хочу сюди!
 

Нина

49 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 50-56 років

Замітки з міткою «любов»

Білий вірш(бо наснився перший білий сніг)

11:04 18.10.2025
Трапляються ранки як цей,
Де все тебе радує
Можливо це те, що перших холодів день?
Холодна натура твоя для осені створена
Для думок про листя, як ненадіслані листи
Коханців, що більше не разом
О, скільки їх!
 але кленове займає перше місце
О, яким же гарним він робить кожне місто!
Ненадіслані листи - опале листя
Запалені зірки може декілька сторіч як згаслі,
Заливши світло, що несеться із швидкістю світла
Та що нам знати, якщо нащі роки не світові!?
Якщо наші роки вимірюються тільки надійністю "я і ти"
Що нам галактики і світи
Якщо в очах твоїх живуть вони.

Твої подарунки

У мене є багато подарунків,
що ти мені колись подарувала,
Мереживо сформованих стосунків,
які нам доля довго малювала.

Я ревно зберігаю подарунки,
які ніхто не зможе відібрати,
це зустрічі і ніжні поцілунки,
які я можу в пам’яті тримати.

Це пристрасті безцінні подарунки,
що житимуть в душі моїй довічно,
це посмішка веселої чаклунки,
і очі, які світяться магічно.

Дарунки зберігаю я надійно,
твого волосся ніжні аромати,
твій голос, що лунає мелодійно,
ніхто не зможе в мене відібрати.

Олександр Чалий © 2025 р

Лабіринт.

Блукаючи по лабіринту долі.
У пошуках супутника життя,
Ми всі завжди виконуємо ролі,
Спираючись на власні відчуття.

А лабіринт дає свої маршрути,
свої дороги, тропи і стежки,
І кожен має змогу повернути,
А є такі, що підуть навпрямки.

У одного — маршрут іде казковий.
У іншого — складний і небезпечний.
Хтось може заблукати в тупиковій,
а де-хто забреде і в суперечний.

Не з кожного маршруту вийде пара,
Не кожна пара дійде до весілля,
у одного в душі лишилась рана,
у іншого не вистачить терпіння.

Та лабіринт працює без упину,
за що його і варто цінувати.
Він юні душі манить в середину,
аби кохання їм подарувати.

Олександр Чалий © 2023

Серце

Люди проходять крізь наше серце.
Хтось обережно відчиняє дверцята.
Іноді стрімко тікають на нервах.
Дехто запалює свіже багаття.

Хтось у нас в серці гостює роками.
Інші лишають цілунок на згадку.
Є і такі, що подібні цунамі.
Дехто несе пожиттєво в нас варту.

Зараз, в часи невимовної туги,
холоду, люті, сталевої зброї,
всі загорожі на серці відсутні,
бо оселились тут люди-герої.

Серце вистрибує, змінює розмір,
щоб охопити шалені події.
Часом буває сумним і серйозним,
часом – як вперше відверто радіє.

Серце навчилось себе рятувати
серед війни, що руйнує і нищить,
щоб мати змогу всіх тих обійняти,
хто, як ніколи, до нього став ближче.

Катерина Флекман

Любов на все Життя...

Нізащо не віддам !

Щастя: життя – це радість, радість – це життя

Радість – найприродніша якість життя. Радість - це те, з чого життя створене, і навпаки. Радість – природний стан всіх істот. Випробовувати радість - природна властивість всього в житті (і всього, що живе). Радість – це те, якими ми народжуємося, дітьми з вродженою здатністю прожити життя безтурботно і щасливо. Ви можете повернути собі цю вроджену здатність та розвинути її.

Ті самі закони Всесвіту, які відносяться до багатства, так само відносяться і до щастя. І ви вже багато дізналися про ці закони з попередніх моїх статей. Застосовуйте їх на щастя так, як ви застосовуєте їх до багатства. Особливо це стосується Закону причини та слідства. Якщо ви хочете бути щасливими, робіть щасливими інших. Щодо щастя обумовленість – теж ілюзія. Ви щасливі не через те, що живете в певних умовах і так добре склалися ваші обставини, певні умови та обставини виникають у вашому житті через те, що ви щасливі. Щасливі думки і образи так само спричиняють щасливі зовнішні події і є причиною виникнення сприятливих обставин. Не забувайте діяти так, ніби ви вже щасливі, і бути вдячними за все навіть раніше, ніж ви починаєте це переживати. І не забувайте практикувати відстороненість. Але, мабуть, найважливіше, що потрібно пам'ятати, це те, що зовнішній світ підлаштовується під ваш внутрішній світ і організує себе за його подобою. Якщо ви нещасні у зовнішньому світі, шукайте, у чому ви нещасні у світі внутрішньому; потім просто вирішіть не турбуватися з цього приводу та бути щасливими. Любіть себе, і світ вас полюбить. Будьте щасливими всередині, і світ буде вами радий і разом з вами щасливий.

Як це все зробити? Просто робіть. Нині. Не ускладнюйте – нехай усе буде дуже просто. Прямо зараз ухваліть рішення бути щасливими і любити себе.

Щастя – ось рішення. Нині ж вирішіть бути в стані щастя, і все інше додасться.

Щастя – це послідовність миттєвостей, яким не пручаються. Якщо ви чините опір будь-якому моменту, ви не можете бути в ньому щасливі. Те, чому ви чините опір, залишається з вами; те, що ви приймаєте, те, що ви виносите на світ, відкривається вам і відпускає. Безумовне кохання, прийняття, відстороненість і терпимість – все це приносить щастя.

Сум і радість – різні стадії того самого. Вони лише здаються протилежностями. Гаряче і холодне насправді просто градації того самого явища – температури. Коли ви висловлюєте себе та свої бажання, ви відчуваєте радість. Коли ви цього не робите, ви відчуваєте смуток.

Слідуйте за своїми бажаннями.

Вже говорилося, що щастя ви відчуваєте тоді, коли все, що з вами трапляється, трапляється саме по собі, а не коли ви чекаєте, що з вами має статися те й те.

Врівноважте свої тіло, розум і душу. Без цієї рівноваги ви будете нещасливі. Приділіть певний час заняттям із цими трьома своїми аспектами. Що стосується тіла - доглядайте його, розважайтеся завдяки йому, насолоджуйтесь ним, користуйтеся ним, розвивайте його вправами, живіть ним, дозволяйте йому як слід відпочивати. Щодо розуму – постійно живіть його новими знаннями, вправляйте його, ретельно все обмірковуйте та давайте йому відпочити. Що стосується вашої душі - осягайте її, вправляйте її, медитуйте і намагайтеся доторкнутися до неї. І щодо всіх трьох аспектів вашого буття – прислухайтеся до них, уважно ставтеся до того, що вони вам говорять, і просто любіть їх.

Радість – ваша справжня природа. Ще одне ім'я вашої душі – радість. Душа = Радість = Свобода = Душа. Недолік радості – недостатність самовираження душі.

Захищайте та оберігайте навколишнє середовище, природу. Чи безпосередньо це близько від вас чи десь у світі – робіть те, що від вас залежить, і намагайтеся зробити ще більше. Здоров'я навколишнього середовища впливає на здоров'я вашого Я, яке впливає на здатність вашого Я відчувати радість. Краса і впорядкованість навколишнього середовища також впливають на вашу здатність відчувати радість. Радість та гармонія у всьому, що вас оточує, впливає на вашу власну радість та гармонію. Все взаємопов'язано.

Кохання, сміх, готовність ділитися, ентузіазм, оптимізм та легке ставлення до життя – все це робить людину щасливою. Зробіть вибір на користь всього цього – і ви будете щасливі. Просто вирішіть бути всім цим прямо зараз.

Знаходьте у всьому щось смішне. У всьому є частка гумору, навіть у найсерйозніших речах. Просто спробуйте. Спочатку це може бути складним - у всьому знаходити смішне, але незабаром, після того, як ви звикнете, це стане вашою другою природою. Це звільняє.

Щастя – не за якихось обставин чи подій. Будь-яка подія є те, що вона є, просто подія. Ви самі вибираєте, як переживати ту чи іншу подію – як щасливу чи як нещасливу.

Коли трапляється якась подія, вибирайте такий свій відгук на неї, який зробить вас щасливими.

Щастя приходить через творчість, а не через реагування.

Щастя в чесному спостереженні того, що всередині вас, і того, що зовні. Воно приходить із чесністю із самими собою та всіма іншими навколо. Щоправда у буквальному значенні звільняє.

Вибирайте бути щасливими. Ви не ваші обставини. Це найсильніша з ілюзій. Ваші обставини – це ви, це істинно. Намагайтеся це зрозуміти. Коли ви змінюєте себе, ви змінюєте свої обставини.

Вибирайте подобатися собі, любити себе. Кілька разів вигукніть: «Я люблю себе!» - І зробіть це з усією впевненістю. Просто ухваліть рішення, прийміть прямо зараз. Не ускладнюйте. Це дуже простий вибір. А якщо ви знаходите в собі щось таке, що вам не подобається? Полюбіть і це, а потім зміните. Зрозумійте, ви ніколи не позбавитеся того, чому чините опір. Якщо хтось попросить вас не думати про червоне, ви виявите, що тільки про нього й думаєте. Що б не було те, що вам у собі не подобається, перестаньте цьому чинити опір. Краще прийміть це, піднесіть до світла, полюбіть і подивіться на це спокійно та відсторонено. Посміхніться цьому, потоваришуйте з ним. Тоді воно відкриє вам свої секрети і дасть вам спокій. Тільки ви повинні цілком усвідомлено вирішити любити себе повністю, завжди.

Це означає, що ви починаєте уважно ставитися до всіх думок, які у вас про себе з'являються. Коли б ви не подумали про себе щось негативне, одразу це припиніть і думайте про себе позитивно. Будьте розбірливі щодо своїх думок. Найчастіше ви стаєте саме тим, що думаєте про себе. Якщо ваші думки сповнені нелюбові, вас перестають любити інші. І ви самі не зможете себе любити, і в інших це не вийде. Все дуже просто. Вибирайте ретельно, бо у ваших силах знайти все, якщо ваш вибір гранично зрозумілий, незмінний і підкріплений вашою впевненістю. Якщо ви завжди думаєте, що ви негарні, небажані, не здатні на те чи інше, так воно і буде. Всесвіт піде на все, щоб усі ваші наполегливі думки стали реальністю. І тоді умови для втілення ваших думок у реальність з'являться самі собою. Змініть свій розум – змініть свій світ. Вибирайте ретельно та обачно.

Живіть у Тут-і-Зараз. Як порадив Гаррі Поттеру його наставник, Альбус Дамблдор, у книзі «Гаррі Поттер і філософський камінь»: «Не діло – йти у свої мрії та забувати жити». Гаррі знайшов чарівне дзеркало, яке, за словами Дамблдора, відображало всі «найглибші й найпалкіші бажання людських сердець… але не знання чи істину». Дамблдор застеріг Гаррі проти його використання, оскільки, хоча, можливо, це дуже приємно і здорово проводити цілі дні в мріях про виконання бажань, це не життя. Жити - це означає дозволити життю виражати себе і в самовираженні знаходити радість. Мріяти непогано, але жити ви повинні в Тут-і-Зараз, тому що єдине місце, в якому ви можете прожити своє життя, —це Тут-і-Зараз. Дамблдор також пояснив Гаррі, що найщасливіша людина – це той, хто дивиться в це чарівне дзеркало і бачить тільки себе – таким, як він є в тут-і-зараз.

Є старий вислів: «Коли ви смієтеся, весь світ сміється разом з вами, але коли ви плачете, ви плачете одні». Перестаньте плакати та починайте сміятися.

Нехай усе буде просто.

Живіть з ентузіазмом, живіть пристрасно. Як? Просто вирішіть, що так буде. Просто зробіть це.

Змініть своє мислення. Почніть розуміти, наскільки насправді хороші всі речі, і ви будете всьому радіти. Дивіться на світ і ви ніколи не побачите темряву. Змініть своє мислення; змініть своє уявлення про все. Ви можете дивитися на одну і ту ж річ і бачити щасливу картину замість сумної. У всьому бачте гарне. Бачте магію. Саме цим і займаються усі щасливі люди.

Радість це те, що трапляється з нами, коли ми усвідомлюємо, як насправді все чудово влаштовано.

Меріан Вільямсон

Присвятіть свій час розвитку стосунків із людьми. Щасливі люди – і це можна спостерігати – підтримують здорові та щасливі стосунки зі своєю родиною та з друзями. Кохання – велика сила. Будьте дружелюбними, проявляйте безумовне кохання – і ви будете купувати друзів, у вас буде багато фантастичних стосунків. Знаючи це, ви повинні завжди пам'ятати: щоб бути щасливим вам не потрібен ніхто ззовні. Не стаєте людиною, щастя якої залежить від інших, це залежність, такі відносини фальшиві. Не кажучи вже про те, що невиправданий тиск, який ви чините на інших, зрештою зробить вас лише нещасними.

Любіть себе, визнайте, що ваша любов до інших має бути безумовною та безкорисливою. І будьте доброзичливими. І завжди переконуйтеся в тому, що ваш вибір вільний, будь-які стосунки, в яких ви позбавляєтеся свободи вибору, зроблять вас нещасними. На щастя ведуть рівні, чесні, вільні і всіх рівнях сповнені любові відносини. Ви нікому нічого не винні, ні за яких обставин, ні з однієї причини. Все, що ви робите для інших, ви робите в дарунок. Так само вірне і протилежне. Як тільки ви досить глибоко це зрозумієте, ви зрозумієте і безумовну любов, любов, яка нічого не вимагає від інших, любов, яка не намагається нічого нав'язати нікому.

У безумовній любові все, що існує, – це дари, які радісно дають і радісно приймають. У безумовному коханні все природно.

Радість знаходять у коханні. Що таке кохання? Кохання – це не зобов'язання; це свобода. Визволитель, а не поневолювач. Це вільне самовираження, а не обмежувач. У присутності істинного кохання всі речі виглядають такими, як вони є, досконалими.

Наповнюйте чаші один одного, але не пийте з однієї чаші.

Каліл Джебран

Ні секунди не думайте про те, які ви нещасні чи якими нещасними вас робить те чи це. Пам'ятайте, ви стаєте тим, про що думаєте найчастіше.

Чим менше ви судите інших, тим щасливішим стаєте. Чим більше ви прощаєте, тим щасливішим стаєте.

Дорожіть своєю свободою, живіть нею і дозволяйте іншим чинити так само. Практикуйте безумовну любов до себе та інших. Свобода та любов – це і є секрет щастя. Не відмовляйте у свободі ні собі, ні іншим. Справжня і безумовна свобода і щира і безумовна любов – це полум'я, яке живить вашу творчість, довіру, розвиток і самовираження вашого духу, що і приносить вам радість. Важливо розуміти природу безумовної любові та свободи. Любов і свобода, коли вони обумовлені, йдуть проти єдиного постійного у Всесвіті – проти змін. Що секунди все змінюється. Зміна – це розвиток. Зумовлена любов чинить опір змінам; це любов до свого уявлення про людину, а не до людини. Це кохання відомих моментів вашого минулого, а не невідомих моментів, які несе вам ваше майбутнє. Вона сповнена страху, що умови, які задовольняли вас, одного разу виконані не будуть. Цей страх приваблює у ваше життя те, чого ви боїтеся. І це у наші дні можна спостерігати скрізь, у всьому світі.

І останнє, але не менш важливе – обумовлене кохання та обумовлене свобода позбавляють вас можливості вибирати, почуватися щасливими незалежно від того, що відбувається. Щастя – це вибір. Люди, які це розуміють, здатні радісно приймати будь-яку ситуацію, де вони виявляються. Обумовленість робить це практично неможливим. Щоб бути щасливими, усвідомте і почніть практикувати безумовну любов і свободу. Почніть отримувати задоволення від спостереження того, як інші ростуть, вибираючи рости, а не коли ви їм це рекомендуєте. Почніть насолоджуватися моментами невідомості, які несе майбутнє, та перестаньте чіплятися за відомі моменти минулого. Почніть створювати замість реагувати.

Важливо не те, скільки ви робите, а те, скільки кохання ви вкладаєте в те, що робите і чим ділитеся. Спробуйте не судити інших. Якщо ви судите інших, ви не даруєте їм свою любов. Мати Тереза

Віддавайте. Віддавайте. Віддавайте. Давати ще один дуже дієвий ключ на щастя.

Без будь-яких умов давайте людині те, чого вона зараз потребує. Весь сенс у тому, щоб хоч щось зробити – не важливо, наскільки незначне, і показати, що ви дбаєте про людину та свої дії, і віддаючи їй свій час.

Мати Тереза

Ви даєте лише трохи, коли даєте зі свого майна. Справжній дар – це коли ви віддаєте себе. Каліл Джебран

Один із найкращих способів стати багатим і щасливим – щодня займатися медитацією. Медитація дозволить вам торкнутися свого вищого «Я», і тоді всі ці знання будуть засвоєні, стануть вами, житимуть у кожній клітинці вашого тіла. Вони перестануть бути голою теорією – вони стануть вами. Вам більше не доведеться змушувати себе пам'ятати їх та практикувати – вони стануть вами. Почніть медитувати - і одного чудового дня, дуже скоро, це з вами відбудеться. Для ваших цілей вам найбільше підійде медитація віпасану (практика усвідомленості та проникнення у свою справжню сутність).

Діліться своєю радістю. Робіть інших щасливими. І це повернеться до вас, семиразово помножене.

Якщо ви хочете, щоб інші бачили щось у вас і визнали, намагайтеся побачити та визнати це в інших.

Щодня робіть людям компліменти. Завжди намагайтеся знайти щось, за що людину можна похвалити. Робіть це від щирого серця.

Подумайте ось про що. У Найвищій Реальності немає ні правильного, ні неправильного, немає ні «повинен», ні «не винен». Там немає ні випадковостей, ні збігів, ні везіння, ні невдачі: всі події - бездоганний наслідок вселенських законів, що діють на все і безперечно, без винятку. Тільки відповідність нашому вибору і переслідуваним нами цілям робить усі події правильними чи неправильними, добрими чи поганими. Наприклад, вбивство – досконалий підсумок дії Всесвітнього Закону причини та наслідки, і, таким чином, у ньому самому по собі нічого неправильного немає. Але якщо наше суспільство прагне миру, щастя та спільного благополуччя, у цьому випадку вбивство – неправильне. Саме наш вибір робить усі речі правильними чи неправильними. Але самі по собі і за відсутності нашого вибору, всі речі – лише цілком закономірні наслідки дії вселенських законів.

Також подумайте про таке. Зміни – єдине, що є. Вони включають все, незалежно від того, вважає це наше суспільство прийнятним чи ні. Навіть ті види поведінки, які здаються нам у наш час цілком нормальними, колись у минулому були неприйнятними і колись знову такими будуть. І навпаки. Також те, що прийнятно тут у нас, може бути неприйнятним десь або в інший час, або в іншому місці. Розгляньте це явище в його глобальному, расовому та економічному аспектах, з позицій різного віку та статі. Потім спитайте себе, чому так відбувається.

Ще подумайте ось про що. Ви будете щасливі, зростатимете і будете вільні рівно настільки, наскільки ви дотримуєтеся ваших власних виборів і рішень, а не виконуєте нав'язані вам чужі рішення і не дотримуєтеся виборів, які були зроблені за вас кимось іншим.

Що означає «повинен»? Що означає «можу»? Чому? Хто ви? Навіщо? Чому? Подумайте про все це. Подумайте про все це відсторонено. Спостерігайте без упередження. У відповідях на ці запитання ви знайдете звільнення, силу, любов та щастя. Чим частіше ви самі вирішуєте, як сприймати ті чи інші події вашого життя, виходячи з власного розуміння істини, а не з того, що вам розповіли про неї інші, тим щасливішим ви будете.

Навчитися любити можна, тільки полюбивши. Просто зробіть це. Це нескладно, якщо ви самі все не ускладнюєте. Тож не ускладнюйте.

Щоб почати бути щасливими, вам не потрібно чекати жодної секунди. Хіба це не чудово! Ви можете зробити цей вибір прямо тут і зараз. Вам не потрібно нічого ззовні, щоб бути щасливими і рясними, - все для цього вже є всередині вас. Зовнішнє просто реагує, дозволяючи вам фізично переживати ваші внутрішні стани.

Істина в тому, що щасливі стають ще щасливішими, бо знають, як бути щасливими, а нещасні стають ще більш нещасними, тому що вся їхня енергія йде на те, щоб мати свої власні нещастя.

Сьюзан Пейдж

Не забувайте про небезпеку потреби. Ніколи не потребуйте щастя або чогось ще. Стан потреби - це перманентний стан постійного неймення і підтвердження відсутності. Замість того, щоб потребувати, відсторонено бажайте і маєте намір.

Чим більше кохання ви віддаєте, тим більше кохання отримуєте натомість.

Ваша радість – це ваша печаль, що відкрилася… Коли ви відчуваєте радість, загляньте глибше у своє серце – і ви побачите, що вашій радості передається тільки те, що вже є у вашому сумі. Коли ви в печалі, ще раз загляньте в своє серце – і ви побачите, що насправді ви оплакуєте те, що колись приносило вам радість.

Каліл Джебран

Я є багатством. Я є достаток. Я є радість

Не скаржтеся. Ні собі, нікому іншому. У скаргах немає нічого хорошого – скаржачись, ви лише підкреслюєте негативізм і тим самим викликаєте ще більше негативного.

Усміхайтеся. Просто посміхайтеся. Спробуйте це зробить вас щасливими. Посміхайтеся, адже ви знаєте, як влаштоване життя, бо ви знаєте Велику Таємницю.

Справжня радість приходить зсередини, з вашого Буття. Задоволення та біль – ззовні, від зовнішніх по відношенню до вас речей. Радість ніколи не перестає бути радістю. Це є природа духу, природа буття. На неї не впливає ніщо ззовні. Як тільки ви потрапляєте в Зараз, залишаючись усвідомленими і стикаючись зі своїм «Я», радість проникає у вас і не залишає вас уже ніколи. Вона і так була присутня і присутня завжди, просто ви були сліпі до неї, відмовляючись перебувати в «Тут-і-Зараз» – перебувати повністю. Радість у Зараз – вічний стан вашого буття. Вона не у минулому чи майбутньому, адже ці «часи» не існують інакше, окрім як у нас в голові.

Задоволення та біль, з іншого боку, належать тому, що зовні. Вони також доповнюють одне одного. Те ж саме, що приносить вам задоволення, завдає і біль. Коли щось зовнішнє, що приносить вам задоволення, відсутнє, це завдає біль – біль відсутності. Одні й ті речі приносять вам і задоволення, і біль. Коли зникає те, що завдає вам болю, ви відчуваєте насолоду. Одні й ті речі дають вам і те, й інше. Все це зовнішні речі, і саме тому багато хто так часто почувається незадоволеним. Однак як тільки ви стикаєтеся зі своїм «Я» і починаєте жити в Зараз, з'являється радість, а вона ніколи не перетворюється на біль. З цього моменту все приносить вам радість; навіть найболючіші речі перестають доставляти вам страждання і все в житті починає викликати у вас захоплення. Радість – це Буття, це Є, це Зараз. З цього моменту ви будете щасливі всім буттям, перестанете чинити опір теперішньому моменту і почнете ефективно створювати наступні нові моменти відповідно до свого справжнього вибору.

Опір тому, що Є безплідний і марний. Опір Зараз – болісний. Чого ви хочете досягти, чинячи опір тому, що Є? Ви не можете його переробити або скасувати. То навіщо починати? Але коли ви торкнетеся вашого «Я» і зазнаєте радості, вам не потрібні будуть ніякі інтелектуальні докази і докази того, що Зараз опиратися не варто. Ви просто природним чином полюбите все, що існує.

Чому ті самі речі приносять вам і задоволення, і біль? Тому, що ваш розум живе не зараз. Наприклад, якщо вам подобається якась річ – це приносить вам задоволення; коли ви маєте цю річ, ви цим насолоджуєтеся (якщо тільки не боїтеся її втратити). Якщо цієї речі у вас немає і ви дозволяєте своєму розуму покинути Зараз, вирушити в минуле чи майбутнє і думаєте про неї, тоді у вас і починаються всі «проблеми». Ви губитеся в таких думках, як: «Я почував себе так добре, коли ця річ у мене була, і я так хочу знову її мати. Я чекаю не дочекаюсь, коли вона в мене знову з'явиться. Мене дуже засмучує, що в мене її немає зараз». Коли ви подібним чином думаєте, ви зовсім втрачаєте радість, що існує Зараз, в тому,що Є. І це перебуває тільки у вашому розумі «провалля» між Зараз, Є-ністю, і майбутнім стає причиною болю, занепокоєння та незадоволеності.

Радість – у теперішньому, зараз. Вона присутня у ньому завжди, але ви обираєте її не помічати. Коли ви не розумієте, коли розум зупинено, ви – Буття, ви – тепер, ви перебуваєте в гармонії з усім іншим, що існує сьогодні. У цьому стані ви – у найкращій позиції, що дозволяє вам радіти Зараз і найефективніше створювати наступні Зараз — без тривог, занепокоєнь і всього негативного. Ваш розум – інструмент, і ви повинні налаштувати його, щоб створювати намір наступного Зараз. Ваші розумові процеси, процеси мислення повинні стати дуже швидкими і відстороненими і займати не більше кількох секунд - тоді, в ті миті, коли ваш розум вами затребуваний. Якщо ви користуєтеся розумом, щоб постійно прокручувати в голові думки про минуле і майбутнє, все, що вам залишається, жити в минулому, турбуватися про майбутнє і позбавляти себе радості. У будь-якому випадку це не метод створення майбутнього. Всі проблеми існують лише у вашому розумі; вони не можуть існувати Зараз. В даний час у вас завжди все виходить. В даний час ви просто не можете зазнати невдачі. Не через дві секунди з моменту і не через п'ять годин з моменту, але прямо зараз. Всі проблеми існують у вашому розумі, а не зараз; вони виникають, коли ви неправильно користуєтесь своїм розумом.

За всіх інших умов, що залишаються незмінними, людина і суспільство знаходять багатство і щастя рівно настільки, наскільки вони безумовно люблять, приносять один одному радість і живуть у тепер.

Пам'ятайте, життя – це свято; а радість – якість свята. Радість – це самовираження духу способами, які приносять йому найбільше задоволення і відповідають його бажанням. Висловлюйте свій дух та дозволяйте робити це іншим!


0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

33%, 1 голос

33%, 1 голос

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

33%, 1 голос

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Вона - його спогад

"Вона стала для нього спогадом.
Тим спогадом, куди він "тікає" від сірої реальності свого життя. Тим спогадом, який ранить і лікує водночас.
Він знає, що вона є, але для нього вона недосяжна, далека, як зірка. Він бачить її образ, її очі, волосся... І чим довше він дивиться на неї, тим більше йому здається, що її очі, її погляд проникає у саме його серце, душу.
Він закриває очі і "пірнає" у море Спогадів, щоб хоч там, досягнувши бажаного острівця, залишитися сам на сам з нею...
Пам'ять покаже йому вже вкотре той фільм, у якому вона поряд і така досяжна, так близько. Фільм, де, крім них, більше нікого немає. І до болю знайомі кадри почнуть свій танок.
Він буде вкотре її обіймати і притискати до себе, гладити її волосся, цілувати її тіло, вуста... Дивитися у її очі, бачити її грайливі вогники в них... Вкотре вона буде дражнити його, заманювати у свої тенета, підпускати на відстань подиху і відштовхувати...
Він знову буде відчувати на своїй шиї її гарячий подих, смак її поцілунку на своїх вустах. Вона знову буде поряд і даруватиме йому неймовірну насолоду...
Але вона стала для нього спогадом... Таким бажаним, болючим і незабутнім спогадом..."

Пробуюся у письменництві. Ч.5.

"Остання зустріч"
Кінець.
Незабутній день, вражаюча прогулянка. (Ах, літо. Куди ти пішло? Повернись назад.) Той же шлях, тільки назад. Біля воріт стояли дві ятки. Дівчина попросила морозива і Павло купив. Вперше вона щось у нього попросила. Вони вийшли на зупинку, дочекалися трамвая і поїхали назад на Привокзальну площу. Там він почекав своїх товаришів і вони учотирьох попрямували до автовокзалу. Двоє хлопців йшли позаду них. Павло тримав її за руку. Дівчині було трохи ніяково і водночас вона була щаслива, що знає його. Їй здавалось, що усі люди зараз дивляться на неї і заздрять їй, такій щасливій, радісній. У неї було відчуття, наче вона ось-ось злетить. Проте думка про розлуку прикувала дівчину до землі. Певно, через цю думку в її очах був смуток, а посмішка здавалася сумною. Але кожен з них розуміє, що рано чи пізно усе хороше закінчується. Ось і її радісне «хороше» закінчувалося.
Останній будинок, останній магазин, поворот і великі сині літери «Дніпропетровськ». Тільки на автовокзалі є такі літери. Ще трохи і все. Звичайним кроком вони підійшли до велетенської будівлі, звичайним кроком увійшли усередину, піднялися на другий поверх і вона пішла купувати квитки. Замовивши у віконечко квиток і отримавши його, дівчина повернулася до Павла, який стояв біля величезної труби-поручня. Вона обійняла його і притиснулася до його грудей. Як же ж їй хотілося залишитися з ним. Проте вона намагалася не сумувати, посміхаючись йому і цілуючи його. Вони стояли там і цілувалися.
- Тут же люди, - сказав він, коли вона перервала поцілунок.
- Ну то й що. Не вони ж цілуються, а ми, - відповіла дівчина.
Час йшов. Він поцілував її ще раз і пішов до товаришів, які чекали його унизу. Потім вони попрямували на зупинку, чекати свій трамвай, щоб повернутися у військову частину. Вона хотіла його ще раз побачити, хоча б здалеку. Під’їхала маршрутка і дівчина зайняла своє місце. (Все! Немає шляху назад. Вона одна, повернеться додому. Повернеться туди, де ніколи не буде його.) Через деякий час маршрутка зрушила і поїхала до виїзду з платформи. І вона побачила вдалині трьох солдатів. Серце стиснулося. (Воно ще не раз стискатиметься від думки, що вони не будуть разом.) Автобус минув один поворот, другий, третій, минув світлофори. Загалом, та сама процедура, що й при в’їзді у місто. За вікном промайнув вказівник зі словом «Дніпропетровськ», перекреслений червоною лінією. Так само перекреслюється все те хороше, що відбулося з нею у цьому холодному місті. Вони залишили місто. А попереду сто двадцять кілометрів шосе і її місто.
Подумки вона поверталася до нього знову і знову. В її пам’яті, немов кадри з фільму, промайнули усі події від дня народження до сьогодні. Набравши швидкість, водій гнав вперед, немов навмисно відносив її подалі від міста, яке стало для неї рідним, де вона зустріла свою любов. Увесь час дівчина думала про Павла, усміхалася. Намагалася поспати трохи, але нічого не вийшло. За вікном сідало сонце. Ось вони вже проїхали пів шляху, повернули на своє шосе, яке вело до Нікополя. Ще годину і вона побачить своє місто, але не побачить його.
Нікополь. Маленьке місто, навесні зелене і гарне, а взимку і восени похмуре. «Я повернулася, Нікополь. Я знову з тобою.» Вже стемніло. Дівчина вийшла з маршрутки і попрямувала на зупинку міського автобуса. Ось вона вже і вдома.
Ранок наступного дня. Дівчина прокинулася, оглянула кімнату, згадала вчорашній день… З очей по щоках потекли сльози. Так, вона усвідомила той факт, що це була їхня остання зустріч. З того дня вона не переставала думати про нього, не переставала любити його.
Вона і зараз любить його.
Увесь час, що вона провела з ним, усі ті хвилини спілкування з ним, вона поділяла його радість, що невдовзі він демобілізується і поїде додому…

Пробуюся у письменництві. Ч.4

"Остання зустріч"
Продовження.
Він був у формі, але тільки у чорній (колір вона помітила пізніше), з пакетом в руках. Вони поцілувались і, немов змовившись, пішли на трамвай, який прямував до парку імені Т.Г.Шевченка. Це дуже гарний і великий парк. Певно, найкращий в усьому місті. Вони зайняли місце в самому кінці трамвая. Дівчина стояла навпроти Павла, який обперся на стінку з поручнем. Усю дорогу вонии мовчали. Інколи він щось казав їй, іноді вона щось казала йому, але здебільшого мовчали. Зі сторони вони, певно, були схожі на двох закоханих, які за довгі роки спільного проживання набридли одне одному. Складалося враження, наче вони ображені одне на одного. Але це було не так. Просто ніхто з них не хотів показувати те, що відбувалося у душі.
Вона насолоджувалася кожною секундою, проведеною поряд з ним. Трамвай підіймався вверх по достатньо крутому схилі. В кінці останнього вагона трамвая не дуже добре стояти – сильно теліпає зі сторони в сторону. Їхнє мовчання продовжувалося до тих пір, поки вони не вийшли на своїй зупинці. Було жарко і дівчина зняла куртку від костюма. Вони вдвох перейшли через дорогу і попрямували униз по схилу, що вів до парку. Лише тоді їхнє мовчання, яке починало дратувати, перервалося. Їхній шлях лежав повз шикарне кафе. З виду це кафе було дорогим, що по суті підтверджували дорогі джипи та іномарки, розташовані перед закладом. Вони говорили, жартували, сміялися. Їм було добре. Перед центральним входом парку стояли авто. Багато авто. Їх капоти і дзеркала були прикрашені стрічками різного кольору. Але одна з усіх була наряджена шикарно - це була машина наречених. Кожного разу, коли дівчина приїздила до нього у суботу, вона бачила весільні кортежі. Іноді вони вдвох бачили їх. Ось і тепер на їхньому шляху чиєсь весілля. (Їй іноді здається, що то знак того, що вони з ним повинні і будуть разом. Але це лише її думки, наближені до фантазії.)
Вони повернули вліво і пішли до іншого входу до парку. Дерева скидали листя, застилаючи землю гарним кольоровим килимом. Пройшовши по алеї і відшукавши пристойну лавку, вони присіли. Так добре сидіти в парку на лавці з коханою людиною. Вони обіймались, цілувались, насолоджувалися природою, спостерігали за підлітками, які дуркували, кидаючи одне на одного опавши листя.
- Ходімо на міст, - скоріше попросила ніж запропонувала дівчина. І вони попрямували до мосту.
Це єдиний міст, який має свій звичай. Суть цього звичаю у тому, що кожна пара, яка уклала шлюб, їде на цей міст. Але вони – наречені – не просто так приїжджають сюди. Вони купують або замовляють навісний замочок і вішають його на перила цього мосту. Замок може бути або простий, або з написом імен чи побажання. Пройшовши по цьому мосту, можна побачити стільки замків… А ще міст веде на острівець, на якому є невеличкий парк чи скверик, розваги для дітей, пляж і набережна.
Вони пройшли через міст і, не зупиняючись, пішли далі. Йшли поряд, в сторону пляжу. (Тоді вона вперше побачила його.) Алея вела униз. Потихеньку, не поспішаючи вони йшли по алеї. Дівчина була зачарована красою цього острівця і тим, що відкривалося її очам. Вони кудись звернули. Градус схилу збільшився. Йти було так легко і вільно. Вони проходили повз якогось місця, під мостом для потягів. Воно було огороджено парканом, схожим на сітку. Вона побачила двох дівчат і чоловіка, який тримав повід коня. Їй раптом так захотілося проїхатись верхи на цьому самому коні, на якому сиділа дівчина. Вона мріяла про те, щоб з Павлом удвох помчати кудись верхом на конях; щоб були тільки вони – він і вона, і більше нікого. Вона жадала свободи з ним одним. І тільки з ним. Під час їхньої прогулянки їх супроводжувало все те ж мовчання. Але воно іноді переривалося їхнім невеличким діалогом. Ноги стомилися. Хотілося присісти де-небудь, але поряд не було жодної лавки. І їм довелося йти далі. Доволі велику відстань вони пройшли. Дівчина йшла по бордюру. А він поряд, тримаючи її за руку. Ні, не тому, що вона могла впасти чи спіткнутися, а просто так, щоб нікуди не втекла, як на автовокзалі. Раптом сержант її зупинив і притягнув до себе. Він обійняв її за талію і поцілував. Коли вона з ним цілувалася, то не відчувала ні гіркоти, ні смаку пива, ні запаху сигарет. З ним приємно було цілуватися. Він не курив, майже не вживав алкоголь, і тому його поцілунок був солодким і приємним. Його губи завжди були вологі, не пересохлі, не потріскані, ніжні. Його посмішка… Її неможливо описати. Її потрібно тільки бачити. Він посміхався красиво. У нього була посмішка янгола. Така красива, чиста, відверта, добра, ніжна – як і він сам. (Шкода, що вона не запам’ятала її.)
Вони дійшли до пляжу. У Дніпрі чудовий і великий пляж. Тут чистий пісок, якщо не брати до уваги зелень, яка зустрічається доволі часто. Вони не стали йти далі, так як час невблаганно йшов, наближаючи їхню розлуку. Павло повинен повернутися у розташування до вісімнадцятої години. Їй було сумно, що так швидко летить час.
Він запропонував дівчині піти до води і вона погодилася. Вони перетнули пісок, який уповільнював хід, і опинилися біля води. Їй було приємно йти по пляжу з тим, хто став володарем її серця. (Вона справді його любила. І він про це знав. Вона йому сказала, коли розсталися, що не зможе поїхати до нього. Відтоді вона не переставала його любити.) Рука в руці, пісок, море, сонце… Майже як влітку, тільки різниця в тому, що зараз не літо, а осінь. А вони хотіли ще влітку піти на пляж, по засмагати, покупатися… Але не вдалося. Та нічого.
Дійшовши до кінця, вони вийшли на алею і пішли назад, геть з пляжу, з острова і з парку взагалі.

Далі буде...
Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
59
попередня
наступна