Вчора ноутбук самовільно перехавантажувався. Аж двічі або тричі. Добре, що в процесі самовільного вимкнення і ввімкнення не втратив інформацію, над якою працював (монтував відео). Але сам факт того, що ноут може перезавантажитись сам мене напряг і засмутив. Раніше таке вже відбувалось декілька разів і я думав, що випадково натиснув якусь клавішу. А виявляється, що ноут і сам може. Причому це не було пов'язано з оновленнями. Просто тупо вимкнувся і увімкнувся.
Вичитав, що це може бути через перегрів процесора або відеокарти. Пишуть, що треба замінювати термопасту раз на один-два роки. Seriously, це потрібно робити? У когось були самовільні перезавантаження компа або ноута? Що робили? Чи замінювали термопасту або запрошували майстра для заміни?
Якось згадалося те тендітне
безтурботне юнацьке життя. Батько шахтар, гарує в забої, добуває вугілля і
гроші, життяв шахтарському містечку,
все є, школа, друзі, але. Але таки є батьківська хата в селі, де є щирі люди
дідусь і бабуся, і єтеж друзі,не городські, сільські щирі і добрі. Десь в
1975 році,літом наканікулах пішов я в селі з друзями працювати
в тракторну бригаду, ні не за гроші, просто за компанію. В шість ранку бабуся смажила яєчню і відправляла сонного
онука кудись на роботу,розуміючи, що
всі в селі з малечу працювали. Ідучіз
холодком і туманом напівсонний , вдихав серцем рідний край, мукання корів
нетерплячих до пасовиська, спів півнів, звуки відер тягнутих з криниці, запах
силосу. І ось вона Бригада, і юрба шістьнас молодих підлітків , дають наряд в Рублевому стягувати сіно в скирду.
Стягувати цедва трактори
гусеничнихметрів 50 сітка з тросів і
поперечин, головне цією сіткою прихватити пару трійкукопиць, далі трактористи як заправські
риболови збирали солому по всьому полі. А ми вцей момент сиділи на підплигуючій соломіічомусь раділи. Саме престижнезавдання було попасти помічникомкомбайнера, але туди брали старших хлопців . Щекруто було попасти нанічне орання ріллі, треба було розводити багаття
накраю поля, щоб тракторист бачив
напрямок в темряві. Асаме круте для
мене була кузня, де я навчивсякуватизубки на борони. Оттак в 13 я якось пізнавав життя в селі,
цейдосвід допоміг в подальшому
становленню як інженера.До речі за два
місяці я заробив десь 280 рублів. В міст,і теж мої дузі чомусь не розуміли моїх
сільських робіт. Доречі десь трьох моїх
юних побратимів я зустрівв Гірничому
інституті.
В этой жизни, независимо от того, какая система: капиталистическая, демократическая, или не пойми какая - подхалимам живется хорошо. Везде
одинаково. Нет в тебе хребта, готов ползать и лизать, и ты будешь везде, в любом строе очень нужным человеком и сделаешь очень хорошую карьеру. Есть у тебя стержень, жизненные принципы - в любом строе тебя сотрут и сомнут, ибо такие люди не нужны.
Представьте себе интеллект, способный математически доказать присутствие Творца во Вселенной не через сухие трактаты, а через звук, заставляя даже убежденных атеистов замирать в священном трепете. Иоганн Себастьян Бах вошел в историю не просто как гениальный композитор. Он был великим протестантским богословом, чьим языком были ноты. В эпоху, когда музыка начинала превращаться в изящное развлечение для сытых аристократов в напудренных париках, этот человек поднял свой абсолютный духовный мятеж. Он наотрез отказался обслуживать тщеславие европейской элиты.
Для Баха партитура была точной картой божественного порядка. Ортодоксальный лютеранин, он знал Библию наизусть и владел собственной огромной теологической библиотекой. Его жизнь была непрерывной катастрофой: он похоронил первую жену и половину своих детей, постоянно конфликтовал с тупыми церковными чиновниками, которые считали его музыку "слишком сложной", и к концу жизни полностью ослеп. Но в его творчестве нет ни капли истерики или бунта против Небес. Бах брал хаос этого разрушенного, падшего мира и через строжайшую полифонию и контрапункт собирал его обратно в идеальную архитектуру Божьего замысла.
Каждую свою рукопись, будь то грандиозная месса или простое упражнение для клавира, он подписывал железобетонной аббревиатурой «S.D.G.» — Soli Deo Gloria (Только Богу слава). Бах доказал немыслимую вещь: истинный гений никогда не пытается украсть славу у своего Творца. Он работает как идеальный, прозрачный ретранслятор, через который математическая и духовная гармония Небес прорывается в нашу земную мясорубку. Спустя столетия философы скажут: «Если есть музыка Баха — значит, Бог существует». Его фуги и хоралы — это не просто искусство, это акустическое Евангелие, которое безжалостно срывает с человека маски и ставит его лицом к лицу с вечностью. Бах не писал для королей, он писал для Царя царей, и именно поэтому его ноты пережили все империи...
Ми пройдемо дорогою смутку через наше колишнє подвір'я, якого давно не існує в тому вигляді, що залишився в нашій пам'яті. Ти нестимеш повні кишені спогадів, а я тягтиму їх цілу гору на спині, як мішок каміння, дедалі важчий. Відтепер частина твоїх стала моїми. Я намагатимусь їх зберегти. Ми підемо вниз, до Берега, де так само безглуздо несе свої каламутні води Рівчак, який мені так хотілося називати каналом, бо ж краще мати на краю двору справжній канал, а не якийсь там Рівчак.
Над нами стелитиметься надвечір'я, густе й напівпрозоре, тепле як свіже козяче молоко. Ми будемо йти понад акуратними доглянутими грядками, де рівними рядами проросли втома і смуток. Стільки зусиль було вкладено в ті грядки, в козу, одну, другу, чотири одночасно, і значною мірою заради того, що мені б ніколи не хотілося озвучувати, бо то так нечесно. Заради мене.
Я обіцяв собі запам'ятати в деталях наш дім і двір, гуляючи там подумки та відтворюючи у голові всі деталі, але сам собі давно зрадив. Тепер це тільки фрагменти, що виринають у тумані. Я скільки разів бачив у найстрашніших маревах, як іду до Берега назустріч твоїй низенькій постаті, аби обійняти ще раз, але знаючи наперед, що цього більше не буде. Найгірший день мого життя, який уже настав. Як же я хотів просто побачити тебе ще раз і обійняти.
Я надто давно й добре усвідомлював, що мені б не вистачило ні всього свого життя, ні цілої вічності, аби хоч на крихту віддячити за все добро, що ти дала мені. Іноді я намагався, кострубато, не завжди вдало, та хотів би, щоб у твоїй неосяжно світлій душі залишилося щось із того. Бабусю, моя найкраща у світі бабусю, я ніколи не повірю, що тебе може не бути у цьому нескінченно самотньому світі, який навіщось продовжує існувати, гучно сміючись. Хай би ліпше зникли вони усі, тільки не ти. Твоя домівка, останнє місце на землі, де я міг почувати себе дитиною, тепер порожня. Там живуть лише речі та спогади.
Я ніколи собі не пробачу цих майже двох років, що не міг приїхати, сотень наших банальних телефонних розмов з дня, коли ми бачилися востаннє. Ніхто не забороняв мені в якійсь із них без всякого приводу просто зайвий раз нагадати, що я тебе люблю і скучив, поки не стало надто пізно. Хоча ти говорила щоразу по-щирому банальний перелік побажань, наче щоразу прощаючись, не знаючи, чи буде наступний дзвінок. Я знаю, як ти сама хотіла сказати, що скучила, але так і не сказала ні разу, щоб я не зірвався в небезпеку.
Я ніколи собі не пробачу, що так і не познайомив тебе наживо з правнучкою, хай ти хоча б знала, що вона є, а ще той спонтанний відеодзвінок недавно був таким доречним, аби ти глянула на неї хоч через екран. Тоді я побачив тебе востаннє, ще здивувавшись, як ти постаріла. Здавалося б, між 93 і 95 роками у зовнішності людини вже не буде значних змін, але ж ні. Коли мала підросте і все розумітиме, я обіцяю розказати їй, як ти її любила і чекала. Я бачу, що в ній точно є щось від тебе, і це єдина втіха в пустоті. Я дуже вдячний тобі, що ти намагалася нас дочекатися, хоча навіть не уявляю, як то було важко.
Колись, коли я був малою, тупою і жорстокою дитиною, я грався на нашому подвір'ї й побачив невеликого жука, що чимчикував кудись у своїх справах. Його спина була надійно захищена бронею двох складених крилець, що не завадило мені взяти сухий стручок з-під квасолі та встромити йому гострою стороною у незахищену щілину між тими половинками. Ти побачила це і з гіркотою в голосі спитала, навіщо я скривдив жучка. Та проста гіркота, без злості, просто з нерозумінням, так різонула мені душу, що я пам'ятаю той момент до сьогодні.
Я вийняв стручок, і жук поповз далі, хоча я не певен, чи не завдав йому смертельної травми. Здається, десь із того часу я намагався не зашкодити жодній живій істоті без явної причини. Майже все добре, що є в моїй нікчемній чорній душі, є там завдяки тобі. Тепер значна його частина також відмерла.
Найгірше мені зараз усвідомлювати, що незалежно від того, чи існує тільки це життя, чи є рай або пекло, у жодному варіанті майбутнього я більше ніколи не почую твій голос. Сподіваюся, там, де ти тепер, немає ні втоми, ні болю. Сподіваюся, ти знову зустрінеш там дідуся. Я ніколи вас не забуду. Ніщо не заповнить цю порожнечу всередині мене.
Валерій Чалий: Кешбек на пальне - вас знову пошивають в дурні
Якщо громадяни не будуть критично мислити і будуть мовчазно
погоджуватися навіть на те, що виймають гроші з їх власної кишені – то
така країна навряд чи буде мати економічний розвиток і зможе наздогнати
лідерів Європи.
Подивиться на цей кешбек з пальним. В народі його вже окрестили: "Є-Бачок" чи "Є-Бак".
Я би сказав, що це програма: "Є-Лох".
Чому? Бо ви заплатите тричі!
Перший раз у підвищену ціну включать безвідсотковий кредит від вас
продавцю пального (вибору - не буде) для того, щоб за ваші гроші (а не,
скажімо гроші банку) закупити наступну партію.
Другий раз ви заплатите податками в бюджет, з якого комусь віддадуть кешбек.
І третій раз ви заплатите, бо віддасте наперед свої гроші в умовах
інфляції і девальвації гривні. Тобто сто гривень зараз і через місяць -
це різні за купівельною спроможністю сто гривень.
Крім того, вас ще заганяють в "цифрове стойло", не даючи жодного вибору.
І в підсумку, ви ще раз заплатите … заплатите найбільшу ціну: вашу
долю вирішать за вас на виборах ідеологи та "схематозники" кешбеку, а не
ті, хто, буде готовий поставити на розвиток економічно незалежного від
влади середнього класу.
Відчуйте майстерність владних політтехнологів: береш в цьому участь -
ти учасник програми "Є-Лох". Не береш кешбек - ти просто лох.
А щоб так не було, треба в Верховній Раді уточнити, звідки гроші з державного бюджету на це все?!
Може все ж таки направимо додаткові ресурси (бачимо, що вони є) на
потреби Збройних Сил України, а не на ці "лохівські програми"?
автор: Валерій Чалий, екс-посол України в США; сторінка автора у Фейсбук
