У мапу місяця кидаю
Ножа... у кратер, як в мішень -
Десь оселюся там, гадаю,
Прозорим привидом мишей.
Мисливцем тихим, хитрим блазнем
У чорній темряві глухій
Я полюватиму щоразу
На тих тварюк в пітьмі лихій.
От, тільки ножик не вгрузає -
Плиском лягає дзвінко в ґрунт.
Озветься галасом навзаєм
Та тим псує мені всю гру!
Ламає здумочки фантазій
Ганебним ляпанням в стіну.
Чи то вже я кривий та зазий
Ціляти в темряву нічну?...
В якій сміються заметілі,
Здіймають, кружають сніги.
В кружлянні тому білі тіні
В лелітках з поглядом нудьги.
Але ці тіні (точно знаю!),
То віддзеркалення мене.
В тіні бо плентаю, по краю.
Допоки все в мені засне.
Допоки мапу та про місяць,
Забуду навіть про ножа -
Оточать сни, ліси та...лиси
В лісах здіймуть хвостом пожар.
Згорить усе в біді одразу -
Увесь непотреб та нудьга,
Бридке, огидне та відразне,
Та лінь, байдужість та снага...
...А рано вранці встану з болем
У обважнілій голові
Та розгамузою поволі
Словесно дякую сові -
Вона така ж, як я охоча
До полювання гризунів.
Та ще до того і пророча
Та упокорює мій гнів...
Опохмелюся на сніданку,
Верну бадьорість та снагу.
І зникне птаха на світанку,
В сліпучо білому снігу.
І нависає важко небо
Над ницим побутом життя
(В руінї, дурістю ганебне,
В безвихідь, шляхом в небуття).
...Та знову вішаю на стінку
Ту мапу місяця та мрій.
Кидаю ніж крізь білі тіні,
Крізь заметілі безнадій.
2
