Назарбаев: Есть глубокая логика перехода Казахстана на латиницуНурсултан Назарбаев. Фото: qamshy.kz

Холодным мартовским утром солнце светило солдатам в спину. Под ногами скрипел снег. Финская армия уходила на запад, оставляя за собой холодные стены Виипури. В марте сорокового года Финляндия потерпела самое страшное поражение в своей истории. Сегодня о нем рассказывают как о победе.

Я набираю в поисковике три слова: «финский опыт Украина». Иногда речь идет об энергоэффективности или системе бухгалтерского учета. Но большая часть ссылок посвящена успешному противостоянию Финляндии Советскому Союзу во время «Зимней войны» и тому как нам его перенять. Но успешному ли?

В марте 1940 года Финляндия подписала мирный договор с СССР. Представим, что Украина подпишет аналогичный договор с Россией сегодня. Может быть воображение и нарисует кому-то победную картину бегущих оккупантов, парада победы в Киеве и возвращенного Крыма. Но к той реальности, в которой после войны оказалась Финляндия, это не имеет ни малейшего отношения.

Украина в роли Финляндии 1940 года это:

– Окончательный отказ от Крыма, всей Донецкой и части Луганской областей;

– Передача оккупанту второго города страны – Харькова (финны отдали Виипури, сегодняшний российский Выборг);

– Потеря своих домов 12% населения Украины;

– Свободный транзит российской армии через Украину;

– Новая граница обустраивается с учетом российской военной доктрины;

– Российская военная база под Одессой.

Чрезмерно много? Финны рассудили точно также и была неудачная «война продолжения», когда Финляндия попыталась вернуть утраченное, заключив сделку с дьяволом. Как и всякая сделка такого рода, союз с Гитлером закончился плохо. После Второй Мировой Финляндия пошла на новые уступки:

– Внешняя политика, полностью регулируемая из Москвы;

– Внеблоковый статус страны;

– Запрет критики советских порядков внутри страны;

– Выдача политических беженцев.

И те, кто предлагает Украине «финский опыт», то не просто плохо знают историю, страшного в этом ничего нет. Страшное в том, что  – это закончится попыткой перенести финские военные реалии в условия наших боевых действий с закономерным «финским» финалом. Страшным финалом. Красная армия не пришла в Хельсинки, но Финляндия была унижена и разгромлена.



Итак, финский опыт Украине не подходит. Нам нужна победа, а не поражение с хорошим пиаром. Финны действительно смогли остановить врага. Но не его аппетиты. Кормить восточного соседа пришлось досыта, всей страной и с большими потерями.

Человек так устроен, что он всегда ищет пример, если не для подражания, то хотя бы для сравнения. Финляндия многим кажется хорошим и очевидным примером, но у меня плохие новости: побеждать придется без примера. Украина создаст свою собственную школу победы и будущие поколения смогут говорить, об украинском опыте войны.

Потому что учиться нам не у кого. Украина приняла удар на себя в жестких и неблагоприятных условиях Финляндия готовилась к войне два десятилетия, у нас два десятка лет занимались непонятно чем, хотя враг всегда стоял у ворот.



Однако, чем тяжелее схватка, тем с большей честью из нее можно выйти. Мы смотрим в лицо страшному врагу и советы давно умершего Маннергейма уже не помогут. Зато наша победа станет не только победой Украины, а эталоном победы, о которой потом писать и говорить как об «украинском чуде».

Достижение Финляндии в том, что, несмотря на все грозные события двадцатого века, угрозу независимости и десятилетия оглядки на могущественного соседа – страна устояла. Сегодня Финляндия – это богатая, красивая страна, которая значительно превосходит своего «победителя». А вот это достижения повторить нужно обязательно. Иначе к чему тогда все?

Андрей Кемаль,
http://firstsocial.info/analiz/finskiy-opyit-ne-pomozhet

Прорыв из Грозного. Последний бой Ичкерии 1999 р.
АНДРІЙ КЕМАЛЬ

Несколько дней назад напомнила о себе забытая война в Чечне. Она не прекращалась все эти годы, но полноценные боевые действия давно закончились, превратившись в партизанское противостояние. Погибли талантливые командиры, сократилась социальная база, да и само чеченское сопротивление приняло совсем другой характер. Вместо независимой Ичкерии сегодняшние «лесные братья» воюют за «Имарат Кавказ», который должен объединить значительные территории под знаменем радикального ислама.

В этом году исполнилось 15 лет со времени начала «Контртеррористической операции на Северном Кавказе», известной также как Вторая чеченская война. Мы расскажем об одной из ярких операций той войны, финале битвы за Грозный. Впрочем, последние события показывают, что та битва еще не закончена.

Во второй половине 1999 года «Кремлевские мудрецы» уже решили, что президентом будет Путин. Будущему президенту требовалась яркая победа, которая представит россиянам настоящего «лидера нации», а не спившегося «гаранта», как иронично-презрительно называли Ельцина.

Первые бомбы на территорию Чечни упали в конца августа, а уже в середине сентября Путин заявил, что Хасавюртские соглашения нуждаются в пересмотре.

Эти соглашения регулировали особый статус республики Ичкерия в составе РФ. По ним с территории Ичкерии были выведены федеральные войска, а статус территории должен был окончательно решиться только в конце 2001 года. До тех пор Чечня жила по своим законам. Будет преувеличением сказать, что это было счастливое время. Президент Ичкерии Масхадов оказался слабым политическим лидером. Экономика лежала в руинах, грозненское правительство не всегда контролировало даже окраины города, в республике действовали десятки группировок, которые подчинялись лишь собственным командирам.

zachistka
Зачистка Грозного, 2000 г.

При этом такая ситуация была выгодна России, которая, как могла, поддерживала на территории максимально возможный уровень хаоса. Силовики понимали, что «проблему» придется решать и для этого решения Чечня должна потерять способность к сопротивлению. Я не буду излагать многочисленные конспирологические теории и версии, хотя, например роль Березовского в показательных «освобождениях заложников» хорошо известна. Как и его же роль в приходе к власти Владимира Путина.

В заложниках большой политики оказались все граждане Ичкерии, многие из которых не хотели ни военного феодализма, ни возвращения российских «борцов с террором». Они хотели спокойно жить в родных городах и селах и готовы были отстаивать эту возможность с оружием в руках. –  Мы защищаем свою независимость, – запальчиво говорит один из героев документального фильма журналиста Андрея Бабицкого, – Мы же не пришли к ним в Кремль, это они к нам пришли! Мы здесь не боевики, кто шофер, кто тракторист, кто свеклу выращивал, – рассказывает он, пока товарищ устраивается рядом с пулеметом.

Война, которую Путин формально объявил «ваххабитам», в первую очередь ударила именно по таким простым людям, которые воевали за собственный дом.

Уже с конца октября российская армия принялась бомбить Грозный, в том числе ракетами «земля-воздух». Мирному населению доставалось не меньше, чем вооруженному ополчению, так российская авиация выбомбила первую же крупную колонну беженцев, которая выходила по объявленному властями «гуманитарному коридору».

К концу декабря федеральные силы окружили Грозный и готовились к операции в самом городе. Российское командование хорошо запомнило урок 1994 года, когда чеченцы смогли нанести им тяжелые потери из-за бездарно организованного штурма. Попыток взять город в лоб больше не предпринималось, за исключением отдельных прорывов тяжелой техники, которую уничтожали, кстати, также как и в 1994 году. Однако масштабы были иными. В этот раз российское командование попыталось тоньше взаимодействовать с местным населением. Так на город сбрасывались листовки, в которых всем желающим предлагалось выйти из города. Все оставшиеся считаются боевиками.

grozn
Грозный после обстрелов российской армией, 2000 г.
Силы защитников состояли из примерно шести тысяч бойцов (некоторые оценки доходят до десяти тысяч), часть из которых была необученными ополченцами, а то и вовсе подростками. Чеченское командование разделило город на четыре сектора, в каждом из которых вели оборону опытные командиры. Как и ранее, чеченцы умело использовали знание местности. Основной ударной силой стали диверсионные группы, однако остановить медленный натиск российских войск не удавалось, даже несмотря на то, что они не имели серьезного численного превосходства (по разным оценкам, силы ВС РФ, участвовавшие в осадке Грозного, превосходили его защитников в полтора-три раза, а непосредственно штурмовыми операциями занимались равные по численности отряды). Нужно понимать, что Россия 1999-2000-х годов – это еще не страна дорогой нефти и перевооруженной армии. И бюджет РФ и армия не сильно отличались от 1994 года. Большую и качественно вооруженную группировку Россия выставить не могла. Но теперь у русских был опыт. И дуга российских войск постепенно, дом за домом, занимала Грозный.

Огромную роль в этот раз играли постоянные обстрелы города из установок «Град» и «Ураган», бомбардировки с воздуха. Через месяц утомительных боев чеченскому командованию стало очевидно, что город не удержать. По некоторым данным Хаттаб предлагал оставить город без боя и сразу перейти к партизанщине, но Масхадов решил по-своему и отдал приказ удерживать Грозный до весны. Только к концу января чеченский президент изменил свое решение, когда город был обложен со всех сторон, а его защитники понесли тяжелые потери от каждодневных обстрелов.

Было принято решение идти на прорыв в ночь с 31 января на 1 февраля. Чеченские командиры прекрасно понимали, что федералы готовы к попытке прорыва, у них был месяц на оборудование укреплений и наведение минных полей. Но выбора не было, вопрос состоял лишь в том, где выходить. Воспользовались основным вариантом – вдоль русла реки Сунжа, на запад.

proryv
Отступление защитников Грозного
Российская армия готовилась к прорыву в этом месте. Берега Сунжи и узкий проход, по которому должны были двигаться боевики, были заминированы. Сейчас в российских СМИ принято говорить и писать об операции «Охота на волков», мол, чеченцам сознательно вбросили дезинформацию об удачном для отхода участке и заранее подготовились к прорыву. Но роль дезинформации сильно преувеличена. Вот что говорил генерал Шаманов, в те дни командующий Западным направлением Объединённой группировки федеральных сил на Северном Кавказе:

— Судя по всему, здесь описывается то, что потом назвали “охота на волков”. Как задумывалась эта операция?

— Да она никак не задумывалась. Никто этой операции специально не готовил. Был полный крах принятого к действию плана по “зачистке” Грозного силами МВД. Но к этому времени нам удалось выстроить коридор, по которому мы, хоть и ограниченные в силах и средствах, все-таки смогли потащить бандитов. И затем в течение восьми суток беспрерывного преследования мы уничтожали бандформирования, которые вырвались из Грозного.

— Значит, операции “Охота на волков” не было, хотя, уверены, в военной истории она останется под этим названием и будет связана с вашим именем. А что было?

— Было следующее. Удалось поставить три полосы минных полей, причем первая полоса — управляемая. Честно говоря, мы не ожидали, что такое количество бандитов пойдет в нашу сторону. Мы ждали человек 300, ну, 500 максимум. Потому что считали, что главные силы с Басаевым и Хаттабом пойдут на Шали — Серженьюрт — Ведено.

— Там был коридор?

— Нет, сам анализ местности показывал, что туда выгоднее и проще пройти, тем более, что там на достаточно широком фронте оборонялся всего один полк, то есть промежутки между подразделениями были. Но того, что произошло, — никто не предвидел.

Это подтверждают и другие российские военнослужащие, например, по словам минометчиков, не проводилось никакой пристрелки по потенциальному маршруту боевиков, никто не знал о прорыве.

На прорыв пошли несколько тысяч бойцов, в сопровождении некоторого количества беженцев и пленных российских солдат. Чеченцы не знали схемы устройства минных полей, плохо были осведомлены о позициях российских частей по ходу прорыва. Но выбора у них не было.

Защитники Грозного двигались колонной по одному, а в числе первых шел со своим отрядом Шамиль Басаев. Он толкал перед собой пустую металлическую бочку, но она не помогла: взрывом ему повредило ногу. Басаев стал один из первых, кто подорвался на мине. Сразу за взрывами федералы открыли массированный огонь из танков, артиллерии, автоматического оружия. Место прорыва превратилось в настоящий ад. Бойню освещали регулярные разрывы мин, выстрелы федералов и осветительные ракеты. Колонна рассыпалась, люди шли буквально по трупам, разрыв следовал за разрывом. Часть чеченских бойцов бросилась в ледяную воду Сунжи, которая непрерывно обстреливалась, река несла десятки трупов, а между них пытались выкарабкаться выжившие. Но те, кому удалось преодолеть реку, уже на другом берегу наткнулись на следующее минное поле.

basaev
Шамиль Басаев
Те, кому посчастливилось выйти, прорвались к селению Алхан-Кала. Раненые, кто еще мог ходить, несли на себе тех, кто был не способен к передвижению. Те же, кто прорваться не смог (но остался в живых), пытались выжить на простреливаемом участке, прячась за малейшими неровностями местности. Вот так описал это один из участников прорыва:

Когда я очнулся я лежал и боялся посмотреть в низ на ноги думал что оторвало, но на самом деле просто разорвало ступню, а выше нога была целой, лежал на открытом видном месте и решил заползти за бетонную плиту, моё движение опять привлекло внимание русских и они опят начали стрелять в меня, но я успел заползти за плиту. Они начали стрелять по плите, от их попаданий меня опят контузило, схватил голову и сел на колени, в этот момент ещё взрыв рядом и меня откинуло в сторону.

Очнулся ночью, боли такой сильной не чувствовал, наверно потому что замёрз и был ещё контужен, так начались мои дни на этом поле, русские уже не обращали внимания в мою сторону, не знаю почему, наверно думали, что тем взрывом меня убило.

Ночью ползал и искал фляжки с водой у тех, кто был убит, их лежало очень много на этом месте, кушать не хотелось, только сильно хотел пить. Потом нашёл пояс от женского велюрового халата, полз к реке и бросал его в воду, потом выжимал и так утолял жажду, терял сознание на несколько часов, поэтому наверно не привлекал внимание русских.  

А так утреннее поле боя увидел российский военный:

Когда солнце взошло, бой уже переместился к окраине Алхан-Калы. Истерзанное воронками и разрывами поле. Бесчисленное количество разбросанных по полю тел, которые застыли в подавляющем большинстве головами к селу. Ползущие в ту же сторону раненые боевики. Недобитые и не успевшие за ночь уйти с остальными боевики, которые из воронок, разных ям пытались огрызаться огнём: с ними “работали” московские снайпера. Разрывы артиллерийских снарядов на окраине Алхан-Калы, где сосредоточились прорвавшиеся и уцелевшие боевики. И всё это щедро поливает почти весеннее солнце. Эта картина до самой смерти не изгладится из памяти всех, кто её видел.

Отступавшие потеряли несколько сот человек убитыми и еще больше ранеными. Но самое удивительное в том, что они смогли прорваться! По минам, под бесконечным обстрелом, по ледяной реке. Людей спасло железное мужество и железная же дисциплина, преданность своему делу и своим командирам, которые не сидели в штабах, а шли вместе с ними. В этом прорыве чеченцы потеряли сразу несколько выдающихся руководителей.

vizh
Выжившие на улице Алхан-Калы
Прорыв стал настоящим шоком для федерального командования, которое не могло поверить, что ушли тысячи боевиков и сам Басаев. В Алхан-Кала не было российских военных, зато была маленькая больница, совершенно неготовая к такому наплыву раненых. Именно в ней сделали операцию Басаеву. В селении в то время находилась французская журналистка Анн Нива: В больнице суматоха; в каждой палате от четырех до шести раненых. Бинты, пропитанные кровью. Надо все время менять повязки. Медсестры носятся с этажа на этаж в поисках стерилизованных шприцев. В попытке вести систематический поиск я перехожу из палаты в палату, всматриваюсь во все лица, но тут столько раненых, и они так похожи! Я перешагиваю через тела, некоторых переворачиваю. Мне протягивают бутылку с водой, чтобы я напоила стонущих раненых. Я даю им пить. Помогаю делать перевязки.
Голова у меня уже идет кругом, но я продолжаю искать. Прошло не меньше полутора часов. В больнице, если не считать нескольких железных кроватей, нет никакого оборудования, практически никаких лекарств. Осталось всего одно место, куда я еще не заглянула: операционная. В коридоре, который туда ведет, лица у людей еще мрачнее. Никто не обращает на меня ни малейшего внимания, никто не препятствует мне. Каждый думает лишь об одном: выжить. Я открываю дверь и вижу его. Нет никаких сомнений, это Шамиль. Лицо у него серое-серое. Он глядит на меня. Двое других, находящихся в операционной, тоже поворачиваются ко мне, медсестра и хирург в зеленом халате: его руки до самых локтей в крови. Они готовятся к операции, а точнее сказать, к ампутации правой стопы Шамиля Басаева, который лежит на операционном столе. Его полуобнаженное тело все в в металлических осколках; ощущение, будто он покрыт рыбьими чешуйками. Я осторожно закрываю дверь.

Сейчас около двух часов дня, и большинство боевиков уже покинули больницу; кто на своих ногах, кто машиной, кто в микроавтобусе перебрались в дома к местным жителям, чтобы дождаться, когда за ними приедут родные. Но множество вооруженных людей собрались в центре деревни.

А в нескольких сотнях метров, неподалеку от центрального рынка, продолжают свои непрекращающиеся перемещения российские танки и бронетехника. И хотя комендатуры в деревне нет, она уже трижды была “зачищена” российскими частями, которые стоят вокруг.

gosp
Госпиталь Алхан-Калы, утро после прорыва. Хирург Хасан Баиев: “Запас лекарств был мизерным. Когда каждый день к тебе поступает огромное число раненых, любой запас быстро заканчивается. У меня не было антибиотиков, наркоза… Ампутации я проводил обычной пилой. Трепанацию черепа делал обычной дрелью. Все ампутации проводились под местным обезболиванием – мы использовали однопроцентный лидокаин, который применяют дантисты. Пациентам я рекомендовал промывать раны и места ампутаций солевым раствором. Ожоги лечил смесью сметаны и яичного желтка. В качестве шовного материала использовал обыкновенные нитки”.
При этом большей части тех, кто смог добраться до Алхан-Кала, удалось уйти, получив первую помощь, до подхода федеральных войск.

Грозненский прорыв  стал началом конца Ичкерии, последним сражением мятежной столицы. После этого боя Грозный вскоре сдался и никогда больше не был ареной боевых действий. Никогда, до последнего времени. А в том, что чеченское сопротивление сохранилась, есть огромная заслуга тех, кто смог выйти из Грозного той холодной зимней ночью.

 Андрей Кемаль
 08.12.2014 АНАЛІТИЧНІ ЗАПИСКИ, ЕКСКЛЮЗИВ,
http://firstsocial.info/analiz/proryiv-iz-groznogo-posledniy-boy-ichkerii

ЗНАЙ СВОЮ ИСТОРИЮ. «Мы расскажем вам о тех днях, стараясь придерживаться правды...»

Во имя Аллаха Милостивого Милосердного.

Часть 1

Наши братья, муджахиды из Шама, прислали нам материал на арабском языке, который распространён в арабоязычном интернете, с просьбой прокомментировать его.

Эта статья видимо была одной из глав более объемной аналитической работы. Материал опубликован под заголовком: «О стратегии русских в 2-х чеченских войнах».

ИншааЛлах, мы постараемся ответить на просьбу наших братьев. И к тому же это еще и повод для того, чтобы рассказать молодому поколению муджахидов о событиях тех дней.

Кроме того, 26 ноября исполняется 22 года со дня первого танкового штурма Грозного (Джохара) силами Таманской и Кантемировской дивизии армии России. За провалом этого штурма последовала полномасштабная война и очередной штурм столицы Чечни.

За эти 22 года российские троли заполонили Интернет измышлениями и откровенной ложью о войне. Мы расскажем вам о тех днях, стараясь придерживаться правды.

Начнем с описания и анализа 1-ой русско-чеченской войны.

Хотя в заглавии арабской статьи говорится о 1-ой «чеченской войне», но описаны в ней лишь события, связанные со штурмом Грозного, начатого 31 декабря 1994 г.

Описаны поверхностно, односторонне, неполно. Автор материала даже вскользь не упомянул 3 очень важные военные операции, проведенные чеченскими муджахидами во время 1-ой войны. Каждая из этих операций была уникальной, становясь на то время главной темой всех мировых СМИ.

Эти операции нанесли болезненные удары по престижу российской армии, и особенно по престижу хваленых русских спецподразделений, такие как «Альфа», морская пехота, краповые береты и пр. Мы имеем в виду дерзкий рейд 200 муджахидов во главе с Шамилем Басаевым (рахимуЛлах) в глубокий тыл на территории врага в Буденовск (июнь 1995 г).

Затем рейд Салмана Радуева в г Кизляр и четырехдневный бой в станице Первомайская в Дагестане (январь 1996 г).

И наконец, операция «Джихад», проведенная в августе 1996 года. Тогда 850 чеченских муджахидов вошли в Грозный, и смогли парализовать 15-тысячную российскую армию внутри города.

Попав в тяжелую ситуацию, российское руководство было вынуждено пойти на мирные переговоры и подписать так называемое Хасавюртовское соглашение, по которому России пришлось вывезти все свои войска из Чечни до января 1997 года.

Автор арабской статьи не только не рассматривает эти существенные эпизоды 1-ой войны, показавшую российскую армию в невыгодном свете, но и называет предателей чеченского народа «дружественными чеченцами».

Что касается муджахидов, то они названы «повстанцами» в лучшем случае, а в нескольких местах «террористами». Тем самым с автора спадает маска «объективности и отстраненности».

К тому же, если человек претендует на объективность и непредвзятость, он называл бы эту войну «русско-чеченской», а не «чеченской». «Чеченской войной» её называли только те, кто рассматривал её с русского лагеря, с позиций русской пропаганды.

Но так как автор статьи из всей 1-ой русско-чеченской войны рассматривает только штурм Грозного 1994-95 г. мы тоже ограничимся этими событиями.

Общеизвестно, что молниеносный штурм чеченской столицы не удался, и бои в городе растянулись на 54 дня. Чеченские муджахиды не просто оказали достойное сопротивление, но и в течение первых же дней штурма превратили улицы Грозного в кладбище российской бронетехники.

Это привело к полному замешательству и расстройству в рядах российских войск. Чеченских бойцы истребляли российскую бронетехнику с азартом охотников. Описаны казусные ситуации, когда российский танк убегал от автомобиля «Жигули», из которого, высунувшись в окно чеченский гранатометчик, старался поразить убегающую цель.

В то время в Грозном находилось большое количество журналистов, военных корреспондентов ведущих западных информационных агентств, в том числе и представители основных российских СМИ. Были также представители правозащитных и гуманитарных организаций. Весь мир стал свидетелем того, как планы российских генералов потерпели крах.

И как следовало ожидать, в российском обществе поднялся ураган критики. Выступали все кому не лень: военные специалисты, парламентарии, правозащитники и простые прохожие. Многие издевательски цитировали слова министра обороны России Павла Грачева, который накануне заявлял, что Грозный можно взять силами 1 парашютно-десантного полка за 2 часа.

Из всех озвученных причин, которые привели к неудачному штурму, наиболее привлекательными и удобными для российской публики было две:

Первое, что больше всего повторяли - грубейшей ошибкой было продвигать танковые колоны в город без должной поддержки пехоты.

Второе, что комфортно ложилось на уши русского обывателя - это миф о том, на штурм Грозного бросили «неопытных 18-летних мальчиков» против «опытных, хорошо обученных дудаевских боевиков».

Скажем сразу о втором утверждении, чтобы не возвращаться к нему. На штурм были брошены не только солдаты ударных частей регулярной российской армии, но в штурме участвовали также матерые убийцы из внутренних войск и спецназа, которые топили в крови народные выступления в Оше, Фергане, Тбилиси, Баку, Вильнюсе.

Среди них были те же самые человекообразные твари, которые в 92 году разрубали на части тела ингушских младенцев и на глазах у матерей вскармливали их свиньям. (Сегодня эти же твари целенаправленно убивают детей в Сирии). Поэтому байки о 18-летних мальчишках не могут умилить народы, которые испытали на себе звериную, садистскую злобу русской военщины.

И тогда и сегодня спустя более 20 лет, русские источники стараются занизить численность своих войск и количество бронетехники, брошенных на штурм Грозного. И соответственно - завысить на порядок число оборонявших город чеченцев. Оно и понятно, не могли же русские приводить реальные цифры, подтверждая свой позор.

В штурме Грозного и в кольце окружения было задействовано 1,5 тысяч единиц бронетехники. А то, что в штурме участвовало якобы 15 тысяч солдат, как пишут российские источники, кроме презрительной улыбки ничего не вызывает.

В российской армии это всего лишь численность одной дивизии. Тогда как на Грозный с 4-х сторон вошли 2 дивизии Рохлина и Бабичева и 2 сводные бригады под командованием генерала Пуликовского и генерала Стаськова. А это как минимум несколько десятков тысяч солдат. К этим силам надо добавить многочисленную орду внутренних войск, ОМОНов и СОБРов, а также подразделения ФСК (ныне ФСБ), плюс авиация.

Что касается сил чеченского ополчения, то их всего насчитывалось несколько тысяч. Из них реальный боевой опыт имели около 400-500 чеченцев из так называемого «Абхазского батальона».

На учете чеченского главного штаба было несколько боевых подразделений общей численностью до 3-х тыс. Больше половины из этого состава по тем или иным причинам вышла из зоны боев. И как ни странно первыми сбежали чеченцы - кадровые офицеры советской армии за исключением двух-трёх человек, которые приехали в Чечню по призыву Дудаева.

Но вооруженные отряды чеченцев постоянно пополнялись за счет сельской молодежи, которая откликнулась на призыв выйти на Джихад. Они добровольно входили в Грозный, чтобы впервые в своей жизни принять участие в боевых действиях. Свое прибытие каждая группа отмечала у генерала Масхадова, в главном штабе, который располагался в подвале Президентского здания.

Получив инструкции и боеприпасы, группы выдвигались на отведенные им позиции. Среди них было немало таких, которые впервые держали в руках автомат, но стеснялись в этом признаться. Поэтому главный штаб одобрил, созданный на базе одного из боевых джамаатов недельную учебку, где обучали как обращаться с оружием, элементарной тактике ведения боя в городских условиях и дуа, которые читают во время сражения.

В среднем группа состояла из 12-15 человек. И как рекомендовали по чеченскому телевидению, каждая группа старалась приобрести: 1 гранатомет, 1 пулемет, 1 снайперскую винтовку. Но в реальности не все группы могли себе позволить приобрести гранатомет или винтовку - стоили дорого. И даже не у всех в группе были автоматы.

Во время смены на передовых позициях (рибата), а сменяли в среднем каждые 3 дня, оружие зачастую оставляли там же - на позициях. И муджахиды без оружия вынуждены были продвигаться на свою базу, рискуя наткнуться на какую-нибудь группу вражеского спецназа, которых по ночам засылали в тыл муджахидам.

Таково было реальное положение с «хорошо обученными дудаевскими боевиками».

На фоне вышеизложенных фактов причины, приведшие к неудачному штурму, которые перечисляет автор арабской статьи, выглядят крайне неубедительно. Напомним эти причины, которыми русские объясняют свои неудачи:

«…войска (российские) не знали друг друга; они не участвовали в совместных учениях; они не связывались между собой вовремя сражения; ими не были учтены уроки 2-й мировой войны и был провал в уличных боях (несмотря на прошлый опыт)».

Далее автор арабского материала перечисляет другие огрехи российского командования: «Не было единого штаба управления (?)».

По этому поводу можно уверенно сказать одно - у русских войск не было единого штаба управления только с июня по октябрь 1941 года, с первых дней войны до момента, когда немецкие войска вплотную подошли к Москве.

В этот период единый штаб управления выглядел бы как золотая корона на голове осла. Потому что советские войска панически отступали, но большинство повально сдавались немцам, и за 3 месяца войны в плен сдались 4,5 миллиона советских солдат. А в общем, в России не бывает так, чтобы российский генерал перед кем-то не отчитывался и не получал инструкции от единого центра.

В нашем случае командованием «Объединённой группировкой федеральных сил в Чеченской Республике» был назначен генерал-лейтенант А. Квашнин. Штаб операции возглавил генерал-лейтенант Л. Шевцов. Руководство штурмом осуществлялось оперативной группой во главе с министром обороны РФ, генералом армии П. Грачевым, расположившейся на железнодорожном пункте управления в г. Моздоке.

Еще одно оправдание: «Не было детальных карт Грозного у участников сражения». Это возможно пойдет как слабый довесок в общую копилку предлагаемых причин. Но так не бывает, чтобы российские генералы не раздали карты своим подчиненным и полностью не разжевали им их задачи и цели. Российских генералов можно обвинить в чем угодно, только не в таком легкомысленном поведении, когда разрабатывается масштабная операция с вовлечением такого количества войск и техники.

Следующее оправдание: «Не было расшифровки переговоров». Это утверждение особенно интересно ввиду того, что у чеченских бойцов вообще не было никого шифрования. Информация и указания шли открытым текстом. По-другому просто не могло быть, потому что любая шифровка вносила бы путаницу в головах тех, кто до этого и в боях не участвовал и рации не видел.

Далее автор пишет, что «чеченцы имели преимущество, так как знали местность и знали русский язык». Преимуществом это можно назвать с большой натяжкой.

Во-первых, сельская молодежь, которая участвовала в боях, тоже не особо знала город. Отдельные группы муджахидов долго блуждали по улицам, выходя из окружения с оккупированных районов города. Некоторые догадались ориентироваться по реке Сунже, зная, что она протекает по центру города.

Что касается языка, то не надо забывать - среди русских войск были две тысячи «дружественных чеченцев», другими словами предателей своей религии и своего народа, которые могли переводить своим хозяевам каждое слово, сказанное в эфире.

Но вернемся к тому положению, что продвигать в город танки без должной поддержки пехоты эта ошибка. Возможно, что с позиции военной науки это действительно ошибка. Но на практике красная армия всегда подавляла восстания покоренных народов, вводя танки.

Так в 1956 году было подавлено народное восстание в Венгрии. Советские танки вошли в Будапешт и не церемонясь, давили демонстрантов. Как описывали участники этой бойни, дойдя до берега Дуная танкисты смывали человеческие кишки с гусениц танков. Таким же образом в 1968 году советские танки вошли в Чехословакию и задавили так называемую «Пражскую весну».

За несколько лет до распада советского империи повсеместно прокатилась волна народных выступлений, которая не затухала и после распада. И кремлевская власть не изменила десятилетиями проверенную тактику – танки вперед. Так подавлялись народные протесты в Оше, Фергане, Тбилиси, Баку, Вильнюсе, Ингушетии.

При виде танков люди в панике разбегались. В 1993 году, уже в Москве для разгона Верховного совета и целой армии русских националистов Ельцину и его подельникам хватило 4 танка.

Так что вопреки военной теории ввод танков в город оправдывался на практике. Но планируя штурм Грозного, российские генералы понимали, что 4-мя танками здесь не обойтись. И они задействовали несколько сот танков, не считая легкую бронетехнику, системы залпового огня, тяжелую самоходную артиллерию, сотни и сотни орудий, минометов и авиацию.

На штурм был брошен не один, а много парашютно-десантных полков, полки спецназа внутренних войск, морская пехота, мотострелковые полки и прочее. В общей сложности несколько десятков тысяч войска.

До этого момента ни в одном регионе советского и постсоветского пространства кремлевские деятели не использовалось такое количество живой силы и техники. Кремль хотел любой ценой восстановить свой контроль в Чечне, так как за несколько лет она стала для российской тюрьмы народов опасным примером реальной независимости.

Задействовав всю эту армаду, Москва хотела исключить любой НЕОЖИДАННЫЙ ПОВОРОТ событий.

И никто не сомневался в исходе этой операции: будь то российские генералы, журналисты, так называемые эксперты и особенно российская публика. Более того и сами чеченцы, хотя и были настроены дать бой, но не ждали такого результата.

Мир наблюдал и ждал логической развязки этого противостояния. С одной стороны - ядерная держава, армия которой считается одной из самых сильных в мире. С другой стороны - маленькая республика, которую можно проехать из одного конца в другой за 2 часа, с населением чуть больше 1 миллиона.

И все-таки события развернулись по НЕОЖИДАННОМУ СЦЕНАРИЮ! Настолько неожиданному, что медиа пространство на какое-то время замерло, не веря в полученные сообщения,…, затем весь мир облетели картинки со сгоревшими российскими танками и валявшимися на улицах трупами русских солдат.

Когда человеческие планы и ожидания терпят крах, люди начинают усиленно искать объяснения, почему случилось то, что случилось. И когда то, что случилось, не вписывается в их приземленную логику, они начинают подгонять исходные данные под событие, перевирать факты, преувеличивать значение некоторых недочетов, чтобы хоть как-то объяснить НЕОЖИДАННЫЙ РЕЗУЛЬТАТ. Русским особенно свойственно прибегать к искажениям и вымыслам.

Делают они это без зазрения совести, поэтому чеченцам приписали 42 танка, вертолетную эскадрилью, невероятное количество профессионально подготовленных батальонов и полков общей численностью от 12 до 15 тыс.

Любой, кто был участником и свидетелем тех событий скажет, что это бессовестная ложь. Но эта вымышленная арифметика хоть как-то могла объяснить провал штурма, успокаивала русскую публику, да и самих генералов тоже.

Со временем от частого повторения они сами верят в собственную ложь. Впрочем, здесь нет ничего нового, вся российская история - это искаженные факты - ложь, ложь, ложь и вымыслы.

На самом деле оборону Грозного держали несколько тысяч муджахидов, как мы отметили ранее. Из них большую часть составляли молодые добровольцы, прибывших из ближайших и отдаленных сел Чечни.

Было реально боеспособных 2 танка. Один стоял сзади президентского дворца. Второй танк генерал Масхадов на свой страх и риск перебрасывал с одного участка фронта на другой в зависимости от ситуации. И больше всего боялся, что его подобьют свои же гранатометчики. Как это случилось с двумя БТР-ми, которые Шамиль Басаев направлял с базы «Абхазского батальона» в центр для вывоза раненных.

У чеченцев было много автономных групп без связи и любую технику на улицах Грозного они принимали за российскую. В общей сложности у чеченцев было 5-6 единиц бронетехники и тягач МТЛБ, который использовался для вывоза раненых.

Шамсуддин Нашхоев, участник войны
Кавказ-Центр
http://www.kavkazcenter.com/russ/content/2016/12/03/113741/znaj-svoyu-istoriyu--my-rasskazhem-vam-o-tekh-dnyakh-starayas-priderzhivatsya-pravdy---.shtml

Часть 2

Любое событие, каким бы неожиданным оно не было, имеет свои причины. И мы в свою очередь постараемся их выявить, в меру нашего понимания.

Для свидетелей и участников тех событий совершенно ясно одно – невозможно понять причины и логику описываемых событий, если фокусировать сознание только на штурме Грозного. А причины рождались в предшествующих годах, начиная с 1990 года, когда на общенациональном съезде чеченцы избрали своим лидером генерала Джохара Дудаева.

Без преувеличения можно сказать, что Джохар Дудаев был одним из самых талантливых политиков своего времени. Он не только прибегал к возвышенным призывам любить свободу и презирать рабство, но и мыслил реальными категориями, и самое главное хорошо знал, что можно ожидать от противника.

Зная все вероломные приемы кремлевских главарей, он всегда на несколько шагов опережал их. И самое главное, абсолютно не верил ни в одно обещание представителей российских властей, которые периодически приезжали в Грозный с «выгодными» предложениями.

Дудаев был вежлив, корректен, улыбался, демонстрировал готовность вести честные переговоры, но в вопросе независимости был тверд, как скала.

Ельцин решил действовать жестко и 7 ноября 1991 года объявил о введении на территории Чечни чрезвычайного положения. В ответ на это решение Ельцина Дудаев ввёл военное положение.

Была проведена операция по вооружённому захвату зданий российских силовых министерств и ведомств в Чечне, разоружены военные части, блокированы военные городки минобороны России, прекращены железнодорожные и авиаперевозки. ОКЧН (Общенациональный конгресс чеченского народа) призвал чеченцев, проживающих в Москве, «превратить столицу России в зону бедствия».

Самым шокирующим для Москвы было то, что по приказу Дудаева штурмом захватили здание КГБ в Грозном. Это был 2-ой случай в истории, когда архивы КГБ (НКВД) попали «не в те руки». Первый раз это произошло летом 1941 года, в Смоленске, когда под быстрым натиском немецких войск, чекисты, сбежали, не успев вывести свои архивы.

Дудаев действовал решительно, но всегда оставлял место для равноправных переговоров с противником. Народ же настраивал на то, чтобы был готов отстаивать свою свободу.

Его упрекали в том, что он не создает национальную армию, что нет танков, пушек для защиты этой самой свободы.

Как профессиональный военный и как политик Дудаев знал, что имеющимися ресурсами в условиях тотального саботажа российской агентуры, которая повылазила из всех щелей, попытки создать даже подобие армии на тот период было бессмысленным делом. Поэтому он сконцентрировался на создании Главного штаба, во главе которого назначил генерала Аслана Масхадова и организовал несколько боеспособных батальонов. Но не на этом строился расчет, это был всего лишь координационный центр на случай войны.

Джохар считал, что внешнюю агрессию можно остановить только всенародным сопротивлением. И Дудаев, обращаясь к многотысячному митингу говорил: «Вы являетесь нашей армией, нашими танками, пушками, самолетами… и мы победим с помощью Аллаха любого врага, который захочет отнять нашу свободу».

Мы вынуждены делать все эти отступления, и стараемся делать их по возможности короче. Потому что без знания предшествовавших событий невозможно понять сам дух и смысл того времени и последующие результаты.

Незадолго до вторжения российских войск случилось событие, которое с одной стороны подняло дух и готовность чеченцев к борьбе, а с другой стороны ускорило вторжение российских войск в Чечню.

26 ноября 1994 года.

Утром 26 ноября 1994 года в Грозный с 3-х сторон вошла так называемая вооруженная оппозиция при поддержке российских спецслужб и российской бронетехники.

Чтобы понять о ком идет речь, надо кратно напомнить, что собой представляла эта оппозиция. Российская власть стала культивировать эту оппозицию в Чечне с первых же дней прихода к власти Дудаева. Москва всячески поддерживала и подпитывала своих марионеток, состоявшей в основном из представителей бывшей партийно-хозяйственной номенклатуры.

Оппозиция контролировала Надтеречный район, и оттуда периодически проводила диверсионные вылазки в Грозный.

Помимо этого, оппозиция имела своих сторонников в основном из числа старой чекистской агентуры почти во всех селах. Причем порой даже близкие родственники были в разных лагерях.

Оппозиция использовала любые формы противостояния, от бессрочных митингов до вооруженных столкновений. Однако симпатии подавляющего большинства народа были на стороне Дудаева и слово «оппозиция» стало восприниматься, в Чечне как ругательство. За этим термином основательно закрепился образ предательства и русских марионеток.

В качестве лидеров оппозиции Москвой были назначены бывший майор милиции Умар Автурханов, экс-спикер российского парламента Руслан Хасбулатов и Беслан Гантамиров (бывший мэр Грозного). Все они так или иначе представляли старую чекистскую агентуру суфистской секты накшбанди, которая при советской власти занимала привилегированные позиции в чеченском обществе.

Был организован так называемый «временный совет», во главе которого назначили Умара Автурханова. К нему была приставлена охрана из офицеров ФСК.

Москва всячески старалась навязать общественному мнению незамысловатую политическую фальшивку. Мол, вся проблема во внутричеченском противостоянии и необходимо враждующие стороны посадить за стол переговоров. И естественно, Ельцин должен был выступать в качестве третейского судьи.

Но имя Джохара Дудаева было популярно в арабском мире, в странах бывшего соцлагеря и в самой России, потому что все знали - он твердо противостоит имперским притязаниям Москвы. И конечно, уж никак не собирался переговариваться с российскими марионетками, которых откровенно презирал.

Дудаев также не собирался ехать на переговоры в Москву в статусе вассала, как он говорил, чтобы «выслушивать фамильярное хрюканье Ельцина». Настаивал на том, чтобы местом переговоров была нейтральная страна с полным соблюдением международного протокола.

Первый штурм Грозного начался рано утром 26 ноября 1994 года. Отрывки из воспоминаний одного из российских офицеров-наемников, принимавшего участие в том штурме на стороне оппозиции.

«К тому времени административная граница с Чечней была блокирована внутренними войсками, в Моздоке был развернут штаб. Это были не пузатые менты, а солдаты и офицеры – с техникой и оружием, все, как и положено по штатному расписанию…

В отрядах оппозиции были танкисты, мотострелки из частей российской армии – офицеры, прапорщики-сверхсрочники, сержанты и рядовой состав. В состав отрядов оппозиции было передано 6 вертолетов с экипажами по 3 человека – 18 человек. Пилоты набирались из Северо-Кавказского военного округа…

Было до сорока танков (по различным источникам, от 40 до 42-х), 10 БТР. В Грозный входили с трех направлений, в том числе через Петропавловское и Терский хребет. Мы дошли до Грозного без сопротивления, ехали по улицам на грузовиках и БТРах, минуя пятиэтажки. Впереди меня проскочили танки. Десанта на борту не было. Оппозиция шла колонной – пара танков, за ними – 2-3 машины с пехотой, затем снова танки…

А танки пошли вперед, к дудаевскому дворцу. В тот момент поступили данные о том, что захвачен телецентр, и единственной целью остался дворец Дудаева.

...Когда мы шли по Грозному, проезжающие машины останавливались – люди глазели на нас, не понимая, что же происходит в городе. Население ничего не знало…

У меня сложилось впечатление, что плана вообще никакого не было. Замысел был один – зашлем танки в Грозный и наведем там шороху. Были определены цели, в частности, телецентр, дворец Дудаева, который называли "Реском", и другие. Перед штурмом всем бойцам оппозиции раздали вязаные шапочки серого и коричневого цвета для того, чтобы отличать своих от чужих. На танки нанесли белые полосы…

26 ноября 94-го нагнали технику, людей вооруженных. Думали, что дудаевцы увидят все это, сильно испугаются и убегут. Расчет был сделан на устрашение. Но оппозицию расстреляли в центре, в районе Бароновского моста и на улице Маяковского, перекрестке со Старопромысловским шоссе, когда она отошла назад…

Дымящийся танк откатился назад; его успел покинуть экипаж, и затем начал рваться боекомплект. Куски брони летали над нашими головами. Я впервые увидел, как танковая башня разлетается на куски…

26-го мы отошли в Знаменское. Некоторые говорят, что в Грозном бои продолжались еще 27 ноября. Но это не так. Все закончилось в тот же день, а оппозиция вернулась в места постоянной дислокации – в Знаменку и Урус-Мартан. 18 танков из 40 вышли из Грозного…».

Приведенные отрывки из рассказа этого русского наемника примерно отражает картину того дня. По сути, до последнего момента никто не ждали этого вторжения.

До зубов вооруженные колонны оппозиции вошли в город. Первым в бой вступил «Абхазский батальон» Шамиля Басаева. К полудню уже прибыло подкрепление из близлежащих сёл. Все фактически закончилось в тот же день ко времени послеполуденной молитвы. Нет смысла оспаривать некоторые детали, в частности количество бронетехники по некоторым данным превышало 100 единиц. Не в этом суть.

Мы хотим обратить внимание читателей на слова профессионального военного, который говорит: «Я впервые увидел, как танковая башня разлетается на куски…». То есть, броня башни толщиной до 80 см разлетелась на куски….

Но был еще более удивительный эпизод – танк, который прорвался к президентскому дворцу, разорвало так, что его башня взлетела и опустилась на крышу пятиэтажного здания. И одновременно 42-х тонная станина танка поднялась в воздух, перелетела через комплекс пятиэтажных зданий и, проткнув асфальт, на треть вошла в землю на соседней площади …

Простые люди удивлялись, но думали, что так, наверное, бывает на войне. Только профессиональные военные были по-настоящему поражены. Они-то знали, что боекомплект в танке, как бы он ни разрывался, не может превратить танк в ракету. Завораживающую нереальность этой картине, добавляли окровавленные части человеческих тел, висящих на деревьях.

Это была еще не война, а ее прелюдия. На лицах людей читалась тревога и сосредоточенность. Душа не принимала войну, и поэтому было много досужих рассуждений о политическом решении вопроса. Только истинно верующие не обманывали себя, и ясно осознавали, что войны не избежать. И «летающие танки» восприняли как караматы (знамения).

Западные телекомпании показали кадры с пленными офицерами Таманской и Кантемировской дивизий. В плен попало около 40 человек. Москва всячески старалась отмежеваться от прямой причастности к штурму города и отрицала, что пленные числятся в российской армии.

Дудаев пригрозил их расстрелять, раз эти наемники никому не принадлежат. И тогда Ельцин вынужден был признать их своими.

Чтобы окончательно не потерять лицо, Ельцин объявил Дудаеву ультиматум в привычном стиле кремлевских главарей, что «в течение 48 часов бандформирования в Чечне должны разоружиться и сдаться». В противном случае пригрозили полномасштабной военной операцией.

Но это было пустое сотрясение воздуха. Все знали, столкновения не избежать в любом случае и все решится на поле боя.

Естественно, что после такой неудачной авантюры, дальнейшая игра во «внутричеченское противостояние» потеряла смысл. Маски были сброшены и 11 декабря российские войска вошли на территорию Чечни.

Это было ожидаемо. Чеченцы готовились встретить своего извечного врага, и теперь уже ни для кого не имела значения политическая риторика о правах, о суверенитете, об уставе ООН и пр. Игры закончились. Воспринималось только одно слово – ГАЗАВАТ, привычное и понятное слово для всех поколений горцев Кавказа – священная война против неверных.

Шамсуддин Нашхоев, участник войны
Кавказ-Центр
http://www.kavkazcenter.com/russ/content/2016/12/03/113741/znaj-svoyu-istoriyu--my-rasskazhem-vam-o-tekh-dnyakh-starayas-priderzhivatsya-pravdy---.shtml

ЗНАЙ СВОЮ ИСТОРИЮ. «Мы расскажем вам о тех днях, стараясь придерживаться правды...»

Часть 3

За 3 с лишним года свободы чеченцы преобразились, и надо отметить немалая заслуга в этом была Джохара Дудаева и его соратников по ОКЧН.

Были разрушены психологические барьеры, которые имперская пропаганда десятилетиями насаждала среди покоренных народов. Дудаев будил у чеченцев историческую память и чувство достоинства. Часто повторяя, что позорно покоряться русским крепостным рабам, у которых нет ни религии, ни чести, ни морали.

Объяснял просто и доходчиво. Дудаев говорил, какие бы названия русский не придумывал для себя: «спецназ», разного рода «береты», «альфа» и далее по алфавиту, это только лишь названия, которые ни на йоту не меняют суть русского – он как был, так и остается тем же самым жалким, безропотным рабом.

Люди поверили в себя, в свои силы и право отстаивать свою религию и свободу, защищать свою землю.

В то время произошел интересный случай, ставший самой обсуждаемой новостью. 5-6 сельских охотников из села Саади-котар наткнулись в лесу на спецгруппу русских кафиров «Скорпион», засланную в Чечню для диверсионной работы.

Сделав предупредительные выстрелы, охотники предложили им сложить оружие. Подумав, что попали в засаду, группа спецназа из 40 человек сдалась сельским охотникам. Спецоружие, которое у них изъяли, доверху заполнило телегу.

«Танки горят как спичечные коробки», - говорил Дудаев. Многие воспринимали это, как шутливое преувеличение, чтобы подбодрить народ перед будущим столкновением.

Однако 26 ноября чеченцы убедились воочию, что танки действительно горят как спички.

Более того они могут разрываться так, что башня оказывается на пятом этаже и станина перелетает на соседнюю площадь. По воле Аллаха, по Его мудрости это бесславное танковое вторжение оппозиции, и ее позорный провал подняло дух чеченцев и их готовность к сражению.

И привело это к тому, что 31 декабря 1994 года народ не испугался и не разбежался при виде танковых колон. Более того, танки превратились в мишени для чеченских гранатометчиков. И впервые за многие десятилетия российские генералы убедились, что вводить танковые колонны в город – большая ошибка. Во всяком случае, вводить танки в Грозный точно было ошибкой.

И все же, говоря «народ не испугался», необходимо сделать уточнения. Народ до последнего момента надеялся, что возможен какой-то мирный исход, какие-то мирные переговоры. Но когда стало известно, что начался штурм Грозного, сердцами большинства людей овладели печаль и страх.

Даже многие из тех, кто приобрел оружие и готовился выйти на джихад, сидели у себя в селах, прислушиваясь к грохоту канонады. А грохот этот был слышен и в отдаленных селах Чечни.

И только, когда на следующий день по местному телевидению выступил Джохар Дудаев, и была показана сгоревшая российская бронетехника и трупы агрессоров, люди воспрянули духом. Значит, идет сопротивление, значит, идет сражение! И в Грозный начали подтягиваться добровольцы, группами и отрядами из разных сел.

Три первых барьера страха.

Все прибывающие в Грозный тогда скапливались на площади «Минутка» в южной части города. Здесь уже реально ощущался запах войны, так как в близлежащих жилых комплексах, хотя и изредка, но долетали танковые снаряды. Но вся основная канонада доносилась из центра города. Большинство было без оружия. У некоторых были лимонки, у некоторых охотничьи ружья. Вооруженных автоматами и гранатометами было мало.

Прибытие в город, можно было оценить, как преодоление 1-го барьера страха. Но подвигнуть людей пойти в центр города, где шла битва, было трудно. Масхадов присылал своих помощников, чтобы призвать собравшихся прийти в главный штаб.

Представитель Масхадова обращался к группам ополченцев и затем направлялся с теми, кто решился на сражение, в центр города. Главная улица, по которой шли к центру, обстреливалась минометами. По пути часть добровольцев отставали и незаметно сворачивали в проулки и подъезды. Так что, пока доходили к мосту через Сунжу были случае, когда от группы оставалось 5-7 человек, и их можно было причислить к тем, которые преодолели 2-й барьер страха.

Оставалось пройти мост, чтобы попасть на площадь, где справа стояло здание совета министров (совмин) и слева на другой стороне площади президентский дворец, где и находился главный штаб.

Мост, который называли «совминовский», простреливался из БМП и крупнокалиберных пулеметов со стороны республиканской библиотеки. И тот, кто решался пройти через него, преодолевал 3-й барьер страха.

Перед мостом, прячась за стенами ближайших домов, скапливалось по нескольку десятков человек. Изредка, кто-то их них, прочитав молитву, срывался с места и, пригибаясь, пробегал через мост. Но многие не решалось на это, и продолжали стоять, прижимаясь к стенам домов.

Один раз туда подошел Шамиль Басаев. Он стал на середину моста, повернулся к ополченцам, развел руками и громко позвал: «Посмотрите на меня,… видите, я стою,… видите, со мной ничего не случилось,… давайте братья, вперед! Идите за мной!». Часть добровольцев прислушалась к Шамилю и перебежала по мосту.

Того, кто преодолев себя попадал на позиции, ждал уже другой уровень испытаний. Здесь враги били по позициям прямой наводкой из танков, БМП, гаубиц, накрывали подступы минометным огнем. И, естественно не все это выдерживали… и искали причины покинуть позиции.

Некоторые снимались из-за легкого ранения. Другие, присоединялись к группе, которая вывозила шахида домой, и число сопровождающих иногда превышало 7 человек. Тем самым позиция практически оголялась. Третьи уходили без причины.

Но были и такие, которые показывали чудеса храбрости и дерзости. Они громили бронетехнику врага, в упор расстреливали его пехоту, минировали подступы к позициям, делали вылазки в поисках вражеских групп.

Как правило, таких бывает мало. Но достаточно для того, чтобы своим примером разбудить решительность и стойкость у окружающих. Через короткое время молодежь обретала уверенность в своих действиях и быстро училась азам войны. И уже через пару недель боев число участников обороны увеличилось, а в народе ожила и утвердилась ответственность за общее дело.

Была еще одна категория участников джихада. Они были спокойные, неприметные, мало говорили, никогда не покидали позиции и выполняли возложенные на них поручения. Односельчане удивлялись, когда они становились шахидами или с ранениями попадали домой. Удивлялись, потому что никто не думал, что они способны выйти на войну. Но теперь люди смотрели на них другими глазами.

Среди сил сопротивления дерзкие и храбрые исчислялись сотнями, нерешительные и слабые тысячами. В самом центре города, оборону на подступах к президентскому дворцу держали не более 100 муджахидов. И это не выдумка. Этот факт подтвердят те из участников городских боев, кто еще до сих пор жив.

100 воинов против двух русских дивизий. Даже если эти дивизии в условиях города не могли развернуться в полную силу, такая диспропорция в соотношение противоборствующих сил поражала.

Описывая те дни, мы старались не отклоняться от реальной картины и старались передать дух того времени. И теперь читатель сам может сделать определенные выводы. И все равно, чтобы объяснить фиаско блиц штурма обыденное мышление будет подтасовывать «данные уравнения».

Мы уже говорили об этом. К примеру, уменьшить силу российской армии, преувеличить несогласованность действий генералов, оторванность передовых подразделений от вторых эшелонов, отсутствие хорошей связи и так далее. Одновременно можно преувеличивать стратегический потенциал чеченского сопротивления.

Во все времена отдавали дань уважения стойкости и храбрости воинов. И такие факты имели место у сил обороны Грозного, что зафиксировали многочисленные иностранные журналисты. Но все же и этим не объяснить провал штурма.

Единственное правильное объяснение тех событий только в одном – провал этого штурма был ПРЕДОПРЕДЕЛЕН.

Даже если бы российские генералы бросили бы на штурм еще больше живой силы, еще больше техники, результат был бы тот же – российские войска завязли бы в Грозном на те же 54 дня и понесли бы те же потери.

Что касается чеченцев, которые вышли на джихад против неверных, им достаточно было ПРОСТО ЗАЙТИ В ГОРОД. Просто зайти в город с любым оружием, которое у них было под рукой…. Главное было зайти,.., зайти даже без оружия.

Потому что у чеченцев было на то время САМОЕ МОЩНОЕ ОРУЖИЕ В МИРЕ – дуа всего мусульманского мира за своих братьев в Чечне.

Российские войска несли чудовищные потери, - потери, которые они скрывают и будут скрывать, пока не сгинет кремлевский режим. Позиции и дислокации российских подразделений периодически накрывались шквальным огнем из каких-то крупных орудий. И все эти случаи относили за счет ошибок и несогласованности российских войск, «накрывали огнем своих».

На войне такое случается. Но таких случаев было очень много, а так часто военные ошибаться не могут, даже если это российские генералы.

Один из участников и свидетелей тех событий рассказывал. Его захватили в разрушенном доме и повели на территорию бывшей республиканской больницы, чтобы затем этапировать в Моздок на так называемый фильтропункт.

Во дворе больницы заставили обхватить столб руками и надели наручники. Находилось там около 50 солдат, которые расположились обедать. Вдруг начался беспрерывный обстрел двора, напоминающий минометный. Все снаряды ложились точно в пределах двора.

Большинство было убито, не спасали никакие канавки, никакие укрытия. Осталось в живых чуть больше десяти солдат. Раненных не было. «Меня не коснулся ни один осколок, хотя я был на открытом пространстве».

И еще один важный момент о котором знают все жители Чечни. С первого же дня штурма Грозный накрыло странное темно-синее облако, которое создавало серьезные проблемы для русских самолетов. В то же время вокруг Грозного лежал снег, и было солнечно целый месяц.

Но когда входили в черту города, было ощущение, что наступили вечерние сумерки. Это облако над Грозным держалось 54 дня и исчезло после того, когда последняя группа муджахидов вышла из города.

Бои в Грозном стихли, но война не закончилась….

Шамсуддин Нашхоев, участник войны
Кавказ-Центр
http://www.kavkazcenter.com/russ/content/2016/12/03/113741/znaj-svoyu-istoriyu--my-rasskazhem-vam-o-tekh-dnyakh-starayas-priderzhivatsya-pravdy---.shtml

Загиблі Герої Січня 2017р.



1. Сергій Миколайович Сонько народився 16.12.1993 року у місті Станіславі Білозерського району Херсонської області.

Закінчив Станіславську середню школу.

Вступив на військову службу за контрактом на початку 2016 року. Навіть на війні він мріяв про здобуття освіти: заочно навчався на юридичному факультеті Чорноморського національного університету ім. Петра Могили в Миколаєві.

Молодший сержант, командир 3-го відділення 1-ї роти 501-го окремого батальйону морської піхоти 36-ї ОБрМП.

Загинув 8 січня 2017 року внаслідок підриву на міні за 3 км від окупованого села Верхньошироківське (колишнє село Октябрь) Донецької області.

Похований 15 січня у Станіславі. Залишилась мати.

Загиблі Герої Січня 02

2. Микола Іванович Охріменко (позивний Дєд) народився 09.07.1963 року у селі Яструбине Сумського району Сумської області.

1980 року закінчив Яструбинську середню школу.

Працював у Якутії на комбінаті "Куларзолото". До 2014 року проживав у Донецьку разом із дружиною. Коли почалася війна, повернувся на Сумщину, до рідного села, де мешкав разом з матір'ю. Дружина залишилась на Донеччині.

2015 року Микола Іванович пішов добровольцем на фронт, починав бойовий шлях у батальйоні "Артемівськ", пройшов Дебальцеве, був двічі поранений. Був там останні 18 днів, вивіз із пекла 10 хлопців.

2016 року уклав контракт із ЗСУ.

Молодший сержант 1-ї роти 501-го батальйону 36 -ї окремої бригади морської піхоти.

Загинув 8 січня 2017 року внаслідок підриву на міні за 3 км від окупованого села Верхньошироківське (колишнє село Октябр) Донецької області.


Похований 15 січня в селі Яструбине. Залишилися мати, дружина та донька від першого шлюбу.

[ Читати далі ]

Дональд Трамп про Україну: ключові цитати
Святослав Хоменко ВВС Україна

    9 листопада 2016

Україна не входила до топ-тем передвиборних дискусій у Сполучених Штатах Америки, проте час від часу до неї у своїх заявах зверталися обидва фіналісти перегонів.

Сьогодні важко сказати, як саме виглядатиме політика нового президента США відносно Києва — і особливо це стосується Дональда Трампа з його фактично нульовим зовнішньополітичним досвідом.

Однак певні враження про неї можна скласти, ознайомившись з його заявами на "українську тематику", зробленими під час виборчої кампанії та ще до її початку, коли пан Трамп ще навіть не був формальним кандидатом у президенти.

ВВС Україна пропонує своїм читачам згадати найяскравіші моменти, у які Дональд Трамп у своїй риториці згадував про існування України, яку він, до речі, наполегливо називає "the Ukraine", що самі українці вважають неправильним і з граматичної, і з політичної точки зору.

"Росія голосно сміється"

Отож, 28 лютого 2014 року, наступного дня після того, як "зелені чоловічки" - про яких ми тепер знаємо, що це були російські спецпризначенці, - заблокували ключові адміністративні об'єкти в Криму, Дональд Трамп реагує на події саркастичним твітом: "США закликали Росію не вторгатися до України. Росія каже США, що не вторгатиметься, а тоді голосно сміється!"

Уже за тиждень на традиційній великій політичній конференції консервативних політиків та активістів Дональд Трамп детальніше і в характерній для себе манері розповів про своє бачення подій в Україні.

"Нещодавно я був у Москві, оскільки я володію конкурсом "Міс Всесвіт", і мене прийняли там просто чудово. Путін навіть надіслав мені чудовий подарунок з чудовим привітанням. Я говорив з усіма його людьми. І подивіться, що він робить з президентом Обамою. Він просто грається з ним", - почав пан Трамп.

Image caption Що означатиме перемога Трампа для України, наразі невідомо

"І от він проводить Олімпійські ігри, а вже наступного дня береться за Україну. Наступного дня. Дуже розумно! Він не хотів цього робити під час Олімпіади. Бум! Наступного дня. Коли наші атлети вже поїхали, ми всі поїхали.

Знаєте, коли він зайшов і захопив Крим, він вирвав серце і душу, тому що там були всі гроші. Мене це здивувало. Я чув, що більшість доходу надходили просто з цього регіону. Це – територія багатства, а це значить, що решта України зазнає поразки, і це, як можна передбачити, станеться дуже скоро… Подивіться, що вони роблять в Україні роблять, і (ви зрозумієте), що це - лише питання часу", - сказав він.

Що саме мав на увазі Дональд Трамп, говорячи про "всі гроші", і що він відчував, коли пророкованої ним поразки України так і не сталося, - невідомо.

"Слова, а не справи"

Однак уже наступного року в інтерв'ю NBC Трамп показує, що Україна не входить до його зовнішньополітичних пріоритетів.

Image caption Дональд Трамп каже, що йому все одно, чи увійде Україна до НАТО

Відповідаючи на питання, чи підтримує він вступ України до НАТО, він говорить: "Увійде (Україна до НАТО) чи не увійде, мені все одно. Увійде – чудово. Не увійде – чудово…"

"Мені не подобається те, що діється в Україні. Але це проблема, яка зачіпає Європу набагато більше, ніж нас. Отож вони повинні взяти на себе частину відповідальності", - одразу додає він.

Ця заява викликала різку критику американських експертів із зовнішньої політики, і вже за кілька тижнів Дональд Трамп дещо модифікує свою точку зору на події в Україні.

Його запрошують виступити у форматі відеоконференції на конференції Ялтинської європейської стратегії, і тут він визнає, що Україна не отримує від світу підтримки, якої заслуговує.

    США підтримували Україну, але радше словами, а не справами
    Дональд Трамп

"У мене є таке відчуття, що люди з різних частин Європи повинні об’єднатися, аби допомогти Україні. Мені не здається, що Україна отримує гідну повагу від інших частин Європи. Але Україна цілковито заслуговує цієї поваги, вона довго це доводила. Отож про Німеччину йдеться чи про інші країни, я не думаю, що ви отримуєте підтримку, якої потребуєте", - заявив він.

"США підтримували Україну, але радше словами, а не справами. Наш президент недостатньо сильний, і він не робить для України того, що повинен. Ми називаємо це балаканиною. Частиною проблеми, яку Україна має зі США є те, що Путін не поважає нашого президента", - продовжив він.

Далі промова Трампа звелася до критики Барака Обами, отож довідатися, що саме він має на увазі під "підтримкою України справами", так і не вдалося.
"Я повністю за Україну"

Вже цього року в інтерв'ю New York Times Дональд Трамп знову нарікає на те, що США в українському випадку займаються тим, чим взагалі-то повинна була б займатися Європа.

Image caption "Зараз я повністю за Україну", - заявив Дональд Трамп у березні цього року

"Одна з речей, які мене дратували, - це була Україна. Зараз я повністю за Україну. У мене є друзі, які живуть в Україні, однак, не так давно, коли українська проблема виникла, і Росія пішла на конфронтацію, у мене не було враження, що хтось переймається цим більше, ніж ми. Нас те, що відбувається в Україні, зачіпає найменше, бо ми розташовані від неї найдалі. Однак, схоже, їхні сусіди про це не говорять. Подивіться на Німеччину, на інші країни – не схоже, щоб вони дуже переймалися...Тож я здивувався, чому країни, які межують з Україною і розташовані з нею поряд, не переймаються цією проблемою більше?" - розповів він.

"Ми боремося за Україну, але за неї не бореться більше ніхто, крім самої України, звичайно, і це не здається мені чесним, і не здається мені логічним", - резюмував Дональд Трамп.

У травні цього року в інтерв'ю Reuters він лаконічно висловився на тему російської присутності в Україні: "Вона мені не подобається. Вона мені зовсім не подобається".
"Путін не зайде в Україну"

Однак, мабуть, найвідоміші свої заяви з "українського питання" Дональд Трамп зробив улітку цього року.

Спочатку на прес-конференції, відповідаючи на питання, чи визнає він у якості наступного президента анексію Росією Криму, він заявив: "Ми розглянемо це. Так, ми розглянемо".

Ця лаконічна і неконкретна відповідь викликала цілу низку критичних коментарів: досі американський істеблішмент в один голос визнавав незаконність приєднання до Росії території іншої європейської країни.

А вже за кілька днів у ефірі телеканалу АВС Дональд Трамп заявив, що "Путін не зайде в Україну".

"Він не зайде в Україну. Просто, щоб ви розуміли. Він не зайде в Україну, зрозуміло? Позначте собі. Запишіть. Що хочете з цим зробіть", - сказав він.

Image caption "Ми розглянемо це", - несподівано відповів Дональд Трамп на запитання про можливе визнання анексії Криму влітку цього року

Ведучий зауважив: "Але ж він уже там", вочевидь, маючи на увазі анексію Росією Криму.

"Так, певним чином він там. Але мене там немає. Там Обама", - відреагував на це Дональд Трамп.

Наступного дня пан Трамп пояснив: його просто неправильно зрозуміли.

"Коли я в інтерв’ю сказав, що Путін "не зайде в Україну, позначте собі це", я казав, "якщо я стану президентом". (Путін) уже в Криму!", - написав він у своєму Twitter.

"Отож з усіма грізними словами Обами про Росію та Україну, вони вже захопили Крим і продовжують тиснути. Це – те, що я казав!", - додав Дональд Трамп.

    Росія захопила Крим під час так званих "Обаминих років". Хто цього не знає? І чому через це до Обами жодних претензій?
    Дональд Трамп

З того часу резонансних заяв про Україну новообраний американський президент не озвучував, хоча його "ляп" з тим, що "Путін не зайде в Україну" періодично використовувала у своїй контрагітації Гілларі Клінтон.

Деякі спостерігачі пояснюють різкий спад уваги Трампа до цієї теми звільненням керівника його передвиборчого штабу Пола Манафорта, який мав неабиякий досвід роботи у Києві.

Так чи інакше, відтоді пан Трамп згадував про цю далеку європейську країну лише вряди-годи.

"Росія захопила Крим під час так званих "Обаминих років". Хто цього не знає? І чому через це до Обами жодних претензій?", - написав він, приміром, у Twitter 14 вересня цього року.

Що ж, відтепер у Дональда Трампа є шанс показати, як саме потрібно проводити "українську політику", щоб не наразитися на критику навіть найдошкульніших опонентів.

А наразі чимало українських спостерігачів звернули увагу: пан Трамп, на відміну від Гілларі Клінтон, не зустрівся з Петром Порошенком під час вересневого візиту українського лідера до США.

Через брак часу чи свідомо - невідомо. Зрештою, це означає тільки те, що їм доведеться познайомитися і обмінятися думками з приводу ситуації в Україні згодом.
http://www.bbc.com/ukrainian/politics/2016/11/161108_trump_quotes_sa_embargo?post_id=1135931573156664_1135934473156374#_=_


Чому програла Гілларі Клінтон
Нік Браянт кореспондент ВВС, Нью-Йорк

    9 листопада 2016

Image caption Гілларі Клінтон набрала більше голосів виборців, проте програла у ключових штатах і не добрала потрібної кількості виборщиків

Нинішні вибори, які стали найбільш незвичними в американській історії, стали своєрідним повстанням проти політичного істеблішменту. А мало людей так сильно асоціюються з ним, як Гілларі Клінтон.
Реклама

Під час цієї кампанії для мільйонів розлючених виборців вона стала обличчям американської "зламаної політики".

Дональду Трампу вдалося переконати достатньо виборців у достатній кількості штатів, що він має рецепт, як цю політику полагодити.

Мільярдер успішно позиціонував себе людиною з-поза системи, яка бореться проти людини, що втілює цю систему.

Image caption Виборці Гілларі Клінтон з відчаєм відреагували на поразку

Він став протестним кандидатом, а вона - уособлювала збереження статус-кво.

Гілларі Клінтон постійно наголошувала, що вона - найбільш кваліфікована кандидатка. Політик вказувала на своє резюме – досвід першої леді, роботу сенатора і державного секретаря.

Але в цих пекельних перегонах, переповнених гнівом і невдоволенням, прихильники Дональда Трампа у досвіді та кваліфікації вбачали тільки негатив.

Дуже багато людей, з якими довелося розмовляти під час кампанії, особливо у старих містах металургійного поясу на північному сході США, воліли бачити в Білому Домі бізнесмена, а не кар’єрного політика.

Їхню ненависть до Вашингтона можна було легко відчути. Як і ненависть до Клінтон, яка засіла в них дуже глибоко.

Я чітко пам’ятаю розмову з жінкою середнього віку з Теннессі, яка випромінювала південний шарм і була уособленням ввічливості. Але коли йшлося про Гілларі Клінтон, її манери зникали.

Гілларі Клінтон давно мала проблему з довірою, тому скандал з її електронною поштою був таким гучним та тривалим. Її вважали багатійкою з еліти східного узбережжя, яка глумливо дивилася на робочий клас.

Image caption Дональд Трамп зумів привернути білих представників робочого класу

Колишнє президентське подружжя розглядали не просто як лібералів із вищих класів, а лицемірних лібералів, які повчають інших скромності, але не живуть так самі.

Знову ж таки, їхній достаток загострили проблеми з виборцями із робочих класів, хоча останні щасливо проголосували за магната ринку нерухомості та мільярдера.

У країні, де участь у виборах беруть більше жінок, ніж чоловіків, було сподівання, що її стать дасть перевагу.

Але ще під час праймеріз з Берні Сандерсом стало зрозуміло, як важко заохотити жінок, а особливо молодих, голосувати за першу жінку-президента в історії країни.

Багато жінок не мали теплих почуттів до неї. Дехто згадував її зневажливі ремарки на посаді першої леді, яка не хотіла бути домогосподаркою.

Коли Дональд Трамп звинуватив її у сприйнятті любовних інтриг чоловіка і атаках на жінок, які звинуватили Білла Клінтона, багато жінок із цим погодилися.

Image caption Виборці не взяли до уваги професійний досвід Гілларі Клінтон

Безсумнівно, свою роль зіграв старий, не викорінений у країні сексизм. Багато чоловіків відмовились голосувати за жінку на посаді президента.

У рік, коли так багато американців хотіли змін, вона з’явилася і запропонувала усе те ж саме. Партії у США завжди було складно виграти три терміни поспіль у Білому Домі. Демократи не досягали цього з 1940-х років.

Але ця проблема ускладнювалася тим фактом, що дуже багато виборців втомилися від Клінтонів, адже Білл правив країною з 1992 по 2000 рік.

Гілларі Клінтон не була природною в якості кандидата. Її промови часто "вилизані" або схожі на слова робота. Її фрази звучали штучно і для багатьох - нещиро.

Повторне роздмухування скандалу навколо її електронної пошти сильно відволікло її увагу і змусило завершити кампанію на негативних повідомленнях.

Гілларі Клінтон намагалася показати своє бачення повернення Америки. Але гасло "Сильні разом" ніколи не було таким популярним, як "Зробимо Америку великою знову" Трампа.

Image caption Поразці Клінтон сприяв і звичайний сексизм

Під час її кампанії чули десятки різних слоганів, які свідчили про проблеми з чіткістю ключового повідомлення.

У кампанії Клінтон також були тактичні помилки. Вона концентрувала ресурси і час на штатах, які їй не були потрібні для перемоги. Зокрема, на Північній Кароліні та Огайо. А цих ресурсів не вистачало для роботи з так званою синьою стіною – 18 штатами, які голосували за демократів на останніх шести виборах.

Дональд Трамп за допомогою білих виборців із робочого класу частково зруйнував цю стіну, взявши Пенсильванію та Вісконсин, який не підтримував республіканців з 1984 року.

І це не була просто відмова від Гілларі Клінтон, а й відмова половини країни від Барака Обами
http://www.bbc.com/ukrainian/politics/2016/11/161109_why_clinton_lost_vc

П'ять причин, чому Трамп переміг
Ентоні Зуркер Кореспондент у Північній Америці

    9 листопада 2016

Від початку своєї президентської кампанії понад рік тому Дональд Трамп перевершив усі очікування.

Мало хто думав, що він візьме участь у виборчих перегонах, а він узяв. Мало хто думав, що він підніметься в рейтингу громадської думки, а він піднявся. Мало хто думав, що він виграє бодай якісь праймеріз, а він виграв. Мало хто думав, що він обійде всіх і номінуватиметься як кандидат від Республіканської партії – а він це зробив.

Нарешті, здавалося неможливим, щоб він усерйоз змагався за прихильність усього народу на виборах, не кажучи вже про те, щоб перемогти.

Нині ж його обрано наступним президентом США.

Ось п’ять причин, які дозволили йому досягти результату, неочікуваного для більшості і незбагненого для багатьох.

Білі виборці за Трампа

У штатах, де результати вважалися непередбачуваними, жереб було кинуло на користь Трампа: один за одним, до нього відійшли Огайо, Флорида і Північна Кароліна.

Це лишало пані Клінтон надію на штати, в яких її перемога була ймовірною, хоча й непевною, – преса охрестила ці штати "синім захисним екраном" (англ. blue firewall). І захист було пробито.

Перемога лідерки демократів великою мірою лежала на плечах Середнього Заходу. Ці штати десятиліттями підтримували Демократичну партію, частково завдяки чорношкірим виборцям і білим представникам робітничого класу.

Ці білі представники робітничого класу, особливо люди без вищої освіти, як чоловіки, так і жінки, масово відмовились від своєї демократичної орієнтації. Натомість своє слово сказали виборці з сільської місцевості – громадяни, що давно почувалися непомітними для істеблішменту і забутими елітою з узбереж, нині з’явилися на дільниці у великій кількості.

Вірджинія та Колорадо встояли, але Вісконсин упав – а з ним і надії пані Клінтон на президентство.

У підсумку, не виключено, що пані Клінтон матиме більше прямих голосів виборців – за рахунок сильної підтримки у Каліфорнії, Нью-Йорку тощо, а також програшу з меншим розривом, ніж очікувалося, у "яскраво-червоних" штатах, наприклад, у Юті.

Втім, циклон Трампа вдарив туди, де це було необхідно. І вдарив зі страшенною силою.

"Тефлоновий" Дональд

Пан Трамп принизив шанованого ветерана війни Джона Маккейна.

Він вступив у сварку з каналом Fox News і його популярною ведучою Меґін Келлі.

Він повівся вкрай агресивно, коли його спитали, чому він колись насміхався над зайвою вагою переможниці конкурсу краси родом із Венесуели.

Він удавано вибачився, коли в інтернеті з’явилося відео, де він вихваляється своїми чіпляннями до жінок.

Він ледь видряпався з трьох президентських дебатів, на яких показував явно постановні номери.

Усе це не мало жодного значення. Хоча після найбільш обурливих епізодів його рейтинг падав, невдовзі він спливав на поверхню, як корок, що не тоне у воді.

Можливо, суперечливі ситуації ставалися так раптово, що не мали часу на розвиток. Можливо, пан Трамп – така сильна постать, що скандали для нього – як об стінку горохом. Хай там як, він виявився куленепробивним.

Аутсайдер

Він змагався з демократами. Він змагався із силами всередині власної партії.

Він переміг їх усіх.

Пан Трамп побудував собі престол із черепів опонентів-республіканців. Дехто з них – Марко Рубіо, Тед Круз, Кріс Крісті та Бен Карсон – врешті-решт зігнули перед ним коліна. Найстійкіші же, зокрема Джеб Буш і губернатор Огайо Джон Кейсік, тепер відіграють у своїй партії роль спостерігачів.

А як щодо решти впливових гравців-республіканців, від спікера Палати представників Пола Раяна і далі вниз? Пану Трампу не знадобилася їхня допомога – можливо, він і переміг саме тому, що тримався від них на відстані.

Те, що Трамп громив усіх, нагородило його аурою незалежності у той час, коли значна частина американської публіки засуджувала Вашингтон (хоча й не настільки, щоб не переобрати більшість із членів Конгресу, які балотувались на наступний термін).

Цей настрій вловили й інші політики національного рівня – наприклад, демократ Берні Сандерс, а також пан Круз.

Утім, ніхто не втілив його у життя краще, ніж Трамп, і це дозволило йому завоювати Білий дім.

Фактор Комі

Опитування погано відбивали настрій та уподобання електорату, особливо в штатах на Середньому Заході. Втім, в останні дні перегонів навіть вони показували, що пан Трамп має реальні шанси перемогти.

Ці шанси були менш реальними два тижні тому, аж поки директор ФБР Джеймс Комі не оголосив, що відновлює розслідування приватного електронного листування Гілларі Клінтон.

За опитуваннями, найбільше позиції Трампа посилилися за кілька тижнів між отим першим і другим листами пана Комі – у другому той заявив, що кладе матеріали розслідування в шухляду.

Схоже, за цей час пану Трампу вдалося укріпити свою базу, повернувши до себе блудних консерваторів і розбивши надії пані Клінтон на красиве останнє слово до виборців.

Звісно, дії Комі не мали би жодного значення, якби Клінтон тримала все робоче листування на серверах Держдепу. Тут уже ніхто, крім неї, не винний.

Довіра до власної інтуїції

Пан Трамп провів найбільш нестандартну політичну кампанію; та, як виявилось, йому було видніше, ніж всім експертам.

Він більше витратив на брендовані кепки, ніж на рейтингові опитування. Він навідався у такі штати, як Вісконсин і Мічіган, які, на думку експертів, були для нього недосяжними.

Він проводив масові заходи замість того, щоб стукати у двері до кожного чи спиратися на акції "Віддай свій голос!"

Він провів суперечливий, часом хаотичний загальнонаціональний з’їзд партії, кульмінацією якого став його спіч подяки за номінацію – найпохмуріший у сучасній американській політиці.

Він витратив на президентські перегони значно менше, ніж пані Клінтон, як і на республіканські праймеріз порівняно з конкурентами. Він перевернув з ніг на голову загальноприйняту мудрість щодо того, як стати президентом.

"Тямущі люди" бурхливо висміювали всі ці рішення і багато інших.

Втім, у кінцевому підсумку, його рішення спрацювали. Пан Трамп і його довірені особи – його діти та кілька обраних радників – сміятимуться останніми. І робитимуть це в Білому домі.
http://www.bbc.com/ukrainian/politics/2016/11/161109_trump_victory_five_reasons_or_it


Трампу радіють білі і праві - огляд ЗМІ

    10.11.2016

Увага світових ЗМІ залишається прикутою до Дональда Трампа. Поки американці оговтуються від виснажливої президентської кампанії та її вкрай неочікуваного результату, англомовна преса намагається пояснити причини тріумфу республіканця та спрогнозувати, як його політика позначиться на США та інших країнах світу.
"Коаліція білих виборців"

Як перемога пана Трампа стала можливою? Газета New York Times, яка піддавала бізнесмена нищівній критиці під час президентської кампанії, вважає, що успіх йому принесла "коаліція білих виборців".

Серед цих соціальних груп пан Трамп здобув набагато більше підтримки, ніж інші кандидати-республіканці під час попередніх перегонів, пише видання.

Посилаючись на соціологічні дані та власні інтерв'ю з виборцями по всій країні, видання доходить висновку, що підтримували пана Трампа не тільки консервативні виборці і не тільки бідне населення.

"Що найбільш вражає, згідно з екзит-полами, пан Трамп переміг з найбільшим відривом серед білих виборців із середнім доходом. Тож йдеться про бунт не тільки робочого класу, а й значної частини білого середнього класу", - пояснює газета.

Втім, яким би шоком не була перемога пана Трампа для ліберальної американської преси, газети закликають читачів змиритися із результатом та дати новому президенту шанс проявити себе з кращого боку.

У ще одній статті для New York Times оглядач Ніколас Крістоф зазначає, що американська політична система побудована таким чином, щоб не давати одній людині абсолютної влади. "Я вже бачив вибори, які вважали кінцем світу. Так зокрема Демократи думали про тріумф Рейгана у 1980 році. І країна це пережила", - заспокоює пан Крістоф читачів.

Із таким підходом погоджується і Los Angeles Times. Газета наголошує, що її і досі непокоять людські якості пана Трампа – "його схильність до образ та нетерпимості та його безрозсудна демагогія". Але редакція зазначає, що бажає новому президентові успіху, а почати йому варто з пошуку спільних ідей серед власних прихильників та опонентів.

"Справжні лідери об'єднують людей навколо спільних цілей. Варто людям лише погодитися щодо проблеми, і може з'явитися шлях до компромісу", - пишуть автори.

За межами США пресу непокоїть, перш за все, вплив обрання пана Трампа на міжнародну політику. Британська Guardian досить песимістично зауважує, що результати виборів стали справжнім "політичним та культурним катаклізмом", і не тільки для самих американців.

"Зараз не найкращий час бути литовцем або українцем, і знову ж таки поганий час, щоб бути сирійським опозиціонером", - констатує газета у редакційній статті під назвою "Похмурий день для світу".

Проте таким похмурим день обрання пана Трампа став не для всіх.

Як наголошує Financial Times, його успіх викликав значне пожвавлення серед правих популістських сил у Європі. Результат тільки посилив відчуття свята, яке вже переважало серед таких політиків після голосування за вихід Великобританії з ЄС, вважає видання.

"Несподівана перемога пана Трампа сталася незадовго до виборів у Німеччині та Франції, на яких популісти наступного року можуть показати сильні результати. Позиції французького "Національного фронту" та партії "Альтернатива для Німеччини" щодо імміграції, безпеки та глобалізації досить схожі на ідеї пана Трампа", - пише газета.

Британська Daily Mail, в свою чергу, пророкує важкі часи для НАТО. Видання нагадує, що Трамп неодноразово заявляв, що участь в альянсі обходиться США занадто дорого. До того ж, його схвальні висловлювання щодо Володимира Путіна означають, що він навряд чи підтримуватиме жорстку політику НАТО щодо Росії.

У такій ситуації, вважає газета, на передову роль може вийти Велика Британія.

"Трамп не дуже довіряє найсильнішому європейському лідеру - канцлеру Ангелі Меркель. Цілком вірогідним є варіант, що попри "брекзит" він обере Британію як важливий міст між США та ЄС. Але тільки якщо ми заплатимо та виконаємо або навіть перевиконаємо наші зобов'язання щодо витрат на оборону", - пише видання.

Ще одне британське видання Independent погоджується з тим, що обрання Трампа відкриває нові перспективи для Британії під час та після брекзиту. У статті під назвою "Ця перемога означає утворення нового світового порядку" газета зазначає, що тепер, можливо, Лондон не залишиться останнім у черзі на підписання угоди щодо двосторонньої торгівлі, як попереджав Барак Обама.

"Але в окремих сферах геополітики Британія з Трампом не погоджуватиметься. Тереза Мей хоче взяти на себе головну роль у запровадженні санкцій проти Росії через події в Україні, яку підтримувала адміністрація Обами. Вірогідність, що пан Трамп піде на конфронтацію з Москвою, є дуже малою", - пише Independent.

Огляд преси підготувала Яна Люшневська, Служба моніторингу BB
http://www.bbc.com/ukrainian/press_review/2016/11/161110_foreign_press_sk


Перемога Трампа дестабілізувала світові ринки

    9 листопада 2016

Поділитися
Image copyright Getty

У Європі і Британії підбивають підсумки дня, який розпочався обвалом ринків на тлі перемоги Дональда Трампа на президентських виборах у США.
Реклама

Головний індекс британського фондового ринку FTSE 100 впав на 2% на початку торгів, але потім котирування дещо стабілізувалися на рівні -0,7% порівняно з вівторком.

Головні європейські ринки також падали, а інвестори переводили кошти у безпечні активи, такі як золото чи валюту, зокрема японську єну, яка зміцнилася на 2% відносно американського долара.

    найбільш вірогідним поясненням відносного спокою на ринках є невизначеність
    Домінік О'Коннол, BBC Today

Британський фунт зміцнився на 0,6%, а євро - на 0,6%. Золото на початку торгів підстрибнуло на 5%, але при завершенні торгів зростання ціни становило лише 2%.

Французький Cac і німецький Dax за підсумками дня втратили близько 1,5%, хоча на початку торгів падіння було стрімкішим.

"Інвестори намагаються визначити переможців від перемоги Трампа. Золото пішло вгору, тоді як акції компаній, що можуть постраждати від торговельних війн, пішли вниз. Врешті, найбільш вірогідним поясненням відносного спокою на ринках є невизначеність. Ринки знають так само мало про політику, яку провадитиме Трамп на посаді президента, як і будь-хто інший", - вважає Домінік О'Коннел, ведучий рубрики "Бізнес" програми ВВС Today.

Вранці 9 листопада азійські фондові ринки впали на тлі очікувань перемоги Дональда Трампа. Ці ринки першими відкрилися у день, коли мають стати відомі результати президентських виборів у США.

Падіння відбулося на усіх ринках регіону, а гроші перетікають у безпечні активи.

Японська Nikkei 225 закрилася із падінням на 5,4%.

Очікується також, що так само падінням відреагують і американські ринки, адже трейдери очікували на перемогу комфортнішого для себе кандидата - Гілларі Клінтон. За прогнозними розрахунками, Dow Jones index може втратити близько 4%, а London's FTSE 100 index - понад 3%.

Деякі аналітики порівнювали можливий шок від перемоги Дональда Трампа на виборах із тими, який приніс на ринки "брекзит".

На тлі новин про перемогу Трампа також почали падати ціни на нафту - вартість барелю нафти марки Brent впала до мінімуму за останні три місяці.

Курс мексиканського песо обвалився на 13%, що стало найглибшим падінням від 1994 року, коли країна переживала девальваційну кризу.

Причиною цього стали заяви Дональда Трампа під час виборчої кампанії щодо суттєвих змін у імміграційної політики США, а також щодо можливого перегляду правил Північноамериканської зони вільної торгівлі (NAFTA).

Image caption Інвестори сприймали Гілларі Клінтон як більш прийнятну кандидатуру на посаді президента США

"Дональда Трампа здебільшого сприймали негативно для азійських економік через його протекціоністську риторику, що лунала під час його виборчої кампанії", - каже азійський бізнес-кореспондент ВВС Карішма Вашвані.

Трампа також сприймали як "велике невідоме", тоді як до Клінтон ставилися як "кращого диявола, якого знаєш".

Інвестори також радять стежити за першими заявами пана Трампа щодо торгівлі з Китаєм.

Із тим, що перемога Дональда Трампа на президентських виборах буде "кроком у невідоме", погоджується і один із провідних американських економістів Пол Ешворт із Capital Economics.

"Ми просто не знаємо, яким президентом буде Трамп. Чи залишиться він демагогом, як це було під час виборчої кампанії, який погрожував приборкати своїх політичних опонентів, покарати медіа, збудувати стіну на кордоні і розпочати глобальну торговельну війну? Або ж він буде здатен перетворитися на державного діяча, який керуватиме у більш поміркованому тоні.
http://www.bbc.com/ukrainian/business/2016/11/161109_trump_victory_global_markets_az

Дональд Трамп - новий президент США: шлях до перемоги (09.11.2016)

http://www.dw.com/uk/%D0%B4%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%B4-%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%BC%D0%BF-%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9-%D0%BF%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%B8%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D1%82-%D1%81%D1%88%D0%B0-%D1%88%D0%BB%D1%8F%D1%85-%D0%B4%D0%BE-%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BC%D0%BE%D0%B3%D0%B8-09112016/av-36319061


Чого ж, власне, хоче Дональд Трамп

Під час передвиборчої боротьби Дональд Трамп багато говорив про те, чого він прагне досягти. Заяв і обіцянок було багато і вони часто суперечили одна одній. То що ж конкретно пообіцяв Трамп своїм виборцям?

Вільна торгівля

"Насамперед Америка" - для Дональда Трампа його країна завжди стоїть на першому місці. Аби посилити американську економіку, він виступає за протекціоністську політику, тобто прагне відгородити США від імпортних товарів. На його думку, вільна торгівля - це недобре.

Тож на тлі цього Трамп прагне по-новому узгодити пункти Північноамериканської угоди про зону вільної торгівлі між США, Канадою та Мексикою (NAFTА) або ж взагалі вийти з неї. Що стосується Трансатлантичної угоди про створення зони вільної торгівлі між США та Європейським Союзом, переговори про яку завершили торік, то Трамп недвозначно планує відмовитися від неї.

Крім того, він воліє запровадити митні збори, щоб завадити американським компаніям переносити виробництво з США в інші країни з дешевою робочою силою, аби потім безмитно ввозити товари на американський ринок.

Міграція

У своєму плані на перші сто днів на посаді президента, Трамп проголосив швидкий початок видворення за межі країни "двох мільйонів кримінальних, нелегальних мігрантів". Той, кого вже видворили раз з країни, але хто знову незаконно прибуває до США, має рахуватися з дворічним ув'язненням.

Вже на перший день свого перебування на посту глави держави Трамп пообіцяв припинити міграцію з "вразливих в терористичному плані регіонів" та взагалі посилити безпекові перевірки для мігрантів. Між іншим, мусульман Трамп вимагав взагалі не допускати до країни.

Мексика

"Без кордону ми не матимемо держави", - сказав Дональд Трамп в одному з відеозвернень під час передвиборчої боротьби. Прикордонні споруди він порівняв зі швейцарським сиром. Дональд Трамп багато разів оголошував намір спорудити стіну вздовж південного кордону, аби стримати потік нелегальних мігрантів та наркотиків. Водночас, за його словами, Мексика має відшкодувати витрати на спорудження стіни.

Ділянка американсько-мексиканського кордону

НАТО

Трамп нерідко критично висловлювався щодо НАТО, запитуючи, чому саме США мають завжди виступати в ролі лідера. В одному з інтерв'ю виданню New York Times він знову вказав на те, що деякі країни-члени НАТО не сплатили своїх внесків. На питання, чи США підтримуватимуть у військовому плані країн-членів, до чого їх, власне, зобов'язує сам договір, Трамп відповів: "Якщо вони дотримуватимуться своїх зобов'язань щодо нас, тоді відповідь "так".

Клімат

Під час перших теледебатів з Гілларі Клінтон Дональд Трамп стверджував, що він ніколи не казав, буцім-то теза про зміни клімату - вигадка китайців. Але однин з його твітів з 2012 року каже дещо інше.

Трамп також постійно називає тезу про глобальне потепління ошуканством. Тож з метою захисту "американських робітників", Трамп, якщо вірити його програмі на перші 100 днів, прагне скасувати багатомільярдні виплати на фінансування кліматичних програм ООН, а звільненні від цього кошти направити на спорудження водної та екологічної інфраструктури в самих Сполучених Штатах.

У травні він проголосив намір вийти з Паризької кліматичної угоди. Щоправда, зробити це юридично буде не так просто.

Виконавча та законодавча гілка влади

Трамп пообіцяв скасувати під час свого найпершого дня роботи будь-які "неконституційні" укази попередника Барака Обами. Він також пропонує заморозити кількість державних службовців та обмежити тривалість каденції конгресменів.

Енергетика

Разом зі своїми планами щодо виходу із програми захисту клімату він також планував одразу дати зелене світло спорудженню енергетичних проектів, без яких "не обійтися". Це стосується, скажімо, суперечливого проекту Keystone XL, що передбачає створення мережі нафтогонів, які мають поєднати канадську провінцію Альберта, де ведеться видобуток нафти з нафтоносних пісків, з мережею американських нафтопроводів.

Коментар: Історична перемога Трампа, безпорадний Захід та багато відкритих питань

Свого часу Барак Обама відхилив реалізацію цього проекту через енергетичні ризики. Трамп також планує скасувати будь-які обмеження на розробку викопного палива з метою цілковитого використання власних запасів нафти, газу, сланців та вугілля, що, на його думку, має створити додаткові робочі місця.

Податкова політика

Трамп прагне домогтися економічного зростання мінімум 4 відсотки щороку та створити 25 мільйонів нових робочих місць. Полегшити реалізацію цієї мети має, серед іншого, й зменшення податкового навантаження. Так податкове навантаження на підприємства він планує зменшити з 35 до 15 відсотків, аби в такий спосіб спонукати більше фірм залишити виробничі потужності на території США. Максимальна позначка ставки податку на прибуток для людей з найвищим рівнем доходів має становити 33 відсотка, а люди з низьким рівнем доходів взагалі можуть почасти уникнути сплати податків на прибуток, користуючись системою неоподаткованих мінімумів. Родині середнього класу з двома дітьми доведеться сплачувати на 35 відсотків менше податків. Згідно з дослідженням Forbes, найбагатші американці зможуть заощадити на сплаті податків щороку в середньому 275 тисяч доларів, а найбідніші - 128 доларів. Утім, експерти по-різному оцінюють реалістичність цих обіцянок і їх наслідки.

Медичне страхування

Неодноразово Трамп заявляв про намір, скасувати дітище Барака Обами в галузі охорони здоров'я, систему медичного страхування - так звану Obamacare, замінивши її власною системою.

Аборти

Не так як раніше, Трамп виступає і проти абортів. Так, у березні цього року він заявив, що аборти слід оголосити поза законом, а жінок та лікарів, які згоджуються їх робити, "якось" карати за це. Згодом його штаб пояснив, що карати слід лише тих, хто проводить незаконні аборти, але не самих жінок. Трамп також планує припинити фінансування організації Planned Parenthood, якій належить зокрема мережа клінік, де проводять аборти. Натомість, на думку Трампа, слід дозволити проведення абортів лише в крайніх випадках. Він також має намір призначати на посаду суддів Верховного суду США тих суддів, які виступають проти абортів.

Зброя

Друга поправка, яка дозволяє американським громадянам носіння та зберігання зброї, для Трампа - свята. "Коли я стану президентом, то в цьому плані вид можете покластися на мене на сто відсотків", - сказав він в одному зі своїх передвиборчих відео.

Юридичні процеси проти опонентів

Під час других теледебатів Трамп пригрозив запроторити за ґрати Гілларі Клінтон через скандал із несанкціонованим використанням нею приватної поштової скриньки під час роботи в Державному департаменті. "Коли я стану президентом, я накажу своєму генеральному прокуророві, нехай спеціальний слідчий займеться вашою ситуацією", - сказав він Клінтон.

Крім того, під час презентації свого плану на перші 100 днів він також проголосив, що позиватиметься проти жінок, які закинули йому сексуальні домагання, звернувшись у такий спосіб до громадськості. Цих жінок він назвав "брехухами".

    В оточенні родини: Дональд Трамп із його дружиною Меланією, дочками Іванкою та Тіффані, синами Еріком та Дональдом-молодшим, а також онуками Кей та Дональдом-молодшим-III. Троє старших дітей Трампа займають посади перших віце-президентів у його фірмі Trump Organization.

http://www.dw.com/uk/%D1%87%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D0%B6-%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%B5-%D1%85%D0%BE%D1%87%D0%B5-%D0%B4%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%B4-%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%BC%D0%BF/a-36329347?maca=ukr-tco-dw


Родина Трампів

Переможну промову у Нью-Йорку Дональд Трамп давав у супроводі всієї своєї великої родини. Хто ж такі, нова "перша сім'я Америки"?

1. Беррон Трамп - єдина дитина від нинішнього шлюбу Дональда Трампа з дружиною Меланією. І хоча він кілька разів ненадовго з'являвся перед камерами під час виборчої кампанії, переважно 10-річного хлопця тримали подалі від камер. Він грає у гольф з батьком і, як повідомляється, вільно володіє словенською - рідною мовою своєї матері.

2. Меланія Трамп - колишня модель, родом зі Словенії. У шлюбі з Дональдом Трампом вона перебуває з 2005 року. Вона підтримала чоловіка після того, як під час кампанії було опубліковане відео, на якому пан Трамп вихвалявся обмацуванням жінок. У липні ім'я Меланії потрапило в заголовки газет після її виступу на зібранні Республіканської партії - жінку звинуватили у тому, що вона списала свою промову з виступу Мішель Обами у 2008 році. Коли у жовтні в ефірі CNN її спитали, що б вона змінила у своєму чоловікові, Меланія відповіла: "Його пости у Twitter".

3. Джаред Кушнер - чоловік Іванки, старшої дочки Дональда Трампа. Він також є сином великого нью-йоркського забудовник і 10 років володіє газетою New York Observer. Як повідомляється, Джаред, що є євреєм, розгнівав свою рідню, коли виступив на захист використання Дональдом Трампом зірки Давида у твіті з нападками на Гілларі Клінтон. У власній газеті він написав: "Мій свекор - не антисеміт... Різниця між мною та журналістами й натовпом у Twitter, які дозволяють собі говорити про зміщення мого свекра, дуже проста. Я його знаю, а вони ні".

4. Іванка Трамп - ймовірно, найвідоміша з дітей мільярдера. Вона - єдина його дочка від шлюбу з першою дружиною Іванною. В юності була моделлю, а зараз є віце-президентом у компанії батька та брала участь у одному з його реаліті-шоу The Apprentice як суддя. Після одруження з Джаредом перейшла в іудаїзм. На згаданому конгресі Республіканської партії вона закликала батька підтримувати права жінок: "Як мати трьох малих дітей я знаю, як важко працювати під час їхнього виховання. І також я знаю, що у цьому плані мені пощастило більше від інших. Американські сім'ї потребують допомоги. Політика, яка дозволяє жінкам з дітьми процвітати, не має бути якоюсь новинкою, вона має бути нормою".

5. Тіффані Трамп - дочка Дональда Трампа від другої дружини Марли Мейплз, екс-актриси і телеведучої. Тіффані - активна користувач Twitter і Instagram, де вона постить фото свого гламурного життя. Вона проявляла порівняно мало активності під час виборчої кампанії, однак заслужила похвалу від батька за "фантастичну" промову, у якій назвала свого батька "природженим натхненником".

6. Ванесса Трамп, уроджена Хейдон - дружина Дональда Трампа-молодшого з 2005 року. У подружжя є п'ятеро малих дітей, зокрема восьмирічну Кай (зображена на фото). Ванесса ще у дитинстві стала моделлю і навіть зустрічалася з Леонардо Ді Капріо. Зараз вона працює у керівництві благодійного фонду свого зведеного брата Еріка. Вдома Ванесса тримає зброю - у інтерв'ю компанії з виробництва глушників для зброї SilencerCo вона зізналася, що має дозвіл носити приховану зброю та регулярно стріляє.

7. Кай Трамп - найстарша з п'яти дітей Ванесси і Дональда Трампа-молодшого.

8. Дональд Трамп-молодший - найстарший син мільярдера від першого шлюбу. Зараз він є віце-президентом його Trump Organization. З Ванессою Хейдон одружився після того, як їх познайомив Дональд Трамп-старший на одному з модних показів. Процес дорослішання Трампа-молодшого не минулося без суперечливих моментів. Зокрема його спільне з братом Еріком захоплення полюванням на велику дичину зазнало серйозної критики після публікації фото, на яких вони позують з вбитими тваринами, зокрема леопардом та крокодилом. Дональд-молодший також тримав відрізаний хвіст слона.

9. Ерік Трамп - третя дитина від шлюбу Дональда Трампа з першою дружиною Іванною. Як і свої брат і сестра, він також є віце-президентом Trump Organization. Водночас він очолює винний завод Трампа у Вірджинії і контролює його гольф-клуби. У 2006 році Ерік Трамп запровадив власний благодійний фонд, який пожертвував 28 млн доларів дослідницьким лікарням, що борються проти смертельних дитячих хвороб. Як і його брат Дональд-молодший, Ерік зазнав критики через своє сафарі у Зімбабве в 2010 році. Його також звинувачують у порушенні виборчого закону в день голосування, коли він опублікував у Twitter фото свого бюлетеня зі словами: "Це була велика честь проголосувати за мого батька".

10. Лара Юнаска - колишня ТБ-продюсер, яка у 2014 році одружилася з Еріком Трампом. Вона відома вершниця - за два тижні до весілля Лара зламала обидва зап'ястки під час кінної поїздки. У подружжя немає дітей, натомість є собака. Водночас вона є захисником прав тварин, що суперечить захопленню полюванням її чоловіка. Лара Юнаска також причетна до благодійного фонду Трампа і, як повідомляється, є одним з найбільших приватних благодійників у США. За два дні до голосування вона заявила каналу Fox News: "Жінок дуже ображає, що така кандидат як Гілларі Клінтон вважає, ніби може здобути наші голоси просто тому, що ми однієї статі... Це смішно, це прикро і це образливо".
http://www.bbc.com/ukrainian/society/2016/11/161110_trump_family_review_vs