Степан Бандера: людина і міф
- 13.03.15, 20:28
- Знання є сила
http://kmbooks.com.ua/book_kmp.php?id=103
Київське видавництво «Країна мрій» – 2015 рік
Галина Гордасевич
Присвячується всім полеглим
в боротьбі за волю України
Степан Бандера: людина і міф
Видання п’яте, доповнене з додатками
В історії будь-якого народу є постаті, імена яких відомі кожному громадянинові, якими пишаються, яких називають чи то творцями даної держави, чи її визволителями з-під іноземного ярма. Вже навіть за життя ім’я цієї людини можуть оточувати легенди, з десятиліттями і століттями їх число збільшується, аж стає важко відрізнити: де правда, а де вимисел? Який з істориків зараз візьметься стверджувати, що вони справді були на світі – англійський король Артур, французький лицар Роланд чи київський богатир Данило Кожум’яка? Жанна Д’Арк таки історична постать, але чи справді вона врятувала Францію, якщо після її загибелі війна продовжувалась ще цілих 18 років?
І все ж людям потрібні такі історичні приклади патріотизму і високої жертовності. І кожен італієць з гордістю називає ім’я Гарібальді, мексиканці – Панчо Вілья, південноамериканці – Сімона Болівара і т.д. Україна також має свій ряд, який чому б не почати іменами трьох легендарних братів Кия, Щека і Хорива і який не має кінця, бо ж історія України продовжується. Треба лише заповнити прогалини в цьому ряду, поставити на свої місця імена, які були знеславлювані або замовчувані ворогами української незалежності. Одне з таких імен – Степан Бандера.
Письменниця Галина Гордасевич на підставі багатьох джерел розповідає про Степана Бандеру, про конкретні факти його життя, боротьби і смерті.
В ОДНІЙ ОСОБІ ОБРАЗ ПОКОЛІННЯ
З письменницею Галиною Гордасевич я познайомився давно, років 6 тому під час її роботи над документальною повістю, героями якої був я та Галина Дидик. Знаю багато творів як поетичних, так і прозових, отож коли мені до рук потрапила нова книга Галини Гордасевич «Степан Бандера: людина і міф», то з великою цікавістю прочитав* її. А за короткий час п.Галина попросила мене написати передмову до наступного перевидання книги.
Я готувався до написання передмови, коли сталася трагічна подія: Галина Гордасевич несподівано померла. Відтоді я облишив працю над передмовою, оскільки був розгублений: кому її тепер передати? Але минув якийсь час, я зустрівся з сином письменниці – Богданом Гордасевичем. Він знав про прохання п.Галини, щоб я був автором передмови, і нагадав про дану мною обіцянку, яку я й виконую.
Відпочатку мене приємно вразило те, що Галина Гордасевич взялася за працю над постаттю Степана Бандери. Адже родом вона з Волині і походить з родини, яка мала прихильність до іншого відламу ОУН, що популярно називають «мельниківцями». Тому її праця над портретом Степана Бандери мене спочатку доволі здивувала. Я вчитувався в рядки книги і потім зрозумів, що врешті-решт всі ми, українці, пройшли за минулі 60 років одним і тим самим шляхом боротьби, крові, страждань, а також спільної радості відновлення 10 років тому нашої державної незалежності.
Яке значення зараз має те, що колись одні належали до революційної ОУН, а інші – до ОУН матірної? Адже вся боротьба між ними – це боротьба за тактику дій! І не було ніяких принципових ідеологічних розбіжностей!
Хто всерйоз цікавився подробицями розламу Організації Українських Націоналістів в 1940 році, той мусить визнати, що як з боку Мельника, так і з боку Бандери робилося все, щоб розлам не наступив. Лише втручання зовнішніх ворожих сил привело до того, що пізніше сталося в ОУН.
Згадаймо, що даючи завдання вбити полковника Євгена Коновальця, саме Сталін наказав закинути підозріння, що вбивство Вождя – це внутрішня справа ОУН, і, мовляв, нехай вони після того самі одне одному горло по¬перегризають.
Тоді так не сталося, але минуло 2 роки, і чиясь ворожа рука втілила наміри Сталіна. Було кинуто багато взаємних підозрінь і щодо смерті Омеляна Сеника та Миколи Сціборського в м. Житомирі у 1941р., і щодо смерті полковника Романа Сушка в м.Львові у 1944р.
Насправді то були одні й ті самі люди! Лише одні – молоді, запальні, готові у цю ж таки мить кинутись в полум’я революції і, як треба, – віддати своє життя. Без сподівань на заплату, чи навіть подяку. Вони хотіли здобути все негайно! А були й інші, які казали, що відразу всього бажаного не здобудеш, що потрібна довга копітка праця щодо виховання людей, піднесення рівня їх свідомості з тим, щоб колись, у більш сприятливих умовах, перемогти численних ворогів.
Результатом цього тактичного непорозуміння було те, що одні творили відділи Української Повстанської Армії, йшли в антинімецьке й антирадянське підпілля, де зчепилися не на життя, а на смерть у двобої з ворогом. Інші йшли в німецьку адміністрацію, в українську поліцію, засновували українські школи та гімназії, культурницькі і спортові товариства. Адже, дійсно, чи можна було віддавати місцеву адміністрацію у руки ворогів, як це зачасту бувало на сході України, – і від того помножувати знущання над народом, щоб в такий злісний спосіб посилити опір німцям? Чи можна було миритися з тим, що не українська, а польська або українська за назвою, але червона за суттю, поліція буде нищити кращих представників нашого народу? Чи можна було в чужі руки віддати виховання наших дітей?
В своїй книзі Галина Гордасевич свідомо наголошує на цьому моменті, і вона зовсім не бачить у цих людях прислужників окупаційної влади, чужинецьких наймитів та зрадників свого народу. Хіба ж не організовані німцями шуцбатальйони та поліція на Волині утворили основу УПА? Це було саме так. Хіба ж не вихована в українських гімназіях молодь пішла потім у підпілля? Пішла і там довела свій патріотизм.
А ще Галина Гордасевич, донька православного священика, говорить про роль Греко-Католицької церкви як у плані історичному, так і у плані того значення, яке вона мала у піднесенні нашої свідомості за останнє десятиріччя. І велика симпатія відчувається в словах письменниці про Церкву національну, Церкву-страдницю.
При написанні цієї книги авторка розраховувала на читача з Наддніпрянщини, який або нічого не знав про Організацію Українських Націоналістів та її провідників: Євгена Коновальця, Андрія Мельника і Степана Бандеру – або, навіть, гірше того, має абсолютно викривлене поняття про цих людей і тогочасні події. Ось чому проста, спокійна і ненав’язлива мова книги дуже легко і гарно сприймається. Також гарно сприймається і сама постать Степана Бандери: чи то ще молодого юнака, потім – революціонера, а згодом – зрілого політика. Немає тут, як це іноді буває, пустопорожніх патетичних фраз, творення ідола, якому всі мають поклонятися. Нам дається розповідь про тяжкий тернистий шлях людини, непохитної у переконаннях і боротьбі, вірної нації і Організації до останнього подиху.
Тому дуже важливо, що, читаючи цю книгу, ми бачимо ту національну атмосферу, у якій виховувався і формувався Степан Бандера. Тут, власне, і Греко-Католицька церква, і «Пласт», а згодом – ОУН. Стає зрозумілим, чому люди в Організації були саме такі, яким був Степан Бандера (а їх було тисячі й тисячі), а не інакші.
Письменниця Галина Гордасевич показує, на яких ідейно-моральних засадах виховувались молоді націоналісти, що утворили покоління, яким гордиться нація. На чолі цього покоління героїв стояли провідники, одним з яких був Степан Бандера. Ось в тому, на мій погляд, є найбільша заслуга письменниці Галини Гордасевич, що вона зуміла в одній особі змалювати образ цілого покоління.
Юрій Шухевич,
політв’язень (31 рік ув’язнення і 10 років cпецпоселення), син Головного Командиру УПА генерал-хорунжого Романа Шухевича – Тараса Чупринки
(*Насправді книгу прочитали в голос для п. Юрія, який втратив зір під час перебування в ув’язненні, але настільки гідно тримається, що мало хто розуміє, що ця людина бачить все навколо виключно внутрішнім зором. Зрозуміло, що передмову він також надиктував.)
Купуйте! Пропагуйте! Вивчайте!
Контактні відомості: http://kmbooks.com.ua/index_kmp.php
04074, Україна, м. Київ, вул. Лугова, 9
тел./факс: +380 44 5005291
[email protected]
-
-
-
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.
15
Коментарі
Богдан Бо
113.03.15, 22:12
Рівно 14-ть років тому в цей день 13 березня прийняла рідна земля міста Кремянця на вічний спочинок труну з тілом Галини Леонідівни Гордасевич, якій через 18-ть днів мало б виповнитись 66-ть, а цього року - рівно 80-т. Не судилося...
Але відомо, що людина жива доти, доки її пам'ятають, а письменник оживає під час того, як читають його твори. Коли їх видають і перевидають, як це відбулось нещодавно з книгою "Степан Бандера: людина і міф".