хочу сюди!
 

Sveta

32 роки, телець, познайомиться з хлопцем у віці 29-39 років

Замітки з міткою «українська мова»

про мову. репост

Зважаючи на Час,
потрібно навчитися, нарешті, робити певні висновки
і починати користуватися своїми мізками..




Мене, україномовного українця, ЗАВЖДИ притісняла російська мова.
Так було завжди.
[ Читати далі ]

про мову

“Найскладніше - це навчитися співати”. Іноземці масово вивчають українську мову
10 грудня 2022 17:21

Понад 1,3 млн людей з усього світу вирішили вивчати українську мову після початку повномасштабної війни Росії в Україні, згідно з даними компанії Duolingo, що випускає програму для вивчення мов. Цікавість до української залишається стабільно високою уже більше 9 місяців, вказують в компанії.

[ Читати далі ]

Стартує безкоштовний курс з вивчення української мови «Єдині»

Стартує безкоштовний курс з вивчення української мови «Єдині»
Це вже шостий набір. Попередні 5 пройшли близько 50 000 учасників. Проєкт «Єдині» від Ініціативи “Hавчай українською» стартує 3 жовтня! Долучитися може кожен з будь-якої точки світу.

Участь - безкоштовна, головне - бажання! Форма реєстрації: https://yedyni.org/

Мова - важлива! ua_flag

Ода мові

Halyna Starchevska
31 травня о 12:16  · 
Михайло Івасюк ( батько Володимира Івасюка): «Бо в кожнім чужинецькім слові Є вирок українській мові!”
Батько Володі Івасюка, Михайло Івасюк за кілька днів до смерті народжує геніальну «Оду українській мові», як заповіт, яку уперше зачитав в церкві біля труни священик. 
Ода українській мові
                     І
Повів мене до церкви Тато
У світле Великоднє свято
Він нахиливсь мені до вуха
Й сказав: «Ти добре слухай, 
Щоб слово Боже в твоїм серці
Цвіло, як квітка на стебельці.
Ти ж народивсь у вірі давній,
Хрестився в церкві православній»
                       ІІ
І я стояв, і пильно слухав,
Щоб благодать Святого Духа, 
Засіяна у рідне слово,
Сіяла в думах барвінково.
Аби в роки важкі, похмурі, 
Коли я буду у зажурі, 
Душа не лізла ув окови
Чужих богів, чужої мови.
                      ІІІ
Та із високого амвона
Не падали слова, як грона, —
Не линула, немов обнова,
Священна українська мова,
Така, як Матір Божа в храмі,
Всевладна пані над серцями,
І мудрості широке море —
Бурхливе, ніжне, неозоре.
                      ІV
Там замість золотого слова
У груди сипалась полова
Чужих словес незрозумілих
І від пихи аж потемнілих.
Вони, нещирі і холодні,
Немов пливли із преісподні.
З очей ікон святих одразу
Скотилася сльоза образи.
                      V
І я спитав: «Чому це, Тату,
У гойне Великоднє свято
Пан отець править службу Божу,
А я збагнути слів не можу?
Чи сила Господа звеліла,
Щоб наша мова заніміла
У нашім прадідівськім храмі,
Що вже віки стоїть між нами?!»
                        VI
Мій Тато більше не молився.
Він спалахнув і розгнівився,
Й серед людей словами сіяв:
«Цей піп не наш, його привіяв
Ворожий вітер, аби пилом
Туманних слів, як дим кадила, 
Зміцнити рабськії вериги
І в пеклі мовної хурдиги.
                        VII
Він знає добре по-вкраїнськи, 
Та мовить тільки по-чужинськи, 
Бо в кожнім чужинецькім слові
Є вирок українській мові. 
Якщо її у нас не буде,
То нас історія забуде,
Прийшлюк назавжди стане паном
Над нашим лісом, нашим ланом.
                         VIII
Гей, люди, чом це наша мова,
Така шляхетна й гонорова, 
Тремтіти має, наче сарна,
Як мчить за нею ціла псарня
Хортів? Чом неукам-забродам
Й копилюкам свого ж народу
Дозволено чинить розправу —
Душити мову величаву?!
                          ІХ
Таж українська дивомова —
Похідний марш і колискова,
І жайвір під травневим сонцем,
Щедрівка в Батька під віконцем,
Гірських потоків дзюркотання,
І соловейкове лещання,
І шелест жита і пшениці,
В ній ритм дощу і громовиці.
                        Х
У нашій українській мові
Живе освідчення в любові
І люта ненависть до ката,
Погорда і гнів до ренегата,
Поезів степів і моря,
Жага незвіданих просторів,
Державний гімн і і спів молитви,
І гук війни і скрегіт битви.
                        ХІ
В ній — доля наша, в зло закута,
І клич Дніпрового могуття, 
І духу нашого твердиня,
Краси скарбниця і святиня,
Що працю осяває і дозвілля, 
У свята наші і весілля,
Сторожева несхитна вежа, 
І єдність нашого безмежжя.
                        ХІІ
У світі ми окрадені і бідні,
А в церкві ранять нашу гідність
І оскверняють нашу душу, 
Я нині всім сказати мушу,
Що нам не честь і нам незмога
Молитись до такого «бога»,
Який не знає і не хоче знати,
Що славна українська мова —
Це наша люба рідна Мати.
(Михайло Івасюк, 1995 р.)

Мовна еволюція як необхідність існування



Я имел честь создать, редактировать и развивать один из первых в Украине украиноязычных ресурсов, посвященных портативной электронике и IT-новостям. До 2013 года эта тема была в Интернете исключительно русскоязычной. Считалось, что хуторяне не способны понять, а, тем более, развивать темы высоких технологий.

Сейчас поднял архив публикаций. Почти под каждой из новостей гневные комменты: "пишите по-русски!", "сделайте опцию "читать по-русски!", "что это за цирк з соловьиной!"

Я сделал под спойлером русский текст каждой новости.

И уже в 2015 началось: "приберіть російський варіант!", "а нащо москальска версія"?, "муляє очі ця російська".

Я провел референдум на форуме среди 15-18 тысяч юзеров на тему: оставить русский или нет. Большинство ответило, что понимает и так, и русский не обязателен.

Я стопроцентно русскоязычный, родился им, рос им, учил русский как родной, глубоко изучал его как основу своей профессии, писал на нем стихи, прозу и публицистику. И продолжаю это делать.

Но я твердо убежден, что Украина должна разговаривать по-украински. Это естественно и не обсуждается.

В процессе своей работы я легко освоил українську мову, благодаря моим прискіпливим читачам научился делать меньше ошибок, и за три года стал совершенно україномовним в письме и все чаще и в общении.

За это я благодарен власти и социуму, которые не мешали мне в этом самосовершенствовании, и даже всячески ему способствовали.
Поэтому я остаюсь на своих позициях в отношении действовавшей до 2019 года власти. Я был уверен в правильности пути. И сейчас, несмотря на предателей во главе, не схожу с этого пути.

Хотя, как вы понимаете, мне гораздо удобнее жить в русскоязычном обществе. И моему таланту гораздо больше применений в мире, где говорят и читают по-русски. Но все же я уверен, что должен измениться и принять новые условия.

И всем вам того же желаю.

Обране найкраще збірка


СЛОВО

Що йому заманулося?
Із колекцій приватних
слово втекло на вулиці
і пішло старцювати.

Справжнє було, не липа,
хоч засиджене мухами.
І просило не хліба —
щоби його послухали.

Села й міста обходило,
скрізь стояло під вікнами.
Хліба дали б — не шкода, а
слухать, звиняйте, ніколи.

З матюками і жуйками
досі десь ділить мову.
Як йому там бомжується —
між Луганськом і Львовом?

© Лана Перлулайнен

22:22 22.02.2022

Рідна Українська Мова моя!




ЕРА УКРАЇНИ

Надходить ера України.
О земле, рiдна i свята!
І озираються країни,
Що над Європою свiта.

Свiта, свiта, бо сонце сходить,
Погожий обiцяє вiк,
І зеленiють в полi сходи,
І йде межею чоловiк.

Вiн по-хазяйськи оком гляне,
Чи все як слiд цвiте й росте.
Колись поляни i древляни
Зорали поле це святе.

Його кропили рясно кров’ю,
Гноїли трупом. Та дарма!
Воно вiдроджене любов’ю!
Вiд нього кращого нема!

І коли вiзьмуть в руки дiти
Пахучий, нiби сонце, хлiб,
Я знаю: буде вiн радiти,
Наш предок – ант а чи дуліб.

І успокояться по всьому,
Кого на страшну смерть прирiк
Чи той кривавий тридцять сьомий,
Голодний тридцять третiй рiк

Пiсля великої руїни
Ставати до роботи час.
Європа дивиться на нас.
Надходить ера України.


*  *  *
Я - є! Ти - є! Він - є!
І все це - ми!
І нас немало.
Тож хоч мине азарт,
А носа вішати не варт.
Аби лиш у сідлі тебе тримало.
І ще - завжди лишаймося людьми.

Я - є! Ти - є! Він - є!
Чужі ми чи сім’я,
Та світ до нас належить.
Отож міцніше гарт
І носа вішати не варт!
Не боїмось потопу ні пожежі.
А як прийде така година,
Що нас покличе Україна,
Хай відгукнеться кожен:
- Я!


МИ – Є!

Довго вони панували
Над краєм – холод і тьма.
Нам до тями вбивали,
Що нас як народу – нема.
Будемо разом виходити
З того гнiту i тьми,
Собi i свiту доводити,
Що є ми.
Серце у грудях б’є:
Ми – є!

Нам славна судилася доля.
Скорiше до працi ходiм
Збирати камiння з поля,
Зводити з нього дiм.
Повiсимо в нашому домi
Вишиванi рушники,
Будемо в свiтi вiдомi
Мрiйники, трудiвники.
Дамо загребущому вiдсiч:
– Зась! Воно не твоє!

Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
27
попередня
наступна