Звідки правда приходила

Якось навесні 1968 року, (дату я зрозумів пізніше) матуся з дитсадка вела мене додому, трохи не доходячи до хати ми зустріли сусідського хлопчика, який стояв під деревом і тихенько рюмсав. Він був старшим од мене на кілька років, але це не заважало нам гратися по вихідним і взагалі дружити.
Матуся звернулася до нього, Сашко, що сталося, чому плачеш?
Гагарін розбився! Відповів Сашко ковтаючи сльози. Звідки знаєш? Толька сказав, це ще один хлопець, який був старший од нас років на вісім, якщо не більше. А він звідки дізнався? Американці по радіо сказали. Та може збрехати? Ні, Толька сказав, що вони ніколи не брешуть, якщо сказали, то значить так і є. І заплакав вголос. Я почав прислухатися до новин, що передавали по радіо, нічого, програма ВРЄМЯ, знову тиша, лише днів через десять матуся сказала, що на роботі ходять чутки, що таки розбився. Нарешті партія і правітєльство зрозуміли, що далі приховувати загибель першого космонавта нема сенсу, бо і так вже всі знають. Через кілька днів спершу по радіо, потім по телевізору сказали, що таки розбився, ніяких подробиць не передали, вирішили що і цього досить. Всі оці совкові хитрощі взяла на озброєння нинішня рашка разом з хлом, якщо новина хороша то її роздмухують до розмірів неймовірної ПАБЄДИ, якщо новина не дуже, то або перебрешуть, на кшталт влучили ракетою по дитячому садку, а сказали, що то була база НАТО і знищено купу їхніх генералів, а якщо з тим, щоб перебрехати якось не складається, то просто подію ігнорувати, мовляв знати нічого не знаємо, бо нічого не було. Ось це якраз те, що вони можуть павтаріть і дасть Бог павтаріть, тобто розваляться к бісовій матері. Тим часом дідусь пішов на пенсію, і колеги подарували йому радіолу "Білорусь". Радіола це щось на кшталт музцентру, який складався з програвача грамплатівок та радіоприймача. Я досить часто грався дідусевими подарунком, грамплатівок у нас практично не було, хіба що одна коробка бабусиних на 78 обертів, які я переслухав усі, а от приймач то було значно цікавіше. Вже будучи школярем, мандруючи по коротких хвилях я почув довгоочікуване: ВИ СЛУШАЄТЄ ГОЛОС АМЄРІКІ ІЗ ВАШИНГТОНА, ось воно, нарешті! Я почав прислухатися, спершу ішов блок новин, але нічого цікавого, потім інтерв'ю з якимось дисидентом, потім музичний блок, який слухати було досить важко, бо станція весь час "плавала" і її постійно треба було підстроювати. Про цю проблему я розповів деяким друзям, і з'ясувалося, що не я один бавлюся слуханням ворожих голосів, як тоді називали ці радіостанції. Вони і підказали як не побороти, бо це неможливо, така вже властивість коротких хвиль, але значно зменшити її. Треба використати зовнішню антену, друг мені її показав, нічого складного, мідний дріт зі штекером, гніздо з такою позначкою. На радіолі це гніздо я знайшов швидко, а дріт, як і в любого совєцького хлопця у мене був. Штекера нема, це не біда, кінець дроту зачистив, загнув, вставив у гніздо. Ура, працює! Якість прийому значно покращилася. Практично кожного дня після школи я слухав свій улюблений голос. Там розповідали про важливі події в світі, а також в союзі, деякі з них підтверджували совєцікі ЗМІ, а деякі так і залишалися, ніби їх і не було. Прийшовши з армії та вступивши до інституту я продовжував слухати голос. Закарбувався в пам'яті такий випадок, вже помер дарагой Леонід Ілліч, його місце зайняв очільник КДБ СРСР товариш Андропов, що запам'яталося з його правління перше що він сказав так це те, що посаду Генерального секретаря ЦК КПРС не треба поєднувати ні з якою іншою, а ще горілка, яку мужики називали андроповка, гидка на смак, але майже на карбованець дешевша за нормальну, а ще напій "гуцульський" смердючий та гидкий на смак, зате 40° і ціна 3.50, людина від нього ставала не п'яна, а дурна. Розуміла чекістська морда, що чим більше люди питимуть, тим менше питатимуть. Що іще запам'яталося з того часу, так це такий випадок, в Європі розпочалося, вибачте мовою оригіналу, совєщаніє глав государств, туди гайнув і наш Генеральний, але на другий день повернувся назад. Тобто те совєщаніє продовжилось без нього. І фактично на другий день пройшла по всім ЗМІ новина, що Андропова обрано на посаду Прєдсєдатєль прєзідіума Верховного совета. Що це значить і навіщо це все не зрозуміло, та голос з за океану все пояснив. Андропова не пустила в залу засідань охорона, йому сказали, там сидять керівники держав, а ви всього лише очільник правлячої партії, так що вам там робити нічого. Даремно Юрій Володимирович тупотів ногами і кричав, що у нас все вирішує партія, тобто він і є голова держави. Та охорону це не переконало, прийшлось як обісраному летіти додому, майже як хлу з Пекіну, і брати на себе ще одну посаду, яка на перший погляд здавалася нічого не вартою, але фактично саме вона була головною в державі. Чи це лише мені здається, що у нинішній рашці забагато співпадіння з пізнім совком? Останні захисники Риму ішли в бій в простих сорочках з кухарськими ножами. Це був кінець Римської імперії. Далі пішов розпад.