хочу сюди!
 

Лариса

47 років, лев, познайомиться з хлопцем у віці 40-55 років

Замітки з міткою «україна понад усе»

На згадку про 22 червня 1941 року

Відбудова України можлива тільки за умов надійного миру
На згадку про 22 червня 1941 року та Міжнародну конференцію з питань відновлення України (URC 2023) в Лондоні
Величезна міжнародна конференція в Лондоні упродовж двох днів 21 і 22 червня стосовно значних руйнувань в Україні через злочинну військову агресію Російської Федерації явно приурочена до подій понад 80-т років тому: 22 червня 1941 року, коли гітлерівські війська раптово напали на свого союзника СРСР, з яким мали мирний договір про не напад. Так само і РФ згідно “Будапештського меморандуму” взамін одержаної з України ядерної зброї зобов’язалася бути головним гарантом недоторканості кордонів та суверенітету Української Держави. Аналогія цілком тотожна, бо напад і тоді, і тепер були сповна підступними, раптовими та дуже потужними. Так само завдяки величезним жертвам бійців місцевої тероборони та героїчній самопожертві рядових й офіцерів Збройних Сил України просування ворога в глиб країни було зупинено, а потім і відкинуто на сьогочасні рубежі. 
Єдина розбіжність полягає в тому, що обидві країни: і РФ, і Україна,- ведуть своєрідну неоголошену війну, тобто якби локальний збройний конфлікт, хоча насправді це абсолютно повномасштабна війна з усіма її атрибутами та змістом, яким є величезні руйнування та неймовірна велика кількість жертв, особливо посеред цивільного населення Сьогодні 22 червня йде 484-й день великої війни, бо фактично сама війна почалася 9-ть років тому 20 лютого 2014 року з не менш підступної агресії військ РФ без розпізнавальних знаків яко “зелені чоловічки” до Криму, його подальша окупація та демонстративна анексія РФ. За кілька місяців відбулася злочинна інтервенція озброєних бойовиків на чолі з громадянином РФ Гіркіним (“Стрєлковим”) на Донбас зі захопленням м. Слов’янська та інших частин регіону. Коли   розпочалася Антитерористична операція з боку добробатів, спецслужб та різних українських збройних сил зі звільнення Донецької і Луганської областей від бойовиків, то всі успіхи в цьому перекреслило безпосереднє втручання регулярних військ РФ, які нагло 23 серпня 2014-го року перейшли кордон України і безпосередньо надали допомогу бойовикам, зокрема саме зенітним комплексом “Бук” збройних сил РФ було збито авіалайнер “Боїнг-777” міжнародного рейсу MH17 по маршруту Амстердам — Куала-Лумпур. Провину в цьому злочині саме російських військ, які незаконно перебували на території України, вже доведено судом і відповідним вироком.
Доречно зауважити, що величезна допомога Україні з боку Нідерландів є одночасно і відплатною акцією за смерть своїх громадян від рук рашистів. Тотожною є активність Великобританії, бо злочинні акції спецслужб РФ з отруєння кількох своїх агентів-втікачів як Скрипалі та Олександра Литвиненка на території суверенної держави є абсолютно достатньою підставою для оголошення війни, особливо коли була застосована зброя масового враження, яким був хімічний препарат “новачок”. Великобританія не з тих країн, яка прощає подібні образи без належної відповіді. Також варто нагадати вбивства на території Німеччини і ще ряду країн чеченських опозиціонерів спецслужбами РФ, тобто якщо хтось вважає необ’єктивним визнання РФ як країну-терориста, то насправді це не є суто через події в Україні, а навпаки то є величезна сукупна терористична підла дія РФ, яка досить тривала в часі та просторі проти багатьох країн. Саме тому міжнародна конференція в Лондоні за темою відбудови України отримає правдивий сенс, якщо держави-учасники домовляться як спочатку зупинити агресора і припинити війну як таку. Має настати тривалий і надійний мир. Щоб це було не тимчасове примирення типу “Мінські угоди”, а нейтралізація держави-агресора назавжди! І щоб оте огидне гасло “можем повторить” щезло навічно! Щоб увесь Світ на згадку про 1 вересня 1939 та 22 червня 1941, як і про 20 лютого 2014 і 24 лютого 2022 — говорив спільно одне: “Ніколи знову” Так і тільки так!
Богдан Гордасевич
22 червня 2023 р.
м.  Львів    

Вітаю всіх з днем журналіста

Вітаю всіх з днем журналіста
Загальновідомо, що велику частину розвідувальних данних можна отримати з відкритих джерел, тобто результатів діяльності журналістів. Ось один з таких прикладів: опубліковано детальні карти з усіма укриттями - для ворога цілі визначені в абсолюті, тому не рекомендую йти туди, звідки гарантовано можна не прийти.

"Проєкту "ЛУН Місто" вже понад чотири роки. Це проєкт міських досліджень про якість міського середовища. 2022 року організатори дещо змінили формат і почали робити інтерактивні карти з закладами, які мають укриття. Аби розповісти про них детальніше до нашого ефіру "Ранку Вдома" приєдналася кураторка "ЛУН Місто" Анна Денисенко.
"

Коли усе скінчиться, буде що?

Що нас очікує після...

Дещо нерозумно обговорювати зараз під час найтяжчої фази війни України з Російською Федерацією яко агресором, що і як може бути після війни, але... Краще зробити це, допоки є можливість. Я не збираюсь критикувати нашу українську владу – я хочу просто осмислити, що сталося, що є і що може бути. У фантастів є тема “феномен метелика”, це коли створили машину часу і хтось попав завдяки цьому у минуле, де випадково вбив метелика, а коли повернувся у свій час, то він виявився зовсім іншим – це був інший світ, а його колишнього світу просто не існувало. Чому я кажу про це? А тому, що хто у 2019 проголосував за пана Володимира Зеленського та його партію “Слуга народу”, заповнюючи і кидаючи до опечатаної скриньки свій бюлетень і гадки не мав, що голосує ось за таке сьогодення – це він його створив. Звичайно, що він бажав мати краще від того, що було, але ж однозначно не таке “краще”: тотальна війна, страшні руйнування, величезні жертви, як і сам або його рідні зараз на фронті чи мобілізовані, біженці тощо. І не кажіть, що ви до того не причетні, бо причетні навіть за умови, що ви взагалі проігнорували ті вибори, тому що аби ви знали, але в кримінальному кодексі є відповідальність як за злочинне діяння так і за злочинну бездіяльність, коли чиясь пасивність призвела до трагедії. Тобто я не проти влади Зеленського, бо вже як є – так є: такою є воля народу. Водночас народ нехай знає, що то він за свої рішення відповідає та несе покарання. І не інакше! Тому і роблю цей допис, щоб на майбутнє, в кого воно буде, приймали виважені рішення, оскільки воно вам повернеться обов’язково. Саме вам! Обов’язково повернеться.

 2
Тепер до суті питання: я б хотів, щоб після війни ми всі опинилися в зовсім іншій країні Україні, а саме коли держава є не узурпатор по відношенню до своїх громадян, а партнер. Дуже легко сказати і дуже нелегко зробити, однак – можливо. Якщо хотіти. Водночас захотіти можна те, що розумієш і знаєш, а не як в 2019-му: задовбали ті хитромудрі професіонали – хай буде будь-хто аби не з них. Не хочу ні Петі – ні Юлі, а хочу чарівника, когось як джин Хотабич. Вийшло! Вкотре спрацювала славетна приказка “який народ – така і влада” Оця безкінечна віра, що хтось тобі зробить гарне життя, бо самому це якось тяжко виходить. Можу вас заспокоїти: ніколи такого не буде. Навіть прекрасна, мудра, чесна, добросовісна, працьовита Ангела Меркель не змогла добитися під час свого тривалого перебування на посаді канцлера Німеччини, щоб кожен німець був щасливим і задоволеним зі свого життя, то що вже казати про всіляких не таких обнадійливих керівників держав. Пригадуєте, як хтось чарував за Гарі Потером: “Війни не буде, війни не буде, не панікуйте...”, аж тут тать-мать-перемать! Щоб бути добрим чаклуном, потрібно багато вчитися, як свідчить пані Роулінг. Та це у минулому, а зараз я з великою іронією сприйняв інформацію, що Президент України не може поїхати до Брюселя на важливу нараду, бо як ще без нього тут виживуть? Фронт впаде, люди запанікують, економіка розвалиться одномоментно на ще більші уламки і тому подібне. Не переживайте, пане президенте, бо ж он проїхалися аж у США і з того тільки покращало Україні. Бо там ваш фронт: на міжнародній арені в особистих контактах і розмовах, не тільки по відеотрансляціях з бункера, – і саме особисто! Вищі особи іноземних держав ризикуючи життя до нас їдуть у Київ на побачення з вами, тож і ви не бійтесь у безпечні місця проїхатись, а ми вже якось то переживемо і не будемо панікувати, що нас покинули напризволяще – дамо якось раду всьому. Чи не дамо? Давайте визначатись.
Богдан Гордасевич, 7 лютого 2023 р. м. Львів.

Новини з Ненацька

НАСТАВ ЧАС ВЕРТАТИ СВОЄ!
                         Головком Валерій ЗАЛУЖНИЙ
УКРАЇНО! Свята Мати Героїв!
Зійди до серця мого, 
прилинь бурею вітру кавказького, 
шумом карпатських ручаїв, 
боїв славного Завойовника, Батька Хмеля, 
тріюмфом і гуком гармат Революції, 
радісним гомоном Софійських Дзвонів. 
Нехай в Тобі відроджуся, 
славою Твоєю опромінюся, 
бо ти – все життя моє, 
бо Ти – все моє щастя.
Задзвони мені брязкотом кайдан, 
скрипом шибениць в понурі ранки, 
принеси мені зойки закатованих в льохах і тюрмах, і на засланні, 
щоб віра моя була гранітом, 
щоб росло завзяття, міць, 
щоб сміло я йшов у бій – 
так, як ішли Герої за Тебе, 
за Твою славу, 
за Твої Святі Ідеї,
щоб помстити ганьбу неволі, 
потоптану честь, 
глум катів Твоїх, 
невинну кров помордованих під Базаром, Крутами, в Кінгірі і Воркуті, 
геройську смерть героїв Української Нації, Української Національної Революції – 
полковника Євгена Коновальця, Басарабової, Головінського, 
Шухевича, Бандери та славну смерть Данилишина і Біласа, 
і тисяч інших незнаних нам, 
що їх кості порозкидані 
або тайком загребані.
Спали вогнем життєтворчим всю кволість у серці мойому. 
Страху нехай не знаю я, 
не знаю, що таке вагання. 
Скріпи мій дух, 
загартуй волю, 
у серці замешкай мойому! 
У тюрмах і тяжких хвилинах підпільного життя рости мене до ясних чинів. 
В чинах тих хай знайду я смерть – 
солодку смерть у муках за Тебе. 
І розплинуся в Тобі я, 
і вічно житиму в Тобі –
ВІДВІЧНА УКРАЇНО, 
МОГУТНЯ!
СОБОРНА!
Слава Україні!

А під Солідаром українці особливо солідарні!

Байка про Соледар і його захисників
Десь там не далеко і не близько поблизу благодатного міста Соледар на благодатному сході України сидять на бруствері невеличкого окопчика два затяті бандерівця, де один родом із Бучі, а другий – із Ізюма. Січень видався цього року теплим до мінус 5-ти чи й 10-ти градусів, тому хлопаки сидять з оголеними торсами, а там матінка рідна яких тільки наколок немає! Найперше, як годиться, великий тризуб і гасло «Слава Україні! Героям слава!», а нижче портрет Степана Бандери у весь зріст, який тисне руку Валерію Залужному. Далі йдуть «джавеліна» та «хаймерс» у різних сексуальних позиціях, братання «стінгерів» зі «сушками» та «алігаторами» і тому подібне. На спинах в усю широчінь Софія Київська та купола Михайлівського Золотоверхого, а над всім тим «Спас нерукотворний» з обличчям Зеленського. На плечах фігури Андрія Першопокликаного з обличчям Арестовича та Матері-Батьківщини з мечем, щитом і обличчям Єрмака. Тобто галерея така, що за тиждень не оглянути і не обійти.
Отож сидять наші хлопаки на бруствері, або точніше: на своїх касках, бо треба берегти генофонд майбутнього, та потрошку перекусюють. Тут дещо неясно, чи то вони їдять і гарною волонтерською водичкою зі Моршина то запивають, чи навпаки ту водичку заїдають хлібчиком і салом з часничком, як це має бути у щирих українців. В розумінні щодо неясності в цілому усе ясно, як і стосовно яєчні, що вмить готова на стволі розпеченого кулемета 12-го калібру. Зрозуміло, що за поважною церемонією перекусу йде дружня гутірка про наболіле:
– Я оце дивлюся на оті купи з гільз і жаль мене проймає: це ж скільки то ми добра марнуємо на всілякий непотріб,– каже один хлопака і озирається на чарівний краєвид коло Соледару, де крейдяні гори чергуються з горами з трупів мацкацапів. – Ви тільки подивіться на ці порожні кулеметні стрічки та ящики для набоїв та й підрахуйте, яка то шалена копійка, хоча я міг би оту всю наволоч кадирівсько-вагнерівську голими руками передушити, як гнид у свого Сірка, що мій собака мій пес.
– Як я тебе, побратиме, розумію, – відповідає другий хлоп. – Голіруч було б економно і зручно, але не маємо права, бо то якби не гуманно і суперечить законам війни. А ми не мацкацапи і мусимо діяти в правовому полі, тобто маємо вбивати ворогів ніжно і непомітно для них, як і повинні виділити кожному кулю поміж очі чи ще де, бо ж мерзотники мацкацапи ховають ті свої очі за своїми сраками. Нічого: коли рачкують, то в сраку наша куля влітає, а через голову поміж очі – вилітає. Усе гарно за правилами.
– Ой, не знаю – не знаю, як нам бути з тими «гаагами», бо то ви, пане-брате, напевно не знаєте як ці мацкацапи кажуть на наш славетний борщ?
– А не знаю! Що кажуть?!
– Навіть соромно таке переповідати, бо кажуть вони, паскуди, на наш борщ – «пє-єрвоє»
– От мерзотники! Таке казати про борщ! Забив би на місці, якби таке почув!
– Так це ще не все! Ви навіть не уявляєте, що ті мацкацапи кажуть на наші вареники та галушки! То є взагалі неприпустимо і непростимо, бо то для них «вфтороє»
– Отак і кажуть: «вфтороє»?! У мене просто зла не вистачає таке паскудство стерпіти! Ненавиджу безмежно! Ніякої пощади мацкацапам відтепер! За борщ, за вареники, за галушки упокою душу кожного мацкацапа!
– Так отож і я люто злий на тих мацкацапів і збираюся тихцем йти голіруч душити оті виводки недоношені мацкацапів з вагнеренят та кадиренят, бо так спідручніше та значно швидше буде. У мене зброя постійно перегрівається, або набої закінчуються, а тут голівоньку мацкацапу круть-верть і вже пакуй у пакет. Проста надійна технологія.
– Згоден, що не годен склавши руки сидіти, допоки ті «хаймерси» будуть летіти, бо то надто довго і з того нудно стає. То що? Скінчаємо гутірку та йдемо змайструємо ще одну гірку з отих мацкацапів? Най не лізуть зайди до найдорожчого: нашої національної кухні! Ходімо! Не даремно кажуть, що під Соледаром українці особливо солідарні!
(С) Тимко Тимів, м. Херсон, передрук і поширення дозволені, бо авторські права не застережено і не обмежено

До Святого Миколая лист



Святий Миколаю, не хочу дарунків,
Я зовсім не хочу того, що колись -
Отих загадкових, красивих пакунків...
Я хочу, щоб мрії про інше збулись.

Закрий наше небо своїми руками,
Щоб вражі ракети не падали знов...
Щоб син повернувся скоріше до мами,
Щоб тут, в Україні, розквітла любов...

Лікуй наші рани... бо їх не злічити,
В окопи холодні неси теплоту...
І дай нам терпіння усе пережити,
Спини, якщо можеш, цю кляту війnу!

Прийди до малят, що лишились без мами,
Й до тих, чий татусь не вернувся з війnи...
Візьми їх в обійми святими руками,
Щоб дотик батьківський відчули вони...

Святий Миколаю, не хочу дарунків,
В нас інші бажання в ці темні часи -
Ти замість отих загадкових пакунків
Нам мир у торбині своїй принеси...
@mirikels4891

Марьяна Савка про 301-й день війни



Marjana Savka
21.12.2022
Темний грудень. Снігова імла.
Крига з лютня все ще не скресала.
Триста днів я ніби й не жила,
Хоч потрохи дихала й писала.
Триста перший на календарі.
Стільки засвітилося вгорі
Світлих душ, що з темряви зоріють.
Йдуть вигнанці. Вітер їм в лице.
Присвіти дорогу каганцем.
Шоб не оступилася Марія.

Темний грудень. Триста днів війни.
Ніч така, як люлька без кресала.
В кожухи Марію загорни -
Аби матір божа не змерзала.
Під ногами хрусне гострий лід.
Іродове військо йде услід,
Добрий Бог тримає пуповину. 
Йде снігами діва без гріха.
Канонада бою не стиха.
Світ чекає на людського сина.

Так отож і воно...


Тема ініціативи про переговори від всім відомих своєю потворною "миротворчістю" рашистів типу "ми готові, а то Україна хоче воювати", - отримала гарну відповідь від Президента України Володимира Зеленського: Переговори? Жодних проблем! Виведіть до Різдва всі свої війська з України і ми починаємо балачку хоч вже! В кремлі одразу голос з унітазу: - Никагда!
Все це нагадало мені давній доволі популярний жарт часів моєї служби в лавах радянської армії і він такий: Слюш, кацо, ти спіш? -Ей, ара, какой спіш! Давай винь! -Е-е, какай винь. Давай спі!
Не в образу інородцям РФ, але факт є факт, що Путін і Шайгу не є слов'янами за етнічним походженням, тому все про імперську величину їм абсолютно "по-качану"! Шайгу перед нападом на Україну відверто заявляв, що ціллю війни є депортація чим побільше українців до Сибіру, бо все занепадає там без них як гарних робітників, що було за часи молодості Шайгу  в його благодатному Тувинському краї славної Хакасії, де весь Алтай з нащадків депортованих розкуркулених українців. Щодо Путина є підозра, що він якийсь там "валенрод", що проник у верхівку рашистської імперії, щоб зруйнувати її з середини у помсту за його знищений імперією невеличкий угро-фінський народ в Карелії вепсів. Дуже схоже на то в його псевдо-боротьбі з НАТО.
Навпаки Україні повезло мати в такий важкий час своїм президентом людину з етносу "богообраного народу", бо коли хтось починає думати, що він його того, то у підсумку завжди виходить, що то навпаки його того і добряче того. Приклад наводжу епічний: Приходить в часи царські Ваня до корчмаря, що ясно хто, тай говорить: -Мойша, маю подать сплатити і потрібно терміново рубля — позич, а я два віддам опісля. Щоб не сумнівався — сокиру в заклад даю, а ти знаєш як вона мені дорога і потрібна. -Добре, каже Мойша, — давай сокиру і ось тобі рубля, ще чарочку випий задурно на посошок. Ваня чарочку випив, аж тут Мойша йому й каже: -Ваня, а тобі ж важко буде одразу два рублі боргу віддати? Ваня почухався і каже: -Твоя правда — важко. На те Мойша: - То поки маєш рубля, віддай половину боргу, а потім ще донесеш другу. Ваня знову почухався і віддав рубля корчмарю, тоді почвалав додому, сів і думу думає таку: До корчмаря сходив, рубля позичив, сокиру заклав, борг в рубль маю, але в підсумку рубля як не мав — так і не маю. І все по закону! Що за чорт!? 
Тому всім, хто проти України, поразка гарантована. Зауважте, що бомблять нас, а горить і руйнується у них. Думали захопити Україну яко "failed state", а виявилося, що то рефія-раша є "failed imperium", що і хотілося довести. Геть з міжнародного поля недолугу недоімперію рашистів! Як проспівала на Євробаченні-2007 року наша славна Вірка Сердючка: "Лаша тунбай!", тобто "«Lasha Tumbai»", яке в момент само перетворилось на славетне "Раша гудбай!" — «Russia, Goodbye»!
Всі рашисти-анашисти, геть з України!
Слава ЗСУ! Будьмо! Гей! Щасти нам, а не ворогам!

Богдан Гордасевич, задля власного задоволення, а також і вашого, українці.
14:42 15.12.2022

Олені Степанів-Дашкевич 130 років


130 літ тому прийшла на світ славна українська героїня Олена Степанів–Дашкевич. Її постать – українки, котра стала однією з перших жінок-військових у Європі, пробивається до нас із буремних літ Першої світової війни. 
Олена Степанів народилася 7 грудня 1892 року на Львівщині в родині священика УГКЦ о.Івана Степаніва та його дружини Марії-Минодори. Закінчила гімназію і стала студенткою філософського факультету Львівського університету.
З ранніх літ відзначалася активною громадянською позицією. Була членом товариства "Сокіл" і "Пласту", в гімназії організувала пластовий курінь ім.Марти Борецької. 
У 1914 році перериває свої студії і стає на військовий шлях. Енергійна і здібна, скоро стає хорунжою Українських Січових Стрільців. Про хоробрість Олени Степанівни (як називали її) складали легенди й пісні. За битву на горі Маківка в Карпатах її було нагороджено Срібною медаллю за хоробрість. 
Ще перед тим вона одержала бронзову медаль як провідник стежі. Адже неодноразово пробиралася зі стрільцями у ворожий тил, і завжди вдало й без втрат поверталися з цінними розвідувальними відомостями. 
У 1915 році Олена потрапляє в російський полон, у 1917 році через Фінляндію і Швецію повертається в Галичину і знову бере участь у національно-визвольних змаганнях. Вийшла заміж за підполковника Січових Стрільців Романа Дашкевича.
Після остаточної окупації Галичини поляками Олена Степанів-Дашкевич виїжджає до Відня, де завершує свої студії та отримує диплом доктора філософії. Повертається до Львова, спочатку викладає у Таємному Українському університеті, потім – в українських приватних гімназіях, але й там польська шкільна кураторія переслідує її і зрештою усуває від педагогічної роботи. Вона переходить на працю референта організаційного відділу в Ревізійному Союзі Українських Кооператив.
У 1939-1941 роках Олена Степанів-Дашкевич вчителює в середній школі № 4, в час німецької окупації – у 2-ій українській гімназії у Львові. Учениці вельми поважають її, знаючи про її славне бойове минуле, пишаються, що Олена Степанів є їхньою вчителькою.
Після війни вона почала, здавалось би, успішну наукову кар’єру: старший науковий співробітник Інституту економіки Академії Наук УРСР, доцент кафедри економічної географії у Львівському університеті, старший науковий працівник в Інституті економіки в Києві.
Та в грудні 1949 року її заарештовують у Львові, депортують до Києва, там заочно, рішенням так званого ОСО (особого совещания), її осуджують на 10 літ таборів. Відбуває ув’язнення у мордовському Гулагу.
У червні 1956 року її звільнили. Повертається до Львова, де після важкої хвороби померла 11 липня 1963 року. Похована на Личаківському цвинтарі.

Богдан Гордасевич
Ще дуже важливо, що Олена Степанів-Дашкевич народила академіка Ярослава Дашкевича - видатну людину, що також не зрадила Україну та Львова на противагу багатьом.


Олена Степанів – перша в світі жінку, яку офіційно зарахували на військову службу у званні офіцера. “Вона пішла в бій за волю України – ми ж, її товаришки, залишилися тут терпіти московську неволю і лише леліяли надію, що знов вернуться вони – наші стрільці, і освободять Україну”, – так написано в одному спогаді про славетну Олену Степанів.

Олена народилася 7 грудня 1892 року в селі Вишнівчик Перемишлянського повіту. У Івана Степаніва, сільського священника, та його дружини Марії-Минодори було троє дітей, Олена – наймолодша.

Початкову освіту дівчина здобула в рідному селі, потім навчалася в семінарії та гімназії у Львові. По закінченню студіювала в університеті. Вивчала історію, географію. Також відвідувала лекції з філософії, славістики й етнографії. Олена була активною громадською діячкою, зокрема закликала жінок долучатися до військового та політичного життя. Сама була членкинею товариства “Сокіл” (спортивно-патріотичне об’єднання, яке відіграло значну роль у національному відродженні слов’янських народів).

На одному зі студентських зібрань Степанів познайомилася з Романом Дашкевичем (майбутній полковник армії УНР). Вони вже думали про весілля, але розпочалася Перша світова війна. Роман пішов на фронт, а Олена, разом із однодумицями, організувала медсестринське відділення й подалася в армію.

Проте вже 1915 році Степанів стала справжньою знаменитістю. Про неї писала преса, але не як про жінку-санітарку, ні. Олена воювала на рівні з чоловіками. Це викликало подив і неабиякий інтерес. За мужність її нагородили медаллю і присвоїли офіцерське звання. Про легендарну українку складали пісні, з її зображенням випускали листівки.

Наприкінці травня під час бою під Лисовичами на Болехівщині Олена разом із військом потрапила до російського полону. У пресі замайоріли замітки:

“Найбільшу сенсацію викликала панночка-офіцер в австрійськім мундирі. Чисто слов’янське миловидне личко, зовсім діточі риси, гарна жіноча фігурка, бистра малоросійська бесіда. Вона українка, 22 літ, курсистка вищих курсів у Львові, переконана сторонниця самостійності української нації. На війну проти “москалів” пішла з переконання і не крила перед начальством свого пола”.

Наступні два роки Олена провела в Ташкенті, а повернувшись додому знову стала до боротьби в Українській Галицькій Армії. Вона була однією з організаторів Листопадового чину 1918 року (українське повстання у Львові, внаслідок якого влада в місті перейшла до українців, і була проголошена Західноукраїнська Народна Республіка). Також брала участь у збройному конфлікті між Польщею і ЗУНР (після Акту Злуки – ЗОУНР) на території Галичини. Як пресова референтка працювала при Державному секретаріаті закордонних справ ЗУНР та при Міністерстві закордонних справ УНР у Кам’янці-Подільському.

Старшини УСС Зенон Носковський, Олена Степанів, Іван Чмола, Осип Яримович та Софія Галечко на горі Маківка. Фото: Вікіпедія
1919 року з дипломатичною делегацією відбула до Відня. Тут Степанів продовжила здобуття освіти й захистила роботу “Розвиток і розподіл суспільства в давній Русі до половини ХІІІ століття”, отримала диплом доктора філософії. Там же вона вийшла заміж за Романа Дашкевича. Пара повернулася до Львова. Відтак Олена працювала викладачкою в гімназії сестер-василіянок. Також читала лекції в таємному українському університеті. У той період увійшла до наукових товариств імені Тараса Шевченка та “Рідна школа”, також співпрацювала із Пластом та Українською Військовою організацією. Із 1939 року Олена Іванівна працювала в середніх школах. Водночас займалася науковою діяльністю.

Під час Другої світової війни Степанів навідріз відмовилася залишати Львів, хоча в той період в еміграцію подалася сила-силенна українців. Олена Іванівна говорила: “Я залишаюся зі своїм народом”.

Із 1945 до 1949 року Степанів була доцентом Львівського університету, також завідувала сектором економіки Львівського відділу Інституту економіки АН УРСР та науковою співробітницею Природничого музею.

Напередодні Нового року (30 грудня 1949 року) Олену Іванівну заарештували за “зраду батьківщини”. Її звинуватили в зберіганні націоналістичної літератури, такої як “Слово о полку Ігоревім”, “Повість врем’яних літ”, “Галицько-Волинський літопис” тощо. До того інкримінували таємні зустрічі з Романом Шухевичем і публікації антирадянських статей. Олена провини не визнала й усе заперечувала. Прокурор вимагав 25 років позбавлення волі. Степанів засудили на 10, проте, як особливо небезпечну державну злочинницю, відправили до Мордовського табору.

Меморіальна таблиця на стіні Музею Олени Степанів. Фото: Вікіпедія
Тяжка праця зламала фізичне здоров’я жінки, вона стала інвалідом, її перевели в палітурниці. В ув’язнені Степанів писала листи своєму сину Ярославу (український історик, археограф, автор майже двох тисяч наукових та публіцистичних праць), який також перебував у засланні.

Прощання з Юрієм Шухевичем у Львові




10 грудня на Личаківському цвинтарі у Львові поховали Героя України, сина командувача УПА Романа Шухевича Юрія Шухевича. Про це повідомили у соцмережі на сторінці Шухевича.

Церемонія прощання проходила у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра та Павла. Провести в останню путь та попрощатися з Героєм України прийшли сотні львів'ян, члени родини та представники місцевої влади. Співчуття щодо втрати висловив також Президент України Володимир Зеленський. Текст звернення до рідних та соратників Юрія Шухевича зачитав заступник начальника Львівської ОВ Іван Собко.

– Юрій Шухевич став гідним наступником справи боротьби за свободу та незалежність українського народу, за яку героїчно віддав своє життя його батько – легендарний головнокомандувач Української повстанської армії Роман Шухевич. Як політв'язень пан Юрій провів загалом у концтаборах та в'язницях СРСР 28 років свого життя... Отримавши 1990 року дозвіл на повернення в Україну, Юрій Шухевич одразу ж включився у суспільно-політичне життя і до останнього подиху віддавав усі свої сили боротьбі за затвердження України як вільної, успішної європейської держави.... Висловлюю глибокі співчуття рідним, близьким та соратникам Юрія Шухевича, - зазначив Зеленський.
Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
14
попередня
наступна