А до тебе так хочеться... знову Доторкнутись хоча б на хвилину. Але спека у горлі... і мову... Відібрало чомусь... Вже не линуть Слова так нестримно. Лише очі ... благаючи просять... Не лишати їх знову надії. Бо про тебе весь час тільки мріяв... Про твої вже відрізані коси, Та про зустріч під вранішні роси.   Зварю зілля для сили та вдачі знов... Щоб мій шлях... став коротший до милої. Та й у жилах моїх та буяла кров... Щоб до перших півнів все устигли ми. Щоб слова та були не потрібні нам... Щоб кохання у вирі нестримному... Затягнуло до прірви бездонної... Опритомніли тільки у вирії.* *Вирій (Вирай, Ирій, Ирай, Урай, Ір, Ірей, Ірій, Тепличина, Буян-острів) — назва раю в українській міфології, місце перебування душ предків, острів у всесвіті, першоземля богів і світу. У Вирії росте Першодерево світу (світове Дерево життя), ПРАДУБ з молодильними яблуками безсмертя на ньому. У верхів'ї Дерева живуть птахи та душі померлих. У Вирій прилітають зимувати птахи та комахи і звідти повертаються навесні. З цим пов’язана віра в те, що перелітні пташки на зиму відлітають у Вирій, де тепліше, бо ближче до того вогню, який у ньому всередині. Перебуваючи у сакрально високих, потужних зонах Вирію, вони освячуються, а повертаючись весною назад, несуть нашому краю, що втратив за зиму певний рівень святості, цю високу святість.

Жорж Дикий

СКОК – СКОК, АБО «ВЕРШНИК УДАЧІ»

Віртуальне життя – ритуальне життя,
Я у ньому скачу по удачу
Я скачу без коня
Через ніч в світло дня
Я скачу – тільки світла не бачу
Так минають роки
Проминають віки
Я скачу. Я скачу і не плачу
Плаче Доля моя,
Плаче  в дома сім’я –
Найдорожчим  плачу я без плачу
А для чого – хто зна?
Де блукав допізна?
Де скакав без коня по удачу?
Я удачу догнав
Я удачу загнав
І тепер разом з нею я плачу
– Ти, удача моя,
Ми з тобою рідня –
Лиш з тобою в житті я щось значу…
Я удачу догнав
Я удачу загнав
Я удачу впіймав на удачу
І в ту мить – відскакав
І на землю упав
Вершник зник і пропав –
Це відзначу!
Головне, що скакав
Головне – доскакав
А що зник – того я
Не пробачу.

2010 р.


Зиновій Зимний


***
Мороз пече сумніше за вогонь,
Любов пече сильніше від морозу,
Тож не ставай у всім відому позу -
Зігрій кохання подихом долонь

Застиг над містом чаду грубий шар
Душа волає в світу чистоти
Той крик розтане в межах пустоти
Валить з ротів і труб смертельний пар
 
Вгонь пече і гріє, а мороз
Пече вогнем навік завмерлу душу
Замерзле серце битись не примушу
Чуттям кохання у більйони доз

Мороз пече сумніше за вогонь
Любов пече сильніше від морозу
Ти відведи подалі цю загрозу
Тримай любов в теплі своїх долонь.

2010


Панько Пархатий

ПРОБЛЕМИ ДОЛІ В МОЛІ

Скромнішої нема від молі
та доля досипає солі

- Коли лечу я, мов орел,
завжди знаходиться козел,
що коло мене скаче
і аплодує наче,
але все по-дурному,
аж я лечу додому
щоб відпочити в хаті
на байковім халаті
бо де так шаленіти
що вмію я летіти
фанати фанатично
плещуть в долоні клично
а все, що надто – зле
трапляється сумне
за шалом тих овацій
не бачу жодних рацій
поки я плавно лину
то з тріумфу загину
йой! матінко моя!
ну що це за фігня!
прошу вас до спокою
бо не злечу покою
та що це? де це я?
стріча в Раю мене сім’я…
 
2010

Хто дочитав, то прошу проголосувати за того з поетів, хто найбільше вас зацікавив. Будемо щиро вдячні.

 

 

Неодночасно, в самості безмежній

Межу тонку останню перетнувши,

Позатілесний вимір-світ бентежний

НеВідчуттям неТіла враз відчувши,

Ми впізнаватимемо тих, кого любили,

Споріднених нам серцем і душею?

Чи усвідомлення та пам’ять загубили

За життєрозділом – останньою межею?...

 

17.12.2010

© Stepans’ka Marina (SMG)

Обійми… Близькість

Двох сердець, биття

Споріднене, співзвучне;

Не дует – вже соло!

Твій вдих –мій видих,

Вдих мій – видих твій;

Перетікання…

Груди до грудей – злиття…

Енергії потік потужний,

Квінтесенція життя.

 

13.12.2010

© Stepans’ka Marina (SMG)

 

            Присвята нашим діточкам

Заклик до свідомості та мудрості дорослих

Небожителі чудові,

Ніжні вісники любові

Променяться щирим світлом,

Миротворці – наші діти.

 

Дав їм Бог могутні крила,

Нездоланні волю й силу

Йти на Землю з Небосвіту –

Щоб ЛЮБОВ на ній розквітла.

 

Нам на щастя, просто в руки

Сходять з Неба, терплять муки –

Світлоносці не в пошані,

Не на часі – злет високий;

 

Крила меншають, всихають…

Янголята підростають -

Рік за роком, крок за кроком.

Вже і дні життя останні…

 

Повертатися до Бога

Час. Остання путь-дорога…

 

За плечима крила сильні;

Вгору злет – додому!!! – вільний…

 

07.12.2010

 

Stepans’ka Marina (SMG)

Забарився Амур…

Жартівливий вірш  :)

 

Чи заблукав десь наш Амур?

Чи в піднебессі теренкур,

Малий, долає досі?

       Згубив, можливо, стріли й лук

Та не знайшов?.. З дрижанням рук

Втирає піт на носі…

Забув адреси, імена?

Чи спить, у Бога, в  полинах      -     

Вина й медів напився?

       Поцілив, певно, і не ТИХ?!

В кущі сховався та й затих…     

 

Амур наш забарився… 

 

26.11.2010

© Stepans’ka Marina (SMG)