хочу сюда!
 

Тетяна

32 года, стрелец, познакомится с парнем в возрасте 35-50 лет

Заметки с меткой «любов»

Любовь за решеткой: как зэки разводят женщин на деньги

© Игорь Ставцев/Коллаж/Ridus

В лагере поиск одиноких женщин и их развод на деньги был поставлен на широкую ногу.

Правда, вслух это называлось иначе: «поиск верной спутницы жизни» или «попытка согреть ледяное сердце». Но знающие резали коротко — «любятина».

Официально это не поощрялось. Говоря «официально», я имею в виду блаткомитет «черного» лагеря и его порицание или поддержку в отношении тех или иных действий. Администрация же лагеря делала вид, что подобного в колонии и быть не может, потому как сотовая связь запрещена, а следовательно, и телефонным романам взяться неоткуда.

И всё же «любятину» зэки разводили массово. Подход к амурным делам у них был профессиональный. Мастера психологии охотно делились знанием того, чего хочет одинокая женщина «35+» с детьми на руках.

— Во-первых, — объяснял опытный зэк начинающему альфонсу, — не говори в самом начале, кто ты и где ты. Не спугни рыбку. Раскрыть карты надо в нужный момент. Когда он станет аргументом «за», а не доводом «против».

— Во-вторых, снизь запросы. Ты не жену себе ищешь и не девку для встреч. Тебе нужна «хавка с сигарчухами» и сиськи по ночам. Искать потенциального спонсора надо не среди молодых кукол — выбирай постарше да потолще. С детьми. Чтоб ты для нее был последним вагоном.

— Ну, а в-третьих, — бил себя в грудь «учитель в законе», — полюби ее всем сердцем. Вместе с ее спиногрызами. Когда баба почует душевную связь, тогда она и сама предложит тебе все, что у нее есть. Вот тут и подсекай, проси пару соток на телефон. Для начала.

Тема «ждуль и зэкуль» российских колоний раскрыта давно, разве что диссертаций еще нет. Одни участники этого проекта надеются заскочить в «последний вагон», другие скрашивают время заключения и мечтают о длительных свиданиях с женщиной.............

От тут телефонний номер одного з таких 

По-модному або як бути в тренді

Спілкуючись з різними людьми, різних професій та вподобань, часто чую, іноді незрозумілі мені слова і тоді мені на допомогу приходить батько гугл. Але читаючи тлумачення цих слів, задумуюся, невже не можна називати речі своїми іменами, чи хоче співрозмовник, використовуючи такі слова, дати зрозуміти, що він крутий і в тренді з часом, чи дати зрозуміти, який він розумний вживаючи такі слова......а можливо і сам не знає значення цих слів, а просто "тулить" їх де попало?
Питання співрозмовника до мене: а які у тебе були інсайти? Що? Інсайти? На моє питання, що він має на увазі? відповів з посмішкою "прозріння". Нуууу, відповідаю, отримала я сьогодні зарплату і прозріла.....значить у мене відбувся інсайт? 

Афірмація - ще одне модне словечко. Фрази самонавіювання, які допомагають людині, щось собі внушити, налаштувати на позитив. Альооо....Ірина Муравйова ще в 1985 році говорила афірмації "Я самая обаятельная и привлекательная. Все мужчины оборачиваются и смотрят мне вслед безумными глазами...." ну і далі по тексту.

Ну і відоме на сьогодні слово "локдаун", ну тут точно всі посадовці його використовують, щоб бути в тренді зі світом. Хоча карантин,він і в Африці карантин

А які у вас інсайти і афірмації? Пишіть нижче в коментаряхpodmig


На ніч про любов.....

                            Якби не Ти...  
                               




                             Я відчуваю тебе




Багато тексту... про стосунки і почуття

Чи проходить кохання? Чи залишаємось ми в серці на багато років і чому так...
З якої причини одружуємося, чому розлучаємось? Чи змінюємося з роками? Чи просто починаємо помічати недоліки лише з часом? Чому закохуємось саме в цю людину, а не іншу? Чому зраджуємо або ж бережемо вірність тому, хто не заслуговує на це? Чи можливо прожити довге життя разом, не сумніваючись у своєму виборі, не жалкуючи про цей вибір? Чи завжди вам є про що поговорити, про що помовчати.... і чи потрібно це?
Іноді, задумуючись над тим, що чекає моїх дітей в майбутньому, стає просто страшно. Чи правильний вибір зроблять і на скільки вони будуть щасливі в шлюбі. Озираюсь на своє життя... хочу, аби не гірше, щоб краще... щоб щасливіше... без цих гірких моментів. Хоча я свій шлюб вважаю щасливим, я кохаю свого чоловіка більше 15 років і жодного разу не пожалкувала, що вийшла за нього заміж. Хоча часто сумнівалась в його почуттях, адже одружились ми " по зальоту"... ні, це не була якась інтрижка, ми досить довго знали один одного до весілля, та й нам було вже не по 16 років. Але все одно... іноді задаю собі запитання: якби не вагітність, чи одружився б він на мені? Як би склалось життя? Але ж зараз все добре, я щаслива. Та й мабуть він би не був зі мною скільки років, якби не любив.
Іноді здається, що ми зовсім різні. Що з ним немає про що поговорити, що він зовсім не хоче мене чути, а іноді... розуміє мене без слів і відчуває навіть на відстані. Пам'ятаю, як побачила передачу про зифір. І такий він мені там апетитний був (хоча я не є фанатом зифіру і це не моє улюблене лакомство)... яке ж моє було здивування, коли чоловік прийшов ввечері з роботи і приніс пакунок із зифіром! Але ж я того дня йому нічого про зифір не говорила. І такий випадок був не один. Пам'ятаю як ще зустрічались... він тоді працюав у іншій країні і наші стосунки були на відстані. Ми переписувались, зідзвонювались. Часто оці переписки закінчувались фразою " я тебе люблю". Але так іноді ці слова втрачали зміст і спиймались мною просто як "до побачення", чи типу для зв'язку слів. І іноді не мали такого значення, як би мало б бути. Якось я подумала, що якби він просто написав мені цю фразу, просто так, рапново... минув день чи два і я отримую смс " Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ". Це було так неочікувано.... давно я вже не чула від нього цих слів.... та й не говорила йому також.... чому з роками ми рідше говоримо коханим ці слова? Чому після багатьох років подружнього життя нам здається, що їх не обов'язково говорити...та зараз не про це. Невже він справді так мене відчуває? Були ще випадки, та я конкретно уже і не пригадаю, ці мабуть найяскпавіші були для мене. Чи це лише співпадіння... чи просто мої думки матеріалізуються? Та це вже інша історія.

Про любов

Вот мчатся на остановку мама с сыном, на ходу передавая друг другу банан — единственный завтрак, который полагается всем, кто не изменяет сну ради него: — Лёшка, горим!!! — Жмём, мама!!! 
 За одну душу — это любовь. 

 *** 

Вот пожилой мужчина, стоя у пекарни, звонит жене: — Аннушка, багет, или чиабату? Я не слышу ответа, но вижу, как расцветает нежностью враз помолодевшее лицо: — Да, да, да, родная… 
 Забота — это любовь.

 *** 

Вот молодой парень цивилизованно складывает в пакетик продукты жизнедеятельности своей собаки: — Это же ж ты наелась вчера, кулёма? — озабоченно спрашивает он, улыбаясь доверчивому носу любимицы, уткнувшемуся ему в джинсы… 
 Отсутствие брезгливости — это любовь. 

 *** 

Вот парень с девушкой возвращаются откуда-то по студёной набережной, согреваясь друг о друга. 
 Согревать друг друга — это любовь. 

 *** 

Вот таксист утешает по видеозвонку маленького сына: — Не плачь, мой родной! Я скоро приеду! Паровозик будем гонять! 
 Утешать — это любовь.

 *** 

Вот водитель выгружает пирожные у киоска, разговаривая с немолодой женщиной-продавцом… А потом протягивает ей стакан кофе с пончиком из Мака: — Голодная ведь опять, — смущаясь, бормочет он, и добавляет, — встречу, как всегда… 
Накормить и встретить — это любовь.

 *** 

И она повсюду. Повсюду. Ты замечаешь её тогда, когда сам её испытываешь. Ты всегда замечаешь лишь то, на что способен. Именно поэтому так много тех, кто живёт в любви. И так много тех, кто говорит, что её не бывает. Дело в том, что есть в нас, а не в том, во что мы верим. 
 Живите в любви! Она исцеляет. 


Лиля Град
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
62
предыдущая
следующая