Біль
- 09.05.23, 14:21
Гамір міста столичного. Ноги…
О!.. Огидно! Дно… Ти - на асфальті –
Ти лежиш… Тротуар. І дорога –
Автомонстри на ній, як на шпальті.
Автолітери, -коми та –фрази,
Глави міста столичного й фази…
Ноги – над – повз – крокують. Байдужо.
Ти – безхатченко. П'яний. Недужий.
Безсоромний. Нахабний. На дні ти.
Де дружина? Батьки? Твої діти?
Твоє тіло в останню дорогу
Проводжатиме хто? І до Бога
Хто молитиметься? Щирі сльози
Чи проллє над тобою, убогим?
Нетверезий, в розхристаній позі,
Релаксуєш…
Світ крутиться… Ноги…
26 – 28.10.2011
© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11110291993
"Це ж бо Задзеркальна книжка! Досить піднести її до Дзеркала - і всі слова стануть на місця!"
Льюїс Керрол
....книга у видавництві "АБАБАГАЛАМАГА" - просто супер!
Світ сприймається у образах. Які ми пропускаємо через призму свідомості, рівня культурного розвитку, та сублімуємо у вербальну мову. Якщо простими словами – немає нічого швидшого за мислення, але для утворення думки придатної до вираження словесно – проходить час. Ось саме цим я собі пояснюю чому творчі люди думають швидше. А творчі люди думають таки швидше, що ми можемо легко спостерігати на прикладі вузькооких.
Якщо не зациклюватися на словах, на мові – все відбувається швидше, і ми це називаємо «інтуїтивно».
Спостерігаючи український київський світ на відчуттях (у образах) мені вимальовується картинка, якої я довго не могла розгадати, і здається тільки тепер можу.
Хтось колись цікавився тваринним світом? Світом живої природи? Є приклади істот, які здатні перетворюватися з одних в інші, вбирати у себе середовище і розчинятися у середовищі.
Так на сприйнятті українського київського світу мені вимальовується якась жива істота, біленька з гладкою шкірою, яка потрапила до багна. Багно те навіть більше схоже до перегнію, що в селі стікає до спеціального місця з-під хліву. А істота ця на фоні цього багна виглядає блідою, навіть блакитнуватою кольором шкіри.
У дитинстві мені довелося бачити як одна з нашої компанії дитина впала до тієї ями. Можливо це стало прообразом того, що вимальовується в моїй уяві що до навколишнього українського київського світу тепер.
Та істота у багні увібрала в себе багато багна. Вона у ньому розчинилася майже. Наковталася того багна і пропустила через себе наскрізь. Але вона не стала багном. Вона просто сприймає багно як саму себе і не реагує на нього. Я бачу цю картину: біла-білісінька до непізнаваності розчинена у багні істота живе, я бачу як пульсує її серцебиття. А через її оболонку де-не-де просвічує багно, що вона увібрала.
І задаюсь постійно питанням – а чи можливе життя цієї істоти без багна? Чи не здише воно після повного очищення? Чи не мутувало воно вже до неповоротності?
А тепер перетранслюю все те у слова.
Люди розчинилися у обставинах, і вже не можуть здоровим чином реагувати на них. Люди «наковталися» всього того, чим кормить їх нездоровий світ, і вже не супротивляються, а навпаки – розчиняються, пропускають через себе, вбирають у себе.
Ось що є таке та байдужість про яку часто чутно.
Лишається лише оболонка. Всередині ж майже в усіх каша з багна світу цього. Кого не візьми. Прекрасних зовні багато – прекрасних всередині одиниці.
- Що таке рослина? Як вона живе? Що з себе уявляє?
Мені здається, що рослина це інструмент збору та конвертації різних типів енергій (полів), яких безліч у всесвіті. Будь-яка рослина схожа на антенну - і листками і гілками, її тіло є акумулятором, що накопичує інформацію на своєму клітинному рівні, і в собі вона має програму обробки всієї цієї інформації в таку форму, яку зручно передавати іншим живим організмам. Кожна з рослин налаштована на прийом та обробку специфічного спектру "хвиль" енергетичних планів, тому вигляд їх тіла, насіння і плодів, а також біотичні властивості так різняться між собою. Собою рослина приймає всі ці енергії, що пронизають її, і переробляє в фізичну матерію, яка зберігається в стовбурі і з якої будується все її тіло. Важливо, що антени рослин напрямлені не тільки вгору (у напрямку до космосу), але і вниз, в землю, в напрямку до ядра. Бо, на мій погляд, Земля є сумішшю енергій фізичного плану, а космос - ефірного. При їх поєднанні народжується жива матерія! Після певного циклу отримання космічних сигналів, починають з'являтись насіння та плоди - результат обробки всього обсягу інформації, концентрат живої матерії.
- Чому зростає населення планети?
Мабуть всі зараз розуміють, що з такими темпами використання земельних ресурсів, людству залишилось існувати зовсім недовго. За логікою, в таких умовах, в яких ми живемо зараз, кількість населення має бути набагато меншою, бо люди швидше гинуть і менше народжуються. Але на практиці, нас стає все більше і більше. Коли логічної відповіді не виходить знайти, варто звернутись до інтуїції. Внутрішньо я маю впевненість, що така ситуація на планеті є природною, логічною і послідовною. В тому разі це стосується і популяції планети. На мою думку, людські души приходять сюди для того, щоб отримати якийсь корисний досвід, чомусь навчитись, та поділитись із іншими тим досвідом, що був накопиченим раніше, в попередніх інкарнаціях. Така екологічна та технологічна ситуація як зараз, дуже довго не зможе протриматись, бо є деструктивною в своїй основі. І було б нерозумно цим не скористуватись. Коли ще душі випаде нагода потрапити в середовище сповнене агресії, негативу, ненависті, алчності, гордині та такого іншого? За мільйони ... а може і мільярди років така ситуація відбувається якісь лічені тисячі років... Людство справно попрацювало, щоб на цей період зібрати таку величезну купу душ на одній маленькій планеті (-: Мені дуже цікавим є і той факт, що якби людство не почало швидко набирати кількість (для того, щоб дати можливість всім цім душам реінкарнуватись тут і зараз), то і такої жахливої ситуації б не стало. Виходить, людська цивілізація йшла до цього свідомо... Це означає, що нам цей досвід потрібний, і ми - ті хто зараз живе тут мають бути вдячні своїй долі за те, що видала нам цю "щасливу візу" на Землю, щоб отримати дорогоцінний досвід зараз, а не чекати ще мільярди років (-: Я вже казав, що радуюсь існуванню злих, жорстоких, підступних людей - вони вчать мене як жити краще, дивлячись на них я розумію, яких вчинків уникатиму в майбутньому. В суперництві із ними я розвиваюсь, і давно вже впевнився - все що хтось робить через погані вчинки, будь хто інший може зробити завдяки добрим діям. Все в світі має свій баланс. Світ живе в гармонії, яку легко порушити, але цей стан є природнім, і що не роби, він завжди повертатиметься в рівновагу.. Якою ціною? ... (-;