хочу сюди!
 

Маша

50 років, козоріг, познайомиться з хлопцем у віці 37-65 років

Замітки з міткою «філософія»

Біль



Проти нас направив батальйони,
Не то ворог, не то “старший брат”,
Поправ всі світові Закони,
Націлив на міста системи «Град».

Стоїть в осаді зморений Бахмут,
Гримлять над містом вибухи розкатом.
Та не здають укріплений редут,
Там наші хлопці б'ються з супостатом.

Під Вугледаром дика смерть панує,
Ворожі танки лізуть на пролом,
Хоч батальйону більше не існує,
Та ще триває бій добра зі злом…

До миру вже звикає наш Херсон,
Готується до бою Мелітополь,
І нам допомагає Вашингтон,
Бо треба ще звільняти Севастополь.

Сухі губи шепочуть молитву,
Очі сповнені гніву козацького,
Ми закінчимо цю люту битву,
Не залишиться й духу москальського.

14.03.2023р                Олександр Чалий

Рубай (BassOneB)

Три звичайні акроди опишуть твій всесвіт
і простим реченням змалюють почуття.
Не кремпуйся, не бійся, не тримайся нікого!
Сам будуєш театр - сам у ньому і грай.

Від того розмаїття філософських течій
дуже сильно паморочиться голова.
Сьогодні ти будеш одна лиш серйозність,
а завтра одягнеш маску шута...

Не читай гороскопів, попали всі газети,
та від ворожок далеко не втікай.
Твій фундамент математично-фізичні закони,
але напам'ять Хайяма читай!

Вечірня столична замальовка

Гамір міста столичного. Ноги…

О!.. Огидно! Дно… Ти  - на асфальті –

Ти лежиш… Тротуар. І дорога –

Автомонстри на ній, як на шпальті.

 

Автолітери, -коми та –фрази,

Глави міста столичного й фази…

Ноги – над – повз – крокують. Байдужо.

Ти – безхатченко. П'яний. Недужий.

 

Безсоромний. Нахабний. На дні ти.

Де дружина? Батьки? Твої діти?

Твоє тіло в останню дорогу

Проводжатиме хто? І до Бога

 

Хто молитиметься? Щирі сльози

Чи проллє над тобою, убогим?

Нетверезий, в розхристаній позі,

Релаксуєш…                              

                                               Світ крутиться… Ноги…

 

26 – 28.10.2011

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11110291993

про Алісу.....

"Це ж бо Задзеркальна книжка! Досить піднести її до Дзеркала - і всі слова стануть на місця!"

                                                                   Льюїс Керрол

....книга у видавництві "АБАБАГАЛАМАГА" - просто супер!

Ти знаєш що ти людина?

Ти знаєш, що ти — людина.
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
ука твоя — єдина,
Очі твої — одні.


                   Василь Симоненко

А ви коли-небудь замислювались, що залишеться після нас на цій грішній землі? Хто згадає, що були такі люди, як ми з вами, що ці люди кохали й ненавиділи, плакали й сміялись, раділи й страждали? Пропадем, зітремось, зникнем і ніхто нас не згадає. Тільки одиниці із мільярдів залишаться в пам'яті прийдешніх поколінь. 
Проживем наше життя в буденних турботах, небачачи за сірими буднями нічого крім таких 
самих турбот і таких же сірих буднів. І перервати цей замкнутий круг нам не дано... Хоча... 
Вибирати тільки вам. 

Поспорьте

«Не у человека разум, а у разума человек».
«Мысль приходит не когда я хочу, а когда хочет она».Люба Рыкель

люди розчиняються в обставинах

Світ сприймається у образах. Які ми пропускаємо через призму свідомості, рівня культурного розвитку, та сублімуємо у вербальну мову. Якщо простими словами – немає нічого швидшого за мислення, але для утворення думки придатної до вираження словесно – проходить час. Ось саме цим я собі пояснюю чому творчі люди думають швидше. А творчі люди думають таки швидше, що ми можемо легко спостерігати на прикладі вузькооких.

Якщо не зациклюватися на словах, на мові – все відбувається швидше, і ми це називаємо «інтуїтивно».

 

Спостерігаючи український київський світ на відчуттях (у образах) мені вимальовується картинка, якої я довго не могла розгадати, і здається тільки тепер можу.

Хтось колись цікавився тваринним світом? Світом живої природи? Є приклади істот, які здатні перетворюватися з одних в інші, вбирати у себе середовище і розчинятися у середовищі.

Так на сприйнятті українського київського світу мені вимальовується якась жива істота, біленька з гладкою шкірою, яка потрапила до багна. Багно те навіть більше схоже до перегнію, що в селі стікає до спеціального місця з-під хліву. А істота ця на фоні цього багна виглядає блідою, навіть блакитнуватою кольором шкіри.

У дитинстві мені довелося бачити як одна з нашої компанії дитина впала до тієї ями. Можливо це стало прообразом того, що вимальовується в моїй уяві що до навколишнього українського київського світу тепер.

 

Та істота у багні увібрала в себе багато багна. Вона у ньому розчинилася майже. Наковталася того багна і пропустила через себе наскрізь. Але вона не стала багном. Вона просто сприймає багно як саму себе і не реагує на нього. Я бачу цю картину: біла-білісінька до непізнаваності розчинена у багні істота живе, я бачу як пульсує її серцебиття. А через її оболонку де-не-де просвічує багно, що вона увібрала.

І задаюсь постійно питанням – а чи можливе життя цієї істоти без багна? Чи не здише воно після повного очищення? Чи не мутувало воно вже до неповоротності?

 

А тепер перетранслюю все те у слова.

Люди розчинилися у обставинах, і вже не можуть здоровим чином реагувати на них. Люди «наковталися» всього того, чим кормить їх нездоровий світ, і вже не супротивляються, а навпаки – розчиняються, пропускають через себе, вбирають у себе.

Ось що є таке та байдужість про яку часто чутно.

Лишається лише оболонка. Всередині ж майже в усіх каша з багна світу цього. Кого не візьми. Прекрасних зовні багато – прекрасних всередині одиниці.




думки...

- Що таке рослина? Як вона живе? Що з себе уявляє?

   Мені здається, що рослина це інструмент збору та конвертації різних типів енергій (полів), яких безліч у всесвіті. Будь-яка рослина схожа на антенну - і листками і гілками, її тіло є акумулятором, що накопичує інформацію на своєму клітинному рівні, і в собі вона має програму обробки всієї цієї інформації в таку форму, яку зручно передавати іншим живим організмам. Кожна з рослин налаштована на прийом та обробку специфічного спектру "хвиль" енергетичних планів, тому вигляд їх тіла, насіння і плодів, а також біотичні властивості так різняться між собою.    Собою рослина приймає всі ці енергії, що пронизають її, і переробляє в фізичну матерію, яка зберігається в стовбурі і з якої будується все її тіло. Важливо, що антени рослин напрямлені не тільки вгору (у напрямку до космосу), але і вниз, в землю, в напрямку до ядра. Бо, на мій погляд, Земля є сумішшю енергій фізичного плану, а космос - ефірного. При їх поєднанні народжується жива матерія! Після певного циклу отримання космічних сигналів, починають з'являтись насіння та плоди - результат обробки всього обсягу інформації, концентрат живої матерії.

- Чому зростає населення планети?

   Мабуть всі зараз розуміють, що з такими темпами використання земельних ресурсів, людству залишилось існувати зовсім недовго. За логікою, в таких умовах, в яких ми живемо зараз, кількість населення має бути набагато меншою, бо люди швидше гинуть і менше народжуються. Але на практиці, нас стає все більше і більше. Коли логічної відповіді не виходить знайти, варто звернутись до інтуїції.    Внутрішньо я маю впевненість, що така ситуація на планеті є природною, логічною і послідовною. В тому разі це стосується і популяції планети.    На мою думку, людські души приходять сюди для того, щоб отримати якийсь корисний досвід, чомусь навчитись, та поділитись із іншими тим досвідом, що був накопиченим раніше, в попередніх інкарнаціях.    Така екологічна та технологічна ситуація як зараз, дуже довго не зможе протриматись, бо є деструктивною в своїй основі. І було б нерозумно цим не скористуватись. Коли ще душі випаде нагода потрапити в середовище сповнене агресії, негативу, ненависті, алчності, гордині та такого іншого? За мільйони ... а може і мільярди років така ситуація відбувається якісь лічені тисячі років... Людство справно попрацювало, щоб на цей період зібрати таку величезну купу душ на одній маленькій планеті (-:    Мені дуже цікавим є і той факт, що якби людство не почало швидко набирати кількість (для того, щоб дати можливість всім цім душам реінкарнуватись тут і зараз), то і такої жахливої ситуації б не стало. Виходить, людська цивілізація йшла до цього свідомо... Це означає, що нам цей досвід потрібний, і ми - ті хто зараз живе тут мають бути вдячні своїй долі за те, що видала нам цю "щасливу візу" на Землю, щоб отримати дорогоцінний досвід зараз, а не чекати ще мільярди років (-:    Я вже казав, що радуюсь існуванню злих, жорстоких, підступних людей - вони вчать мене як жити краще, дивлячись на них я розумію, яких вчинків уникатиму в майбутньому. В суперництві із ними я розвиваюсь, і давно вже впевнився - все що хтось робить через погані вчинки, будь хто інший може зробити завдяки добрим діям. Все в світі має свій баланс. Світ живе в гармонії, яку легко порушити, але цей стан є природнім, і що не роби, він завжди повертатиметься в рівновагу..     Якою ціною? ... (-;

 Рейтинг блогов 

Пандемічне

Біль розриває. Я безпорадна.
Скільки на світі залишилось нам?
Хоч в цій реальності лячно та складно,
страху я радість свою не віддам.

Скільки вже можна страждати в неволі
власних жахів й мерзенних хвороб?
Доля влаштовує жнива у полі
тут люди - колосся, а смерть - хлібороб.

Для того, щоб чогось в житті досягнути...

Для того, щоб справді чогось досягти, потрібно бути " неуязвимим" ( не пригадаю, як це слово українською) до критики.

Скільки раз ми стикаємося з тим, коли наші вдалі, а може й невдалі ідеї критикують і це змушує опускати руки не втіливши їх у життя?! Навіть не спробувавши... Чи є такі серед вас? Або розпочавши якусь справу, зупиняємось бо на шляху стикаємось із "розумними" людьми, які знають як краще, які обов'ящково розкритикують і скажуть, що те що ти робиш нічого не варто. Втрачаємо віру в себе... Здебільшого це відбувається, коли ти ще школяр, чи ще надто юний і не можеш постояти за себе і свої переконання. Але ці діти виростуть, стануть дорослими, та все ж залишаться беззахистними перед життєвими перешкодами.
Скільки неймовірних ідей через страх перед критикою залишилися так і не почутими? А може й так потрібно? Місце боягузів на лаві позаду? Боягуз не може бути лідером!
Що ми зараз маємо? Хто займає керівні посади? Ті, хто може протистояти критиці, хто впевнений у собі і своїх ідеях! А може ті, кому в дитинстві трапилась людина, яка в неї повірила? Підтримала таку, на перший погляд, безглузду, а може насправді геніальну, ідею? Дуже добре подумайте, перш ніж критикувати ідеї, особливо своїх дітей.