хочу сюда!
 

Елена

40 лет, дева, познакомится с парнем в возрасте 37-43 лет

Заметки с меткой «місто»

Місто - для комфорту, село - на випадок зомбі-апокаліпсису

Я давно став помічати, що, думаючи про яке-небудь явище, не можу сказати для себе чітко: погане воно чи добре. Якщо гарненько поміркувати, то навіть найкрасивіша краса має хиби, а відверта нісенітниця - позитивні моменти.

У всьому є позитивні і негативні сторони. Питання лише в тому, чого більше. І в якій ситуації ці сторони проявляються.

Давній верус "село vs місто" найкраще підходить для ілюстрації, мабуть, всюдисущого і вічного дуалізму.

Місто - це погане повітря, перенаселеність (передусім це спостерігається у великих містах), дороговизна житла і товарно-грошові відносини, які, здається, просотали кожен камінчик середньостатистичного міста-мільйонника. 

Але, з іншого боку, це комфорт. Хто живе в такому місті, як Харків, мене зрозуміє: коли будете йти вулицею свого району, роззирніться. Що ви бачите? Магазинчик, де продається свіже м`ясо, аптека, салон краси, АТБ, заправка, невеликий ринок, знову АТБ, тільки більше. 

І це все в межах кілометра. Мешканець такого району може задовольнити більшість своїх потреб за пару годин, відійшовши від милої серцю хрущівки на якусь сотню метрів. 

Для інших потреб також далеко ходити на варто - у зоні пішої доступності кінотеатр, ресторан, живі квіти, бюро ритуальних послуг і вулканізація. 

Якщо ви працюєте десь неподалік, то ваше життя може цілком комфортно крутиться в межах напханого магазинами гетто, що часто і відбувається.

Робота... Це окремий вогник, який так вабить людей з містечкових і сільських околиць. 

У селах роботи часто немає. 

Від слова "взагалі". 

А влаштуватись охоронцем кафе у сусідньому смт можна лише, маючи гарних знайомих у тому ж таки кафе. 

Хто не виїхав у Польщу, їде у велике місто - там робота є завжди. 

Так, це може бути не за профілем. Вакансії не завжди відрізняються пропозиціями високої зарплати, її взагалі можуть погано платити чи компенсувати продукцією, але така-сяка копійка на пару "Мівін", хліб і пачку сигарет заробити можна. Не забудьте відкласти за аренду. Тут гаманець доведеться вивернути добряче.

Базові блага - величезний плюс міста. Жирний і великий, як емблема гурту "Раммштайн". Хоча воду доведеться добряче економити (змивати тим, що залишилось від купання), а ввечері переміщатись приміщенням з увімкненим ліхтариком телефону. Комуналка, хай її, дорога.

Але і вода, часто навіть гаряча, і опалення (дорого, але гробити спину на рубанні дров не треба) - усе це в місті доступно "за замовчуванням". У селі ж те, що в місті робиться кількома простими рухами, перетворюється в квест. 

Уявіть - звичайна ситуація: зима, початок лютого. Погода має бути теплою, але вулиці ще вкриті тонкою і смертоносною кіркою, яку наморозило вночі. Ви прокинулись і вам треба зробити звичайний ранковий туалет. У місті ви пішли б в спеціальну кімнату, де є спеціальний білий пристрій для однієї справи, інший, блискучий, - для іншої (унітаз і кран). У селі ви ж у такому випадку берете пару відер і фігачите по льоду до колодязя по воду, проявляючи на зворотньому шляху дива еквілібристики. Далі залишаєте відра в хаті і чешете в туалет в кінці двору. Примітка: якщо випав сніг, то перед тим, як пописяти, треба розкидати сніг. 

Так, ми не в Середньовіччі і можна провести в сільську халабуду воду і намутити туалет з ванною та душовою кабінкою. Але питання зараз не зовсім про це, а про те, що подібні блага в місті ідуть за замовчуванням і не є чимось неординарним. Туалет у квартирі, вода сприймаються містянами як звичайна річ і, звісно, потрапляючи в село, у них настає ступор: як, у вас немає гарячої води? а як ви купаєтесь? в тазиках у столовій? а це відро навіщо? ви що туди пис...?

Переваги міста можна перераховувати ще довго. Сюди ж можна віднести розвиненість служб доставки їжі та напоїв, велику кількість культурних і не-дуже заходів (звісно, за умови "зеленої зони"), букет з громадського транспорту (це тобі не стояти на зупинці пів години і думати, доїдеш ти сьогодні до райцентру чи ні, хоча він лише кілометрів за сім), велика кількість людей - знайомся, спілкуйся і так далі.

І тому, означуючи плюси і мінуси села та міста, в останньому кількість переваг значно перевищує недоліки. І це не моя, суб'єктивна думка. Подивіться, скільки народу в Харкові, Києві, скільки людей приїжджають у міста... І будуть приїжджати. Їдуть за роботою, передусім, навчатися, за рухом людського мурашника, гранітним метро, таксі о четвертій після клубу, фонтанами і парками, скверами і бульварами.

Тому що місто - це комфорт, перспектива, місто - це саме життя.

Утім, село не таке погане. По-перше, там тихо і повітря свіже. Коли ви останній раз у своєму місті чули тишу, бодай п'ять хвилин без шуму коліс авто і людських кроків? А де в місті можна на повні груди вдихнути повітря? Парк, ліс? До нього же дістатись треба, а часу немає, тому доведеться чекати вихідних чи взагалі "майських"... Отож.

Так, у селі часто немає елементарних побутових умов. Але інколи ця хиба обертається плюсом, причому доволі значним. 

Відключення життєвоважливих комунікацій у селі краще переноситься: немає газу - ідеш, рубаєш дрова, топиш пічку. Ось тобі тепло, гарячий чайник і неповторна атмосфера, яку створюють відсвіток вогню на стінах і медитативне потріскування дровиняк... Питання поломки водопроводу вирішується уже згаданими відрами і колодязем - це безплатно і, загалом, доступно. Без електрики складніше... На жаль, напругу в мережі компенсувати складно. Як і Інтернет. Так, він є в селах. Дорожчий, ніж у місті, і не такий якісний, але так само життєвоважливий, особливо з настанням пандемії.

Знаєте, так довго можна кидатись плюсами і мінусами й ті, хто дочитали цей великий текст до кінця, уже знемагають і всіма членами жадають висновку, бодай якогось. 

Ось він: місто - це для звичайного життя: робота, сім'я, розваги. Село - відпочити після смогу і шуму свого мільйонника, а також на випадок форс-мажору. 

Ми живемо в країні, яка не відрізняється стабільністю. Та і ще теплиться пам'ять про "лихі 90-ті" з віяловими відключеннями та інфляцією. На жаль, 90-ті досі висять над шиєю дамоклевим мечем, бо реформи - лише на папері, а в посадових кріслах - ті самі люди, нехай і під прикриттям акторів (до речі, відстійних). 

Тому не виключена чергова повномасштабна дупа, з масовим скороченням робочих місць, дорожчанням гречки і доларом по сто, двісті, ваш варіант гривень. 

І тоді міста почнуть пустішати, і довгі каравани містян в чистих спортивних костюмах, знову, як і в 90-х, потягнуться до сіл, містечок чи дачних кооперативів, де все ще стоять сарайчики, дачі чи покояться в чагарях "фазенди", які ще здатні давати картоплю, томати та іншу продукцію, якої вже немає в магазинах або яка є, але коштує як середньостатистична нирка. 

Одним словом, село - гарний варіант для апокаліпсису, малого чи великого, коли зомбі, не важливо, донецькі чи дніпропетровські, вирвуться на вулиці міст, перегризуть електричні дроти і поїдять всю картоплю в АТБ, а люди потягнуться в села, подалі від хаосу, покинутих на вулицях авто, забитих унітазів і переповнених, смердючих смітників. І вже кілометрів за сто, стоячи в темряві і в повній тиші перед своїм двориком, уквітчаним виноградом, видихнуть: нарешті, вирвався, і ну його нафіг те місто...


Эх, жизнь моя жестянка... ©

А мне летать, а мне летать, а мне летать охота... ©

Злітала б на Кіпр, на Кріт, ще кудись... хочу в солоне море зануритися, хочу в океані поплавати...

А от влаштували цю пандемію з карантином... з одного боку боюся підхопити заразу, а з іншого боку - ці всі тести-обмеження зовсім не додають колориту такому відпочинку... за такі кошти - такі "розваги" зовсім не надихають unsmile

Тому в межах пішої доступності гуляю до Дніпра - пляж Веселка на Микільській Слобідці. Непоганий, порівняно, маршрут - через парк Перемога, є можливість трохи (208 сходинок в одну сторону) походити по сходах... Враховуючи те, що за час карантину я так і не схудла, а навіть навпаки... вирішила хоча б рази 2-3 на тиждень ходити до Дніпра, доки погода дозволяє.

Півтора коронних роки:
1- 3 місяць   -  "-10кг"
4- 7 місяць   -  "±00кг"
8-18 місяць  -  "+15кг"
Отака фігня вийшла, тому треба йти куди подалі...
От я й пішла черговий раз по тому ж... ну майже тому ж маршруту.



Маршрут на гугл мапі, прибрехує трохи гугл мапа - червоним позначила напрямок руху та викреслила фрагменти маршруту, куди не ходила.



Загалом, непоганий результат


Щоправда, втомилася дуже... Треба частіше такі результати отримувати, щоб не втомлюватись.

Якби виглядало б місто без людей (спойлер - круто)

Харків, Харків, Хуярків. Чесно кажучи, я думаю мої два останні шлункові розлади саме через нього. У мене передоз людей. Звідси, і блювання.
Люди в місті скрізь. Один потік пливе назустріч, інший оминає тебе зі спини. Ідуть і ідуть, і немає кінця-краю цьому людському морю. Чоловіки хмуряться, красиві жінки навіть не дивляться на тебе. Діти бігають, бомжі тягнуть брудні смердючі торби. 
Зранку, ввечері і, звісно, вночі. Лише годині о третій ночі таке-сяке безлюддя... і тиша. Хвилина, дві, три... І хтось вже кричить п'яним голосом з найближчого ресторану.
Минає ще година-дві, і в нутрах бетонних мурашників починає шум - гупають ноги, гримають двері, спускається вода. І вулиці знову заповнюються потоками.
Блять, годі йти, у мене вже від вас в очах рябить! Заткніться! Замовкніть! Астанавітєсь!
Ви скажете: ну ти дивний. Мені от, особисто, норм. Мені круто, кльово і кайфово. І навіть мало. Я живу в сусідньому будинку. Мені мало людей. Тому я завів собі пса. Щоб він тіснився зі мною в однушці. А вдень бігав по вулиці, там же так порожньо.
І ідуть та ідуть кудись ті люди. Куди вони ідуть? Чому вони не можуть не іти? Мабуть, це якась потреба містянина - наводити суєту. Треба йти. Треба гриміти. Треба голосно говорити по телефону. Треба одночасно в квартирі включати телевізор і радіо. І все мало і мало, мало і мало.
Тоді він виходить на вулицю. А там "рай" - дзеленькають тролейбуси, пшикаючи пневматичними механізмами, шумлять шини авт, створюючи шум, через який ти сам себе не чуєш. Гул, гам, справжня пекельна симфонія. І мешканець міста задоволено всміхається і дістає з кишені телефон.
Здається, це щось сутнісне. Замовкне остання людина, зупиниться останній тролейбус і все, помре місто. Але якби було би добре погуляти безлюдними парками, тихими вуличками і проспектами без авто...

Запасаємося антигістамінними препаратами - скоро розцвіте

Час від часу з'являються заклики типу "всі на боротьбу з амброзією", але, здається, на закликах уся боротьба й закінчується.
Я наче не маю алергії на цю рослинку... досі не мала, не знаю, як там буде.
Зараз звернула увагу на те, що навколо - суцільна амброзія...
Ось такі хащі неподалік мого будинку.












А ще читала десь, що й ця рослинка (лебеда), як зацвіте, то теж додає ефекту - вона теж вже готова до цвітіння, її теж навкого більше ніж достатньо, навіть у мене на балконі є lol



А ще неподалік від заростей амброзії росте отака колоритна груша



І ось новинка - наче раніше не бачила, схоже на цьому тижні посадили нові якісь наче деревця



Пошукала - виявляється це ПАВЛОВНІЯ - нове дерево в Україні, дуже перспективне й навіть отаке красиве (дві картинки з інтернету)


Антидепресант - ревакцинация

Бустерна доза, для посилення ефекту.
Минулого разу не вийшло відзняти прохід по "тренажеру", та й взагалі 2/3 маршруту не потрапили на відео. Вирішила сьогодні пройтися тим же маршрутом та все ж таки відзняти.
Але...
Мабуть той тренажер - надзвичайно секретний об'єкт, бо знову нічого у мене не вийшло - розпочалася тропічна злива з грозою від якої я намагалася сховатися під вербою, але дарма - верба мабуть уп'ятеро товстіша за мене, але сховатися від вітру за нею та від дощу під нею мені не вдалося і коли, стоячи під вербою, майже повністю намокла та почала замерзати, вирішила йти додому просто скрізь зливу...
Ото коли закінчується відео - то я рушила додому.




Сьогоднішні досягнення дуже скромні, порівняно з попередніми (http://blog.i.ua/user/886749/)



Але вважаю, ревакцинація вдалася podmig
Додому прийшла наскрізь мокра і вже було не до депресії.

А щодо "тренажеру" - там 208 сходинок - вгору-вниз... а потім у зворотному напрямку теж стільки ж - загалом виходить 208 сходинок вгору та 208 вниз, непогане таке тренування.
Коли на роботі погрожували відключити ліфт, а я працювала я на 8-му поверсі, то я таки натренувалася lol

Не буду більше намагатися зафільмувати цей відрізок шляху, оскільки обставини мені не дозволяють це зробити - не буду наполягати. Завантажу тільки більш-менш вдалі фрагменти, які відзнялися минулого разу - тоді я переплутала ввімкнення/вимкнення камери й камера знімала у той час, коли я просто йшла й тримала телефон, не звертаючи уваги, на що він дивиться, думаючи, що камеру вимкнено.
Щоправда, шкода... того разу я там таку електричку бачила... наче з позаминулого сторіччя... unsmile



Доречі, там є навіть два ліфта й вони працюють, але я ними ще жодного разу не користувалася

Антидепресант

Кілька днів перебуваю у стані глибокої депресії з приводу обставини, про яку тут http://blog.i.ua/user/886749/2377190/
Депресію лікує тільки прогулянка на дуже велику відстань, щоб втомитися та забути про все інше... ще допомагає нажертися чогось, переважно шкідливого... але цього разу я обрала перше - у цьому випадку побічка більш прийнятна - можливе зменшення надмірної ваги)))
Десь на середині маршруту виникла думка, що непогано було б зняти відео прогулянки, але, оскільки найцікавіший фрагмент був вже позаду, вирішила знімати шлях додому.



Але й тут не обійшлося без халепи, мабуть таки втомилася, бо перед тим самим найцікавішим фрагментом я переплутала вмикання та вимикання камери, тому там вже відзнялося зовсім не те, що мало б бути... треба буде якось повторити цей маршрут.
Таким чином я побувала на пляжі "Веселка", там де Зона Здоров'я - обладнана зона відпочинку, де я останній раз була ще до першого локдауну. Трохи добудували доріжку вздовж берега, але головне "оновлення" - це черговий забудовник захопив частину території зони відпочинку і щось там будує, а місцеві мешканці намагаються захистити природу біля свого житла.















Трохи з того, що на відео дещо невиразно вийшло: два спортивно-дитячих майданчики



Доріжка до пляжу й ще один майданчик, баскетбольний



Ну от... результати моєї прогулянки... Враховуючи те, що останнім часом трекер був налаштований на 7 000 кроків та 30 кардіобалів (один бал нараховується за одну хвилину ходьби із швидкістю понад 100 кроків на хвилину) у зв'язку із спекою та тим, що певний час коліно боліло... взагалі у спеку я й тієї норми не виконувала, а сьогодні ось так:


Небесні митці не сидять без діла

Не байдикують там у височині, створюють шедеври щоденно.
От і сьогодні (20 червня, випадково поставила не ту дату виходу в світ), що цікаво, майже на тому ж місці, спостерігала черговий шедевр небесної творчості.
Помітила ще коли йшла по парку - шматочок веселки... чи то ще не встигли всю намалювати, чи то фарби не вистачило, чи то вже розтанула й лишився цей шматочок


Вирішила підійти поближче, тим паче, що саме у тому напрямку й треба було мені йти. На шляху трапився трохи п'яний ліс і тільки вдома роздивилася, шо зліва над крайнім деревом виглядає той самий шматочок веселки



Ось вона, трохи ближче









Хмаринковий феєрверк понад п'яним лісом 



І ще щось таке, трохи космічне


Дивна хмаринка від Хмаророба

Йшла учора ввечері через мостик біля станції метро Дарниця й побачила у небі дивне створіння - якоїсь незвичної форми хмаринка й сяє так, ніби то Сонечко за нею ховається, але ж на той момент була вже майже двадцята й Сонечко мало бути з протилежного боку...






А вже сьогодні, вибираючи яке з трьох фото завантажити в альбом, помітила ще одне "Сонечко" в несанкціонованому місці на одному з фото - над NOVUS над сірою хмарою щось світле визирає... 





То учора ввечері Землю зігрівало три Сонця? Одне за тою дивовижною хмаринкою,  одне над NOVUS й ще одне на Заході над обрієм...

жовтневого вечора


Такий муральчик є неподалік


Вздовж усієї вулиці дерева однакової форми, на фото погано видно - там нижче крони помітне потовщення, схоже що це щеплення. Крона акації, а стовбур - не роздивилася з іншого боку вулиці.



І небо сьогодні файно розмальовано - видно фахівець працював!





З першим жовтня)

Весна ще не поступається місцем під сонцем



А Білий Кролик вже ледь живий(((



Ще якась інсталяція готується... давненько у такому вигляді...



Осінь потроху наступає 



Але ще жовтневих фарб дуже мало


Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
11
предыдущая
следующая