Коли Олена вийшла заміж і стала самостійно господарювати. почали відбуватися дивні речі. Навіть нові відра, в яких зберігалася вода, швидко роз’їдала іржа, а пластикові тріскалися. Часто невідомо хто їх перевертав і вода розтікалася по підлозі. Та й саму воду донести з криниці було не просто. Вона вихлюпувалася  з відер без видимої на те причини. А то й сама Олена падала з відрами на рівній стежці, розливши всю воду.

  Але як тільки жінка воду ставила на вогонь, вона втрачала свій норов і могла спокійно і довго стояти потім в будь якій посудині.  Тому вся принесена вода неодмінно проходила процес обробки вогнем.

  Такий стан речей був незручним і лякав своєю дивністю. Ніби вода в домі була проклятою.

  А згодом і сама криниця завалилася. Спроба викопати нову закінчувалася перекиданням в землі останнього кільця, ледве не поховавши заживо робітника, який її копав. Після цього ніхто не брався копати Олені криницю і вона носила воду від сусідів.

  Про свої проблеми Оленя якось поділилася зі своєю подругою.

– А ти сходи до старої баби Параски, що живе в сусідньому селі. Вона знається на всяких прокляттях, може й порадить тобі щось.

– Думаєш, тут наявне прокляття?

– Я не знаю. Але як варіант.

  Олена послухалася, і вже наступного дня була у баби Параски.

– Е, доню, рідкісне на тобі прокляття лежить. Таке накладають на тих, хто підпалює їх домівку. Власниця навіть не знає, на кого воно ляже, але прокляття не помиляється.

– Бог з вами, бабусю, не підпалювала я нічиєї домівки.

– То могло статися не навмисно. Добре подумай, як могло таке відбутися.

  І тут Олена згадала свою молодість, як хлопці пригостили її цигаркою. Вона не палила, але в гурті заради забави згодилася. А тут якраз сусідка вийшла зі свого двору. І Олена, щоб не втрапити в халепу, викинула цигарку за паркан. В той день хата сусідки згоріла. Олена ніколи не думала, що то вона винна в пожежі. І ця здогадка примусила тремтіти все її тіло.

– І що ж мені робити? Як позбутися прокляття і хоч трохи загладити свою провину?

– Є тільки один спосіб.  Ти повинна загасити чужий палаючий будинок.

– Я?!

– Не дивуйся. Тобі для цього буде досить навіть кварти води.

  С тих пір Олена весь час возила в своїй машині декілька пляшок води. Вони в дорозі розкручувалися, тріскалися. Але винуватиця була наполегливою і не зважала на розлиту скрізь воду.

  Ера солом’яних стріх давно минула, тому пожежі були рідким явищем і не попадали в поле зору Олени. Але одного разу жахлива пожежа зустрілася їй в одному із сіл. Горів перший поверх двоповерхового будинку. Вогонь виривався з розбитих вікон і не давав змоги проникнути людям всередину. А у вікні другого поверху стояла перелякана маленька дівчинка і її плач кров’ю обливав серця людей. Її мама билася в істериці і втрачала свідомість.

  Олена розуміла, що поки приїдуть пожежники, дівчинка може загинути. Вона кинулася до своїх пляшок з водою. З п’яти залишилася наповненою лише одна. З неймовірною силою для себе жінка кинула пляшку в розбите вікно будинку.

  В метушні ніхто не звернув на неї увагу, окрім старого діда Степана, який із-за похилого віку не приймав участі в гасінні пожежі.

  Дивна жінка, подумав дід. Хіба можна зарадити гасінню такої пожежі однією пляшкою води? Але на його подив полум’я зненацька почало слабнути і через хвилину  від вогню залишився лише дим. Та й той почав швидко розсіюватися.

  Впевнившись, що дівчинка врятована, Олена сіла в машину і з неймовірним полегшенням на душі поїхала своєю дорогою. З тих пір вода в її домі перестала розливатися і не потребувала упокорення вогнем.

  Дід Степан згодом розповів свої спостереження мамі врятованої дівчинки. Та не повірила, але й інші люди підтвердили, що бачили дивну жінку з пляшкою води. І здається, якраз тоді вогонь дивним чином раптом згас.

  Пройшли роки. Врятована дівчинка Марічка виросла і їй не давала спокою мамина розповідь про дивну жінку, що дивом загасила пожежу. Якби не ця жінка, то і самої Марічки мабуть би вже не було. І дівчина дала собі слово, що називатиме свою рятівницю мамою, бо то, по суті, було її друге народження.

  Знайти свою рятівницю виявилося ділом не простим. Єдиною зачіпкою була невелика машина жовтого кольору, на якій тоді під’їхала жінка. Та дві останні цифри номеру, які вдалося запам’ятати діду Степану.

  Одного разу, виходячи з магазину в райцентрі, дівчина побачила ту саму машину, яка, на жаль, уже від’їжджала. Розпитувати продавця гомінкого магазину було наївною спробою.

– Власниця жовтого авто? Не можу напевно сказати, але, здається, вона з Данилівни.

  Цієї інформації було достатньо для подальшого пошуку. І через пару днів дівчина Марічка ступила на поріг Олениного будинку. Її зустрів син Олени, а самої господині не було вдома. Час в очікуванні пройшов в теплій розмові за столом з ароматним чаєм.

  Коли Олена відкрила двері, Марічка кинулася до неї.

– Доброго дня, мамо.

  Олені знадобилася лише секунда, щоб зрозуміти хто ця дівчина. Вона окинула поглядом стіл зі смаколиками, звернула увагу на зачарований погляд її сина, і зрозуміла, що таке звернення цієї дівчини до неї буде чути надалі майже кожного дня.

    Микола Казкар.

 

[ Читати далі ]

От чесно, за**али!!! Третій день неможливо зайти в пошту, пише про тех.обслуговування. Через це неможливо зайти в інші сервіси, до яких прикручена пошта (отримати код). Ви там подуріли бляха чи шо? Була користувачем ще за часів давніх, але зараз думаю міняти поштовий сервіс. У кого як справи з поштою?

Вчора був звичайний день в моєму календарі, але так сталося що я вирішила написати про нього книжку. Так, про один день в маленьких і не дуже подіях, про те як зараз це відбувається. І що саме можна описати і залишити поколінням. Звісно, один день нічого не значить. А ви зазирнить в один день наприклад 100 років тому яким він був, як він відрізнявся від сьогодні. я дивилася один день 100 років тому в Україні - один морозний день як все було і це дійсно такі історії заворожують. так от один день і мій багатослівний запис "ще мить" співпали. Знов шосте, я зайшла сюди що саме місяць тому я залишила пост. ну там закидають що його Безсмертний замовив ну мені це звісно за комплімент , Безсмертний досвідчений політик. Ще коменти про ШІ...зараз наприклад я теж використовую ШІ, бо я просто надиктовую свої думки, а він записує - хіба це не воно? це теж те що є сьогодні і це те чого не було навіть 10 років тому не то що 100 - це важливо! важливо це запам'ятати, хто все це запише? от і я взялась за таку думку в мене є час можливість Але я зрозуміла що описати буквально одну подію - одну маленьку подію з одного звичайного дня це дуже багато букв, словосполученнь, речень правильно покладених на папір... зрештою. Та з рештою ,як і завжди, мені сьогодні не вдалося виконати навіть десятої частини задуманого. Я просто прожила ще один день,якій теж можна помістити у роман - знайти багато дрібних речей особливих речей мені так здається що вони особливі, комусь ні. Але в тому і річ. Я думаю роль письменника - це передавати зміст і що ще важливіше суть без фотографій і інтерактивних штучок - читач сам підключить свою уяву. Роль письменника увімкнути неї. Я хочу написати книжку, але я сьодні вже розбовтала про це декому, а тепер і тут. Чому тут? Бо це моя українська платформа без друзів які знають мене у житті. Я знаю що це платформа напічкана ботами, тому і платформою її назвати важко. Це ботоферма, але лишилися ті, хто ще щось постить. Тому і я кидаю тут час від часу щось дуже особисте і йду, аби не чути як хтось хрюкає за медяки від пана моцкаля. А якщо ви хрюкаєте надурняк, то в мене для вас погані новини - ви прохрюкалі навіть собі на харч.
Окрема подяка тим, хто тут дійсно намагається віднайти правду і кращий шлях для всіх нас. Я не відповідаю, але я читаю і дякую що ви є!
Промайнув місяць, за вікном знов Лютий...
Скоро четверті роковини як я не вдома, як наші життя кардинально змінилися...

Друзі, я не знаю що я тут накалякала аби піти ще на місяць, але я хочу сказати, що йде рік коня. Ви бачили мій аватар, він такий з першого дня мого тут блогування. То ж це наш рік, бо мій кінь справді прагне цього і мчить до нашої весни!
Люблю вас цілую і обіймаю, ви - кращі!
Колись настане день, закінчиться війна!!! ©

Сьогодні одна дівчина мене здивувала. Хоч звісно , я не дивуюся нічому вже. Отже, скажу тобі пару слів, знаю, читаєш. Те, що я відмовилася постити якусь хрінь , зразу перестала бути милою Віскі? )) А чого, ти , серухо ,сама не зайдеш знову і не запостиш? Запам'ятай: мене нічого, ніколи, і нікому не можна змусити зробити. Я гадала, що написала те, що зрозуміло. У мене зараз Маріуполь, версія 2.0. ти знаєш, як це виглядає? Живому трупові пропонують сходити на танці. Чи наприклад, повернувшимся вчора хлопцям з полону, пропонують підти на курси кройки і шітья. Вчора міг би повернутись і він. Я іноді думала, мабуть, не хотіла б бачити його понівеченим тілом чи душею. Я взагалі не хочу когось чекати. Я втомилася. Але тепер у мене Костянтинівка.
Обісцятому Кондрі окремий меседж: бабуся Віка стомилася, відчепися.
Моя кішка чиста і доглянута, це ти вже дивися за своєю товстою сракою.
І стань нарешті мужиком. Ставай до війська. Ворошнов в ЗСУ, а ти ниєш.

09.01.20, 15:06
Ну що ж, дорогі співгромадяни, підсумуймо? Я маю на увазі підсумок 8-місячного президентства Володимира Олександровича. Оцінимо його успіхи на ниві «розбудови держави». А успіхи, прямо скажемо, не дуже. Якщо коротко, то вони такі:
В економіці, м’яко кажучи, повна срака. Падіння виробництва на 10–20%, а деякі підприємства закрилися зовсім. Надходження до бюджету впали, країна поки що тримається, але боюся, що це ненадовго.
Обіцяного миру немає і не передбачається. Фінансування армії скорочено, мотивація бійців ЗСУ похерена. Ну відвели війська з обладнаних позицій у голий степ, та ще й фактично взимку — і що? Обстріли не припинилися, наші втрати лише зросли.
У міжнародній політиці взагалі «немає повісті сумнішої на світі». Антипутінська коаліція фактично розвалилася, санкції от-от знімуть, військова допомога поки що ще є, але це поки що. Так, була зустріч у Парижі — і що? Ну потисли вони руки, наш «чемний» з хамлом, радості повні штани! Ну поговорили вони тет-а-тет, а який підсумок? Та жодного.
У внутрішній політиці справи не кращі. У команди президента косяк за косяком і зашквар за зашкваром. А чому ви дивуєтесь? Забули, на якому смітнику він її набирав? Таке враження, що він спеціально по всій країні збирав унікальних дурнів і професійних зрадників. Хоча, якщо розібратися, то яка різниця? За 8 місяців наш президент устиг відпочити 5 разів, а його політ в Оман — це взагалі щось унікальне і дуже мутне. Загалом, не президент у нас, а хлопчик на побігеньках у Ігоря світ Валерійовича.
СБУ та всілякі розвідки й контррозвідки фактично розвалені, ФСБ там керує на повну програму. І це тільки початок президентства.
Писати про успіхи нашого президента можна до безкінечності, але, думаю, загальний висновок зрозумілий: уже вибрали — то вибрали!
Дорогі співгромадяни! Ви знаєте, за що присуджується премія Дарвіна? Цією премією нагороджують людей, які загинули з власної дурості й тим самим позбавили людство своїх дебільних генів. Ось кілька яскравих прикладів: хлопець на спір вирішив зіграти в російську рулетку, але як зброю обрав не револьвер, а пістолет із патроном у патроннику; двоє автомеханіків вирішили влаштувати перегони в боксі на напівпорожніх бочках із-під бензину. За командою вони піднесли сірники до відкритих горловин і… бабах — ні хлопців, ні боксу; інший хлопець, надивившись фільмів про супергероїв, вирішив повторити «простенький» трюк — перестрибнути прірву. Не перестрибнув. Таких випадків багато, і біда всіх номінантів у тому, що поряд не знайшлося людини, яка дала б по шиї потенційному самогубцеві зі словами «придурок» і потім популярно пояснила б йому наслідки задуманого вчинку.
От скажіть чесно: якби ви побачили людину, яка, бажаючи дізнатися, скільки бензину залишилося в бочці, вирішила підсвітити сірником у відкриту горловину — як би ви вчинили? Чи: «він доросла людина, це його вибір, він має право»? А якби побачили, що дитина намагається засунути цвях у розетку — дали б їй по шиї чи: «дитина теж особистість, вона має пізнавати світ на власному досвіді»?
До чого це я? До того, що коли стало зрозуміло, що на виборах багато хто віддасть голоси за Зеленського, ми намагалися пояснити, до чого приведе його правління. Приведе воно до всього того, що перелічено вище (пп. 1–5), бо ні до чого іншого воно просто не може привести за визначенням. Подумайте тверезо: до чого може привести правління кричущого непрофесіонала та ще й популіста, який намагається сподобатися всім і вважає, що всі проблеми можна вирішити за принципом «проблемо, стій, раз-два!»?
«Він хороший хлопець і не барига!» — чули ми у відповідь. Але, як сказав один кіногерой зі старого радянського фільму: «у нас на заводі немає такої посади — хороший хлопець».
«Він набере професіоналів і всього в них навчиться!» Де він їх набере? І як відрізнить професіонала від такого ж популіста, як і він сам?
У результаті його команда — це збіговисько бовдурів, які вважають себе крутими спецами буквально в усьому й при цьому впевнені, що схопили Бога за бороду. Ці придурки навіть брехати нормально не вміють, не кажучи вже про побудову серйозних багатоходівок, без яких політика просто неможлива.
Вітаю тебе, Україно! Ти зробила свій вибір! Ти заробила премію Дарвіна на 73%! Дуже сподіваюся, що це число вже зменшилося і тенденція зростає. Дуже сподіваюся, що не помиляюся.