хочу сюди!
 

Sveta

34 роки, телець, познайомиться з хлопцем у віці 29-39 років

Замітки з міткою «авторські вірші»

Я - дрон

Я - дрон. Звичайний іграшковий "Мавік".
Був створений, щоб тішити людей.
Бо я є справжній профі у цій справі.
Прикольний. Миролюбний. Та проте...
Від часу московитської навали,
я вже не просто миролюбний "мав".
До мене хлопці міни прив'язали,
щоб я на орків міни ці скидав...
"Затарився", й літаю собі в небі...
Аж ось свинособаки унизу!
Мені і цілитися в них нема потреби,
бо їх, як гною - сотнями повзуть!
Дві мінки скинув - мінус десять вибздків.
Вмикаю камеру - гарнесенький пейзаж -
мокшанські руки, і мокшанські мізки,
лани встилають до крайнеба аж!..
Є в мене мрія - працювати в NASA!..
У космосі з "Фальконом" політать...
Але наказ - підсмажувати м'ясо,
що суне й суне з мордору до нас!..
Знов - ДРГ... Бац! ДРГ немає!
Вмикаю камеру - дванадцять штук! Прогрес!
Мабуть, мій "космос" трохи зачекає,
допоки я тут "карою з небес".

Iнша весна




1.
З рудим, останнім, мокрим снігом,
З духмяним, милим серцю, цвітом,
З приємно-теплими вітрами
Любов прийде, пройти між нами.
Бо ми вже зовсім не такі.
Як понад двадцять тому років
Давно, давно поодинокі.
Ми, як поранені пташки,
В собі шукаем тільки спокій.

2.
Ой, довго, довго серце нило,
Аж двадцять весен народилось.
Перемололось, все стерпілось...
Життя із часом все змінило.
Жаліти стало небо нас,
Дощем спокійним - не грозою,
Наповнив келихи журбою,
І цей, бузком духм'янний час,
Так плакало, як мы з тобою.

3.
Та з часом весни гоять рани.
Хіба з тобою це ми знали?!
Був кожен травень, як останній -
Жага і смуток обійнялись.
Тепер мы зовсім не такі.
Вже понад двадцять весен поспіль,
Як трави нам не стрелять постіль,
І ми не вірим у казки,
Але є ті, що вірять досі.

З рудим останнім мокрим снігом,
Прийшла весна... Милуйтесь дивом...


17.03.20


© Copyright: Віталій Тугай, 2020 р.
------------------------------------------------
мій офіційний творчий сайт "Камін для душі":
http://lesovihok.avtor.me
та авторська сторінка на Фейсбук:
www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/

*цей вірш - текст до нової пісні, хоча мелодії при написанні, я не відчув.

Я так пишу

Я так  пишу
без  всяких  романтизмів
дурниці  різні
що то  "прийде " Згори
і  Стукне  боляче
(новітнім  Словом)
у  макітру .


Як її не вистачає



Ніч з вікна забрала місяць,
та із серця спокій мій.
Не знаходжу нині місця –
пам'ять, як той лиходій.

Рину вмить увесь під ковдру -
в темряві я тут один.
І сиджу неначе бовдур,
кат нічних своїх годин.

Мої думи, думи мої,
як, куди від вас втекти?
Пам'ять травнем новим поїть,
схожим травнем, де є ти…

Я тікав від дум у гори,
в цвіт весняних полонин,
та на жаль, на моє горе,
там зібрав лише полинь…

Тягне все мене в минуле,
де від погляду тепло,
де тихенько пригорнулось
щастя під моє крило.

Так, то щастя вже минуло,
миттю світла пронеслось.
Наче  зірка проминула
в небі темнім і пішло…

Темно тут. Так само зовні,
Душу знову душе сум.
Тіні темрявою повні
вбити здатні серця струм?

Струм той є  - моє кохання,
моє щастя та біда.
Боже мій, почуй благання
та її мені віддай!

Та не буде те, що було –
де те світло і тепло.
Моє щастя облетіло,
цвітом білим полягло.

Ось чому - неспокій, Боже,
чому травень знов  п’янить.
Може з глузду  з’їхав? – може,
та тому сльоза бринить.

Бо чомусь  життя дорожче
нездійсненна з нею мить…


27.05.18

© Copyright: Віталій Тугай, 2018
 ===============================
короткий вариант на русском, написанный ранее:


Как её мне не хватает
-----------------------------------

Ночь с окна луну изъяла,
И  спокойствие  - долой!
Прячу тело в одеяло -
Полностью,  всё  с головой…

Тут  темно, темно и извне,
и в душе  кромешный мрак.
Где же милость молний,  ливней?
Снова Май уходит…  Ах…

Всё мотаюсь по квартире,
Думы думаю о ней.
Ничего, казалось,  в мире
нет тех дум моих  важней.


16.06.17
---------------------------------------------------
© Copyright: Виталий Тугай, 2018
----------------------------------------------------
мій официальный сайт "Камін для душі":
                              http://lesovihok.avtor.me
          та авторська строрінка на Фейсбук

www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/

Останнi днi зими



Останні дні зими неначе не останні –
Січе обличчя сніг, як кара людям всім.
Останні дні зими вподобі не весняній,
І люди кажуть: Ні! Тікають в теплий дім.

Бо вдома теплий чай, та  діти, чи – онуки,
Коли все так, то й сум по тій весні – дарма.
Годинник на стіні ковтає миті, – слухай!
А може і не слухай… Зима піде сама.

Останні дні зими –
чомусь лютує небо.
Мете в обличчя, дме - напевно є за що.
Полотна крижані, чи є нам в них потреба?
Чому набридлий сніг кружляє наче чорт?

Дерева навкруги – коряві чорні руки,
Неначе п’ятірні, зшкрібають з неба синь.
В облозі хуртовин такі повільні рухи,
А хочеться весни… Іди, вже лютий, згинь…

27.02.18

© Copyright: Віталій Тугай, 2018
-----------------------------------------------------------------------------------------
                   мій официальный сайт "Камін для душі":
                                    http://lesovihok.avtor.me  
                        та авторска строрінка на Фейсбук
                   www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/


Брати наші менші? то виходить - Братовбивці..


0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Слово - як насіння

насіння Слова
не проросте
у Холоді Байдужих
Упаде Жолудем
у той морозний сніг
чи в чорнозем -
і Проросте Творінням..

чорно - білий настрій

Самотній пес
ліг на узбіччі
і дивиться
у далечінь





Природа

Над  річкою
схилилися  дерева
Століттями  вони
у дзеркало  води
Вдивляються  
і  бачать  свої  сни

Сторінки:
1
2
3
попередня
наступна