Написано вскоре после "оранжевой" революции. Мне почему-то кажется, что второй раз будет уже не так.

Душно стало всем народам
От предчувствия дождя.
По небес высоким сводам
Гром да молния идя,
 
Принесли смятенье в души,
В мысли, в разумы людей.
А без ветра паром душит,
Ждут все бурь, все ждут дождей!

Кто боится их и прячет
В погреба свое добро,
Кто смеется, кто-то плачет,
Кто за меч, кто за перо...

Смотрим в небо с ожиданьем,
Все готово для борьбы,
Воспаленное сознанье
Рубит сосны на гробы.

Но проходят мимо тучи,
Ветер мачты древ не гнет,
Это, люди, вас научит:
Знайте, время не идет!

                           



© Mike911

Цікаво, чи буде обговорювати питання позбавлення звання Героя України Степана Бандери під час свого візиту до Росії президент України Віктор Янукович?
Якщо Європарламент зустрів його таким дивним зверненням, то що очікувати від Медвєдєва  з Путіним?
А з іншого боку я можу навести що найменше три причини, чому Віктор Янукович, як Президент України, не захоче цього робити: позбавляти звання Героя України Степана Бандеру.

Перша причина, основна: А  що з цього я, -Янукович, буду мати? В розумінні: хорошого?
Всім українофобам  це любові до Януковича не добавить, бо у них і вибору нема! Хіба що Симоненко... Але цей Петрик, як вже бачимо, не надто активно протестує  - зледащів...
Зате для всіх противників Януковича - це буде шикарна тема для опозиції і піару, а для западенців - реальна причина для повстання і фізичного розколу України. Місцева буржуазія зможе використати народ під тим приводом збуривши його до непокори для захисту своїх приватних безнес-інтересів.
Користі з тої бучі Януковичу мало, а його особисто Степан Бандера не дратує, а чому -  про те далі.

Друга причина, теж поважна: Віктор Янукович від натури в натурі не полюбляє, коли на нього тиснуть. Він органічно ненавидить приймати рішення на вимогу когось, бо то виходить демонструвати власну слабкість. Янукович приймає рішення тільки за власною волею і про це всі мають знати! Жодних сумнівів, що хтось на нього вплинув!  БО тоді це стає перемогою і позитивом впливової сторони, а Янукович виглядає слабим, чого він ніяк не може стерпіти.
Тому я дякую всім тим європарламентаріям і депутатам новоросії з Одеси, а також всім іншим вимогливим стосовно Бандери, бо тим самим вони позбавляють Януковича усякого бажання  йти їм на зустріч і догоджати. 

І третє, теж поважне: як відомо, що лідери ОУН, які стали Героям України Роман Шухевич та Степан Бандера, теж зеки, тобто мають в своїй біографії тюремні терміни і то фактично за статтями бандитизму, як і аналогічно у Віктора Януковича. Я не натякаю, що зек зека не образить, а навпаки стверджую, що для Віктора Януковича наявність в героїчному пантеоні України героїв-зеків Шухевича і Бандери робить його біографічні подвиги зека  не такими страшно унікальними.
На головний закид опонентів Янукович може спокіно відповісти ствердно: Так, я зек, а ваші найбільші герої що не зеки? Ну то і заспокійтесь: вони - ваші герої, а я - ваш президент!

А ви якої думки: позбавить Віктор Янукович звання Героя України Степана Бандеру після свого повернення з Росії?

«Україна в

небезпеці»

Я це відчуваю, я це знаю. Читаю новини, розумію, що відбувається щось значне, щось, що буде записане в підручниках історії разом з оцінкою мудрих заднім числом «експертів». Я намагаюся, але загальної картини не бачу, не відкривають мені очі ні експерти, ні націонал-патріотичні чи ще якісь політичні сили. І пояснень два, принаймні в мене: або вони самі нічого не знають, або дехто з них знає, але з якихось причин приховує інформацію. Це ні в якому разі не означає, що я сам не думаю. Я думаю постійно, але мені не вистачає якихось фрагментів для утворення цілісної картини. При цьому я не тільки хочу отримати статичну картину, ніби фото історичного моменту, типу малюнків в підручнику, а відчути її динаміку, побачити важелі впливу, відчути свою участь у тому, що відбувається, свою здатність вплинути. Я б сказав, що зараз я як солдат в очікуванні команди, але не будь-якої. Можливо зараз люди перегоріли, а можливо просто так само очікують, коли хтось підніметься над натовпом і скаже: «Батьківщина в небезпеці! Нема часу на пустощі та на ледарство!» Коли хтось дасть мені ті фрагменти, яких не вистачає і я стану не просто слухняним виконавцем чиєї-то волі, а сам стану приймачем та водночас творцем цієї волі. А поряд піднімуться такі ж як я. Але чомусь нема нікого. Люди займаються маячнею, своїми власними справами, люди втратили контакт один із одним. Кожен відчуває себе одним єдиним і чекає. І вся країна так чекає.

А можновладці чи так звані націоналістичні сили або ділять владу, або граються в свої ігри, міняють маски. Сьогодні «Вона» з трибуни каже: Слава Україні! Бо знає, що на цьому можна зіграти. А свободівці зайняті якоюсь галичанською маячнею, а не справами всієї нації та України. Недарма у них на сайті замість аналізу того, що відбувається у владі, того, що стосується всіх, ось ця нікому не цікава справа про урок в дитсадку та ще якась регіональна інформація. Та чхати я хотів на цю Ірину Фаріон з її ідіотськими жартами про валізи, які аж ніяк не зможуть об’єднати наше суспільство.

Хто підніметься і скаже: «Україна в небезпеці! Їй потрібен саме ти!» А хто поряд скаже все те саме російською? Хто заради нашої держави відмовиться від хоча б частини своїх дикунських вірувань та забобонів? Хто перестане чіплятися за мову, перегортати без кінця знакових покійників, а побачить, що Україна в нас одна?

                            © Mike911

Весна-красна, а чомусь не дуже весело... Чогось для повноти щастя не вистачає... Чого ж? А пташиного цвірінькання! Звичного з дитинства весняного гомону зграйок горобців!
Вже третій чи навіть четвертий рік пішов, як у славному Львові зникли горобці. Нема! Дивлюсь-видивляюсь котрий рік - а нема! Жодного! Пропали зовсім!
Я не натураліст, тобто не переймаюсь питаннями природи з специфічною зацікавленністю, а тому не знаю, чи в колах місцевих натуралістів обговорювали проблему зникнення популяції горобців в межах міста Львова. Не володію жодною інформацією щодо того. Але знаю, що в ширшому об’ємі місцевої громадськості це питання є фактично невідомим. Ось так ми,  люди, і живемо: поряд з нами відбулась величезна трагедія природи, а ми її і не помітили! У Львові вимерли з невідомої причини всі горобці і зараз ви їх ніде не знайдете! Не вірите? То озирніться, нарешті, довколо себе! Розкрийте, люди, свої очі! І якщо хоч хтось побачить в межах Львова хоч одного горобчика - буду щиро втішений з того.
Тільки не сплутайте горобця з іншою дрібною пташиною, як синичка тощо, які є у Львові, як і числені голуби, сороки та круки. Втому і глобальність проблеми: одні птахи збереглись у Львові, а ось горобці - зникли.
Нещодавно дивився телерепортаж з Києва, в якому був сюжет, як зграйка горобців обсіла бильця балкону і аж душа заболіла, бо згадав, як часто бачив подібну картину раніше у себе на балконі, ще й крихти хліба насипав там для цих галасливих гостей, а вже котрий рік нема кому...
І що цікаво: коли я розмовляю на цю тему зі знайомими, то їх першою реакцією є завжди здивування: як то у Львові і нема горобців?! Але почасі ті ж люди так само здивовано підтвердужють: таки дійсно ніде не видно горобців. І далі починали наводити свої теорії причин цього явища: що горобців зумисно потруїли, що вони перелетіли всі на села через відсутність поживи, і навіть: що горобці повмирали через випромінювання мобільного зв’язку... Тільки у Києві мобілок ще більше, ніж у Львові, а горобці живуть.
З найбільш вірогідних причин я особисто рахую епідемію пташиного грипу, тому що зникнення популяції горобців у Львові і поширення хвороби в світі практично збігаються в часі. Оскільки горобці не належать до мігруючих птахів, то і оновлення популяції не може відбутись природнім шляхом, тому я закликаю всіх натуралістів з місць, де є горобці, якщо ви будете їхати до Львова, то прихопіть з собою кільканадцять горобців і випустіть їх у нас на волю. Повернемо горобчиків до Львова!
Аж тоді будемо проводити акції "Нагодуй горобчика", про яку взимку було надруковано в одній львівській газеті. Отакі у нас ЗМІ: нагодуй те, чого нема! Прояви турботу і доброчинність... До кого, як нема у Львові горобців! А вони, наші "інформатори" славні, про те і не знають! Що ж тоді дивуватись щодо незнання звичайних мешканців Львова?
Я також належу до звичайних мешканців Львова, але водночас є і з тих небагатьох, хто помітив і знає про трагедію зникнення наших львівських горобчиків, і хто щиро сумує з того приводу й дуже-дуже хоче повернути знову горобців до нашого славного Львова. Горобчику, лети до нас!

Богдан Гордасевич
2 березня 2010 р.
м. Львів-Рясне
 

Помер український історик Ярослав Дашкевич 25 лютого, на 84-му році життя помер український історик, керівникЛьвівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України Ярослав Дашкевич.

   Ярослав Дашкевич народився 13 грудня 1926 року у Львові. У 1944-му закінчив Академічну гімназію у Львові, рік навчався у Львівському медичному інституті, вищу освіту здобув на філологічному факультеті Львівського державного університету імені Івана Франка за спеціальністю "Українська мова і література".    Працював бібліотекарем та бібліографом у Львівській бібліотеці АН УРСР. У грудні 1949 р. був арештований органами КДБ за звинуваченням у політичній неблагонадійності і засуджений на 10 років позбавлення волі. З того часу почались випробування: пересильні в'язниці у Львові, Харкові, Петропавловську та інших містах, так звані виправно-трудові табори у Спаську та Караганді. Після звільнення він не міг знайти роботу через тавро "політично неблагонадійного". Вимушене безробіття тривало 23 роки. Саме в цей час Ярослав Дашкевич стає відомим у світі україністом, знавцем історії Сходу, насамперед, Вірменії, автором наукових праць з історичної науки, джерелознавства та археографії.   У Львові вдавалося лише час від часу знайти роботу за фахом: старший науковий співробітник, в.о. завідувача відділу Музею етнографії та художніх промислів АН УРСР, начальник відділу допоміжних історичних дисциплін, старший науковий співробітник Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові в 1974-1978 рр.    Після відновлення в Києві діяльності Археографічної комісії при Академії наук, очолив її Львівське відділення, а після створення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, Львівське відділення інституту. За сукупністю наукових праць "Стан і напрями джерелознавчих та історіографічних досліджень історії України (друга пол. ХІХ-ХХ ст.)" присуджено учений ступінь доктора історичних наук (1994). Вчена рада Львівського державного університету імені Івана Франка присудила йому звання професора (1996). З 1998 р. очолив засновану кафедру сходознавства.    Науковий доробок Я. Р. Дашкевича більше 900 наукових праць з української історіографії, джерелознавства та спеціальних історичних дисциплін, сходознавства, українсько-вірменських, українсько-турецьких, українсько-єврейських відносин тощо. Заступник головного редактора "Українського археографічного щорічника" та видання "Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів", член редколегій низки наукових часописів: "Збірник праць Науково-дослідного центру періодики", "Людина і політика" та ін.

Післяслово від Богдана Гордасевича    Я був знайомий з Ярославом Дашкевичем особисто, не надто близько, бо не було чого зближуватись, але я завжди дуже і дуже з повагою і особливою пошаною ставився до цієї людини у Львові, навіть не усвідомлюючи чому. Тепер усвідомлюю: від нас пішов останній з представників родової української шляхти! Пішов гордим і не переможеним!   В українців завжди була проблема з національною шляхтою, яка в силу обставин бездержавного існування постійно денаціоналізувалась або ж емігрувала, і дуже-дуже мало знайшлось шляхетної інтелігенції, яка не зрадила ні нації, ні землі. Героїчна Олена Степанів, а за нею і її син Ярослав Дашкевич,  - не зважаючи на всі лихі умови життя не піддались насиллю окупантів і вперто жили у себе на батьківщині у Львові, і наполегливо творили для свого народу інтелектуальний доробок.   За своєю статурою Ярослав Дашкевич був високим і худорлявим, а в останні роки з нього можна було малювати ілюстрацію образу Дон Кіхота до одноіменного роману Сервантеса - таким він, Ярослав Дашкевич, і пішов з життя - незламним українським Дон Кіхотом Львівським. Вічная пам‘ять і упокій славному герою слова і честі.  

Своєму маленькому племіннику Яремі Іван Світличний колись написав з концтабору:

Ти мужчина?
Ти — справжній мужчина?
Прекрасно.
Хай вітри, хай шторми,
хай дев'яті вали,
Стій, мов скеля, й пильнуй
наш закон, наше гасло:
Як не я, тоді хто!
Не тепер, то коли?

Це що до післявиборчих настроїв.

Прес-конференція «Кияни проголосують за того, хто вижене Черновецького»

Дата проведення: 28 січня, 10:30 – 11:30

Місце проведення: інформаційне агентство УНІАН (вул. Хрещатик, 4, конференц-зал)

Учасники прес-конференції:

• Віталій ЧЕРНЯХОВСЬКИЙ, головний координатор громадянської кампанії «Форум порятунку Києва»;
• Михайло МИХАЛКО, член виконкому координаційної ради громадянської кампанії «Форум порятунку Києва»;
• Гліб ЛЄШКОВ, учасник ініціативної групи громадянського руху «Справжні кияни»;
• Максим МАНЬКОВСЬКИЙ, лідер громадської організації «Кияни, об’єднуємось»;
• Анатолій ШАРІЙ, журналіст інтернет-видання «From-UA».

Результати президентських виборів у Києві завжди були визначальними. За часи незалежності України позиція киян ставала показовою для решти українців, формувала настрої усіх регіонів країни. Підтримка киян і сьогодні майже гарантує перемогу.

Вибори Президента засвідчили небайдужість кандидатів до своїх рейтингів саме серед столичних мешканців. Дехто навіть заручився підтримкою столичного очільника з безглуздими надіями, що команді «олов’яних солдатиків» Черновецького, «космічним» талантам якого дивується вся країна, під силу виграти вибори з першої спроби. Напевно, ті, хто приймав рішення здати свої передвиборчі штаби «черновецьким», рідко виходять зі своїх авто на вулиці міста і зовсім не переймаються його проблемами. Інакше, ніхто не допустив би «хлопчиків» Черновецького, що крім обурення у киян нічого не викликають, до керівництва передвиборчим штабом одного з кандидатів у Президенти України.

За часи правління Л. Черновецького та його пособників замість квітучого затишного міста отримали суцільний безлад: дерибан земельних ділянок і майна територіальної громади, захаращення вулиць і підземних переходів кіосками, що торгують сигаретами та пивом, знищення зелених зон, повний занепад житлово-комунального господарства.     

А між тим, один з пунктів передвиборчої програми мера був таким: «Ніколи більше так звані «інвестори» не будуть будувати хмарочоси в скверах, на дитячих та спортивних майданчиках. Тому що ніхто з міських чиновників не дозволить цього. Навіть за мільйонний хабар!» Як бачимо, дійсність не має нічого спільного із задекларованими обіцянками, більш того прямо суперечить їм. І вже вкотре постає питання щодо конституційності рішень Конституційного Суду України, який подовжив повноваження злочинної влади.  

Президентські вибори, наче лакмусовий папірець, висвітлили наболілу проблему столичної влади, за вирішення якої кияни можуть віддячити своїми голосами одному з кандидатів на пост Президента України. Напередодні повторного голосування на виборах Президента України у Верховній Раді України, 18 січня 2010 р., зареєстровано два проекти постанов Верховної Ради України «Про призначення позачергових виборів депутатів Київської міської ради та Київського міського голови», подані В. Литвином (реєстр. № 5520), та М. Томенком, А. Кожем’якіним, К. Куликовим (реєстр. № 5520-1), які вимагають припинення повноважень посадових осіб органів Київської міської влади, що цинічно та зухвало порушують вимоги законодавства, нівелюють норми права як основні правила поведінки, завдають своїми протиправними діями значної шкоди державному та столичному бюджетам, позбавляють територіальну громаду Києва невідчужуваної власності, підривають установлені принципи державного устрою та місцевого самоврядування.

Учасники прес-конференції закликають громадськість підтримати ініціативи парламентарів щодо призначення позачергових виборів депутатів Київської міської ради та Київського міського голови і підкреслюють вплив зазначених проектів постанов, у раз їх прийняття, на результати виборів Президента України.

Вхід за журналістськими посвідченнями.

Для контактів: +380 44 228 55 33, +380 68 833 33 33, [email protected]

Приспів: Зозуля на осиці мені у лісі кувала А я навіть не знаю це забагато чи замало Зозуля на осиці мені у лісі кувала Що буде зі мною вона не розповідала Зозуля на осиці мені у лісі кувала А я навіть не знаю це забагато чи замало Зозуля на осиці мені у лісі кувала Що буде зі мною вона просто не знала 1 Ось і скінчився цей день, спала спека, впала тінь Я дивлюсь на тих хто бився, хто тут назавжди залишився Так, справжня була січа, спи спокійно малеча Ми їм допомогли напитись "червоної води" А ті хто впали ввечері ранком не здіймуться з землі І їх з собою понесуть чорні круки та вовки Я дивлюсь на свої руки, мов чужі, липкі від крові Ми тут стояли "до останнього", не за гроші, а заради волі Я залишився один у безкрайньому степу, і я пішов Я не міг бачити сиріт, та заплаканих удов По гіркому полину, по чумацькому шляху Як безпритульний собака, я йшов байдуже Я втратив все що мав, пробач, пробач, мене друже За те що тебе нема поруч, я кляв ту зозулю На тій осиці, в тому лісі, та через декілька днів Побачив вогник, серед степу, біля якого хтось сидів Приспів 2 Їх було двоє, старий дід та дівчина Вони запитали мене спочатку – що я за людина Звідки я родом, та хто моя рідня І якого серед ночі, блукаю степом я Я їм відповідав, на дівчину поглядав Все своє життя досконало пригадав Розповів їм про битву та про друзів що лягли У обійми смерті, тут посміхнулись вони "Я не розумію, що я вам смішного розповів" Крикнув я діду, який біля мене сидів "Вам смішно, а мені, якось не до сміху" Я дістав свою шаблю. "А це схоже на втіху?" "Сховай своє залізо, воно тут ні до чого, Я та вона не хотіли образити нікого Я не сказав наші ім’я", – я похитнувся і не впав ледь-ледь, Його звали – Час, її звали – Смерть Приспів 3 "Слухай мене уважно", – мені старий говорив "Навіть не дивуйся що серед ночі нас у степу ти зустрів Бо ти єдиний з тієї битви хто розповість дітлахам Про їхніх батьків, що полягли за них там Ти єдиний, хто ніколи не зможе вбігти від себе Хто скаже, те що було, таке повторювати не треба Ось чому ти нас зустрів, це зовсім не дивно І не кляни ту зозулю, вона ні в чому не винна" Приспів

музыка
http://protiv.tv/music/alkotester.mp3 7063 Kb
Гремит по дворам от подвала до балкона
С авиабазы голос нового сухого закона.
Тот, кто не отличает Родину от сортира,
Перевоспитан будет или нахуй депортирован.

Мне говорят — нет Духа Русского в моем теле,
Если могу отказываться намахнуть по беленькой.
Говорят я теперь и не мужик вовсе!
Настало время ответить за все, мразь, готовься!
Заливаешь неудачи свои алкоголем?
Немощный ублюдок без характера и силы воли!
А если ты по синеве биться со мной наметил —
Делайте ставки — медведь против тупого тетерева!
Куда тебе? Встанешь пока, найдешь опору,
Я тебе рас****яю вызываю скорую!
На пьяном шабаше блядей всех зовешь братом,
Жизнь положу, чтоб таких раскидать по палатам!
Подруге покажи — как ты крут в попойках,
Бухло вкидывай уверенно и спокойно —
А мы придем к тебе, тварь, как совесть к Иуде —
И будь уверен, за нами потянутся люди!

*По синей волне спрос вдвойне, епт!*
Че, принял пивасика? Якобы язык смочил?
Выросли крылья и типа ты уже пожил?
Надо еще два с половою, да этого мало,
Ща догонимся нахуй и полетят ебала!
А пока папиросочка и серьезные брови,
Расскажи свою повесть, как ты хапнул горя!
Тебе без б все вокруг пожимают лапу,
А местная шпана станет величать "папой".
Обкидался, перечисляй кликухи,
Попантуйся, в натуре, ты для братухи.
Говорит глупости, за то голос грозный
И ты не забывай, главное что все серьезно.
А я понять не могу, к чему твоя показуха —
Когда тебя мы погнали, ты завизжал как шлюха!
Забейся в угол, жди очередного повода,
Но не забывай о силе сибирского холода!

Ты и не думал даже, с этой сукой ночью,
Что гондон твой окажется таким тугим и прочным?
Заверещал от боли, а был на веселе.
Ибо не ходить твоим выродкам по нашей земле!
Не передашь больше никому гнилые гены,
Поросль волков молодых — не вылезти гиенам!
Какой смысл прививать бешеного шакала —
Двинули в бой, а нас не так уж и мало!

Источник: http://grigoruk.livejournal.com/250485.html

                      ПАМ"ЯТІ  ЖЕРТВ   ГОЛОДОМОРУ  1932-1933р  

ЦЕ  НАША ІСТОРІЯ !

ЦЕ  НАША ТРАГЕДІЯ !

ЦЕ НАША ЗЕМЛЯ - НАША УКРАЇНА !

ЦЕ НАШІ ГЕРОЇ !

ВІЧНА ПАМ"ЯТЬ !!