хочу сюда!
 

Карина

41 год, дева, познакомится с парнем в возрасте 35-60 лет

Заметки с меткой «думка»

«Лакомства ради нещасного»: головні недоліки української інтеліг

…Хоч і мала українська нація, як стверджують, індивідуальний характер розвитку, але приповідка «гуртом і батька краще бити» була не за останній з постулятів організації міжусобної та «клясової» боротьби. До того ж, як свідчить історія, прогресом, чи пак просвітництвом, більшовизмом, політикою, літературою, філософією цікавились аж ніяк не селяни, які не йшли в партію добровільно, і не аристократія, що вірила в традицію, а саме інтелігенти, що, не будучи прив'язані ані до землі, ані до родового маєстату, залюбки сприймали будь-який «прогрес» і будь-яку антинародну заразу на кшталт соціялізму-комунізму.

У своїй доповіді, виголошеній на відкритому засіданні науково-літературного відділу Товариства їм. Г.  Квітки-Основ'яненка у Харкові 6 грудня 1915 року, Гнат Хоткевич зокрема зазначив:

«Отже, головними недоліками української інтелігенції постають:

а) сварливість – що її прояви подибуємо як у князівських міжусобицях, розбратах гетьманів, полковників, сотників козацького війська тощо, так і у взаєминах діячів останнього часу;

б) дріб'язковість, що заважає за дрібними інтрижками здебільшого „шкурного“ характеру, або за інтересами дрібногруповими, одностайно іти шляхом загальнонаціональних ідеалів;

в) грошоробство, що заважає ідейній роботі, а також тяжіння до теплих містечок, що посівши їх, українські інтелігенти „страха ради юдейська“, старанно замітають сліди перебування в будь-якій, навіть просвітницько-культурній організації;

г) відсутність  гарячої любови до свого рідного, чого не подибуємо в інших слов'янських націях, наприклад у чехів, поляків тощо. Поклоніння Шевченкові в масі інтелігенції – традиційне, не щире: лише то є добрим, що „схвалено москалем, або німцем“.

д) найбільша схильність „псуватися“ за наявности влади над іншими – схильність, що притаманна всій Нації (“доти був чоловіком, поки соцьким не зробили»), як народу, так і верхам його.

Тими причинами, що зробили українську інтелігенцію власницею згаданих вище негативних рис, постають:

а) «міжкультурність» її, коли ще з дитинства українство не дає в родині дитячої радости, що залишається пам'яткою на все життя, розваги цього віку відбуваються поза родиною, рідною культурою тощо; Українські традиції в сім'ї відсутні, поодинокі зусилля особистостей на цей напрямок мусять бути занадто великі, аби постала можливість боротися з впливом чужої культури і двоїтися по відношенню до дітей все життя, слухаючи українську мову раз на тиждень де-не-будь в громадській організації. Звідси й походить відсутність любови до всього рідного.

б) не маючи  власної культури  в усіх формах її прояву, українська інтелігенція, працюючи в російських організаціях, мала на тому ґрунті торовані шляхи й широкі перспективи, що були розроблені іншими; виконувала і виконує деталі не свого програму, її представники виступають здебільше статистами (мало не добривом чужих культур), а тому, набравшись поверхового «досвіду», вносять вони у свої організації багато дріб'язковости за відсутности творчого, в широкому масштабі, розмаху, що є необхідним при засадах виконувати власний обов'язок;

в) людина, що втратила свободу, стає дуже дріб'язковою, невживчивою, тому Українці, які перебувають на положенні пасинків своєї батьківщини, мусять бути дріб'язковими;

г) гора Ельбрус не заважає бути Землі круглою, так само, як наявність Толстого серед російської інтелігенції не заважає нам вважати російську інтелігенцію порівняно із західноевропейською за менш культурну в широкій масі. А остання служить зразком для масового українського інтелігента, що уподібнившись дикуну, схильний більш до запозичення негативних сторін сусідньої культури, ніж позитивних.

По тому, маючи сумнів до теперішнього покоління української інтелігенції, можна сказати, що зростає інтелігенція нова – із самого народного середовища, яка створить свою культуру. І все, що буде нею зроблено, надалі матиме риси індивідуального характеру, а не буде копіювати чи наслідувати кого-небудь, і в тім є запорука на прийняття їхньої творчости до скарбниці загальнолюдської культури.

Український інтелігент мусить бути лицарем своєї ідеї, щоб не зраджувати її «лакомства ради нещасного», І не думати, що достатньо тільки пропагувати Ідею (навіть оголошуючи її), а не проявляти хоч деякі самопожертвування на її користь, якщо не мучеництва Шевченка, Франка і деяких інших українських діячів".

Роздуми про свідомість

Дорогі друзі! Бажаю обговорити з Вами важливі світоглядні положення. Долучайтесь!
Люди не підозрюють, якою колосальною силою і енергією вони володіють. І витрачають цю енергію на створення у своєму житті болю і страждань. Насправді Ви є маги і чарівники, хоча цього і не підозрюєте. Знання законів магії, сили думки і наміру дає можливість створити свою модель світу цікавою і діяти в житті дуже ефективно.
Ми живемо в справедливому, гармонійному і чистому світі, де кожному воздається по думкам його. Кожна людина сама своїми думками створює свій світ, своє життя і всі ситуації в житті. Думка, як форма енергії зароджується в нашій душі і, згідно закону збереження енергії, нікуди не зникає. Будь-яка думка, послана у зовнішній світ, здійснює визначені форми і події в нашому житті, і повертається до насв тому чи іншому вигляді. Якщо Ваша думка агресивна, то і події створюються неприємні. Якщо думки творчі і носятьв собі доброі любов, то вони втілюються в реальність, яка приносить Вам тільки приємні переживання.
Ми живемо в унікальній моделі реальності, побудованій нами на основі індивідуального досвіду, чи досвіду предків. Навколишній світ неосяжний і ми змушені його спрощувати.
Все в цьому світі: душевний і фізичний стан нашого тіла, стан здоровя, відносини в сімї, з близькими і не дуже людьми, з навколишнім світом,, робота, фінансовий стан — все це відображення і трансформація наших думок, почуттів і емоцій. Тобто зовнішнє відображає внутрішнє. Якщо в житті чогось не вистачає, або є якась несправедливість, то не поспішайте звинувачувати зовнішні обставини, а загляньте всередину себе. Причина там.
Раз ми самі створюємо свій світ, то можемо його змінювати. Все, що навколо Вас — це Ваше відображення. Коли Ви зміните себе, зміняться і навколишні люди і події. Подібне притягує подібне.
Якщо щось не подобається в інших людях, то це обовязково є в середині Вас, у Вашій підсвідомості. Відмовтесь від бажання змінити навколишній світ, людей, близьких. Приймайте їх такими, які вони є. Змінюйтесь самі і світ зміниться.
Якщо чогось уникаєте, то за цим приховується страх чи біль, тобто те, через що Ви маєте пройти і отримати позитивний урок. 
А які у Вас думки по цій темі?
Далі буде.

25%, 1 голос

0%, 0 голосов

25%, 1 голос

25%, 1 голос

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

25%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Нова модель свідомості

Люди не підозрюють, якою колосальною силою і енергією вони володіють. І витрачають цю енергію на створення у своєму житті болю і страждань. Насправді Ви є маги і чарівники, хоча цього і не підозрюєте. Знання законів магії, сили думки і наміру дає можливість створити свою модель світу цікавою і діяти в житті дуже ефективно.

Ми живемо в справедливому, гармонійному і чистому світі, де кожному воздається по думкам його. Кожна людина сама своїми думками створює свій світ, своє життя і всі ситуації в житті. Думка, як форма енергії зароджується в нашій душі і, згідно закону збереження енергії, нікуди не зникає. Будь-яка думка, послана у зовнішній світ, здійснює визначені форми і події в нашому житті, і повертається до насв тому чи іншому вигляді. Якщо Ваша думка агресивна, то і події створюються неприємні. Якщо думки творчі і носятьв собі доброі любов, то вони втілюються в реальність, яка приносить Вам тільки приємні переживання.

Ми живемо в унікальній моделі реальності, побудованій нами на основі індивідуального досвіду, чи досвіду предків. Навколишній світ неосяжний і ми змушені його спрощувати.

Все в цьому світі: душевний і фізичний стан нашого тіла, стан здоровя, відносини в сімї, з близькими і не дуже людьми, з навколишнім світом,, робота, фінансовий стан — все це відображення і трансформація наших думок, почуттів і емоцій. Тобто зовнішнє відображає внутрішнє. Якщо в житті чогось не вистачає, або є якась несправедливість, то не поспішайте звинувачувати зовнішні обставини, а загляньте всередину себе. Причина там.

Раз ми самі створюємо свій світ, то можемо його змінювати. Все, що навколо Вас — це Ваше відображення. Коли Ви зміните себе, зміняться і навколишні люди і події. Подібне притягує подібне.

Якщо щось не подобається в інших людях, то це обовязково є в середині Вас, у Вашій підсвідомості. Відмовтесь від бажання змінити навколишній світ, людей, близьких. Приймайте їх такими, які вони є. Змінюйтесь самі і світ зміниться.

Якщо чогось уникаєте, то за цим приховується страх чи біль, тобто те, через що Ви маєте пройти і отримати позитивний урок.

Люди, схаменіться!

Чому в нашій країні так багато невігластва? Переглядаючи стрічки в соцмережах, різні там пости у групах просто очі на лоб лізуть. Таке враження, що у кожного п'ятого коментатора є метою облити брудом оповідача, або ж іншу людину яка коментує. Невже українці такі злі? Часто, просто йдучи вулицею, мимохідь чуєш, як деякі люди зневажливо ставляться до інших. Прийшовши до лікаря, ще нічого поганого не зробивши, почуєш до себе грубість. Ніби я винна, що у них зарплата мала чи їм важко (не кажу, що всі такі, але з власного досвіду бувало)... семе тому я надаю перевагу приватним лікарням і лікарям, та зараз не про це.
Дивлюсь на оточуючих людей і іноді... бракує слів
Невже не можна бути трішки добрішими, лояльнішими... хоч, мабуть, більшість моїх проблем чирез мою надмірну лояльність. Та зараз не про це, швидше про ввічливість.
Якось, в одній із своїх заміток, я писала про те, як мріяла стати вчителем і в решті стала... Це був початок 2015-го. Щойно після революції, анексії Криму, якого мені досі шкода... згадую, як тільки прийшла. Вся сповнена ентузіазму, окрилена мрією, що здатна змінити цей світ на краще. І що я побачила? Весь педагогічний "дружній" колектив ладний перегристи один одному горло, ніби поділився на два воюючих табора. У мене просто виникало відчуття, ніби я на полі бою. Хоч і досі не розумію, що вони там не поділили... Був випадок, ведучи урок в 9 класі... я ще тоді навіть всіх учнів у класі не знала, адже тільки прийшла. Так от, під час уроку, між учнем і ученицею стався конфлікт, можливо стався ще на перерві, а на уроці його вирішили продовжити. В якийсь момент хтось із них схопив стілець і почав погрожувати іншому розправою. Звичайно, на мої прохання і намагання якось врегулювати конфлікт ніхо не звертав увагу. Та мене в цій ситуації більше обурила реакція решти класу. В класі більше 20 учнів. І жоден з них не намагався мені допомогти залагодити конфлікт, якось розняти забіяк, засудити їх дії... всі просто вболівали за учасників "бою", як ніби на рингу. І ніби їм не було важливо хто кому "вмаже", я чула лише вигуки, "а ну, давай!"...
Після цих подій зробила висновок: "Тепер розумію, чому в Україні війна". Поки ми не почнемо поважати один одного, не залежно від статусу, не залежно від того, що в когось може бути інша думка... не буде миру. Якою б не була ворожа країна, але не забрали б у нас Крим, якби всі кримчани любили свою країну. Не було б війни в Донбасі... та навіть останні президенські вибори виграв Зеленський не за якісь свої заслуги, а в наслідок того, що добряче "засадили" Порошенка перед виборами. Та й наша країна почала об'єднуватись не за Україну, а проти Росії!
Коли ми вже почнемо цінувати те що маємо? Коли почнемо ділитись позитивом і старатимемось зробити хоч трішки щасливішими оточуючих, а не лише вказувати на їх помилки, при чому в грубій формі. Адже те, що ми випромінюємо, те і множимо.
P.S. Ось за що я люблю I.ua - це те, що тут дуже багато позитивних людей. Не одноразово, занепадаючи духом, заходила у якусь із заміток на даному сайті і просто піднімався настрій за лічені секунди.

Чи багато ви переосмислили?

Гуляю блогами. Багато політики, постів присвячених Зе. Десь промайне поодинокий вірш, подекуди фото природи.
А хочеться якоїсь відвертої розмови, може навіть філософської. Не раз чула фрази: "За період карантину люди багато чого переосмислили", "Світ став не такий, як був, змінився на зовсім"...чи щось типу цього. А ви як думаєте? Ви справді багато чого переосмислили? Змінили свою думку з приводу якихось подій?

Сьогодні Міжнародний день філософії

Сьогодні Міжнародний день філософії, а також день рівно 9 годин - ніч, відповідно, 15. Ось і вся філософія.


У декого коротка пам`ять, панове українці.


У декого коротка пам`ять, панове українці.



ПЕРШИЙ президент України Л. М. Кравчук.] 
Член КПСС з 1958 року. До 1991 року - Другий секретар ЦК КПУ, відповідальний за ідеологію. Боровся за заборону Народного Руху України. В 1991 році терміново вийшов з партії і за допомогою партноменклатури обрав себе Президентом України.

Кравчук забезпечив пограбування України та її громадян через приватизаційні "ваучери". Ще будучи головою Верховної Ради УРСР Кравчук забезечив перекачування на Москву коштів "Ощадбанку" УРСР в сумі, еквівалентній 114,52 млрд. дол.

Найбільшою аферою часів Кравчука (окрім гігантського масштабу дерибану власності держави через "ваучери) став розпродаж Чорноморського морського пароплавства (одного з найбільших у світі) через фірму "Бласко".

В часи Кравчука економіка України обвалилася в десятки разів, інфляція сягнула 2000%. В парламенті було створено "групу 239" з "червоних директорів", які протягом 5 років сформували в Україні клептократичну кланову корумповану систему влади тих, кого пізніше назвуть "олігархами".

ДРУГИЙ президент України Л. Д. Кучма. 
З 1975 по 1981 секретар партійного комітету КПСС КБ «Південне», 1981 по 1982 — секретар парткому ВО «Південний машинобудівний завод».

У 1992-1993 роках - прем`єр-міністр України. Забезечував дерибан країни через "ваучерну приватизацію". Наслідок його керування економікою в 1994 році - рекордне падение ВВП — 22,9 %. Інфляция 400 %

Завершив будівництво кланової олігархічної держави, в якій убивства політичних опонентів, журналістів і взагалі тих, хто смів вставати проти влади перефарбованих комунстів - стали звичайний явищем.
Так само, як віялові відключення електрики та гіперінфляція кінця 90-х (гривня впала утричі) на 8 році незалежності.

ТРЕТІЙ президент України - В. А. Ющенко, 
член КПСС с 1977 року аж до розпуску партії в 1991 році. Голова Нацбанку та прем`єр-міністр України за часів Кучми.

ЧЕТВЕРТИЙ президент України - В. Ф. Янукович, 
член КПСС с 1980 року, за часів Кучми - голова Донецької облдержадміністрації, представник Донецького фінансово-політичного угрупування (клану).

Подивившся на них усіх: "Партя - наш рулевой". 
Усі "Птенцы гнезда ВПШа..."
Вони всі протягом чверті сторічя будували потворну клептократично-олігархічну державу, в якій Конституція и закони були фіговим листком.

А винен, звичайно, хто? Порошенко.
Це він, гад, не поборов монстра за цілих 3 роки в умовах війни і тотального спротиву "кадрів" від міністерств до сільських рад.

А ще він, гад, не був членом КПСС.
Може в цьому проблема?
Може тому, що він не з числа "комси" та "партейцев", його "мочать" телеканали Кучми-Януковича та інших великих і малих бісів?

У декого коротка пам`ять, панове українці."

Pavlo Bondarenko

Світ не готовий до електромобілів

Леонід Бершидський
журналіст, оглядач Bloomberg

ДЖЕРЕЛО

2016 рік для BMW не вдався - принаймні, якщо керуватися її високими стандартами. Так, продажі були рекордними, але норма прибутку виявилася найнижчою з 2010 р., склавши 8,9 %. В результаті прибуток виявився нижчим за прогнози аналітиків, і акції впали в ціні.

На цьому тлі рішення глави компанії Харальда Крюгера знову підтвердити актуальність стратегії, націленої на виробництво безпілотних, підключених до інтернету, електричних і призначених для спільного використання автомобілів викликає питання, адже саме її реалізація і викликала падіння рентабельності.

Революція електричного транспорту у всіх на вустах, і страх залишитися позаду (в поєднанні із зусиллями регуляторів) може стати джерелом помилок. Справа в тому, що сучасний електромобіль концептуально не поєднується зі звичним нашим сценарієм використання особистого транспорту, а екологічним ефектом подібного переходу в багатьох країнах можна знехтувати.

BMW хоче, щоб до 2025 р. 15...25 % продажів припадали на електричний транспорт, але з 2013-го баварцям вдалося продати лише 70 тис. машин i-серії; і прибуток далеко не покрив вартість розробки цих моделей, що склала 4 млрд євро.

Інші компанії з великими інвестиціями в цій галузі теж продають менше, ніж хотіли б. Renault-Nissan планувала реалізувати з 2010 до 2016 р. 1,5 млн електромобілів, але, за даними Bloomberg Intelligence, цей план було виконано лише на 28 %. У підсумку, незважаючи на всі субсидії та податкові пільги, електромобілі становлять лише близько 1,2 % світового ринку.

У відносному вираженні ринок росте швидко - в 2011 році частка таких машин становила всього 0,1 % - але в абсолютних числах кількість електромобілів на дорогах абсолютно непропорційна піднятому навколо них галасу.

Вкладаючись в подібні реформи, компанії вірять звітам експертів, що нічим не ризикують. Наприклад, недавно McKinsey випустила доповідь, в якій стверджується, що споживчий інтерес до електромобілів зростає. І виходить, що виробникам потрібно тільки поступово покращувати технологію, не забуваючи її рекламувати. Можливо, носії такої точки зору приймають бажане за дійсне, адже сучасні електрокари призначені для конкретного сценарію використання, поширеність якого не росте, а знижується.

Більшість електромобілів за ідеальних умов проходять на одному заряді близько 400 км, при цьому зарядка від існуючих джерел енергії забирає години - і навіть 30 хвилин, які забезпечують станції Tesla Supercharger, в довгій поїздці незручні. Справді, така машина відмінно підходить для людини, яка живе в передмісті у власному будинку (тоді зарядка вночі не проблема) і працює за стандартним графіком в місті, де вдень машина теж може заряджатися. Для такого випадку існуюча інфраструктура годиться. У Німеччині на кожну суспільно-доступну зарядну станцію припадає лише три е-мобілі, і навіть в Норвегії, де електромобілі займають чверть ринку, це число доходить лише до 13. Під час недавньої поїздки в Амстердам я помітив, що найчастіше єдине вільне місце для паркування в околі - це майданчик біля зарядної станції, де бензиновим автомобілям ставати заборонено.

Проблема в тому, що цей ідеальний сценарій застаріває. Люди все частіше користуються громадським транспортом - навіть в США, де він погано розвинений. Також вони менше водять в містах і все частіше використовують велосипеди. Молоді фахівці вибирають житло ближче до роботи, що прискорює джентрифікацію районів, прилеглих до центру, а коли машина все ж потрібна, використовують різні сервіси оренди і спільного використання.

Електромобілі широко використовуються в каршерінгових програмах, оскільки між поїздками клієнтів вони можуть стояти на зарядці. Але більша частина прибутку автовиробників надходить від продажу індивідуальним власникам, яким машина потрібна, щоб мати можливість в будь-який момент відправитися за покупками або в заміську поїздку, а не чекати кілька годин, поки вона зарядиться. Поки не трапиться якийсь технічний прорив, поступове збільшення запасу ходу не дозволить наздогнати за цим параметром бензинові автомобілі, і за нинішньої технології виготовлення батарей чекати швидкої зарядки на більшості станцій теж не доводиться.

Психологи кажуть про тривогу з приводу батареї електромобіля, що розряджається,  як про окремий феномен, але насправді це технологічна, а не психологічна проблема. Виробники працюють (і успішно) над зниженням вартості батарей, але споживачеві також дуже важлива гнучкість, яку дає великий запас ходу і дуже короткочасна дозаправка бензинової машини.

Галас, оптимістичні прогнози і тиск регуляторів змусили автовиробників робити машини на основі недорозвиненої, незрілої технології, і конкуренція на цьому ринку вже сильна. Уряди домагаються розвитку зарядної інфраструктури, комунальні служби вчаться справлятися зі зміненим графіком і обсягом споживання електроенергії, а McKinsey закликає до підвищення обізнаності споживача через рекламні кампанії, але, можливо, всі ці зусилля не виправдані - навіть з точки зору турботи про навколишнє середовище.

У країнах, де живе велика частина населення нашої планети, технології виробництва електроенергії такі, що електромобіль залишає приблизно такий же "вуглецевий слід", що і традиційний транспорт. Для більшості європейських країн гібридні автомобілі на зразок Toyota Prius нічим не гірші.


Екологічно чистими електрокари стають тільки там, де використовується велика частка невикопних джерел енергії (в Бразилії це гідроелектростанції, а у Франції - ядерна енергетика). Toyota Prius викидає в атмосферу приблизно стільки ж вуглекислого газу, скільки утворюється при виробництві енергії, необхідної для заправки електромобіля. У США, насамперед в штатах, де електростанції в основному працюють на вугіллі, наприклад, в Західній Вірджинії, обсяг викидів електромобіля не сильно відрізняється від вихлопу традиційної машини.

Звичайно, вже трохи пізно, але, якщо нам вдасться трохи сповільнити посилення регулювання в цій сфері, у автовиробників з'явиться шанс надати споживачеві бажану гнучкість. І в цьому випадку масове виробництво електромобілів не почнеться доти, поки поновлювані джерела не займуть більшу частку в генерації електроенергії - тобто поки в цьому не з'явиться сенс у контексті захисту навколишнього середовища.

люди розчиняються в обставинах

Світ сприймається у образах. Які ми пропускаємо через призму свідомості, рівня культурного розвитку, та сублімуємо у вербальну мову. Якщо простими словами – немає нічого швидшого за мислення, але для утворення думки придатної до вираження словесно – проходить час. Ось саме цим я собі пояснюю чому творчі люди думають швидше. А творчі люди думають таки швидше, що ми можемо легко спостерігати на прикладі вузькооких.

Якщо не зациклюватися на словах, на мові – все відбувається швидше, і ми це називаємо «інтуїтивно».

 

Спостерігаючи український київський світ на відчуттях (у образах) мені вимальовується картинка, якої я довго не могла розгадати, і здається тільки тепер можу.

Хтось колись цікавився тваринним світом? Світом живої природи? Є приклади істот, які здатні перетворюватися з одних в інші, вбирати у себе середовище і розчинятися у середовищі.

Так на сприйнятті українського київського світу мені вимальовується якась жива істота, біленька з гладкою шкірою, яка потрапила до багна. Багно те навіть більше схоже до перегнію, що в селі стікає до спеціального місця з-під хліву. А істота ця на фоні цього багна виглядає блідою, навіть блакитнуватою кольором шкіри.

У дитинстві мені довелося бачити як одна з нашої компанії дитина впала до тієї ями. Можливо це стало прообразом того, що вимальовується в моїй уяві що до навколишнього українського київського світу тепер.

 

Та істота у багні увібрала в себе багато багна. Вона у ньому розчинилася майже. Наковталася того багна і пропустила через себе наскрізь. Але вона не стала багном. Вона просто сприймає багно як саму себе і не реагує на нього. Я бачу цю картину: біла-білісінька до непізнаваності розчинена у багні істота живе, я бачу як пульсує її серцебиття. А через її оболонку де-не-де просвічує багно, що вона увібрала.

І задаюсь постійно питанням – а чи можливе життя цієї істоти без багна? Чи не здише воно після повного очищення? Чи не мутувало воно вже до неповоротності?

 

А тепер перетранслюю все те у слова.

Люди розчинилися у обставинах, і вже не можуть здоровим чином реагувати на них. Люди «наковталися» всього того, чим кормить їх нездоровий світ, і вже не супротивляються, а навпаки – розчиняються, пропускають через себе, вбирають у себе.

Ось що є таке та байдужість про яку часто чутно.

Лишається лише оболонка. Всередині ж майже в усіх каша з багна світу цього. Кого не візьми. Прекрасних зовні багато – прекрасних всередині одиниці.




Обмен Савченко: РФ в качестве побитой собаки




1. Не смотря на то, что одну гражданку Украины обменяли на двух граждан РФ (счет как бы в пользу России), это именно украинская победа. Почему? Все очень просто: Украина, как только стало известно о похищении Савченко, боролась за ее освобождение Надежды. Россия не прилагала никаких усилий к освобождению своих «сынов». Весь мир боролся за Савченко. Даже в самой России многие (и я в том числе) выступали с требованием освободить ее. А граждан РФ, находящихся в украинских застенках, игнорировал даже консул РФ в Киеве. По ТВ врали, что его, якобы не пускают украинцы, но МИД об этом ноту протеста почему-то не заявлял.

Соответственно, выглядит со стороны это следующим образом: мир давил-давил, и додавил-таки Путина. Тот не выдержал двухлетнего прессинга и сдался. Вопрос: если Путин хотел вызволить из неволи двух граждан, что ему мешало согласиться на обмен сразу, то есть год назад, когда капитан Ерофеев и сержант Александров были взяты в плен под Луганском? 

Зачем нужно было устраивать позорнейшее судилище над Савченкой, которую обвинили в убийстве, совершенное в тот момент, когда она уже находилась в плену, о чем заявили даже свидетели обвинения? Если бы обмен состоялся ранее, РФ не опозорилась бы на весь мир со своей пошлой пародией на суд?

2. В историю этот день войдет именно как день освобождения Савченко. Кто такие капитан Ерофеев и сержант Александров, никто даже в РФ не знает. О них не сообщали ежедневно федеральные телеканалы, о них не говорили политики, МИД не делал заявлений. Никто не видел родственников пленных. Некторые укроСМИ даже запустили утку, что они арестованы, дабы не создавали ненужной Путину шумихи. Ну, насчет ареста – это, конечно, перебор, но «люди в штатском» основательно поработали с женами и родителями наших спецназовцев, и те набрали в рот воды. Даже Ерофеев с Александровым не могли дозвониться домой.

Единственные СМИ, которые весь год пытались держать в фокусе судьбу наших пленных – либеральная «Новая газета» и не менее либеральные «Эхо Москвы» и «Радио Свободы». Наши поцреотики, которые любят надрывно орать на митингах, что «русские своих не бросают», на деле показали, что не только бросают, но и забывают. Вы, молчали, суки трусливые! Зато сейчас, разумеется, начнете хором петь об очередной победе главкрысы.

Весь мир требовал свободу Надие, но миру было насрать на двух раненых «террористов» из Рашки, потому что самой Рашке было насрать на них. О, как бы повезло Путину, если бы Ерофеева и Александрова просто убили бы в том бою 16 мая! Как вариант – они бы покончили жизнь самоубийством. Но они почему-то не захотели подыхать за ЛуганДонию и кремлекрысу, и создали им массу проблем, став первыми российскими военнослужащими, попавшими в плен там, где «их нет и никогда не было».

3. Надежда Савченко, отправляясь воевать на Донбасс, написала заявление об увольнении из ВСУ (формально она находилась в отпуске). Соответственно, Киев имел полное право заявить, что она не является военнослужащим. Оно и проще – денежное довольствие платить не надо, никаких социальных обязательств в случае ее смерти. Да и вообще, гораздо проще, если похищено частное лицо, которое по доброй воле отправилось воевать на Донбасс. Опять же, кто знает, как она могла повести себя в плену…

Капитан Ерофеев и сержант Александров из армии не увольнялись и находились в ЛуганДонии в составе своего подразделения 3-й отдельной гвардейской бригады специального назначения. Но Минобороны тут же от них отреклось, заявив, что на 16 мая они не являлись действующими военнослужащими. Допустим, что так. А 15 мая еще были? Почему бы генералам не представить публике рапорта об увольнении, не показать командира бригады, который скажет об этом? Почему не дали слово женам пленных?  Уж они-то точно были в курсе о статусе своих мужей. 

Рашка к своим спецназовцам-неудачникам отнеслась откровенно по-блядски. Народ Рашки отнесся к ним так же. Хоть одна партия или общественная организация выступила с требованием спасти наших пленных? Хоть один митинг в их поддержку прошел хотя бы в родном городе Тольятти, где базируется 3-я гвардейская бригада? 

Я уж молчу про самих рашкованских военных, которые суть трусливые рабы. Их товарищей кинули, от них отреклись, о них лгали. Врховный главнокомандующий плюнул в лицо всей армии. Аримя утерлась. А чо, опущенцам это как божья роса!

Как Украина боролась за Надю, которая вдруг стала символом нации, описывать не буду. Гугл в помощь. Ей даже звание Героя Украины присвоили.  Сравнение явно не в пользу РФ.

4. Савченко вернулась на родину с триумфом. Ее встречали сотни журналистов. Ерофеева и Александрова в спецтерминале Внуково встречали только RT, Первый Канал, «Россия» НТВ. И то - вопросов задавать не разрешили. Из родственников на встречу приехали одни жены. Контраст со встречей Савченко просто невообразимый.

5. Савченко стала мировой медиа-звездой. Она с первых минут после приземления самолета (президент Порошенко послал за ней борт №1) начала давать интервью (уже заявила, что готова вновь вернуться на Донбасс и воевать до победы) и ближайшие дни только тем и будет заниматься. Ее встречает лично президент страны.

Ерофееву и Александрову не разрешили раскрывать рта, прессе не разрешили задавать им вопросы. Что с ними будет? Они просто исчезнут из поля зрения общественности. Ну, возможно, через пару дней будет инсценировка пресс-конференции, на которую будут допущены только лояльные Кремлю СМИ, на которой они не скажут ничего о том, как же они оказались в Лугандонии. И после этого они исчезнут так же, как исчезли 10 долбоебов-десантников, «заблудившихся» в августе 2014 г.

Они исчезнут, а Савченко стала легендой при жизни. А теперь еще и политической фигурой первой величины. А теперь представьте такую фантастическую ситуацию: она станет следующим президентом Украины. Во главе соседней страны станет человек, люто ненавидящий РФ. А кто в том виноват, кроме самой РФ? Ох, умеет же Рашка заставить себя «любить»! А потом рашкованы еще удивляются: а чо это весь мир против нас ополчился? Почему нас не уважают? А за что вас уважать, терпилы позорные?

6. Как по разному вели себя в плену наши «спецназовцы» и Савченко говорить будем? Думаю, в этом нет нужды. Контраст очень резкий.

7. Поражает и разница в поведении государственных лидеров. За твиттером Порошенко с придыханием следит весь мир. Путин трусливо спрятался, за него отдувается заикающийся Песков. Да, кстати, особый смысл имеет и дата обмена - у Порошенко сегодня двухлетняя годовщина президентства.


Вывод: сегодняший обмен – это победа Украины, а РФ предстает перед всем миром в виде побитой собаки. Как дело представит внутренняя пропаганда, значения не имеет. Ну что, ватнички, чем крыть станете? Давайте, расскажите мне, что я жидобандеровец, продался госдепу, посоветуйте мне валить. Что вы еще можете сказать? Методичек-то новых еще не получили.

Страницы:
1
2
3
4
6
предыдущая
следующая