні у розвитку системи управління кордоном та реформуванні прикордонних і митних служб України, вітаючи продовження мандату Місії на наступний дворічний період до грудня 2017 року. Вони також висловили задоволення зростанням кількості приєднань України до заяв ЄС у рамках Спільної зовнішньої та безпекової політики (СЗБП), а також участю України у 2014 році у Військово-морській операції під проводом ЄС (EUNAVFOR – Сомалі "Аталанта") та бойових тактичних групах ЄС. Лідери привітали започаткування переговорів щодо укладення Адміністративної угоди між Міністерством оборони України та Європейською оборонною агенцією. За підсумками саміту президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер пообіцяв, що більше відстрочки виконання угоди по асоціації Україна-ЄС не буде.

БГ: Дуже і дуже важлива подія для України, що відбувся цей саміт і саме в Києві. Це і солідарність, і майбутня матеріальна поміч нам як у війні з зовнішньою агресією, так і з реформами в середині країни.

2БГ: Ще і ще раз заявляю для всіх, кому цікава моя позиція, що я був, є і залишаюсь противником входження України в НАТО як повноправного члена навіть за умови війни з РФ, як і проти повноправного членства України в ЄС, тому мене не турбують всі ті дипломатичні "ігрища" сказав - не сказав. Україні потрібен технологічний та правовий європейський рівень державного функціювання, а не приєднання до ЄС на правах "бідного родича". Україна - самодостатня світова країна!
І мені начхати на всі Європи, Азії та Америки разом узяті, бо у мене є свій головний центр Всесвіту - моя Україна!

Наукова бібліотека Львівського національного університету імені Івана Франка


До 80-річчя від дня народження української письменниці Галини Гордасевич (1935-2001)

Галина Гордасевич народилася 31 березня 1935 року в місті Крем’янці на Тернопільщині у родині священика Леоніда Гордасевича та матінки Олени з роду Хомчуків. Дитинство поетеси пройшло на Рівненщині під час воєнних лихоліть. Навчалася в Острозькому педучилищі. У шістнадцятирічному віці була заарештована і засуджена на 10 років таборів, як було написано у вироку: “…за складання націоналістичних віршів і антирадянську агітацію серед студентів”.

Звільнившись через неповних три роки, приїхала в Донбас, де починала з різноробочої на будівництві. Навчалася в школі робітничої молоді. Вступила до Донецького Індустріального інституту, потім – на театральне відділення культосвітнього училища.

Працювала в Макіївці на труболиварному заводі, керівником драмгуртка в Ханжонково, друкарем в Донецькій обласній друкарні.

У середині шістдесятих років знову почала писати вірші, трохи пізніше – прозу і критичні статті. 1971 року закінчила Літературний інститут ім. М. Горького у Москві, член Національної спілки письменників України (з 1983 р.).

У 1990 р. переїхала до Львова. Померла у Львові 11 березня 2001 року, похована у Крем’янці 13 березня 2001 року.

За фахом Галина Гордасевич – професійний письменник. Брала участь у русі дисидентів, була членом оргкомітетів і делегатом установчих з’їздів Товариства української мови, Народного Руху України та Демократичної партії України.

Лауреат літературного конкурсу “Шістдесятники” за 1996 р., премій ім. Олександра Білецького у галузі критики та ім. Валерія Марченка у галузі публіцистики за 1997 р.

Авторка поетичних збірок “Веселки на тротуарах”, “Наречена сонця”, “Високе полум’я дня”, “Слід зірниці”, книжок прози “Відцвіла шипшина”, “Твій тихий дім”, “Двадцять років і один день”, “Прекрасні імена жіночі”, а також публіцистичної книги “Письма к другу” і літературних портретів українських поетес “Силуети поетес” та ін.

ЗІБРАННЯ КНИГ

    Гордасевич Г. Веселки на тротуарах : лірика / Галина Гордасевич. – Київ : Радянський письменник, 1966. – 76 с.
Це перша поетична збірка донецької поетеси Галини Гордасевич. Перші її вірші друкувалися
у рівненській газеті 1951 року, згодом – у газетах “Радянська Донеччина”, “Радянська Україна”,
“Літературна Україна” та ін. Збірка приваблює ніжною і вдумливою лірикою…

    Гордасевич Г. Наречена сонця : поезії / Галина Гордасевич. – Донецьк : Донбас, 1976. – 63 с.

Життя – одвічний пошук, одвічний неспокій. Таке творче кредо ліричного героя цієї збірки.
Сенс існування він бачить у відкритті нового…

    Гордасевич Г. Високе полум’я дня : поезії / Галина Гордасевич. – [Київ : Радянський письменник, 1980]. – 77 с.
У нових віршах поетеси органічно зливаються ліричне начало
і філософська глибина думки, оспівуються краса людських стосунків, вірне кохання, багатство рідної природи.

    Гордасевич Г. Слід зірниці : лірика / Галина Гордасевич. – Київ : Радянський письменник, 1986. – 126 с.

До нової збірки української поетеси з Донецька ввійшли вірші, написані за останні роки.
У них – любов до рідної землі, роздуми про соціальні явища, віра в чесність і добро
як визначальну суть людських стосунків.

    Гордасевич Г. Відцвіла шипшина : повість та оповідання / Галина Гордасевич. – Київ : Радянський письменник,    1974. – 184 с.

У центрі повісті “Смак осіннього яблука” – активна, залюблена в життя дівчина Оля. Духовно сильна, стійка, здатна впливати на інших героїня, незважаючи на її важку недугу, стає прикладом для кожного, втіленням незрадливості, стійкості…

Не менш цікавими героями багаті й оповідання, що увійшли до цієї книги.

    Гордасевич Г. Твій тихий дім : повість та оповідання / Галина Гордасевич. – Донецьк : Донбас, 1980. – 178 с.

Питання людської порядності, чесності, вірності, людського щастя стоять у центрі уваги авторки. Виходячи з ідейних, морально-етичних й естетичних позицій часу, автор намагається художньо осмислити сьогодення, відобразити духовний світ радянської людини.

    Гордасевич Г. Двадцять років і один день : повісті, оповідання / Галина Гордасевич. – Київ : Радянський письменник, 1984. – 237 с.

Героїнею майже усіх повістей та оповідань, вміщених у збірці, є сучасна жінка, її повсякденне життя, зустрічі, почуття, сподівання і мрії.

    Гордасевич Г. Двадцять років і один день : повісті / Галина Гордасевич. – Донецьк : Донбас,1985. – 152 с.

До книги, виданої до 50-річчя української письменниці, увійшли повісті авторки, у яких порушуються морально-етичні проблеми, показуються наші сучасники у праці, в побуті… Твори позначені сюжетною пружністю, відзначаються глибоким проникненням у психологію героїв.

    Гордасевич Г. Прекрасні імена жіночі : повісті / Галина Гордасевич. – Донецьк : Донбас, 1990. – 208 с.

Донецька письменниця працює у різних жанрах, вона – авторка прозових і поетичних збірок, книги літературних портретів сучасних українських поетес “Силуети поетес” і збірки публіцистичних есе “Письма к другу”.

У новій книзі багато авторської уваги присвячено жінкам, їхньому душевному світові, їхнім надіям, радощам і болям. Про становлення людської особистості – повість “Лідія, донька Люськи”. Темі кохання присвячено повісті “Прощання з Ізольдою”, “Озеро, про яке ніхто не знав”, “Сукня для нареченої”.

    Гордасевич Г. Силуети поетес : літературні портрети / Галина Гордасевич. – Київ : Радянський письменник, 1989. – 246 с.

Прочитавши цю книгу, читач глибше осягне поезію багатьох авторів-жінок, зокрема Тамари Коломієць, Ганни Світличної, Ліни Костенко, Ірини Жиленко, Наталі Кащук та інших. Кожна розповідь побудована таким чином, аби читач перейнявся повагою, симпатією до творчих особистостей, краще зрозумів світ, який їх оточує, клопоти, які їм болять. Відчув у поезіях музику, колір, світло, простір, як відчуває все це авторка книги.

    Гордасевич Г. Вибране сином : поезії / Галина Гордасевич ; упоряд. Богдан Гордасевич. – Львів : Сполом, 1999. – 64 с.

У збірку поезій відомої української письменниці увійшли кращі ліричні, історичні та патріотичні вірші 33-річного творчого доробку.

    Гордасевич Г. І сказав Ісус : поезії / Галина Гордасевич. – Львів : Сполом, 2000. – 64 с.

У збірку поезій відомої української письменниці увійшли найкращі релігійні вірші з її багаторічного творчого доробку. Книга присвячується світлій пам’яті двох прекрасних українок, що передчасно трагічно пішли з життя: Аллі Горській та Соломії Павличко.

    Гордасевич Г. Рядок з літопису : поезії / Галина Гордасевич ; [упоряд. Богдан Гордасевич]. – Львів : Сполом, 2000. – 64 с.

У збірку поезій відомої української письменниці увійшли найкращі вірші на історичну тему з її багаторічного творчого доробку. Книга присвячується видатній діячці української діаспори в Канаді, письменниці Лесі Храпливій-Щур.

    Гордасевич Г. Ера України : поезії / Галина Гордасевич ; [упоряд. Богдан Гордасевич]. – Львів : Сполом, 2000. – 64 с.

У збірку поезій відомої української письменниці увійшли найкращі вірші на патріотичну тему з її багаторічного творчого доробку. Книга присвячується сонячному голосу українського радіоефіру, журналістці Еммі Бабчук.

    Гордасевич Г. Соло для дівочого голосу : автобіографічний роман / Галина Гордасевич. – Львів : Добра справа, 2001. – 112 с.

Автобіографічний роман Галини Гордасевич розповідає про стеження, арешти, слідство та перебування письменниці у місцях позбавлення волі у повоєнний період за сталінських репресій.

    Гордасевич Г. Степан Бандера: людина і міф / Галина Гордасевич. – Вид. третє, допов. – Львів : ЛА “Піраміда”, 2001. – 208 с.; іл.

Письменниця Галина Гордасевич намагається повернути знеславлюване ворогами української незалежності ім’я провідника українського націоналістичного руху Степана Бандери. На підставі багатьох джерел, зібраних матеріалів авторка розповідає про конкретні факти його життя, боротьби і смерті.

    Гордасевич Г. Ішла весна по місту : поезії / Галина Гордасевич. – Львів : ЛА “Піраміда”, 2001. – 64 с.

У збірку поезій відомої української письменниці увійшли найкращі ліричні вірші веселого та оптимістичного настрою. Книга присвячується найкращій подрузі письменниці – поетесі Тамарі Коломієць.

    Гордасевич Г. Над озером холодної води : поезії / Галина Гордасевич. – Львів : ЛА “Піраміда”, 2001. – 64 с.

У збірку поезій відомої української письменниці увійшли найкращі ліричні вірші мінорного та журливого настрою. Книга присвячується видатній співачці України – Ользі Басистюк.

    Гордасевич Г. Сонце, вітер і жінка : поезії / Галина Гордасевич. – Львів : ЛА “Піраміда”, 2001. – 64 с.

У збірку поезій відомої української письменниці увійшли найкращі ліричні вірші на тему жіночої долі. Книга присвячується всім жінкам, що мають ім’я Галина.

    Гордасевич Г. Станція Ворожба : поезії / Галина Гордасевич. – Львів : ЛА “Піраміда”, 2001. – 64 с.

Ця поетична книга є віршованою поемою прро одне особисте кохання поетеси в усій його послідовності. Книга присвячується прекрасній драматичній актрисі України – Ларисі Кадировій.

    Нескорена Берегиня : жертви московко-комуністичного терору ХХ століття / [Галина Гордасевич, Богдан Гордасевич]. – Львів : ЛА “Піраміда”, 2002. – 280 с. ; іл.

Побудована на документальних матеріалах книга “Нескорена Берегиня” – це збірний образ нескореної українки – доньки, дружини, матері, витворений нелюдськи жорстокими умовами московсько-комуністичної тоталітарної системи. Це подорож героїчними долями115 вірних дочок України, які нарівні з чоловіками виявляли незламну мужність і духовну стійкість у боротьбі з підступним ворогом. Тут зустрічаються і широко відомі імена, і ті, які заслуговують бути знаними. Сестри Володимира, Марта та Оксана Бандери, сестри Марина і Феодосія Петлюри, жінка і донька Нестора Махна, Платоніда Хоткевич, Марія Капніст, Зінаїда Тулуб, Марія Сосюра, Галина Гордасевич, Ніна Строката-Караванська, Ніна Вірченко, обидві Наталії – сестра і дружина Головнокомандувача УПА Романа Шухевича, Алла Горська, Надія Світлична, Ірина Калинець – це найкращий цвіт українського народу.

    Гордасевич Г. Українка в світі : переклади світової лірики / Галина Гордасевич. – Львів : ЛА “Піраміда”, 2002. – 128 с.

До збірки увійшли переклади шедеврів світової поезії, здійснені Галиною Гордасевич упродовж її життя. Син письменниці став упорядником і редактором видання, довершивши розпочату нею справу. У збірці – переклади з Едгара Алана По, Федеріко Гарсіа Лорки, Казимира Пшерви-Тетмаєра, Олександра Пушкіна, Анни Ахматової, Гійома Аполінера, Поля Верлена та ін.

http://library.lnu.edu.ua/bibl/index.php?option=com_content&view=article&id=176:-75-1935-2001&catid=58:2008-10-22-10-25-21&Itemid=67

Відзначено ювілейну дату 80-річчя від дня народження відомої української письменниці Галини Гордасевич на її батьківщині - у місті Кремянець.











http://schedule.nrcu.gov.ua/grid/channel/period/item-listen-popup.html?periodItemID=812342
радіо "Культура"
Тема: "Межи мною і вільним світом…". Передачу присвячено Галині Гордасевич, яка багато зробила для українського руху на Донеччині. Гостя - письменниця, журналістка Любов Голота
31 березня 2015 р.

http://schedule.nrcu.gov.ua/grid/channel/period/item-listen-popup.html?periodItemID=812351
Поезія Вірші Г. Гордасевич читає Л.Уласовська.

http://kmbooks.com.ua/book_kmp.php?id=103
Київське видавництво «Країна мрій»  – 2015 рік

Галина Гордасевич

Присвячується всім полеглим
в боротьбі за волю України

Степан Бандера: людина і міф

Видання п’яте, доповнене з додатками

В історії будь-якого народу є постаті, імена яких відомі кожному громадянинові, якими пишаються, яких називають чи то творцями даної держави, чи її визволителями з-під іноземного ярма. Вже навіть за життя ім’я цієї людини можуть оточувати легенди, з десятиліттями і століттями їх число збільшується, аж стає важко відрізнити: де правда, а де вимисел? Який з істориків зараз візьметься стверджувати, що вони справді були на світі – англійський король Артур, французький лицар Роланд чи київський богатир Данило Кожум’яка? Жанна Д’Арк таки історична постать, але чи справді вона врятувала Францію, якщо після її загибелі війна продовжувалась ще цілих 18 років?
І все ж людям потрібні такі історичні приклади патріотизму і високої жертовності. І кожен італієць з гордістю називає ім’я Гарібальді, мексиканці – Панчо Вілья, південноамериканці – Сімона Болівара і т.д. Україна також має свій ряд, який чому б не почати іменами трьох легендарних братів Кия, Щека і Хорива і який не має кінця, бо ж історія України продовжується. Треба лише заповнити прогалини в цьому ряду, поставити на свої місця імена, які були знеславлювані або замовчувані ворогами української незалежності. Одне з таких імен – Степан Бандера.  
Письменниця Галина Гордасевич на підставі багатьох джерел розповідає про Степана Бандеру, про конкретні факти його життя, боротьби і смерті.


В ОДНІЙ ОСОБІ ОБРАЗ ПОКОЛІННЯ

З письменницею Галиною Гордасевич я познайомився давно, років 6 тому під час її роботи над документальною повістю, героями якої був я та Галина Дидик. Знаю багато творів як поетичних, так і прозових, отож коли мені до рук потрапила нова книга Галини Гордасевич «Степан Бандера: людина і міф», то з великою цікавістю прочитав* її. А за короткий час п.Галина попросила мене написати передмову до наступного перевидання книги.
Я готувався до написання передмови, коли сталася трагічна подія: Галина Гордасевич несподівано померла. Відтоді я облишив працю над передмовою, оскільки був розгублений: кому її тепер передати? Але минув якийсь час, я зустрівся з сином письменниці – Богданом Гордасевичем. Він знав про прохання п.Галини, щоб я був автором передмови, і нагадав про дану мною обіцянку, яку я й виконую.
Відпочатку мене приємно вразило те, що Галина Гордасевич взялася за працю над постаттю Степана Бандери. Адже родом вона з Волині і походить з родини, яка мала прихильність до іншого відламу ОУН, що популярно називають «мельниківцями». Тому її праця над портретом Степана Бандери мене спочатку доволі здивувала. Я вчитувався в рядки книги і потім зрозумів, що врешті-решт всі ми, українці, пройшли за минулі 60 років одним і тим самим шляхом боротьби, крові, страждань, а також спільної радості відновлення 10 років тому нашої державної незалежності.
Яке значення зараз має те, що колись одні належали до революційної ОУН, а інші – до ОУН матірної? Адже  вся боротьба між ними – це боротьба за тактику дій! І не було ніяких принципових ідеологічних розбіжностей!
Хто всерйоз цікавився подробицями розламу Організації Українських Націоналістів в 1940 році, той мусить визнати, що як з боку Мельника, так і з боку Бандери робилося все, щоб розлам не наступив. Лише втручання зовнішніх ворожих сил привело до того, що пізніше сталося в ОУН.
Згадаймо, що даючи завдання вбити полковника Євгена Коновальця, саме Сталін наказав  закинути підозріння, що вбивство Вождя – це внутрішня справа ОУН, і, мовляв, нехай вони після того самі одне одному горло по¬перегризають.
Тоді так не сталося, але минуло 2 роки, і чиясь ворожа рука втілила наміри Сталіна. Було кинуто багато взаємних підозрінь і щодо смерті Омеляна Сеника та Миколи Сціборського в м. Житомирі у 1941р., і щодо смерті полковника Романа Сушка в м.Львові у 1944р.
Насправді то були одні й ті самі люди! Лише одні – молоді, запальні, готові у цю ж таки мить кинутись в полум’я революції і, як треба, – віддати своє життя. Без сподівань на заплату, чи навіть подяку.  Вони хотіли здобути все негайно! А були й інші, які казали, що відразу всього бажаного не здобудеш, що потрібна довга копітка праця щодо виховання людей, піднесення рівня їх свідомості з тим, щоб колись, у більш сприятливих умовах, перемогти численних ворогів.
Результатом цього тактичного непорозуміння було те, що одні творили відділи Української Повстанської Армії, йшли в антинімецьке й антирадянське підпілля, де зчепилися не на життя, а на смерть у двобої з ворогом. Інші йшли в німецьку адміністрацію, в  українську поліцію, засновували українські школи та гімназії, культурницькі і спортові товариства. Адже, дійсно, чи можна було віддавати місцеву адміністрацію у руки ворогів, як це зачасту бувало на сході України, – і від того помножувати знущання над народом, щоб в такий злісний спосіб посилити опір німцям? Чи можна було миритися з тим, що не українська, а польська або українська за назвою, але червона за суттю, поліція буде нищити кращих представників нашого народу? Чи можна було в чужі руки віддати виховання наших дітей?
В своїй книзі Галина Гордасевич свідомо наголошує на цьому моменті, і вона зовсім не бачить у цих людях прислужників окупаційної влади, чужинецьких наймитів та зрадників свого народу. Хіба ж не організовані німцями шуцбатальйони та поліція на Волині утворили основу УПА? Це було саме так. Хіба ж не вихована в українських гімназіях  молодь пішла потім у підпілля? Пішла і там довела свій патріотизм.
А ще Галина Гордасевич, донька православного священика, говорить про роль Греко-Католицької церкви як у плані історичному, так і у плані того значення, яке вона мала у піднесенні нашої свідомості за останнє десятиріччя. І велика симпатія відчувається в словах письменниці про Церкву національну, Церкву-страдницю.
При написанні цієї книги авторка розраховувала на читача з Наддніпрянщини, який або нічого не знав про Організацію Українських Націоналістів та її провідників: Євгена Коновальця, Андрія Мельника і Степана Бандеру – або, навіть, гірше того, має абсолютно викривлене поняття про цих людей і тогочасні події. Ось чому проста, спокійна і ненав’язлива мова книги дуже легко і гарно сприймається. Також гарно сприймається і сама постать Степана Бандери: чи то ще молодого юнака, потім – революціонера, а згодом – зрілого політика. Немає тут, як це іноді буває, пустопорожніх патетичних фраз, творення ідола, якому всі мають поклонятися. Нам дається розповідь про тяжкий тернистий шлях людини, непохитної у переконаннях і боротьбі, вірної нації і Організації до останнього подиху.
Тому дуже важливо, що, читаючи цю книгу, ми бачимо ту національну атмосферу, у якій виховувався і формувався Степан Бандера. Тут, власне, і Греко-Католицька церква, і «Пласт», а згодом – ОУН. Стає зрозумілим, чому люди в Організації були саме такі, яким був Степан Бандера (а їх було тисячі й тисячі), а не інакші.
Письменниця Галина Гордасевич показує, на яких ідейно-моральних засадах виховувались молоді націоналісти, що утворили покоління, яким гордиться нація. На чолі цього покоління героїв стояли провідники, одним з яких був Степан Бандера. Ось в тому, на мій погляд, є найбільша заслуга письменниці Галини Гордасевич, що вона зуміла в одній особі змалювати образ цілого покоління.

        Юрій Шухевич,
    політв’язень (31 рік ув’язнення і 10 років cпецпоселення),   син Головного Командиру УПА генерал-хорунжого Романа Шухевича – Тараса Чупринки

(*Насправді книгу прочитали в голос для п. Юрія, який втратив зір під час перебування в ув’язненні, але настільки гідно тримається, що мало хто розуміє, що ця людина бачить все навколо виключно внутрішнім зором. Зрозуміло, що передмову він також надиктував.)



Купуйте!  Пропагуйте! Вивчайте!

Контактні відомості: http://kmbooks.com.ua/index_kmp.php
04074, Україна, м. Київ, вул. Лугова, 9
тел./факс: +380 44 5005291
[email protected]