Про співтовариство

Співтовариство має на меті подавати матеріали з важливими знаннями для думаючих людей. Все має бути українською мовою за рідкісними винятками цитування в оригіналі.
Вид:
короткий
повний

Знання є сила

Нам би пенсіонерів у такі заклади радості

18:00 04.06.2019
В'язниця комфортного режиму. 
Як живуть засуджені у Норвегії
В'язниця комфортного режиму. Як живуть засуджені у Норвегії

На одного засудженого країна виділяє майже 300 євро на день. Показник кількості засуджених у цій країні: 74 особи на 100 тисяч населення. Це втричі менше, ніж в Україні.

Неповнолітніх засуджених — сім на всю країну. Убивства тут скоюють у вісім раз рідше, ніж у нас. Рівень злочинності невпинно знижується і  на 2017 рік досяг мінімуму за останні 24 роки.

А ще у Норвегії рівень рецидивів один із найнижчих у світі — 19% (в Україні та країнах Західної Європи — близько 50%). Це означає, що повторно до в'язниці потрапляє лише кожен п'ятий.

Очевидно, що норвежцям вдається успішно перевиховувати злочинців. Але як? З'ясуємо це у в'язниці Берг — після перемовин з норвезьким мін’юстом мені вдалося отримати дозвіл на відвідування цієї установи.

Удень ворота установи завжди відчинені, на території — затишне місце для пікніків.
Удень ворота установи завжди відчинені, на території — затишне місце для пікніків.
Фото: Андрій КУЗЬМІН

Місце, звідки не хочуть утікати

В’язниця Берг розташована неподалік містечка Тонсбергф, що за 80 кілометрів від Осло. Тут відбувають покарання 48 ув’язнених за тяжкі й особливо тяжкі злочини.

Директор в’язниці, Тор Меркесвік, заїжджає на територію установи. Перше, що вражає, — ворота тут відчинені! Немає колючого дроту навколо, високих стін, веж з охороною.

"Ворота зачиняємо лише вночі. Чи не боїмося, що хтось може втекти? Ні. За останні десять років втік тільки один в’язень, — пояснює директор. — Тут засуджені самі хочуть виправитися".

"Ми переконані, що перебування у в’язниці має бути максимально наближеним до життя на волі -- щоби не пригнічувати в’язнів, а навпаки, готувати їх до виходу в суспільство", — пояснює Ганс-Ганнер Стей, старший радник виправної служби норвезького мін’юсту.

Якби не знав, де я, то подумав би, що потрапив у сучасний санаторій. Акуратні одноповерхові будівлі, доглянута територія. Один із в'язнів кружляє на велосипеді, який йому передали батьки. На лежаках засмагають ще двоє в’язнів... Зараз у Бергу — вільний від навчання чи роботи час. Збоку від будівлі — столик із грилем. Трохи далі —велике футбольне поле.

Кухня у в'язниці. Скрізь — стерильна чистота.
Кухня у в'язниці. Скрізь — стерильна чистота.
Фото: Андрій КУЗЬМІН

"Потім засуджені вийдуть на свободу і житимуть поруч з нами, — додає Ганс. — Навіщо у в'язниці породжувати в них агресію? Краще зробити так, аби вони мали мету та знали, чого хочуть від життя".

Заходимо у будинок, де перебуває десятеро засуджених. Кожен в’язень живе в окремій кімнаті, від якої має ключі. На спільній кухні — мікрохвильова піч, кавоварка, дезінфектор для рук. Бачу й сім великих ножів. Обмежень у доступі до них немає.

Тор Меркесвік стукає у двері одної з кімнат. Її мешканець пропонує нам зайти. Всередині — акуратно й світло, на столику біля ліжка — цифровий годинник, ноутбук.

Йораму — 22 роки. Його засуджено за згвалтування. Сьогодні — рівно 300 днів, відколи він у в’язниці.

"Чому скоїв злочин? По дурості, — зітхає Йорам. — Я вже усвідомив, які наслідки це мало для людини, над якою я вчинив насильство. Дуже шкодую про це".

Другий шанс для кожного

Більшість в’язнів працює на місцевій фермі. Тут розводять овець, вирощують помідори, картоплю та яблука. Є у Бергу і своя автомайстерня.

"Робота оплачується, як і навчання у школі, — пояснює Ганс Стей. — Ставка фіксована — 68 крон (близько 230 гривень) на день".

У школі та коледжі навчають на кухарів, будівельників, механіків та фермерів. Також ув’язнені можуть відвідувати заняття з інформатики, іноземної мови, навіть акторського та образотворчого мистецтва.

Заходимо до школи. Інтерактивна дошка, на кожній парті — комп’ютер. Учні готуються до екзамену з алгебри. Жодної уніформи — усі одягнені по-домашньому.

Директор заводить нас у шкільну бібліотеку. Тут — стелажі з книжками, фільмами та музикою — на всі смаки.

"В’язні можуть переглядати фільми або користуватися інтернетом у вихідні та ввечері, коли в них вільний час", —розповідає Тор.

У засудженого урок. Поруч — учитель
У засудженого урок. Поруч — учитель
Фото: Андрій Кузьмін

План виправлення

До речі, те, як і де засуджений відбуватиме кару, в Норвегії визначає спеціальна комісія. За добру поведінку його можуть перевести у колонію з м’якшими умовами утримання — таку, як Берг, де переважно відбувають кінцеву частину покарання. Сюди потрапляють ті, хто подав адміністрації план виправлення й успішно пройшов особисту співбесіду.

Після прибуття в установу кожному в’язневі призначають координатора, до якого можна звернутися по допомогу, спитати поради.

Після скерування до в’язниці засудженим у разі потреби надають медичну допомогу або ж вони проходять курс позбавлення залежності від наркотиків. Їм допомагають навіть упоратися з боргами, які у них виникли перед кримінальними угрупованнями — надають консультації та психологічну підтримку, пояснюють, як краще заробити гроші та їх повернути.

Шлях, яким не варто йти

Неподалік міста Ларвік міститься нетипова для Норвегії в’язниця суворого режиму, де відбувають кару особливо небезпечні злочинці. Тут —16 засуджених віком від 18 до 25 років і 17 працівників.

У схожій в’язниці, за 30 кілометрів звідси, перебуває Андерс Брейвік, норвезький терорист, який у 2011 році вбив 77 осіб. При згадці про нього Ганс Стей відводить погляд.

"Є певні випадки, які можна вважати безнадійними, — перериває мовчанку Тор. — Однак абсолютну більшість засуджених можна перевиховати і підготувати до повернення у суспільство".

Колонія неподалік Ларвіка більше схожа на українські тюрми. Територія закрита, двері камер — металеві. Ці будівлі зводили ще у 1862 році, вони є історичною пам’яткою.

Заходимо в одну з камер. Всередині вона майже така ж, як і кімнати в Бергу. У кутку — гітара, на столі — книги англійською мовою про шахи. 

<!--img.title-->
Фото: Андрій КУЗЬМІН

У кімнаті відпочинку — великий телевізор з ігровою приставкою, стелаж із книжками, настільними іграми. Поряд — кімната з комп'ютером, синтезатором та професійним мікрофоном. Тут в’язні можуть записувати власну музику. На стіні — плакат із відомим американським репером Тупаком Шакуром.

...Сендерові — 21 рік. Він уже дев’ять місяців перебуває під вартою за замах на вбивство. Зараз він сидить за столом у тюрмі, обговорює з учителем математики завдання. Уже будує плани на нове життя...

"Погане оточення — основна причина, чому я скоїв злочин, — мовить Сендер. — Утім повірте, у в"язниці я зрозумів свою вину".

28-річний Сем опинився за гратами через розбійний напад.

"Моя біда — наркотики, — розповідає свою історію. — Я тривалий час сидів на кокаїні й таблетках. Тільки тут зрозумів, що життя — це велика цінність, яку не можна марнувати".

Стажування для в'язнів

"Найважливіша частина виправлення — останній рік, коли засуджених готують до виходу на свободу, — розповідає Ганс Стей. — У нас діють договори з численними підприємствами в околицях, які приймають в’язнів на стажування. Якщо воно проходить успішно, їх беруть на роботу після звільнення. Також ми допомагаємо їм знайти житло. Усе майно засуджених залишається у їхній власності, поки вони у в’язниці".

А в нас, виходячи з в’язниці, люди часто не мають ані житла, ані роботи. Чи варто дивуватися, що половина всіх засуджених знову стає на злочинний шлях? Норвежцям же саме завдяки пріоритету реабілітації над покаранням вдалося звести злочинність до мінімуму.

"На мою думку, це і має бути головною метою будь-якої в’язниці, — додає Тор перед тим, як попрощатися зі мною. – Змінити те, як поводиться і у що вірить ув’язнений. Дати йому можливість віднайти себе поза кримінальним світом".

Назар ЗАДОРОЖНИЙ

<!--img.title-->
Автор: Газета Експрес

Вигнання євреїв з Іспанії 31 березня 1492 року

31 березня 1492 року іспанські монархи Фердинанд II та Ізабелла підписали Альгамбрський едикт, який наказував юдеям Арагону, Кастилії і Леона у тримісячний термін залишити межі країни, без права вивезення золота, срібла і коштовностей, щоб, як в казувалось у преамбулі указу, своїм співжиттям поруч із новонаверненими у християнство не спокушувати їх знаннями і практиками юдаїзму. За оцінками, до 31 липня в Африку, Італію та Османську імперію виїхало до 80 тисяч юдеїв.
На обкладинці: Еміліо Сала «Томас Торквемада пропонує католицьким монархам на підпис указ про вигнання євреїв з Іспанії», 1889 рік © Музей Прадо, Мадрид
27773
ЛЮДИНА І СУСПІЛЬСТВО
Володимир Лук'янюк
На Іберійському півострові євреї почали розселятись ще до нашої ери, але особливо інтенсивно — в I столітті, після римського завоювання Юдеї імператором Веспасіаном. Великі їх громади були в Сарагосі, Кордові, Гранаді, а також на Балеарських островах. Вони збереглись і після підкорення півострова вестготами-аріанами у V столітті, які, як і римляни, вважали євреїв не етнічною, а релігійною групою, й видане у 506 році зведення законів, відоме як «Бревіарій Аларіха», наклало на юдеїв ті ж обмеження, що існували й в часи пізньої Римської імперії, як-то заборона будівництва нових синагог, змішаних шлюбів і володіння рабами-християнами. Їх дотримання стало більш жорстким за короля Реккареда після прийняття вестготською знаттю католицизму й, особливо за його сина Сисебута, коли почались перші спроби примусової християнізації, що спонукало багатьох юдеїв на початку VII століття емігрувати до Північної Африки.
Ще більших утисків євреї зазнали після VI Толедського собору 638 року, на якому за ініціативою короля Хінтіли були прийняті рішення, направлені на вигнання з країни всіх некатоликів. З посиленням арабської експансії в Африці в юдеях побачили потенційних зрадників через їх можливі зв'язки з одновірцями з Близького Сходу і XVI Толедський собор 693 року заборонив їм вести з християнами торгівлю й поклав на них сплату спеціального податку, а скликаний через рік XVII Толедський собор постановив геть позбавити юдеїв майна і вигнати з країни разом із вихрестами, навернення яких у християнство вважалось нещирим.
Всі ці заходи привели до того, що на початку VIII століття сповідувати юдаїзм на Піренеях стало вкрай небезпечно, то ж арабське завоювання Вестготського королівства, яке почалось у 711 році, було прихильно сприйняте юдеями, котрі в Аль-Андалусі отримали захищені майнові права, свободу віросповідання і автономію своїх релігійних громад. При цьому на них, як і на християн, були накладені спеціальні податки та обмеження, як наприклад у праві займати певні військові й політичні посади чи вступати у змішані шлюби. Втім, рівень толерантності до юдеїв протягом перших трьох століть арабського володарювання на Піренеях був достатньо високий і чимало з них досягло не лише значного економічного, але й соціального положення, займаючи високі і відповідальні посади при дворах арабських вельмож.
Положення юдеїв радикально змінилось у XII столітті з приходом до влади на більшій частині мусульманської Іспанії марокканської династії Альмохадів, ревних ісламістів і авторитарних правителів, які досить швидко привели [ Читати повністю... ] у відповідність до власних уявлень про релігійний устрій держави і вдались до примусового навернення в іслам. Загроза розправ змусила багатьох юдеїв і християн рятуватись втечею і значна їх частина знайшла прихисток у християнських державах Піренеїв, які вели успішну Реконкісту. Завдяки знанню мови, звичаїв і культури мусульман, послуги досвідчених управлінців і дипломатів з числа юдеїв стали в нагоді при дворах християнських лідерів, які попри забобони і антисемітизм створили для євреїв сприятливі релігійні і соціально-економічні умови. Особливо прихильними до них були правителі королівства Леон, які надали юдеям рівні з католиками права.
У міру просування християнських завоювань на південь ставлення до юдеїв погіршувалосьсь. У 1215 році на вимогу папи Інокентія III юдеїв Арагона, Кастилії і Леона зобов'язали носити жовтого кольору відзнаку на одязі і заборонили вступати у сексуальні стосунки з християнами. У 1250 році їм заборонили будувати нові синагоги без спеціального на те дозволу і навертати у свою віру християн. Поворотним моментом став період правління короля Кастилії і Леона Педро Справедливого, особливо прихильного до юдеїв, які займали важливі державні, фіскальні і судові посади: невдоволена його правлінням місцева знать стала на бік зведеного брата короля Енріке де Трастамара і в ході громадянської війни країною прокотились єврейські погроми.
Енріке, граф Трастамара, на картині «Богородиця Тобіда» Хайме Серра, бл. 1360 року © Музей Прадо, Мадрид
Енріке, граф Трастамара, на картині «Богородиця Тобіда» Хайме Серра, бл. 1360 року © Музей Прадо, Мадрид
З [ Читати повністю... ] у 1366 році юдеїв обмежили у правах, заборонивши жити поміж католиків, займати державні посади, носити зброю. Побутове насилля проти них стало буденним явищем, поширеність і безкарність якого у 1391 роцівилилась у погром у Севільї, де загинуло більше 4 тисяч юдеїв. Він став каталізатором погромів по всій Кастилії, які перекинулись на Арагон і Валенсію, і привели до загибелі кількох десятків тисяч чоловік й вимушеного навернення у християнство близько 100 тисяч людей, які таким чином намагались врятуватись від розправи.
Через перманентне насилля і переслідування з 1391 по 1415 рік у Кастилії і Арагоні у християнство перейшло близько 150 тисяч юдеїв
На вимогу кортесів багатьох міст у 1405 році юдеям заборонили займатись лихварством, у 1412-у — медициною, фармакологією, торгувати хлібом, вином, борошном, м'ясом, які вони самі не вживали, жити за межами своїх громад, наймати на роботу християн і володіти зброєю. Згодом їм відмовили у праві на самоврядування, наклали обмеження на судочинство у релігійних громадах, заборонили читати Талмуд, вимовляти вголос імена Ісуса і діви Марії, випікати мацу, й змусили тричі на рік слухати християнські проповіді.
Після шлюбу в 1469 році спадкоємця Арагонського престолу Фердинанда і спадкоємиці Кастильського королівства Ізабелли християнізація в Іспанії стала ще агресивнішою. Заснована в 1472 році інквізиція на чолі з духівником королеви Томасом Торквемадою переслідувала маранів, євреїв-вихрестів, звинувачуючи їх у віровідступництві, і за два десятиліття засудила близько 18 тисяч з них до ув'язнення і спалення на вогнищі.
Тим часом війна з Гранадським еміратом, фінансована, зокрема, за рахунок конфіскованого майна «[ Читати повністю... ]» і коштом обкладених спеціальним податком юдеїв, котрі залишались вельми заможним прошарком населення, особливо в Кастилії, йшла до свого переможного завершення.
2 січня 1492 року останнє державне утворення мусульман на Піренеях припинило своє існування. За умовами почесної капітуляції, укладеної з еміром Боабділою, мусульманам гарантувались недоторканість майна, культових споруд, свобода віросповідання, право залишатись в Гранаді чи вільно її залишити. Але на цьому «війна за святу католицьку віру» не завершилась: вже 31 березня король Фернандо і королева Ізабелла, що переможно увійшли в Гранаду і розмістились у розкішній резиденції емірів Альгамбра, видали едикт, яким юдеям Арагону і Кастилії наказувалось у тримісячний залишити межі країни, без права вивезення золота, срібла, коштовностей та інших дорогоцінних речей, щоб, як в казувалось у преамбулі указу, не спокушувати новонавернених знаннями і практиками юдаїзму. Захистом від примусової депортації могло стати лише прийняття християнства.
Остання сторінка Альгамбрського едикту з печаткою і підписами короля Фердинанда Католика і королеви Ізабелли Кастильської © Муніципальний архів міста Авіла, Іспанія
Остання сторінка Альгамбрського едикту з печаткою і підписами короля Фердинанда Католика і королеви Ізабелли Кастильської © Муніципальний архів міста Авіла, Іспанія
За оцінками, до 31 липняАрагон і Кастилію залишило від 50 до 80 тисяч юдеїв (десь до 5% населення), які виїхали до [ Читати повністю... ], Північної Африки, Італії та Османської імперії. Протягом наступних трьох століть іспанська (як і мексиканська у Новому Світі) інквізиція продовжувала переслідувати маранів і до 1700 року стратила понад три тисячі з них за звинуваченням у єресі, в тому числі — і таємному сповідуванні юдаїзму.
Для досягнення релігійної однорідності в 1501 році з Іспанії були вигнані мусульмани, в 1609 році — моріски (мусульмани, що прийняли християнство)
У 1968 році іспанський уряд генерала Франсиско Франкооголосив Альгамбрський едикт недійсним, а 1 квітня 1992 рокуіспанським королем Хуаном Карлосом I він був оголошений таким, що втратив чинність. Того ж дня король відвідав мадридську синагогу і попросив вибачення за рішення, прийняте його попередниками півтисячоліття перед тим.
Згідно генеалогічним дослідженням Лідського університету (Великобританія), проведеним в 2008 році, 20% сучасного населення Іспанії по чоловічій лінії має єврейське походження і 11% — арабське.
Станом на 2017 рік сефардів, нащадків іспанських євреїв, налічується 2,2 млн чоловік і вони становлять 16% єврейського населення у світі

Ворог з Рефії готується до нападу на ослаблену Україну

Четвер, 30 травня 2019, 13:07 • Анжеліка Зенова 

Окупанти приховано завозять нові партії зброї та боєприпасів на Донбас – розвідка
Окупанти приховано завозять нові партії зброї та боєприпасів на Донбас – розвідка

КИЇВ. 30 травня. УНН. Окупанти приховано завозять нові партії зброї та боєприпасів на тимчасово окуповані території Донецької та Луганської областей. Про це під час брифінгу повідомив представник прес-центру Міністерства оборони України полковник Дмитро Гуцуляк, передає УНН.

"За повідомленням Головного управління розвідки Міністерства оборони України, керівництво ЗС РФ продовжує використовувати тимчасово окуповану територію у Донецькій та Луганській областях для випробування нових (модернізованих) зразків озброєння та утилізації застарілих боєприпасів", - зазначив Гуцуляк.

Зокрема, протягом травня 2019 через неконтрольовану українською владою ділянку кордону до з’єднань частин 1 (Донецьк) та 2 (Луганськ) АК ЗС РФ приховано завозились нові партії зброї, боєприпасів, мін та вибухових речовини.

При цьому для транспортування вибухонебезпечних вантажів використовувались цивільні автомобілі без відповідних знаків попередження.

Крім того, за даними розвідки, до підрозділів окупаційних військ прибувають групи російських інструкторів (кадрових військовослужбовців ЗС РФ) для проведення інструкторсько-методичних занять і навчальних зборів з розвідниками, саперами, снайперами та особовим складом інших військово-облікових спеціальностей.

Раніше розвідка повідомляла, що в ОРДЛО на полігонах триває активна підготовка артилерійських підрозділів.

Джерело: УНН

Парламентські вибори в Україні 2019 як президентські?

Парламентські вибори в Україні 2019
Парламентські вибори в Україні 2019
Плюс на мінус — країна без парламенту
Людмила ЗАГЛАДА3 тра 2019, 10:47

На другому тижні після другого туру президентських виборів час уже пригасити емоції, увімкнути мізки і впритул приступити до «роботи над помилками», тому що зовсім скоро на нас чекають вибори парламентські. Або навіть так: на нас може чекати колапс парламентських виборів.

Нинішня президентська кампанія надала багатющий матеріал для аналізу провалів, успіхів і блискучих ноу-хау обох команд-лідерів. Але зазвичай, коли ми обговорюємо «провал інформаційної політики» одного з кандидатів, то маємо на увазі сумну, класично-совкову передвиборчу рекламу, майже повну відсутність інформаційної підтримки з боку традиційних ЗМІ і невміння користуватися мережевими механізмами завойовування аудиторії (десяток-другий блогерів-«важковаговиків» явно програли війну важковаговикам SMM-просування).

Але найстрашніший інформаційний провал, який на парламентських виборах може призвести до катастрофи, — це діра в головах. Причому не лише у маси виборців, а й у тих, хто забезпечує виборчий процес.

Хрін з бантиком

Моторошну річ розповіли люди, які безпосередньо брали участь у виборчому процесі та підрахунку голосів: на підконтрольних їм ділянках кількість недійсних бюлетенів сягала сотень, а подекуди недійсними де-факто виявлялася... половина бюлетенів! Частина з цих бюлетенів — та, на яких протестний електорат малював каляки-маляки, хрін з бантиком і писав непристойні слова, — опинилася у стосі «зіпсованих».

https://www.facebook.com/romandonik/videos/778695032525604/

Але пам'ятаєте, як перед виборами соцмережами гуляв жарт: мовляв, виборець Зеленського добре вчинить, поставивши своєму кандидатові плюс, а його опонентові — мінус. Так ось, на виборах справді було дуже багато таких бюлетенів. У Київській області їх на кожній виборчій дільниці набиралися десятки. І ці бюлетені... зараховувалися як повноцінні голоси за кандидата Зе.

Не вірите? Подивіться це відео:

Можна було б сказати, що більшість у комісіях була «від Зеленського», тому вони й тицяли недійсні де-юре бюлетені до дійсних, і якби зараз підняти ці документи, то... То що? Так, можливо, співвідношення було б не 3:1, а дещо іншим. Але все одно розрив між кандидатами не давав одному з них ані найменшого шансу на виграш. Якби розрив був менший, можна було б юридично поборотися за результат, але за таких розкладів боротися — тільки сили втрачати. (Щоправда, якщо ми вважаємо себе правовою державою, боротися все одно потрібно, але це тема окремої розмови.)

Чим відрізняється рояль?

Два сумних висновки можна зробити з цього. Перший: середній виборець у масі своїй не вміє голосувати. Ось так. Для того щоб жити в демократичній країні, все-таки потрібно знати елементарні речі: наприклад, як заповнювати виборчий бюлетень. А то виходить як в анекдоті: «Чим відрізняється рояль від унітаза? Не знаєте? Ось і пускай вас після цього у пристойне суспільство!»

Другий висновок і того гірший: люди, які працювали в комісіях і навіть, страшно сказати, керували комісіями, нічим не кращі за середнього виборця. Інсайдери кажуть про те, що робота ця насправді не така складна, проте потребує скрупульозного дотримання юридичних формальностей і наявності елементарних організаторських здібностей. Але багато хто з членів комісій не розуміли принципів їх формування, ієрархічної структури комісій (просто кажучи, хто на кому стоїть і кому підпорядковується). І це стосується не лише новачків, а й тих, хто вже не перший десяток років (!) працює на виборах.

Окрема розмова — волонтери, які прийшли працювати безкоштовно. По-справжньому ідейних серед них одиниці. 

Усім вийти з тіні!

Аналізуючи проблеми, мало кричати «все пропало!», треба і конструктив шукати. Висновок: нашій країні потрібні «професіонали від виборів». Можливо, для початку не всі члени виборчої комісії, а хоча б троє — голова, заступник і секретар — повинні проходити спеціальне навчання й отримувати сертифікат. Але сертифікований професіонал сьогодні навряд чи погодиться працювати за офіційні 800 грн, які виділяються за два тижні жорсткої передвиборчої праці.

У серпні минулого року екс-заступник голови ЦВК Андрій Магера, профі виборчого процесу, відомий тим, що у 2004-му відмовився підписувати протоколи про перемогу Януковича, в інтерв'ю ЗМІ коментував той факт, що ЦВК затвердила обсяг видатків на проведення президентських виборів (2,36 млрд грн) і парламентських (майже 2 млрд грн):

«В цю суму на 6070% увійшли видатки на заробітну плату членів окружних і дільничних виборчих комісій. Все інше — виготовлення виборчих документів, передвиборна агітація, видатки зв’язку, транспорту — складає мізер порівняно з головною статтею. Видатки зросли, бо мінімальна зарплата зросла, і на початку 2019 року вона буде становити чотири з чимось тисячі гривень. Порівняйте з виборами 2014-го, коли мінімалка становила 1700 гривень. Тоді у нас працювало кілька тисяч членів окружних комісій, але разом з тими у дільничних виборчих комісіях було зайнято понад 400 тисяч людей, кожному з яких треба було платити зарплату. Мене запитують, чи можна здешевити процес. Можна відмовитись від зарплати членам комісій, але чи підуть вони тоді працювати? Навіть зараз, за умов оплати, в ряд комісій ми не можемо знайти людей».

Висновок: потрібно виводити «виборчі гроші» партій із тіні і надавати їм легальний статус. Чому? А ось чому.

Білі ходаки і наметові гноми

«Демократія дешевою не буває», — резюмував Андрій Магера. А якщо говорити зовсім просто, фахівці високого рівня вже не хочуть йти на вибори. Не секрет, що крім «офіційних» грошей вони отримують набагато більші суми від, скажімо так, зацікавлених учасників передвиборчих перегонів. Але багатьом отримувати «чорні» гроші вже... гидко.

І в цьому полягає ще один безглуздий парадокс вітчизняної виборчої системи. Так, гідно платити професіоналам від виборів з державної кишені виходить дуже дорого. Але чому б тоді не легалізувати ті гроші, які надходять від політичних сил? Чому б не провести їх офіційно через виборчі фонди партій або кандидатів?

Між іншим, крім «еліти» на виборах працює ще ціла армія «піших агітаторів» (дуже ефективна форма агітації, до слова) і «наметових агітаторів», які роздають інформаційні матеріали кандидатів. Теоретично вони працюють за ідею. Три рази «ха-ха». Насправді вони, зрозуміло, отримують гроші — порівняно невеликі і... повністю «чорні». Ось ці-то гроші легалізувати сам бог велів: якщо члени виборчих комісій у нас ніби люди незалежні (ще три рази «ха-ха»), то людина, яка стоїть у наметі й агітує за кандидата Сидорова, точно отримує гроші зі штабу кандидата Сидорова. Зрозуміло, що і кандидат Сидоров, і його білі ходаки не горять бажанням платити державі податки з передвиборчих витрат і заробітків. Але це теж — плата за демократію. 

Шлях до колапсу

Але повернімося до парламентських виборів. Сьогодні ситуація змінилася на краще: якщо ще, скажімо, на парламентських виборах 2010-го виборчі комісії окупували представники фейкових партій, які насправді грали на боці регіоналів, то сьогодні монополії певної партії немає. Тому на нинішніх парламентських виборах на нас чекає жорсткий бій, особливо якщо не буде ухвалено новий закон про вибори до Ради і депутатів обиратимуть за мажоритарними округами.

От уявіть: мажоритарний округ, кандидат Сидоров бореться за місце з кандидатом Петренком. Зауважте, бореться не в масштабах України, а на конкретному окрузі. Та обидва вони, плюс ще десяток-другий кандидатів горло будуть готові перегризти за кожен голос, який може докорінно вплинути на результат. І тут, розумієте, надходять бюлетені, на яких написано, що всі... нехороші люди, а Сидоров — д'Артаньян. Якщо подібні речі будуть прийматися комісіями як голоси за Сидорова, то Петренко і два десятки інших вимагатимуть визнання результатів недійсними. Справа дійде до суду і... може розтягнутися на роки.

А якщо в масштабах країни це стане масовим явищем, ми можемо залишитися без парламенту.

Повноваження президента: очікування і реальність

Повноваження президента: очікування і реальність Зеленського

Віктор МЕЛЬНИЧЕНКО

101 рік тому з-під пера Михайла Грушевського вийшов своєрідний маніфест вітчизняного державотворення «На порозі нової України». Як відповідальний науковець автор подав виклад власних думок щодо перебігу та перспектив Української революції з підзаголовком «Гадки і мрії». Важко сказати, на порозі чого стоїть українське суспільство сьогодні, але цей підзаголовок дуже пасував би більшості прогнозів щодо майбутніх дій новообраного президента України Зеленського. Бо складається враження, що відбулися вибори абсолютного монарха, який за бажання може все. Але ж реальними повноваженнями президента України це аж ніяк не передбачено. 

Блискуча не в усьому перемога

Президент в Україні майже завжди був чимось значно більшим, аніж просто президент. Закони і сама Конституція неодноразово пристосовувалися під веління першої особи держави. І навіть якщо змістовно їхні положення не змінювалися, то набували подекуди на догоду першій особі дуже специфічної інтерпретації.

Хіба що впродовж 20062010 років фактичний статус глави держави наблизився до формального. Невисокий рівень парламентської підтримки Віктора Ющенка зумовив стан нестійкої рівноваги на українському політичному олімпі. Помітно виросла роль права і судів у регулюванні відносин між вищими органами державної влади. Схоже, найближчим часом ми повернемося до такого стану знову. Наочною є відсутність пропрезидентської фракції у нинішньому складі Верховної Ради, хоч він і допрацьовує останні місяці. Очікування зростання ролі законодавства, що визначає «правила гри» для державних інституцій, вже виявляються в анонсуванні спроб його підкоригувати не на користь президента.

Та все ж не можна заперечувати ключове значення рівня підтримки глави держави. Сьогодні здебільшого наголос робиться на рекордності досягнутого рівня, бо 73,22% голосів ще не вдавалося здобути жодному з обраних президентів незалежної України. Але з урахуванням того, що понад 11 млн співвітчизників вибори проігнорували, за кількістю одержаних голосів перемога помітно тьмяніє. У порівнянні з попередниками, Володимира Зеленського (13,5 млн) підтримали більше виборців, аніж Петра Порошенка у 2014 році (9,9 млн) або навіть Віктора Януковича у 2010 році (12,5 млн), але менше, ніж Віктора Ющенка у 2004-му (15,1 млн) чи Леоніда Кучму в 1999-му (15,9 млн). Якщо врахувати відверто протестний характер голосування та власний (якщо він справді є таким) електорат новообраного президента у першому турі усього в 5,7 млн голосів, то можна стверджувати, що нищівна поразка Петра Порошенка не означає блискучої перемоги персонально Володимира Зеленського.

Після інавгурації новообраному главі держави потрібно буде ще довести, що виборці підтримали саме його, а це вимагатиме вельми активної діяльності. І дуже непростої, бо повноваження президента України — це не права, які він може реалізовувати на власний розсуд або відмовитися від такої реалізації. Це правообов’язки, де суспільна необхідність помітно превалює над можливістю, тож доведеться на практиці засвоювати народну мудрість: «Хіба ж то хочеш? Мусиш!».

Пастка для президента

Роль інституту президентства в сучасній Україні визначається тим, що вона за формою правління, використовуючи класичні поняття, є парламентською республікою. Точніше, дефектною парламентською республікою.

Парламентською — бо уряд, який здійснює виконавчу владу, не тільки несе відповідальність виключно перед парламентом, але й формально призначається ним. На відміну, наприклад, від братньої Литви, де уряд складає повноваження і перед новообраним парламентом, і перед новообраним президентом, в Україні Кабінет міністрів складає повноваження виключно перед новим складом Верховної Ради.

Президент, який не спирається на більшість у Верховній Раді, може чинити суттєві перешкоди здійсненню державного управління, але не визначати його зміст в цілому.

А дефектність, порівняно з класичною парламентською моделлю, полягає у встановленні Конституцією України низки повноважень президента, які дозволяють йому втручатись у здійснення державного управління. Зокрема, ветуючи ухвалені парламентом закони (подолання вето передбачає повторне ухвалення закону кваліфікованою більшістю конституційного складу парламенту); зупиняючи з мотивів неконституційності акти уряду (з перспективою тривалого розгляду у Конституційному суді України); втручаючись у вирішення питань зовнішніх відносин, національної безпеки та оборони (через призначення вищих посадовців та безпосереднє керівництво); скасовуючи акти голів місцевих державних адміністрацій тощо. Простіше кажучи, президент, який не спирається на більшість у Верховній Раді, може чинити суттєві перешкоди здійсненню державного управління, але не визначати його зміст в цілому.

Вплив глави держави визначається наявністю або відсутністю переконливої парламентської підтримки.

Між тим, всенародність вибору у свідомості співвітчизників зазвичай кореспондується зі сподіваннями на вирішення нагальних питань переважно соціально-економічного спрямування. Але ними, за Конституцією України, опікується уряд, склад і зміст діяльності якого зумовлено розстановкою політичних сил у парламенті. Тож вплив глави держави визначається не тільки і не стільки безпосереднім здійсненням конституційних повноважень президента, але опосередковано — наявністю або відсутністю переконливої парламентської підтримки. Така підтримка є аргументом у відносинах не тільки з виконавчою владою.

Коли Конституційний суд України, всупереч неодноразово висловленій раніше власній правовій позиції, 30 вересня 2010 року вирішив визнати неконституційною зміну Основного Закону у 2004 році, пояснити це можна не стільки аргументами в тексті конституційного подання, скільки тим, що його підписали 252 народних депутати України.

Тривалий час парламентська підтримка президентів забезпечувалася передусім більш поступливими президентській «аргументації» депутатами-мажоритарниками. Однак похмурий фінал президентства Януковича виявив, що цього замало. Потрібна не тільки правдами і неправдами сконсолідована більшість, але й наочний вияв відповідності політичного структурування парламенту волевиявленню виборців. І коли на парламентських виборах 2012 року у загальнодержавному окрузі партія президента одержала всього 30% (6,1 млн) голосів (навіть із союзною КПУ тільки 43,2%), тоді як «Батьківщина», «Удар» і «Свобода» — разом 50%, доля Віктора Януковича була фактично вирішена: потрібно було лише сконсолідувати опозицію та підшукати привід зі значним мобілізуючим потенціалом.

Президент має у стислий термін довести суспільству свою ефективність, водночас не маючи суттєвих важелів впливу на суспільні процеси.

Тож перспективи президента Зеленського визначаться вже на парламентських виборах цього року. Про те, наскільки складним є це завдання, свідчить приклад попередника. «Блок Петра Порошенка» на парламентських виборах 2014 року одержав підтримку тільки 3,4 млн виборців, посівши друге місце. Чисті втрати — 6,5 млн голосів за якихось півроку. Ще більш катастрофічними були результати «Нашої України» на виборах 2006 року — 3,5 млн (13,95%) голосів, третє місце. І не стільки масштабом електоральних втрат, скільки тим, що Віктор Ющенко до парламентських виборів не зумів скористатися неабиякими повноваженнями, які йому належали відповідно до Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року.

Складність становища новообраного глави держави визначається тим, що він має у стислий строк довести суспільству свою ефективність, водночас не маючи суттєвих президентських повноважень, реальних важелів впливу на суспільні процеси.

Посадовий дефіцит, кадровий голод і повноваження президента
Державні посади усюди і в усі часи (Україна тут не виняток) були непоганим засобом платежу за підтримку при здобутті державної влади. Чільна проблема за демократичної організації суспільства — не втратити цю владу внаслідок, скажімо делікатно, не зовсім кваліфікованої та відповідальної діяльності таких призначенців. Висування власних кадрів для президента Зеленського важливе ще й для їх «обкатки» перед наступним рекрутуванням до депутатського корпусу.

Можна продовжити традицію заміни чужих керівників на своїх у сфері національної безпеки та оборони, однак там напевне виникнуть певні проблеми з пошуком професійно придатних працівників.

Натомість коло посад, на які глава держави може призначати на власний розсуд, обмежене. Це передусім керівництво апарату Ради національної безпеки та оборони, Адміністрації президента, Державного управління справами, Національного інституту стратегічних досліджень, Національної академії державного управління. Ймовірно, можна продовжити традицію заміни чужих керівників на своїх у сфері національної безпеки та оборони, однак там напевне виникнуть певні проблеми з пошуком професійно придатних працівників. Призначення в диппредставництва України за кордоном може стати неабияким благом для окремих осіб, але мало що дасть президенту для утвердження впливу в суспільстві.

Частина призначень, які відповідно до Конституції та законів України належать до повноважень президента України, є строковими, тож потрібно буде очікувати виникнення вакансій. Приміром, члени ради Національного банку України призначаються на сім років, члени Національної ради з питань телебачення і радіомовлення — на п’ять, судді Конституційного суду — на дев’ять тощо. А у ч. 4 ст. 11 Закону України «Про природні монополії» навіть зазначено: «Не можуть бути підставами для звільнення голови, члена комісії набуття повноважень новообраним президентом України». Утім, є проблеми із заміщенням посадовців, які призначаються саме на строк повноважень президента України.

У структурах виконавчої влади ще з часів Леоніда Кучми стратегічно важливими вважалися посади голів місцевих державних адміністрацій, призначення яких здійснюється «президентом України за поданням Кабінету міністрів України на строк повноважень президента України». За умов виключно парламентської відповідальності уряду президент може бути фактично позбавлений цього засобу впливу на становище на місцях. Можна скільки завгодно не погоджуватися з кандидатурами, поданими для призначення Кабінетом міністрів України, але відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», «у разі обрання нового президента України голови місцевих державних адміністрацій продовжують здійснювати свої повноваження до призначення в установленому порядку нових голів місцевих державних адміністрацій». У цьому відношенні відставки окремих голів МДА викликані виключно особистими, а не діловими міркуваннями.

Частина державних посад заміщуються за участю глави держави, але за обов’язкової згоди Верховної Ради (фактично парламентської більшості). Зокрема, така згода потрібна для звільнення і призначення генерального прокурора. Президент уповноважений звертатися до Верховної Ради з поданнями щодо звільнення та призначення голови СБУ, міністрів оборони та закордонних справ, але остаточне рішення приймає тільки парламент.

Положення законів, які встановлюють повноваження президента України призначати  директорів Національного антикорупційного бюро та Державного бюро розслідувань, формування державних колегіальних органів, мають всі ознаки неконституційних.

Слід врахувати, що частково кадрові повноваження надані президенту України тільки законами і мають ознаки неконституційних. П. 31 ч.1 ст. 106 Конституції України встановив, що повноваження глави держави вичерпно визначаються Основним Законом. Є правова позиція КСУ, який визнав неконституційною практику надання президенту України повноважень, не передбачених Конституцією (рішення №7-рп/2003 від 10 квітня 2003 року, №9-рп/2004 від 7 квітня 2004 року, №1-рп/2007 від 16 травня 2007 року тощо).

Наприклад, п. 10 ч. 1 ст. 106 Конституції України передбачає тільки повноваження президента України вносити подання про призначення міністра оборони України, міністра закордонних справ. Натомість Закон України «Про Кабінет міністрів України» також встановив можливість звільнення цих міністрів за поданням глави держави. Положення законів, які встановлюють призначення президентом України директорів Національного антикорупційного бюро та Державного бюро розслідувань, формування державних колегіальних органів, мають всі ознаки неконституційних.

Однак не тільки обмежене коло посад, недискреційний та строковий характер призначень на більшість з них обмежать кадрові повноваження президента. Його перевага як нової людини в державному апараті тут обертається на ваду: він вимушено буде приймати рішення, покладаючись на чужу думку.

Двобій чи компроміс?

Конституція України визначає Верховну Раду «єдиним органом законодавчої влади». Це відповідає дійсності в тому розумінні, що жоден інший орган держави не може ухвалювати закони. Але й парламент може здійснювати законодавчу владу самостійно тільки за умови, що закони будуть ухвалюватися більшістю у 2/3 від його конституційного складу. Тоді він може повністю ігнорувати позицію президента, навіть оприлюднюватися закони будуть за підписом спікера.

На практиці ж, оскільки консолідація на підтримку закону більшості в понад 300 депутатів — скоріше виняток, аніж правило, законодавчу владу здійснюють спільно Верховна Рада і президент України. Наділений правом вето, яке долається винятково кваліфікованою більшістю, президент спроможний заблокувати спроби законодавчого регулювання окремих правовідносин. Достатньо нагадати, що перший закон про Кабінет міністрів України ухвалювався десять років і був ухвалений з десятої спроби. В реаліях сьогодення це означає, що парламент буде вимушений рахуватися з позицією глави держави при ухваленні законів, ініційованих як народними депутатами, так і урядом.

З іншого боку, будь-які президентські законопроекти не мають перспектив ухвалення без згоди більшості парламентарів. Формально глава держави є навіть суб’єктом пріоритетної законодавчої ініціативи (ч. 2 ст. 93 Конституції України). Це повноваження унікальне, в конституціях зарубіжних демократій подібне відсутнє. Може, й тому, що сенсу в ньому немає. Визначив, приміром, президент законопроект невідкладним, а парламент його невідкладно «провалив».

Потребує ухвалення закон про місцевий референдум, який дозволить дещо приборкати неконтрольовані місцеві еліти.

Між тим, є законопроекти, в яких сьогодні конче зацікавлений новообраний президент. У непростих відносинах із загальнонаціональним представницьким органом він може спертися тільки на всенародне волевиявлення. Однак порядок проведення всеукраїнського референдуму потребує законодавчого врегулювання, оскільки рішенням №4-р/2018 від 26 квітня 2018 року КСУ визнав відповідний закон неконституційним. Ймовірно, потрібно внести суттєві і негайні зміни до виборчого законодавства. Потребує ухвалення закон про місцевий референдум, який дозволить дещо приборкати неконтрольовані місцеві еліти.

Щоправда, у президента є ще можливість ретроспективної ревізії законів України. Парламентарі нинішнього скликання не дуже обтяжували себе додержанням Конституції України, навіть коли під час опрацювання законопроектів на це зверталася увага фахівцями апарату Верховної Ради. Тож конституційні подання до КСУ можна буквально відправляти десятками.

У відносинах глави держави з парламентом буде даватися взнаки кривобока логіка послідовності виборів: спочатку президентські, потім парламентські. Для суспільства і держави було би краще навпаки, щоб на президентські вибори прийшли лідери політичних сил, які довели свій вплив у парламентських перегонах.

Дострокове припинення повноважень Верховної Ради, про що хто тільки не пише, нічого не вирішить. Можна спробувати перенести вибори з жовтня на літо, але їх результати ще більшої мірою, аніж на президентських виборах, будуть вирішувати не ті, хто прийшов на вибори, а ситуаційна коаліція переконаних та вимушених абсентеїстів (абсентеїзм, від лат. absentia — відсутність, — ухилення від участі у виборах, зборах тощо. Одна з форм свідомого бойкотування виборцями виборів, відмова від участі в них; пасивний протест населення проти існуючої форми правління, режиму). Причому варто очікувати істотного зростання останніх. Окрім того, парламентські вибори потребуватимуть неабияких організаційних зусиль і фінансових ресурсів, а з ними ситуація краща у постійних акторів політичної сцени України, а не дебютантів.

Тож новообраний глава держави постане перед дилемою: конфліктувати з парламентською більшістю у теперішній Верховній Раді, усвідомлюючи неможливість реалізації будь-яких власних законодавчих ініціатив до кінця року, або шукати компроміс із наявними парламентарями, ризикуючи увійти в мало привабливий образ «нового Порошенка».

Невідповідальна відповідальність

Внесення змін до Конституції України у грудні 2004 року не завжди забезпечувало взаємоузгодженість положень Основного Закону. Тож у ч. 2 ст. 113 з попередньої редакції збереглося рудиментарне формулювання: «Кабінет міністрів України відповідальний перед президентом України і Верховною Радою України». Насправді всі норми, які забезпечували його реальне наповнення, були вилучені. Ті, що залишилися, були ретельно підкориговані. Тож хоч у ч. 3 ст. 113 і йдеться про те, що «Кабінет міністрів України у своїй діяльності керується… також указами президента України, … прийнятими відповідно до Конституції та законів України», це ніяк не забезпечує вплив глави держави на уряд.

Ніхто не зможе гарантувати гаранту виконання його указів, які вимагали би бюджетних витрат.

Оскільки є затверджений законом державний бюджет України, де не передбачені кошти на виконання указів глави держави, то укази можна видавати на основі, наприклад, розширювального розуміння ч. 2 ст. 102 Конституції України: «Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина». Але ніхто не зможе гарантувати гаранту виконання його указів, які потребували би бюджетних витрат.

Утім, не всі зміни обмежували повноваження президента у відносинах з урядом. У гарячці лютого 2014 року до чинного Закону України «Про Кабінет міністрів України» були внесені положення, які дещо підсилили позиції глави держави. Зокрема, скріплення актів глави держави підписами членів уряду, яке в європейських демократіях є виключно правом урядовців, внаслідок чого обмежується втручання глави держави у здійснення державного управління, вітчизняним законом визначено як обов’язок. А це скоріше в дусі Основних законів Російської імперії 1906 року, аніж сучасного європейського розуміння змісту інституту контрасигнатури.

Важливим інструментом впливу глави держави на уряд може стати очолювана ним Рада національної безпеки та оборони. Вона приймає рішення колегіально, але її склад формує президент України одноосібно. Конституція визначає тільки обов’язковість включення до складу РНБОУ окремих посадовців. Між тим, конституційною функцією цього органу є координація і контроль діяльності органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Є досвід використання РНБОУ для впливу на систему органів виконавчої влади, в тому числі і вищий орган у цій системі — Кабінет міністрів України, у 20062007 роках.

Ще одним засобом впливу президента на уряд може стати зупинення його актів з мотивів неконституційності відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 106 Конституції України. Свого часу Віктор Ющенко використав цей засіб (щоправда, не дуже вдало) стосовно близько 120 постанов та розпоряджень Кабміну.

Врешті-решт президент може до початку останньої сесії парламенту цього скликання ініціювати розгляд питання про відповідальність Кабінету міністрів. Ось тільки складнувато буде знайти 226 голосів на підтримку проекту такої постанови у сесійній залі.

Тож перед новообраним президентом України вимальовується перспектива не шаленої кавалерійської атаки на наявні владні структури, а скоріше здійснення дуже обережних і ретельно продуманих за наслідками кроків, спрямованих на втілення реальних змін в організації публічної влади та підсилення рівня підтримки виборців.

https://racurs.ua/ua/2349-scho-zmoje-prezydent-zelenskyy.html

Як "25% Порошенка" оновлюють перед парламентським виборами БПП

22.05.19 13:16 Як "25% Порошенка" оновлюють перед парламентським виборами партію БПП. ВIДЕО
Відразу після поразки Петра Порошенка на виборах президента України його прихильники почали говорить про об'єднання перед парламентськими виборами, щоб у Верховній Раді ІХ скликання партія "Блок Петра Порошенка - Солідарність" отримала 25% депутатських мандатів. На який результат може розраховувати оновлена партія БПП, і кого прихильники Порошенка бачать в першій партійній десятці?

Про це дивіться в новому відеоблозі Олексія Братущака на каналі Цензор.НЕТ.

Підписуйтесь на  Youtube-канал Юрія Бутусова

Одразу після виборів прихильники Петра Порошенка ці "елітні" 25% почали говорити про необхідність об’єднання в рух або партію "25%". Щоб уже на наступних парламентських виборах партія Порошенка отримала чверть депутатських мандатів. Наступного після виборів дня на Банкові зібралася акція "Дякую". Під оплески Петро Порошенко оголосив плани: за рік повернутися на Банкову, а ще раніше перемогти на виборах до Верховної Ради.

Петро Порошенко: Ми об’єднуємося для того, щоб забезпечити наші спільні перемоги уже в найближчому майбутньому. Спільно ми йдемо перемагати на парламентських виборах.

Нині у команді Порошенка визнають: плану Б на випадок програшу на президентських він не мав. І згадують його відверту відповідь журналістам на прес-конференції 28 лютого 2018 року.

Петро Порошенко: Я не розумію, про який варіант Б ви говорите. Я не програв у своєму житті жодної виборчої кампанії

У підсумку після президентських Порошенко визнав помилки у кадрах. А його найближчі соратники оголосили роботу над помилками у партійних лавах. Далі цитата Ігоря Кононенка з його інтерв’ю газеті "Сегодня".

Ігор Кононенко: Зараз наша команда проводить роботу над помилками, результат виборів показав, де у нас слабкі місця. Ми готуємося до з'їзду. Можу проанонсувати повне перезавантаження нашої партійної вертикалі.

Насправді, вибори показали: партії БПП по суті не існує. Є окремі осередки, припартійна молодіжна та різні групи порохоботів. І нині це виглядає як плюс для Порошенка. Йому потрібно не перебудовувати партійну структуру, а створювати її. Що значно легше.

Після виборів Порошенко зустрівся зі своєю фракцією. Ось, що про неї розповідали нардепи БПП.

Олександр Бригинець: Говорили про створення нової політичної сили чи на основі БПП, чи як ще це буде.

І щось нове під 25% Порошенка вже створюється.

8 травня відбулася презентація руху 25%. 25% - це назва. Ініціатор – відомий порохобот Мирослав Олешко. Ось, що він розповів про свій рух.

Мирослав Олешко: Об'єднання людей зі спільними інтересами, поглядами і цілями в елітну політичну спільноту.

Іншим лідером руху став Роман Реведжук. Його представляють журналістом. Він ходить на телеефіри за квотою БПП.

Роман Реведжук: Наш рух відкритий для кожного, хто має проукраїнську позицію і готовий працювати на благо України.

Журналіст Реведжук став відомим у 2014-му, коли влітку поїхав до Донецька та отримав акредитацію так званої ДНР. Згадаймо деякі погляди цього журналіста зразка 2014-го.

Роман Реведжук (15 липня 2014 року в Запоріжжі): Щоб ви розуміли: Донбас – це не Росія. Донбас – це не Україна як така. Донбас – це щось окреме. Під чиїм крилом буде Донбас – залежить від наших політиків… Нам в країні потрібно розвивати нейтралітет. На Донбасі живе 90 національностей. Нав’язувати людям ідеологію героїзму і патріотизму, вибачте, у них свої герої… Майдан був проти олігархії, проти корупції. У результаті що маємо? Олігарх при владі, корупція у 3-4 рази збільшена.

Ось так. У 2014-му для цього журналіста Порошенко був олігархом, а тепер – надія нації.

Насправді, багато хто з команди Порошенка здивувався появі руху 25% від Олешка-Реведжука. Є інформація, що цей рух не погоджений на самому верху.

Деякі прихильники Порошенка відверто глузують з цього руху.

Андрій Полтава: Олешко мені вже більше не дружбан. – Шо ви бабки не поділили? – Олешко привіз про Полтаву говна тєлєжку.

Це був стрім ведучого телеканалу Прямий, відомого блогера Андрія Полтави. Стрім з першої акції громадської організації "Справа громад". Це така організація, створення якої нібито ініціювали знизу ось ті 25%. Насправді, це чергова спроба відомих порохоботів створити структуру, яка б реально конкурувала з іншими акціонерами партійного проекту Порошенка. Лідером цієї групи є радник Порошенка Юрій Бірюков.

Юрій Бірюков: Зараз готується з'їзд партії на початок липня. Готуються питання реформування партії.

Під реформою партії Порошенка мається на увазі зміна кадрів. Лідер має відмежуватися від дискредитованих соратників. Так, до виборчого списку точно не потраплять найвпливовіші депутати БПП. Ігор Кононенко, Сергій Березенко, Олександр Грановський підуть на мажоритарку. Вони вже давно годують округи під себе.

Натомість як про доконаний факт говорять про залучення до політичної команди та виборчого списку Порошенка нардепа Ганни Гопко та віце-прем’єра Іванни Климпуш-Цинцадзе. Також новий список ряснітиме новими обличчями, зокрема, і тими ж блогерами та іншими лідерами суспільної думки. Хоча вони поки що прямо про це не говорять.

Андрій Полтава: Те, що я підтримую Порошенка не значить, що я підтримую всю партію БПП у тому вигляді, якою вона є зараз. +5.22 Якщо вони зараз переформатують, додадуть не те, що свіжої крові, а 80% увілють свідого подиху, то ця партія і підтримка на президентських 25%, цю підтримку Порошенка. Це може бути потужна партія.

На організаційну зустріч ГО "Сильні громади" завітала Марина Порошенко. А назва на світлинах дещо відрізнялася від анонсованої. Замість "Сильні громади" можна побачити "Солідарність сильних громад". Солідарність – назва партії Порошенка.

Нещодавно у Фейсбуці представники цієї ГО провели голосування, хто має увійти до виборчого списку Порошенка на парламентських виборах. Правда ж цікаво, кого ФБ-еліта бачить у новій команді Порошенка.

Перша десятка за кількістю набраних голосів така: сам Порошенко, Ірина Геращенко, Олександр Турчинов, далі - Супрун, Клімкін, Парубій, Полторак, Джемільов, Полтава, Кривонос.

А далі – найцікавіше. Лідер Вар’яти-шоу Сергій Притула. Тут головне не переплутати. Це Зеленський – клоун для еліти з 25%, а Сергій Притула – їхній представник у парламенті. Щоправда у команді Порошенка запевняють, що гуморист Притула до Ради не йде.

У другій десятці лідерів голосування: Яніна Соколова, Тарас Чорновіл, Юрій Бірюков, Володимир Ар’єв та кілька блогерів. Усі заслужені та авторитетні. В особливих колах.

Головна проблема ж Порошенка буде – як впихнути у прохідну частину усіх охочих. Бо насправді ні про які 25% на парламентських виборах у його штабі не мріють. Реальний робочий варіант – 10 відсотків і 30 місць у парламенті за списком. Плюс якась кількість мажоритарників. У результаті фракція Порошенка може зменшитися десь так у 5 разів.

І все через те, що на елітні 25% буде забагато претендентів на парламентських. Ось що мені в інтерв’ю розповіла нардеп та політтехнолог Вікторія Сюмар.

Вікторія Сюмар: На цьому полі буде топтатися така кількість людей, що це буде схоже на ординську навалу… Ми бачимо 6-7 гравців дуже потужних на одних 25%. Те що вони порвуть між собою голоси… можуть так порватися голоси, що представників майже не буде. Там буде питання з проходженням бар’єру. Кожен буде за свої 5% битися на смерть між собою.

Хто саме відбере у партії Порошенка левову частину з 25% поговоримо вже у наступному блозі. Не забувайте підписуватися на наш канал. Буде багато цікавого.

Нагадаємо, 20 травня, в ході інавгураційної промови Зеленський оголосив про розпуск Верховної Ради. За його словами, позачергові парламентські вибори будуть через два місяці. Протягом цього часу президент закликав депутатів ухвалити закон про скасування депутатської недоторканності та внести зміни до виборчого законодавства.

Зеленський також закликав членів Кабінету Міністрів подати у відставку.

21 травня, Президент України Володимир Зеленський офіційно розпустив Раду і призначив вибори на 21 липня. Забезпечити фінансування виборів доручено Кабінету міністрів.

Спікер Верховної Ради Андрій Парубій видав розпорядження, згідно з яким позачергове засідання Ради призначено на 22 травня 2019 о 12:00.

Радник Зеленського, а нині глава Адміністрації Президента Андрій Богдан у вівторок увечері повідомив, що узгоджений текст законопроекту про внесення змін до закону про вибори народних депутатів України буде підготовлений до 7 години ранку 22 травня. За його словами, зміни до виборчого законодавства стосуватимуться скасування мажоритарної складової і зниження прохідного бар'єру до парламенту до 3%. Зараз цей бар'єр становить 5%.

Про "победобесие"

«День победи» – це передусім міф воєнно-партійного керівництва, енкаведистів і тиловиків» – Ярослав Грицак
08 Травень 2019, 22:00
Історик Ярослав Грицак
Історик Ярослав Грицак

Роман Тищенко

Чому вважати 9 травня Днем перемоги – помилка? Чому в Україні по-різному сприймають Другу світову війну, як залікувати історичні травми та як із цим можуть допомогти економічні реформи. Про це – у розмові Радіо Свобода із професором Українського католицького університету Ярославом Грицаком.

– Чи варто називати 9 травня «Днем перемоги»?

– «День победи» – це передусім міф воєнно-партійного керівництва, енкаведистів і тиловиків. Для них це була війна, за якою вони спостерігали з окопів, на безпечній відстані від передової. Їхня версія війни далека від фронтових реалій – «окопної правди». Цю окопну тримали за сімома замками. Зрештою, про неї не було нікому розказувати.

Радянське керівництво вибрало тактику «закидати ворога трупами»

Німецькі солдати у перші роки війни були ефективніші за радянських у 5–6 разів. Тому радянське керівництво вибрало тактику «закидати ворога трупами». Німецькі ветерани згадували, що їхні кулеметники часом сходили з розуму – радянських солдатів сотнями відправляли прямо на їхній вогонь. Чесні офіцери гинули разом із солдатами. Встановився якби природній відбір навпаки: гинули ідейні, а у живих залишалися аморальні офіцери й тиловики. Вони потім й розповідали про героїчну війну.

Радянські військові працюють у Бабиному Яру під наглядом німецьких солдатів
Радянські військові працюють у Бабиному Яру під наглядом німецьких солдатів

Про це зокрема згадує мистецтвознавець Ніколай Нікулін, який пішов на війну молодим хлопцем, а тридцять років по тому відвідав одне з полів бою під Ленінградом. Він знайшов там сотні не похованих людських решток, які лежали штабелями. Під впливом пережитого він написав книжку про щоденні реалії фронту. За його словами, війна – найбільше свинство, яке придумало людство.

Два роки тому в Росії оприлюднили реальну статистику втрат – йдеться про 20 мільйонів бійців і стільки ж цивільних. Це настільки велика цифра, що вона просто не вкладається в голові

Реальна війна кардинально відрізняється від тріумфального радянського образу. У ній не було переможців, а лише одна суцільна жертва, страждання та величезна несправедливість. Проте через те, що «окопна правда» зникла, лунають слова «Ми победили и можем повторить».

Сталін говорив про сім мільйонів загиблих, Брежнєв – про 20 мільйонів. Два роки тому в Росії оприлюднили реальну статистику втрат – йдеться про 20 мільйонів бійців і стільки ж цивільних

Це настільки велика цифра, що вона просто не вкладається в голові. У мого знайомого у Львові батько був ветераном-фронтовиком. Він казав, що за таку перемогу треба судити. 9 травня потрібно не святкувати, а вшановувати загиблих та їх замовчені спогади.

Президент України Петро Порошенко під час акції «Перша хвилина миру» у День пам’яті та примирення. Київ, 8 травня 2016 року
Президент України Петро Порошенко під час акції «Перша хвилина миру» у День пам’яті та примирення. Київ, 8 травня 2016 року

– Розкажіть про Другу світову на Галичині – Львів постраждав більше під час радянської, чи нацистської окупації?

– Міська структура Львова майже не постраждала від світових війн, натомість населення суттєво змінилося. Про його долю найвлучніше сказала моя колега Ірина Старовойт: «Після війни Львів виглядав, якби на нього скинули нейтронну бомбу – люди зникли, будинки залишилися».

До війни половину населення складали поляки, третину – євреї, українців було 10–15%. Під час війни Львів втратив до 80% населення. Гітлер винищив євреїв, Сталін вивіз поляків. Місто стало українським, але без передвоєнної української еліти – абсолютна більшість української інтелігенції зі страху перед радянськими репресіями втекли на Захід.

Жінка єврейської національності втікає від юрби у Львові, місті, що в міжвоєнний час було польським, потім окуповане СРСР і врешті нацистами, фото червня чи липня 1941 року. За активного заохочення нацистів євреї радянської України й інших окупованих територій зазнавали справжніх жахіть. Тисячі їх були замучені і вбиті в перебігу погромів, влаштованих у Центральній і Східній Європі
Жінка єврейської національності втікає від юрби у Львові, місті, що в міжвоєнний час було польським, потім окуповане СРСР і врешті нацистами, фото червня чи липня 1941 року. За активного заохочення нацистів євреї радянської України й інших окупованих територій зазнавали справжніх жахіть. Тисячі їх були замучені і вбиті в перебігу погромів, влаштованих у Центральній і Східній Європі

У 1939–1941 роках у радянській зоні окупації колишньої Польщі – Західній Білорусії й Західній Україні – число жертв репресій було у 3–4 рази більше за німецьку! Тому влітку 1941 року німців зустрічали як визволителів. Вони розглядали Галичину як німецьку територію, і шанси на виживання пересічного українця були доволі високими.

Проте на Наддніпрянщині влада німців була безжальною. Радянська армія стала визволителями для жителів тих територій, оскільки врятувала їх від фізичного знищення й перетворення в расу рабів.

Нацистський вартовий у Києві, 19 вересня 1941 року
Нацистський вартовий у Києві, 19 вересня 1941 року

Для росіян Сталін є творцем перемоги, який підняв Росію з колін і зробив її світовою державою. Для українців він є творцем Голодомору

Тому населення Галичини й решти України по-різному пам’ятає війну. Ці дві правди важко примирити між собою, але потрібно намагатися. Для цього треба, зокрема, перестати порівнювати, хто із диктаторів був кращим – Гітлер чи Сталін. Обоє були злочинцями, хоча кожен у свій спосіб.

Треба зауважити, що більшість українців це розуміє. Одна з різниць між колективною пам’яттю українців і росіян полягає у протилежному ставленні до Сталіна. Для росіян він є творцем перемоги, який підняв Росію з колін і зробив її світовою державою. Для українців він є творцем Голодомору.

Окупований Крим. Акція комуністів у Криму, 17 березня 2015 року
Окупований Крим. Акція комуністів у Криму, 17 березня 2015 року

– Як можна примирити різні історичні пам’яті?

– Таких способів є чимало – конфронтації двох історичних пам’ятей не нова річ. В Іспанії пам’ять жителів про їхню Громадянську війну теж поділена між тими, хто був за Франко і проти нього. Тому після смерті Франко про війну було заборонено говорити на публіці. Свідома амнезія стала шляхом до реформування і відбудови країни.

Найуспішнішою моделлю примирення історичних пам’ятей є німецька – засудити й нацизм, і комунізм

Проте ми не маємо настільки свідомого політичного класу, як тодішній іспанський, не маємо короля, який би був третейським суддею. Натомість поруч є Росія, яка намагається нав’язати свою модель пам’яті. Французи ніколи не говорили іспанцям, що вони мають думати про Франко. Росія ж буде завше нам казати, як ми маємо думати про свої події та про своїх героїв.

Найуспішнішою моделлю примирення історичних пам’ятей є німецька – засудити й нацизм, і комунізм. Проте у випадку України це б означало засудити також і злочини українського націоналізму. Це не станеться, оскільки в Україні є й буде безліч людей, які на це ніколи не погодяться. Зрештою, німецька модель не спрацювала в жодній країні, крім Німеччини.

Особисто я надаю перевагу британській моделі: герої різних сторін приймаються як частина спільної історії, їх сильні сторони зауважують, а злочини засуджують. Проте для такої моделі треба мати цілком іншу політичну культуру.

Потрібно розуміти, що жодна із цих моделей не є панацеєю, проте є універсальне правило: щоби примирити суспільство – потрібно говорити про долі простих людей, а не героїв та ідеології. Герої розділяють, а жертви об’єднують. Змалювання щоденних випробувань дозволяє інакше поглянути на війну та зрозуміти, що вона є злом у своїй сутності. Навіть справедлива та захисна війна нівечить і ранить людей.

Місце групового самогубства у Відні в 1945 році. Радянська армія увійшла до столиці Австрії в середині квітня 1945 року
Місце групового самогубства у Відні в 1945 році. Радянська армія увійшла до столиці Австрії в середині квітня 1945 року

– Поясніть вашу тезу про те, що економічні реформи лікують історичні травми?

– Я колись спитав свого шведського колегу про те, хто є найбільшими героями Швеції. Він надовго задумався, а потім сказав: «Може, «АББА»?»

Щасливі народи не потребують воєнних героїв. На жаль, ми не можемо дозволити собі такої розкоші. Крім того, що нам постійно загрожує Росія, ми хронічно є багатою країною бідних людей.

Пам’ять про минулі трагедії зупиняють розвиток і не дають зробити ривок. Лікувати історичні травми найкраще економічними та політичними реформами

У 1990 році аналітики Deutsche Bank зробили прогнози про перспективи розвитку різних союзних республік, якщо СРСР розвалиться. Експерти підрахували кількість населення, рівень освіти й індустріалізації, ресурси – за всіма показниками Україна мала найкращі шанси на економічний успіх.

Проте за 29 років Україна стала першою з кінця. Навіть серед колишніх республік Радянського Союзу вона має чи не найгірші економічні показники. Німецькі економісти у прогнозах не врахували історію. Українська нація народилася у війнах і революціях, тому має родові травми. Пам’ять про минулі трагедії зупиняють розвиток і не дають зробити ривок. Лікувати історичні травми найкраще економічними та політичними реформами. Чим заможніше суспільство, тим менше воно переймається минулим.

Тому спершу потрібно збудувати сильну економіку та створити армію, яка б запобігла воєнним драмам. Необхідна також й історія, яка б об’єднувала державу – успішні реформи важко впроваджувати в країні з протиріччями. Проте країна стає все більш згуртованою – розбіжності не переростають у вуличні сутички. Єдність нації зможе закріпити мережа громадських організацій, ефективна система державного управління і активне громадянське суспільство. Ідеальної солідарності ніколи не буде, однак завжди можливо нормально існувати.

Медалі та квітка червоного маку на грудях військовослужбовця, Івано-Франківськ (архівне фото)
Медалі та квітка червоного маку на грудях військовослужбовця, Івано-Франківськ (архівне фото)

Причини поразки Порошенка і коло того

Причини поразки Порошенка: «інфантилізм»- як шанс на успіхРезультати виборів засвідчили, що за попередніх 5 років професіонали-службовці так накеруваливали , що комік Володимир Зеленський став компромісною постаттю, що об’єднує громадян та тимчасово «випускає  пар».                       ОЛЬГА ДЗУНДЗА, ДЛЯ "ХВИЛІ" 04.05.2019 09:36:25
Причини поразки Порошенка: «інфантилізм»- як шанс на успіх

В значної частини західноукраїнської інтелігенції є особливість приписувати інфантилізм всім тим, хто не поділяє їх погляди з тих чи інших питань. Існує їхній погляд , а всі інші — хибні.  Не виняток і минулі вибори, де клеймо інфантилізму і відсутності патріотизму лягло на всіх, хто своїм голосуванням не оцінив заслуги Петра Порошенка. Тому вирішили поділитися своїм баченням чому, відбувається зміна влади і що нас може очікувати. Але для початку кілька найважливіших  штрихів з соціально-економічного буття України.

В державі існує багато проблем, але більшість з них є наслідковими, де наріжною  є монополії, що пронизали всі сфери суспільних та економічних  відносин .

Відкрита монополія (монополія за рахунок «ноу-хау»: українського інноваційного продукту), можливо, існує  на теренах держави,  але це — мізерний відсоток і його можна не брати до уваги. Здебільшого монополізація економіки відбулася за рахунок преференцій окремим бенефіціарам, надані політиками через владні корупційні дії.  Природні багатства, географічне положення,  дозволяли владі так-сяк виконувати соціальні функції, і в той же час  при її потуранні та  участі  було сформовано кілька фінансово-промислових груп, які і поділили Україну на сфери монопольного володарювання та експлуатують сировинні можливості держави. Відбувся взаємовигідний симбіоз: спочатку «влада монополії», яка поступово перетворилася в «монополії влада», де монополії отримують всеохоплюючий захист, а влада (апріорі маючи монополію на насилля) — корупційну ренту за захист та підтримку на виборах, якщо «правильно себе веде», щодо монополій (промислово-фінансових груп або як називають в народі — олігархів). Корупція — основа існування цього симбіозу, а цей симбіоз розкладає українське суспільство.

З огляду  на те, що ресурси є державного та місцевого значення, то по аналогії  з центром будувалася влада на місцях:  в областях, районах, містах. Спершу, місцева влада була флагманом  симбіозу з монополіями місцевого значення, але останні з посилення своїх фінансових можливостей, помінялися ролями.

Для держави стали типовими схеми функціонування бізнесу:

  1. Для закордонної господарської  діяльності: кредит (погашення якого намагаються перекласти частково або повністю на держбюджет)  товар (сировина)  кошти за товар  вивід капіталу;
  2. Для внутрішньодержавної господарської  діяльності : кредит (погашення якого намагаються перекласти частково або повністю на держбюджет)  товар чи послуга по монопольній ціні  кошти за товар  вивід капіталу.

Власне тому, закономірно, що основне багатство зосереджено в невеликої групи людей, статки яких зростають, а держава (бюджет) і суспільство залишаються  в кращому випадку без суттєвого доходу, в гіршому —  обкрадається.   На жаль, за президентства Петра Порошенка в 2014 -2019 р. ситуація суттєво не змінилися,  але на неї наклалася війна та додаткові видатки на оборону і армію.  Крім того, після Євромайдана прийшла команда, яка в цілому не мала плану та й не знала як керувати та розвивати державу. Трьохкратна девальвація гривні в 2014-15р, як  торнадо пройшла по економіці держави і від якої вона не оговталася до сьогодні.  Девальваційний обвал можна звалювати на війну, але це  не зовсім коректно.  У 2008р. Росія окупувала понад 30 відсотків території Грузії, крім того,  грузинську економіку «накрила» світова криза, а девальвація грузинського ларі — 10-15% щодо долара. З 1939 по 1945 р Великобританія вела виснажливу війну — девальвація фунта також в межах 10-15 відсотків.

Монополії, з огляду на свої владні позиції, провели перерозподіл держбюджету з мінімальними втратами для себе і максимальними для суспільства. В цілому,  ситуація дуже сприятлива для олігархо-монополістичного  існування, а от для України ця конструкція управління себе вичерпала, а її наслідки:

  1. Розбалансованість державного управління, адже ілюзією виявилася українська вертикаль влади та патріотизм чиновників. Крим продемонстрував, що всеукраїнські промислово-фінансові групи витіснено з півострова, а всі інші державно-бізнесові структури (за невеликим винятком), а саме: місцеві бізнес-еліти, чиновництво, правоохоронці, судді. Військові — швиденько змінивши символіку, хвацько почали служити новому сюзерену.
  2. Плачевний стан фінансів держави і  більшості громадян, як наслідок монополістичного дерибану, до якого додалася війна на Сході, продукують внутрішню напругу та нестабільність, яка в попередні роки, при будь-яких внутрішніх чи зовнішніх «подразненнях», приводили до Майданів і ще більше ослабляли та розбалансовували  державу .

На підході циклічна світова криза, а внутрішнього споживача, через девальвацію грошей, суттєво ослаблено, тож ситуація в державі може бути сумна. Невідома як себе поведуть щодо української території, у період світової  економічної невизначеності, і наші найближчі західні сусіди.

  «Я люблю свій рідний український народ!»

Петро Порошенко  у великій мірі він сам собі підготував результати отримані 21 квітня. Не міняючи ситуації  у економічній моделі розвитку, мабуть виходячи з того, що монопольні становища – то святе, ресурси міг взяти для розвитку лише «затягуючи пояси» у найбідніших та середнього класу. Однак, «затягувати пояси» можна до певної межі, економічна політика в державі – не тільки   бухгалтерія. Людина живе надіями та сподіваннями. І на що має  надіятися  половина громадян країни,  яких посадили на субсидії, а це красномовний показник статків!? Мабуть, на виїзд за кордон на заробітки, благо отримано безвіз, тож нехай іноземна влада думає про працевлаштування та добробут українців. Для західних областей це так і є, бо навіть багато працюючих в державі  у свої відпустки їдуть підзаробити. А що робити  мешканцям Півдня та Сходу?

Проводячи економічні утиски переважної більшості населення, під приводом, що немає коштів, влада собі рідній ні в чому не відмовляє та ще постійно вляпується у великі корупційні скандали. З приходом інтернету світ стає дуже прозорим. Тож в цілому – «вищий пілотаж керування країною» — може це мав на увазі під час дебатів  Гарант наводивши приклад про пілота.

Те що П.Порошенко буде намагатися утриматись на посаді, щонайменше два терміна було зрозуміло практично відразу.  Про це  свідчило підминання під себе або союзні структури українського медіа-простору та витискання незалежних . Пригадаймо лише баталії навколо Савіка Шустер Студії. Стратегія була обрана нескладна: килимова  пропаганда на основі маніпуляції емоціями страху людини. Просто і надійно. До уваги не брали, що знайдеться команда з сучасним мисленням, яка скористається новітніми технологіями та інтернетом , зуміє донести до загалу наглість, хамство  і водночас комічність  нині діючої влади та запропонує альтернативу .

Під час минулої президентської кампанії були дуже цікаві результати першого тура виборів, зокрема, ті що характеризують підтримку влади. В цьому плані,  другий тур, не є таким показовим щодо влади , адже до симпатиків Порошенка додалися протестні голоси громадян, які з тих чи інших міркувань не сприймають Володимира Зеленського. Тож до даних першого туру президентських виборів виникають деякі питання, а саме:

  1. Якщо проаналізувати дані від 31 березня  4 екзит-полів та офіційні результати ЦВК по 6 кандидатах, які набрали найбільше голосів, то спостерігається закономірність, що по 4 кандидатах дані ЦВК та екзит-полів співпадають. Плюс-мінус десяті відсотка. Лише по Порошенкові та Бойко розходження суттєві. Але якщо у Бойка відняти, від реальних досягнень, близько двох відсотків і добавити їх Порошенкові, то результати будуть співпадати з екзит-полами. Можливо це — випадковість, хоча напрошується і  пояснення. Частина виборців, що так чи інакше пов’язана з владою, ні при яких умовах не хоче оприлюднювати свої погляди, але вони  абсолютно протилежні офіційній провладній позиції.
  2. Відомо, що будь-яка влада на виборах, крім  можливого пасиву, зменшення підтримки, пов’язаного з своєю роботою і відповідно помилками, обов’язково має актив.  Називають різні цифри, які залежать від обставин, але не менше 5- 10 відсотків. Це умовний відсоток зацікавлених осіб. Ідеться про громадян, які отримали при даному режимі  владу і можуть її втратити, бізнес- партнери, бізнесмени, що отримають преференції, родини названих інтересантів тощо. У двох третіх областях  Порошенко отримує 8-12 відсотків голосів виборців.  Так от, якщо не враховувати інтересантів, підтримка влади прямує до нуля серед пересічних громадян у цих областях. Гіпотетично, якщо Петро Порошенко перемагає та стає президентом, то з одного боку, як управляти країною, де у двох третіх областей владу ненавидять. З другого боку, перемога Порошенка — депресія, гнів населення на відповідних територіях і відповідно дуже сумна перспектива цих територій, адже ми знаходимось у стані війни. Невже команда Порошенка цього не розуміла, то які вони професіонали?  А якщо все розуміла , то як вони люблять народ та Україну?
  3. Президент обіцяє повернути ДНР і ЛНР до складу України, але як це зробити, якщо навіть на підконтрольних територіях твій авторитет прямує до нуля за 5 років керування  серед пересічних громадян, віднявши голоси інтересантів (див. п. 2).
  4. Одним із основних лозунгів діючого Гаранта були :
  • Мова – мабуть мається на увазі українська. Питання мови розколювало державу з 1994року. Понад 10років «паразитувала» на питаннях мови команда Януковича. В 2014 році  під час виборчої кампанії не вкидалося питання мови, адже захищали територію держави від Російської агресії волонтери — добровольці всіх національностей, рідною мовою яких була не тільки українська. Так склалося історично, що Україна національно неоднорідна, тому пріоритетом виборчої кампанії ставити питання мови, це свідоме провокування дискомфорту у суспільстві та повернення до кампанії часів Януковича. Та не забуваймо, що держава воююча. Невже команда Порошенка цього не розуміла, то які вони професіонали, а якщо все розуміли, тоді влада за будь-яку ціну?
  • Віра — мабуть мається на увазі  отримання Томаса ПЦУ. Якщо дивитися з точки зору дійсно віруючої людини ПЦУ, то отримано Томас не завдяки чи через старання Варфоломія, Філарета чи Порошенка, а як Божа благодать, а перелічені особи лише руки Господні на землі. Для віруючих інших конфесій чи релігій, чи  атеїстів це — взагалі байдуже. До речі, Порошенко переміг лише у Львівській області, де в основному клір та миряни Української греко-католицької церкви. Однак вводити релігійні питання в політичну боротьбу  це дуже небезпечний прецедент.  Якщо команда Порошенка це не розуміла, то які вони професіонали, а якщо розуміли, то як з вірою?

Результати виборів, крім того засвідчили, що за попередніх 5 років спеціалісти з досвідом, професіонали-службовці так накеруваливали , що комік Володимир Зеленський став компромісною постаттю, що об’єднує громадян, територіально країну та тимчасово «випускає  пар».

«Я результат Ваших помилок і обіцянок»

Коротка фраза із дебатів, але яка всеохоплююча… Ця фраза замінює аналіз діяльності Петра Порошенка і результатів президентської кампанії 2019р. Однак, наслідки попередніх 5 років діяльності влади можуть бути значно глибші. Непомірна жадібність владноможців, причому на всіх рівнях влади, їх  мислення, що заблукало в 20 ст., нонконформізм команди Зеленського, що притягнули до себе невелику, але дуже потужну нонконформістську спільноту, зуміли організувати передумови до всеохоплюючих змін в державі.  Соціологи називають таку ситуацію розривом «спіралі мовчання», тобто відкриттям  порталу можливостей для громадян, а отже і для держави.  Така ситуація на наших теренах існувала востаннє у 1990-1992 роках і її наслідком стало здобуття Незалежності.  До речі, події  2004 р. і 2014р. трохи іншого плану. Майдани очолювала, так звана політична опозиція. А в Україні політичної опозиції немає, вона давно вбудована у владу. Різниця між нашою опозицією   і владою лише в тому, що одні сидять на фінансових потоках , а інші тимчасово перечікують, а згодом тільки міняються місцями. Зараз ситуація кардинально інша – до найвищої  влади народ привів антисистемного політика. Відкрилися «ліфти» можливостей для команд умовних Зеленських по всій країні, адже влада в областях, містах, районах по великому рахунку «лежить», її треба лише підібрати. Крім вирішення власних цілей і свого оточення та  злиднів для  народу, старі управлінські кадри і політики нічого не можуть запропонувати. Тож, якщо новообраний Президент не допустить грубих помило при перших своїх призначеннях та рішеннях, то зможе повністю оновити політичну палітру України. Це стосується як Верховної Ради, так і влади на місцях. Стара політична еліта відчайдушно буде  боротися за виживання, в принципі як і кожний умираючий організм, а основні важелі управління на сьогодні ще в її руках. Щодо порталу можливостей і скільки він буде відкритий. Це може бути кілька років, а може закритися після виборів до Верховної Ради. Тобто стільки часу, скільки суспільство не відчує фальші в діях нової влади. Надзвичайно важливо як особисто Президент буде реагувати на ті чи інші виклики. Помилки будуть та найважливіше як влада буде реагувати на них.

З огляду на те, що Президент Порошенко згадував під час дебатів, що отримав країну з пустими засіками, то наостанок хотілося б подати деякий цифровий фактаж. Для легкості сприйняття та порівнянь, дані подані в американських доларах, крім грошей на єдиному казначейському рахунку. З таблиці зрозуміло, що за 5 років проривів не відбулося, хіба що в гіршу сторону. Зокрема, природній газ у рази подорожчав для найбідніших та середнього класу. Для дуже заможних вартість у доларах практично  не змінилася. По електроенергії вартість для заможних суттєво здешевіла.

 1.01.20141.03.2014р.     спадок      Януковича1.06.2014р.  Порошенко президент1.03.2019р  здобутки влади перед виборами
Державний борг, млрд. дол.73.168.470.178.2
в т. ч. зовнішній , млрд. дол.37.537.241.450.1
Золотовалютні резерви, млрд. дол.20.415.517.9

 

20.2
Єдиний казн. рахунок,млрд. грн.1739359080498197
Прожитковий мінімум , дол.14711810075
Мінімальна зарплата, дол.152122103155
Середня      зарплата, дол.394319305349
Мінімальна     пенсія, дол.119958155
Середня пенсія, дол.19015313098
Ціна 1мгазу,центів:  
Спожито до 2500м в рік979Єдина ціна  32цента
до 6000м в рік141115
до 12000м в рік282231
понад 12000м в рік342731
Електроенергія   1кВт, центів:  
Спожито до 100кВТ в міс. 3.3
понад 100кВТ в міс. 6.2
до 150кВт.в міс.3.52.82.6 
150-800кВт.в міс.4.63.63.6 
понад 800кВт. в міс.12.09.611.4 

Сподіваємося, що таблиця доповниться двома колонками з даними: на момент вступу нового Президента Володимира Зеленського та закінчення його каденції і там цифри будуть  оптимістичнішими

З виборів Президента України 17 січня 2010 року

П О В І Д О М Л Е Н Н Я
Про результати голосування
у день виборів Президента України 17 січня 2010 року
та про прийняте Центральною виборчою комісією
рішення за цими результатами

Центральна виборча комісія на своєму засіданні 25 січня
2010 року на підставі протоколів окружних виборчих комісій про
підсумки голосування в межах відповідних територіальних виборчих
округів та протоколу Центральної виборчої комісії про підсумки
голосування в межах закордонного виборчого округу, відповідно до
частин першої-третьої, п'ятої статті 84 Закону України "Про вибори
Президента України" ( 474-14 ) встановила результати голосування у
день виборів Президента України 17 січня 2010 року.
До списків виборців на виборчих дільницях було включено
36 968 041 виборець, з яких у голосуванні взяли участь 24 588 268
виборців.
За кандидатів на пост Президента України, включених до
виборчого бюлетеня для голосування у день виборів Президента
України 17 січня 2010 року, подано таку кількість голосів
виборців:
------------------------------------------------------------------ | N |Прізвище, ім'я, по батькові кандидата|Кількість | Відсоток | |з/п| на пост Президента України | голосів | голосів | | | |виборців, | виборців, | | | |поданих за| поданих за| | | | кожного | кожного | | | |кандидата | кандидата | | | | на пост | на пост | | | |Президента| Президента| | | | України | України, у| | | | | відношенні| | | | | до | | | | | кількості | | | | | виборців, | | | | | які взяли | | | | | участь у | | | | |голосуванні| |---+-------------------------------------+----------+-----------| |
 1 |БОГОСЛОВСЬКА Інна Германівна | 102 435| 0.41 | |---+-------------------------------------+----------+-----------|
 | 2 |БРОДСЬКИЙ Михайло Юрійович | 14 991| 0.06 | |---+-------------------------------------+----------+-----------|
 | 3 |ГРИЦЕНКО Анатолій Степанович | 296 412| 1.20 | |---+-------------------------------------+----------+-----------|
 | 4 |КОСТЕНКО Юрій Іванович | 54 376| 0.22 | |---+-------------------------------------+----------+-----------|
 | 5 |ЛИТВИН Володимир Михайлович | 578 883| 2.35 | |---+-------------------------------------+----------+-----------| 
| 6 |МОРОЗ Олександр Олександрович | 95 169| 0.38 | |---+-------------------------------------+----------+-----------| 
| 7 |ПАБАТ Олександр Вікторович | 35 474| 0.14 | |---+-------------------------------------+----------+-----------| 
| 8 |ПРОТИТИВСІХ Василь Васильович | 40 352| 0.16 | |---+-------------------------------------+----------+-----------| 
| 9 |РАТУШНЯК Сергій Миколайович | 29 795| 0.12 | |---+-------------------------------------+----------+-----------|
|10 |РЯБОКОНЬ Олег Васильович | 8 334| 0.03 | |---+-------------------------------------+----------+-----------| 
|11 |СИМОНЕНКО Петро Миколайович | 872 877| 3.54 | |---+-------------------------------------+----------+-----------| 
|12 |СУПРУН Людмила Павлівна | 47 349| 0.19 | |---+-------------------------------------+----------+-----------| 
|13 |ТИМОШЕНКО Юлія Володимирівна | 6 159 810| 25.05 | |---+-------------------------------------+----------+-----------| 
|14 |ТІГІПКО Сергій Леонідович | 3 211 198| 13.05 | |---+-------------------------------------+----------+-----------| 
|15 |ТЯГНИБОК Олег Ярославович | 352 282| 1.43 | |---+-------------------------------------+----------+-----------|
 |16 |ЮЩЕНКО Віктор Андрійович | 1 341 534| 5.45 | |---+-------------------------------------+----------+-----------| 
|17 |ЯНУКОВИЧ Віктор Федорович | 8 686 642| 35.32 | |---+-------------------------------------+----------+-----------|
 |18 |ЯЦЕНЮК Арсеній Петрович | 1 711 737| 6.96 | ------------------------------------------------------------------
Не підтримали жодного кандидата на пост Президента України
542 819 виборців, що у відношенні до кількості виборців, які взяли
участь у голосуванні, становить 2.20 відсотка голосів виборців.
З огляду на те, що до виборчого бюлетеня для голосування у
день виборів Президента України 17 січня 2010 року було включено
більше двох кандидатів на пост Президента України і за
результатами голосування у день виборів Президента України жоден
кандидат на пост Президента України не одержав більше половини
голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, а отже, жоден
кандидат на пост Президента України не обраний Президентом
України, Центральна виборча комісія прийняла рішення про
проведення повторного голосування з виборів Президента України
7 лютого 2010 року.

Зарплата зростає, податки з неї також зростають



Размер средней зарплаты в Украине за март 2019 года составил 10 тысяч 237 гривен. Зафиксирован рост зарплат в Украине depositphotos.com Стало известно, что размер средней зарплаты в Украине за март 2019 года составил 10 тысяч 237 гривен. Читай также: Мини-рейтинг министерских зарплат: Кто и сколько заработал за март Об этом сообщается на портале Госстата. Такие данные свидетельствуют о росте размера номинальной оплаты труда на 22,1%, если сравнивать с мартом 2018 года. Увеличение реальной зарплаты в марте составило на 7,6%, если сравнивать с результатами заработка в феврале 2019 года, а также на 12,5%, если сравнивать с размером зарплаты в марте 2018 года. Читай также: Рекордно низкий уровень безработицы зафиксирован в странах ЕС Как отмечают в Госстате, средняя номинальная заработная плата штатного сотрудника в Украине за март 2019 года превышает минимальную зарплату, которая составляет 4 тысячи 173 гривны, в 2,5 раза. Лидером по уровню зарплаты является столица Украины, в которой зарабатывали около 16 тысяч 207 гривен. В Черновицкой области фиксируют самую низкую зарплату по стране - 7 тысяч 437 гривен. Динамика средней зарплаты ukrstat.gov.ua В данных не учитываются исследования на территории аннексированного Крыма и оккупированных областей Украины.


Источник: http://dengi.ua/budget/308639-Gosstat--Srednjaja-zarplata-v-Ukraine-vyrosla-na-25-
© Dengi.ua