@Денис Казанский=Характерно, що десятиліттями московію дуже дратувало, що Голодомор 1932-33 був визнаний в Україні цілеспрямованим геноцидом українського народу. Величезні зусилля пропагандистів були спрямовані на те, щоб переконати всіх, що це вигадка націоналістів, і жодного голоду москва навмисно в Україні не влаштовувала.
Але зараз московія робить з українцями рівно те саме, що робила століття тому. Тільки замість голоду як зброю використовує холод. Навмисно влаштовує гуманітарну катастрофу, намагаючись виморожувати цілі мегаполіси з непокірним населенням. Причому все це робиться під публічні заклики державної пропаганди "діяти жорсткіше", "нікого не жаліти". Тобто вже не таємно, а відкрито, показово.
І напевно років через 50 хтось теж розповідатиме, що нічого цього не було, що це "вигадка націоналістів", ніякого "холодомору" москва не влаштовувала.
Одразу тикайте на дівчинку у відео знизу, і вже потім читайте, та композиція створює потрібний настрій.
Невеличка добірка різних віршиків про кацапню.
Перші троє трошки на варіацію, кому як подобається.
+ +
Чума кацапська здохла у канаві,
Де бур’яни колючі та густі.
Кінець безславний їхній «руській славі»
Лиш чорний попіл на німім хресті.
+ + +
Чума кацапська здохла, наче звір,
Подохли суки і земля вся спочиває.
Нарешті чистий і ясний ефір,
А вітер лиш ворожий попіл розвіває.
+ + +
Чума кацапська здохла під вогнем,
Усі кацапи передохли в бруді.
Ми ворога за обрій проженем,
Щоб вільними зітхнули наші груди.
+ + +
Кацапи всі до одного передохли,
Очистилась земля від бруду і орди.
Джерела правди знов не пересохли,
Змиває дощ загарбників сліди.
+ + +
Подох кацап падлюка під парканом,
Героям Слава лине до зірок!
Земля накрила виродка туманом,
Зробивши до свободи вільний крок.
+ + +
Народжена у битвах наша Слава,
Героям лине шана у піснях.
Війні кінець, і вільна вже держава,
Бо є життя у праведних очах.
+ + +
Кацапи передохли - час настав, Очистилась земля під Сонечком прекрасним, Хто на життя наше підступно зазіхав, Знайшов свій край десь у канаві весь нещасний.
Ігор Резніков репатріювався в Ізраїль із Пітера. Живе він у єрусалимському районі Наві Яаків. Працював інженером на заводі ЛМЗ.
Коли зайшла розмова, з'ясувалося, що він закінчував школу в Пітері на каналі Грибоєдова. Ту саму, де навчався Путін.
- А з ним ви були знайомі?
- А як же! 8 років у одному класі. Дерьмо пацан був. Не любили ми його. Прізвисько його був Щур, потім Стукач. Адже він з будь-якого приводу скаржитися бігав. Тому пиздили ми його у темну.
А на щура він досі схожий, ви придивитеся.
- Навчався він як?
– Середньо. Але його вчителі боялися. Він на них скарги писав у гороно, міністерство освіти, КДБ. За кожною такою скаргою комісія приходила. Скарги були анонімними, але його за почерком вирахували. Так його ненавиділи і вчителі та учні.
Потім з'ясувалися речі й гірші. Нам про це розповів Петя Васильєв, у нашому ж класі навчався. Вова йому пропонував участь у забаві - кішок вішати, а Петя вчителям розповів. На горищі будинку, де Вова Путін жив, знайшли трупи повішених кішок з виколотими очима. Шуму тоді багато було…
Збиралися його переводити до школи для дітей із психічними відхиленнями. Батькам його якось вдалося зам'яти справу. Може, заплатили, не знаю.
Потім, даруйте, незручно навіть говорити... смерділо від нього. Чи мився погано, не знаю. Вже з ним і вчителі на цю тему розмовляли. Може, яка хвороба, не знаю, тільки смерділо від нього звичайним лайном. Так із ним за однією партою ніхто сидіти не хотів. Сам сидів. З матір'ю було марно говорити. Як у старому анекдоті: "Моню не треба нюхати, Моню треба вчити".
На збори однокласників після закінчення школи він ніколи не приходив.
***
Про путінізм теж.
Наришкіна понесло. Все поплутав. Ця "посада" вже зайнята Гундяєвим.
Служба зовнішньої розвідки (СЗР) Росії у своїй офіційній заяві назвала Константинопольського патріарха Варфоломія «антихристом у рясі» і звинуватила його в розкольницькій діяльності.
У прес-релізі відомства йдеться, що патріарх «розчленував православну Україну» і тепер «напрямив своє чорне око на країни Балтії». СЗР стверджує, що Варфоломій, названий також «дияволом у плоті», прагне витіснити «російське православ'я» з балтійських держав, створюючи там підконтрольні Константинополю структури.
***
Пам'ятаєте анекдот?
«Мій син носить футболку із буквою Z вже 2 дні. За цей час у нього плювали, його били та кидали в нього пляшки. Що ж з ним буде, якщо він вийде з дому?
На Ютубі модно робити відео з еволюції автомобілів за допомогою ШІ. Але серед них рідко трапляються точні підбірки. Ось це — цікава підбірка. Та й автомобіль знаковий, адже на службі в армії є Хамві.
Зібравшись ми рушили в дорогу. Перехід нам дався досить важко, бо день випав не по травневому спекотним. Жодного струмка по дорозі ми не зустріли, тож всі і Чак в тому числі потерпали від спраги. Десь по обідню пору ми спустилися в селище Рибаче. Першим до моря прибіг Чак, він дуже хотів пити, і вже знав, що у водоймах вода цілком придатна до пиття, він кинувся до моря і жадібно почав дисками воду, поті він фиркав, плювався, і Піднявши на нас ображені очі, ніби хотів сказати, що хіба ж можна так жорстко шуткувати над чесними собаками! Нас цілком, влаштовувало, адже з цього селища ходив автобус до Сімферополя. Наступний автобус мав відправитися тільки вранці. То ж до ранку треба було діждатися, тобто треба було шукати місце для ночівлі.
Ми відвідали місцевий магазин, там придбали пляшку горілки та пляшку хорошого вина, але там ще продавалося ще і пляшкове пиво, що в ті часи було страшенним дефіцитом, та курортний сезон ще не розпочався, от воно і потрапило у вільний продаж.ми з Юрчиком випили по дві пляшки, і залили вільні баклаажки, тобто пива у нас було біля п'яти літрів.
Місце для ночівлі було знайдено, дрова для багаття зібрані, намет поставлений.
Оскільки похід закінчився, а Юрчик та ще дві дівчини були у поході перший раз, їм вирішили влаштувати веселу посвяту в туристи. Сутність посвяти, треба відповісти на теоретичне питання і виконати практичне завдання. Юрчику дісталося питання, що треба зробити, коли дівчина скаже, роздягни мене, або зроби мене метеликом! (допомогти зняти рюкзак) Потім з зав'язаними очима знайти на столі чарку горілки і маленький бутерброд щоб закусити. Доки Юрчик обмацував стіл, шукаючи закусь Лилька щедро посипала бутерброд чорним перцем, але Юрчик мужньо його з'їв. Тобто, іспит витримав. Посвята закінчилася, всі почали моститься спати. Я сказав, яке спати? Остання ніч біля моря, коли ще доведеться? Хто як хоче, а я до багаття, дрова є! Скласти мені компанію погодився лише Юрчик. Ми забрали залишки горілки та вина, дівчат присвячували не горілкою, а вином, ніхто не заперечував, коли ми взяли з собою і пиво. Ми сіли біля вогнища і повели тиху дружню розмову, час від часу проголошуючи негучні тости. Наші вже спали, коли біля на зупинився білий Москвич, з якого вийшов молодий чоловік і запитав дозволу посидіти біля багаття. Ми ясна річ запросили його присісти до вогнища і пригостили чим було. Він подякував і повідомив, що в машині сидить його дівчина, то клич то клич її сюди! Дівчина підійшла, сіла на камінець. Що питиме гарна пані? А що є? Горілка, вино і пиво! О, який вибір! Якщо можна то вино! Звісно можна! Поступово ми прикінчили наші запаси, та раптом хлопець сказав, стійте у мене ж у багажнику трилітрова банка домашнього вина, зараз принесу! Вино виявилось смачним, хоча на мій погляд досить молодим. За дружніми бесідами ми не помітили як настав ранок. Лягати спати вже не було сенсу. Нас з Юрчиком вирубило прямо біля вогнища. Групу це занепокоїло, особливо дівчат, ой, нам же ще до автобуса йти, а вони ж не підуть! Спокійно, вони підуть, це Лілька вставила свої п'ять копійок.
Рівновагу мені і правда тримати було важко, Юрчику, здається, теж. На нас наділи рюкзаки і так сяк ми зловили баланс. Всі пішли, пішли і ми. Чак біг поруч і з тривогою поглядав на нас.
До зупинки дійшли нормально, автобус уже стояв. Ми сіли на вільні місця біля задніх дверей, людей було досить багато, але задній майданчик залишався практично вільним. Як нам потім наші пояснили, від вас був такий перегар, що знаходиться поруч було неможливо.
Так і доїхали до Сімферополя. До відправлення нашого потяга було ще кілька годин, які я використав щоб хоч трохи поспати. Дорога додому пройшла без пригод, навіть Чак проспав всю дорогу. Втомився пес добряче! Потім, коли хтось з учасників походу приходив в гості до Костюка і Наталки, Чак залазив на коліна, клав голову на плече, обіймав лапами за шию і не хотів відпускати. Ось так здружилися!
Перший день походу найтяжчий, плечі не звикли до лямок рюкзака, ноги до довгого навантаження і взагалі зміна ритму життя. Всім тяжко, але всі тримаються. Один Чак гасає вздовж групи туди сюди. Доки дійшли до місця, де вирішили заночувати добряче упріли, чим і скористалися комарі, які почали нас нещадно кусати. Доки ми йшли це було не так помітно, а от коли зупинилися, то відчули на собі всі радощі життя, бо крилаті кровосісі накинулись на нас як навіжені, при чому ні одеколони ні інші парфуми не допомогали. Комарі відчувають запах поту з далеку. Перебити його так, щоб комарі не їли майже неможливо, хіба що нафтою намаститися, що і робили в Сибіру геологи.
Ми швидко поставили намети і назбирали хмизу для вечірнього багаття. Я, як завгосп походу, (людина, яка відповідає за харчування групи протягом походу) видав черговим продукти для приготування вечері. Комарі жеруть несамовито. Що робити? Я запропонував хлопцям скупатися. Як і де? У струмочку, який протікав біля нашого табору, місце так обрали спеціально, бо вода потрібна завжди і для пиття та приготування їжі та чаю, і для гігієнічних потреб. Як же купатися у маленькому струмочку дебелим хлопцям? Беріть всі баклажки, мило та рушники, зараз дізнаєтеся. Купатися погодились Юрчик та Валера. Почнемо з мене, доки я роздягаюся ви наповнюєте баклажки, потім поливаєте мене водою, я намилююся, а ви знову набираєте води у баклажки, змиваєте з мене мило, далі мені зосталося обтертися рушником та одягнутися. Все, наступний в тій самій послідовності. От так ми і скупалися. Чи було холодно? Перші кілька секунд так, а потім ні. Потім навіть жарко було. Хто не вірить спробуйте самі, вам сподобається. Доки ми хлюпалися, вечеря вже була готова. Підчас вечері комарі ігнорували тільки нашу трійцю, на заздрість всім іншим. Ніч минула без пригод. Настав ранок, а там сніданок і новий денний перехід. Під час сніданку стався ще один інцидент. Справа в тому, що хто і які продукти бере у похід призначає завгосп, чого, скільки та яка фасовка, щоб було зручно для приготування та розподілення, бо це все має значення.
Коли з'їли кашу і почали пити чай з печивом одна дівчина раптом дістала з рюкзака дебелий шмат твердого сиру і зробила вигляд, що зараз буде його їсти, на правах завгоспа я сказав, щоб вона прорізала половину сиру на всіх, а решту відала Юрчику, він здоровий, нехай несе. Не віддам, це моя ніучтьонка, вдавано занила дівчина. Тепер це учтьонка, бачиш блокнот, я пишу, Лілька, сир 1 кг, бачила? Та в мене тільки пів кілограма! Ага, значить половину вже з'їла? Так, Лілька до кінця походу без сиру!
Молодець, тест на завгоспа здав на відмінно, сказав керівник походу.
Тим часом похід продовжувався своїм чином. Поденний графік був такий: підйом, сніданок, перехід, легкий перекус, короткий відпочинок, знову перехід, вибір місця для ночівлі, облаштування табору, вечеря, посиденьки біля багаття, ночівля. Потім все з початку. Весняний Крим дуже гарний, краєвиди просто захоплюючі, тобто походом всі задоволені. Погода сонячна, тільки вечори ще прохолодні. Чак кардинально змінив свою поведінку, він більше не гасав вздовж групи туди сюди, а спокійно тупцював десь у середині, далася взнаки втома. Коли наставала пора збирати хмиз, він теж знаходив суху гілку і тягнув її до загальної купи, усвідомивши, що хмиз це багаття, багаття це тепло і комфорт, а також їжа і нарешті відпочинок.
Одного разу, прокинувшись, ми побачили захоплюючий краєвид, ввечорі роздивитися його було неможливо. Зате вранці ми роздивилися чудову зелену галявину на якій паслись з пів сотні овечок. Ну овечки та й овечки. Нам що до того? Але Чак думав інакше. На якийсь час він зник, та скоро знайшовся, пригнавши до нашого табору невеличкий гурт овець, десь десятка півтора. Нам вони були не потрібні, та і не дикі вони, тобто мають господаря. Невдовзі знайшовся і господар, це був єгер місцевого заказника, (так він нам назвався), переконавшись, що ми і не думали красти його овечок, що все сталося випадково, він повідомив, що ми зайшли на територію державного заказника, і знаходитися тут нікому не можна. Але ж ми не завдаємо ніякої шкоди, багаття виключно з гілок, що самі впали! Заказники для того існують, щоб спостерігати як поводить себе природа без впливу людини, тобто гілка впала, вона повинна перегнати природнім шляхом. Це стосується тварин і рослин. Так що, коли будете залишати це місце, будь ласка залиште все так, наче б то вас тут і не було. Добре, згода! Ми, як і домовились, прибрали всі сліди нашого перебування і наділи рюкзаки, щоб рушити далі. Тільки Чак дивився на нас сумними очима і наче б то хотів сказати, що, знову йти? А може ну його, тут добре, до того ж мої овечки! Та ні, таки ходімо, бо це мабуть останній перехід до моря!
