Військова частина - А-1594

Місце дислокацій - Очаків, Миколаївська область

Підпорядкування - подвійне, Командуванню ВМСУ та ГУР МОУ.

   Задачі Центру:

- проведення розвідувальних заходів;

- здійснення диверсій;

- підводне мінування;

- розмінування;

- захоплення суден;

- захоплення берегових споруд.

 Підрозділ може бути задіяний поза територією України. 

У розпорядженні Центру знаходяться на ступні судна: "Переяслав", "Нетішин", "Сватове" та інш. 

Підрозділи бойових плавців Центру комплектуються виключно офіцерами та контрактниками. Окрім водолазної бійці проходять парашутну та альпіністську підготовку. Значна частина бійців володіє іноземними мовами та залучається до оперативних заходів ГУР МОУ.

Історія Центру розпочалася півстоліття тому, ще за радянських часів. Бійці тодішньої 17 бригади спеціального призначення ЧФ першими здійснили стрибки на воду з парашутом у водолазному спорядженні, а також без парашута з надмалих висот. Першими десантувалися з торпедного відсіку підводного човна. А після розвалу СРСР бригада одною з перших присягнула на вірність Україні 10 квітня 1992 року, ще до офіційного розподілу флоту між Україною та Росією. Ключова роль у цій події належала тодішньому командиру бригади Анатолію Карпенку. До 2004 року частина базувалася на рукотворному острові Первомайський.

На озброєнні Центру стоїть спеціальна підводна зброя: пістолет СПП-1 та автомат АПС, а також автоматичний пістолет Стечкіна, зброя АК-серії, СВД, РПГ-26.  

Господи, Боже наш! Царю над царями! Царю неба і землі, твердиня мого життя! Перед Тобою, що дозволив мені дожити до дня сьогоднішнього, складаю я звіт. Господи мій, перед Тобою і Твоїм поглядом мої зобов'язання і справи... Дозволь мені бути першим у Святій Битві в цей день, не залишай мене ні в прямуванні по шляху істинному, ні в помислах.

В ім'я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь.

Відбулося чергове політичне реаліті-шоу „вибори без вибору”.

Політикани та шумовиння всіх мастей і калібрів досхочу напіарилися в ЗМІ, вилили один на одного заздалегідь визначену кількість лайна (якісного креативу та нового компромату не спостерігалося – переважно заяложені штампи), для годиться почубившись, зайнялися перерозподілом посад, сфер та важелів впливу. Електорат рахує зароблені тяжкою агітацією та голосуванням копійки. Працівники штабів кандидатів зводять дебет з кредитом, готують звіти про успіхи, пояснення поразок і витрат готівки та тихцем підраховують поцуплені тисячі у.о. Одні кандидати обґрунтовують перемогу, інші шукають (і знаходять) причини та винних у поразці.

У кожного з учасників перегонів, залежно від статусу та орієнтації, своє бачення подій, їх причин та наслідків. Ми, націоналісти, маємо свій погляд як на події, так і на їх учасників. Перш за все варто зазначити, що „обраний більшістю народу” новий прізідєнт реально обраний лише 33,8% виборців, або 26,8% населення України (що відповідає кількості росіян – 17,3%, згідно перепису 2001 р. плюс певна кількість зросійщених співгромадян та яничар-запроданців з червоних бандугрупувань). Таким чином, прізідєнта Януковича обрали виключно залишки окупантів та зрадники-покручі. А допомогли їм у цьому безвідповідальність і бездіяльність помаранчевої команди та зневіра і пасивність української громади. Якщо Тимошенко і Ющенко цілеспрямовано й наполегливо йшли до такого фіналу всі п’ять років свого кермування, то пасивність громади викликана не тільки їх „діяльністю на благо нації”, а, насамперед, браком націоналізму в свідомості мас.

Вражає ставлення до свого програшу людини, яку на минулих виборах підтримала переважна більшість українців, людини, яку саме народ зробив Президентом і яка, не зробивши жодного кроку назустріч людям з обіцяних десяти, геніально розтринькала весь кредит довіри своїх виборців та посилила ворогів. Заява Ющенка, що цей народ ще не доріс до демократії – не тільки плювок у душу всім тим, хто захищав Україну і демократію на Майдані – це визнання своєї нікчемності, дріб’язковості, нездатності до адекватної оцінки ситуації та ефективної діяльності. Звичайно, лише народ винен у тому, що не покараний жоден із фальсифікаторів виборів-2004, лише народ винен, що бандити сидять не в тюрмах, а в парламенті, уряді, відтепер – і в креслі президента, народ винен у гризні за владу серед „любих друзів”, у неповноті та непослідовності реформ, в угодах з ПР, в економічних та політичних помилках, у корумпованості і службовій невідповідності посадових осіб та службовців, у знищенні армії, медицини, освіти, вітчизняного виробника тощо. Подібне вже було. Свого часу керманичі УНР так само кляли: народ – за несвідомість, забувши, що лише під його тиском замість культурної автономії проголосили незалежність; отаманів – за отаманщину, забувши, хто розпустив армію і хто захищав державність ціною життя. Ні, пане екс-Президент, народ лише належним чином оцінив Вашу діяльність, а перемога антиукраїнської меншості стала можливою лише завдяки нікчемності переможця виборів-2004.

Тимошенко, діючи за радянськими принципами „створюємо проблему, а потім її героїчно долаємо” та „головне – вчасно і красиво відзвітувати”, напоролась на те, за що боролась. Виявилося, що Україна – це не тільки Вона, а оцінюють її не лише за зовнішній вигляд після макіяжу чи фотошопу. Результати її діяльності, м’яко кажучи, залишають бажати кращого, за вмінням брехати не відстає від Янука, а в інтриганстві – перевершує. Але – обдурила сама себе. Намагаючись смоктати дві цицьки (західну і московську) одночасно, всіляко уникала визначення своєї позиції щодо національно важливих питань та загравала з ворогами України, внаслідок чого втратила голосів більше, ніж придбала. Звинувачуючи (і небезпідставно) ПР у фальсифікаціях, нічого не зробила для їх недопущення (фальсифікатори виборів-2004 не тільки на свободі, а при владі та посадах; технічні та організаційні можливості фальсифікацій не усунені – „мертві душі” у списках як були, так і залишилися, списки неповні, проблеми з внесенням до списків та голосуванням вдома тощо). Напевно тому, що і сама не проти скористатися цими технологіями. Але ж не врахувала, що прибуток від фальсифікацій лише в Донецькій області значно більший, ніж від тих же дій у декількох західних областях. Її авантюрний розрахунок на сліпу всенародну любов і підтримку реальними справами аж ніяк не підкріплений, а за блудливі оченята та солодкі обіцянки плюс трохи грошенят на Майдан людей не виведеш.

Результат виборчого шоу цілком закономірний: влада за час свого правління зробила все можливе і навіть неможливе для втрати довіри нації, чим і скористався їх основний опонент. Практично вся діяльність „помаранчевої” команди (Президент, прем’єр, уряд, депутати, урядовці середньої ланки тощо) була спрямована на самознищення та збереження ворогів України. Причина цього одна: відсутність націоналістичної складової та ідейного стрижня в діяльності НУНС та БЮТ і, відповідно, домінування особистих, шкурних інтересів над державними, національними. Настанова на особу, а не на ідею, на дерьмократію, а не на націократію, на ліберастію, а не на здоровий націоналізм завжди програшна як для окремого політичного гравця, так і для нації та держави в цілому.

Ще в 2003 році Провідник ВО „Тризуб” ім. С.Бандери В.Іванишин у праці „На розпутті велелюднім” писав, що без якісних змін політичної системи будь-який наступний президент буде гіршим за попереднього, оскільки він приречений діяти в інтересах свого клану і зовнішніх сил, а не в інтересах народу, нації, держави.

У черговий раз відіграла свою ганебну роль і злочинна тактика дерьмо-ліберастів щодо переорієнтації національно-визвольної боротьби на боротьбу за соціально-економічні питання, з боротьби за права нації на боротьбу за права людини. Лише підміна основних пріоритетів, понять, цінностей з національних на так звані загальнолюдські дозволила прийти до влади антиукраїнській меншості. Ми закликали і закликаємо до єднання навколо національної ідеї, а не навколо безідейних партій та блоків і чергових месій-шахраїв. Ніхто з них не ощасливить народ з своєї панської ласки і не поділиться вкраденим у народу статком. Лише Орден Української Нації, створений для реалізації української національної ідеї та захисту прав і свобод українців, здатен забезпечити гідне життя народу і розквіт України. Лише у звершенні національної революції можливе вирішення всіх проблем нації (також і обрання гідного президента від більшості народу). Тож єднаймося навколо національної ідеї та наближуємо національну революцію! Боротьба триває, нація переможе!

Слава Україні! Воля або смерть!